.

Множинність злочинів (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1178 20942
Скачать документ

Курсова робота

Множинність злочинівЗміст

Вступ

Розділ I. Множинність
злочинів……………………………………………………….
….8

Поняття множинності
злочинів…………………………………………………8

Юридична характеристика множинності злочинів…………………….9

Розділ II. Систематизація множинності
злочинів………………………………13

2.1. Обставини за якими розрізняють окремі прояви множинності
злочинів……………………………………………………….
…………………………………………..13

2.2. Проблеми систематизації проявів
множинності………………………………13

2.3. Мета систематизації різних проявів множинності
злочинів……………..16

Розділ III. Сукупність злочинів – одна з найпоширеніших форм
множинності…………………………………………………….
……………………………………..18

3.1. Основні поняття та специфічні ознаки сукупності
злочинів…………….18

3.2. Відображення сукупності злочинів у чинному кримінальному
законодавстві…………………………………………………..
……………………………………….19

3.3. Кримінально-правове значення сукупності злочинів при її
кваліфікації……………………………………………………
…………………………………………23

Розділ IV. Повторність
злочинів……………………………………………………….
.25

4.1. Поняття
повторності…………………………………………………….
………………..25

4.2. Види повторності
злочинів……………………………………………………….
…….27

4.3. Кваліфікація повторності
злочинів…………………………………………………29

4.4. Відмежування повторності від суміжних
понять……………………………30

Розділ V. Рецидив
злочинів……………………………………………………….
……….32

5.1. Суть рецидиву та основні
ознаки……………………………………………………32

5.2. Відображення рецидиву в нормах кримінального законодавства….36

5.3. Значення рецидиву в кримінально-правовій практиці та його
кваліфікація……………………………………………………
………………………………………….40

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ми обрали дану тему для дослідження перш за все тому що з огляду на
високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і
рецидиву злочинів вони все таки є ще мало дослідженими в сучасній
науковій літературі. Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК
повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки
окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе
покарання. У зв’язку з цим можна наголосити на тих загальних
властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику.

Що б в повній мірі дослідити дане питання перш за все ми повинні дати
визначення поняття множинність злочинів — це різновид суспільно
небезпечної поведінки однієї і тієї самої особи, що у поєднанні з іншими
фактичними обставинами утворює два або більше окремих фактичних складів
злочинів, кожний із яких, відіграючи роль самостійної фактичної підстави
кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає на її обсяг чи
зміст. Після роз’яснення основного поняття ми повинні розглянути ті
питання по даній темі які в повній мірі розкривають його і дають
загальне уявлення про розглядувану нами тему. Перш за все потрібно
визначити зміст поняття „множинності” та дати юридичну характеристику
злочинів даного виду. У загальній формі множинність злочинів може бути
визначена як вчинення особою двох або більше злочинів, кожний із яких
певною мірою впливає на “сукупну” кримінальну відповідальність цієї
особи. Поняття множинності злочинів охоплює суспільно не безпечну
поведінку однієї і тієї самої особи. Це може бути одне діяння, ряд
послідовних і взаємопов’язаних діянь чи кілька окремих діянь, що
вчиняються в різний час і нічим, крім суб’єкта, не пов’язані між собою.

В другому розділі нашої роботи ми висвітлимо питання що стосується
систематизація множинності злочинів дане питання є актуальним тому що
конкретні прояви множинності злочинів у кримінальному законі досить
різноманітні — як за термінологією, так і за юридичним змістом. Це,
наприклад, вчинення ”кількох злочинів”, вчинення злочину “повторно”,
вчинення злочину “особою, яка раніше вчинила злочин”, — усього понад
десять найменувань для позначення різних проявів множинності злочинів
використовується в КК України. Мета систематизації різних проявів
множинності злочинів, зокрема, передбачає: узагальнення окремих проявів
множинності злочинів за найбільш суттєвими в
кримінально-правовому плані ознаками; виділення найбільш типових форм
(а не видів) множинності злочинів.

В наступних розділах ми розглянемо конкретно такі види множинності
злочинів: сукупність злочинів відповідно до ст.. 33 КК сукупністю
злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів,
передбачених різними статтями або частинами однієї статті Особливої
частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Повторність злочинів
це визначення яке подається в у частині 1 ст. 32 вказується, що
повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,
передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК.
Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала
судимість за умисний злочин (ст.. 34 КК). Оскільки рецидив – це
повторність злочинів, пов’язана з засудженням за попередній злочин,
йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. А тому
зважаючи на їхню важливість ми постараємось кожному з яких приділимо
достатньо уваги і визначити їхню кваліфікацію.

Опрацьовуючи матеріал ми посилатимемось на літературні джерела самого
різноманітного типу перш за все звернемось до думки видатних науковців
таких як Кондратьєв Я.Ю., Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я.,
Навроцький В.О.. Особливу увагу приділимо аналізу кримінального закону,
теоретичного і практичного матеріалу, намагатимемось використати
матеріали Пленуму Верховного Суду України хоча потрібно заздалегідь
зауважити що в основному дані матеріали будуть стосуватися старого
Кримінального Кодексу, також намагатимемось використати матеріали
судової і слідчої практики а також міжнародні нормативні акти, що
стосуються проблем кримінального права.

Дана робота передбачає можливість доведення своєї власної точки зору по
даному питання адже у зв’язку з прийняттям нового Кримінального Кодексу
у науковій літературі по даному предмету змінилось багато визначень
основних термінів науки кримінального права.

Крім того в кодексі з’явилось багато нових понять які раніше не були
висвітлені в науці кримінального права. А тому у нас є реальна
можливість спираючись на думку видатних науковців скласти власну про
проблематику злочинів даного виду.

Розділ I. Множинність злочинів.

Поняття множинності злочинів.

Суспільно небезпечна поведінка особи може проявитись у вчиненні не лише
одного, а й кількох злочинів. Так, під час відбування покарання за
розбій особа вчиняє у виправно-трудовій колонії новий злочин — грабіж. У
іншому випадку до свого затримання особа вчиняє п’ять квартирних
крадіжок. Ще один приклад: маючи намір вчинити умисне вбивство, особа
виготовляє для цього вогнепальну зброю—обріз мисливської рушниці. Ці та
подібні випадки охоплюються поняттям, яке в теорії кримінального права
традиційно визначається як множинність злочинів.

У загальній формі множинність злочинів може бути визначена як вчинення
особою двох або більше злочинів, кожний із яких певною мірою впливає на
“сукупну” кримінальну відповідальність цієї особи. Проте таке
визначення, будучи загальним орієнтиром, не розкриває глибинного змісту
поняття множинності злочинів. Для цього потрібна більш докладна юридична
характеристика обов’язкових ознак цього поняття. Майже кожен другий
засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше
засуджувався за вчинення злочину. В середньому кожний третій злочин
вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважно тяжкі
злочини — вимагання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види
хуліганства. Слід зазначити поширеність множинності злочинів серед
злочинних груп як однієї з форм організованої злочинності.

