Курсова робота
Поняття і значення механізму державиЗміст
Вступ – 2
Глава І. Поняття і значення механізму держави – З
Глава II. Принципи організації і діяльності механізму держави – 6
Глава III. Поняття державного апарату і органу держави – 9
Глава IV. Види державних органів -12
Глава V. Система державних органів України
§ 1. Представницькі органи державної влади -16
§2. Виконавчі органи влади України -19
§3. Судові органи влади – 23
§4. Правоохоронні органи державної влади – 24
Висновок – 26
Література – 27
Вступ
На будь-якому етапі розвитку людства питання про те, якою повинна бути
держава, її функції, а також як і ким повинна здійснюватися державна
влада залишалося в тій або іншій мірі актуальним і суттєвим. Держава, як
вища форма організації суспільства, має певні завдання і функції, для
виконання і реалізації яких необхідний певний механізм. Таким механізмом
став державний апарат (механізм держави).
Потреба у державному механізмі виникла разом з появою держави. Звичайно,
що за різних політичних режимів, механізм держави виконував державні
функції різними способами: при тоталітарному режимі характерним було
застосування масових репресій, при демократичному – індивідуальних
покарань, але на принципах гуманізму, поваги прав людини.
Для нашої країни питання про механізм держави має особливу актуальність,
тому що вона знаходиться на перехідному етапі від тоталітарного режиму
до демократичної держави.
Офіційне визнання необхідності формування в нашій країні правової
держави викликало пожвавлення дослідження проблем пов’язаних із державою
і, зокрема, з її механізмом.
У своїй роботі я спробую розкрити поняття державного механізму та
значення його для держави, охарактеризувати принципи його організації і
діяльності.
Глава І. Поняття і значення механізму держави
Механізм держави є та реальна організаційно матеріальна сила, володіючи
якою держава здійснює владу. Механізм є структурним і предметним
уособленням держави, являє собою матеріальну “речовину”, з якої вона
складається. Можна сказати, що механізм змістовно діюче, постійно
функціонуюче вираження держави.
Для ефективного повноцінного здійснення своїх завдань і функцій кожна
держава повинна мати певну систему органів і організацій. У юридичні
літературі сукупність таких органів називається механізмом держави.
Механізм держави – це цілісна ієрархічна система державних органів і
установ, практично здійснюючих державну владу, задачі та функції
держави. Завдяки цьому механізму, який складається з органів держави,
державних підприємств і державних установ, здійснюється соціальне
призначення держави. Частина державних організацій (якою є саме органи
держави) наділяється владними повноваженнями, за допомогою яких здійснює
управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави.
Ця частина називається апаратом держави.
Державні підприємства і установи – це організації, які під керівництвом
державного апарату практично здійснюють функції держави у сфері
виробничої діяльності, пов’язаної зі створенням матеріальних цінностей
(державні підприємства), чи діяльності, пов’язаної зі створенням
нематеріальних благ (державні установи). Державні підприємства і
установи являють собою організовані державою трудові колективи
робітників і службовців на чолі з призначеним керівником. Зміст
діяльності підприємств, на відміну від апарату держави, полягає у
створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів,
здійсненні інших соціальних функцій. Державним установам притаманна
невиробнича діяльність у сфері охорони здоров’я, освіти, наукових
досліджень, навчально-виховної роботи.
Державні підприємства і установи не можуть вважатися державними
органами, оскільки вони не являються носіями державної влади, їх
відмінність від державних органів полягає у тільки їм властивій
організаційній структурі, характері повноважень.
З визначення механізму держави, яке я навела вище, можна виділити
характерні його ознаки.
1. Це цілісна ієрархічна система державних органів і установ. Цілісність
її забезпечується єдиним принципами організації і діяльності державних
органів і установ, єдиними завданнями і цілями їх діяльності.
2. Первинними структурними частинами (елементами) механізму є державні
органи і установи, в яких працюють державні службовці (чиновники).
Державні органи поєднані між собою началами субординації координації.
