.

Ознаки злочину та їх характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
693 7205
Скачать документ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Зміст

Вступ……………………………………………………………….………………

Поняття злочину в кримінальному праві України ………………..

Ознаки злочину та їх характеристика ………………

Суспільна небезпека ………………

Кримінальна протиправність ………………

Винність………………………………………………………………..

Караність діяння………………………………………………………..

3. відмінність злочину від інших правопорушень ………………

4. Класифікація злочинів та їх практичне значення……………………………

Висновок ……………….

Використана література ………………

1. Поняття злочину в кримінальному праві України

Дії людини складаються з вчинків. Вчинок – це головний елемент людських
взаємовідносин, в якому проявляється особистість людини, її гарні й
погані якості, ставлення до суспільства, до оточуючого світу. Вчинки
поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні – тобто ті, які
відповідають нормам моралі і нормам права, вимогам закону. Протилежною
правомірній поведінці є неправомірна, тобто та, яка суперечить закону.
Неправомірна поведінка проявляється в правопорушеннях, як це випливає з
самого терміна діях, які порушують право, закон.

В свою чергу правопорушення поділяються на кримінальні злочини та
проступки.

Кримінальне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і
покарання. Злочин і покарання – це дві сторони всього кримінального
права і законодавства. Саме ці дві кримінально-правові інституції
визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та
потребу кримінального законодавства, кримінально – правової охорони,
кримінального правосуддя. Звідси видно, яке велике значення має
визначення поняття злочину. Визначення поняття злочину дається як у
законодавстві, так і в теорії кримінального права.

Законодавче визначення поняття злочину, його змісту та ознак, є досить
стабільним, у ньому відбиваються соціально-економічні, правові,
ідеологічні погляди та суспільна правосвідомість щодо форм і методів
боротьби із соціально – небезпечними посяганнями на основні цінності
суспільства, які потребують кримінально – правового захисту.

В окремих країнах законодавче визначення поняття злочину взагалі не
існує, в інших воно, здебільшого, зводиться до визначення поняття
злочину як діяння , забороненого під загрозою покарання, передбаченого
кримінальним законом, чи діяння, яке порушує кримінально – правову
норму. Поняття

злочину, яке дається в теорії кримінального права, повинно ґрунтуватись
на його законодавчому визначенні, проте, законодавче і теоретичне (
наукове ) визначення поняття злочину, його змісту і ознак, здебільшого,
не співпадають. У науковому визначенні поняття злочину, як правило,
деталізуються його окремі ознаки, вказані в законі, і головне, в ньому
відбиваються правові погляди наукового дослідження, здійсненого окремим
ученим ( групою вчених ), який дає таке визначення. Наукове визначення
поняття злочину не таке “консервативне” , як законодавче, оскільки
закон, як правило, змінюється не так вже й часто, а соціально –
політичні умови життя суспільства, його ідеологія, політика є більш
мінливим.

Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло
кримінально караних діянь, дає злочинові чітку суспільно – політичну
характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну
небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які
виступають його об’єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування
злочину від інших правопорушень.

Законодавчо визначене поняття злочину, по-перше, утворює в громадській
свідомості образ і характер забороненого кримінальним законом діяння і,
таким чином, виконує інформаційну, запобіжну роль.

По – друге, воно дає правозастосовникам знання про злочин, уявлення про
його головні ознаки, найсуттєвіші особливості, завдяки чому
забезпечується можливість відмежування його від дій незлочинних.
Розмежування злочину і дій незлочинних – дуже велике практичне завдання,
бо від того, як воно буде виконане, залежить доля громадянина, його
волі, прав і законних інтересів, а також стан і рівень законності в
суспільстві.

З урахуванням всіх ознак злочину його поняття можна визначити таким
чином. Злочин – це заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне,
винне та протиправне посягання на суспільні відносини, яке спричинює у
їх

сфері суспільно небезпечну шкоду або утворює реальну загрозу заподіяння
такої шкоди.[ 7 с. 170 ]

Згідно зі ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином визначається
передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія
або бездіяльність ), вчинене суб’єктом злочину. Згідно з ч. 2 ст. 11
Кримінального кодексу України не є злочином дія або бездіяльність, що
хоч формально і містить ознаки будь – якого діяння, передбаченого
кримінальним законом, але через малозначність не становить великої
суспільної небезпеки.

