.

Влада та політичний режим (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1066 3007
Скачать документ

Реферат

Влада та політичний режимЗміст

TOC \o “1-3” Вступ PAGEREF _Toc531844668 \h 3

1 Політична влада: її природа, сутність, форми, функції,

можливості, недуги PAGEREF _Toc531844669 \h 5

2 Основні механізми здійснення влади PAGEREF _Toc531844670 \h 9

3 Різновиди політичних режимів PAGEREF _Toc531844671 \h 12

Загальні висновки PAGEREF _Toc531844672 \h 15

Використана література PAGEREF _Toc531844673 \h 17

Вступ

Поняття влади є одним з центральних в політології. Воно дає ключ до
розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики.
Визначення поняття влади, її сутності і характеру має найважливіше
значення для розуміння природи політики і держави, дозволяє виділити
політику і політичні відносини з усієї суми суспільних відносин.

Розгадка феномена влади, збільшення всякого нового знання про природу
влади і механізми володарювання є навряд чи не самою головною задачею
політології. Перші спроби розібратися в парадоксах і механізмах
політичної влади були початі ще в ранній період політичної історії
Індії, Китаю і Греції. Наприклад, те, що давньогрецьке ”архе”, що
позначало ”владу” чи ”верховенство”, мало й інше значення – першооснова
чи першопричина, очевидно, було не випадковим збігом, але неясним
здогадом про природу влади.

Парадокс політичної влади, здатної обертатися для людини одночасно і
доцільною силою, і злою волею, за всіх часів займав розуми філософів і
письменників. Аристотель і Шекспір, Ґете, Ніцше і Достоєвський, Фуко і
Кафка у філософських категоріях чи художніх образах намагалися відкрити
завісу над цим, далеко ще не пізнаним, феноменом життя суспільства і
людини. В одному із діалогів Платона говориться: ”Немає людської душі,
яка вистоїть спокусу владою.” Декого влада зачаровує, несвідомо вабить і
притягує як магніт. Влада не тільки здавна страшила і захоплювала людей,
вона завжди була однією із центральних категорій політичної науки.
Багато мислителів, вчених вважають, що влада — незмінний супутник
політики і є її головною проблемою. Поняття влада широко
використовується як у політичному, так і буденному вжитку. М. Вебер
справедливо нагадує, що в залежності від ситуації говорять про владу
батька над дітьми, про владу грошового мішка, про владу юридичну,
духовну, економічну тощо. При всій різнорідності і неоднозначності цих
понять можна, однак, відмітити одну об’єднуючу їх характеристику: всі
вони відображають відносини, в яких воля і дії одних панує над волею і
діями інших. Але в першу чергу під владою розуміють вищу державну владу.
Так, наприклад, англійською мовою the роwег — це не тільки влада, але й
держава з усією її міццю; в латинській мові potestas — сила, міць,
панування; німецькою dіе Gewalt: — це не тільки влада, але й міць, а
також насильство. Нарешті, в нашій рідній мові влада найчастіше
виявляється синонімом начальства і означає владні органи держави. У
політичній і у буденній мові слово влада не має якогось одного стійкого
значення. Для одних теоретиків влада — це особливий вплив одних людей на
інших, для других — здатність досягнення певних цілей, для третіх —
можливість використання тих чи інших засобів, для четвертих — особливі
стосунки між підлеглим і керівником.

У своєму загальному значенні, поняття ”влада” означає право і можливість
одних керувати, розпоряджатися і управляти іншими; здатність і
можливість одних здійснювати свою волю по відношенню до інших, робити
визначальний вплив на їх поведінку і діяльність, використовуючи при
цьому авторитет, право, насильство та інші засоби.

