.

Структура кримінального закону (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
617 10999
Скачать документ

Курсова робота на та тему:

Структура кримінального законуЗМІСТ

стор.

ВСТУП 3

Розділ І. Поняття закону про кримінальну відповідальність 4

Розділ ІІ. Структура кримінального закону 10

1. Структура статей особливої частини: диспозиція, санкція 13

Розділ ІІІ. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність 19

ВИСНОВОК 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 27

ВСТУП

Вибір даної теми роботи не випадковий.

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької
та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним
періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це
ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем.
Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її
істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні,
організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб
це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його
застосовувати.

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року на КК України, що
набрав чинності з 1 вересня 2001 року, є знаменною віхою в становленні
України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом,
прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить
своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права.

Отже ціль роботи – пізнання змісту кримінального закону через пізнання
його внутрішньої структури та тлумачення, визначення самого поняття
кримінального закону, його рис та завдань, дослідження виключної ролі
кримінального закону серед інших законів України.

Розділ І. Поняття закону про кримінальну відповідальність

Кримінальне право України знаходить своє відображення в законодавстві
України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину
нормативну систему — Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на
Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного
права. КК складається із кримінальних законів, що діють в рамках Кодексу
як єдина нормативна система з моменту набрання ним чинності. Кожний із
кримінальних законів містить певне положення кримінального права,
викладене у вигляді норми. Кримінальний закон є свого роду продукт
законодавчої діяльності, в якому за допомогою законодавчого веління
відображені об’єктивні закономірності розвитку кримінального права. У КК
2001 р. кримінальний закон позначений як «закон про кримінальну
відповідальність» (розділ II Загальної частини). Кримінальний закон і
закон про кримінальну відповідальність — тотожні поняття, однак через
те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для
характеристики чинного кримінального законодавства України1.

Кримінальний закон має відносну самостійність, оскільки його розуміння і
застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами,
включеними до Кримінального кодексу. Згідно з ч. 2 ст. З КК закони
України

Слід зазначити, що поняття «кримінальний закон», яким широко
користується теорія кримінального права при характеристиці тих чи інших
нормативних положень кримінального кодексу, є дещо умовним, оскільки на
відміну від КК або окремо прийнятого Верховною Радою України закону про
кримінальну відповідальність не має всіх атрибутів закону як
нормативно-правового акта. Закон в буквальному розумінні – це юридичне
цілісний і структурно завершений нормативно-правовий акт, який
приймається Верховною Радою України відповідно до її конституційних
повноважень (див.: Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и
практики. – X., 2000. – С. 473). Таку ж частку умовності має і поняття
«закон про кримінальну відповідальність», коли за його допомогою
характеризуються нормативні положення кримінального кодексу про
кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим
Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони
застосовуються як складова частина КК.

Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну
відповідальність приймаються Верховною Радою України. Останні являють
собою одну або декілька кримінально-правових норм, оформлених в статтю
чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведені
до Кримінального кодексу, де кримінально-правові норми розташовані в
певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповідний
номер. Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність —
це Кримінальний кодекс, то кримінально-правові норми, які можуть бути
ухвалені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером
статті КК. Кримінально-правові норми, що приймаються в доповнення до КК,
можуть не тільки міститися в самостійному законі, а й входити як окреме
нормативне положення в закон України, яким охоплюється більш широке коло
питань, що потребують нормативного регулювання і охорони. Окремі
кримінально-правові норми можуть міститися в чинних міжнародних
договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

В нормах Кримінального кодексу сформульовані завдання, підстави та
принципи кримінальної відповідальності, встановлено, які суспільне
небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати
застосуванню до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст. 1 КК Кримінальний
кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і
свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і
громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від
злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також
запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які
суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються
до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покарання
вчиняти ті суспільне небезпечні діяння, які визнані злочинними. Отже,
основна функція закону про кримінальну відповідальність — охоронна.
Разом з тим у деяких нормах він приписує відповідним органам і службовим
особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної
відповідальності і покарання осіб, що вчинили злочин. У цій своїй
частині норми закону, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике попереджувальне
значення (превентивна функція). Згідно з ч. 1 ст. 1 завданням КК є
запобігання злочинам. Сам факт існування норми, в якій описане
кримінальне каране діяння, справляє певний превентивний вплив на осіб,
здатних вчинити злочин. Крім того, закон тим самим орієнтує уповноважені
державні органи і службових осіб на належну боротьбу зі злочинністю,
профілактику правопорушень, їх попередження.

