.

Деякі теоретичні питання ідентифікації особистості потерпілого в розслідуванні убивств (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
248 1725
Скачать документ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ПОТЕРПІЛОГО
В РОЗСЛІДУВАННІ УБИВСТВ

Вивчення особистості потерпілого дасть можливість встановити факти, що
вказують на мотиви злочину і особу злочинця. Усе це має важливе значення
в розкритті убивств. Не менш важливим є одержання даних, що відносяться
до особистості потерпілих, і для попередження цих злочинів. Новий підхід
до розслідування і попередження убивств спирається на дані віктимології,
предметом вивчення якої є потерпілий, його властивості, які сприяли
тому, що він став жертвою злочинця, полегшили злочин, вплинули на спосіб
його здійснення, мотиви, спосіб приховання. Криміналістика має у своєму
розпорядженні визначені статистичні дані про зв’язок властивостей
особистості потерпілого з особою убивці, обстановкою і способом
здійснення злочину. Використовувати ці дані можна й у розслідуванні
конкретних злочинів. Однак першою умовою для цього є достовірна
ідентифікація особистості потерпілого. Така ідентифікація ґрунтується на
ряді теоретичних положень. Узагальнення практики розслідування убивств
дозволяє намітити шляхи удосконалювання деяких з понять, що визначають,
зокрема, ознаки особистості потерпілого як ідентифікуємого об’єкта і по
відношенню до оперативно-слідчої й експертної ідентифікації.

Під особистістю як об’єктом ідентифікації розуміється сукупність
фізичних і соціальних ознак, відображуючих особливості, властиві
визначеному – як живому, так і мертвому – людському індивідууму й
відрізняючі його від всіх інших людей. Таке поняття, сформульоване В. П.
Колмаковим, здається зручним при ідентифікації особистості потерпілого,
хоча з погляду сучасних уявлень воно може видатись недостатньо точним.
Справа в тім, що в це поняття включені не тільки соціальні, але і
фізичні ознаки, а такий комплекс скоріше підходить до поняття “людина”,
а не “особистість”. Особистість нині розуміється як “сукупність всіх
суспільних відносин”, а з

цим не можна не погодитися. І все-таки здається, що відмовлятися від
дуже зручного і прийнятого у багатьох роботах по криміналістиці поняття
передчасно. Визначення В. П. Колмакова прийнятне ще і тому, що
потерпілий у процесі ідентифікації стає ідентифікуємим об’єктом.
Тотожність передумовлює рівність об’єкта тільки самому собі. Таку
рівність можна констатувати лише за умови, якщо об’єкт (у нашому випадку
– особистість) має індивідуальний комплекс ознак. Згадане визначення
саме і містить вказівку на те, що комплекси соціальних і фізичних ознак
особистості неповторні, індивідуальні.

При класифікації ознак особистості потерпілого можуть бути використані
переліки ознак, розроблені з метою вивчення особистості
обвинувачуваного. Спробуємо доповнити їх деякими ознаками, що характерні
для потерпілого, сприяють індивідуалізації його особистості, виключивши
ознаки, які карне і кримінальне – процесуальне законодавство наказують
враховувати тільки у відношенні обвинувачуваного.

Ідентифікаційні ознаки потерпілого можна підрозділити на дві групи:
соціальні (демографічні й інші) і фізичні ознаки.

Прізвище, ім’я і по батькові потерпілого є першою і дуже важливою
демографічною його ознакою. Якщо знайдене мертве тіло, слід почати з
встановлення саме цієї ознаки. Труднощі виникають, якщо прізвище, ім’я і
по батькові змінені. В одних випадках вони змінюються у встановленому
законом порядку, а іноді – незаконно, що нерідко супроводжується
виготовленням підроблених документів. Іноді злочинці підкидають
документи чи предмети, що вказують на помилкове ім’я, по батькові і
прізвище потерпілого. Усе це варто мати на увазі, встановлюючи його
особистість. До демографічних відносяться і такі ознаки, як дата і місце
народження, місце проживання, соціальний стан, сімейний стан, освіта,
місце роботи, посада, партійність, професія, судимість. Можливість
ідентифікації особистості по таким даним основана на тому, що вони у
встановленому законом порядку реєструються державними органами,
вказуються в особистих документах, фіксуються в

установах, підприємствах і суспільних організаціях. Вони відомі людям,
що знали потерпілого, фіксуються в матеріалах кримінальних справ,
картотеках карної реєстрації. Остання дозволяє не тільки ідентифікувати
особистість, установити прізвище, інші демографічні дані, нерідко
приховувані, але і минулу злочинну діяльність потерпілого, його зв’язки
і багато інших ознак.