Політологію ж цікавить політична влада. До поняття ”політична влада”,
звичайно, можна застосувати загальне визначення влади як такої.
Політична влада, як і будь-яка інша, означає здатність і право одних
здійснювати свою волю по відношенню до інших, веліти і управляти іншими.
Але разом вона має, на відміну від інших форм влади, свою специфіку
верховенство, обов’язковість її рішень для всього суспільства І для всіх
інших видів влади; загальність, тобто публічність; легальність у
використанні сили та інших засобів володарювання в межах країни;
моноцентричність, тобто існування загальнодержавного прийняття
рішень; широкий спектр використовуваних засобів для завоювання,
утримання і реалізації влади.

1 Політична влада: її природа, сутність,

форми, функції, можливості, недуги

Політика здійснюється з приводу і для досягнення влади. Влада — це
авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті, хто має
владу, визначають програму поведінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це
реальна можливість здійснення своєї волі у соціальному житті,
нав’язування її іншим людям, при використанні різних засобів і методів,
включаючи і примус. Звідси стає зрозумілим, що влада — це завжди
двобічні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість
підвладного. У суспільстві влада — це необхідність, бо за її допомогою
забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб’єктів, вона
забезпечує організованість і порядок, координує дії різних елементів
держави і суспільства.

У своєму загальному значенні поняття “влада” означає право і можливість
одних веліти, розпоряджатися і керувати іншими; здатність і можливість
одних здійснювати свою волю стосовно інших, впливати на їхнє поводження
і діяльність, використовуючи при цьому авторитет, право, насильство й
інші засоби.

Владу можна класифікувати за різними підставами: а) за сферою реалізації
розрізняють економічну і політичну владу; б) відповідно до суб’єктів, що
беруть участь у владовідносинах, — державну владу, владу формальних і
неформальних об’єднань тощо.

Отже, політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних
програм усіма суб’єктами політичної системи, а також різними
неформальними угрупованнями.

Політична влада як, один з найважливіших проявів влади, характеризується
реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю,
виражену в політику. Поняття політичної влади ширше поняття влади
державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в
рамках держави, але й в інших складових частинах соціально-політичної
системи: у рамках партій, профспілок, міжнародних організацій і т.д.

Політична влада має ряд особливостей. Її відмітними ознаками є:

верховенство, обов’язковість її рішень для всього суспільства, і всіх
інших видів влади;

загальність, тобто публічність. Це означає, що політична влада діє на
основі права від імені всього суспільства;

легальність у використанні сили й інших засобів володарювання в межах
країни;

моноцентричность, тобто існування загальнодержавного центра (системи
владних органів) прийняття рішень;

найширший спектр використовуваних засобів для завоювання, утримання і
реалізації влади.

Розглядаючи це питання, не можна не зупинитися на дуже важливому
аспекті, що характеризує якісний аспект політичної влади, а саме — на
проблеми демократії. Демократія — одна з найдавніших форм організації
політичної влади, складовими якої є три основні якості: 1) народовладдя,
верховенство народу як джерела влади; 2) рівноправність, що характеризує
ступінь прав і свобод кожної людини; 3) свободи особистості. Демократія
щодо політичної влади виступає як відповідний політичний порядок,
система взаємних політичних обов’язків влади і народу.

Легітимність влади — це суспільне визнання, довіра і підтримка, які
роблять їй суспільство, народ.

У науку поняття “легітимність влади” уперше було введено Максом Вебером.
Він виділив три основних джерела (підстави) законності, правомірності
політичної влади:

відповідно до традиції (монархія);

харизматичний тип (у зв’язку з величезною популярністю і культом
особистості политий діяча);

раціонально-правовий тип — ця влада визнається народом тому, що вона
спирається на раціональні, визнані їм закони.

Як і будь-яке відношення, політична влада припускає як мінімум дві
сторони. На одній стороні — пануючі (суб’єкт). На іншій стороні —
підвладні, підлеглі (об’єкт).

Серед ресурсів політичної влади можна виділити економічні, соціальні,
силові, інформаційні та ін.

Економічні ресурси потрібні і для завоювання влади, і для реалізації її
цілей, і для її підтримки.