Слід зазначити, що основна частина населення України не вчиняє злочинів
не тому, що побоюється притягнення до кримінальної відповідальності, а
через впевненість в аморальності самої злочинної поведінки. Для
більшості людей КК сприяє зміцненню їх поглядів, життєвій позиції,
підтверджує неприйняття ними поведінки, що визнається державою
злочинною. Причому для них величезного значення набуває не стільки факт
наявності відповідної норми в КК, скільки дійовість, ефективність її
застосування.

Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших
галузей законодавства має певні специфічні риси. Цей закон є основним
джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння,
а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються
тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали і постанови судів не визнаються
джерелами норми кримінального права. Вони мають обов’язкову силу тільки
лише щодо конкретної кримінальної справи. Так само роз’яснення Пленуму
Верховного Суду України не створюють норм кримінального права. Вони лише
розкривають смисл, дійсний зміст кримінально-правової норми, націлюють
судову практику на правильне її застосування. Не створюють норм
кримінального права і акти офіційного тлумачення, що даються
Конституційним Судом України. Незважаючи на загальну обов’язковість,
акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначення смислу
юридичної норми, а також правильного і єдиного її застосування до
правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення правового
акта, котрий визначає, яке діяння визнається злочином і які покарання
можуть бути застосовані за його вчинення. У нормах інших галузей
законодавства можуть міститися принципові положення або окремі
визначення (наприклад, визначення контрабанди в ст. 100 Митного кодексу
України), що мають безпосереднє значення для формування норми
кримінального права. Однак такі положення або визначення можуть служити
тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про
кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну
відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується
на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах
міжнародного права. Із ст. 8 Конституції випливає, що закони, в тому
числі кримінальні, повинні відповідати Конституції України.

Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинно
засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права
(ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зокрема, у Загальній
декларації прав людини 1948 p., Міжнародному пакті про цивільні і
політичні права 1966 p., Міжнародному пакті про економічні, соціальні і
культурні права 1966 р. За ч. 5 ст. З КК закони України про кримінальну
відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних
міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною
Радою України.

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність приймаються
Верховною Радою України, що випливає із ст. 85 Конституції України.
Відповідно до Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнські і
місцеві референдуми» прийняття законів можливо також шляхом всенародного
голосування (референдумом). Незалежно від процедури прийняття закон про
кримінальну відповідальність — завжди письмовий документ, який
опублікований в установленому законодавством України порядку і має вищу
юридичну силу.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кримінальну
відповідальність — це письмовий правовий акт, що має вишу юридичну сіну,
приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і
містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави і принципи
кримінальної відповідальності, визначають, які суспільна небезпечні
діяння є злочинами і які покарання належить застосовувати до осіб,
винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки
вчинення злочину. Закон про кримінальну відповідальність має відповідати
Конституції України і загальновизнаним принципам та нормам міжнародного
права.

Всі кримінальні закони України сконцентровані в КК. Новий КК прийнятий
Верховною Радою України.

У період становлення незалежності України було прийнято декілька законів
тимчасової дії, що містили кримінально-правові норми, які не були
включені до Кримінального кодексу 1960 p., наприклад, Указ Президії
Верховної Ради України від 21 січня 1992 р. «Про відповідальність за
виготовлення з метою збуту або збут підроблених купонів багаторазового
використання». Зараз немає умов, на які були розраховані ці закони, і
тому дія їх припинена.

