РЕФЕРАТ
на тему:
“КОРІННИЙ ПЕРЕЛОМ
В ХОДІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ”
(Сталінградська та Курська битви)
Сталінградська та Курська битви стали вирішальним переломом у ході
другої світової війни, коли наступ фашистських військ було призупинено і
розпочався контрнаступ радянської армії. В 1943 р. у
нацистсько-радянській війні відбувся вирішальний перелом: коли німецький
наступ вичерпав свою навальну силу, радянські війська розпочали
гігантський контрнаступ.
Першим свідченням виснаження гітлерівських армій стала рішуча перемога
радянських військ під Сталінградом, що на Волзі, у січні 1943 р.
Зібравши залишки своїх резервів, улітку 1943 р. у битві під Курськом
німці вдалися до останньої спроби перехопити ініціативу. Але й тут вони
зазнали поразки.
Сталінградська битва умовно поділяється на два періоди: оборонний і
наступальний.
Оборонний період почався 17 липня 1942 р. і завершився 18 листопада 1942
р.
З 13 вересня 1942 р. по 2 лютого 1943 р. у місті йшли запеклі вуличні
бої.
Наступальний період почався з контрнаступу радянських військ 19
листопада 1942 р. і завершився переможними залпами 2 лютого 1943 р.
На окремих етапах у бої брало участь більш 2 мільйонів чоловік.
Оборонний період Сталінградського бою продовжувався майже три місяці.
Він коштував багатьох жертв радянським військам, але захисники, що
стояли на смерть у руїнах міста й обезсмертивши його ім’я, виграли час.
Поки вони відстоювали руїни кожного будинку, билися за кімнати, сходові
площадки, лійки і підвали Ставка Верховного Головного Командування
приступила до розробки плану розгрому ворога і створення сил і засобів
для його здійснення.
У район бойових дій на Волзі були спрямовані представники Ставки:
генерал армії Г.К. Жуків, генерал-полковник А.М. Василевський,
генерал-полковник артилерії Н.Н. Воронов для вивчення на місці питань,
зв’язаних з майбутнім контрнаступом.
План майбутнього настання одержав кодову назву “Уран”. Він передбачав
оточення угруповання ворога, що бореться в Сталінграді, силами трьох
фронтів: з півночі стояло наставати військам Донського і знову
створеного Південно-Західного фронтів. Глибина їхньої операції
намічалася в 120 км, з півдня удар наносив Сталінградський фронт,
з’єднання якого до зустрічі з військами, що йдуть з півночі, повинні
були пройти до 100 км. На всю операцію по оточенню приділялося
троє-четверо доби.
Вирішальне значення при підготовці операції мало сховане зосередження
військ. Було необхідно перекинути на вихідні позиції масу бойової
техніки так, щоб супротивник не догадався про наміри радянського
командування. Ця сложнейшая задача була виконана блискуче – німецька
розвідка не змогла попередити свої війська про майбутнє настанні
Червоної армії.
Від уваги ворога вислизнули вражаючі воображение військові перевезення –
у жовтні в район Сталінграда було подано 33.236 вагонів, а в листопаду
41.461 вагон. Деякі частини йшли в райони зосередження 300-400 км
похідним порядком з Астрахані й Очеретина. Щодня на прифронтових дорогах
було зайнято 27 тис. автомашин. Особливі труднощі представляли
перекидання військ для Сталінградського фронту – з 1 по 19 листопада
через ріку, що покрилася льодом, було перевезено 160 тис. солдата, 10
тис. коней, 430 танків, 600 знарядь, 14 тис. автомашин, близько 7 тис.
тонн боєприпасів.
Війська потрібно було надійно укрити по більшій частині в засніжених
голих степах. Це була робота, що вимагала титанічних зусиль –
відбувалися тільки нічні марші, неухильно дотримувалися вимоги
маскування. До загублених полустанків підходили ешелони, вивантажувалися
війська, іноді потяга зупинялися прямо в степу.. Колони вантажівок
випливали через степ ночами з погашеними фарами.