Так, у 1998 р. 1157 груп вчинили 9000 злочинів, тобто у середньому майже
8 злочинів на групу. За 6 місяців 2000 р. 609 організованих груп вчинили
більше 4890 злочинів, тобто 8 злочинів на групу.[ 3. c. 68 ]

У статті 35 КК визначені значення множинності злочинів та її правові
наслідки. Повторність, сукупність і рецидив злочинів враховуються при
кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про
звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Так, всі
злочини, що входять до сукупності, підлягають самостійній кваліфікації;
наявність повторності і рецидиву тягне за собою більш сувору
кваліфікацію вчиненого; повторність і рецидив визначаються як обставини,
які обтяжують покарання при його призначенні; встановлені спеціальні
правила призначення покарання при сукупності злочинів і при рецидиві
тощо.

Юридична характеристика множинності злочинів.

Обов’язковими ознаками поняття множинності злочинів є такі її
особливості:

Поняття множинності злочинів охоплює суспільно не безпечну поведінку
однієї і тієї самої особи. Це може бути одне діяння, ряд послідовних і
взаємопов’язаних діянь чи кілька окремих діянь, що вчиняються в різний
час і нічим, крім суб’єкта, не пов’язані між собою.[5. c.7 ] Суспільно
небезпечна поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами
відповідає юридичним складам принаймні двох окремих злочинів. І тим
самим утворює разом із цими обставинами принаймні два окремих фактичних
склади злочинів. Це можуть бути фактичні склади різнорідних,
однорідних чи тотожних злочинів, але саме злочинів, а не інших
правопорушень.

Тому відсутня множинність злочинів у випадку вчинення особою спочатку
дрібного хуліганства — адміністративного правопорушення, а потім опору
працівнику міліції у зв’язку з наступним її затриманням. Така ситуація
містить склад лише одного злочину, передбаченого ст.342 КК.[1. 120]

Суспільно небезпечна поведінка особи, що в поєднанні з іншими
обставинами утворює фактичні склади двох або більше злочинів, з
кримінально-правової точки зору не може розглядатись як одиничний
(єдиний) злочин. Необхідність відмежування множинності злочинів від

одиничного злочину виникає, зокрема, при вчиненні:

а) складного злочину, наприклад, розбою;

б) складеного злочину, наприклад, бандитизму;

в) злочину, юридичний склад якого передбачає кілька альтернативних
діянь, наприклад, носіння, виготовлення або збут кинджалів, фінських
ножів або іншої холодної зброї без відповідного дозволу;

г) злочину, юридичний склад якого включає, крім основних, і так звані
“похідні” наслідки, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження,
внаслідок якого сталася смерть потерпілого;

д) продовжуваного злочину, наприклад, викрадення телевізора шляхом
винесення працівником радіозаводу протягом кількох днів окремих його
частин і деталей;

є) триваючого злочину, наприклад, незаконного зберігання вогнепальної
зброї. [ 7. c.97 ]

На перший погляд, у всіх цих випадках особа вчиняє кілька злочинів. Але
в силу своєї внутрішньої єдності позиції законодавця, відповідні
фактичні склади втрачають своє самостійне значення, оскільки вони
передбачені юридичним складом певного одиничного злочину як окремі
елементи, ознаки чи епізоди.

Фактичний склад кожного злочину, що вчинила особа, відіграє роль
самостійної основної фактичної підстави кримінальної
відповідальності. Це означає, що за кожний вчинений особою злочин
вона, в принципі, має нести кримінальну відповідальність
незалежно від вчинення іншого злочину а при рецидиві злочинів принаймні
за один із них особа вже понесла — повністю або частково
— таку відповідальність.

Щодо кожного з вчинених особою злочинів зберігаються певні
кримінально-правові наслідки, які певною мірою впливають на зміст або
обсяг кримінальної відповідальності. Такий вплив може виявитись як при
кваліфікації злочинів, так і при призначенні за них покарання. Якщо ж
вчинені особою діяння не тягнуть зазначених кримінально-правових
наслідків або ці наслідки, у відповідності до закону, за певних обставин
“зникають”, то такі діяння множинності злочинів не утворюють.

Зокрема, множинності злочинів не утворюють:

а) діяння, щодо яких спливли строки давності притягнення до кримінальної
відповідальності чи строки виконання обвинувального вироку ст. 49;

б) діяння, за які особа була безумовно звільнена від кримінальної
відповідальності (наприклад, у випадках, передбачених розділом IX КК).

Із урахуванням наведених ознак поняття множинності злочинів може бути
визначено більш конкретно. Множинність злочинів — це різновид суспільно
небезпечної поведінки однієї і тієї самої особи, що у поєднанні з іншими
фактичними обставинами утворює два або більше окремих фактичних складів
злочинів, кожний із яких, відіграючи роль самостійної фактичної підстави
кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає на її обсяг чи
зміст. [ 4. c.3]

Розділ II. Систематизація множинності злочинів.

2.1. Обставини за якими розрізняють окремі прояви множинності злочинів.

У чинному кримінальному законодавстві України множинність злочинів
знаходить відображення не безпосередньо, а в своїх більш конкретних
проявах. Ця конкретність пов’язана з певними специфічними ознаками, які
“додаються” законодавцем до загальних ознак поняття множинності
злочинів. Саме з такими специфічними ознаками закон і пов’язує певні
кримінально-правові наслідки.

Конкретні прояви множинності злочинів у кримінальному законі досить
різноманітні — як за термінологією, так і за юридичним змістом. Це,
наприклад, вчинення ”кількох злочинів”, вчинення злочину “повторно”,
вчинення злочину “особою, яка раніше вчинила злочин”, — усього понад
десять найменувань для позначення різних проявів множинності злочинів
використовується в КК України. На жаль, при цьому нерідко порушується
одне з основних правил законодавчої техніки — однакові за змістом
поняття мають позначатися в законодавстві однаковими термінами. Таке
порушення створює додаткові труднощі при систематизації різних проявів
множинності злочинів у кримінальному праві. [ 8. c.26]

2.2. Проблеми систематизації проявів множинності.

Традиційно ця проблема вирішується шляхом поділу окремих проявів
множинності злочинів на форми або на види. При цьому окремими формами чи
видами, як правило, називаються сукупність злочинів, повторність
злочинів і рецидив злочинів. У навчальній літературі останніх років
пропонується і більш складний варіант класифікації окремих проявів
множинності злочинів: на форми — повторність злочинів (включаючи
рецидив) та ідеальну сукупність злочинів; на форми — ідеальну сукупність
злочинів і повторність злочинів, яка, в свою чергу, поділяється на
юридичні види множинності злочинів.

