.

1. Особливості структури ПЕОМ. 2. Створення двохвимірних таблиць. 3. Нумерація сторінок (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 4287
Скачать документ

Контрольна робота

з курсу “Інформатика”

1. Особливості структури ПЕОМ

Комп’ютер – це електронний пристрій, що виконує операції введення
інформації, зберігання та оброблення її за певною програмою, виведення
одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. За
кожну з названих операцій відповідають спеціальні блоки комп’ютера:

пристрій введення,

центральний процесор,

запам’ятовуючий пристрій,

пристрій виведення.

Всі ці блоки складаються з окремих дрібніших пристроїв. Зокрема в
центральний процесор можуть входити арифметико-логічний пристрій (АЛП),
внутрішній запам’ятовуючий пристрій у вигляді регістрів процесора та
внутрішньої кеш-пам’яті, керуючий пристрій (КП). Пристрій введення, як
правило, теж не є однією конструктивною одиницею. Оскільки види
інформації, що вводиться, різноманітні, джерел може бути декілька. Це
стосується і пристрою виведення.

Запам’ятовуючий пристрій – це блок ЕОМ, призначений для тимчасового
(оперативна пам’ять) та тривалого (постійна пам’ять) зберігання програм,
вхідних і результуючих даних та деяких проміжних результатів. Інформація
в оперативній пам’яті зберігається тимчасово лише при включеному
живленні, але оперативна пам’ять має більшу швидкодію. В постійній
пам’яті дані можуть зберігатися навіть при вимкненому комп’ютері, проте
швидкість обміну даними між постійною пам’яттю та центральним
процесором, у переважній більшості випадків, значно менша.

Арифметико-логічний пристрій – це блок ЕОМ, в якому відбувається
перетворення даних за командами програми: арифметичні дії над числами,
перетворення кодів та ін.

Керуючий пристрій координує роботу всіх блоків комп’ютера. У певній
послідовності він вибирає з оперативної пам’яті команду за командою.
Кожна команда декодується, за потреби елементи даних з указаних в
команді комірок оперативної пам’яті передаються в АЛП. АЛП настроюється
на виконання дії, вказаної поточною командою (в цій дії можуть брати
участь також пристрої введення-виведення); дається команда на виконання
цієї дії. Цей процес буде продовжуватися доти, доки не виникне одна з
наступних ситуацій: вичерпано вхідні дані, з одного з пристроїв надійшла
команда на припинення роботи, вимкнено живлення комп’ютера.

Рис. Загальна структура комп’ютера

Описаний принцип побудови ЕОМ носить назву архітектури фон Неймана –
американського вченого угорського походження Джона фон Неймана, який її
запропонував.

Сучасну архітектуру комп’ютера визначають також такі принципи:

Принцип програмного керування. Забезпечує автоматизацію процесу
обчислень на ЕОМ. Згідно з цим принципом, запропонованим англійським
математиком Ч.Беббіджем у 1833 р., для розв’язання кожної задачі
складається програма, що визначає послідовність дій комп’ютера.
Ефективність програмного керування є високою тоді, коли задача
розв’язується за тією самою програмою багато разів (хоч і за різних
початкових даних).

Принцип програми, що зберігається в пам’яті. Згідно з цим принципом,
сформульованим Дж. фон Нейманом, команди програми подаються, як і дані,
у вигляді чисел й обробляються так само, як і числа, а сама програма
перед виконання завантажується в оперативну пам’ять. Це прискорює процес
її виконання.

Принцип довільного доступу до пам’яті. Згідно з цим принципом, елементи
програм та даних можуть записуватися у довільне місце оперативної
пам’яті. Довільне місце означає можливість звернутися до будь-якої
заданої адреси (до конкретної ділянки пам’яті) без перегляду попередніх.

На підставі цих приниців можна стверджувати, що сучасний комп’ютер –
технічний пристрій, який після введення в пам’ять початкових даних у
вигляді цифрових кодів і програми їх обробки, вираженої також цифровими
кодами, здатний автоматично здійснити обчислювальний процес, заданий
програмою, і видати готові результати розв’язання задачі у формі
придатній для сприйняття людиною.

Реальна структура комп’ютера значно складніша, ніж розглянута вище (її
можна назвати логічної структурою). У сучасних комп’ютерах, зокрема
персональних, все частіше здійснюється відхід від традиційної
архітектури фон Неймана, зумовлений прагненням розробників та
користувачів до підвищення якості та продуктивності комп’ютерів. Якість
ЕОМ характеризується багатьма показниками. Це і набір команд, які
комп’ютер здатний розуміти, і швидкість роботи (швидкодія) центрального
процесора, кількість периферійних пристроїв введення-виведення, які
можна приєднати до комп’ютера одночасно і т.д. Головним показником є
швидкодія – кількість операцій, яку процесор здатний виконати за одиницю
часу. На практиці корситувача більше цікавить продуктивність комп’ютера
– показник його ефективної швидкодії, тобто здатності не просто швидко
функціонувати, а швидко розв’язувати конкретні поставлені задачі.