Співвідношення сил і засобів на Сталінградському напрямку до 19
листопада 1942 р. було наступне:
Радянські війська і війська супротивника мали майже рівне число людей; у
знаряддях, мінометах танках і почасти в літаках перевага була на боці
радянських військ. Але на напрямку головних ударів радянське
командування зумів забезпечити подвійна і потрійна перевага в силах. З
метою збереження таємниці, про операцію знав дуже вузьке коло облич –
тільки вищі командири.
Війська Південно-Західного і Донського фронтів одержали наказ про
настання в ніч з 18 на 19 листопада, Сталінградського – у ніч з 19 на 20
листопада. Різниця в терміну настання фронтів на одні діб була викликана
тим, що арміям, що наставали з півночі, стояла пройти більший шлях до
району з’єднання з військами Сталінградського фронту.
5 липня 1943 року німецькі ударні угруповання за планом операції
“Цитадель” почали настання на Курськ з районів Орла і Бєлгорода. З боку
Орла наставало угруповання під командуванням генерал-фельдмаршала
Г.Клюге (9 А и 2 ТА групи армій “Центр”). З боку Бєлгорода наставало
угруповання під командуванням генерал-фельдмаршала Е.Манштейна (4 ТА й
оперативна група “Кемпф” групи армій “Південь”). Задача відбити настання
з боку Орла була возлжена на війська Центральний фронту (13, 48, 60, 65,
70 А, 2 ТА, 16 ВА, 9 і 19 від.тк), з боку Бєлгорода – Воронезького
фронту (38, 40, 69 А, 6 і 7 гв.А, 1 ТА, 2 ВА, 35 гв.ск, 2 і 5 від.тк). У
тилу Курського виступу був розгорнутий Степовий У (з 9 липня фронт) у
складі 27, 47, 53 А, 4 і 5 гв.А, 5 гв.ТА, 5 ВА, 1 стрілецького, 3
танкових, 3 моторизованих і 3 кавалерійських корпусів.
12 липня в районі залізничної станції Прохоровка (56 км до півночі від
Бєлгорода) відбувся самий великий зустрічний танковий бій другої
світової війни між танковим угрупованням супротивника, що наставала, (4
ТА, оперативна група “Кемпф”) і радянськими військами, що наносили
контрудар, (5 гв.А, 5 гв.ТА). По обидва боки в бої брало участь до 1200
танків і самохідних установок. Авіаційну підтримку ударного угруповання
супротивника здійснювала авіація групи армій “Південь”. З радянської
сторони удари з повітря наносили літаки 2, 17 ВА й АДД. За один день
супротивник утратив близько 10 тис. чоловік і 400 танків і був змушений
перейти до оборони.
У цей же день війська Брянського, Центрального і лівого крила Західних
фронтів почали операцію “Кутузов”, що мав мету розгромити орловське
угруповання супротивника. 13 липня війська Західного і Брянського
фронтів прорвали оборону супротивника на болховском, хотинецком і
орловському напрямках і просунулися на глибину від 8 до 25 км. 16 липня
війська Брянського фронту вийшли на рубіж ріки Олешня, після чого
німецьке командування початок відвід своїх головних сил на вихідні
позиції. ДО 18 липня війська правого крила Центрального фронту цілком
ліквідували клин супротивника на курському напрямку. У цей же день у бій
були уведені війська Степового фронту, що почали переслідування
супротивника, що відступав.