Очевидно, що з’ясування реального теоретичного та практичного значення
наведених спроб систематизації окремих проявів множинності злочинів
потребує вирішення ряду більш конкретних питань, зокрема:

1) за якими ознаками (підставами) розрізняються окремі прояви
множинності злочинів у чинному кримінальному законодавстві України та
теорії кримінального права;

2) чи можна за цими ознаками провести послідовну логічно витриману їх
класифікацію;

3) яким чином систематизація різних проявів множинності злочинів може
вплинути на вдосконалення кримінального законодавства і поліпшення
практики його застосування. [ 6. c.150]

У загальних рисах відповідь на ці питання зводиться до такого:

1. В якості окремих ознак (підстав), за якими розрізняються окремі
прояви множинності злочинів, виступають такі обставини:

а) одним чи кількома діяннями вчинені злочини, що утворюють множинність;
якщо злочини вчинені кількома діяннями — час вчинення злочинів;

б) які вчинялися злочини — тотожні, однорідні чи різні; якщо вчинялися
тотожні злочини, чи мали вони один і той самий юридичний склад, чи їх
склади були різними;

в) чи мала особа судимість за попередні злочини на час вчинення
наступного; якщо мала, то яке покарання їй було призначено; чи відбувала
вона призначене покарання; якщо відбувала, то чи відбула його повністю
на час вчинення наступного злочину.

Виділяючи зазначені ознаки, важливо підкреслити таку їх суттєву
особливість: оскільки вони мають різний характер і зміст, окремі прояви
множинності злочинів можуть включати одночасно кілька таких ознак. Так,
у ст. 185 КК передбачена крадіжка вчинена повторно, а у примітці до цієї
статті вказано що повторним у статтях 185, 186 та 189-191 визнається
злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів,
передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього кодексу. [ 1.
c.84]

Це означає, що поняттям “повторно” охоплюються як випадки вчинення
тотожних, так і однорідних злочинів. Для наявності повторності також не
має значення, чи мала особа судимість за раніше вчинений злочин, чи
засуджується за вчинені нею злочини вперше.

З іншого боку, серед наведених ознак є такі, які виключають одна одну.
Очевидно, що в окремі прояви множинності злочинів такі ознаки одночасно
включатися не можуть. Так, не може бути повторності злочинів, якщо вони
вчинені одним діянням.

2. Наведені вище особливості безпосередньо впливають на вирішення
питання про можливість класифікації окремих проявів множинності
злочинів, передбачених в чинному кримінальному законодавстві України.
Якщо дотримуватися загальноприйнятих правил формальної логіки щодо
поділу понять, то здійснити таку класифікацію в принципі неможливо.
Основною причиною такого стану речей є те, що згадані правила поділу
понять “порушує” саме кримінальне законодавство. При цьому найбільш
характерними є два “порушення”. Перше — закон виділяє (“класифікує”)
різні прояви множинності злочинів не за однією, а за кількома ознаками
(підставами) одночасно. Друге — в конкретних статтях під одним терміном
чи формулюванням нерідко “об’єднуються” кілька різних проявів
множинності злочинів.

Чому ж закон допускає такі “порушення”, і наскільки вони виправдані?
Очевидно, тому, що закон пов’язує з конкретними проявами множинності
злочинів певні кримінально-правові наслідки. В одному випадку такі
наслідки поширюються на окремий прояв множинності злочинів, у іншому —
кілька у принципі різних проявів множинності злочинів тягнуть однакові
наслідки. При цьому в більшості випадків такий підхід є цілком
обґрунтованим і в соціологічному, і в аксіологічному, і в суто правовому
плані. Отже, “порушення” правил поділу понять при відображенні різних
проявів множинності злочинів на рівні кримінального законодавства є, по
суті, запрограмованими і в цілому виправданими.

Такий висновок, однак, не може бути поширений на наведені вище спроби
класифікувати різні прояви множинності злочинів з теоретичної точки
зору. У такому разі правила поділу понять мають бути дотримані. Вони ж в
кожному із запропонованих варіантів класифікації тою чи іншою мірою
порушуються. Так, традиційний поділ множинності злочинів на такі види,
як сукупність, повторність і рецидив, є некоректним хоча б тому, що
сукупність (реальна) і повторність не виключають одна одну. Наприклад,
якщо особа вчинила два злочини — спочатку крадіжку без обтяжуючих
обставин, а потім грабіж — у її діях одночасно мають місце і сукупність
злочинів, і їх повторність. Отже, називати сукупність і повторність
видами множинності злочинів, очевидно, неправильно.

2.3. Мета систематизації різних проявів множинності злочинів.

Не можуть бути визнані коректними і спроби поділити прояви множинності
злочинів спочатку на форми — ідеальну сукупність і повторність, а потім
останню — на види, зокрема, на повторність у вузькому розумінні та
рецидив. При такій “класифікації” один із видів сукупності злочинів —
ідеальна сукупність — стає окремою формою множинності злочинів, а інший
вид сукупності злочинів — реальна сукупність — взагалі “випадає” з
класифікації. Є в запропонованих “класифікаціях” також інші порушення
загальноприйнятих правил поділу понять.

Таким чином, при характеристиці різних проявів множинності злочинів мова
має йти не про їх класифікацію, а лише про певну систематизацію.

Систематизація різних проявів множинності злочинів, зокрема, передбачає:
узагальнення окремих проявів множинності злочинів за найбільш
суттєвими в кримінально-правовому плані ознаками; виділення
найбільш типових форм (а не видів) множинності злочинів. [ 9. с215]

Юридичну характеристику кожної з виділених форм множинності злочинів;
це, зокрема, передбачає: розкриття основних юридичних ознак відповідної
форми множинності злочинів; розгляд основних способів їх відображення в
законодавстві; визначення впливу на кваліфікацію злочинів; виділення
основних різновидів; з’ясування кримінально правового значення.

Із урахуванням такого підходу до систематизації окремих проявів
множинності злочинів найбільш типові її форми мають бути виділені, перш
за все, за такими ознаками: [ 10. с.245]

а) які юридичні склади вбачаються в злочинах, що утворюють множинність,
тотожні чи різні;

б) коли вчинялися злочини, що утворюють множинність (одночасно чи в
різний час);

в) чи була особа судимою за попередній злочин на час вчинення
наступного. В залежності від варіанту поєднання цих ознак між собою
типовими формами множинності злочинів є їх сукупність, повторність і
рецидив.

Що ж стосується конкретного змісту цих форм множинності злочинів та
інших елементів їх систематизації, то вони будуть розкриті при розгляді
кожної форми окремо.

Розділ III. Сукупність злочинів – одна з найпоширеніших форм
множинності.

3.1. Основні поняття та специфічні ознаки сукупності злочинів.

Сукупність злочинів як одна з найбільш поширених форм їх множинності
характеризується двома специфічними ознаками:

а) поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними „обставинам”
відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів;

б) за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього з них особа не
була засуджена.

Із урахуванням цих ознак зазначена форма множинності злочинів може бути
визначена таким чином.

Сукупність злочинів — це така форма їх множинності, при якій поведінка
особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або
більше різним юридичним складам злочинів і за жоден із цих злочинів на
час вчинення останнього особа не була засуджена. [ 12. с.84]

Як у теоретичному, так і в практичному плані сукупність злочинів
необхідно відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм. Певне
уявлення про співвідношення цих кримінально-правових понять дає схема,
на якій у спрощеному вигляді наведено їх особливості.