Поняття злочину, дане у ст. 11 Кримінального кодексу України, вказує
лише на одну із найістотніших ознак злочину – суспільну небезпеку
вчиненого діяння ( дію чи бездіяльність ). Тобто це – суспільно
небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке порушує
відповідну норму права, що охороняється погрозою застосування покарання.
Тому злочин, будучи суспільно небезпечним діянням ( дією чи
бездіяльністю ) водночас є діянням протиправним.

В силу даної статі злочином може бути визнано лише винне суспільно
небезпечне діяння (дія чи бездіяльність ), тобто вчинене особою навмисно
чи необережно.

Злочин — це суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним
законом. Отже, воно заборонено під страхом покарання. Тому караність
винного суспільно небезпечного діяння є також істотною ознакою злочину.
В характері і розмірі покарання, встановленого кримінальним законом за
той чи інший злочин, виражена оцінка державного ступеня суспільної
небезпеки вчиненого злочину.

2.Ознаки злочину та їх характеристика

У визначенні поняття злочину, поданого в ст. 11 Кримінального кодексу
України названо дві ознаки злочину винність та суспільна небезпечність.
В теорії кримінального права обов’язковими ознаками злочину,
здебільшого, також називають винність і караність або лише винність. Для
визначення поняття злочину достатньо було б вказати лише його формальну
ознаку -передбачення кримінальним законом. Проте вказівка лише на цю
ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визначає
ті чи інші діяння злочинними, а тому у визначенні поняття злочину має
бути вказана і його матеріальна ознака – суспільна небезпека, – яка
свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.[ 2 с.7 ]

Об’єктивно суспільно небезпечне діяння може бути визначене злочином лише
у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно
(умисно чи необережно). Яка б шкода не була б заподіяна діянням особи,
які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за
відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не
усвідомлювалась суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (
бездіяльності ) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх
настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї
законом не покладався обов’язок передбачення таких наслідків, воно (
діяння ) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні
відсутній прояв свідомості та волі особи. Винність – одна з най
важливіших ознак, але не самостійна ознака, а така, що характеризує
суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної
небезпечності.

2.1 Суспільна небезпека

Суспільна небезпечність діяння – це перш за все, його об’єктивна
властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди
тим об’єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється
негативне

Сутністю суспільної небезпечності діяння є його посягання на об’єкти, що
охороняються законом, у ньому (діянні) виявляється негативне ставлення
до них.

Суспільна небезпечність діяння впливає на процеси нормотворчості
(криміналізації і декриміналізації) та застосування кримінально –
правових норм (кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної
відповідальності і покарання).

Поняття суспільної небезпечності діяння в нормотворчій діяльності
своєрідно очолює ієрархію критеріїв (принципів) криміналізації і
декриміналізації.

Крім того суспільна небезпечність діяння є критерієм класифікації
злочинів у кримінальному законі та теорії кримінального права.

Законодавець визначає злочином не самі по собі об’єктивно суспільно
небезпечні діяння, а дії вольові, тобто такі, що знаходяться під
контролем свідомості та волі особи, – дії винні При цьому від
суб’єктивних ознак

залежить не тільки ступінь суспільної небезпечності діяння, а насамперед
, визнання самого діяння суспільно – небезпечним. Так, легке тілесне
ушкодження злочином визначається тільки тоді, коли воно вчинене умисно;

необережне заподіяння такого ушкодження злочином не вважається; тільки
умисний обман покупців тягне кримінальну відповідальність тощо.

Суспільна небезпека як ознака будь – якого злочину має характер і
ступінь. Про характер суспільної небезпеки можна судити за значущістю
суспільних відносин, на які спрямований злочин. Наприклад, злочини проти
життя набагато небезпечніші, ніж злочини проти особистої власності.