Питання про можливість використання в ідентифікації особистості, а тим
більше особистості убитого, її психічних особливостей і поведінки майже
не досліджений криміналістами. С. М. Потапов писав про можливість
використання в ідентифікації психічних особливостей людини. У подальшому
висловлювалися сумніви в можливості використання цих властивостей
виходячи з того, що вони ніби-то не мають стійких і відмітних ознак, які
відображаються в об’єктивній формі. Здається, що ці ознаки особистості
(останнім часом вони посилено вивчаються судовими психологами) можуть
знайти деяке застосування й в ідентифікації особистості потерпілого.
Звичайно, вони не відображаються у виді слідів чи ознак трупа, але про
їх можна судити, вивчивши обстановку місця події, обставини, при яких
відбулося убивство.

Для ідентифікації особистості потерпілого особливо важливі його фізичні
ознаки: зовнішній вигляд, папілярні візерунки, будова скелету, наявність
фізичних недоліків, ознак перенесених хвороб, біологічні атрибути (кров,
волосся і інше), а також властивості деяких рухових навичок, наприклад
почеркових.

Умовами достовірної ідентифікації особистості по трупу є виявлення і
використання об’єктивних і достатніх для індивідуалізації особистості
ознак. Тим часом, допитуючи свідків про прикмети потерпілого, описуючи
труп, слідчі іноді обмежуються фіксацієй тільки загальних ознак,
властивих багатьом людям. Висновок про тотожність нерідко ще ґрунтується
на неточно зафіксованих ознаках мертвого тіла чи речових доказів.
Зустрічаються випадки, коли про тотожність особистості судять по
ознаках, що притаманні не потерпілому, а його одягу, взуттю і виявленим
біля трупа речам. Предмети ці

не можуть служити підставою для безпосереднього встановлення
особистості. Спочатку ідентифікуються предмети, а потім ще слід довести,
що вони знаходилися на потерпілому й у такий спосіб зв’язані з його
особистістю і характеризують її.

Ідентифікація особистості убитого має відмінності і труднощі в
порівнянні з ідентифікацією живої людини: тут приходиться встановлювати
особистість людини, якої вже немає в живих, і при цьому в умовах, коли
смерть вносить значні зміни в його вигляд і виключає можливість одержати
багато даних, що полегшують ідентифікацію (наприклад, експериментальні
зразки почерку й інше), а посмертні зміни трупа нерідко руйнують
папілярні візерунки й інші ознаки, важливі для ідентифікації особистості
потерпілого. До того ж злочинці іноді намагаються сховати особистість
убитої ними людини, знищити чи спотворити труп, фальсифікувати
ідентифікуючі його дані. Однак труднощі ці цілком подоланні, якщо особи,
що роблять ідентифікацію, володіють необхідними практичними навичками і
спираються на чіткі і точні теоретичні положення, що регулюють процес
ототожнення.

Існує кілька форм ідентифікації. В. П. Колмаков запропонував розрізняти
дві форми ідентифікації: оперативно-слідчу й експертну. Експертна
ідентифікація – це встановлення тотожності за допомогою спеціальних
знань експертів. До оперативно-слідчої ідентифікації відносяться
випадки, коли слідчі чи суди самі встановлюють тотожність, роблячи,
наприклад, опізнання. В. А. Снетков (1967) запропонував виділити
оперативну ідентифікацію, вважати її самостійною формою ототожнення. На
нашу думку, у такому зайво дрібному розподілі форм ідентифікації немає
необхідності. (З неменшою підставою можна стверджувати, що потрібно ще
виділити в якості самостійної ідентифікацію, що проводиться судом).
Досить розрізняти ідентифікацію експертну й оперативно-слідчу, маючи на
увазі під останньою усі випадки, коли ототожнення робить слідчий, суд чи
орган дізнання. При такій класифікації форм ідентифікації зберігається
єдина підстава – необхідність спеціальних знань. Якщо для встановлення
тотожності

потрібні такі знання – це ідентифікація у формі експертизи (експертна).
Якщо в спеціальних знаннях немає потреби, то це ідентифікація оперативно
-слідча.