Як результат, всі ці та інші фактори спричинили принципове і
конструктивне вдосконалення елементної бази комп’ютерів, тобто створення
нових, більш швидких, надійних і зручних у роботі процесорів,
запам’ятовуючих пристроїв, пристроїв введення-виведення і т.д. Проте,
слід усвідомлювати, що швидкість роботи елементів неможливо збільшувати
безмежно (існують сучасні технологічні обмеження та обмеження, зумовлені
фізичними законами). Тому розробники комп’ютерної техніки шукають
вирішення цієї проблеми вдосконаленням архітекутри ЕОМ.

Так, з’явилися комп’ютери з багатопроцесорною архітектурою, в яких
кілька процесорів працюють одночасно, а це означає, що продуктивність
такого комп’ютера дорівнює сумі продуктивностей процесорів. У потужних
комп’ютерах, призначених для складних інженерних розрахунків і систем
автоматизованого проектування (САПР), часто встановлюють два або чотири
процесори. У надпотужних ЕОМ (такі машини можуть, наприклад, моделювати
ядерні реакції в режимі реального часу, передбачати погоду в глобальному
масштабі) кількість процесорів досягає кількох десятків.

Швидкість роботи комп’ютера істотно залежить від швидкодії оперативної
пам’яті. Тому постійно ведуться пошуки елементів для оперативної
пам’яті, які потребували б якомога менше часу на операції
читання-запису. Але разом із швидкодією зростає вартість елементів
пам’яті, тому нарощення швидкодійної оперативної пам’яті потрібної
ємності не завжди прийнятна економічно.

Проблема вирішується побудовою багаторівневої пам’яті. Оперативна
пам’ять складається з двох-трьох частин: основна частина великої ємності
будується на відносно повільних (більш дешевих) елементах, а додаткова
(так звана кеш-пам’ять) складається зі швидкодійних елементів. Дані, до
яких процесор звертається найчастіше містяться в кеш-пам’яті, а більший
обсяг оперативної інформації зберігається в основній пам’яті.

Раніше роботою пристроїв введення-виведення керував центральний
процесор, що займало в нього чимало часу. Архітектура сучасних
комп’ютерів передбачає наявність каналів прямого доступу до оперативної
пам’яті для обміну даними з пристроями введення-виведення без участі
центрального процесора, а також передачу більшості функцій керування
периферійними пристроями спеціалізованим процесорам, що розвантажує
центральний процесор і підвищує його продуктивність.

Головним пристроєм комп’ютера є центральний процесор. Він і виконує
основні операції по опрацюванню даних та управління роботою інших
пристроїв. По способу розташування пристроїв відносно процесора їх
поділяють на внутрішні та зовнішні (периферійні). До внутрішніх
відносіть деякі види пам’яті. Зовнішніми є пристрої вводу-виводу
інформації, пристрої для її тривалого збереження. Узгодженість роботи
окремих пристроїв здійснюють апаратні інтерфейси. Їх поділяють на
послідовні та паралельні. Через послідовний інтерфейс дані передаються
по одному біту. Вони прості за будовою, не вимагають синхронізації
роботи передавальника та приймальника даних. Однак пропускна здатність
їх менша, а коефіцієнт корисної дії нижчий. Їх використовують для
підключення “повільних” пристроїв – наприклад, різноманітних датчиків.

Паралельні інтерфейси мають більш складну будову, але більш високу
продуктивність. Їх застосовують там, де потрібна висока швидкість
передачі даних (наприклад, для друкуючого пристрою). Дані передаються
байтами.

Персональний комп’ютер (ПК) – універсальна технічна система. Термін
“персональний” підкреслює ту його особливість, що він орієнтований на
обслуговування одного робочого місця. Разом з тим, існує поняття базової
конфігурації ПК, яку вважають типовою. Це поняття може змінюватись з
часом. На даний час базова конфігурація включає такі пристрої:

· клавіатуру;

· маніпулятор миша;

· монітор;

· системний блок.

Клавіатура на даний час є основним пристроєм вводу даних. За допомогою
неї можна вводити алфавітно-цифрову інформацію та подавати команди
управління. Стандартна клавіатура містить більше 100 клавіш,
функціонально розділених на групи.

Група алфавітно-цифрових клавіш призначена для введення знакової
інформації та подачі команд, що задаються літерами. Кожна клавіша може
працювати в декількох режимах, які визначаються регістрами. До
алфавітно-цифрових клавіш відносять також деякі службові клавіші: Enter,
Tab, Esc, Spacebar, BackSpace.