5 квітня 2001 p. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. До набрання ним
чинності діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р. За більш ніж сорокарічний
період цей КК зазнав істотних змін. До нього було включено понад 100
нових статей, значна його частина піддана різним корегуванням і
доповненням. Особливо інтенсивно доповнювався і змінювався цей КК в
останні роки, що зумовлено головним чином радикальними перетвореннями в
житті суспільства. Однак це не привело КК в повну відповідність з
реаліями, що склалися. Виходячи з цього, Верховна Рада України прийняла
в 1992 р. рішення підготувати проект нового КК України.

При першому читанні проекту КК, що відбулося 8 вересня 1998 p., Верховна
Рада розглянула також альтернативний проект КК, представлений народним
депутатом України М. Н. Пилипчуком. Значною перевагою голосів був
прийнятий проект, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України.
Потім проект був прийнятий у другому читанні і остаточно — 5 квітня 2001
р.

Розділ ІІ. Структура кримінального закону

Більш глибоке розуміння та краще сприйняття кримінального закону
неможливе без знання його структури.

Під структурою кримінального7 закону слід розуміти підпорядковану певним
технічним правилам форму вираження в ньому законодавчої волі.

Правильне розуміння суті кримінального закону можливе лише при умові
ясного і чіткого уявлення про службову роль його складових елементів і
їх взаємозв’язок.

Все діюче кримінальне законодавство України сконцентроване в
Кримінальному кодексі. Кримінальний кодекс України – це систематизований
законодавчий акт, який складається з Загальної та Особливої частин.

У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і
загальні положення кримінального права, а також визначають його основні
інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм,
співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину,
покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це
норми, які застосовуються до всіх злочинів.

Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне
небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання
можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.

Загальна і Особлива частини КК пов’язані між собою і утворюють
нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при
застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати кримінально-правову
норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до
Загальної частини.

Загальна і Особлива частини КК поділяються на розділи, а останні, у свою
чергу, — на окремі статті.

Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: «Загальні
положення», «Закон про кримінальну відповідальність», «Злочин, його види
та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт
злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність,
сукупність та рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність
діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «Покарання та
його види», «Призначення покарання», «Звільнення від покарання та його
відбування», «Судимість», «Примусові заходи медичного характеру та
примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та
покарання неповнолітніх».

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах
споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини.
Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за
злочини, що посягають на основні цінності української державності,
проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, поміщені в розділі І
«Злочини проти основ національної безпеки України». Статті, норми яких
охороняють людину, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпеку, розташовані в розділі II «Злочини проти життя
та здоров’я особи», розділі III «Злочини проти волі, честі та гідності
особи» і розділі IV «Злочини проти статевої свободи та статевої
недоторканності особи». Статті КК, норми яких охороняють основні права і
свободи людини, об’єднані в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових
та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Поділ Особливої
частини КК на 20 розділів робить її більш зручною для застосування,
оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир в
розміщенні тих чи інших статей у КК. Та й для громадян України дуже
важливо просто знайти в КК ту чи іншу статтю про відповідальність за
окремий злочин.

Статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що
виражають сутність кримінально-правових норм, які в них містяться. При
включенні в КК нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ
Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як
правило, вслід за статтею, що є найбільш близькою до неї за змістом.
Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий
цифровий індекс — 1,2, 3 і т. д. Наприклад, у 1977 р. до Загальної
частини КК 1960 р. було включено статтю «Відстрочка виконання вироку»,
її було поміщено вслід за ст. 46 «Відстрочка виконання вироку
військовослужбовцеві або військовозобов’язаному у воєнний час». Статті
був наданий номер 461. У 1994 р. було прийнято статтю «Відстрочення
відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до
трьох років». Ця стаття була поміщена вслід за ст. 461 КК 1960 р. під
номером 462.