3. Для забезпечення державних владних велінь вона має безпосередні
знаряддя (установи) примусу, які відповідають технічному рівню кожної
епохи, – озброєні загони людей, в’язниці, та ін. Без них не може
обійтися жодна держава.
4. За допомогою механізму практично здійснюється влада і виконуються
функції держави.
Між функціями держави та її механізмом зв’язок прямий і нерозривний. В
силу того, що механізм якраз створюється для виконання функцій держави,
останнім в цьому зв’язку належить визначальна роль. Органи держави і
установи повинні пристосовуватися до функцій, які можуть змінюватися.
Якщо, наприклад, в суспільстві отримують перевагу функції, що випливають
з класових чи національних суперечок, то за цим неминуче виходять на
перший план такі елементи механізму держави, як органи і установи
насильства, примусу.
Структура механізму держави
Єдиний і цілісний механізм держави диференціюється (розподіляється) на
складові частини – органи, підсистеми. Між ними існує своя ієрархія:
різні органи і підсистеми займають не однакове місце в державному
механізмі, знаходяться у складних відносинах координації і субординації.
Структура механізму держави мінлива і різноманітна, але за будь-яких
умов в неї входять органи управління і органи примусу. Звичайно, не
потрібно це розуміти так, що одна частина державного механізму
займається лише управлінням, а інша – лише примусом. В реальному житті
управління і примус переплітаються між собою.
Багато століть і тисячоліть механізм держави був нерозвинений, його
органи не були диференційовані по складу і компетенції. В
рабовласницькому, феодальному та й на ранніх етапах розвитку
капіталістичної держави основу механізму складали військове відомство,
відомство внутрішніх справ, фінансів та іноземних справ.
Механізм сучасної держави виділяється високим ступенем складності,
різноманітністю органів і установ, підрозділяється на великі підсистеми.
Так, одну його підсистему утворюють вищі органи держави: представницькі,
глава держави, уряд. Вони зазвичай знаходяться в полі зору суспільства,
засобів масової інформації, навколо них, формується суспільна думка.
Друга підсистема – це органи правопорядку, суд, прокуратура, а також
силові структури (армія, поліція, розвідка). Останні виконують рішення
вищих органів держави, в тому числі методами державного примусу
(військове стримання, поліцейські заходи). Найбільш жорсткі способи
примусу здійснюють озброєні загони людей – військо, поліція.
В учбовій літературі поняття “механізм” і “апарат” держави, як правило,
визнаються співпадаючими по об’єму і змісту. Вважається, що термін
“механізм” лише підкреслює цілісність апарату, його спрямованість на
результативну діяльність1.
_______________________
1 Корельский В.М. Теория государства й права: Курс лекций. М., 1997
Глава II. Принципи організації і діяльності механізму держави
Під принципами організації і діяльності механізму держави, слід розуміти
найбільш важливі, ключові ідеї і положення, що лежать в основі його
побудови і функціонування. Вони розкривають його соціально-класову
сутність, соціальний зміст і призначення, основні цілі і задачі
механізму держави (державного апарату).
Принципи, про які піде мова, – це законодавчі відправні начала, ідеї і
вимоги, що лежать в основі формування, організації і функціонування
механізму (апарату) держави, їх можна поділити на загальні принципи, що
відносяться до механізму держави в цілому, і спеціальні (приватні)
принципи, дія яких поширюється на деякі ланки державного механізму,
окремі органи або групи органів.
В якості спеціальних принципів можна виділити передбачені Конституцією і
закріплені відповідними законами України принцип здійснення судочинства
на основі змагальності і рівноправності сторін, закріплений в Законі
“Про прокуратуру” принцип організації і діяльності прокуратури, згідно
якого органи прокуратури здійснюють повноваження в суворій відповідності
з діючими на території України законами, незалежно від центральних
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських
об’єднань.
Загальні принципи прийнято поділяти на дві групи:
1) Принципи, закріплені Конституцією України.
2) Принципи, сформульовані в Законі України “Про державну службу” та
інших законодавчих актах.
