.

Законність поняття, принципи та система гарантій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
789 5679
Скачать документ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Законність поняття, принципи та система гарантійПлан

Вступ.

Поняття та ознаки принципу законності

Законність і правопорядок

Шляхи формування законослухняної поведінки громадян

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

До недавнього часу в нашій літературі існувало два поняття «законності»
— соціалістична й буржуазна законність. В минулому ми надзвичайно
хвалили свою законність і критикували буржуазну за її формальний
характер. В юридичному словнику сталінської доби соціалістична
законність визначається як один із основних методів здійснення диктатури
пролетаріату, який виражається в безумовному й точному дотриманні всіма
державними органами, посадовими

особами й громадянами законів і інших нормативних актів соціалістичної
держави.

Таке визначення пізніше трохи модифікувалось, але суть залишилась та ж.
Воно було вигідне представникам найвищих ешелонів влади
командно-адміністративної системи, тому що законність зводилась до
точного й неухильного дотримання й виконання законів. Сьогодні ми
знаємо, до чого приводить бездумне виконання багатьох законодавчих
актів, прикладом може служити виконання Постанов і Указів по боротьбі з
пияцтвом і алкоголізмом. Проведення в життя багатьох законодавчих актів
привело до негативних

наслідків, до початку економічної кризи в колишньому СРСР. Під приводом
виконання Постанов Уряду було багато порушень прав людини. Таким чином,
суворе дотримання і виконання законів далеко не завжди приводить до
позитивних наслідків, до прогресу добра й справедливості. Тому
законність не може зводитись тільки до цієї, хоч і головної вимоги. Сам
термін «законність» виник у період буржуазних революцій і зводився до
вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду
приписам закону і до заборони виходити за його межі. Зокрема, в
Декларації прав людини й громадянина

1789 р. (Франція), в ст. 5 записано, що все те, що не заборонено
законом, дозволено, і ніхто може бути примушений до дій, які не
передбачені законом. Принцип «що не заборонено законом, те дозволено»
став реалізовуватись

і в нас в останні роки так званої перебудови, але його реалізація також
привела до негативних наслідків, тому що більшість громадян зрозуміли
його як принцип — роби, що хочеш і що можеш. Це поглибило стан кризових
явищ у суспільстві.

Щоб цей принцип діяв правильно, в нашому суспільстві повинна бути
досконала система законів, які встановили б, яка діяльність і поведінка
особи заборонена.

Таким чином, щоб розкрити поняття законності, потрібно також торкнутись
якості самих законів. Режим законності вимагає, щоб самі закони, в яких
виражаються свавілля, волюнтаризм держави по відношенню до своїх
громадян не можуть забезпечити й гарантувати демократичну форму
правління, демократичний режим, демократичні права й свободи громадян.

Поняття та ознаки принципу законності

Правові закони — це демократичні закони, в яких виражаються потреби й
інтереси всіх суб’єктів суспільних відносин. В таких законах повинні
бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина,
так і держави. В останні роки головний акцент ставився на права й
свободи людини, а права держави й суспільства в цілому ігнорувались.
Повинно ж бути так, щоб був паритет прав і обов’язків держави,
суспільства й громадянина.

Законність — не тільки метод або режим діяльності державних органів і
громадян. Законність — це складне соціальне явище, яке потрібно
відрізняти від аналогічних соціальних явищ таких, як право,
законодавство, правопорядок.

1) Першою й найголовнішою вимогою законності є добре продумана система
правових демократичних законів і інших нормативно-правових актів. Від
якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів,
громадських організацій, державних і приватних підприємств. «Який закон
— такий і суд», — такий принцип був проголошений в нашій пресі.
Діяльність суду повністю залежить від якості законів. Закони повинні
бути ясні, однозначні,

доступні для всіх громадян і посадових осіб. Вони повинні бути такі,

щоб не можна було застосувати дореволюційний афоризм: «Закон як дишло —
куди повернув, туди і вийшло». В Україні проходить повне оновлення
системи законодавства, почалась правова реформа, хоча і з великими
труднощами.