Багато статей КК поділяються на частини, які виділені в окремий абзац.
Абзаци забезпечені цифровими позначеннями. Наприклад, стаття 1 КК
«Завдання Кримінального кодексу України» має дві частини — 1 і 2; стаття
135 «Залишення в небезпеці» складається із трьох частин — 1, 2 і 3.
Перед кожною із цих частин стоїть відповідне цифрове позначення.

Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини,
характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається
відповідна норма, визначаються особливості її застосування за якихось
умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення
її із дії. Наприклад, у ч. 1 ст. 55 вказано строк, на який може бути
призначене покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю, і зазначено, до яких видів покарань воно
належить; у ч. 2 вказані випадки, коли може бути призначене таке
покарання як додаткове, якщо воно не передбачене в санкції статті
Особливої частини КК; у ч. З встановлено порядок обчислення строків
виконання цього покарання як додаткового.

Отже істинність побудови Кримінального кодексу є в невіддільності та
несуперечності норм кримінального закону одна від одної; Загальної
частини від Особливої частини; Кримінального кодексу від Основного
закону — КОНСТИТУЦІЇ; відповідність кримінального закону об’єктивній
дійсності.

СТРУКТУРА СТАТЕЙ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ: диспозиція, санкція.

В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за
загальним правилом, відповідальність за один і той же злочин при
наявності особливостей, що відображують тяжкість діяння, ознаки
суб’єкта, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, у
ч. 1 ст. 190 передбачена відповідальність за заволодіння чужим майном
шляхом шахрайства, сформульовані основні ознаки цього злочину; частини
2, 3 і 4 вказують на кваліфікуючі ознаки, встановлення яких посилює
(обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин.

Деякі статті Особливої частини містять положення, якими обмежується їх
дія (наприклад, ч. 4 ст. 331 КК), або передбачаються умови і порядок
звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні
зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258).
Цими положеннями регулюється застосування норм про кримінальну
відповідальність за окремі види злочинів.

У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пункти, що
мають цифрове позначення. Наприклад, норма ст. 89 «Строки погашення
судимості» поділена на 9 пунктів. Частина 1 ст. 49 «Звільнення від
кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності»
поділяється на пункти 1, 2, 3, 4 і 5. Частина 2 ст. 115 «Умисне
вбивство» містить 13 пунктів, які також позначені цифрами.

Окремі статті КК забезпечені примітками, в яких роз’яснюються поняття і
терміни, застосовані в цій або в деяких інших статтях. Так, в п. 1
примітки до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності
вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189-191 КК; в абзацах
2, 3 і 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим
у значних, великих або особливо великих розмірах.

У зв’язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини
встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх
структура характеризується однорідністю складових елементів; у них чітко
визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в
нормах яких або в примітках до них наведені поняття злочинів певного
виду, позначені суб’єкти їх вчинення, сформульовані деякі інші
нормативні положення (наприклад, ст. 401 дає поняття військового
злочину; визначення службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки
до ст. 364).

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій
визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису
ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві
України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову,
бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.

Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак.
Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція у ст.
369 «Давання хабара». Проста диспозиція використовується законодавцем у
тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах
досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які
наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці
і теоретичній літературі.

Описовою називається диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки
діяння. Так, у ст. 185 «Крадіжка» наводиться визначення крадіжки як
таємного викрадення чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину,
описова диспозиція у зв’язку з цим має перевагу перед простою
диспозицією.

Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину
або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту
ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про
кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів,
положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є
диспозиції у ст. 271 «Порушення вимог законодавства про охорону праці»,
ст. 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації
транспорту особами, які керують транспортними засобами». Таким чином,
бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну
відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні
вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних
актах. Ці акти можуть бути видані до набрання чинності закону про
кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно
з ним і після його видання; вони можуть змінюватися, але
кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при
цьому без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі
нормативні акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою
їх застосування. Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами
норми кримінального права. Відповідно до закону про кримінальну
відповідальність (його соціального призначення) вони виконують
підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них сформульовані, сприяють
встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільне небезпечного і
протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК
2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну
диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу
VII «Злочини у сфері господарської діяльності».