Перша група охоплює конституційне закріплені принципи організації і
діяльності механізму держави: народовладдя, гуманізм, розподіл влад,
законність.
Принцип народовладдя проявляється в демократичній організації держави,
республіканській формі правління, при яких носій суверенітету і єдине
джерело влади в державі – багатонаціональний народ. Народ здійснює свою
владу через різні канали, у тому числі і безпосередньо (наприклад,
вибори Президента і представницьких органів державної влади) або через
органи місцевого самоуправління. Але головне місце в ряді засобів
здійснення влади народу займає механізм держави в особі об’єднуваних ним
органів.
Принцип гуманізму у формуванні і діяльності механізму держави полягає в
тому, що вона —соціальна держава, політика якої спрямована на
задоволення духовних і матеріальних потреб особи, забезпечення добробуту
людини і суспільства.
Конституція України в статті 3 проголосила, що “людина, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю”. Ця конституційна вимога звернена
до всіх без виключення органів державної влади, до кожного державного
службовця.
Принцип розподілу влад, згідно якого державна влада здійснюється на
основі розподілу на законодавчу, виконавчу і судову, передбачає
самостійність органів, що належать до різних гілок влади, їх здатність
забезпечити механізм отримань і противаг. Стосовно одна одної зміст
принципу полягає в тому, щоб запобігти надмірному впливу і піднесенню
над іншою якої-небудь однієї гілки влади, не допустити захоплення
будь-ким влади або присвоєння владних повноважень, встановлення
диктатури.
Принцип законності полягає у всезагальній вимозі дотримуватися і
виконувати закони. Конституція України зобов’язує органи державної
влади, їх посадових осіб, органи місцевого самоврядування, громадян та
їх об’єднання дотримуватися Конституції і законів України.
Щодо організації і діяльності механізму української держави, даний
принцип містить такі вимоги, як: верховенство права і безпосередня дія
конституційне закріплених прав і свобод людини і громадянина; здійснення
всіх державних владних функцій виключно на підставі законів і
відповідних їм нормативних актів; особлива відповідальність органів
держави і державних службовців за забезпечення законності, прав і свобод
громадян, гарантій від необгрунтованого притягнення їх до
відповідальності або незаконного позбавлення тих чи інших матеріальних
благ.
Розглянуті загальні конституційні принципи організації і діяльності
механізму держави отримують своє підтвердження, розвиток і конкретизацію
в другій групі принципів, закріплених в законах. Комплексне вираження ця
груп отримала в Законі України “Про державну службу”. В цьому
нормативному акті сформульовані наступні принципи:
– служіння народу України;
– демократизму і законності;
– гуманізму і соціальної справедливості;
– пріоритету прав людини і громадянина;
– професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості
справі;
– персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і
дисципліни;
– дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і
регіонального самоврядування;
– дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань
громадян.
Глава III. Поняття державного апарату і органу держави
Апарат держави – це система всіх державних органів, які організовують
здійснення завдань держави, виконання відповідних її функцій у межах
своєї компетенції. Апарат демократичної правової держави, до якої прагне
Україна, повинен відповідати певним загальним рисам і принципам,
зокрема:
– практичне забезпечення принципу народовладдя,
– суверенність державної влади;
– спрямованість всієї діяльності держави та її апарату на інтереси
людини, особистості, охорона прав людини і громадянина;
– неухильне дотримання принципу законності;
– реалізація принципу гуманізму;
– забезпечення збалансованості інтересів різних соціальних груп,
прошарків, націй, етнічних груп, тобто забезпечення принципу соціальної
справедливості;
– організація державної влади відповідно до принципу поділу влади на
законодавчу, виконавчу і судову;
– залучення до виконання державних функцій різноманітних громадських
об’єднань;
– надання переваги у механізмі реалізації влади методам переконання і
виховання.
Первинним і найважливішим структурним елементом механізму держави є
орган держави.
Орган держави – це елемент механізму держави, який приймає безпосередню
участь у здійсненні функцій держави і наділений для цього владними
повноваженнями.