Характер суспільної небезпеки залежить і від змісту шкоди, яка заподіяна
злочином. Шкода може бути матеріальна, моральна, ідеологічна.

Про характер суспільної небезпеки можна судити і по особливостях способу
посягання: насильницький чи ненасильницький. Наприклад, розбій

суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою
жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин (
ст. 94 КК).

Характер суспільної небезпеки залежить і від форм вини. Так, навмисні
тяжкі тілесні пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень,
вчинених по необережності

Крім сказаного на характер суспільної небезпеки впливають мотив і мета
вчинення злочину.

У процесі застосування кримінально – правових норм суспільна
небезпечність діяння є критерієм: 1) кваліфікації злочинів (відмежування
злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що
через малозначущість не є суспільно небезпечними ; розмежування злочинів
як таких ); 2) індивідуалізації кримінальної відповідальності і
покарання. При цьому показником рівня суспільної небезпечності злочину є
(має бути) санкція відповідної статті ( частини, пункту статті)
Кримінального кодексу.1

Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість.
Визначається він суспільною цінністю об’єкта посягання, а також
злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.

Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так,
наприклад, характер суспільної небезпечності вбивства інший ніж
суспільна небезпечність хуліганства.

Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і
визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром
заподіяної шкоди.

Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду.
Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки (ч. 1
ст.185 КК) значно менша крадіжки з проникненням в житло (ч.З ст.185 КК
).

Суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою
жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин (
ст. 94 КК).

Характер суспільної небезпеки залежить і від форм вини. Так, навмисні
тяжкі тілесні пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень,
вчинених по необережності

Крім сказаного на характер суспільної небезпеки впливають мотив і мета
вчинення злочину.

У процесі застосування кримінально – правових норм суспільна
небезпечність діяння є критерієм: 1) кваліфікації злочинів (відмежування
злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що
через малозначущість не є суспільно небезпечними ; розмежування злочинів
як таких ); 2) індивідуалізації кримінальної відповідальності і
покарання. При цьому показником рівня суспільної небезпечності злочину є
(має бути) санкція відповідної статті ( частини, пункту статті)
Кримінального кодексу.1

Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість.
Визначається він суспільною цінністю об’єкта посягання, а також
злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.

Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так,
наприклад, характер суспільної небезпечності вбивства інший ніж
суспільна небезпечність хуліганства.

Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і
визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром
заподіяної шкоди.

Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду.
Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки (ч. 1
ст.185 КК) значно менша крадіжки з проникненням в житло (ч.З ст.185 КК
).

Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпечності. За
деяким його рівнем злочин втрачає свої суспільні властивості і перестає
бути злочином. Так згідно з ч.2 ст. 11 КК не є злочином дія або
бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння,
передбаченого законом, але через малозначність не має суспільної
небезпеки.

Малозначність вчиненого діяння в ч.2 ст. 11 КК розуміється такою, що
кримінальна відповідальність та покарання в цьому випадку була б занадто
великою та зайвою, не відповідною вчинку.

Малозначність діяння позначає незначний обсяг посягання на важливий
об’єкт або посягання на незначний, малоцінний об’єкт.

Частина 2 ст.П КК підкреслює відсутність злочину в діяннях, які не мають
властивості суспільної небезпечності, закріплює принцип економії
кримінальної репресії, застосування засобів громадського впливу.

2.2 Кримінальна протиправність

Протиправність діяння – обов’язкова, невід ємна ознака злочину. Таким
чином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі,
передбачене законом.

Кримінальна протиправність – це криміналізація діяння кримінальним
законом. Визнати діяння злочином – правомочність Вищого органу
законодавчої влади України.

Таким чином, протиправність є форма виразу суспільної небезпечності та
закріплення її в законі, законом. Протиправність є юридичне відбиття в
законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути
визнано лише суспільно небезпечне діяння.

