.

Індустріалізація. Кінець 20 – початок 30 рр. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4073
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Індустріалізація. Кінець 20 – початок 30 рр.”

Українська РСР, увійшовши до складу Радянського Союзу (30 грудня 1922
p.), остаточно втратила ті формальні ознаки незалежності, якими вона
нібито користувалася після її утворення. Відтепер всі рішення, що
стосувалися України, в тому числі розвитку її господарства, приймалися в
Москві.

Запровадження необмеженої системи централізації в управлінні
господарством, загальне (всесоюзне) функціонування транспортних засобів,
фінансової системи, органів обліку матеріальних ресурсів — все це
надавало економіці України колоніального характеру. Вже в другій
половині 20-х років (1924—1927 pp.) до загальносоюзного бюджету
відраховувалося 20 % українського капіталу більше, ніж за часів
Російської імперії.

Скасувавши НЕП, керівництво країни взяло курс на індустріалізацію і
колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно
було привести до “побудови матеріально-технічної бази соціалізму”.
Головна проблема, яку необхідно було вирішити у зв’язку із взятим курсом
на індустріалізацію,— це фінансування розвитку промисловості, особливо
важкої. Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також через
відсутність внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація
підприємств різко знизила ефективність виробництва, а ігнорування
законів ринку позбавило змісту саме поняття промислового прибутку)
Сталін і його оточення почали швидкими темпами розвивати важку
промисловість за рахунок перекачування в неї коштів, що нагромадилися в
сільському господарстві, легкій промисловості, торгівлі та в інших
галузях.

Керівники країни не розуміли чи не хотіли розуміти, що недооцінка
товарно-грошових відносин, систематичне нехтування інтересами села,
зволікання з розв’язанням соціальних проблем (забезпечення квартирами,
товарами широкого вжитку) неодмінно позначиться на розвитку самої
промисловості, що було підтверджено результатами першого п’ятирічного
плану (1928/29—1932/33 pp.). Досить докладно складений і ретельно
обговорений, цей план не був втілений у життя. З двох варіантів плану
(відправного і оптимального) за основу було взято оптимальний. Крім
того, за вказівкою Сталіна, оптимальний варіант був скоригований в бік
збільшення за окремими пунктами: з чавуну, нафти, сільськогосподарських
машин та інших показників. Фактично виплавлення чавуну в 1932 p.
становило 6,2 млн т, хоча за відправним варіантом передбачалося 7 млн т,
за оптимальним — 10 млн, а підвищене завдання — 17 млн т. Відповідні
показники були щодо виробництва тракторів:

53 тис., 170 тис., фактичне виконання — 49 тис., автомобілів — 100 тис.,
240 тис., фактичне виконання — 24 тис. Подібне становище було й з іншими
плановими завданнями. Проте Сталін, незважаючи на провал першого
п’ятирічного плану, у січні 1933 p. на весь світ заявив про те, що
перший п’ятирічний план виконано достроково — за чотири роки і три
місяці. Не були виконані завдання і з валової продукції промисловості, а
щодо продуктивності праці при запланованих 110 % було досягнуто лише 41
%. Саме з цього часу радянська статистика перестала бути справжньою
наукою про кількісну сторону виробництва, а перетворилася на вірну
служницю тоталітарного режиму, яка здатна була фальсифікувати стан справ
не тільки в економіці, айв суспільстві в цілому.

Не був винятком у цьому відношенні й другий п’ятирічний план на
1933—1937 pp., до якого було включено ряд нереальних, економічно
необгрунтованих завдань, які не були виконані. Досягти рівня,
передбаченого першим і другим п’ятирічними планами, чорна металургія і
тракторобудування змогли лише в 1949 p. Серйозні зриви були характерні й
для передвоєнних років третьої п’ятирічки (1938 — червень 1941 p.).

Не було виконано перші три п’ятирічні плани і в Україні. Так, планом
передбачалося збільшити видобуток вугілля в Донбасі з 27 до 53 млн т, а
фактичний видобуток досяг тільки 45 млн т. Виплавлення чавуну в Україні
передбачалося збільшити майже втричі, що також виявилося нездійсненним.

У результаті сталінського стрибка в індустріалізації України, як і
взагалі в СРСР, поглибилися диспропорції в розвитку господарства, зріс
дефіцит товарів широкого вжитку, посилилась інфляція. Загострив проблему
постачання населення міст продовольством неврожай 1928 p. в Україні. З
другого кварталу 1928 p. була запроваджена карткова система розподілу
продуктів. Населення невеликих міст, які не забезпечувалися продуктовими
картками, голодувало. Лише в січні 1935 p. карткову систему було
скасовано й встановлено єдині ціни на хліб, а з жовтня — на всі інші
продовольчі товари. Остаточно нормовані ціни на продаж товарів першої
необхідності були скасовані у 1936 p.

Отже, Головна ідея п’ятирічних планів з індустріалізації країни і
одночасного піднесення життєвого рівня населення в ході так званого
соціалістичного будівництва не була втілена в життя, особливо щодо
піднесення матеріального рівня життя народу.

