.

Новий курс Рузвельта (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
45 23128
Скачать документ

Реферат на тему:

Новий курс Рузвельта

ПЛАН:

1. Перехід США від процвітання до економічної кризи.

2.Аграрна криза.

3. Спроби Гувера здійснити державне кредитування банків.

4. «Новий курс» Рузвельта.

1. Перехід США від процвітання до економічної кризи.

У першій чверті XX ст. США були в числі провідних держав світу і
найбільш благополучною в економічних відносинах країною. З переходом
промислового капіталізму до монополістичного центр світового
економічного розвитку перемістився з Європи в Північну Америку. США
розвивалися швидше всіх і виробляли більше всіх. Їхня частка у світовому
виробництві постійно збільшувалася. Ще сильніше позиції США зміцнилися
після першої світової війни, зокрема за рахунок значних прибутків від
постачань країнам Антанти озброєння і боєприпасів. Швидко росло
промислове виробництво, інтенсивно розширювався основний капітал,
збільшувався експорт. Економічні успіхи послужили народженню теорії
«проспериті» — вічного процвітання цієї держави. Однак вона виявилася
«великою ілюзією».

Дійсність перекинула ці надії. У 1929 р. вибухнула світова економічна
криза, що продовжувався до 1933 р. включно і сильніше усіх вразила саме
США.

Криза почалася в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі. Він охопив
банківську систему, промисловість, сільське господарство.

За своїм характером він являв собою циклічну кризу надвиробництва, коли
внаслідок недостатньої купівельної спроможності населення зроблена маса
товару не знайшла збуту і виявилася нереалізованою. У підсумку порушився
процес суспільного відтворення, розорилися багато торгових і промислових
підприємств, транспортні компанії, банки. До 1932 р. промислове
виробництво в США скоротилося в цілому на 46%, а по окремих видах
продукції значно більше: виробництво чавуна — на 79%, сталі — на 76%,
автомобілів — на 80%. З 279 доменних печей у числі діючих залишалося
тільки 44 печі”, криза викликав масову хвилю банкрутств. За 1929 — 1933
р. потерпіли крах 135 тис. торгових, промислових і фінансових фірм,
розорилися 5760 банків. Збитки корпорацій тільки в 1932 р. склали 3,2
млрд. дол. Обороти зовнішньої торгівлі скоротилися в 3,1 рази. Країна
була відкинута до рівня 1911 р.

Неминучий наслідок циклічної кризи — погіршення положення трудящих.
Різко знизився їхній життєвий рівень. Падіння курсу акцій торкнулося від
15 до 25 млн. американців. Охоплені панікою люди прагнули розміняти
банкноти на золото. Росло число безробітних, кілька мільйонів були
напівбезробітними. З членами родин безробітні складали майже половину
всього населення. Заробітна плата знизилася більш ніж удвічі. Багато хто
позбавилися житла, виникли «гуверовські містечка» — поселення
безробітних на окраїнах міст, вибудовані із шухляд і будівельних
відходів. Населення голодувало — тільки в Нью-Йорку в 1931 р. від голоду
загинули 2 тис. чоловік.

2.Аграрна криза.

Промислова криза перепліталася з аграрним. Збір пшениці упав до 1934 р.
на 36%, кукурудзи — на 45%. Ціни на сільськогосподарські продукти
знизилися на 58%, а більш 40% фермерських доходів йшло на погашення
заборгованості і податки. За роки кризи розорилися близько 1 млн. ферм,
вони були примусово продані, і фермери позбавилися власності на землю.

Для стримування падіння цін і скорочення пропозиції продуктів на ринок
їх знищували — пшеницю спалювали в топках паровозів і пароплавів, молоко
з цистерн виливали у водойми, картопляні і бавовняні полючи заливали чи
гасом заорювали.

У США в цей період затвердилася філософія «американського
індивідуалізму», не державного регулювання економіки, що визнає, його
втручання в справи приватного бізнесу, хоча в роки першої світової війни
воно застосовувалося. Вступивший у роль президента Герберт Гувер
(1874—1964) спочатку обмежився введенням торгового протекціонізму,
вважаючи, що криза буде переборена автоматично і країна справиться з ним
за 60 днів. У 1930 р. для різкого скорочення ввозу товарів у США був
прийнятий високий митний тариф. У відповідь на це інші країни теж
підвищили ввізні мита.