2)Другою вимогою законності є відповідність підзаконних нормативних
актів законам і Конституції. В минулому такі акти називали
«надзаконними», оскільки вони суперечили законам і реалізовувались в
першу чергу. Крім того,

вони видавались, виходячи із відомчих інтересів і всупереч інтересам
всього суспільства й народу.

3) Третьою вимогою законності є чітке формулювання і закріплення
компетенції, функціональних прав і обов’язків всіх державних органів і
їх посадових осіб, підприємців і організацій, політичних партій і
громадських об’єднань, їх, правового статусу. Важко визначити, хто і які
має права і обов’язки, що і коли повинен робити, як виконувати,
дотримуватись й використовувати закони.

4) Законність — це є одночасно метод і режим діяльності всіх
суб’єктів суспільних відносин. Це процес реалізації правових норм на
підставі автономного, імперативного, дозволяючого й заохочуючого методів
правового регулювання. Результатом цього процесу є стан правопорядку,
стан правовідносин суспільства.

Таким чином, законність — це особливий режим або процес діяльності
держави й інших суб’єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до
трьох основних вимог:

1)наявність добре продуманої системи правових законів і незаконних
нормативно-правових актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов’язків) всіх
учасників правовідносин;

3) точне і неухильне виконання і дотримання законів та інших

нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Проф. Рабінович П.М. дає інше визначення: законність — це режим (стан)
відповідності суспільних відносин законам і підзаконним
нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті їх
неухильного здійснення всіма

суб’єктами права.

Визначення законності можна дати й інше, оскільки це багатогранне явище,
яке зводиться до діяльності державних і інших органів і організацій по
неухильному дотриманню й виконанню правових законів.

Законність — один з основоположних принципів діяльності державних
органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки
громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямком формування
правової держави.

Усі закони держави мають виражати волю й інтереси народу, бути
конкретним виявом народовладдя. Здійснення і розвиток демократії,
реальне забезпечення прав та інтересів громадян є невід’ємною умовою
створення правової держави. Однак сама наявність законів ще не вирішує
даних завдань. Аби практично регулювати діяльність відповідних органів
державної влади і управління, організацій, установ і громадян, законів
треба точно і неухильно дотримуватись й виконувати їх, а в державі,
суспільстві має панувати режим законності.

Отже, законність — це такий режим державного і суспільного життя, при
якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів,
підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими
організаціями, посадовими особами і громадянами. Поняття законності
охоплює дотримання і виконання всієї системи нормативних актів держави.

Суть законності полягає в реальності права, в тому, що всі без винятку
суб’єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання
приписів законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені
на них юридичні обов’язки, безперешкодно і повною мірою використовують
свої суб’єктивні права. Тим самим у державі і суспільстві дотримуються
встановлених законами та іншими нормативними актами правопорядку,
державної і громадської дисципліни.

Законність означає, що при здійсненні посадовими особами своїх владних
функцій не має місця суб’єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча
боротьба із різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів,
порушенням прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною
поведінкою громадян. Слід зважати на те, що законність відображує факт
відповідності поведінки суб’єктів регульованих правом відносин юридичним
правилам (нормам права). Зв’язок законності з державним апаратом,
державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що
законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх
діяння у суспільстві.

Законність нерозривно пов’язана з демократією. Цей зв’язок
характеризується насамперед тим, що законність є невід’ємним елементом
демократії, дійсного народовладдя. Законність, покликана охороняти
суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість.
Справжня демократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою
чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму
законності, виступає як найважливіша гарантія законності. Всебічне
забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм
державного і суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями
беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність державного апарату
перебуває під контролем народу, його представницьких органів.

На жаль, упродовж багатьох років у нашій країні законність
попиралася, І долю країни, всього народу вершив не закон, а особисті
амбіції окремих осіб, переважав підхід з позицій партійно-номенклатурної
доцільності, а право, закон займали другорядні позиції. Результати цієї
протиправної діяльності ще й нині відчуваються у нашій країні.