Протиправність – це забороненість діяння кримінальним законом. Але в
чинному КК не всі передбачені ним діяння мають ознаку суспільної
небезпечності. (Наприклад : самовільне будівництво житла.)Разом з тим не
всі суспільно небезпечні вчинки визнаються злочинами і набувають
протиправності. Визнати певний шкідливий вчинок злочином повною мірою

залежить від волі законодавця. Для цього він враховує ( повинен
враховувати багато суспільних чинників, а саме:

розповсюдженість таких діянь,

тяжкість їх наслідків,

можливість забезпечення ефективної боротьби з ними, негативні

наслідки їх караності та деякі інші.

2.3 Винність

Винність діяння. Згідно зі ст.З КК злочином може бути визнано тільки
винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно.

Невинне заподіяння суспільно небезпечної шкоди злочином не визнається.

Цивілізоване, демократичне кримінальне законодавство грунтується на
суб’єктивних підставах і рішуче відхиляє об’єктивну осудність.

Кримінальній відповідальності підлягає винна особа . Саме винність
діяння є його головним внутрішнім змістом, бо якраз в цьому знаходить
вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна поставити
лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які
вона передбачала, або могла усвідомлювати та передбачати.

2.4 Караність діяння.

Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і його
караності, оскільки воно заборонено з погрозою покарання.

Як не має покарання без злочину, так не має і злочину без покарання.

Видом та розміром покарання, встановленого законом за той чи інший
злочин, відбивається оцінка суспільної небезпечності злочину,
визначається його тяжкість, дає підстави віднести його до того чи іншого
класу, групи в певній класифікації.

Названі нами головні ознаки злочину не вичерпують усіх його суспільних
властивостей.

Велику роль відіграють норми моралі. Сила держави – армія, міліція, суд,
тюрма – ніщо в порівнянні з силою громадського осуду. Саме тому закони
слабкі, якщо слабкі моральні засади суспільства.

3. Відмінність злочину від інших правопорушень

Щоб розкрити дане питання розглянемо що таке правопорушення.
Правопорушення відрізняється від правомірної поведінки і діяльності
такими ознаками:

це суспільно небезпечне або шкідливе діяння;

це протиправне діяння ( дія або бездіяльність);

винне протиправне діяння;

4)юридично карне діяння;

5) наявність причинного зв’язку між протиправними діями і наслідками.

Правопорушення – це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне,
винне діяння деліктоздатного суб’єкта ( фізична чи юридична особа), яке
передбачене діючим законодавством і за яке встановлена юридична
відповідальність.

1)Всі правопорушення є суспільно-небезпечними або шкідливими, оскільки
вони направлені проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної
особи, держави чи суспільства вцілому. Порушуючи чиїсь природні чи
юридично закріплені права, правопорушник наносить шкоду людям, природі,
державі чи організаціям. Шкода буває різна: матеріальна, моральна, а
іноді і дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи
здоров’я, на державну безпеку тощо. В звя’зку з цим кримінальні злочини
є найбільш суспільно небезпечними серед усіх правопорушень.

2)Всі правопорушення направлені проти діючого законодавства чи природних
прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть
виражатися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил
дорожнього руху, крадіжка, хуліганство ). В деяких випадках
правопорушення

вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб’єкта покладаються
юридичні обов’язки законом чи договором, а він не виконує їх, в
результаті чого наноситься шкода чи соціальна небезпека.

Правопорушення – це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння,
але і винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної
відповідальності ( за винятком безвинної відповідальності в цивільному
праві ). Вина – це психічне ставлення особи до своїх протиправних дій,
вона має об’єктивну і суб’єктивну сторони (як почуття вини).

4)Карність означає, що в діючому законодавстві передбачені склад
правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв’язку з
цим всі правопорушення і відповідальність за них юридично закріплені в
законодавстві.

5)В окремих видах правопорушень, особливо злочинних, необхідно
встановити причинний зв’язок між протиправними діями і наслідками. Якщо
такого причинного зв’язку не буде, то і не можна звинувачувати особу в
конкретному злочині.

Всі правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні злочини і
проступки. Проступки в свою чергу поділяються на : адміністративні
правопорушення, конституційні, фінансові, цивільно – правові,
дисциплінарні, земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно -сімейні.
Можуть бути і інші правопорушення, залежно від галузей права.