Положення в країні погіршувалося — вона була охоплена масовими
виступами, організовувалися походи голодних і безробітних у Вашингтона
(у 1931—1932 р.), похід ветеранів першої світової війни (1932 р.);
фермери Середнього Заходу бойкотували закупівлі сільськогосподарської
продукції, противилися примусовому продажу ферм, брали участь у голодних
походах. Була створена Національна Рада безробітних. У 1930 р. відбулася
загальнонаціональна демонстрація, у якій брали участь 1,2 млн.
безробітних. У гірської, текстильної, автомобільної, швацьк галузях
розгорнувся страйковий рух. Воно ставало все більш масовим. У 1933 р.
чисельність страйкарів перевищила мільйон чоловік.

3. Спроби Гувера здійснити державне кредитування банків.

У цих умовах з метою запобігання банкрутства Гувер з кінця 1931 р. почав
спроби державного кредитування банків, промисловості, транспортних
підприємств. Для цього була створена Національна кредитна корпорація з
капіталом у 3,5 млрд. дол., що у січні 1932 р. була перетворена в
Реконструктивну фінансову корпорацію. Для надання допомоги великим
фермерам організоване урядове «Федеральне фермерське бюро». Задачі цього
бюро полягали в підтримці рівня цін на сільськогосподарську продукцію.
Діяльність бюро не увінчалася успіхом і в остаточному підсумку привела
до дезорганізації ринку і подальшому руйнуванню фермерів. Соціальні
протиріччя продовжували загострюватися. До березня 1933 р. число
безробітних досягло 17 млн. чоловік.

У такий спосіб обіцянка Гувера швидко перебороти криза виявилася
невиконаним.

4. «Новий курс» Рузвельта.

З 1933 р. президентом США був обраний Франклін Делано Рузвельт
(1882—1945). До цього моменту положення в країні було надзвичайним. Для
виходу з нього були потрібні неординарні міри. Урядом Рузвельта були
здійснені великомасштабні реформи, що ввійшли в історію за назвою «Новий
курс Рузвельта».

Незважаючи на те, що «Новий курс» не був заздалегідь обміркованою
системою нововведень, він представляє одну з найвідоміших і ефективних
реформ у світовій історії. Рузвельтом проведено в життя більше реформ,
чим було обіцяно в передвиборній кампанії. Уже 9 березня була скликана
спеціальна сесія Конгресу і протягом 100 днів (за 3 місяці) закладені
основи політики «Нового курсу».

Заперечуючи політику «грубого індивідуалізму» Гувера, президент Рузвельт
розраховував перебороти кризу шляхом планування господарства,
установлення «класового світу» усередині країни і доброго сусідства з
іншими країнами.

Теоретичною базою «Нового курсу» стало навчання видатного
англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946). В умовах
глибоких змін в економіці капіталістичних країн при пануванні монополій
Кейнс і його послідовники визнавали необхідним участь держави в
регулюванні господарського життя.

Виходячи з цього, основною метою реформ Рузвельта стало активне
втручання держави в процес суспільного відтворення.

У здійсненні «Нового курсу» виділяють два етапи: первісний — з 1933 до
1935 р. і другий етап — з 1935 р., коли позначилися зрушення вліво.

5. Основні заходи «Нового курсу»

Розглянемо основні заходи «Нового курсу». Насамперед почався порятунок
банківської і фінансової систем. Для їхнього оздоровлення заборонявся
вивіз золота за кордон; був припинений обмін банкнот на золото. У США
минулому закриті усі банки. Незважаючи на те, що багато суспільних
діячів і політики вимагали націоналізації банків, Рузвельт не пішов на
це. У прийнятому одноголосно Надзвичайному законі про банки
передбачалося поновлення функції й одержання урядових кредитів (позик) з
федеральної резервної системи, хоча це дозволялося тільки благополучним,
тобто найбільш великим банкам. До кінця березня 1933 р. було знову
відкрите 4/5 банків — членів Федеральної резервної системи, однак 2 тис.
банків дозвіл на це не одержали.

Створена при президенті Гувері Реконструктивна корпорація розширила свої
операції — за перші 2 роки «Нового курсу» сума позик, виданих нею,
перевищила 6 млрд. дол. У результаті підсилилася концентрація
банківської системи — число банків з 25 тис. скоротилося до 15 тис.

Для збільшення фінансових ресурсів держави і розширення його регулюючих
функцій у цей період США відмовилися від золотого стандарту, вилучили
золото з обігу і провели девальвацію (знецінювання) долара. У січні 1934
р. золотий зміст долара знизилося на 41%.