Динамізм законодавства при стабільності основних його принципів та
інститутів, чіткість, якість, конкретність закону, відсутність у ньому
“загальних місць”, нічим не підкріплених декларацій і закликів, —
важливий показник

правової культури суспільства, вагома гарантія від волюнтаризму та
свавілля. Проте, сучасне законодавство не позбавлене цих недоліків. Так,
багатьом чинним законам бракує чіткості, багато з них містять
формулювання, що дають можливість виконавцям широко трактувати положення
даних законів. Зовсім неприпустимо, коли загальнодержавні рішення
перекроюються на відомчому чи

місцевому рівнях. Безглузді заборони і обмеження гальмують суспільне
корисні ініціативи. Вони лише породжують бюрократизм і
безвідповідальність, з одного боку, корупцію — з іншого.

Уся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на
принципи законності, їх практичну реалізацію. Принципи законності — це
ті основні начала, керівні ідеї і основоположні вимоги, що розкривають
її

сутність, основу її змісту як обов’язкового режиму державного і
суспільного життя.

Основними принципами законності є

нерозривний зв’язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом
демократії;

обов’язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб,
державних органів та громадських організацій;

забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

зв’язок законності із загальною та правовою культурою населення,
посадових осіб;

неприпустимість протиставлення законності й доцільності; — єдність
законності та справедливості;

встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;

участь мас у діяльності по забезпеченню законності;

невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення
режиму законності.

Особливо варто підкреслити, що і законність у цілому, і всі без винятку
принципи законності мають за мету забезпечення і захист прав і свобод
громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим
законності

дійсно демократичного суспільства, правової соціальної держави,
формування якої є глобальним завданням українського суспільства.

Реалізація режиму законності у країні базується на системі гарантій,
дієвість яких покликана зробити законність реальною. Гарантії законності
— це позитивні об’єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку
суспільства, добробуту народу, а також спеціальні юридичні засоби і
способи, через які забезпечується режим законності у країні. На жаль,
дані об’єктивні умови (еко-

номічні, соціальні, політичні і ті, що стосуються рівня розвитку
суспільної свідомості) у кожному суспільстві далекі від ідеальних у
плані гарантій законності. Тому зміна в позитивний бік—цей питання
законності в Україні.

Дещо про спеціальні юридичні засоби. Такими є:

1. Чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій, що
захищають ці норми. Дотримання правових норм гарантується можливістю
застосування у випадку їх порушення тих чи інших форм державного

примусу, юридичної відповідальності. Окремо слід відзначити, що в
системі українського права, як і права деяких інших держав, є галузі й
інститути права, котрі містять норми, що регулюють саме питання
різноманітних форм

відповідальності за певні правопорушення (кримінальне право, інститут
матеріальної відповідальності у цивільному праві і т. ін.).

2. Виконання правосуддя як спеціальної форми універсальної,
здійснюваної на основі права і справедливості діяльності судів, котра
забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян.

3. Здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів з
боку органів прокуратури.

4. Діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату,
котрі в межах своєї компетенції здійснюють роботу по запобіганню,
виявленню і припиненню порушень законності у різних сферах державного і
суспільного життя. В результаті дотримання режиму законності у
суспільстві встановлюється правовий порядок (правопорядок). Останній
слід визначити як систему суспільних відносин, будь-яких інших дій, що
мають правове значення і здійснюються у суспільстві відповідно до вимог
норм права.

Законність — це принцип діяльності, режим дій, відносин.

Правопорядок — це результат реалізації цього принципу, режиму,
дотримання законності.

Режим законності являється необхідним елементом політичного режиму.
Законність безпосередньо зв’язана з відповідним демократичним режимом.
Цей зв’язок проявляється в тому, що законність — це дотримання і
виконання демократичних правових законів. Вона опирається на
демократичну рівність громадян перед законом, на рівність основних прав
і обов’язків. Згідно з Конституцією України і Законами про вибори в вищі
і місцеві органи влади всі громадяни України мають рівні права обирати й
бути обраними в представницькі органи державної влади і місцевого
самоврядування.