Ідентифікація особистості – складний процес, у якому діяльність слідчого
переплітається і тісно зв’язана з діяльністю експертів, фахівців і
оперативних робітників. В останні роки була звернена увага на
необхідність розробки проблем ідентифікації в кримінально-процесуальному
доведенні. З’явилися роботи, у яких висвітлюються загальні питання
використання ідентифікації в доведенні. Здається, що ідентифікація для
встановлення деяких важливих доказових фактів має свою специфіку і
заслуговує спеціального дослідження. До таких фактів, безсумнівно,
відноситься встановлення особистості по трупі.

Поняття ідентифікації в криміналістиці має поки що вузьке визначення.
Під ним мають на увазі “…порівняльні дослідження матеріальних об’єктів
і їхніх відображень з метою вирішення питання про тотожність і одержання
судових доказів”. Таке поняття неповно характеризує процес
ідентифікації. Процес цей набагато ширше. Досить нагадати, що
порівняльному дослідженню, здійснюваному в процесі криміналістичної
експертизи, передує ретельне вивчення об’єктів, експертні експерименти й
інші дії, що входять у процес ідентифікації. Ідентифікація, здійснена у
формі спізнання, – це також не одне тільки порівняльне дослідження
опізнавальних ознак предмета тим, хто його спізнає (наприклад,
пред’явлених для упізнання годинника, знятого з руки убитого) зі
збереженими в його пам’яті ознаками такого предмета, що належав
потерпілому. Процесу порівняння в нашому прикладі передує фіксація ознак
годинника, які запамяталися, у виді показань, що даються слідчому, а
потім ще пояснення й аналіз ознак, по яким зроблене упізнання, у процесі
допиту свідка. Таким чином, вже сам процес ідентифікаційного дослідження
не вкладається у вузькі рамки згаданого визначення ідентифікації.

Ідентифікація по матеріальних слідах чи трупу потерпілого, здійснюваними
експертами, зв’язана з виділенням невеликої групи

властивостей, що не дає того повного, усебічного представлення про
особистість потерпілого, яке потрібно слідчому і суду для розслідування
і судового дозволу кримінальної справи. Експерти можуть, наприклад,
установити, що потерпілий і зниклий без звістки громадянин Н. – одна
особа, тому що обоє ці об’єкта мають череп з індивідуальним комплексом
ознак чи співпадаючі папілярні візерунки. Така, чисто фізична
тотожність, є достатньою для висновку, що убитий – це Н., у відношенні
якого раніше було відомо, що він зник, пропав без звістки. Але
властивості, виявлені і використані для такого ототожнення, недостатні
для судження про те, хто ж власне убитий. Відомо тільки, що убито
людину, яка значилася серед без звістки зниклих під прізвищем Н.
Потрібно ще установити, що убито саме Н., а не іншу особу, яка
привласнила собі його прізвище і документи. Для цього треба встановити,
хто ця людина, якими фізичними властивостями вона володіла, ким вона
була для оточення, для суспільства, яка вона у соціальному,
психологічному і демографічному відношеннях. На всі ці питання може дати
відповідь подальший процес ідентифікації, у якому основна роль належить
не експерту, а слідчому (суду).