Заслуговує на увагу метод девальвації грошової одиниці, застосований
урядом Рузвельта. Девальвація долара утруднялася активним торговим і
платіжним балансом. Устати ж на шлях масового випуску незабезпечених
золотом паперових грошей Рузвельт не вважав за можливе. Тому він знайшов
оригінальний шлях інфляційного розвитку. США здійснили великомасштабні
закупівлі золота за цінами, що перевищує курс долара стосовно золота. До
кінця 1933 р. золота було закуплено на 187,8 млн. дол. Це штучно знизило
курс долара. Одночасно золотий запас був вилучений з федеральних
резервних банків і переданий казначейству. Банкам замість видавалися
золоті сертифікати, прирівняні до золота й які забезпечували банківський
резерв. На початку 1934 р. був прийнятий закон про золотий резерв, що
встановлює нову ціну на золото — 35 дол. за унцію, що діяла до 1971 р.

Завдяки девальвації долара розподіл доходу змінилося на користь
промислового, а не позичкового капіталу. Тим самим були відвернені
масові банкрутства в кредитній сфері, зменшилася заборгованість
монополій уряду, підсилилися експортні можливості США. Для стимулювання
дрібних акціонерів і вкладників (часток засобів) була створена
корпорація по страхуванню банківських вкладів, а також прийняті міри
захисту внесків від ризику через біржову спекуляцію. Уведення державного
страхування депозитів (внесків) сприяло запобіганню банкрутств,
підвищувало довіру вкладників.

Центральне місце в заходах «Нового курсу» приділялося проблемі
відновлення промисловості. У червні 1933 р. був прийнятий один із двох
найбільш важливих законів — закон про відновлення національної
промисловості (НИРА). Для його проведення була створена Адміністрація
національного відновлення, до складу якої ввійшли представники
фінансової олігархії (від торговельної палати, від фірми «Дженерал
моторс», «Стандарт ойл», від групи Моргана й інших концернів), а також
економісти, діячі Американської федерації праці. Головою Адміністрації
національного відновлення був призначений генерал Хью Джонсон. Емблемою
цього органа став синій орел. Якщо такої емблеми на продукції тієї чи
іншої компанії не було, то суспільство її товари бойкотувало.

Закон про відновлення промисловості вводив систему державного
регулювання цього підрозділу економіки. Він уключав три розділи. Перший
розділ передбачав міри, що сприяють пожвавленню економіки і висновку її
з тяжкої ситуації. Основний упор робився на «кодекси чесної
конкуренції», у яких установлювалися правила конкуренції, зайнятості і
наймання.

Асоціація підприємців усю промисловість розділила на 17 груп, кожна з
який зобов’язувалася розробити такий кодекс. Кодексами для кожного
підприємства встановлювалися обсяги виробництва, рівень заробітної
плати, тривалість робочого тижня, ринки збуту продукції, єдина політика
цін. У кожнім кодексі обов’язково обмовлялися умови зайнятості і
наймання. При найманні на роботу не допускалася дискримінація членів
профспілки, робітником надавалося право на їхню організацію, визначалися
нижчу межу зарплати (мінімум) і максимально припустима тривалість
робочого тижня. У випадку твердження кодексу президентом, він ставав
законом, а дія антитрестовського законодавства припинялася. У цілому у
всіх галузях промисловості адміністрація Рузвельта санкціонувала 746
кодексів, що охопили 99% американської індустрії і торгівлі.

В другому і третьому розділах закону визначалися форми оподатковування і
фонд суспільних робіт із указівкою порядку використання засобів цього
фонду. Для надання допомоги безробітним Конгрес створив Адміністрацію
суспільних робіт, що очолив міністр внутрішніх справ Г.Икес. На
організацію суспільних робіт виділялося 3,3 млрд. дол., сума небачена по
тим часам. У числі інших мір боротьби з безробіттям були — створення
трудових таборів для безробітної молоді у віці 18—25 років. Вони
забезпечувалися безкоштовним харчуванням, житлом, форменим одягом, їм
платили 1 дол. у день. Чисельність молоді в таборах досягала 250 тис.
чоловік. Роботами керували офіцери резерву ВР. З огляду на популярність
такої міри, до 1935 р. табору були розширені вдвічі й у них до другої
світової війни побувало 3 млн. чоловік. Молодь очищала лісу, проводила
меліорацію, займалася лісонасадженням, ремонтувала дороги. Адміністрація
надзвичайної допомоги на чолі з радником президента Г. Гопкінсом
(1890—1946) видавала штатам дотації для допомоги безробітним. Масштаби
суспільних робіт, організованих американським урядом, варто визнати
значними — на них до січня 1934 р. було зайнято 5 млн. чоловік.
Посібника одержували 20 млн. американців.

