.

Антична Греція, Древній Рим. Архітектура, музика, живопис, театр, література (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4240 8354
Скачать документ

Реферат на тему:

“Антична Греція, Древній Рим.

Архітектура, музика, живопис, театр, література”

ПЛАН

1. Значення античної культури для світової цивілізації.

2. Культура Стародавньої Греції.

3. Культура Стародавнього Риму.

1. Значення античної культури для світової цивілізації

У розумінні сучасної науки античність – це історія і культура
Стародавньої Греції і Стародавнього Риму – від виникнення перших
давньогрецьких держав (кінець III–II тисячоліття до н.е.) і до падіння
Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V
ст. н.е.). Відповідно існують поняття античної філософії, античного
мистецтва, античної літератури і т.п. Буквальний переклад слова
“античний” з латинської – “стародавній”. В Європі в епоху Відродження
увійшло в моду колекціонування предметів старовини, їх стали називати
“антиками”. Пізніше у Франції виникло вже власне поняття “античність” –
для позначення всіх ранніх форм мистецтва. В міру поглиблення досліджень
зміст терміна звузився.

Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі
Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В
античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури –
освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в
науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була
людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними
письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому
сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки.
Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

Становище вільних людей в античних державах принципово відрізнялося від
інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються
політичними правами, беруть участь в управлінні державою. Хоч не можна
забувати і про те, що античне суспільство було рабовласницьким. Раби
відігравали істотну роль в економіці давньогрецьких держав, робили свій
внесок в їх розквіт, на певному етапі римської історії навіть стали
основною продуктивною силою.

2. Культура Стародавньої Греції

Міфологія. Поєднувальну, формотворчу роль для розвитку культури
відігравала міфологія. Вона почала складатися ще в кріто–мікенський
період. Прадавніми були божества, які втілювали сили природи. Від союзу
Геї – землі і Урану – неба з’явилися титани, старшим був Океан, молодшим
– Крон. Діти Крона – боги на чолі з Зевсом – в жорстрокій боротьбі з
титанами здобули перемогу і розподілили владу над світом. Громовержець
Зевс став царем богів і людей, Посейдон – морів, джерел і вод, Аїд –
похмурого підземного царства.

Гора Олімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом.
Гера – дружина Зевса – була покровителькою шлюбу і сім’ї, одна сестра
Зевса – Деметра – богинею родючості, інша – Гестія – покровителькою
вогнища. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової
мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. Згідно
з міфом Афіна з’явилася з голови Зевса в повному бойовому обладунку – в
шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса і Гери Арес. Гермес –
спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник
олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі,
винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею
родючості і покровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше
вона стала покровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль.
Аполлон – брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини,
мистецтва, яке втілюється його супутницями – дев’ятьма музами. Ще одна
дочка Зевса – Афродіта, яка народилася з піни морської біля острова
Кіпр, богиня кохання і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест.
Діоніс – найвеселіший з богів, покровитель виноградарів і виноробів,
йому присвячувалися бучні свята в кінці сільськогосподарського року.
Крім олімпійських, існувала безліч інших (переважно – місцевих,
локальних) богів, які мали свої функції.

Боги в уявленні греків виглядали як люди, мали людські бажання, думки,
почуття, навіть людські вади і недоліки. Вони суворо карали тих, хто
намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе
місце займає міф про титана Прометея – захисника людей від свавілля
богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс
прикував його до скелі і прирік на вічні муки.

Крім міфів про богів, існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких
був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про
богів та героїв складалися в цикли.

Паралельно з міфологією розвивалася культова практика – жертвоприношення
і молитви, які проходили в храмах. Кожне місто мало бога-заступника.
Афіна вважалася покровителькою Афін. Олімпія була центром поклоніння
Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні змагання. Місце головного
святилища Аполлона – Дельфи, де знаходилися відмічений особливим каменем
центр (“пуп”) Землі.і знаменитий оракул (оракул – місце в святилищі, де
отримували відповідь божества на поставлене питання, або це пророцтво
божества).

