Реферат
на тему:
Характеристика основних видів
природних ресурсів України
ПЛАН
Вступ
1. Мінерально-сировинні ресурси
2. Земельні ресурси
3. Водні ресурси
4. Лісові ресурси
5. Рекреаційні ресурси
Висновки
Література
Вступ
Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його
складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні,
кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних
ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони
поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація,
енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні
ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні
невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.
Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для
життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у
виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри
умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як
умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу
відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу
та розміщення ресурсного потенціалу.
В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на
ресурси виробничого й невиробничого, промислового й
сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та
багатоцільового призначення.
1. Мінерально-сировинні ресурси
Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних
копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку
продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси
поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі
розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і
кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна
промисловість та ін.
В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля,
запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7
млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні
запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і
Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в
Дніпровському басейні.
В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно
на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Початкові
розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь
виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним
резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За
існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють
збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі
запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.
На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що
зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській,
Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та
Львівській областях.
Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С,
оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні
родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах,
Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне
з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28
млрд. т.
Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої
потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та
Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в
Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на
узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській
області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов’ї. Унікальні
родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних
елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов’ї. Розробку
золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.
Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль,
самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний
камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т)
зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.
Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів
України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів,
виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів
фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі
здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота,
міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів,
фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками
збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у
1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування
вуглеводнів).
2. Земельні ресурси
Виступають територіальною базою розміщення народногосподарських
об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом
виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі
землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського
використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних
ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.
Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний
потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з
важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і
своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України
становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального
призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа
(суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її
сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність —
57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь
перевищила 79%.
За цільовим призначенням земель та функціональним використанням
земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн.
га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га,
або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об’єктами,
житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті
поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га,
або 5,6%).
Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується
такими співвідношеннями: державні та колективні сільгосппідприємства,
кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства — 46,7 млн.
га, або 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства — 7,2 млн.
га, або 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв’язку та ін. —
2,1 млн. га, або 3,5%; заклади науки, культури, освіти, охорони здоров’я
та ін. — 0,2 млн. га, або 0,3%; установи природоохоронного та
рекреаційного призначення — 0,3 млн. га, або 0,5%; водогосподарські
підприємства — 0,5 млн. га, або 0,8%; житлово-експлуатаційні організації
— 0,1 млн. га, або 0,2%; землі державної власності — 3,3 млн. га, або
5,5%.
Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить
диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у
господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській
областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить
високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома
вага грунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для
продуктивного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність
території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%),
Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та
Херсонської (81,4%) областей.
На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері
земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання
та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації
грунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого
співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування
продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної
основи розв’язання продовольчої проблеми.
Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов’язані з
посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням
ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики,
залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій
перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для
несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних
галузей народного господарства до нормативних величин.
3. Водні ресурси
Це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному
господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне
господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ,
водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію,
водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт,
рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму,
спорту.
Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового
водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього
народного господарства та у життєдіяльності населення.
Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і
визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських
вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з
яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб.
км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов’язаних з
поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві
України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на
одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045
куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у західних і
північних областях України.
Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не
відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша
кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних
споживачів — Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні
області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу
чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське
господарство, комунальне господарство. Для пом’якшення територіальних
відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1
тис. водосховищ (повний об’єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких
знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних
каналів і 10 водоводів тощо.
Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто
відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних
процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне
господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в
межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенергетика,
водний транспорт, рибне господарство, туризм).
В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води
складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна
частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий
стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території
України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).
Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України
981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362
км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806
км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах
України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України на
ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний.
Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них
мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з
них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і
регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна
кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води).
Для постачання води у маловодні райони збудовано канали:
Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро—Донбас — 550 км, Сіверський
Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі
зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах
надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні
системи (Верхньоприп’ятська, Латорицька та ін.).
Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10
км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного
моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир —
найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2.
Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних
підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов’язані з
поверхневим стоком.
В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У
маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.
Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає
промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12%
припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.
До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів
належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного
водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод);
розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу);
заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі
господарства України частки водоємних виробництв; проведення комплексу
заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення тощо.
Річкова система — це головна ріка з усіма своїми притоками.
Дніпро утворює основну річкову систему України. Довжина Дніпра — 2201 км
(у межах України 981 км), площа басейну 504 тис. км2. Найбільші праві
притоки — Прип’ять, Тетерів, Рось, Інгулець, ліві — Десна, Сула,
Псел, Ворскла, Самара. Від гирла Прип’яті до греблі Каховської ГЕС
Дніпро являє собою каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке,
Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське). Середній річний стік — 53,5
км3.
Дністер із своїми притоками утворює річкову систему на південному заході
України. Довжина Дністра — 1362 км (в Україні — 705 км). Площа басейну —
72,1 тис. км3. Основні праві притоки — Стрий, Бистриця, Свіча, Реут,
Лімниця, ліві — Золота Липа, Серет, Смотрич, Збруч. У верхів’ї Дністер —
гірська ріка. На ріці споруджено ГЕС і водосховища (Дністровське,
Дубоссарське). Річний стік — 10 км3.