У 1933 р. було створене Управління долиною ріки Теннесі, на яке було
покладене освоєння цього найбільш відсталого району. Тут здійснювалося
будівництво ГЕС, вироблялися лісонасадження і боротьба з ерозією
ґрунтів, контролювалася промисловість, що постачається електростанцією
Теннесі. Роботи були надані 40 тис. чоловік. Для працевлаштування
безробітних на Півдні США створювалася сучасна інфраструктура —
будувалися автостради, аеродроми, мости, гавані і так далі.

Сам Рузвельт додавав цьому закону дуже велике значення: «В історію
закон про національне промислове відновлення ввійде, можливо, як
найбільш важливе і далеко йде законодавство, коли-небудь, прийняте
конгресом».

Закон про відновлення національної промисловості вводився на два роки.
Він передбачав ліберальні реформи в області трудових відносин. Спочатку
закон виходив з компромісу між капіталом і робітниками. Для підприємців
мала значення скасування антитрестовського законодавства. У той же час
профспілки одержували право на колективний захист. З метою домогтися
«класового світу», покласти кінець конкуренції за рахунок робітників у
пункті 7а «Кодексу чесної конкуренції» за робітниками визнавалося не
тільки право об’єднання в професійні союзи, але і висновку колективних
договорів з підприємцями. Тим самим робітники утримувалися від
революційної боротьби. У той же час американські монополії не забували
про свої інтереси: вони наказували в кодексах фіксувати рівень зарплати
мінімальним, а тривалість робочого тижня — максимальної. Після введення
таких кодексів загальний рівень зарплати знизився.

Реалізація цього закону зміцнила положення великих монополій, тому що в
кінцевому рахунку вони визначали умови виробництва і збуту; менш сильні
компанії були витиснуті. Тому закон НИРА варто розглядати, хоча і
примусової, але зручної для американських монополій формою
картелирования.

Незважаючи на те, що спочатку НИРА був сприйнятий американськими
діловими колами з ентузіазмом, до осені 1934 р. вони, незадоволені
зайвою регламентацією і централізацією, сталі піднімати питання про
перегляд цього закону, тим більше, що з березня по липень 1933 р.
виробництво промислової продукції різко пішло нагору. З метою
запобігання радикального розвитку «Нового курсу» вони створили
спеціальну організацію «Лігу американської волі». Тому в 1935 р., коли
президент Рузвельт порушив питання про продовження терміну дії цього
закону, він наштовхнувся на сильний опір різних сил. Представники
великого бізнесу критикували НИРА з позицій ідеалів волі приватної
підприємницької діяльності і бачили в ньому майже «державний соціалізм»;
дрібні підприємці вважали, що НИРА послабляє їхньої позиції в
конкурентній боротьбі з монополіями. У 1935 р. прихильників виявилося
менше, ніж супротивників, і 27 травня 1935 р. Верховний суд США визнав
його неконституційним, хоча регулююча роль держави багато в чому
збереглася.

Другий важливий закон — закон про регулювання сільського господарства —
Конгрес США прийняв на початку 1933 р. у переддень оголошеної фермерами
загального страйку. Для його проведення була створена Адміністрація
регулювання сільського господарства, так називана ААА. Для подолання
аграрної кризи закон передбачав міри підвищення цін на
сільськогосподарську продукцію до рівня 1909 – 1914 р. У їхньому числі:

1. Скорочення посівних площ і поголів’я худоби. За кожен незасіяний
гектар фермери одержували компенсації і премію, засоби, що
мобілізувалися за рахунок податку на компанії, податку на борошно і
податку на бавовняну пряжу. До моменту введення такої міри ціни, що
існували, на зерно робили більш вигідним його використання як паливо, і
в деяких штатах зерно і кукурудзу спалювали замість дров і вугілля.

2. Надзвичайні заходи по фінансуванню державою фермерської
заборгованості, що до початку 1933 р. досягла 12 млрд. дол.