Подібність їх полягає в тому, що і при сукупності злочинів, і при
конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з
іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним
юридичним складам злочинів. Відмінність їх полягає в тому, що при
сукупності злочинів поведінка особи в поєднанні з іншими фактичними
обставинами лише частково охоплюється кожним із юридичних складів
злочинів, тому кваліфікацію необхідно здійснювати, принаймні, за двома
юридичними складами; при конкуренції кримінально-правових норм поведінка
особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами, як правило, повністю
охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, але кваліфікацію
необхідно здійснювати лише за одним із цих складів.

3.2. Відображення сукупності злочинів у чинному кримінальному
законодавстві.

Безпосередньо про сукупність злочинів мова йде в ст. 33 КК. Вжите в її
назві словосполучення “сукупність злочинів” конкретизується в диспозиції
частини першої цієї статті — вчинення “двох або більше злочинів,
передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких
особу не було засуджено”.

У інших випадках відповідні формулювання закону “представляють” не лише
сукупність, а й інші форми множинності злочинів. Так, у ст. 34
говориться про те що рецидивом злочинів визнається вчинення нового
умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Крім повторності та рецидиву злочинів, це формулювання охоплює і такий
вид сукупності злочинів, як їх реальну сукупність. Усі три форми
множинності злочинів охоплюються уже згаданою приміткою до ст. 185 КК,
яка визначає поняття “повторності” при крадіжці. Реальна сукупність
злочинів, відповідно до цієї примітки, буде, зокрема, в разі вчинення
двох або більше різних, але однорідних злочинів (наприклад, спочатку
крадіжка державного майна, а потім крадіжка колективного майна шляхом
шахрайства).

Слід зазначити, що наведені вище та подібні формулювання не охоплюють
уповні всі ті випадки, коли множинність злочинів набуває форми їх
сукупності. Зумовлено це неточною і далеко неповною регламентацією цієї
форми множинності злочинів у Загальній частині КК.

Отже, при формулюванні орієнтирів для визнання певних проявів
множинності злочинів їх сукупністю треба розрізняти саме суттєву
юридичну ознаку цієї форми множинності — вчинення особою двох або більше
злочинів, що мають різні юридичні склади, та її конкретні прояви, які
знаходять свій вияв у певних варіантах кваліфікації кожного із злочинів,
що утворює множинність.

Із урахуванням положень теорії кримінального права та тенденцій судової
практики сукупність злочинів має місце тоді, коли ці злочини
кваліфікуються:

1) за різними статтями Особливої частини кримінального закону.

2) за однією й тією самою статтею Особливої частини кримінального
закону, але за різними її частинами (пунктами) , що мають самостійні
санкції.

За однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною
(пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, тобто коли в
одному випадку злочин був закінчений, а в іншому мало місце
готування до такого злочину чи замах на нього, або коли в одному
випадку особа була виконавцем (співвиконавцем) злочину, а в
іншому — іншим співучасником такого злочину; за однією й тією самою
статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті
Особливої частини

тобто, коли в одному випадку з боку особи мали місце готування або
замах на злочин, а в іншому — співучасть у такому злочині; за однією й
тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті
Особливої частини кримінального закону, якщо змінювалася редакція цієї
статті

чи цієї частини (пункту) статті і ці зміни призвели до створення
нового за суттю юридичного складу злочину.

Наприклад, перший злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 80 КК в редакції
Закону від 17 червня 1992 р., а другий — за ч. 2 ст. 80 КК в редакції
Закону від 28 січня 1994 р. [ 2. с.65]

Залежно від того, скільки діянь вчинила особа, а якщо таких діянь
декілька, як вони “входять” до різних юридичних складів злочинів,
розрізняють сукупність злочинів ідеальну, реальну і так звану
реально-ідеальну.

Ідеальна сукупність має місце тоді, коли особа одним діянням вчиняє два
або більше злочини, що мають різні юридичні склади. Ідеальною сукупністю
злочинів буде, на приклад, нанесення потерпілому умисного тяжкого
тілесного ушкодження з хуліганських мотивів чи напад з метою заволодіння
як індивідуальним (приватним), так і державним майном, поєднаний із
насильством, небезпечним для здоров’я особи, яка зазнала нападу. [ 13.
с.65]

Окремим проявом ідеальної сукупності злочинів буде також вчинення одного
закінченого злочину, яке водночас є готуванням до іншого злочину чи
замахом на інший злочин, наприклад, придбання вогнепальної зброї для
вчинення умисного вбивства або умисне вбивство потерпівшого з метою
угону його автомобіля. У літературі неодноразово відзначалося, що термін
“ідеальна” для характеристики цього виду сукупності злочинів є невдалим.
Дійсно, слово “ідеальна” створює враження чогось “нереального” такого,
що існує лише як уявна юридична конструкція. Між тим, це зовсім не так —
цей вид сукупності відображає реально існуючі особливості вчинення
кількох злочинів, і в цьому плані він такий же “реальний” вид
сукупності, як й інші. Однак — з урахуванням того, що термін “ідеальна
сукупність” став загальноприйнятим в теорії кримінального права, — він
традиційно зберігається і в навчальній літературі.

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа окремими діяннями у різний
час вчиняє два або більше злочини, що мають різні юридичні склади.
Реальною сукупністю злочинів буде, наприклад, вчинення особою спочатку
злісного хуліганства, а потім — під час затримання — опору працівнику
міліції при виконанні ним обов’язків з охорони громадського порядку. Як
реальну сукупність злочинів треба розглядати і вчинення у різний час
двох окремих крадіжок — спочатку крадіжки державного майна, а потім —
приватного. [ 11. с.95]

Проміжок часу, що минає між вчиненням злочинів, для визнання їх реальною
сукупністю, у принципі, значення не має. Це можуть бути, з одного боку,
хвилини і навіть секунди, а з іншого — місяці і навіть роки. Єдине
обмеження, на яке вже зверталась увага, — після вчинення попереднього
злочину до моменту вчинення наступного не мають спливти строки давності
притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин.

Реально-ідеальна сукупність як окремий вид сукупності злочинів практично
не виділяється в навчальній літературі. Між тим, очевидно, що ідеальна
та реальна сукупності злочинів не вичерпують всіх можливих варіантів
вчинення кількох злочинів у межах даної форми множинності.
Реально-ідеальна сукупність злочинів “представляє” саме такі варіанти.
Вона має місце тоді, коли кілька злочинів, що мають різні юридичні
склади, особа вчиняє кількома діяннями, і принаймні одне з цих діянь
одночасно передбачене кожним із зазначених складів. [ 15. с.175]
Прикладами реально-ідеальної сукупності злочинів будуть умисне вбивство
потерпівшого під час угону його автомобіля, умисне тяжке тілесне
ушкодження, спричинене потерпівшому під час вимагання. Певне уявлення
про співвідношення між ідеальною, реальною та реально-ідеальною
сукупністю злочинів дає схема

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ СУКУПНІСТЮ ЗЛОЧИНІВ

ТА КОНКУРЕНЦІЄЮ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ

СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ
КОНКУРЕНЦІЯ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ

ЮСЗ-1 ЮСЗ-2 ЮСЗ-1
ЮСЗ-2

+
?