Людяні, гармонійні образи грецької міфології стали грунтом для розвитку
мистецтва. Міфологія давніх греків справила вирішальний вплив на
формування давньоримської міфології і релігії, в епоху Відродження вона
була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не
слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.

Література. З міфологією, її сюжетами й образами пов’язаний дуже ранній
початок давньогрецької літературної традиції. Розвиток окремих сфер
культури не завжди відбувається рівномірно. Так, у Стародавній Греції
вершини поетичної творчості були досягнуті набагато раніше, ніж склалися
класична наука, освіта і мистецтво.

Приблизно у VIII ст. до н.е. Гомер склав свої великі епічні поеми
“Іліаду” й “Одіссею”. Більшість вчених вважає, що Гомер жив у Малій Азії
і був рапсодом – так називали поетів, які виступали з декламацією своїх
віршів. Важко сказати, коли ці поеми були записані. Існує точка зору, що
перші записи з’явилися ще за життя Гомера. На думку інших, це сталося
пізніше – у VI ст. до н.е. Обидві версії співвідносяться з історією
грецької писемності. Алфавіт (фонетичне письмо) був запозичений греками
у фінікійців саме у VIII ст. до н.е. Греки тоді навіть писали, як
фінікійці: справа наліво і без голосних. В VI ст. до н.е. грецьке письмо
набуло вже звичного для нас вигляду.

Поеми пов’язані з народним героїчним епосом, присвяченим Троянській
війні, в якому переплелися і реальні історичні події (військовий похід
греків–ахейців на Трою, яку вони називали Іліон), і фантастичні сюжети
(“яблуко розбрату” як причина війни, участь богів у конфлікті,
“троянський кінь”). Проте Гомер не переказує міфи, а створює художні
образи, малює внутрішній світ героїв, зіткнення характерів. “Іліада”
присвячена одному епізоду останнього, десятого, року війни – гніву
наймогутнішого і найхоробрішого з грецьких воїнів Ахілла, який образився
на ватажка греків, мікенського царя Агамемнона. Ахілл відмовляється
брати участь у битві, троянці прориваються до кораблів, гине кращий друг
Ахілла – Патрокл. Ахілл змінює рішення, вступає у двобій з головним
захисником Трої – сином царя Пріама Гектором – і вбиває його.
Приголомшує сцена зустрічі Ахілла з Пріамом, коли цар, цілуючи руки
переможця, просить віддати йому тіло сина для поховання з усіма
почестями.

“Одіссея” – інша за композицією і сюжетом. Вона розповідає про довгий,
повний неймовірних казкових пригод шлях додому одного з головних
учасників війни – царя острова Ітака, хитромудрого Одіссея.

Точну й образну оцінку значення “Іліади” та “Одіссеї” дав середньовічний
візантійський письменник: “Подібно до того, як, за висловом Гомера, всі
ріки і потоки беруть свій початок з Океану, так джерелом будь-якого
мистецтва слова є Гомер”. Греки не просто любили гомерівські поеми, а
схилялися перед ними. Їх знали напам’ять, багато разів переписували.
Вони стали основою виховання й освіти.

Продовжив епічну традицію Гомера Гесіод. У поемі “Теогонія” він виклав
міфологічні уявлення про походження богів і будову світу. У “Трудах і
днях” уперше ввів в епічну поему особисті оцінки, опис обставин власного
життя. Надалі в Греції набрала розвитку лірична поезія. Нам відомі імена
поетеси Сапфо (сапфічна строфа – особливий віршований розмір),
Анакреонта (анакреонтика – лірика, що оспівує радість життя і мирські
насолоди), однак вірші цих та інших давньогрецьких авторів збереглися
лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася
драматургія.