Розкриття поняття, ознак даного органу дозволяє глибше пізнати механізм
держави в цілому.
1) Хоча орган держави і володіє певною самостійністю, автономією, він
служить частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині
своє місце і тісно пов’язаній з іншими її елементами.
2) Орган держави складається з державних службовців, які знаходяться в
особливих правовідносинах між собою і органом. Вони абстраговані від
сімейних, цивільних та інших відносин, які не мають зв’язку з державною
службою, є офіційними.
Становище, права і обов’язки державних службовців визначаються законом і
забезпечують їх правовий статус. Об’єм і порядок використання ними
владних повноважень встановлюються також законом і конкретизуються в
службових інструкціях, штатних розкладах тощо.
До числа державних службовців відносяться і посадові особи, які
володіють владним повноваженнями, видають правові акти, самостійно
втілюють їх в життя.
Службовці держави безпосередньо матеріальних благ не виробляють, тому їх
утримання покладається на суспільство.
3) Органи держави мають внутрішню будову (структуру). Вони складаються з
підрозділів, згуртованих єдністю цілей, заради досягнення яких вони й
були створені, і дисципліною, якої всі службовці повинні дотримуватися.
4) Найважливішою ознакою органу держави є наявність в нього компетенції
– владних повноважень (сукупності прав і обов’язків) певного змісту і
об’єму.
Компетенція того чи іншого органу обумовлена предметом відання, тобто
конкретними завданнями і функціями, які він вирішує і виконує. Від
кожного державного органу значною мірою залежить рівень розвитку і
ефективність діяльності апарату в цілому. Тому держава повинна
забезпечити те, щоб по відношенню до державних органів чітко визначалася
сфера їх діяльності і відання, а також впорядкованість взаємовідносин з
недержавними органами і організаціями, зокрема, з органами місцевого
самоврядування.
Реалізація органом держави своєї компетенції – це не лише його право,
але й обов’язок.
5) Відповідно до своєї компетенції орган держави володіє владними
повноваженнями, які виражаються у:
– можливості видавати обов’язкові для виконання правові акти. Ці акти
можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти
застосування норм права);
– забезпеченні виконанні правових актів органі держави шляхом
застосування різних методів, в тому числі методів примусу.
6) Для здійснення своєї компетенції орган держави наділяється необхідною
матеріальною базою, має фінансові ресурси, свій рахунок в банку, джерело
фінансування (з бюджету).
7) Нарешті, орган держави активно бере участь в реалізації функцій
держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи.
Державним органам притаманні також специфічні риси, які відрізняють їх
від недержавних органів і організацій:
– формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і
здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;
– виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у
законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;
– наявність у кожного державного органу організаційної структури,
територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає
його місце і роль у державному апараті;
– надання державним органам повноважень державно-владного характеру.
Глава І .. Види державних органів
Органи держави можна класифікувати за різними підставами.
За способом виникнення вони поділяються на первинні і похідні. Первинні
органи держави ніякими іншими органами не створюються. Вони або
виникають в порядку спадкування (спадкова монархія), або обираються по
встановленій процедурі і отримують владні повноваження від виборців
(представницькі органи). Похідні ж органи створюються первинними, які і
наділяють їх владними повноваженнями. До них належать
виконавчо-розпорядчі органи, органи прокуратури і т.д.
За об’ємом владних повноважень органи держави поділяються на вищі та
місцеві. Правда, не всі місцеві органи є державними (наприклад, органи
місцевого самоуправління). Вищі органи держави найбільш повно уособлюють
державну владу, яка поширюється на всю територію держави. Місцеві органи
влади функціонують в адміністративно-територіальних одиницях (графствах,
округах, провінціях і т.ін.), їх повноваження поширюються лише на ці
регіони.
За широтою компетенції виділяються органи держави загальної і
спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції правомочні
вирішувати широке коло питань. Наприклад, уряд, виконуючи закони, бере
активну участь у здійсненні всіх функцій держави. Органи спеціальної
(галузевої) компетенції спеціалізуються на виконанні якоїсь однієї
функції, одного виду діяльності (міністерство фінансів, міністерство
юстиції).