3. Інфляційні міри. Уряд одержував право девальвувати долар,
ремонетизувати срібло, випустити на 3 млрд. дол. Казначейських квитків,
державних облігацій. У результаті фермери за 1933-1935 р. одержали
кредити на суму більш 2 млрд. дол., і продаж ферм, що розорилися, з
аукціонів припинився.

Проведення цього закону в життя привело до того, що заорали 10 млн.
акрів засіяних бавовною площ, знищили 1/4усіх посівів. За один рік дії
ААА було забито 23 млн. голів рогатої худоби і 6,4 млн. голів свиней.
М’ясо убитих тварин перетворювали в добрива. Якщо спостерігалися
неврожаї, то це вважалося удачею. Так, у 1934 р. США вразили
найжорстокіша посуха і піщані бури, що істотно скоротило врожай. У такий
спосіб удалося підтримати ціни і поліпшити положення в аграрному секторі
– доходи фермерів до 1936 р. виросли на 50%. Завдяки позикам багато
фермерських господарств справилися з кризою. Однак близько 10% усіх ферм
(600тис.) розорилися і були продані з молотка. Міри, передбачені законом
про регулювання сільського господарства, насамперед торкалися дрібні
фермерські господарства, тому що великі фермери могли скорочувати посіви
за рахунок малородючих земель, компенсуючи ці втрати поліпшенням обробки
гарних земель, покупкою сільськогосподарських машин і добрив,
домагаючись підвищення продуктивності і збільшення одержуваних
продуктів. Пільговими кредитами могли користатися також
конкурентноздатні ферми, не обтяжені боргами. Великі
сільськогосподарські монополії і фермери мали і великий прибуток від
підвищення цін. Завдяки цьому процес концентрації земельної власності
підсилився.

У 1935 р. у політику «Нового курсу» позначився поворот уліво. Цього
домоглися трудящі своєю боротьбою. За 1933-1939 р. страйкувало
більш 8 млн. чоловік. Найбільш активною формою класової боротьби стали
«сидячі страйки», коли частина робітників залишалася усередині заводів,
а інші цілодобово пікетували. Такі страйки виявилися ефективними і
сприяли юніонізації (утворенню профспілок) навіть у тих галузях, де
сваволя підприємців була особливо відчутна. Робітники домагалися
уведення федеральної системи соціального страхування. У 1936 р.
відбулося зімкнення всіх робочих організацій і вони влилися в єдиний
Робочий альянс Америки. Були створені Ліга об’єднаних фермерів і Союз
здольників.

У результаті широкого руху трудящих уряд Рузвельта на другому етапі
здійснення «Нового курсу» у значно більшому ступені змушено було
враховувати інтереси робітників і фермерів. Найважливішим завоюванням
робітниче клас США варто визнати прийняття закону Вагнері, білль якого
був винесений на розгляд Конгресу після скасування НИРА. У біллі
визнавалися необхідність колективного захисту робітниками своїх
інтересів через професійні союзи і шляхом висновку з підприємцями
колективних договорів. За робітниками визнавалося право на страйки.
Адміністрація не могла застосовувати репресії за приналежність до
профспілки і утручатися у внутрішні справи робочих організацій. Судам
ставилося в обов’язок розглядати скарги профспілок за порушення закону.
робочому руху.

Не менш важливе значення мав закон про соціальне забезпечення, прийнятий
кілька тижнів по тому після закону Вагнера. Їм уводилася система пенсій
по старості і посібників по безробіттю. Пенсії встановлювалися з 65
років; виявлялася допомога хворим і інвалідам. Пенсійні фонди
формувалися з внесків трудящих і підприємств. Норми пенсійного
забезпечення встановлювалися єдиними для всієї країни. Коло одержувачів
посібників, розміри і терміни виплат визначалися законодавством штатів.
Однак закон поширювався на робітників та службовців торгівлі, сфери
обслуговування.

Робоче законодавство 30-х рр.

На другому етапі проведення «Нового курсу» збільшилися масштаби
суспільних робіт. Якщо на першому етапі на ці мети виділялося 3,3 млрд.
дол., то в 1935 р. — 4,9, а в 1938 р. — ще 5 млрд. дол. Створено нову
Адміністрацію по реалізації суспільних робіт, очолювана Г.Гопкінсом. До
початку 1936 р. суспільними роботами було зайнято 3,5 млн чоловік..