Театр. Походження театру пов’язане зі святами на честь бога
виноградарства Діоніса. Учасники ритуальних процесій зображали почет
Діоніса, одягали козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в
перекладі з грецького – “пісня козлів”). Про історичне коріння театру
свідчить обов’язкова участь у давньогрецьких трагедіях хору, з яким
спочатку вів діалоги один актор, пізніше кількість акторів збільшилася
до трьох. Поєднання з літературною традицією в класичну епоху
перетворило театр з релігійних, народних вистав на самостійний вид
мистецтва.

Театральні вистави стали невід’ємною складовою державних свят – Діонісій
і Ліней. Для них будували грандіозні кам’яні театри, розраховані на
тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в
Епідаврі). Керівники міста знаходили хорега (людину, яка забезпечувала
фінансування), за жеребом визначали порядок показу комедій, трагедій.
Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були тільки
чоловіки, вони грали в особливих масках. Постановником був сам поет.
Після закінчення вистав, які тривали декілька днів з ранку до вечора,
спеціальні судді визначали кращих, вручали призи.

Найуславленішими драматургами є трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. На
превеликий жаль, більшість драматичних творів втрачено. Повністю
збереглося лише сім п’єс Есхіла (написав 90 п’єс, 13 разів перемагав у
драматургічних змаганнях), сім – Софокла (написано 123 трагедії, з них
перемогли – 24), трохи більше – 17 – Евріпіда (108 п’єс, 4 перемоги)

Есхіл в історичній п’єсі “Перси” прославляє перемогу греків у війні з
загарбниками, в якій, до речі, сам брав участь. Інші п’єси написані за
міфологічними сюжетами. Автори досить вільно інтерпретували їх, виражали
власні погляди. Есхіл у трагедії “Прометей прикутий” захоплюється
мужністю і волелюбністю титана.

Софокл привніс психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в
“Антігоні” головна героїня приносить себе у жертву, але виконує етичний
обов’язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій
трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: “Багато в світі сил
великих, але сильнішого за людину немає в природі нічого”.

Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив уже в епоху кризи,
громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, яка наростала з боку
Македонії. Все це і дістало відображення в його творчості (“Медея”,
“Іполіт”). Арістотель називав Евріпіда “найтрагічнішим з поетів”.

Майстром комедії заслужено вважається Арістофан (“Хмари”, “Оси”,
“Жаби”). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі
багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Існували спеціальні
колегії (об’єднання) співаків, музикантів, танцюристів. Музика була
одноголосною, хор співав в унісон. Поширеними музичними інструментами
були ліра та флейта.

Архітектура. В давньогрецьких полісах розвивається система регулярного
планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею – центром
торговельного та суспільного життя. Культовим та
архітектурно–композиційним ядром міста був храм, який будувався на
вершині акрополя – високої й укріпленої частини міста.

Елліни виробили абсолютно інший, ніж давньосхідні цивілізації, тип храму
– відкритий, світлий. Він прославляв людину, а не викликав страх.
Характерно, що в архітектурі присутнє людське метричне начало.
Математичний аналіз пропорцій храмів довів, що вони відповідають
пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у
плані, з усіх боків оточеним колонадою. Дах будували двосхилим. Трикутні
площини, які утворювалися з фасадів – фронтони, – як правило,
прикрашалися скульптурами.

Характерною рисою грецької архітектури є чистота і єдність стилю. Було
вироблено три основних архітектурних ордери (“ордер” – у перекладі з
грецького “порядок”) – вони розрізнюються типами колон і перекриттів,
пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі
виникли в полісний період. Найошатніший – корінфський ордер – з’явився у
часи еллінізму.

Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є афінський
Акрополь. Він був споруджений у другій половині V ст. до н.е., у період
найбільшої могутності Афін. Скеля Акрополя, яка на 150 м височить над
рівнем моря, здавна була фортецею, а потім місцем розташування головних
культових споруд. Однак під час персидського нападу древні храми зазнали
руйнування. Після перемоги Перікл став ініціатором грандіозної
реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перікла –
видатний скульптор Фідій.