Законність заснована на підконтрольності державного апарату народу і
його представнику — Верховній Раді України. Усі державні органи діють на
підставі законів. Вищі посадові особи держави призначаються і
звільняються Верховною Радою України Народ зацікавлений в зміцненні
законності і в нормальній діяльності державного апарату. Законність є
засобом охорони демократичних прав громадян. Вона забезпечує активну
участь громадян в управлінні державою і суспільством. Законність
гарантує демократичну процедуру прийняття законів, її суть полягає в
тому щоб забезпечити верховенство правових законів. У ст. І
Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом
України вказується, що: «Україна є демократичною, соціальною, правовою
державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого
суверенного права на самовизначення виражає волю народу і захищає
інтереси своїх громадян. В Україні діє принцип верховенства Права».

Народ є єдиним джерелом влади і здійснює її як безпосередньо — шляхом
референдумів, так і через систему державних органів та органів місцевого
самоврядування. Законність направлена на охорону демократії від свавілля
окремих громадян, антисуспільних корумпованих і мафіозних груп. Таким
чином законність є конституційний принцип. Разом із тим, цей принцип
конкретизується в інших принципах і вимогах законності. До них
відносяться:

1) принцип єдності законності на всій території України. Він
визначається єдністю системи права і системи законодавства, а також
практики його реалізації всіма суб’єктами суспільних відносин.
Законність повинна бути єдина в усіх

областях України, а також в Автономній Республіці Крим;

2) принцип загальності законності. Він полягає в тому, що законів
зобов’язані дотримуватись і виконувати всі без виключення державні
органи, громадські організації, посадові особи і громадяни. Нікому не
дано право порушувати закони, обходити їх чи ставити себе над законом.
Законність повинна бути одна, інакше не може бути ні культурності, ні
політичної грамотності;

3) однією з основних вимог законності є дотримання й охорона прав
громадян. Всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування в
Україні здійснюють свої повноваження, виходячи з пріоритетності прав і
свобод людини.

Забезпечення цих прав і свобод охорона життя, честі і гідності людини
—обов’язок держави (ст. 5 Конституційного договору). Всі посадові особи
держави повинні використовувати свої повноваження в відповідності із
законом, охороняючи права громадян і задовольняючи їх законні інтереси.
Згідно з принципом правової держави всім посадовим особам дозволено
робити лише те, що дозволяє робити закон, а громадянам дозволяється
робити все те. що не заборонено законом. Державні органи повинні
своєчасно розглядати заяви, скарги і пропозиції громадян:

4) важливим принципом законності в правовій державі є верховенство права
над законами і підзаконними нормативно-правовими актами, над фізичною і
політичною силою держави чи інших суб’єктів громадянського суспільства.
В ст. І

Конституційного договору проголошено, що в Україні діє принцип
верховенства права. Це означає, що всі закони й Інші нормативно-правові
акти повинні бути правовими, всі питання внутрішнього економічного і
політичного життя

повинні вирішуватись з позицій права, справедливості і гуманізму без
авторитарних насильницьких методів;

5) принцип єдності законності і доцільності. Цей принцип полягає в тому,
що рішення вищих і місцевих органів влади повинні прийматись відповідно
до правових законів і закономірностей економічного і політичного
розвитку суспільства. Доцільність повинна співпадати з вимогами і
інтересами всього суспільства. У випадку розбіжностей між суспільними
інтересами і інтересами підприємств) організацій і громадян повинні
домінувати інтереси суспільства і держави;

6) одним із принципів законності є невідворотність юридичної
відповідальності за вчинені правопорушення. Це означає, що правоохоронні
й інші державні органи зобов’язані притягувати до юридичної
відповідальності осіб, винних у вчиненні правопорушень. Незважаючи на
надзвичайно великий обсяг роботи в правоохоронних органах (велика
завантаженість), всі факти правопорушень повинні бути розкриті. Закони
повинні виконуватись всіма без виключення

посадовими особами і громадянами.

7) Принципом законності також є право громадян на захист. Цей принцип
реалізується через всю систему державних органів. Він означає, що всі
громадяни мають право подавати заяви, скарги і пропозиції по захисту
своїх прав, а

також по покращенню діяльності державного апарату. Захист прав громадян
здійснюється, в першу чергу, через систему правосуддя. Суди повинні бути
незалежними і підкорятись тільки закону, розглядаючи ті чи інші справи.