Увечері 5 серпня 1943 року в Москві вперше прогримів артилерійський
салют на честь звільнення Орла і Бєлгорода (12 залпів з 120 знарядь)
На Курській дузі тарани зробили: Агданцев А.Н., Алексєєв Н.М., Багиров
В.Д., Вижунов М.И., Габуния И.М., Горобец И.Я., Горовец А.К., Графів
И.А., Гулаев Н.Д., Гусарів Н.М., Дердик А.С., Диденко В.К., Добродецкий
А.В., Драченко И.Г., Карнач С.А., Ковбаса В.П., Коптівши Л.Г., Корольов
П.Е., Котллов Н.С., Гачків Н.И., Кубишкин М.В., Кузенів И.П., Кузнєцов
И.В., Лобинцев И.Е., Логинов А., Лозовский В.А., Маврин А.М., Мокрий И.,
Марьин В.А., М’ясників Н., Новосьолов К.В., Панів А.Б., Поляків В.К.,
Полянский Р.Ф., Потапов К.П., Радигер Л.С., Ратников П.П., Римша С.С.,
Самков А., Сидоров И.Д., Сотників И.И., Трофимов Е.О.
Зразу ж після перемоги під Курськом радянське командування розпочало
контрнаступ, головне завдання якого полягало у відвоюванні Лівобережної
України. Масовий удар радянських військ на Україну здійснили 40 %
піхотинців Червоної армії та 80 тис. танків. За даними західних
істориків, Червона армія мала потрійну перевагу в загальній чисельності
людей і — завдяки американським поставкам — майже п’ятикратну перевагу в
техніці. Проте радянські джерела стверджують, що чисельна перевага була
менш ніж двократною і що своїм успіхом контрнаступ завдячує скоріше
звитязі та вмінню воїнів, ніж їхній переважаючій кількості.
В усякому разі, на відміну від блискавичної війни 1941 р., що дала змогу
німцям за якихось чотири місяці захопити Україну, радянський «бульдозер»
безупинно повз, захоплюючи одну область за іншою й виснажуючи противника
методичними ударами.
Трохи менше ніж за рік він відвоював Україну. Протягом кінця літа й
осені 1943 р. радянські війська під командуванням Івана Конєва, Миколи
Ватутіна та Родіона Малиновського зайняли Лівобережжя і Донбас. 23
серпня в результаті запеклих боїв німці вдруге й востаннє втратили
Харків. У вересні—жовтні Червона армія прорвала могутню лінію німецької
оборони на Дніпрі, й 6 листопада Ватутін вступив до Києва.
У січні 1944 р. після короткої перерви майже 2,3-мільйонна Червона армія
розпочала очищення від німців Правобережжя і Криму. Успішне здійснення
цієї мети забезпечила важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. До
березня в руках у німців залишалася тільки Західна Україна. Третій етап
у відвоюванні України розпочався у липні 1944 р. Радянські війська
оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю
близько 60 тис. чоловік.
Серед них були 10 тис. бійців галицької дивізії, що мали нещастя
отримати хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь п’яти
тисячам удалося вирватися з оточення, але понад 3 тис. було вбито,
поранено й захоплено в полон. За підрахунками, 2 тис. уникли полону, й
пізніше багато з них приєдналися до УПА. Після цієї перемоги радянські
сили швидко пройшли Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і 27 липня
Станіслав.
У вересні вони перетнули Карпати, й до жовтня 1944 р. вся етнічна
українська територія опинилася в радянських руках. Відступаючи з
України, німці, як більшовики у 1941 р., вдалися до тактики «спаленої
землі». У наказі своїм військам Гітлер наголошував: «Не можна допустити,
щоб при відступі з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч
одну голову худоби чи мірку зерна…
Література
Великая Отечественная война 1941-1945: Словарь-справочник. / под ред.
М.М.Кирьянова. – 2 изд., доп. – М.: Политиздат, 1988.
Великая Отечественная война 1941-1945: События. Люди. Документы. – М.:
Политиздат, 1990.
Великая Отечественная война 1941-1945: Енциклопедия. – М.: “Советская
энциклопедия”, 1985.
СССР в Великой Отечественной войне. Краткая хроника. – М., 1970.
Субтельний О. Історія України. – К., 2000.
Словник-довідник з історії України. – К., 2001.
Тимохович И.В. Советская авиация в битве под Курском. – М.: Воениздат,
1959.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