Органи держави бувають виборні і призначаємі, колегіальні і одноособові.
На механізм держави, класифікацію її вищих органів безпосередній вплив
здійснює принцип розподілу влад, у відповідності з яким створюються
органи законодавчої, виконавчої і судової влади.
Законодавчі органи.
Право видання законів належить, як правило, вищим представницьким
органам. Позначаються вони загальним родовим терміном “парламент”. В
Англії, Канаді, Індії, деяких інших країнах термін “парламент” – власна
назва законодавчого органу, в інших країнах він називається інакше.
Розквіт парламентаризму приходиться на період становлення і розвитку
буржуазного суспільства. Саме тоді склалося коло його основних
повноважень: прийняття законів, затвердження бюджету, контроль над
урядом у формі запитів і обговорення його діяльності, вираження довіри
чи недовіри і т.д. Все це отримало своє узагальнене вираження в принципі
парламентаризму. З ускладненням суспільного життя, в ході соціального і
науково-технічного прогресу зазвичай спостерігається зростання ролі
уряду і зниження ролі парламенту.
В більшості країн світу парламенти складаються з верхньої і нижньої
палат. Однопалатні парламенти існують в невеликих, унітарних державах
(Данія, Фінляндія, Україна). Верхня палата завжди складає своєрідну
противагу нижній палаті, яка частіше буває більш демократичною.
Глава держави.
Розділена на три гілки державна влада не перестає бути єдиною і
суверенною: у неї єдине владоутворююче джерело – народ; вона виражає
єдині корінні інтереси населення країни. Тому самостійність органів
законодавчої, виконавчої і судової влади не абсолютна, а відносна. Глава
держави саме й покликаний забезпечувати узгодження функціонування цих
органі в інтересах єдиної владної волі народу і досягнення
загальнодержавних ціле. В сучасних державах глава держави, за загальним
правилом, є одноособовим: в конституційних монархіях – монарх, в
республіках -президент.
Монарх в силу конституційних положень або традицій, які склалися в
конкретному суспільстві, володіє рядом прав стосовно парламенту:
скликання сесій, розпуск (звичайно нижньої палати), призначення членів
верхніх палат (там, де це прийнято), затвердження і опублікування
законів. Він призначає або затверджує главу уряду і міністрів, але з
врахуванням думок фракцій партійної більшості або коаліцій фракцій
парламенту. Формально він вважається верховним головнокомандуючим і
представляє країну в міжнародних відносинах. Але фактично ці
повноваження здійснюються урядом або відповідним міністром.
В більшості сучасних держав главою держави є президент, який обирається
або парламентом, або населенням, або шляхом особливої виборчої
процедури.
Президент приймає іноземних дипломатичних представників, призначає
послів в інших країнах, в ряді країн ратифікує (затверджує) міжнародні
договори і угоди, є верховним головнокомандуючим збройними силами. В
деяких країнах президент має право розпускати парламент, відмовити у
погоджені закону, передати його на повторний розгляд парламенту.
В парламентських і президентських республіках роль і повноваження
президента далеко не однакові.
В парламентських республіках президент – малоактивна фігура у внутрішніх
справах, затулена главою уряду, в руках якого зосереджена реальна влада.
Наприклад, розпуск парламенту в таких державах хоча й оформляється
указом президента, здійснюється за рішенням уряду; для призначення уряду
потрібна згода парламенту. Акти президента не мають сили без підпису
глави уряду або міністра, до відання кого відноситься предмет акту.
В президентських республіках президент – центральна політична фігура.
Так, президент СІЛА наділений Конституцією широкими повноваженнями, є
одночасно главою держави і главою уряду. Він очолює величезний державний
апарат, який налічує понад 2,5 млн. державних службовців, з яких близько
1500 чиновників федеральних відомств призначає сам. Тільки на вищі
федеральні посади президент призначає за згодою Сенату. Він видає укази
по різним питанням державного життя.