8) Одним із принципів (вимог) законності є також здійснення державного
нагляду і громадського контролю за точним і неухильним дотриманням
законів. Цей принцип повинні реалізовувати не тільки
контрольно-наглядові, але і правотворчі

органи.

9) Однією із вимог законності являється також єдність розуміння і
застосування нормативно-правових актів на всій території всіма
посадовими особами і громадянами України. Реалізація цього принципу
здійснюється через правове виховання і навчання працівників держапарату
і населення. Воно повинно забезпечуватись формуванням у населення і
посадових осіб поваги до права, до закону, до людини на підставі власних
переконань кожної особи.

Законність і правопорядок

Законність безпосередньо пов’язана з правопорядком. Ці поняття дуже
близькі і їх часто ототожнюють. Наприклад, виступаючи перед виборцями м.
Москви, Л.І.Брежнєв, колишній Генеральний секретар ЦК КПРС сказав, що
добре продумана система законів плюс їх неухильне дотримання і виконання
— це і є законність і правопорядок. Але це різні поняття, хоча і
вживаються вони паралельно і дуже тісно взаємозв’язані. Наприклад,
правоохоронні органи систематично аналізують стан законності і
правопорядку.

Правопорядок є складовою частиною громадського порядку. Громадський
порядок є результат регулювання або реалізації всіх соціальних норм —
моралі, релігійних норм, норм громадських організацій, звичаїв тощо.
Правопорядок же на відміну від громадського порядку, виникає і
створюється в

результаті реалізації правових норм.

Любий порядок взагалі зводиться до певної системи відносин. Тому
правопорядок —це не що інше, як система правовідносин, які встановлені в
результаті реалізації норм позивного права, права створеного державою.
Професор Рабінович П.М. пише, що правопорядок — це режим (стан)
упорядкованості організованості суспільних відносин, який складається за
умов законності їх відмінність полягає в тому, що законність — це режим
або процес дотримання і виконання діючого законодавства, а правопорядок
— це уже результат дії, реалізації самого процесу законності. Тому
логічно правопорядок включає в свій зміст режим (процес) законності і її
результат — систему правовідносин, які склались в результаті реалізації
норм права. Правопорядок більш широке поняття. Воно включає систему
правових демократичних законів функціональні права і обов’язки (правовий
статус) державних органів, організацій і громадян, процес (режим)
точного і неухильного дотримання і виконання діючих нормативно-правових
актів (права) і систему правовідносин, які склались в результаті такої
реалізації.

Громадський порядок виник в період первісно-общинного ладу. Правопорядок
же виник значно пізніше, з появою держави і законодавства. З відмиранням
держави відповідно не буде існувати правопорядку. Громадський же
порядок, заснований на реалізації соціальних норм, залишатиметься поки
буде існувати суспільство.

Правопорядок — це не необхідна або можлива поведінка чи діяльність, яка
закріплена в правових нормах, не абстрактні права і обов’язки, а
фактична реалізація людьми суб’єктивних прав і обов’язків. Саме
поведінка людей, яка

пов’язана з дією права, утворює правопорядок. Таким чином, правопорядок
— це результат дії права і умов його реалізації.

Забезпечення бажаного правопорядку починається з визначення відносин,
які підлягають правовому регулюванню, з видання законів. Їх видання
обумовлено переходом до ринкової системи господарства, до нової
політичної системи.

необхідно відрізняти реальний правопорядок і правовий порядок як ідеал —
кінцевий результат, на досягнення якого направлена діяльність держави і
громадянського суспільства на певному етапі всього розвитку. Показником
стану

правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їх
застосування. Чим менше здійснюється в суспільстві правопорушень, тим
міцніший правопорядок. Правопорядок складається із реалізації не тільки
принципу законності, але і всіх інших принципів правової держави і

громадянського суспільства.

В історичному плані існували різні типи правопорядку в залежності від
типів держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний,
соціалістичний та інші перехідні або змішані типи.

