Реферат
на тему:
“ТВЕРДІСТЬ ВОДИ. КРУГООБІГ КАРБОНУ”
Твердість води
Загальна твердість води переважно зумовлюється наявністю в ній
гідрокарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію.
Загальна твердість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну
(неусувну).
Карбонатна твердість зумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів
кальцію і магнію, які при кип’ятінні води розкладаються на вуглекислоту
і нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на
стінках парових котлів, стерилізаторів, радіаторів, самоварів, чайників
та інших водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти
багаторазового використання кип’ятять у дистильованій воді, рідше – у
чистій дощовій воді.
Карбонатна твердість часто співпадає з усувною твердістю. При кип’ятінні
усувається переважно та частина карбонатної твердості, яка залежить від
гідрокарбонату кальцію. При великій кількості у воді гідрокарбонату
магнію різниця між карбонатною і усувною твердістю буває досить значною.
Постійною твердістю води називають ту, яка залишається після тривалого
кип’ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів,
нітратів і фосфатів кальцію і магнію.
Твердість води оцінюють у мг-екв/дм3. 1 мг-екв/дм:і твердості відповідає
20,0 мг/дма Са++ або 12,2 мг/дм3 М§++. Воду з твердістю до 3,5
мг-екв/дм3 називають м’якою, від 3,5 до 7 — середньої твердості, від 7
до 14 – твердою, понад 14 мг-екв/дм3 – дуже твердою.
При підвищенні твердості води погіршується розварювання м’яса, бобових,
погано настоюється чай і псується його смак, збільшується витрата мила
при пранні, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій
і магній будуть зв’язані (на зв’язування 10 г кальцію необхідно 166 г
мила). Тверда вода створює незручності й під час купання, миття голови
внаслідок осідання кальцієвих і магнієвих солей жирних кислот на
поверхні тіла. Волосся при цьому стає жорстким, шкіра – грубою. Цього
можна уникнути сполоснувши волосся слабким розчином оцту. У осіб з
чутливою, тонкою шкірою може настати подразнення шкіри.
При різкому переході від вживання м’якої води до твердої, а особливо,
коли у воді є сульфати магнію, що трапляється в туристичних або
експедиційних умовах, при зміні місця проживання, можуть виникати
тимчасові диспептичні явища. Роль твердої води в появі й розвитку
нирковокам’яної хвороби достеменно не доведено.
Під час проведення протягом останніх років численних епідеміологічних
досліджень в Англії, США, Японії та інших країнах було виявлено зворотну
залежність між рівнем твердості води і смертністю від серцево-судинних
захворювань. Механізм цього явища досі не з’ясовано.
Деякі автори вважають, що вода є частковим джерелом кальцію для
організму людини. Справа в тому, що кальцій багатьох харчових продуктів
засвоюється лише на 30 %, тоді як кальцій питної води — на 90 %. Слід
відзначити, що овочі, зварені у м’якій воді, втрачають велику кількість
кальцію, а у твердій воді – збагачуються кальцієм за рахунок осідання
його на поверхні овочів.
Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих
випадках – 10 мг-екв/дм3. При вживанні маломінералізованої води загальна
твердість її повинна становити не менше 1,5 мг-екв/дм3. Вода, що не
містить солей кальцію і магнію, неприємна на смак.
Кругообіг карбону в природі
Карбон (лат. Carboneum), С – хімічний елемент IV групи періодичної
системи Менделєєва. Відомі два стабільних ізотопи 12 С(98,892 %) і 13С
(1,108%).
Середній вміст карбону в земній корі 2,3*10-2 % по масі (1*10 –2 в
ультраосновних, 1*10 –2 в основних, 2*10 –2 в середніх, 3*10 –2 в
кислих гірських породах). Карбону нагромаджується у верхній частині
земної кори (біосфері): в живій речовині 18 % карбону, в деревині 50 %,
в кам’яному вугіллі 80 %, в нафті 85 %, антрациті 96 %. Означає частина
карбону літосфери зосереджена у вапняках і доломіті.
Число власних мінералів карбону – 112; виключно велике число органічних
сполук карбону – вуглеводородів і їх похідних.
З накопиченням карбону в земній корі пов’язане накопичення і багатьох
інших елементів, які осідають у вигляді нерозчинних карбонатів і т.д.
У порівнянні зі середнім вмістом в земній корі людство у виключно
великих кількостях витягує карбон з надр (вугілля, нафта, природний
газ), так як ці викопні основні джерела енергії.