Виконавчі органи.
Виконавча влада належить уряду, який безпосередньо керує країною. Уряд,
як правило, складається з глави уряду (прем’єр -міністра, голови ради
або кабінету міністрів, першого міністра, канцлера і т.д.) його
заступників і членів уряду, які очолюють окремі центральні відомства
державного управління (міністерства, департаменти) і називаються
міністрами, секретарями.
В унітарній державі утворюється один уряд. У федеративній державі існує
уряд федеральний і уряди членів федерації.
По всім питанням своєї компетенції уряд видає правові акти (укази,
декрети, постанови, розпорядження), які обов’язкові для виконання.
Уряду бувають однопартійні і коаліційні. У першому випадку в них входять
представники однієї партії, в другому – двох або кількох.
Свою багатосторонню діяльність уряд здійснює через численні органи
державної адміністрації – міністерств, відомства, комісії і т.д.
Органи правосуддя.
Утворюють досить складну систему, яка складається з цивільних,
кримінальних, адміністративних, військово-польових, транспортних та
інших судів. На верху цієї системи знаходяться верховні і конституційні
суди. Судові органи реалізують правосуддя шляхом регулюємого
процесуальним правом правосуддя. В країнах, де існує судовий прецедент,
вони приймають участь у правотворчості.
Суди незалежні. Законодавством закріплені такі демократичні принцип, як
рівність всіх перед законом і судом, участь в розгляді справ присяжних
засідателів, право обвинуваченого на захист і т.д.
В механізм держави входять силові відомства, які складають основу
владної сили держави, – збройні сили, органи безпеки, поліція (міліція).
Основне призначення останньої – охорона суспільного правопорядку і
забезпечення внутрішньої безпеки. Поліція спеціалізується згідно з
різноманітними сторонами її діяльності. Політична поліція забезпечує
внутрішню безпеку, веде боротьбу з політичними противниками своєї
держави. Кримінальна поліція підтримує суспільний порядок. Вона
поділяється на транспортну, прикордонну, митну, санітарну, лісову і т.п.
Особливо виділяються в механізмі держави місцеві органи влади. Такі
органи або посадові особи (губернатори, префекти, комісари)
призначаються, як правило, урядом для управління тими чи іншими
регіонами (Фінляндія, Люксембург). Нерідко поряд з призначеними
посадовими особами на регіональному рівні функціонують вибрані
населенням регіону місцеві представницькі органи. Є держави
(Великобританія, Японія), де всі функції місцевого самоуправління
виконує місцева адміністрація, яка обирається населенням.
Глава V. Система державних органів України
1. Представницькі органи державної влади
Найвищим представницьким і законодавчим органом державної влади в
Україні є Верховна Рада України. Вона правомочна вирішувати будь-які
питання державного життя, крім тих, які вирішуються всеукраїнським
референдумом або віднесені згідно законодавства до компетенції органів
виконавчої і судової влади.
Верховна Рада складається з чотириста п’ятдесяти народних депутатів, які
обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права
шляхом таємного голосування і працює сесійно. Сесії Верховної Ради
складаються з пленарних засідань, а також засідань комітетів та
тимчасових комісій.
Згідно зі ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради
України належить:
1) внесення змін до Конституції України;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею
73 цієї Конституції;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;
контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення
щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені
Конституцією;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України
про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення
миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил
України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти
України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури
(імпічменту);
11) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра
України;
12) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України
відповідно до цієї Конституції;
13) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної
допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про
одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових
організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України,
здійснення контролю за їх використанням;
14) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій
Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно
до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх
справ України;
15) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам,
про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про
допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
16) обрання суддів безстрокове.
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до
Конституції України віднесені до її відання.
Представницькі органи влади на місцях.