Група регістрових клавіш здійснює переключення регістрів клавіатури, а
також в комбінації з клавішами алфавітно-цифрової групи розширяє
можливості клавіатури по вводу символів та подачі команд. До неї
відносять клавіші Alt, Ctrl, Shift, CapsLock, NumLock, ScrollLock,
PrintScreen, Break.

Група функціональних клавіш розташована в верхній частині клавіатури .
Ці клавіші призначені для подання команд. Функції клавіш не є жорстко
детермінованими і можуть змінюватись для різних програм.

Група клавіш управління курсором виконує функції переміщення курсору по
екрану. Курсором називають спеціальний екранний маркер, який показує
місце введення знакової інформації (поточну позиції екрану). До цієї
групи входять клавіші управління курсором (стрілки), PageUp, PageDown,
End, Home. До цієї групи відносять також клавіші Insert (здійснює
переключення між режимами вставки та заміни при введені тексту) та
Delete (здійснює видалення символів рядка справа від позиції курсору).

Група клавіш додаткової цифрової клавіатури виконує дві функції. В
одному режимі ці клавіші призначені для введення цифрової інформації, а
в іншому – для управління переміщенням курсору. Переключення режимів
здійснюється клавішею NumLock.

Для зручності роботи з клавіатурою деякі клавіші (Alt, Ctrl, Shift,
Enter) дубльовані.

Маніпулятор миша призначений для подачі команд управління. Крім цього,
за допомогою мишу можна також створювати графічні об’єкти, змінювати
властивості деяких елементів інтерфейсу користувача, тощо. Робота з
маніпулятором полягає у переміщенні миші по пласкій поверхні. При цьому
синхронно на екрані переміщується графічний покажчик. Команди подаються
за допомогою клацань кнопками миші, яких є дві. детальніше використання
миші буде розглянуто при дослідженні роботи з операційною системою.

Монітор – це пристрій візуального подання даних. Основними
характеристиками монітора є розмір екрану по діагоналі, який вимірюється
в дюймах; роздільна здатність. Якість зображення визначається також
типом відеоадаптера монітора -– спеціального пристрою, який управляє
виводом зображення. Тип адаптера визначає розміри екрана в пік селах,
кількість кольорів графіки.

Системний блок являє собою основний вузол, у якому зібрані найбільш
важливі компоненти. Основною компонентою є материнська плата. На ній
розміщені:

· процесор;

· шини – набір провідників для передачі даних та сигналів управління;

· оперативна пам’ять – набір мікросхем, призначених для зберігання
даних під час їх безпосереднього опрацювання;

· постійна пам’ять – мікросхема, призначення для постійного
зберігання інформації, у тому числі і при вимкненому живленні.

Накопичувачі гнучких дисків є пристроєм зовнішньої пам’яті. Накопичувач
призначений для читання та запису інформації на гнучкий диск. Дані на
диск записуються в спеціальні області, які називаються доріжками. Вони
розташовані з обох боків дискети. Доріжки в свою чергу розбиті на
ділянки, які називаються секторами. Таким чином, мінімальною одиницею
даних для дискети є сектор. Для дискети діаметром 3,5 дюйма стандартним
є розміщення 80 доріжок з одного боку дискети і розташування 18 секторів
на доріжці. Ємність одного сектора складає 512 байт (0,5 кілобайта).
Тому стандартна ємність диску складає 1,44 Мб.

Жорсткий диск (вінчестер) також входить в системний блок. Його відносять
до пристроїв зовнішньої пам’яті. Особливістю вінчестера є те, що
пристрій пам’яті та носій інформації розташовані в одному корпусі. Хоча
вінчестер розташований всередині системного блока, його можна переносити
на інший ПК без втрати інформації. Вінчестери також розбиті на доріжки
та сектори, але їх кількість може бути різною для різних пристроїв. Крім
того, вінчестер складається з декількох металевих дисків, а отже має не
дві, а більше сторін. Сукупність доріжок всіх сторін називають
циліндром. Вінчестери мають досить велику ємність пам’яті( як правило,
декілька десятків гігабайт) та досить високу швидкість переміщення
даних.

Накопичувач компакт-дисків (CD-ROM) призначений для читання даних з
компакт- дисків. Принцип дії такого пристрою полягає у зчитуванні даних
за допомогою лазерного променя, який відображається від поверхні диска.
Сам диск являє собою горбату поверхню, тому від певних ділянок промін
відображається, а певними поглинається. Такі диски мають досить високу
щільність запису інформації, а отже, досить високу ємність (близько 700
Мб). Більшість CD-ROM можуть лише читати інформацію. Для запису даних
потрібен спеціальний пристрій і спеціальне програмне забезпечення.