Як злочини, так і інші правопорушення засуджуються суспільством, за те й
інше настає покарання. Проте проступки істотно відрізняються від
злочинів, а саме:

а) за злочини настає кримінальна відповідальність, а за проступки –

адміністративна, дисциплінарна, цивільно – правова;

б) за злочин міру кримінального покарання (позбавлення волі, виправні

роботи та ін.) визначає не тільки суд, а й інші органи держави, посадові
особи і

громадські організації;

в) покарання за злочин більш суворі ніж за проступки;

г) найістотніша відміна злочинів від інших правопорушень – у характері і
ступені їхньої суспільної небезпечності. За характером і ступенем
суспільної небезпечності злочини відрізняються, як правило, посяганням
на більш важливі об’єкти, заподіяння більш значної шкоди суспільним
відносинам ніж проступки.

На підвищений ступінь суспільної небезпечності злочинів порівняно з
проступками впливають об’єктивні і суб’єктивні ознаки: розмір заподіяної
шкоди, спосіб, місце, час, наслідки вчиненого діяння, форма вини, мотив
і мета.

Знищення особистого майна громадян злочином за умови, якщо воно вчинене
навмисно (ст. 194 КК).

Необережне знищення такого ж майна розглядається як цивільно -правове
правопорушення.

Міри кримінального покарання встановлюються тільки кримінальними
законами, які приймає Верховна Рада України, а адміністративна і
дисциплінарна відповідальність регулюється як законами, так і
підзаконними актами.

Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака
між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його
ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем,
обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше,
розмежування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все,
за розміром заподіяної шкоди.

Найчастіше виникає питання про відмежування злочинів від

адміністративних правопорушень. Недоліком чинного законодавства треба

вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як
адміністративна, так

і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і

адміністративного проступку при цьому не визначені.

4.Класифікація злочинів та їх практичне значення

Класифікація злочинів може змінюватись за різними критеріями залежно від
мети такої кваліфікації та її практичного значення. При цьому важливим
є, по-перше чітке визначення критеріїв класифікації і, по-друге, її
дотримання у процесі самої класифікації.

Найважливіше значення має законодавча класифікація злочинів, тобто
віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об’єднання в такі групи,
яке здійснюється самим законодавцем. Така класифікація має практичне
значення, тобто є основою застосування кримінально – правових і
кримінально-процесуальних норм. Законодавча класифікація у чинному
законодавстві проводиться за різними підставами:

1.3а ознаками та видами об’єкту злочинів.

2.3а формами вини.

3.3а мотивами вчинення.

4.3а ступенем суспільної небезпеки.

Об’єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в
системі Особливої частини Кримінального кодексу і віднесення злочину до
тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності.
За ознаками і видами обєктів виділяють:

злочини проти особи;

злочини проти держави;

посадові злочини;

господарські злочини;

злочини проти власності та ін.

За формами вини злочини поділяються на:

Навмисні – крадіжка, наклеп, хабарництво, хуліганство, зґвалтування

та ін.

Необережні – порушення правил безпеки праці, халатність.

За мотивами вчинення злочини діляться на:

Корисливі – викрадання, спекуляція, хабарництво;

вчинювані за мотивом помсти ;

вчинювані із хуліганських спонукань.

Важливе значення, особливо для вирішення питань призначення покарання і
звільнення від покарання, має класифікація злочинів за ступенем
суспільної небезпеки.

Чинне кримінальне законодавство розрізняє такі групи злочинів: особливо
тяжкі; тяжкі; середньої тяжкості, невеликої тяжкості

Віднесення конкретного злочину до вказаних груп викликає відповідні
кримінально-правові наслідки, тобто впливає на вид відповідальності (
кримінальна, адміністративна відповідальність чи заходи громадського
впливу), на визначення виду режиму покарання: позбавлення волі,
застосування умовного засудження, встановлення адміністративного нагляду
тощо.

Поняття тяжких злочинів дане у ст.12 ч. 4 КК . Тяжкими злочинами
визнаються злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі
на строк не більше десяти років. Сюди належать особливо небезпечні
злочини проти держави та ін.[2 с.7 ]

За мотивами вчинення злочини діляться на:

Корисливі – викрадання, спекуляція, хабарництво;

вчинювані за мотивом помсти ;

вчинювані із хуліганських спонукань.