Південний Буг бере початок на Подільській височині. Довжина ріки — 806
км, площа басейну — 63,7 тис. км2. Основні ліві притоки — Синюха,
Мертвовід, Інгул, праві — Згар, Кодима, Гнилий Яланець. На річці працює
13 невеликих ГЕС. Річний стік — 3,39 км3.
Дунай — одна з найбільших рік Європи. Довжина — 2960 км, у межах України
— 174 км. Площа басейну — 817 тис. км2. Середній річний стік — 123 км3.
У межах України найбільші притоки — Тиса і Прут (ліві). У гирлі Дунай
розділяється на кілька рукавів, один з яких (Кілійський) протікає по
території України.
Ріки України мають мішане живлення. Взимку, коли вони замерзають,
переважає підземне живлення; навесні, при таненні снігів — снігове;
влітку і восени — дощове і підземне. Зміна рівнів води протягом року
називається режимом ріки. Для річок України є характерною весняна
повінь, що настає внаслідок танення снігу. Паводок — це підйом рівня
води в річці через дощі.
Межень — це найнижчий рівень води в річці. На рівнинних ріках України
межень звичайно буває літня і зимова. Взимку спостерігається льодостав.
Влітку багато дрібних рік на півдні України часто пересихають.
Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси — запаси
енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря.
Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї
енергії поверхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі
(за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для
використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України
становлять 44,7 млрд. кВт • год.; з них технічно можливі для
використання — 21,5 млрд. кВт – год.; економічно доцільні для
використання становлять 16 млрд. кВт – год.
Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та
збереження водних ресурсів України полягають у: забрудненні водних
об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і
комунально-побутовими стічними водами; інтенсивному старінні основних
фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій
продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та
самоочисній здатності водних систем; незбалансованій за водним фактором
системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення
водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.
Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у формуванні
ефективних правових, економічних та організаційних передумов
раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм
господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з
мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних
джерел. У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну
спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе
водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних
джерел.
4. Лісові ресурси
Вони відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та
господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором
для розвитку галузей народного господарства.
Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її
лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4
млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень
територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до
1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на
рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними
запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.
Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько
51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в
екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За
останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів
лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4
млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 p., тобто майже на 30%.
Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями:
молодняки займають 45,4% площі, середньовікові — 37,7%, достигаючі та
стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5—2 рази нижче оптимальних
величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових
насаджень загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на
ЧАЕС. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає
еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства
здійснюється в складних економічних умовах.
Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і
раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення
збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і
екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення
природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість
інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів
лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за
рахунок місцевих ресурсів.
Вирішення названих проблем тісно пов’язано з розширеним відтворенням
лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання.
Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових
насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни
переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних
екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити
експортні мож- ливості лісового господарства України.
5. Рекреаційні ресурси
Забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у
процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров’я і
підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять
об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для
лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять
бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні
та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території
України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.
Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях
України — на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької
та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні
рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних
вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий
Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник)
областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в
Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.
Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються
потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного
комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені
санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти
і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група
рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність
взаємопов’язаних регіонів).
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та
13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть
прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих [5, с. 395]. Разом
з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та
місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа
туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання
рекреаційних ресурсів.
Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів
України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у
повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні
рекреаційних ресурсів; зростанніякості послуг у цій сфері. Перспективи
розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні
додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби
рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії
відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної
сфери у зростанні національного доходу країни.
Висновки
З вищенаведеного видно, що Україна досить багата на природні ресурси:
зокрема на земельні та окремі види мінеральних ресурсів. Разом з цим
відчувається гостра нестача паливних ресурсів, лісових ресурсів.
Важливим питанням стає ресурсозберігаючий момент.
Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний
потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється
близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50
найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична,
металургійна, хімічна промисловість . У перспективі передбачається
формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і
залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку
набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню
напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини,
деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної,
металевої та пластикової тари і упаковки.
Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у
зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за
рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних
ресурсах менш ніж на 50%.
Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на
період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на
скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й
здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту
найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових
підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ
промислових підприємств; впровадити економічний механізм
заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових
енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на енергоємних
підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат
енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни
відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.
Чим багатший і різноманітніший ПРП, тим більше для економіки країни
шансів бути високорозвинутою. Однак, якщо нераціонально використовувати
природні ресурси, можна не мати бажаного економічного ефекту. Тому
вивчення особливостей розміщення природних ресурсів України – вкрай
важливе та необхідне завдання. Особливо при врахуванні того, що Україна
не так багата на нафту та газ, ліси її щороку різко скорочуються і
повільно відновлюються тощо. Природно-ресурсний потенціал — важливий
фактор розміщення продуктивних сил, тому варто глибоко досліджувати
питання розміщення природних ресурсів, раціонального використання.
Тільки так можна сподіватися на високі прибутки і раціональне
господарювання.
Література
1. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економічної і
соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.
2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного
развития территории. — К. : Наукова думка, 1994. — 296 с.
3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — С. 178—215.
4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова
думка, 1993. — 210с.
5. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л.
Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 139—179.
6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.:
Вища школа, 1998. — С. 4—10.
7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь,
1994.— 150с.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