У 1938 р. був прийнятий закон про справедливі умови праці, яким
заборонялося використання дитячої праці, на підприємствах федерального
значення встановлювалися єдині норми заробітної плати, її мінімальний і
максимальний рівень, максимальні межі тривалості робочого тижня — 44
години.

На цьому етапі уряд робив допомогу не тільки великому фермерству, але і
низкодохідним державам. Робітники-мігранти могли проживати в таборах,
орендарі для покупки ферм одержували позики, могли об’єднатися в
кооперативи. Незважаючи на те, що продовжувалися заходи для скорочення
посівних площ, почалася кампанія по відновленню родючості ґрунтів, що
викликалося негативними наслідками ряду посух і курних бур, що
спостерігалися в 30-і роки.

Усі міри, проведені «Новим курсом», зробили його однієї із самих
прогресивних сторінок історії США.

Оцінюючи «Новий курс», ми повинні насамперед відзначити, що він
відповідав історичній епосі твердження державно-монополістичного
капіталізму (ГМК) і відбивав тенденцію переходу економіки США на стадію
ГМК. Завдяки активній регулюючій ролі держави, країна змогла вибратися з
кризи, прибутку американських монополій пішли в гору.

Політична активність робітників, фермерів, міської дрібної буржуазії,
негритянського народу змусили Рузвельта при проведенні політики «Нового
курсу» виявити гнучкість, маневрування, врахувати інтереси різних шарів
населення і зробити поступки трудящим.

У той же час «Новий курс» не можна розцінювати як перехід до
соціалістичного планування, оскільки приватна власність залишалася
непорушної, не було націоналізовано жодного чи підприємства банку.

У результаті політики «Нового курсу» у США зміцнилися позиції великої
буржуазії, що просліджується у всіх сферах економіки — промисловості,
банківській системі, аграрному секторі. Концентрація виробництва і
банків підсилилася. Найбільш сприятливі наслідки ця політика мав для
ведучих груп американського монополістичного капіталу.

Проведення «Нового курсу» не було безболісним. Проти «Нового курсу»
виступали прихильники старих методів антиробочого законодавства —
представники консервативних шарів фінансових монополій. Проти Рузвельта
були Морган, Дюпон, Рокфеллер, Меллон. Опозиція «Новому курсу»
підсилилася з ослабленням економічної кризи, що привело до скасування
законів про НИРА, ААА, а також порушенню закону Вагнера. Створена
Американська Ліга волі вимагала відмовлення від державного регулювання,
зниження податків на великий капітал і переходу до твердого курсу
стосовно трудящих.

У політику Рузвельта втілилися риси ліберально-реформістського варіанта
розвитку В політику Рузвельта втілилися риси ліберально-реформістського
варіанта розвитку ГМК. Найважливішим інструментом його політичного курсу
став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалося
фінансування розширеного відтворення і соціальних програм. До такої
політики Рузвельт прийшов не відразу, спочатку він не прийняв пропозиції
вченого-економіста Кейнса про практику дефіцитного фінансування, тому що
в передвиборній кампанії обіцяв досягти збалансованого бюджету. У 1935
р. Рузвельт відкрито заявив, що «бюджет буде залишатися незбалансованим
доти, поки існує армія нужденних».

У цей період навколо «Нового курсу» згуртувалася широка коаліція
ліберально-демократичних сил, завдяки чому в 1936 р. Ф.Рузвельт здобув
перемогу і був обраний на посаду президента на другий термін. У 1937 р.
він приступив до реформи Верховного суду — вищої судової інстанції
країни, що санкціонував закон Вагнера й інші акти соціального
законодавства. У 1938 р. Рузвельт почав проводити план так називаної
«підкачування насоса» — збільшення попиту за допомогою нових державних
вкладень. Обсяг суспільних робіт розширився, чисельність посібники, що
одержує, збільшилася до 21,3 млн. чоловік. Дефіцит бюджету став швидко
рости й у 1939 р. склав 2,2 млрд. дол. Після цього число прихильників
кейнсіанської теорії в США істотно зросло.

Використана література:

Історія світової економіки. Господарські реформи 1920-1990 р.: Учеб
посібник/ А.Н. Маркова, Н.С. Кривцова, А.С. Квасов і ін.; Під ред. проф.
А.Н. Марковой. – М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1995.

Держава і керування в США.- М.: Думка. 1985.

«Американська буржуазія і «Новий курс».:Кредер А.А.,1988

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020