Силові ресурси виконують функцію забезпечення оборони країни, охорони
внутрішнього порядку, у тому числі забезпечення безпеки політичної
влади, недопущення яких-небудь намірів на владу з метою її скинення.

Соціальні ресурси. Соціальна політика у великих сучасних західних
країнах будується таким чином, що в збереженні існуючої політичної влади
зацікавлена більшість населення: тут широка система страхування, високий
рівень пенсійного забезпечення, широко розвита система благодійних
організацій і т д.

Інформаційні ресурси — це засоби масової інформації.

Основна функція політичної влади — керування, керівництво суспільством у
цілому і кожній його сфері. Вона полягає в постійному дозволі протиріччя
між необхідністю порядку в суспільстві і різних інтересах різних шарів,
національних і інших груп, окремих особистостей.

Друга функція — функція оптимізації самої політичної системи,
пристосування її інститутів до цілям, задачам і самій суті тих сил, що
прийшли до влади.

Третя функція — забезпечення стабільності в країні.

Існують дві форми політичної влади: індивідуальна і інституалізована.

У системі політичний влади розрізняють три функціональних взаємодіючих
її рівні:

вищий рівень — макрополітична система вищих органів влади;

середній, чи проміжний рівень — це апарат політичної влади середньої
ланки, бюрократія різних рангів;

третій рівень — це мікрорівень політичної влади. Він включає
безпосереднє полите спілкування людей, малих груп.

2 Основні механізми здійснення влади

Використання ресурсів влади надає руху всім її компонентам, робить
реальністю її процес, що характеризується насамперед способами і
механізмами володарювання.

Способи володарювання можуть бути різними: демократичними (влада
здійснюється при участі виконавців її рішень), авторитарними
(одноособове правління з обмеженим контролем над підданими),
тоталітарним (усеосяжний контроль суб’єкта над об’єктом), конституційним
(правління в рамках закону), деспотичним (усевладдя, сваволя й опора на
насильство), ліберальним (повага свободи особи, її фундаментальних прав)
та іншими.

Процес володарювання упорядковується і регулюється за допомогою
спеціального механізму влади — системи організацій і норм, їхнього
устрою і діяльності. Стосовно до такого складного соціального суб’єкта,
як суспільство (народ) механізмом влади виступають державні органи,
право, політична система в цілому.

Механізм влади має складну, ієрархічну структуру, у якій формальним
первинним ”суб’єктом” і джерелом влади виступає народ, що передає владні
функції своєму офіційному представнику, тобто опосредуючому їх агенту —
державі. Держава, у свою чергу, розподіляє повноваження серед ”носіїв”
по ”горизонталі” (законодавча, виконавча і судова галузі влади) і по
”вертикалі” (центральні, регіональні і місцеві органи влади) для того,
щоб керувати населенням країни (”об’єкт” володарювання) від імені всього
суспільства (”суб’єкт” володарювання).

Здійснення політичної влади в суспільстві відбувається за допомогою
особливого політичного механізму, головними складовими який є панування,
керівництво, керування, організація і контроль.

Панування засноване на поділі суспільства на керуючих і керованих,
тобто тих, хто здійснює політичну владу і тих, стосовно кого вона
здійснюється. Це відношення припускає визначену дистанцію між ними і
підпорядкування одних іншим. У пануванні завжди присутнє наказ, що
припускає його виконання. Панування звичайне одержує законодавче
оформлення в державно-правових актах.

Керівництво полягає у виробленні і прийнятті принципово важливих для
суспільства в цілому рішень, у визначенні його цілей, планів і
стратегічних перспектив.

Керування здійснюється через безпосередню практичну діяльність по
реалізації прийнятих керівництвом рішень. Конкретною управлінською
діяльністю зайнятий звичайно адміністративний (бюрократичний) апарат,
чиновництво.

Організація припускає узгодження, упорядкування, забезпечення
взаємозв’язку окремих людей, груп, класів тощо.