Відеоадаптер (відеокарта) – схема, що управляє виводом зображення на
екран. Разом з монітором він утворює відеопідсистему ПК. Відеоадаптер
виконує функції відеоконтролера (сполучає монітор з системним блоком),
відеопроцесора (управляє виводом зображення) та відеопам’яті (управляє
деякими характеристиками зображення ). Найбільш вживаними на даний час є
відео адаптери SVGA, які дозволяють відображати до 16,5 млн. кольорів.
Роздільна здатність екрану є одним з найбільш вагомих параметрів. Для
кожного розміру монітора є своя оптимальна роздільна здатність. Ці
параметри наведені в табл. 2.1.

Відеоадаптер може також виконувати функції відеоприскорювача. Сутність
полягає в тому, що при побудові зображення частина обчислень може
проводить самим відео адаптером без використання процесора.

Звукова карта призначена для виконання перетворень, пов’язаних з
обробкою та відтворенням звука, мови, музики. Спеціальне рознімання
дозволяє записувати дані через мікрофон та виводити звук на зовнішній
підсилювач. CD-ROM, звукова карта та акустична система складають
обладнання мульти-медіа.

Серед інших пристроїв основними є принтери та комунікаційне обладнання.

Принтер призначений для створення твердих копій документів. Як правило,
дані виводяться на паперовий носій. Основними видами принтерів є
матричні, лазерні та струменеві.

Матричні принтери є найпростішими. дані виводяться на папір у вигляді
матриці точок, яка утворюється ударом циліндричних стрижнів по фарбуючій
стрічці. друкуюча голівка, переміщуючись повздовж паперу, формує таким
чином зображення. Такі принтери характеризуються низькою надійністю,
низькою якістю друку, низькою швидкістю друку та високим шумом.

Струменеві принтери формують зображення краплями фарби. Фарба потрапляє
на папір через сопла під тиском, який утворюється в друкуючій голівці за
рахунок пароутворення. Характеристиками таких принтерів є незначна
кількість рухомих частин під час друку, посередня якість та швидкість
друку, невисоку вартість.

Лазерні принтери формують зображення, як і матричні, за допомогою точок.
На світлочутливий барабан за допомогою лазерного променя подається
заряд. Далі барабан прокручується через контейнер, заповнений фарбуючим
тоне ром. До тих ділянок, які містять заряд, тонер прилипає. Потім
відбувається контакт барабана з папером, внаслідок чого формується
зображення. Зайві залишки тонера знімаються з барабана спеціальним
пристроєм. Для закріплення тонера папір проходить крізь нагріваючий
пристрій. Лазерні принтери характеризуються високою швидкістю друку (до
10 сторінок на хвилину), високою якістю, безшумністю.

До пристроїв комунікації відносять обладнання мережі, яке складається з
адаптера мережі та ліній зв’язку. Адаптер здійснює перетворення
сигналів, які передаються лініями зв’язку. Обмін інформацією між
комп’ютерами можна здійснити і за допомогою модему.

Модем відносять до пристроїв, призначених для обміну інформацією між
різними комп’ютерами за допомогою ліній зв’язку. В їх ролі можуть
виступати оптоволоконні, кабельні, радіочастотні лінії. Найбільше
поширення набули модеми, які використовують звичайні телефонні лінії
зв’язку.

2. Створення двохвимірних таблиць

Створення двохвимірних таблиць в Access

Кожну інформаційну область за своєю структурою можна віднести до деякого
типу. Найпоширені типи – ієрархічні, мережні, реляційні. Якщо дані
уявити у графічному вигляді як пов(язані між собою двовимірні таблиці,
то одержану сукупність даних можна назвати реляційною (від англійського
слова relation – відношення). Відповідно з типом даних називають і
системи управління базами даних. Найбільш поширеними сьогодні є
реляційні СУБД, прикладом яких є ORACLE, MS SQL Server, MS FoxPro, MS
Access тощо. Переваги реляційних СУБД – це легкість використання та
ефективність реалізації. У даному навчальному посібнику розглядаються
СУБД реляційного типу, а саме MS Access. Треба відмітити, що будь-яку
інформаційну структуру можна визначити через модель іншої структури. Але
саме СУБД реляційного типу дозволяє це зробити з найменшими втратами.

У подальшому рядки двовимірних таблиць будемо називати записами,
стовпчики – полями. У термінах реляційних СУБД подібні таблиці
називаються відношеннями, їх записи – кортежі відношень, поля – атрибути
відношень. Тепер зрозуміло, чому використовується термін реляційна СУБД
(relation – відношення). Записи відрізняються своїм номером, а поля –
своїм ім(ям. Основні умови щодо змісту таблиць такі:

однакові записи забороняються;

всі записи повинні мати однакову кількість полів;

значення полів атомарні, тобто таблиця не може мати своїми компонентами
інші таблиці.