В Автономній Республіці Крим (АР Крим) вищим представницьким органом є
Верховна Рада АР Криму. Вона складається зі 100 депутатів, які
обираються строком на 4 роки.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим здійснює нормативне регулювання
з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар’єрів;
3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;
4) містобудування і житлового господарства;
5) туризму, готельної справи, ярмарків;
6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури і
історико-культурних заповідників;
7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;
8) мисливства, рибальства;
9) санітарної і лікарняної служб. До відання Верховної Ради Автономної
Республіки Крим належить:
1) прийняття Конституції Автономної Республіки Крим та подання її на
затвердження Верховної Ради України, внесення у встановленому порядку
змін до неї, а також прийняття нормативно-правових актів, контроль за їх
виконанням;
2) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;
3) визначення порядку управління майном, що належить Автономній
Республіці Крим;
4) затвердження бюджету Автономної Республіки Крим та внесення змін до
нього, контроль за його виконанням, прийняття рішення щодо звіту про
його виконання;
5) встановлення податків і пільг на податки відповідно до законів
України;
6) прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;
7) затвердження програм Автономної Республіки Крим з питань
соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального
природокористування, охорони довкілля згідно із загальнодержавними
програмами, внесення змін до них і контроль за їх виконанням;
8) вирішення питань адміністративно-територіального устрою відповідно до
законодавства України; визнання статусу місцевостей як курортів;
встановлення зон санітарної охорони курортів;
9) участь у забезпеченні прав та свобод громадян, національної злагоди,
сприяння охороні правопорядку і громадської безпеки;
та інші повноваження, передбачені Законом України “Про Верховну Раду
Автономної Республіки Крим”.
В межах адміністративно-територіальних одиниць діють органи місцевого
самоуправління – місцеві Ради народних депутатів.
Ради народних депутатів у межах своєї компетенції самостійно вирішують
питання місцевого значення виходячи з інтересів громадян, які проживають
на їх території, та державних інтересів, забезпечують виконання
Конституції та законів України, комплексний соціально-економічний
розвиток на своїй території, здійснюють керівництво підприємствами
(об’єднаннями), організаціями і установами, які є їх комунальною
власністю.
§2. Виконавчі органи влади України
Глава держави.
Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент є
гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України,
дотримання її Конституції, прав і свобод людини і громадянина.
Президент України обирається громадянами України на основі загального,
рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на
п’ять років.
Перед вступом на вищу державну посаду Президент України складає таку
присягу:
“Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України,
заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні.
Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність
України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу,
обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і
законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх
співвітчизників, підносити авторитет України у світі”.
Відповідно до Конституції Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і
правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими
посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище
України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво
зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає
міжнародні договори України;
4) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України,
проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
5) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки,
встановлені цією Конституцією;
6) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України;
припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про
його відставку;
7) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального
прокурора України та звільняє його з посади;
8) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів
Автономної Республіки Крим;
9) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на
посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших
військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки
та оборони держави;
10) утворює суди у визначеному законом порядку;
11) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі
спеціальні звання і класні чини;
12) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки
та нагороджує ними;
13) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення
громадянства України, про надання притулку в Україні;
14) здійснює помилування;
15) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
16) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або
органам.
Президент України на основі та на виконання Конституції і законів
України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на
території України.
Кабінет Міністрів України.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої
влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та
підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і
законами України, актами Президента України.
До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України,
Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.
Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою
більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.
Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України,
спрямовує її” на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів
України, схваленої Верховною Радою України.
Прем’єр-міністр України входить із поданням до Президента України про
утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом
України на утримання цих органів.
Конституція визначає наступні повноваження Кабінету Міністрів:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України,
здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання
Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та
податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення,
соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи,
екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного,
науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює
управління об’єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної
безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності
України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої
влади;
10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України,
актами Президента України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і
розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Виконавчі органи влади
на місцях.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі
здійснюють місцеві державні адміністрації.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині
повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам
виконавчої влади вищого рівня.
Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать
Конституції та законам України, іншим актам законодавства України,
можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або
головою місцевої державної адміністрації вищого рівня Місцеві державні
адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України,
Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та
культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного
проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх
національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними
радами повноважень.