Відсюллюча зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової
норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або іншій
частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або
описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 «Умисне середньої тяжкості
тілесне ушкодження» відсилає до ст. 121 «Умисне тяжке тілесне
ушкодження», вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої
тяжкості може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного
ушкодження. Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при
опису другої і подальшої частини відповідної статті, для уникнення
повторного опису діяння, яке наведене в частині першій. Для цього у
відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння,
передбачене частинами першою або другою цієї статті» і т. под. Досить
часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при опису
кваліфікуючих ознак. Так, у ч. 2 ст. 309 «Незаконне виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання
наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети
збуту» вказано на вчинення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один
із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310 і 317 КК і пов’язаних
зі злочинним обігом цих засобів або речовин.

У КК зустрічаються норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований)
характер. У одній своїй частині це прості або описові диспозиції, в
іншій — бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст.
231, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на
отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою
розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне
шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це
спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності.

За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності
встановлено санкцію.

Санкція — це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за
злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що
міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи
середньої або навіть невеликої тяжкості.

У КК застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції.

Відносно-визначеною є санкція, яка має один вид покарання і вказує його
нижчу та вищу межі.

Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

а) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк
«від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі
певного покарання. Наприклад, хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296,
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

б) з максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається
тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити
покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1ст. 153,ч. 1 і ч.
2 ст. 266, ч. 2 ст. 323, ст. 355, ст. 395. Нижчою межею санкції тут є
нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК дня даного виду
покарання. Наприклад, у ст. 57 встановлена нижча межа для виправних
робіт — шість місяців, у ст. 60 для арешту — один місяць, у статтях 61 і
63 для обмеження і позбавлення волі — один рік. Тому за злочин,
передбачений, наприклад, у ч. 1 ст. 153, суд може призначити міру
покарання у виді позбавлення волі на строк від одного року до п’яти
років; за ст. 355 — обмеження волі на строк від одного року до трьох
років; за ст. 395 — арешту на строк від одного до шести місяців.

Поряд з основним покаранням відносно-визначена санкція може містити
вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, котрі
можуть бути призначені судом як додаток до основного. Додаткове
покарання може бути абсолютно-визначеним (наприклад, позбавлення
військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного
класу) або відносно-визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного року до
трьох років).

Додаткові покарання в санкціях вказуються або як обов’язкові для
застосування (наприклад, ч. 2 ст. 142), або як факультативні (наприклад,
ч. 2 ст. 144). У останньому випадку суд залежно від обставин справи
вирішує питання про застосування або незастосування цього покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або декілька
видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. У КК 2001 р.
значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом може служити
санкція, наведена у ст. 145. Вона надає можливість суду призначити один
із таких видів покарання: штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот
годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох
років.

Альтернативні санкції мають різновиди:

а) в санкції вказані відносно-визначений і абсолютно-визначений

види покарання (наприклад, санкція у ст. 112 — «карається позбавленням
волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним

позбавленням волі»);

б) в санкції вказані два або більше відносно-визначених видів

покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 129 — «карається арештом

на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох

років», санкція у ч. 1 ст. 130 — «карається арештом на строк до трьох

місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням
волі на строк до трьох років»).

Як і відносно-визначені, альтернативні санкції можуть містити вказівку
на можливість застосування до одного із основних покарань додаткового
покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 131 — «карається обмеженням
волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк з
позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
на строк до трьох років»).

Розділ ІІІ. Поняття і види тлумачення закону про кримінальну
відповідальність.

У кримінальному законі відображено загальні положення, загальні правила
поведінки, порушення яких законодавець вважає злочинним. Кримінальний
закон не може передбачити всіх випадків, які виникають в житті, у
зв’язку з цим при його застосуванні до конкретних випадків виникає
необхідність у тлумаченні.