ФО ФО

Умовні позначення:

ЮСЗ-1, ЮСЗ-2-різні юридичні склади злочинів, яким відповідає поведінка
особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами;

ФО – фактичні обставини, в тому числі поведінка особи, які є предметом
кримінально-правової оцінки.

Отже, якщо при ідеальній сукупності злочинів одне й те саме діяння
“входить” до різних юридичних складів злочинів, при реальній-сукупності
злочинів різні діяння “входять” до різних юридичних складів злочинів, то
при реально-ідеальній сукупності відбувається своєрідне поєднання
попередніх варіантів — різні діяння “входять” до різних юридичних
складів злочинів, і водночас є одне діяння, яке “входить” принаймні до
двох із зазначених юридичних складів. [ 9. с.221]

3.3. Кримінально-правове значення сукупності злочинів при її
кваліфікації.

Наявність у поведінці особи такої форми множинності злочинів, як їх
сукупність, тягне ряд кримінально-правових наслідків. Вони,
зокрема, виявляються в такому:

Особа визнається винною у вчиненні кількох злочинів.

У формулі кваліфікації при сукупності злочинів кожний юридичний склад
злочину відображається окремо.

1. Кримінальним законом (ст. 3З- КК) передбачений особливий
порядок призначення покарання при сукупності злочинів.

2. При реальній сукупності злочинів факт вчинення особою кількох
злочинів може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність.

Вирішуючи питання кваліфікації даного виду злочинів, передусім, слід
встановити, що зближує повторність і сукупність злочинів. І при
сукупності і при повторності відбувається два або більше злочини, кожен
з яких утворює самостійний одиничний злочин. Такі злочини, що утворюють
ці поняття, вчиняються послідовно, з певним проміжком між ними у часі.
Далі, всі злочини, що входять до повторності або утворюють реальну
сукупність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Але, що ж
відрізняє ці два поняття? У пошуках цієї відмінності слід йти шляхом
порівняння видів фактичної повторності з реальною сукупністю.

При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або всі складають
замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією ж статтею КК, а
при реальній сукупності кожне з злочинних діянь підпадає під ознаки
самостійної статті КК. Наприклад, дві або більше закінчені крадіжки
кваліфікуються за ч. 2 ст. 185, повторне одержання хабара службовою
особою — за ч. 2 ст. 368. Інакше обстоїть справа з повторністю тотожних
злочинів, коли делікти, що входять до неї, підпадають під різні частини
однієї і тієї ж статті КК, або, утворюючи повторність злочини,
розрізняються лише тим, що один з них є закінченим, а другий — замахом
на злочин (або навпаки). У цих випадках вчинене, як вказувалося вище,
потрібно кваліфікувати за правилами сукупності злочинів. Така
повторність тотожних злочинів виступає як вид реальної сукупності. Те ж
слід сказати і про повторність однорідних злочинів, що припускають,
кваліфікацію кожного діяння за самостійною статтею КК. Так, вчинення
крадіжки, а потім шахрайства, потребує застосування кожної з статей, які
передбачають відповідальність за ці злочини, причому з урахуванням, що
другий злочин є повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами
реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види повторності у той
же час є видами реальної сукупності. У таких випадках відбувається
своєрідне з’єднання повторності і сукупності злочинів (це так звана
«повторність-сукупність»).

Розділ IV. Повторність злочинів.

4.1. Поняття повторності.

У частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається
вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або
частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж статті
законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у
випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в
Особливій частині КК. [ 14. с.43]

З цих положень закону можна зробити висновок і про саме поняття
повторності злочинів, і про її види.

Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність
таких ознак:

а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних
злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад,
вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була
вчинена після будь-якого посягання, пов’язаного з заволодінням майном.
Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину
хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини
(викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).

Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер.
Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше «простих»
одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених
злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів,
як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих злочинів, як ухилення
від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного
злочину, як розбій, і такого «простого», як крадіжка тощо.

Для поняття повторності не має значення, були обидва (або більше)
злочини, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину або
замахом на нього. Для поняття повторності байдужі і форми співучасті (у
перший раз мав місце злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб,
а в другий — співучасть з розподілом ролей) і роль, що виконував
співучасник у злочині, який утворював собою повторність: в одному
випадку він міг бути виконавцем, а в іншому — посібником і т. ін.;

б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються не одночасно,
тобто віддалені один від одного певним проміжком часу.

Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або

послідовно дві крадіжки і т. ін.;

в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за
раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей КК, в
яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа
повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений
злочин. Скрізь у цих статтях (наприклад, ч. 2 ст. 152,ч. 2 ст. 185 і т.
д.) вказується на вчинення злочину повторно без будь яких обмежень.
Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із
вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий
злочин був вчинений після засудження за перший;

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була
звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності
або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або
знята судимість.

В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично
нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення прямо зафіксоване
в ч. 4 ст. 32, де сказано, що «повторність відсутня, якщо за раніше
вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності
за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин
було погашено або знято». Це положення є важливим. Дійсно, якщо ми
визнаємо наявність, наприклад, повторності зґвалтування, то повинні
кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 152, яка передбачає позбавлення волі
на строк від п’яти до десяти років. Якщо ж така повторність виключається
через те, що за перший з цих злочинів була погашена судимість,
зґвалтування буде кваліфіковане за ч. 1 ст. 152, як вчинене вперше, і
тягне за собою покарання від трьох до п’яти років позбавлення волі. [
16. с.236]

4.2. Види повторності злочинів.

У понятті повторності було зазначено, що вона має місце незалежно від
того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин.
Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повторності
злочинів:

повторність злочинів, не пов’язана з засудженням винного за раніше
вчинений ним злочин;

повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений
ним злочин.

Повторність, пов’язану з засудженням за раніше вчинений злочин,
називають рецидивом. Спочатку розглянемо повторність, не пов’язану з
засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають,
фактичну повторність. Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів,
певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є: повторність
тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32
КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією
самою статтею або частиною статті КК, а в ч. З ст. 32 — про повторність
однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.

На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У
будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака,
сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого,
однакового, тотожного злочину. Наприклад, у ст. 185 КК встановлена
відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї
статті сказано, що таємне викрадення чужого майна (крадіжка) карається,
і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену
повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передбачає відповідальність
за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок,
тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів.
Або ще приклад: у ст. 149 встановлена відповідальність за різні форми
торгівлі людьми, а в ч. 2 цієї статті — за вчинення тих же дій повторно.
Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за
своїми юридичними ознаками.

Отже, можна зробити висновок — закон прямо передбачає такий вид
повторності, як повторність тотожних злочинів.

Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося
зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство,
наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки,
грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної
зброї, бойових припасів і вибухових речовин тощо. Отже, виявляється, що
шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж
або навіть розбій. У цьому разі йдеться не про повторність однакових,
тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою
низкою ознак злочинів. Наприклад, та сама крадіжка і вимагання — злочини
не тотожні, але через їх певну подібність вони можуть утворити
повторність, якщо вчинені в цій послідовності. [ 17. с.35]

Далі, у деяких статтях, які передбачають відповідальність за злочинні
дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними,
якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов’язаних з
незаконним обігом цих речовин (ч. 2 статей 308 і 309 і ін.). І в цих
випадках для повторності не вимагається тотожності вчинених злочинів,
достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку повторність називають
повторністю однорідних злочинів.

Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також
прямо встановлена законом. У частині 3 ст. 32 визначається, що вчинення
двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу,
визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині
цього Кодексу. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як
повторність однорідних злочинів.

Кваліфікація повторності злочинів.

У будь-якому випадку ознака повторності повинна дістати своє вираження в
юридичній оцінці діяння.

Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність має місце
там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу
злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два заволодіння
транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність,
охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне
вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших
прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289. Цієї
вимоги суворо дотримується і судова практика. Так, стосовно справ про
вбивство було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи
на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була
засуджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п.
13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім
повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика
правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила
такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2
ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною
даної статті не потрібно. [ 18. с.169]

Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до
повторності, всі є закінченими або всі є замахом на злочин чи готуванням
до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають
інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що у разі,
коли один із злочинів є закінченим, а інший — замахом (або навпаки),
вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною
частиною застосовуваної тут однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні
двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними
частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на
зґвалтування, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід
кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті
Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних
тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина,
яка обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають
тотожні або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з однією формою вини,
не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність,
повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК,
причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так,
якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під
ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності). [ 19. с.42]

4.4. Відмежування повторності від суміжних понять.

Повторність, не пов’язана з засудженням за раніше вчинений злочин,
тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з
поняттям продовжуваного злочину.

У частині 2 ст. 32 КК прямо сказано, що повторність, передбачена ч. 1
цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів), відсутня при вчиненні
продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних
діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.

Що зближує повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин? І там і
тут вчиняється дві або більше дії, що тотожні, однакові. Крім того, між
цими діями є певний проміжок часу. Але що ж відрізняє ці поняття? Це
важлива проблема і теорії, і судової практики. Практичне значення цього
питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається
повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад,
за ч. 1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних
злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за
собою більш суворе покарання.

Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного
злочину. Так, було зазначено, що продовжуваним визнається неодноразове
безоплатне вилучення майна, яке складається з ряду тотожних злочинних
дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном,
єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. В
одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти із сховища
державної бібліотеки декілька томів стародавніх рукописів, і періодично,
скориставшись недбалістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки,
зрештою здійснивши задумане повністю. [ 11. с.148]

Та ж позиція має місце у справах про хабарництво. Було зазначено, що
одержання посадовою особою одного хабара в декілька прийомів, слід
розглядати як продовжуваний злочин. У таких випадках дії за ознакою
повторності кваліфікувати не можна.

Отже, зазначимо, чим же продовжуваний злочин відрізняється від фактичної
повторності?

Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що
складові його діяння, об’єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до
загальної мети. При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний,
одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне

окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, який властивий
тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при
повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю злочинного
наміру і загальною метою їх вчинення. Так, якщо, наприклад, сьогодні
вчинена крадіжка з магазина, завтра — з продовольчого лотка, а
післязавтра — з будинку побуту тощо, вчинене є повторною крадіжкою і
кваліфікується за ознакою повторності (ч. 2 ст. 185 КК).

Розділ V. Рецидив злочинів.

5.1. Суть рецидиву та основні ознаки.

Слово «рецидив» латинського походження й у перекладі означає «що
відновлюється», «повторюється». Рецидивом називають вчинення нового
умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34
КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов’язана з засудженням
за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для
повторності. Це такі ознаки:

1) злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;

2) зазначені діяння вчиняються в різний час.

Як зазначалося, ці ознаки характерні як для повторності злочинів у
власному розумінні слова, так і для рецидиву злочинів. Тому для
“відокремлення” рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є ще
одна ознака, а саме, — принаймні за один із попередніх злочинів на
момент вчинення наступного особа мала судимість. [ 16. с.265]

Із урахуванням цих ознак рецидив злочинів можна визначити як таку форму
їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька
злочинів, одного чи кількох нових злочинів.

Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку
часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан.
Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто
протягом строку покарання або протягом певного строку після його
відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом
строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене
саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно
до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше
вчинений умисний злочин.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у
встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів
виключається.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1)
вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. З ст. 296); 2) вказівкою
на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що
скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.
[ 6. с.146]

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного
рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не
пов’язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що
поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з
повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж
фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів
множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив
менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів,
рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є
класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей,
ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі
розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на
такі два види: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини,
тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають
різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за
заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості
вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє
хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину,
але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні
злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або
подібні безпосередні об’єкти і вчинені при одній і тій же формі вини.
Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє
хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або
вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому
найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на
вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих
статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види:
простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості.
Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке
теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому
особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку
або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний
рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за
крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності
судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку — сполучення в
багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і
рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до
позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин,
за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив
відомий чинному законодавству. Великого значення надається
пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове
звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно
відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то
при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього строку. У
пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення
може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного
строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді
позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості
знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення
волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти
років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст.
107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного
покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після
фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до
п. З ч. З ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову
вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають
умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох
чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути
не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З
ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при якому особа,
маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх
послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на
кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за
розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або
бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів
при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в
межах до 25 років позбавлення волі. [ 13. с.67]

5.2. Відображення рецидиву в нормах кримінального законодавства.

Уже зазначалося, що у багатьох випадках одні й ті самі формулювання
кримінального законодавства України охоплюють як повторність злочинів у
власному розумінні слова, так і рецидив злочинів. Формулюваннями, що
“представляють” лише рецидив злочинів, є:

Вчинення злочину “особою, раніше судимою” за даний злочин (див.,
наприклад, ч. 2 ст. 79, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 148-2). [ 2. с.85]

Вчинення злочину “особою, раніше судимою” за даний чи однорідний злочин
(наприклад, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 155-1). [ 2. с.97]

3. Вчинення злочину “особливо небезпечним рецидивістом”.