§3. Судові органи влади
Відповідно до Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно
судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій
іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Судочинство в Україні здійснюється Конституційним судом та судами
загальної юрисдикції.
Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в
Україні.
Діяльність Конституційного Суду України грунтується на принципах
верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів,
гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості
прийнятих ним рішень.
Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах
щодо:
1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів
України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов’язковість;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи
про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами
територіальності і спеціалізації. Систему судів загальної юрисдикції
складають: Верховний Суд України, Верховний Суд Республіки Крим,
обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд,
міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів,
Військово-Морських Сил і гарнізонів.
Верховний суд України є найвищим судовим органом у системі судів
загальної юрисдикції.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
§4. Правоохоронні органи державної влади
Особливе місце в державному механізмі України займають органи
прокуратури, систему яких очолює Генеральна прокуратура України. Згідно
з Конституцією на прокуратуру покладаються такі завдання:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратура України здійснює вищий нагляд за додержанням і правильним
застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами,
державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і
господарського управління та контролю, Урядом Автономної Республіки
Крим, місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими
органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими
організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і
організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та
приналежності, посадовими особами та громадянами.
Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального
призначення, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки
України покладається у межах визначеної законодавством компетенції
захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної
цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу
України, законних інтересів держави та прав громадян від
розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань
з боку окремих організацій, груп та осіб.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення,
припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства,
тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері
управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо
створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників
грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи,
позапартійності та відповідальності перед народом України.
Міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який
захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне
середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції є:
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод,
законних інтересів;
запобігання правопорушенням та їх припинення;
охорона і забезпечення громадського порядку;
виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
забезпечення безпеки дорожнього руху;
захист власності від злочинних посягань;
виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у
межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і
організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.
Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги
до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами,
громадськими організаціями й населенням.
Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління,
трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової
інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо
його зміцнення. За погодженням з міліцією засоби масової інформації
можуть акредитувати своїх журналістів при її органах.
Висновок
Для механізму держави характерне таке негативне явище, як бюрократизм.
Особливо це помітно в нашій країні, коли для отримання якоїсь довідки чи
документу необхідно пройти велику кількість інстанцій або, коли тебе з
однієї інстанції відсилають в іншу, а з тієї ще далі. В умовах правової
держави цього не повинно бути.
Україна зараз знаходиться напередодні адміністративної реформи і тому, я
вважаю, потрібно детально дослідити цю проблему і зокрема, здійснити
наступне:
– скоротити державний апарат, провести його реорганізацію і
децентралізацію, що повинно привести до підвищення ефективності його
функціонування (недавно я чула інформацію, що уряд має намір майже
вдвічі скоротити кількість існуючих міністерств і відомств і відповідно
чисельність їх службовців);
– необхідне спрямування державного механізму на проблеми забезпечення,
реалізації і захисту прав і свобод людини, охорону правопорядку;
– підвищення професіоналізму державних службовців (скорочення їх
чисельності неодмінно призведе до цього, оскільки зменшення кількості
посад, змусить службовців підвищувати свій професійний рівень для того,
щоб не залишитися без роботи);
– необхідне чітке і суворе законодавство щодо покарання тих службовців,
які грубо порушують права людини, що, на жаль, для сучасної України не
рідкість.
Список використаних джерел
1. Конституція України від 28 червня 1996 року
2. Закон Украйни „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52
3. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – №53
4. Закон України „Про міліцію” від 25 грудня 1990 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – №4
5. Закон України “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 р.//
Відомості Верховної Ради України. – 1981. – №24
6. Керельский В. М Теория государства и права – М, 1997
7. Матузов Н. Ш. Теория государства и права — М, 1997
8. Скакун О. Ф., Подберезский Н. К. Теория права и государства -Харьков,
1997
9. Суриков А. В. Теория государства и права – К, 1989
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