Тлумачення права означає переклад його абстрактних велінь на більш
зрозумілу і доступну мову більш конкретних понятті висновків.

Поняття тлумачення охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і
роз’яснення змісту норм кримінального закону, державної волі, яка в них
втілена. Усвідомлення – це внутрішній розумовий процес, що не виходить
за межі свідомості самого інтерпретатора. Роз’яснення – це викладення
сенсу і змісту державної волі, яка і вираження її назовні.

Таким чином, тлумачення норм кримінального закону – це діяльність
суб’єктів по усвідомленню і роз’ясненню змісту правових норм.

Тлумачення є найважливішою і найнеобхіднішою умовою, яка забезпечує
належне застосування кримінального закону; елементом судової діяльності.
Здійснюючи правосуддя, суди проводять, керуючись законом, величезну
творчу роботу.

Між одиничним фактом, який має юридичне значення, та формулою
кримінального закону, яка характеризує дану правову норму, існує
глибокий діалектичний взаємозв’язок, який розкривається тлумаченням
закону. Закон, як загальне правило поведінки, може бути правильно
застосовано до кожного конкретного випадку, лише при умові встановлення
його істинного смислу.

Необхідність тлумачення норм на практиці обумовлена такими основними
причинами:

а)невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не
виключено виникнення відносин, котрі не існували, або не були помітними
на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають
під її дію. Прикладом може бути виникнення і розповсюдження в останні
роки того різновиду хуліганства, як радіохуліганство, на яке, в
результаті її тлумачення, розповсюджується дія ст.206 Кримінального
кодексу України;

б) юридичні норми нерідко містять спеціальні правові поняття,
визначення, які мають багатозначний характер. Так, людині, що не має
юридичної підготовки, нелегко визначити, хто може бути власником
“джерела підвищеної небезпеки», та і саме це поняття непідготовленій
відповідним чином особі нічого конкретного не дає;

в) в нормах права нерідко використовуються оціночні поняття, що
виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без
спеціальної підготовки важко визначити які дії є “особливо жорстокі”, що
означають “тяжкі наслідки”, “малозначуще діяння”, “суттєва новизна” і
таке інше;

г) ще нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд
правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх
воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу
злочинів взагалі не називаються (наприклад, та чи інша

форма вини) і встановити їх можна тільки тлумаченням;

д) необхідність тлумачення іноді виходить із самого змісту нормативного
акту. Мова йде про випадки, в яких правотворчий орган використовує
вирази “Іт.д.”, “Іт.п.”, “Інші”, “Тощо”. Встановити їх істинне значення
можливо лише за допомогою тлумачення.

В залежності від тих або інших критеріїв розрізняють різні види та
способи тлумачення.

Розглянемо тлумачення закону за суб’єктом.

Залежно від суб’єкта, який роз’яснює закон, розрізняють легальне (або
офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється органом
державної влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150
Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі
кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення — вид
правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти
конституційного тлумачення законів мають силу останніх. У цьому
тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми
права, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального
тлумачення, є обов’язковими до виконання на території України,
остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення — це найбільш поширене і частіше за все застосовуване
тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної
кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої
інстанції. Таке тлумачення є обов’язковим тільки по тій справі, у
зв’язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може
виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем
правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді
аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму
Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК.
Внаслідок вивчення і узагальнення судової практики, а також у відповідь
на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України
має право давати роз’яснення про правильність застосування того чи
іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз’яснення впливають на
практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними
широко користуються інші суб’єкти застосування норм кримінального права.
Прикладом такого роз’яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум
Верховного Суду України з питання щодо поняття попереднього зговору
групи осіб при одержанні хабара. В постанові від 7 жовтня 1994 р. № 12
«Про судову практику у справах про хабарництво» Пленум пояснив: «Хабар
слід вважати одержаним за попереднім зговором групою осіб, якщо у
вчиненні злочину брали участь як співвиконавці дві чи більше службові
особи, які домовилися про спільне одержання хабара, як до, так і після
отримання пропозиції про дачу хабара, але до її одержання». Однак такі
роз’яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його
зміст. Пленум Верховного Суду України — не законодавчий орган. Він
тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на
законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені практикою
непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (доктринальне) тлумачення — це тлумачення закону, що дається
науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і
практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях,
науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не
має обов’язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку науки
кримінального права, враховується при підготовці нових законів про
кримінальну відповідальність, допомагає практиці в правильному
застосуванні таких законів.

Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність
можуть бути різними. Серед них потрібно виділити: граматичне,
систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з’ясуванні змісту
кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного
аналізу її тексту, а також з’ясування значення і змісту слів, термінів,
понять, застосованих в законі про кримінальну відповідальність. Так, із
змісту ст. 208 «Незаконне відкриття або використання за межами України
валютних рахунків» видно, що для притягнення до відповідальності за цією
статтею досить встановити в діях особи незаконне, на порушення порядку,
встановленого законом, відкриття або використання за межами України
валютних рахунків. Для відповідальності за цією статтею досить
встановити одну із зазначених у ній дій, оскільки між поняттями
«відкриття» і «використання» стоїть роз’єднувальний союз «або».

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону, його окремих
положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього ж або іншого
закону. Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. Наприклад,
поняття «службова особа», використане в ст. 238, з’ясовується шляхом
звернення до п. 1 примітки до ст. 364, де дається визначення службової
особи. Нерідко норма КК, що тлумачиться, зіставляється з нормами
кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного, трудового
законодавства. Так, для тлумачення змісту ст. 371, в якій використані
поняття «затримання», «привід», «арешт», потрібно звернутися до
відповідних статей КПК.

Історичне тлумачення закону полягає у з’ясуванні умов, причин,
соціальних чинників, що обумовили його прийняття, зверненні до
аналогічних кримінальних законів, що були чинними раніше. Іноді для
розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними
записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих вчених, які
брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовується, як
правило, науковцями при дослідженні кримінального законодавства.
Історичне тлумачення дає можливість більш точно з’ясувати ті завдання,
які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі норми, що входять в
нього.

Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним, обмежувальним
та поширювальним. Буквальним (або адекватним) називається тлумачення,
згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально)
відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлумачення
має місце у випадках, коли зміст норми закону або якоїсь її частини
збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст.
114 «Шпигунство» дає точне уявлення про предмет злочину та суб’єкта
шпигунства — це іноземець або особа без громадянства. Жодна з цих ознак
не може бути витлумачена більш широко або вузько від буквального змісту.
Як правило, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту
кримінально-правової норми, коли її значення більш вузьке за словесне
вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до
більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту. Наприклад,
у ст. 304 встановлена відповідальність за втягнення неповнолітніх у
злочинну діяльність. За текстом ст. 22 кримінальна відповідальність за
цей злочин може мати місце, якщо особа досягла шістнадцятирічного віку.
Хоч ніяких винятків з цього положення немовби і немає, однак очевидно,
що у ст. 304 маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну
діяльність дорослими, тобто особами, що досягай вісімнадцятирічного
віку.

Поширювальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту
кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне
словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій
нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до більш
широкого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті
КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 вказано на операції з брухтом кольорових і
чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без
спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено
законодавством. У цьому разі поняття «законодавство» охоплює не тільки
закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти,
якими регулюються порядок та умови державної реєстрації або одержання
відповідного дозволу (ліцензії).

Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють»
зміст закону, а лише виявляють його дійсний смисл, який може бути або
більш вузьким, або більш широким порівняно з текстом цього закону, його
буквальним вираженням.