Карбон широко поширений також в космосі; на Сонці він займає 4-е місце
після гідрогену, гелію і оксигену.
Відомі чотири кристалічні модифікації карбрну: графіт, алмаз, карбін і
лонсдейліт. Графіт – сіро-чорна, непрозора, жирна на дотик, дуже м’яка
маса з металевим блиском. При кімнатній температурі і нормальному тиску
(0,1 Мн/м2, або 1кгс/см2) графіт термодинамично стабільний. Алмаз – дуже
тверда, кристалічна речовина. Кристали мають кубічні межацентрировані
ґрати: а=3,560(. При кімнатній температурі і нормальному тиску алмаз
метастабільний. Помітне перетворення алмаза в графіт спостерігається при
температурах вище за 1400(С у вакуумі або в інертній атмосфері. При
атмосферному тиску і температурі біля 3700(С графіт переганяється.
Рідкий карбон може бути отриманий при тиску вище за 10,5 Мн/м2 (1051
кгс/см2) і температурах вище за 3700(З. Для твердого вуглеводу (кокс,
сажа, деревне вугілля) характерно також стан з неврегульованою
структурою “аморфний” вуглевод, який не являє собою самостійної
модифікації; в основі його будови лежить структура мелкокристаллического
графіту. Нагрівання деяких різновидів “аморфного” вуглеводу вище за
1500-1600(З без доступу повітря викликає їх перетворення в графіт.
Фізичні властивості “аморфний” вуглеводу дуже сильно залежать від
дисперсність часток і наявності домішок. Щільність, теплоємність,
теплопровідність і електропровідність “аморфний” вуглеводу завжди вище,
ніж графіту. Карбин отриманий штучно. Він являє собою
мелкокристаллический порошок чорного кольору (щільність 1,9 – 2 г/см3).
Побудований з довгих ланцюжків атомів С, укладених паралельно один
одному. Лонсдейліт знайдений в метеоритах і отриманий штучно; його
структура і властивості остаточно не встановлені.
Конфігурація зовнішньої оболонки атома карбону 2s22p2 . Для карбону
характерне утворення чотирьох ковалентних зв’язків, зумовлене збудження
зовнішньої електронної оболонки до стану 2sp3 . Тому карбон здатний в
рівній мірі як притягати, так і віддавати електрони. Хімічний зв’язок
може здійснюватися за рахунок sp3-, sp2- і sp- гібридних орбіталей, яким
відповідають координаційні числа 4,3 і 2. Число валентних електронів
карбону і число валентних орбіталей однаково; це одна з причин стійкості
зв’язку між атомами карбону.
Унікальна здатність атомів карбону сполучатися між собою з утворенням
міцних і довгих ланцюгів і циклів призвела до виникнення величезного
числа різноманітних з’єднань карбону, що вивчаються органічною хімією.
У сполуках карбон проявляє ступені окислення -4; +2; +4. Атомний радіус
0,77(, ковалентні радіуси 0,77(, 0,67(, 0,60( відповідно в одинарному,
подвійному і потрійному зв’язках; іонної радіус С4- 2,60(, С4+ 0,20(.
При звичайних умовах карбон хімічно інертний, при високих температурах
він сполучається з багатьма елементами, виявляючи сильні відновні
властивості.
Всі форми карбону стійкі до лугів і кислот і повільно окислюються тільки
дуже сильними окислювачами (хромова суміш, суміш концентриров. HNO3 і
KCIO3 і інш.). “Аморфний” карбон реагує з фтором при кімнатній
температурі, графіт і алмаз – при нагріванні. Безпосередньо сполука
карбону з хлором відбувається в електричній дузі; з бромом і йодом
карбон не реагує, тому численні карбону галогеніди синтезують непрямим
шляхом. З оксигалогенидів загальної формули COX2 (де Х – галоген)
найбільш відома хлорокис COCI2 (фосген).
При температурах вище за 1000(С карбон взаємодіє з багатьма металами,
даючи карбіди. Всі форми карбону при нагріванні відновлюють оксиди
металів з утворенням вільних металів (Zn, Cd, Cu, Pb і інш.) або
карбідів (CaC2, Mo2C, WC, TaC і інш.). Карбон реагує при температурах
вище за 600 – 800(С з водяною парою і оксидои карбону (IV) – вуглекислим
газом
Всі форми карбону нерозчинні в звичайних неорганічних і органічних
розчинниках, але розчиняються в деяких розплавлених металах (наприклад,
Fe, Ni, Co).