Контроль забезпечує дотримання соціальних норм, правил діяльності людей
і соціальних груп у суспільстві. Контроль також виконує роль зворотного
зв’язку, за допомогою якої влада стежить за тим, які наслідки мають її
управлінські впливи.

Як уже було сказано, важливу роль у механізмі влади займають процеси
прийняття і реалізації політико-управлінських рішень. Це припускає
проведення таких операцій, як збір і систематизація необхідної
інформації, розробку на цій основі альтернативних пропозицій і проектів,
формалізацію рішення, тобто додання йому обов’язкової сили. Формалізація
політичних рішень здійснюється вищими державними органами: парламентом і
урядом. У сучасних умовах найважливішу роль у підготовці, а потім і
реалізації рішень грає чиновницько-бюрократичний апарат. Саме тут, у
канцеляріях і департаментах здійснюється основна управлінська робота,
приймаються практичні рішення. Після того як прийняте рішення, настає,
мабуть, самий відповідальний момент у здійсненні влади – реалізація
уладної волі. Трохи спрощуючи ситуацію, можна назвати чотири необхідних
умови ефективного рішення намічених цілей:

послідовна діяльність політичного посібника з виконання поставлених
цілей. У разі потреби може бути здійснена у встановленому порядку
коректування прийнятого рішення. Головне – не відступати від прийнятого
рішення доти, поки не будуть реалізовані його основні задачі;

здатність мобілізації засобів, що забезпечують максимальне використання
ресурсів суспільства в процесі виконання прийнятих рішень;

необхідність нейтралізації дій, спрямованих проти поставлених владою
цілей;

здатність забезпечити для виконання прийнятих рішень підтримку тих
соціальних груп, інтереси і дії яких особливо значимі в ході реалізації
рішення.

У випадку виконання цих умов можна говорити про силу влади, її здатності
володіти ситуацією, що є одним з ознак її легітимності.

3 Різновиди політичних режимів

Поняття політичного режиму містить у собі не тільки методи державного
володарювання, але і характерні способи діяльності недержавних
політичних організацій (партії, руху, клуби, союзи).

Політичні режими можуть бути демократичними й антидемократичними
(тоталітарні, авторитарні, расистські). Тому основним критерієм
класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів
здійснення державної влади. Для рабовласницьких держав характерні і
деспотія і демократія; для феодалізму — і необмежена влада феодала,
монарха, і народні збори; для сучасної держави — і тоталітаризм, і
правова демократія.

Ідеальних демократичних форм державного режиму в реальній дійсності не
існує. У тій чи іншій конкретній державі присутні різні по своєму змісті
методи офіційного володарювання. Проте можна виділити найбільш загальні
риси, властиві той чи інший різновиди державного режиму.

Антидемократичні режими. Антидемократичні режими характеризуються
наступними ознаками, що визначають характер державної влади, тобто
співвідношення держави й особистості:

антидемократичний режим характеризується повним
(тотальним) контролем держави над усіма сферами
громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальною,
культурною і національною будівлею;

йому властиве одержавлення всіх громадських
організацій (профспілок, молодіжних, спортивних і ін.);

особистість в антидемократичній державі фактично позбавлена яких-небудь
суб’єктивних прав, хоча формально вони можуть проголошуватися навіть у
конституціях;

реально діє примат держави над правом, що є наслідком сваволі,
порушенням законності, ліквідації правових початків у суспільному
житті;

всеохоплююча мілітаризація громадського життя;

ігноруються інтереси державних утворень, особливо національних
меншостей;

не враховуються особливості релігійних переконань населення.

Антидемократичний режим може встановлюватися як при монархічної, так і
при республіканській формі правління, однак, будучи запереченням
принципів парламентаризму, він не погодиться з парламентарною монархією
і республікою. Приводячи до сильної централізації державної влади,
авторитарний режим не погоджується з буржуазним федералізмом.

Демократичний режим. Демократичний режим складається в правових
державах. Вони характеризуються методами існування влади, що реально
забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав,
інтересів.