Поширювальне тлумачення закону слід відрізняти від зовні схожого на
нього застосування закону за аналогією. Під аналогією закону розуміють
застосування до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачене
законом в момент його вчинення, статті КК, яка встановлює кримінальну
відповідальність за найбільш схожий за важливістю і характером злочин.
До 1958 р. аналогія закону допускалася кримінальним законодавством (ч. З
ст. З Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних
республік 1924 p., ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну
від аналогії закону поширювальне тлумачення засноване на існуванні в КК
кримінально-правових норм, де ознаки злочину описані або загальним
чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак,
встановлення їх змісту відповідають дійсному смислу конкретної норми,
тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже,
поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно
розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, коли дане діяння як
злочинне в законі не передбачене, коли в законі є прогалина. КК України
2001 р. у ч. 4 ст. З прямо заборонив застосування закону за аналогією.
Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно
небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини, де дається
вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і статей
Загальної частини КК, що практика іноді використовувала при дії КК 1960
р.

Роль тлумачення закону виключно велика, бо тлумачення закону – необхідна
складова частина процесу встановлення органами правосуддя правового
значення розглядуваних фактів, подій та явищ. Правильна кваліфікація
осудних дій, встановлення наявності чи відсутності в цих діях складу
того чи іншого злочину – це не результат якості формально – логічної
операції, механічного підведення факту під “абстрактну” формулу закону.
І все ж при всіх умовах тлумачення кримінального закону завжди
залишається процесом усвідомлення і роз’яснення норми і не містить в
собі ніяких елементів правотворчості.

Тлумачення закону повинно бути основане на законі і не замінювати собою
закон. Тільки при цій умові буде забезпечено однакове розуміння
кримінального закону в практиці його застосування, що говорить за його
ясність. Принцип законності, який передбачає верховенство закону –
повинен виступати найвищим критерієм тлумачення.

ВИСНОВОК

В роботі було вказано на ключову роль кримінального права і
кримінального закону в правовій системі України та їх значення в
будуванні правової держави.

Головний принцип кримінального закону “нема злочину, нема покарання без
вказівки про те в законі” чітко відмежовує кримінальне право від всього,
що таким не є . Злочинів стільки, скільки їх в кримінальному законі, і
вони тільки такі, як в кримінальному законі. Покарання тільки такі, які
в кримінальному законі, і їх стільки, скільки в кримінальному законі. В
результаті кримінальне право отримує зовнішню і внутрішню межу,
кримінальна відповідальність знаходить єдину підставу в особі складу
злочину, а кримінальне покарання має в собі за необхідну умову порушення
кримінально-правової заборони.

Суддя дивиться на дійсність очима кримінального закону. Кримінальний
закон – це кордон: по один бік – дозволено, по інший – заборонено; у
випадках, для яких кримінальний закон нічого не дозволяє і нічого не
забороняє, його нема. Але бути межею – означає розділити дійсність, яка
не подільна, перервати її, хоча вона неперервна.

Суддя дивиться на дійсність очима закону і всіляку лінію бачить лише як
сукупність точок. Інакше він не може сказати : так – ні, або – або.
Інакше він не може судити і тим самим направляти поведінку людей.

Отже, значення кримінального права і кримінального закону важко
переоцінити. Кримінальний закон замикає собою весь правопорядок. За
межами кримінального права нема права взагалі.

За межами кримінального закону є та безпосередня реальність, яка і дає
правопорядку життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Кримінальний кодекс України № 2341-III від 05.04.2001. Редакція від
07.03.2002 р.

Конституція України.- К., 1996 р.

Науково – практичний коментар до Кримінального кодексу України.-Х.,
2001р.

Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. – К., 1995 р.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів
юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов та ін. –К.- Х: Юрінком
Інтер – Право, 2002. – 416 с.

Кримінальний закон та його тлумачення. Діденко В. П. – К., ABC, 1994р.

Уголовно – правовые санкции. Козлов А. П. – Красноярск., 1989р.

Кримінальне право України. Чернишова Н. В. – К.,1995 р.

9. Толкование уголовного закона. Шляпочников А. С. – М., 1960 р.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020