Правопорядок — це система правовідносин, яка складається в результаті
реалізації режиму законності, правових принципів, системи права і
законодавства всіма суб’єктами суспільних відносин і характеризується
станом правопорушень і

злочинності в суспільстві.

Соціальна цінність і роль правопорядку полягає в тому, що:

1) він виражає і закріплює структуру управління народним господарством;

2) в ньому поєднується планова дисципліна державних підприємств і
автономна самостійність приватних підприємств;

3) виражає і закріплює систему політичних та інших соціальних відносин;

4) в ньому відображаються всі форми власності — загальнодержавна,
комунальна, колективна і приватна;

5) він закріплює політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність;

6) забезпечує розвиток кооперативних, приватних підприємств, змішаних
підприємств і організацій;

7) гарантує і закріплює систему юридичних прав і обов’язків громадян;

8) забезпечує громадянський мир, злагоду, спокій в Україні та створює
умови для гідного життя і праці людини консолідації всіх здорових сил
суспільства;

9) створює умови для подолання економічної, соціальної та конституційної
кризи.

Порушення вимог законності веде до деформації суспільних зв’язків,
недотримання і підриву правопорядку. Законність і правопорядок
перебувають у тісному взаємозв’язку. Зміцнення законності має своїм
наслідком більш

високий рівень правопорядку, і навпаки, порушення його ведуть до
послаблення правопорядку. Правопорядок є важливою умовою реалізації
інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного
зміцнення законності. Водночас правопорядок є важливим структурним
елементом суспільного порядку, під яким розуміється правильно
налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин, урегульованих не
лише правовими, а й усіма іншими соціальними нормами. Якщо зміцнення і
підтримання правопорядку пов’язано з реалізацією правових

норм, то у підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам
моралі громадських організацій, традиціям, звичаям. Отже, поняття
суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку.
Таке поняття суспільного порядку необхідне для з’ясування змісту і
механізму всього суспільного й державного життя.

В адміністративному праві поняття громадського порядку вживається у
вузькому значенні. Воно пов’язується з підтриманням порядку в
громадських місцях.

Правопорядок передбачає закріплення справжнього демократичного правового
статусу особи, неухильне втілення у життя демократичних прав і свобод
особи, гарантованість від свавілля. Разом з тим цей порядок неможливий
без найсуворішого виконання кожним громадянином своїх обов’язків,
закріплених нормами права.

У законах та інших нормативних актах визначено структуру державних та
громадських організацій, Їх компетенцію, демократичну основу їх
взаємовідносин. Можна сказати, що врегульованість і порядок досягаються
безпосередньо через реалізацію вимог права в поведінці різноманітних
суб’єктів суспільних відносин як у взаємовідносинах держави з окремими
громадянами, у взаємовідносинах громадян, так і у взаємовідносинах
державних органів і громадських організацій.

Створення певного порядку в суспільних відносинах за допомогою правових
норм є однією з найважливіших властивостей державної влади. Правовий
порядок — це реальний порядок, що встановлюється і охороняється
державою,

у здійсненні якого зацікавлена держава як апарат влади. У сучасних
умовах, коли Україна переживає період становлення, стратегічний курс
нашої держави націлений на зміцнення соціально-економічного розвитку
країни, перехід до ринкової економіки. Передбачається корінне оновлення
матеріально-технічної бази виробництва на основі досягнень
науково-технічного прогресу як нашої країни, так і з використанням
світового досвіду, вдосконалення управління

на всіх рівнях.

Зміцнення правової основи державного і громадського життя передусім
залежить від стану законності і правопорядку у роботі державного
апарату. Порушення законності у його діяльності, особливо коли вони
стають системою,

перешкоджають здійсненню функцій держави, порушують упорядкованість,
синхронність роботи. Вони знижують престиж державної влади серед
населення, породжують безвідповідальність, можливість безкарного
порушення правопорядку, а у деяких випадках мають прямим наслідком
порушення прав і законних інтересів громадян. Надто викликає
стурбованість порушення законності тими органами держави, що за
характером своєї діяльності покликані охороняти правопорядок, — органів
юстиції, суду, прокуратури, міліції.

Шляхи формування законослухняної поведінки громадян.