Важливе значення, особливо для вирішення питань призначення покарання і
звільнення від покарання, має класифікація злочинів за ступенем
суспільної небезпеки.

Чинне кримінальне законодавство розрізняє такі групи злочинів: особливо
тяжкі; тяжкі; середньої тяжкості, невеликої тяжкості

Віднесення конкретного злочину до вказаних груп викликає відповідні
кримінально-правові наслідки, тобто впливає на вид відповідальності (
кримінальна, адміністративна відповідальність чи заходи громадського
впливу), на визначення виду режиму покарання: позбавлення волі,
застосування умовного засудження, встановлення адміністративного нагляду
тощо.

Поняття тяжких злочинів дане у ст.12 ч. 4 КК . Тяжкими злочинами
визнаються злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі
на строк не більше десяти років. Сюди належать особливо небезпечні
злочини проти держави та ін.[2 с.7 ]

ВИСНОВОК

Опрацювавши дану тему я визначив, що у Кримінальному праві склад злочину
розглядається як загальна підстава кримінальної відповідальності. Склад
злочину є підставою для кримінальної відповідальності не лише тоді, коли
скоєно злочин, а й при замаху на злочин і при співучасті у злочині.

Склад злочину ще розглядається, як юридична формула, необхідна для
кваліфікації злочинів. Склад злочину є інструментом пізнання конкретних
ознак окремих злочинів.

Я прийшов до висновку, що злочини можна поділити на відповідні види за
певною системою. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001р. у статті 12
дає чітку класифікацію злочинів. Класифікація злочинів грунтується на
характері та ступені їхньої суспільної небезпеки.

У теорії кримінального права більшість юристів поділяють злочини на такі
групи: 1) злочини, які не становлять великої суспільної небезпеки; 2)
злочини середньої тяжкості; 3) тяжкі злочини; 4) особливо тяжкі злочини.

До злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, належать
умисний злочин, за який за законом передбачено покарання у вигляді
позбавлення волі на строк не більш як 2 роки або м’якше покарання, а
також необережний злочин, за який за законом передбачено покарання у
вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років або інше м’якше
покарання. До злочину середньої тяжкості належать умисний злочин, за
який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк
більш як 5 років, а також необережний злочин, за який законом
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 5 років.

Тяжкий злочин – це умисний злочин, за який за законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років. До особливо
тяжких злочинів належать злочини, за які законом передбачено позбавлення
волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

Належність конкретного злочину до тієї чи іншої групи має важливі
правові наслідки.

Я визначив, що злочином визнається передбачене кримінальним законом
суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на
суспільний лад України, її політичну та економічну системи, власність,
особу, політичні, трудові, майнові та інші права свободи громадян, а
також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння,
яке посягає на правопорядок

Існують й інші визначення злочину. Злочин – це карне, суспільно
небезпечне, заборонене кримінальним правом діяння ( дія чи
бездіяльність), що посягає на життя і здоров’я людини, власність, права
і свободи громадян, конституційний лад держави, вчинене особою, визнаною
винною на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
Злочином є суспільно небезпечне і протиправне посягання на суспільні
відносини, яке заподіює у їх сфері тяжку шкоду або загрожує заподіянням
тяжкої шкоди.

Злочин міжнародного характеру – протиправні діяння, об’єктом посягання
яких є: мирне співробітництво і нормальне функціонування міжнародних
відносин ( за винятком міжнародних злочинів) – тероризм, угон повітряних
суден; економічний та соціально – культурний розвиток держав і народів —
контрабанда, фальшивомонетництво, торгівля наркотичними засобами;
фізичні особи, державне, громадське або особисте майно, моральні
цінності.

Я прийшов до висновку, що злочин характеризується такими ознаками:

1).Суспільна небезпечність діяння (це об’єктивна властивість злочину
причиняти або створювати загрозу спричинення шкоди об’єктам
кримінально-правової охорони, якими є суспільний лад України, політична
і економічна системи України, власність ,особа , права і свободи,
правопорядок , а отже, суспільна небезпечність – соціальна ознака
злочину).