Крім того, про рецидив злочинів ідеться у багатьох статтях
Загальної частини КК, які пов’язані, переважно, з особливостями обрання
заходів кримінально-правового впливу, в тому числі призначення
покарання, та відбування цих заходів засудженою особою (див., зокрема,
статті 26, 43, 45, 46-1, 46-2, 49, 52, 52-1, 53). [ 2. с.46]

Як і при регламентації інших форм множинності злочинів, чинне
кримінальне законодавство України має ряд недоліків і щодо відображення
рецидиву злочинів. Усунення цих недоліків і таким чином вдосконалення
кримінального законодавства в частині, що стосується рецидиву злочинів,
зокрема, передбачає:

1) визначення поняття рецидиву злочинів у межах окремого інституту
Загальної частини КК “Множинність злочинів”. При цьому бажано однозначно
вирішити дві проблемні

а) з якого часу особа вважається судимою — з моменту її засудження
судом першої інстанції чи з моменту вступу вироку в законну силу;

б) чи може утворювати рецидив злочинів наявність в особи судимості за
необережний злочин, а так само факт вчинення судимою особою

нового необережного злочину;

2) регламентацію основних кримінально-правових наслідків, які
тягне рецидив злочинів;

3) спрощення підстав визнання особи небезпечним (особливо
небезпечним) рецидивістом, зокрема, прив’язку кількості судимостей до
класифікації злочинів за ступенем тяжкості;

4) систематизацію окремих проявів рецидиву злочинів як у Загальній,
так і в Особливій частинах КК з уніфікацією відповідної термінології.

Для відображення рецидиву при кваліфікації злочинів, у принципі,
характерні такі самі варіанти, як і для повторності злочинів у власному
розумінні слова. Не повторюючи докладно ці варіанти, наведемо по кожному
з них приклади, які стосуються саме рецидиву злочинів.

Рецидив злочинів фактично не впливає на кваліфікацію — наприклад,
заподіяння особою, що має судимість, умисного середньої тяжкості
тілесного ушкодження (ст. 122), умисне знищення чи пошкодження
такою особою індивідуального (приватного) майна громадян (ст.
194), вчинення особою, яка має судимість, будь-якого

необережного злочину.

Рецидив злочинів зумовлює остаточну кваліфікацію і тому безпосередньо
відображається як у формулі кваліфікації, так і в юридичному
формулюванні звинувачення .

Рецидив злочинів не зумовлює остаточну кваліфікацію, але відображається
у юридичному формулюванні звинувачення як одна з обтяжуючих обставин, що
входить. До юридичного складу відповідного злочину, — наприклад,
вчинення квартирної крадіжки особою, судимою за розбій, чи зґвалтування
неповнолітньої, вчинене особою, раніше судимою за такий же злочин. [ 5.
с.3]

Види рецидиву злочинів. На відміну від сукупності злочинів та їх
повторності, рецидив злочинів може бути поділено на види за кількома
окремими підставами. Такими підставами, зокрема, є:

а) характер суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив;

б) кількість судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив; в)
суспільна небезпечність самого рецидиву1.

За характером суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив,
останній поділяється на загальний рецидив — “його” злочини є
різнорідними і спеціальний рецидив — “його” злочини є тотожними чи
однорідними.

За кількістю судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив,
останній поділяється на простий рецидив — якщо у зазначеної особи є лише
одна судимість за вчинений злочин (злочини), і вона знову вчиняє злочин,
і складний (багаторазовий) рецидив — якщо у зазначеної особи є принаймні
дві судимості (при послідовному їх “об’єднанні”), і вона знову вчиняє
злочин. Приклад простого рецидиву — вчинення розбою особою, судимою за
грабіж, складного (багаторазового) рецидиву — вчинення вимагання особою,
двічі судимою за розбої.

За суспільною небезпечністю самого рецидиву розрізняють рецидив
злочинів, не пов’язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення
волі, і рецидив злочинів, пов’язаних з відбуванням покарання у вигляді
позбавлення волі (так званий пенітенціарний рецидив). Різновидом
пенітенціарного рецидиву є особливо небезпечний рецидив, з яким
кримінальне законодавство України пов’язує цілий ряд негативних
кримінально-правових наслідків. Порядок, підстави та умови визнання
особи особливо небезпечним рецидивістом передбачені в ст. 34 КК. [ 1.
с.153]

У літературі наявність особливо небезпечного рецидиву інколи
пов’язується не з фактом визнання особи особливо небезпечним
рецидивістом, а з вчиненням нового злочину особою, раніше визнаною
вироком суду особливо небезпечним рецидивістом. При цьому такий висновок
обґрунтовується положенням, сформульованим у КК про те, що його статті,
які передбачають відповідальність за вчинення злочину особливо
небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа була
визнана у встановленому законом порядку особливо небезпечним
рецидивістом до вчинення даного злочину. Уявляється, що таке розуміння
особливо небезпечного рецидиву є неточним. На наш погляд, філологічне
тлумачення вжитого в ст. 34 терміна — рецидивом злочинів — виступають
наступні дії особи, злочини і судимості якої утворюють особливо
небезпечний рецидив, і систематичне його тлумачення — з якими наслідками
пов’язується визнання особи особливо небезпечним рецидивістом — свідчать
на користь позиції, яка наявність особливо небезпечного рецидиву
пов’язує саме з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

5.3. Значення рецидиву в кримінально-правовій практиці та його
кваліфікація.

Кримінально-правове значення рецидиву злочинів. Серед розглянутих форм
множинності злочинів саме їх рецидив тягне найбільшу кількість
кримінально-правових наслідків. До цих наслідків, зокрема, можна
віднести такі:

Рецидив злочинів — перш за все, такі його види, як спеціальний рецидив
та особливо небезпечний рецидив — передбачені в якості обтяжуючих
(особливо обтяжуючих) обставин у кваліфікованих (особливо
кваліфікованих) складах багатьох злочинів.

Рецидив злочинів, як правило, загальний, передбачений як одна з
обставин, що обтяжують відповідальність. У цій якості він може
безпосередньо впливати на призначення покарання, а також на обрання
інших заходів кримінально-правового впливу.

Із рецидивом злочинів, перш за все, пенітенціарним та його різновидом —
особливо небезпечним, — пов’язується цілий ряд негативних наслідків,
що мають місце при призначенні покарання, його відбуванні, а також при
звільненні від покарання.

Із особливо небезпечним рецидивом злочинів пов’язується особливий
порядок погашення судимості — вона може бути погашена лише судом.
Кваліфікація рецидиву злочинів. Рецидив злочину у випадках, передбачених
законом, впливає на кваліфікацію злочину. Це перш за все стосується
спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня
судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака
встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у
кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має
судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. З ст. 296. Крім того, там
де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так,
одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво,
утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за
ч. 2 ст. 368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як
кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною,
яка обтяжує покарання.

Висновки

Роблячи висновки до своєї роботи ми перш за все хочемо зауважити що
термін „множинність злочинів” у чинному кримінальному законодавстві не
використовується (не передбачалося його і в КК 1960 р.). Для того щоб
мати належну уяву стосовно зазначеного терміну, необхідно чітко
розмежовувати два головні різновиди можливої злочинної поведінки:
одноразова та багаторазова злочинна діяльність, коли особою вчинено
більше ніж один злочин.