Елементами даних MS Access є сталі, змінні пам(яті та поля таблиць.
Елементи даних та функції над ними складають вираз, які надалі будемо
позначати словом Exp, додаючи, якщо це потрібно, ще один з символів C,
M, N, D, L – початкові букви англійських назв типів даних (наприклад,
ExpN). Типи даних розподіляються на базові і такі, що визначені
користувачем. Деякі базові типи даних наведені у REF _Ref20590555 \h
\* MERGEFORMAT Табл. 1 .

Табл. SEQ Табл. \* ARABIC 1 – Базові типи даних MS Access

Тип даних Позначення Назва в MS Access

Рядок (Character) C текст

Текст ( Memo ) M текст Memo

Числовий (Numeric) N числовий

Дата (Date) D дата/час

Логічний (Logical) L логічний

Приклади сталих: “010201” – рядок (ExpC), 010201 – число (ExpN),
01.02.01 – дата (ExpD). Типи полів таблиць визначаються під час
визначеня таблиці або модіфікаціїї її структури. Треба пам(ятати, що тип
даних рядок – це множина послідовностей символів. Кількість символів
такої послідовності називається довжиною рядка і не може перевищувати
255. Тип даних рядок використовується для позначення кодів, назв,
прізвищ тощо. Існує операція конкатенації даних типу рядок. Позначається
ця операція знаком + . Наприклад, значення зміних A і B є відповідно
‘Micro’ і ‘soft’, то значенням виразу A+B , буде рядок ‘Microsoft’. Тип
даних текст (Memo) використовується для даних, значення яких – символи,
а їх кількість може сягати за 255. Числовий тип даних використовується
для даних, що характеризують кількісну їх властивісь, наприклад, вага,
стаж, заробітна плата тощо. Тип даних дата очевидний, він
використовується для обробки дат. Логічний тип даних використовується в
виразах, що характеризують ситауцію, причому значення таких виразів або
істина або хибність. Наприклад, вираз 10>100 логічний, а значення
такого виразу – хибність. Для даних логічного типу існують декілька
операцій: OR – логічне додавання, AND – логічне множення, NOT – логічне
заперечення. Наприклад, значення виразу NOT (10>100) – істина.

Проектування структури таблиць

Процес визначення таблиці починається на стадії її проектування. Саме на
цій стадії розробник бази даних має зробити аналіз інформації, яку
необхідно обробляти. Для визначеності розглянемо інформацію про кадри
підприємства, яка складається з особового складу, відомостей про
переміщення тощо. Цю інформацію у реляційних СУБД необхідно представити
сукупністю двовимірних таблиць. Нехай, для прикладу, база даних, що
створюється, називається Кадри та складається з двох таблиць: Особи та
Переміщення . Визначемо таблицю Особи . Визначимо, що в цій таблиці
розміщується деяка інформація з першої сторінки відомої картки особи, а
саме:

табельний номер (номер картки особи)

прізвище

ім(я

по-батькові

дата народження

стать

освіта

Кожний описаний вище пункт картки особи – це майбутнє поле таблиці!
Визначемо тепер назву, тип даних, розмір та необхідну множину значень
цих полів та зведемо все у REF _Ref20590682 \h \* MERGEFORMAT Табл.
2 :

Табл. SEQ Табл. \* ARABIC 2 – Поля таблиці осіб

Пункт картки особи

Назва поля

Тип даних

Розмір, байт

Множина значень

1 ТабНомер C 4

2 Прізвище C 16

3 Ім(я C 12

4 ПоБатькові C 16

5 ДатаНародження D

6 Стать C 1 ‘Ч’;’Ж’

7 Освіта C 16 ‘середня’;’вища’; ‘середня-технічна’

Як бачимо, деякі клітинки цієї таблички не заповнені. Так, розмір поля з
типом D визначається автоматично, а можливі значення даних пунктів 1)-5)
картки особи тут очевидно не потрібні. На цьому процес проектування
таблиці Особи призупиняється, щоб визначитись з так званими первинними
ключами.

Індекси та ключі

Для зв’язування таблиць у реляційних СУБД використовують ключі. Ключем
називають сукупність полів таблиці, значення яких ідентифікують її
записи. Первинним ключем називають такий ключ, який однозначно
ідентифікує записи таблиці. Іншими словами, значення первинного ключа є
унікальним для даної таблиці. Часто первинний ключ складається з одного
поля. Наприклад, первинним ключем таблиці Особи має бути поле ТабНомер,
і аж ніяк не Прізвище, оскільки записів з однаковим табельним номером не
повинно бути. Водночас можна очікувати на записи, де є однакові
прізвища.