Узагальнення практики розслідування убивств змушує звернути увагу
вчених-криміналістів на необхідність подальшого удосконалювання теорії
ідентифікації, визначення, зокрема, істиного співвідношення експертної і
слідчої ідентифікації потерпілого. Теорія і методи експертної
ідентифікації потерпілого набули значного розвитку. Набагато менше
відомо про зв’язок і співвідношення експертної ідентифікації з роботою
слідчого, спрямованої на встановлення тотожності потерпілого за
допомогою всієї системи слідчих і оперативних дій. Експерту для
вирішення питання про тотожність потрібні не тільки ідентифікуючі
об’єкти (сліди рук, частини трупа і т.п. ), але необхідні дані про ці
об’єкти і багато інших матеріалів, без яких експертна ідентифікація
неможлива. Щоб одержати всі ці вихідні дані, слідчий використовує різні
джерела доказів – показання свідків, документи, речові докази, робить
огляди, залучає дані оперативно – пошукової діяльності і

т.п. Нерідко такі дані вже самі по собі дозволяють визначити групову
належність об’єктів, що перевіряються, і цим обмежити їхнє коло.
Наприклад, відібрати для експертного дослідження фотознімки тільки двох
людей, що найбільш ймовірно є потерпілими.

Таким чином, експертна ідентифікація часто задовго до того, як вона буде
здійснена, виявляється включеною у систему слідчої ідентифікації і стає
одним з її елементів. Співвідношення слідчої й експертної ідентифікації
ще більш помітне при розгляді процесу використання висновку експерта в
доведенні тотожності. Слідчому потрібно, наприклад, довести ту
обставину, що непізнаний труп – це труп одного з без звістки зниклих.
Припустимо, експертиза встановила, як це було при розслідуванні одного з
убивств, що сліди рук, знайдені на склянці з залишками горілки в
квартирі громадянина 3., залишені папілярними візерунками, що маються на
пальцях рук непізнаного трупа. Але в квартиру заходили й інші люди –
собутильники громадянина 3., його приятелі, сусіди. Не виключено, що
сліди залишив хтось з них, що міг також, як і громадянин 3., стати
жертвою убивці. Щоб у розглянутому випадку довести тотожність, треба
було встановити, що жоден з людей, що заходили в цю квартиру, не став
жертвою злочину, що усі вони живі.

Ще складніше доводити тотожність, якщо експерти ідентифікували не
людину, а одяг, що був на трупі. У подібному випадку потрібно довести,
що одяг носив тільки потерпілий, що його не міг надягти ніхто інший.
Залишається додати, що висновок експерта – лише одне з багатьох джерел
доказів. Вірогідність його може бути оскаржена чи поставлена під сумнів,
як достовірність показань свідка і будь-якого іншого доказу. Тому факт
тотожності, як правило, установлюється не одним, а цілим рядом слідчих
дій, у тому числі дій ідентифікаційного характеру: упізнанням, оглядом
речових доказів, перевіркою за криміналістичними обліками, виїмкою і
вивченням документів з демографічними даними і т.п., серед яких
експертне ототожнення має завжди вагоме, але часто далеко не вирішальне
значення.

Сказане дозволяє стверджувати, що поняття “слідча ідентифікація” не
стоїть в одному ряді з поняттям “експертна ідентифікація”, як це
вважають багато авторів у роботах по криміналістиці. У логічному плані
ці поняття знаходяться у відношенні підпорядкування, причому
оперативно-слідча ідентифікація виступає як поняття більш загальне. Це
загальне поняття можна розділити на ряд понять підлеглих: ідентифікація
за допомогою свідків (упізнання), по документальним даним (описам), за
допомогою карної реєстрації, шляхом вивчення, огляду об’єктів самим
слідчим і, нарешті, за допомогою експертизи. Висновок зксперта про
тотожність не тільки заснований на даних, одержаних за допомогою інших
джерел доказів. Такий висновок, як відомо, оцінюється і використовується
за умови, якщо він не суперечить іншим доказам, що свідчать про
наявність чи відсутність тотожності.

Співвідношення понять, охоплюваних оперативно-слідчою ідентифікацією,
можна проілюструвати такою блок – схемою:

Оперативно-слідча ідентифікація – це встановлення тотожності шляхом
проведення ряду слідчих (у тому числі ідентифікаційних) дій; висновок
про тотожність є результатом оцінки фактів, встановлених за допомогою
різних джерел, зокрема експертизи.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020