Для формування в нашому суспільстві законослухняної поведінки на мою
думку потрібно дві речі, перша, це гарантії законності і інша, це
дисципліна, кожного громадянина в нашій країні та взагалі усього
суспільства.

Стан законності залежить від цілого комплексу соціально-політичних,
економічних обставин і факторів, а також від рівня культури населення, в
тому числі і від того, як рішуче захищають своє право громадяни. Режим
законності забезпечує міцний і стабільний правопорядок.

Гарантії законності — це умови суспільного життя та міри, які
приймаються державою для забезпечення режиму законності та стабільного
правопорядку.

Всі гарантії законності можна поділити на загальносоціальні і юридичні.
До загальносоціальних відносяться — політичні, економічні, ідеологічні
та інші. Вони повинні забезпечуватись політичною і економічною системами
суспільства.

Політичні і економічні гарантії обумовлені закріпленням основ
суспільного і державного ладу, основних прав людини, принципів правової
держави і громадянського суспільства. Політична і економічна система
обумовлюють стабільне законодавство, нормальну діяльність правотворчих
органів. Ці гарантії вимагають перебороти політичну і економічну кризи,
стабілізувати економічний розвиток, усунути протистояння між різними
політичними силами і партіями. В умовах переходу до нової політичної і
економічної системи ці гарантії малоефективні, оскільки кризові явища
негативно впливають на стан законності і правопорядку.

Ідеологічні гарантії забезпечуються ціленаправленою діяльністю держави і
суспільства по формуванню високого рівня правосвідомості і правової
культури населення і посадових осіб. Формування правової культури може
відбуватись стихійно і ціленаправлено. Ціленаправлене формування
здійснюється при допомозі правового виховання, яке має різноманітні
форми і методи: правове навчання (правовий всеобуч), правова пропаганда
і агітація, правова просвіта.

Надзвичайно великий вплив на формування правосвідомості і правової
культури має практична діяльність правоохоронних і місцевих органів
влади і управління. Таким чином, сам стан законності і правопорядку має
великий вплив на

формування законності і правопорядку.

Юридичні гарантії законності — це передбачені законодавством і державою
спеціальні засоби впровадження, охорони і, в разі порушення, оновлення
законності. Ці гарантії, обумовлені діяльністю законодавчих,
виконавчо-розпорядчих і правоохоронних органів. Юридичних гарантій
досить багато. Їх добре систематизував і класифікував проф. Рабінович
П.М. Класифікацію здійснюють за суб’єктами застосування, за характером
юридичної діяльності, за антологічним статусом у правовій системі та
іншими критеріями.

1) За суб’єктами застосування гарантії поділяються на парламентські,
президентські, судові, прокурорський нагляд, муніципальні,
адміністративні (управлінські), контрольні, громадські, міжнародні тощо.

2) За характером юридичної діяльності: правотворчі, правороз’яснювальні,
правозастосувальні, правореалізаційні.

3) За онтологічним статусом у правовій системі —
нормативно-документальні (правові акти: нормативно-правові акти,
інтерпретаційні акти, індивідуальні акти застосування права) і діяльні
(практична діяльність по застосуванню норм права і реалізації норм
права).

4) Крім того, спеціально виділяють конституційні гарантії і процесуальні
гарантії законності. Однією із важливих гарантій законності і
правопорядку є висока юридична техніка правотворчості, кодифікація і
інкорпорація законодавства.

На особливу увагу заслуговує питання про дисципліну. Дисципліна є
найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя
суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать

успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслуговування.

Дисципліна і правопорядок взаємопов’язані і характеризують у суспільстві
взаємозв’язок людини із своїм трудовим колективом, суспільством, масою
інших людей. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників

рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтримувати і розвивати
соціальні взаємодії.

Дисципліна — це певний порядок поведінки людей, що забезпечує
узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті. Існує
ряд різновидів дисципліни залежно від того, що регулює і якими нормами
стверджується порядок поведінки людей: дисципліна державна, громадська,
партійна, трудова, договірна, технологічна, військова і т. ін.