Впорядкування записів таблиці за значенням ключа називають індексацією,
а отриманий образ таблиці – індексом. Взагалі фізично таблиці та індекси
можуть зберігатися у різних файлах (як, наприклад, у СУБД MS FoxPro). У
MS Access всі об(єкти бази даних (у тому числі і індекси) зберігаються в
одному файлі.

Для уникнення непотрібних повторювань даних, яке може бути причиною
помилок при введені даних, і нераціонального використання дискового
простору комп(ютера проектування таблиць завершується їх нормалізацією –
процесом зменшення надлишкової інформації [3]. Так, згідно з принципами
нормалізації таблицю Особи слід редагувати, замінивши в ній поле Освіта
на КодОсвіти (тип даних С, розмір 1), а крім цього ввести ще таблицю
Освіта з двома полями КодОсвіти та Освіта, які співпадають з
відповідними полями у модифікованій та немодифікованій таблиці Особи .
Таблицю Освіта будемо ще називати таблиця-довідник Освіта .

Взагалі таблиці створюються так, щоб задовольнити трьом нормальним
формам:

Перша нормальна форма

Таблиця не має записів, що повторюються.

У таблиці відсутні групи полів, що повторюються.

Рядки повинні бути не впорядковані.

Стовпчики повинні бути не впорядковані.

Зрозуміло, щоб задовольнити умові 1, кожна таблиця повинна мати
первинний ключ.

Друга нормальна форма

Таблиця задовольняє умовам першої нормальної форми.

Будь-яке неіндексне поле однозначно ідентифікується повним набором
індексних полів.

Очевидно, що таблиці, які мають один первинний ключ автоматично
задовольняють умові 2.

Третя нормальна форма

Таблиця задовольняє умовам другої нормальної форми.

Жодне з неіндексних полів таблиці не ідентифікується за допомогою іншого
неіндексного поля.

Процес нормалізації таблиць, як правило, супроводжується створенням
окремих додаткових таблиць, які пов(язані між собою з використанням
введених первинних ключів. Повертаючись до таблиці Особи, відмітимо, що
її первинним ключем буде поле ТабНомер. Очевидно первинним ключем
таблиці Освіта буде поле КодОсвіти. Тепер настає черга побудови таблиць:

Табл. SEQ Табл. \* ARABIC 3 – Таблиця Особи

Номер поля Назва поля Тип даних Розмір, байт Множина значень

(1 ТабНомер C 4

2 Прізвище C 16

3 Ім(я C 12

4 ПоБатькові C 16

5 ДатаНародження D

6 Стать C 1 ‘Ч’;’Ж’

7 КодОсвіти C 1 Значення поля КодОсвіти з таблиці Освіта

Табл. SEQ Табл. \* ARABIC 4 – Таблиця Освіта

Номер поля Назва поля Тип даних Розмір, байт Множина значень

(1 КодОсвіти C 1

2 Освіта C 16

Тут знак ( означає первинний ключ.

Побудова та редагування структури таблиць

Для визначення таблиці треба у вікні бази даних (активізація вікна бази
даних – F11) натиснути кнопку “Создать” та вибрати той чи інший режим,
наприклад, режим конструктор. В цому режимі кожний рядок в верхній
частини вікна визначає поле таблиці. Три стовпчики необхідні для
визначення поточного поля: назва, тип даних, опис. Тут опис – для
необов(язкових пояснень. Перед рядком є можливість поставити ознаку
первинного ключа за допомогою значка з малюнком у вигляді золотого
ключика, що розташований на панелі інструментів. Розмір поля необхідно
поставити у частині вікна з назвою “Свойства поля”. Щоб забезпечити
підстановку значень (в нашому прикладі значення полів Стать та КодОсвіти
таблиці Особи) необхідно в стовпчику “Тип данных” знову звернутися до
вибору можливих типів і вибрати “Мастер подстановок”. Після очевидного
діалогу буде забезпечено необхідний вибір значень при формування записів
таблиці. Слід відмітити, що характер двох підстановок в даному прикладі
різний. Для поля Стать -це підстановка фіксованих значень “М” або “Ж”, а
для поля КодОсвіти – це підстановка даних поля КодОсвіти таблиці Освіта
. Майстер підстановок забезпечує вибір даних серед елементів фіксованих
значень або серед значень поля таблиці-довідника, причому для надійності
вибору цей процес, як правило, посилюється візуалізацією інших полів
таблиці-довідника (в даному випадку при виборі значень поля КодОсвіти
візуалізується ще й поле Освіта). Визначення підстановок за рахунок
значень полів таблиць-довідників автоматично веде до так званого
зв(язування таблиць з відношенням “один-до-багатьох”.