Щодо промислового розвитку України перший п’ятирічний план виявився
найбільш сприятливим. Із 1500 нових промислових підприємств, які
планувалося спорудити в СРСР, 400 припадало на Україну, і більшість з
них було побудовано. Деякі мали досить високий технічний рівень. До
таких новобудов можна віднести Зуївську і Штерівську електростанції.
Найбільшою електростанцією в Європі вважався Дніпрогес, побудований в
1932 p. у Запоріжжі. В Донбасі введено в дію 53 нові шахти, а на
заводах, які уже діяли в Україні, — 12 доменних і 24 мартенівські печі.

Поряд із розширенням існуючих споруджувалися нові гіганти металургії,
такі як “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”. У 1932 p. було
побудовано перший в Україні електрометалургійний завод з випуску
інструментальної сталі “Дніпроспецсталь”. Україна вийшла на одне з
перших місць у світі за рівнем розвитку чорної металургії. Непоганих
результатів було досягнуто і в галузі машинобудування. З жовтня 1931 p.
почав, аипускати продукцію новозбудований Харківський тракторний завод
(ХТЗ). Були реконструйовані Луганський паровозобудівний завод,
машинобудівні заводи в Харкові, Києві. Найбільшою в машинобудуванні
України новобудовою був Краматорський машинобудівний завод.

У харчовій промисловості виникли нові галузі — маргаринова, молочна,
маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Зокрема, в 1928—1937 pp. було
збудовано 67 механізованих хлібозаводів, 5 великих м’ясокомбінатів. У
1932 p. став до ладу Херсонський консервний завод. В Одесі, Києві,
Харкові було збудовано трикотажні фабрики.

Однак розвиток легкої промисловості значно відставав від важкої, а попит
постійно випереджав виробництво товарів широкого вжитку.

Якщо в першій п’ятирічці Україна одержала понад 20 % загальних
капіталовкладень, то в другій і третій вони були суттєво скорочені. У
зв’язку з цим кількість новобудов в Україні з кожним роком зменшувалася.

Для того щоб піднести активність трудящих у виконанні п’ятирічних планів
(активність всіх, ентузіазм мільйонів при мінімальному матеріальному
заохоченні, гострому дефіциті товарів народного споживання, послуг),
більшовики організували в широкому масштабі так зване соціалістичне
змагання, що грунтувалося на ентузіазмі народу, який тоталітарний
сталінський режим використовував сповна. Загальне керівництво
соціалістичним змаганням здійснювала компартія, а безпосередніми його
організаторами були профспілки. З’явилися ударники, герої соціалістичної
праці. За виконання п’ятирічних планів змагалися заводи, міста, райони і
навіть республіки. В роки перших п’ятирічок такі методи організації
праці мали певні успіхи. З часом змагання перестало бути дійовою формою
“боротьби” за зниження собівартості та поліпшення якості продукції, не
забезпечувало виконання господарських планів. Організація змагання,
виконання взятих зобов’язань, як правило, мали формальний,
пропагандистський характер, а чиновники-бюрократи своєчасно звітували
про виконання планів і зобов’язань і визначали “переможців”.

Незважаючи на широкі організаційні заходи, що провадили
партійно-державні чиновники, у виробництві спостерігалися безпорядок,
марнотратство. Несвоєчасне постачання обладнання призводило до того, що
новозбудовані корпуси фабрик і заводів довго простоювали, були випадки
псування машин погано підготовленими операторами, а старих, так званих
буржуазних спеціалістів звільняли з роботи, багатьох з них було визнано
ворогами народу, соціалізму та покарано (“шахтинська справа” в Донбасі).
Дуже часто через відсутність кваліфікованих кадрів підприємства не могли
виробити запланованої кількості продукції.

Відчуженість робітників від засобів виробництва,
командно-адміністративні методи управління визначали економічну
неефективність промисловості України. Капітальне будівництво
гальмувалося відсутністю коштів, які в умовах нормального розвитку
створювалися за рахунок внутрішнього нагромадження самої промисловості,
як це мало місце в індустріальне розвинених країнах Європи і США.

Індустріалізація докорінно змінила структуру господарства, зокрема
співвідношення між промисловістю і сільським господарством у загальному
обсязі валової продукції. Продукція машинобудування в кінці 30-х років
випередила всі інші галузі промисловості, а частка великої промисловості
в господарському виробництві становила у 1938 p. 92,5 %. Такий
непропорційний розвиток промисловості негативно вплинув на економічне
становище України. Якщо промисловий потенціал її у 7 разів перевищував
рівень 1913 p. (за цим показником Україну можна було вважати однією з
передових індустріальних країн Європи), то рівень розвитку провідних
галузей економіки залишався низьким порівняно з розвиненими країнами
світу.

Величезної шкоди сільському господарству України з трагічними наслідками
для населення завдали сталінські надзвичайні методи проведення так
званих соціалістичних перетворень на селі. Особливо це виявилося в
період здійснення масової колективізації сільського господарства.

Приступивши до здійснення індустріалізації країни швидкими темпами,
Сталін і його оточення вирішили взяти курс на колективізацію сільського
господарства, щоб заходами позаекономічного примусу змусити хліборобів
сплачувати ще і своєрідну данину на розвиток промисловості. Досягти
цього можна було тільки за умови насильного об’єднання селян в
колективні господарства та встановлення в сільському господарстві
командно-бюрократичної системи управління, як це було в промисловості.

Використана література:

О.Субтельний. Історія України. – К., 1998.

Лановик Б.Д. та ін. Економічна історія України та світу. – К., 1999.

PAGE

PAGE 6

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020