Карбон визначається тим, що понад 90 % всіх первинних джерел
споживаної в світі енергії припадає на органічне паливо, очолююча роль
якого збережеться і на найближчі десятиріччя, незважаючи на інтенсивний
розвиток ядерної енергетики. Тільки біля 10% палива, що добувається
використовується як сировина для основного органічного синтезу і
нафтохімічного синтезу, для отримання пластичної маси і інш.
Карбон – найважливіший біогенний елемент, що складає основу життя на
Землі, структурна одиниця величезного числа органічних сполук, що беруть
участь в побудові організмів і забезпеченні їх життєдіяльності
(біополімери, а також численні низькомолекулярні біологічно активні
речовини – вітаміни, гормони, медіатори і інш.). Значну частину
необхідної організмам енергії утвориться в клітках за рахунок окислення
карбону. Виникнення життя на Землі розглядається в сучасній науці як
складний процес еволюції карбонних сполук.
Унікальна роль карбону в живій природі зумовлена його властивостями,
якими в сукупності не володіє жоден інший елемент періодичної системи.
Між атомами карбону, а також між карбоном і іншими елементами утворяться
міцні хімічні зв’язки, які, однак, можуть бути розірвані в порівняно
м’яких фізіологічних умовах (ці зв’язки можуть бути одинарними,
подвійними і потрійними). Здатність карбону утворювати 4 рівнозначні
валентні зв’язки з іншими атомами. Карбон створює можливість для
побудови вуглецевих скелетів різних типів – лінійних, розгалужених,
циклічних. Показово, що усього три елементи – С, О, Н – становлять 98 %
загальної маси живих організмів. Цим досягається певна економічність в
живій природі: при практично безмежній структурній різноманітності
карбонних сполук невелике число типів хімічних зв’язків дозволяє на
багато скоротити кількість ферментів, необхідних для розщеплення і
синтезу органічних речовин. Особливості будови атома карбону лежить в
основі різних видів ізомерії органічних сполук (здатність до оптичної
ізомерії виявилася такою, що вирішує в біохімічній еволюції амінокислот,
вуглеводів і деяких алкалоїдів).
Згідно з гіпотезою А. І. Опаріна, перші органічні сполуки на Землі
мали абіогенне походження. Джерелами карбону служили (СН4)і ціанистий
гідроген (HCN), що містилися в первинній атмосфері Землі. З виникненням
життя єдиним джерелом неорганічного карбону, за рахунок якого утвориться
вся органічна речовина біосфери, є карбону двоокис (СО2), що знаходиться
в атмосфері, а також розчинений в природних водах у вигляді НСО3 .
Найбільш могутній механізм засвоєння (асиміляція) карбону (в формі СО2)
– фотосинтез – здійснюється повсюдно зеленими рослинами. На Землі існує
і еволюційне більш древній спосіб засвоєння СО2 шляхом хемосинтезу; в
цьому випадку мікроорганізми – хемосинтетики використовують не
променисту енергію Сонця, а енергію окислення неорганічних сполук.
Більшість тварин споживають карбон з їжею у вигляді вже готових
органічних сполук. У залежності від способу засвоєння органічних сполук
прийнято розрізнювати автотрофні організми і гетеротрофні організми.
Застосування для біосинтез білка і інших поживних речовин
мікроорганізмів, що використовують як єдине джерело карбону,
вуглеводороди нафти, – одна з важливих сучасних науково – технічних
проблем.
Крім стабільних ізотопів карбону, в природі поширений радіоактивний 14С
(в організмі людини його міститься біля 0,1 мккюри). З використанням
ізотопів карбону в біологічних і медичних дослідженнях пов’язані багато
великих досягнень у вивченні обміну речовин і кругообігу карбону в
природі. Так, за допомогою радіокарбоновій мітки була доведена
можливість фіксації Н14СО3 рослинами і тканинами тварин, встановлена
послідовність реакції фотосинтезу, вивчений обмін амінокислот,
прослідилися шляхи біосинтез багатьох біологічно активних сполук і т. д.
Застосування 14С сприяло успіхам молекулярної біології у вивченні
механізмів біосинтезу білка і передачі спадкової інформації. Визначення
питомої активності 14С к органічних залишках, які містять карбон
дозволяє судити про їх вік, що використовується в палеонтології і
археології.
Використана література:
Хімія і природа. – К., 1996.
Хімічна енциклопедія. – К., 1992.
PAGE
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