Якщо первинний ключ користувач не визначив, то MS Access допоможе при
необхідности це зробити введенням додаткового поля, значення якого –
порядковий номер запису.

Для редагування структури таблиці необхідно натиснути кнопку
“Конструктор” вікна база даних, а далі діяти за схемою, що наведена
вище.

Зв’язування таблиць

Процес зв(язування таблиць може розпочинатись ще на етапі визначення
підстановок. Завершує цей процес робота з визначення схеми даних. Ця
робота розпочинається з натискання на значок “Схема данных”, що
розташований на панелі інструментів. В результаті відкривається вікно з
такою же назвою “Схема данных”, де вже існують графічні образи зв(заних
при підстановці таблиць. Решта таблиць може бути додана при
необхідності. Зв(язки між таблицями можна редагувати, видаляти. Для
редагування або видалення існуючого зв(язку необхідно правою кнопкою
миші клацнути по лінії зв(язку (графічне зображення зв(язку), а далі
дотримуватись очевидних дій меню та діалогу. Так, дія “Удалить” означає
видалення зв(язку (це можна забезпечити і натисканням клавіатурної
клавіши DELETE), а дія “Изменить связь” – редагування зв(язку. Причому в
останній дії передбачено діалог, який містить питання щодо цілісності
даних. Якщо забезпечити цілісність (вибір значком “галочка”), то
отримаємо зв(язок “один-до-багатьох”. Якщо між таблицями попередньо
ніякі зв(язки не встановлені, то встановити іх можна за допомогою лівої
кнопки миші: необхідно не відпускаючи кнопки миші з(єднати нею
відповідні поля. В результаті відкриється вікно “Связи”, де необхідно
вибрати “Обеспечение целостности данных”.

Створення двохвимірних таблиць у Word

. У вікні, що розкрилося, розтягнути виділення на необхідне число вічок
і натиснути клавішу миші. Усі команди для роботи з таблицями знаходяться
у меню Таблица.

.

При наведенні покажчика миші на верхню лінію таблиці, він перетворюється
в чорну стрілку. Якщо в цей момент натиснути мишею, то виділиться один
стовпець. Пересуваючи мишею чорну стрільцю, можна виділити відразу
декілька стовпців. Рядки таблиці виділяються як рядки звичайного тексту.
Для виділення декількох суміжних вічок необхідно натиснути мишею в одне
вічко фрагменту й розтягнути виділення на інші.

слугує для зміни напрямку розташування тексту у виділених вічках.

.

Для додавання елементів таблиці (рядків, стовпців, вічок) необхідно
виділити елементи, на місці яких необхідно уставити нові та в меню
Таблица вибрати команду Добавить, потім – потрібний пункт (Столбцы
слева, Столбцы справа, Строки выше, Строки ниже, Ячейки). Для видалення
елементів таблиці слід виділити їх та у меню Таблица вибрати пункт
Удалить, потім – потрібний пункт (Таблица, Столбцы, Строки, Ячейки).

За замовчанням лінії сітки таблиці мають товщину 0,5 пт. Змінити товщини
та вигляду ліній сітки можна декількома способами.

І спосіб:

виділити вічка, обрамлення яких потрібно змінити;

на панелі Таблицы и границы вибрати тип лінії;

– товщину лінії;

, з’явиться палітра кольорів, в якій можна вибрати колір обрамлення;

і вибрати вигляд обрамлення.

ІІ спосіб:

у прихованих переліках панелі Таблицы и границы вибрати тип, товщину і
колір лінії;

;

покажчиком миші, який матиме вигляд олівця, вказати початок лінії та
розтягнути до її кінця

покажчиком миші можна стирати лінії обрамлення.

вибрати колір.

3. Нумерація сторінок

(на прикладі програми Word)

Для уставлення номерів сторінок необхідно викликати команду Номера
страниц меню Вставка, що викликає вікно Номера страниц (мал.1).

У полі Положение слід вибрати розташування номера на сторінці:

Мал.1

Вверху страницы – номер сторінки розташовується угорі (уставляється в
верхній колонтитул);

Внизу страницы – номер сторінки розташовується унизу (уставляється в
нижній колонтитул).

У полі Выравнивание – розташування номера сторінки відносно полів
сторінки:

Слева – номер сторінки розташовується у лівого краю сторінки;

От центра – номер сторінки розташовується по центрі сторінки;

Справа – номер сторінки розташовується у правого краю сторінки;

Внутри – номер сторінки розташовується з внутрішнього краю листа
(доступний, тільки якщо документ має дзеркальні поля);

Снаружи – номер сторінки розташовується у зовнішнього краю листа
(доступна, якщо документ має дзеркальні поля).