Термін множинність злочинних діянь, в науковий обіг було введено
наприкінці 60-х років минулого сторіччя, його засновники позначали
ситуацію збігу „декількох правопорушень, передбачених кримінальним
законом, у поведінці однієї і тієї ж особи”. Пізніше науковці розкрили
його зміст наступним чином: поняття „множинності” слід вживати для
відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного споєння
злочинних діянь подібно до того, як термін „група” відрізняє множинність
злочинців від особи, яка діяла одноособово.

В ході досліджень які проводились в нашій роботі ми дійшли висновку що
множинна злочинна діяльність буває трьох видів:

– вчинена особою, яка раніше не засуджувалась, більше одного злочину;

– вчинення одного злочинного діяння особою, яку раніше було засуджено за
споєння хоча б одного злочину;

– комбінований варіант, – коли особа, що була засуджена за споєння хоча
б одного злочину, вчинила знову більше ніж один злочин.

Що стосується повторності злочинів то при повторності тотожних злочинів
має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне
окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, який властивий
тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при
повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднанні єдністю злочинного
наміру і загальною метою їх вчинення.

Аналізуючи написане у третьому розділі хочу зазначити що відповідно до
ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше
злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї
статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини характеризуються такими загальними
ознаками:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними
частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до
винесення вироку хоча б за один з них.

Стосовно останнього розділу в якому розкрито поняття рецидиву я б хотів
додати що новий кодекс який було прийнятий 2001 року на відміну від
кодексу 1960 року не визначає поняття пенітенціарний рецидив та особливо
небезпечний рецидив, що на мою думку та думку деяких авторів є
неправильним. Пенітенціарний рецидив та особливо небезпечний рецидив це
випадки коли винний вчинив новий злочин під час відбування покарання у
вигляді позбавлення волі або після відбування такого покарання, але до
зняття чи погашення судимості вчинив новий злочин, за який знову
засуджений до позбавлення волі.

В ході написання курсової роботи ми висвітлили всі питання які
зазначались у вступі до нашої роботи, що стосується кваліфікації даного
виду злочинів то вони розміщені в суворій послідовності до конкретних
видів множинності злочинів адже саме такий спосіб розміщення дає змогу
ґрунтовно і кваліфіковано проаналізувати кожен вид злочинів що
охоплюються поняттям множинності.

Цікавою на нашу думку є позиція Харитонова С.О. що стосується сукупності
злочинів а саме його спроба виділити реально-ідеальну сукупність як
окремий вид сукупності злочинів яка практично не виділяється жодним
автором в навчальній літературі. Між тим, очевидно, що ідеальна та
реальна сукупності злочинів не вичерпують всіх можливих варіантів
вчинення кількох злочинів у межах даної форми множинності.
Реально-ідеальна сукупність злочинів “представляє” саме такі варіанти.
Вона має місце тоді, коли кілька злочинів, що мають різні юридичні
склади, особа вчиняє кількома діяннями, і принаймні одне з цих діянь
одночасно передбачене кожним із зазначених складів. Прикладами
реально-ідеальної сукупності злочинів будуть умисне вбивство
потерпівшого під час угону його автомобіля, умисне тяжке тілесне
ушкодження, спричинене потерпівшому під час вимагання.

При написанні курсової роботи ми користувались таким визначенням
множинності — це різновид суспільно небезпечної поведінки однієї і тієї
самої особи, що у поєднанні з іншими фактичними обставинами утворює два
або більше окремих фактичних складів злочинів, кожний із яких,
відіграючи роль самостійної фактичної підстави кримінальної
відповідальності, тою чи іншою мірою впливає на її обсяг чи зміст.

Також хотілося б відмітити, що в даній роботі розглядались різноманітні
погляди, течії, думки, на різні аспекти поняття множинності злочинів та
способів їх кваліфікації що відображають думку теоретиків старого та
нового покоління науки кримінального права.

Список використаних джерел

Кримінальний кодекс України від 05. 04. 2001р.

Кримінальний кодекс України від 28. 12. 1960р.

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины.-
Харьков: Право, 2000, -128 с.

Бірюченський О., Роцька Т. Рецедивна злочинність: упущення при
розслідуванні і розгляді справ: Коментар судової практики з кримінальних
справ// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1996,-
№6.-с.7-11.

Гацій В., Сташис В. Новий кримінальний кодекс України // Право України.
– 2001. – № 7. – с.3.

Голіна В. Рецидивна злочинність в Україні: Рівень, структура, динаміка//
Вісник Академії правових наук України.-1998.-№4(15)-с.147-156.

Зелинський А.Ф. Рецидив преступлений (структура, связи,
прогнозирование).-Харьков, 1980 –152 с.

Кривоченко Л.Н. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву.-
Харьков, 1973.-32 с.

Кривошеїн П.К. Повторність в кримінальному праві. – Київ, 1990. – 367 с.

Кримінальне право України: Особлива частина: Підр. для студентів вищих
навчальних закладів освіти/ За ред. М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.
Тація. – К.: Юрінком Інтер( Харків: Право, 2001.

Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому
уголовному праву.-Казань: Изд.Казан. ун – та, 1982.-172 с.

Сколов С.Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді
позбавлення волі// Право України.-1999.-№2- с.84 – 85,91.

Про виконання судами України законодавства в справах про повторні
злочини та постанов Пленуму Верховного Суду України з цього питання:
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 р., №7//
Постанови Пленуму Верховного Суду України. Т.2. – с. 65-68.

Караев Т. Повторность, неоднократность, систематичность// Сов.
юстиция.- 1979, №5.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна. Курс
лекцій. – ., 1996. – с. 225

Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве. –С. Пб.: Издательство
“Юридический центр Пресс”, 2000. – 316с.

Мельников Ю., Амеев Н. Понятие множественности преступлений//
Сов.Юстиція.-1981, №12.

Тарарухін С.А. Кваліфікація злочинів. – Харків, 2000 – 274 с.

Тишкевич И.С. Совокупность преступлений (вопросы квалификации)//
П.,1979, №1.

PAGE

PAGE 4

промисел

систематичність

неодноразовість

Повторність тотожних злочинів

Повторність однорідних злочинів

Повторність різнорідних злочинів

ПОВТОРНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ

Спеціальна повторність

Загальна повторність

Види реальної сукупності злочинів

Передбачена в різних частинах однієї статті КК

Передбачена в одній і тій же частині відповідної статті КК

рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів

пенітенціарний рецидив

За ступенем суспільної небезпечності

складний рецидив

простий рецидив

За кількістю судимостей

спеціальний рецидив

загальний рецидив

За характером злочинів

Реальна сукупність

Ідеальна сукупність

Повторність однорідних злочинів

Повторність тотожних злочинів

РЕЦИДИВ

СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ

ПОВТОРНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ, ЯКА НЕ ПОВ`ЯЗАНА З ЗАСУДЖЕННЯМ ЗА РАНІШЕ ВЧИНЕНИЙ
ЗЛОЧИН

Множинність злочинів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020