Конкретно режим демократичної влади виражається в наступному:

режим представляє свободу особи в економічній сфері, що складає основу
матеріального благополуччя суспільства;

реальна гарантированность прав і воль громадян, їхня можливість виражати
власна думка про політика держави, активно брати участь у культурних,
наукових і інших громадських організаціях;

створює ефективну систему прямого впливу населення країни на характер
державної влади;

в демократичній державі особистість захищена від сваволі, беззаконня,
тому що її права знаходяться під постійною охороною правосуддя;

влада в однаковому ступені забезпечує інтереси
більшості і меншостей;

основним принципом діяльності демократичної держави
є плюралізм;

державний режим базується на законах, що відбивають
об’єктивні потреби розвитку особистості і суспільства.

Історія знає різні форми демократичних режимів. Найбільше поширення в
даний час одержав режим парламентської демократії, заснований на
передачі влади парламенту. Так само існує ліберально-демократичний
режим.

Політичні форми сучасних держав складалися в плині декількох сторіч. Ці
форми визначалися в кінцевому рахунку економічним ладом суспільства,
його базисом. Великий вплив на форму держави роблять історичні традиції
(збереження монархії у Великобританії, Швеції, Японії й інших країнах),
умови утворення держави (федеративна форма держави США, Швейцарії), так
само як і особливості сучасного внутрішньополітичного розвитку даної
країни і її міжнародного становища.

Різманіття політичних форм ще більше зросло в результаті розпаду
колоніальної системи, коли на політичній карті світу з’явився ряд
молодих суверенних держав. Перипетії політичної боротьби приводять у
багатьох країнах, що звільнилися, до частої модифікації державних форм.

Загальні висновки

Влада, проблеми влади і повноважень завжди залишаються актуальними,
тому що торкаються всіх аспекти діяльності людини, організацій і
держави. Від її залежить все – наше сьогодення і майбутнє, долі
організацій, держав і окремих особистостей. І можна сказати, що
прийдешня доля державності зв’язана з вивченням, освоєнням влади і її
проблем, а так само здійсненням владних повноважень.

У наш час багато держав переживають кризу легітимності, що виявляється в
політичній нестабільності, державних переворотах, глибокій
соціально-економічній кризі. Це супроводжується втратою довіри владі,
розчаруванням у цілях, методах політики і в самих політиках. Звичайно,
попередити втрату легітимності можливо. Якщо політики вміють рахуватись
згідно з інтересами і запитами мас, то втрачена легітимність
відновлюється. Це залежить від суб’єктів політики, інтелектуальних
якостей політичної еліти. Таким чином, політична влада — реальна
здатність соціальної спільності чи певного індивіда до виявлення своєї
волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих
політичних потреб. Особливостями політичної влади є: здатність суб’єкта
влади виявити політичну волю; охоплення всього політичного простору
взаємодією різних політичних суб’єктів; наявність політичних
організацій, через які суб’єкт політичного волевиявлення здійснює
політичну діяльність; осмислення політичного інтересу і політичних
потреб; забезпечення суб’єкта політичної влади соціального панування в
суспільстві.

Влада в Україні є напівприхованою, з мафіозними каналами розподілу
ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних), з високим ступенем
корумпованості владних структур, з поєднанням правових і насильницьких
форм примусу, з дуже низьким ступенем легітимності загалом і зокрема тих
видів легітимності, котрі є визначальними в сучасному цивілізованому
світі. За джерелами формування влада в Україні є корпоративно-клановою,
олігархічно-демократичною, поділеною на законодавчу, виконавчу і судову,
з недостатньо оформленим юридично механізмом стримувань і противаг.

Використана література

Власть и общество: Методическое пособие. Новосибирск, НГТУ, 1993.

Общая и прикладная политология. МГСУ, М., 1997.

Дегтярев А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального
общения. М., Полис, 1996.

Халипов В.Ф. Введение в науку о власти. — М., 1996. — 382 с.

PAGE

PAGE 17

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020