Якщо зняти прапорець Номер на первой странице, то на першій сторінці
номер не буде проставлений.

Кнопка Формат викликає діалогове вікно Формат номера страницы (мал.2), в
якому задається формат нумерації. У полі переліку Формат номера
вибирається тип нумерації (арабські і римські цифри або літери
латинської абетки).

Мал.2

У рамці Нумерация страниц установлюється початок нумерації:

продолжить – нумерація сторінок поточного розділу починається з числа,
наступного за номером останньої сторінки попереднього розділу;

начать с – нумерація починається з числа, зазначеного у полі праворуч.

Якщо увімкнути прапорець Включить номер главы, до номеру сторінки буде
доданий номер глави або розділу документа. У полі переліку начинается со
стиля необхідно зазначити, який стиль форматування відповідає рівню
глав, номера яких будуть використані. Можна вибрати один із стилів
заголовків Заголовок1… Заголовок9. У полі разделитель задається
роздільник між номером сторінки й номером глави. Установивши усі
параметри, слід натиснути OK, після чого знову з’являється вікно Номера
страниц. Тут також необхідно натиснути OK і усі сторінки документа
будуть пронумеровані.

Установлення колонтитулів

Колонтитул – текст або малюнок, що друкується унизу або угорі кожної
сторінки документа. У колонтитулі за звичаєм розміщені номера сторінок,
назва книги або поточної глави. В залежності від місця розташування (на
верхньому або на нижньому полі сторінки) колонтитули бувають верхніми і
нижніми. Текст, уведений до колонтитулу, форматується як звичайний
текст.

Для створення колонтитулів слід вибрати команду Колонтитулы у меню Вид.
При цьому відбувається автоматичний перехід у режим екрану Разметка
страниц, тому що в режимі Обычный колонтитули не відображаються. На
екрані з’являється піктографічне меню Колонтитулы (мал.36).

Для переходу з поля верхнього колонтитулу в поле нижнього колонтитулу й
назад використовується кнопка 1 (мал.36).

Уведений текст колонтитулу розташовується в пунктирній рамці, що вказує
межі колонтитулу. Для уставлення номерів сторінок використовується
кнопка 2 (мал.3). Текст колонтитулу форматується як звичайний текст. У
режимі відображення колонтитулу основний текст документа редагувати
неможливо.

2

3 6 1 4 5

Мал.3

Для створення на першій сторінці документа колонтитулу відмінного від
колонтитулів інших сторінок необхідно викликати вікно Параметры страницы
із меню Файл і в укладці Макет установити прапорець первой страницы.
Якщо в цій укладці установити прапорець четных и нечетных страниц, то
можна створити окремо колонтитул для парних і колонтитул для непарних
сторінок. Викликати вікно Параметры страницы можна за допомогою кнопки 3
(мал.36) із панелі Колонтитулы. За допомогою кнопок 4, 5 (мал.36) можна
пересуватися між колонтитулом першої сторінки, парної і непарної
сторінок. Якщо залишити поле колонтитула порожнім, то колонтитул буде
відсутній.

Встановлення прапорця четных и нечетных страниц впливає на весь
документ, якщо він не поділений на розділи. Якщо документ поділений на
декілька розділів, при уставленні колонтитулу в один розділ цей же
колонтитул автоматично додається в усі розділи документа, якщо натиснута
кнопка 6 (мал.36) (приєднати колонтитули поточної секції до колонтитулів
попередньої). Щоб створити різні колонтитули для декількох частин
документа, слід розірвати зв’язок між розділами. Для цього необхідно
вибрати розділ, для якого слід створити інший колонтитул і віджати
кнопку 6 (мал.36). Після цього необхідно змінити існуючий колонтитул або
створити новий.

Для видалення колонтитулу слід вибрати команду Колонтитулы у меню Вид,
виділити колонтитул, що необхідно видалити й натиснути клавішу Delete.
При зміні або видаленні колонтитулу в будь-якому розділі, так само
змінюються або видаляються колонтитули в інших розділах, якщо зв’язок із
попереднім розділом не буде розірваний примусово за допомогою кнопки 6
(мал.3).

Література

1. Информатика для юристов и экономистов/ Симонович С.В. и др. – СПб:
Питер, 2001. – 688 с.

2. Фигурнов В.Э. IBM PC для пользователя. Краткий курс. Изд. 7-е. М.:
ИНФРА-М, 1997, 432 с.

3. Ю. Шафрин. Информатика. Информационные технологии: в 2 ч. М.:
Лаборатория Базовых Знаний, 2001.

PAGE

PAGE 17

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020