2).Кримінальна протиправність діяння ( це юридичне вираження суспільної
небезпечності й означає, що злочином є лише таке діяння ( дія або
бездіяльність ), яке прямо передбачене кримінальним законом і за яке
закон встановлює кримінальну відповідальність , а отже , діяння , що
передбачене кримінальним законом ,- нормативна ознака злочину).

3).Винність діяння ( це наявність у особи відповідного психічного
Оставлення ( свідомості і волі) до вчиненої дії або бездіяльності.
Передумовою вини є осудність особи, яка характеризується психічним
станом , за якою особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння
здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними , винність означає, що
злочином визнається лише діяння, вчинене умисно або з необережності).

4).Караність діяння ( це передбачене застосування найсуворіших заходів
державного примусу – кримінальних покарань , які визначаються законом,
що діяв під час вчинення діяння).

Мета злочину – це бажання особи , яка вчиняє суспільно небезпечне діяння
, досягти певних шкідливих наслідків . Вона є характерною для злочинів ,
що вчиняються з прямим умислом . Мета – обов ‘язкова ознака складу
злочину , але тоді , коли вона прямо передбачена у диспозиції
кримінального закону . Це означає , що відповідальність за таким законом
настає лише за такі дії, які вчиняються із вказівкою у ньому мети (
наприклад , змова з метою насильницького повалення конституційного ладу
України або з метою захоплення влади).

Мотив злочину – це усвідомлене особою внутрішнє спонукання , яким вона
керувалася при вчиненні злочину . Мотив є обов’язковою ознакою
суб’єктивної сторони складу злочину у тих випадках , коли він
безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону ( наприклад ,
умисне вбивство з корисливих мотивів ).

Вивчивши дані питання можна виділити основні напрямки боротьби з
організованою злочинністю:

1) створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та
інших умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю,
організація міжнародного співробітництва у цій сфері;

2)соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та
сприяють їй;

3) запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі; 4)
запобігання виникненню організованих злочинних угрупувань;

5) виявлення, розслідування, припинення і
запобігання

правопорушенням організованих злочинних угрупувань, притягнення винних

до відповідальності;

6) забезпечення відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам,

державі;

7) запобігання встановленню корумпованих зв’язків з державними

службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність;

протидія використанню учасниками організованих злочинних

угрупувань у своїх інтересах об’єднань громадян і засобів масової
інформації;

запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом,

використанню суб’єктів підприємницької діяльності для реаліції злочинних

намірів.

Отже, з наведеного вище зрозуміло, що важливо зупинити злочин, але ще
важливіше його попередити. І в цьому важлива роль належить правовому
вихованню.

Правове виховання має впливати на розум і почуття людини, підказувати їй
шляхи правильної поведінки в тій чи іншій життєвій ситуації, за
допомогою правового виховання поведінка та вчинки людини стають у рамки
вимог законності, а отже правове виховання виконує важливу соціальну
функцію – попередження злочинів.

Список використаних джерел

1. Конституція України 28.06.1998 р.

2. Кримінальний кодекс України Юфіційний текст.- К.
Юрінком

інтер,2001.-240с.

3. Кримінальне право України. Загальна частина. -К.- Юрінком інтер.
1997.

4. Науково практичний коментар Кримінального кодексу України
-К.-

Юрінком інтер. 1997.

5. Кримінальний кодекс України .т.2-Кодекси України у 2-х
т.-К.:Ін

Юре,1997.

Кримінальне право України. Посібник для курсантів і
студентів

юридичних учбових закладів. -К.- 1995.

Колодій А М. Основи держави і права. -К.- Либідь ,1998.

8. Основи правознавства. За редакцією Михайленка О Р -К.:Академія, 1997-

9. Фролова О Г Злочинність і система кримінальних покарань. Навч. Посіб

К.:Артек,1997 .

10. Юридична енциклопедія в 6-ти т. Т.2 К.,1998.

PAGE 3

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020