Державна дисципліна — це дотримання всіма організаціями і громадянами
встановленого державою порядку діяльності державних органів, підприємств
І установ по виконанню покладених на них обов’язків. Державна дисципліна
передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого
правопорядку, що виражає інтереси всього населення. Дисципліна сприяє
розвитку соціально-політичної активності громадян, являє собою
невід’ємну рису

демократії. Державна і громадська дисципліна — важливі форми вияву
соціальної відповідальності особи. В дотриманні державної і громадської
дисципліни виявляється політична, правова і моральна культура громадян.

Важливим видом дисципліни є трудова дисципліна, пов’язана із виконанням
правил внутрішнього трудового розпорядку. Актуальним завданням нашого
суспільства є удосконалення дисципліни, виконання законів, підзаконних

актів, договорів, інших обов’язкових рішень. У систематичній роботі щодо
зміцнення правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися
стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалося лише після
виконання

попереднього рішення або виникнення нових обставин.

Чинним трудовим законодавством передбачено загальні вимоги дисципліни:
вчасний прихід на роботу, дотримання встановленої тривалості робочого
дня, використання робочого часу для продуктивної праці, вчасне і точне
виконання розпоряджень адміністрації тощо. Ці норми і вимоги не можуть
охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві
і визначається додаткове коло обов’язків працівників, пов’язаних із
дотриманням технологічної дисципліни.

Проте законність і державна дисципліна не тотожні, обсяг їх нормативної
основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти
загального характеру (правові норми), то державна дисципліна, як і решта
видів дисципліни, —ще й на конкретні розпорядження, тобто на
індивідуальні акти.

Усталеність дисципліни залежить від рівня правового виховання. У
правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє
правопорушника від відповідальності; скоївши правопорушення, не можна
посилатися в своє виправдання на незнання закону.

Отже, основна вимога будь-якого виду дисципліни — це найсуворіше
виконання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та
індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й
визначає тісний їх взаємозв’язок і взаємозалежність. Зміцнення державної
дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

Висновок

На нашу думку, актуальним в наш час є вдосконалення дисципліни,
виконання законів, підзаконних актів, договорів, інших обов’язкових
рішень, які ми висвітлили у даній курсові роботі, у систематичній роботі
по зміцненню правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися
стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалось лише тоді, коли
виконані попередні рішення або виникли нові обставини.

В діючому трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги
дисципліни: вчасно приходити на роботу, дотримуватись встановленої
тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для
продуктивної праці, вчасно і точно виконувати розпорядження
адміністрації і т.п. Таким чином, ці норми і вимоги не можуть охопити
всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві і
визначається додаткове коло обов’язків працівників, пов’язаних із
дотриманням технологічної дисципліни.

Проте при всій близькості законності і державної дисципліни вони не
тотожні одне одному. Зокрема, не збігається обсяг їх нормативної основи.
Законність опирається на правові акти загального характеру (правові
норми), державна ж дисципліна, як, між іншим, й решта видів дисципліни,
крім того, і на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Стійкість дисципліни залежить від рівня правового виховання. В правовій
практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від
відповідальності; вчинивши правопорушення, не можна посилатися в своє
виправдання на незнання закону.

Таким чином, основна вимога будь-якого виду дисципліни, в тому числі і
службової – це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на
законах нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина,
основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв’язок і
взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу
зміцнення законності.

Література

Конституція України. — К., 1996.-56с.

Загальна теорія держави та права \ За редакцією академіка АПрН України,
доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова .?
К.,Юрінком, 1997.-320с.

Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. — К.,
1993-276с.

Котюк В.О. Теорія права, Навчальний посібник, ? К.,Вентурі,1996.-208с.

Лазарев В.В., Попов Л.Л., Розин Л.М. Правовне основн обеспечения охранн
общественного порядка. —М., 1987.-184с.

Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах, -том
2, Теория права. ? М., Зерцало,1998-416с.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний
посібник.?К., Атіка, 2001-176с.

Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник, ? Х., Консум,
Университет внутрених дел, 2000-704с.

Теория государства иправа. Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. ?
М.,Юристъ,1999-592с.

PAGE 1

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020