Характерна риса цього комплексу – надзвичайна гармонійність, яка
пояснюється єдністю задуму і швидкістю будівництва (близько 40 років).
Парадний вхід до Акрополя – Пропілеї – зведено архітектором Мнесіклом.
Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі було побудовано
невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) – символ того, що богиня
перемоги ніколи не покине місто.

Головний храм Акрополя – біломармуровий Парфенон – храм Афіни Парфенос
(Афіни-Діви). Його архітектори Іктін і Каллікрат задумали і спроектували
будівлю настільки пропорційно, що вона, безумовно, виділяється як
найвеличніша споруда комплексу, проте своїми розмірами не “тисне” на
інші. У старовину в центрі Акрополя на постаменті в золотому обладунку
вивищувалася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи
Фідія.

Ерехтейон – храм, присвячений Посейдону, який за міфом сперечався з
Афіною за право протегувати місту. Найвідоміший у цьому храмі портик
каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що
спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими
фігурами дівчат–каріатид. Ми і зараз можемо повторити слідом за римським
істориком Плутархом, який писав про споруди Акрополя: “…їх вічна
новизна врятувала їх від дотику часу”.

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але
більше уваги стало приділятися громадському будівництву – архітектурі
театрів, гімназій, палаців еллінських правителів. До цього часу належить
споруда таких прославлених “чудес світу”, як гробниця царя Мавзола в
Галікарнасі і Фароський маяк на вході в Александрійську гавань.

Образотворче мистецтво. Улюбленим видом мистецтва еллінів була
скульптура. Статуї богів ставилися в храмах і на міських майданах,
споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам.

Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить
до архаїчних часів. Археологами знайдено десятки дуже схожих одна на
одну архаїчних статуй двох типів: так звані куроси – статуї оголених
юнаків і кори – жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна
побачити поки тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу
епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій,
Мирон, Поліклет. Фідія називали “творцем богів”. До нас його головні
роботи не дійшли, судити про них ми можемо лише із захоплених описів та
посередніх копій. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою,
в головному храмі Зевса в Олімпії була віднесена сучасниками до семи
чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в
тому числі головну статую – Афіни Парфенос (Афіни-Діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати в скульптурному зображенні рух
людини. У його знаменитому “Дискоболі” вперше в мистецтві вирішено
завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолано
статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу
обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним.

Поліклету належить цикл статуй атлетів – переможців Олімпійських ігор.
Найбільш знаменита фігура – “Доріфор” (юнак зі списом). Поліклет
теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті “Канон”.

Найславетнішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його
“Афродіта Кнідська” має безліч наслідувань. До цієї традиції належить і
знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра. Пропорційність
класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

Епоха завоювань Олександра Македонського, подальшого краху його імперії,
сповнена пристрастей, злетів і падінь людських доль, цілих держав,
привнесла нову атмосферу в мистецтво. Якщо порівнювати скульптури епохи
еллінізму з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив
незворушність, спокій. Художників стали цікавити душевні пориви людей,
їх стан у трагічні моменти (наприклад, скульптурна група “Лаокоон”).
З’являються скульптурні портрети, які передають індивідуальні риси.
Яскравою була творчість Лісіппа (до нас дійшов скульптурний портрет
Олександра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості
мистецтва. Одне з “семи чудес” світу – Родоський колос, що являв собою
бронзову статую бога сонця Геліоса (висота колоса була близько 35 м).

Живописні твори (фрески, картини) не збереглися, але судити про їх
рівень дає можливість чудовий вазовий живопис. З удосконаленням
керамічної технології зростав і художній рівень: для архаїки характерний
так званий чорнофігурний стиль зображення (малювалися темні фігури на
світлому фоні), у класичну епоху з’явився червонофігурний стиль, який
зробив зображення більш реалістичними.

З політичною і воєнною поразкою Греції та елліністичних держав від
Римської держави антична культурна традиція не перервалася, почався її
новий етап.

3. Культура Стародавнього Риму

Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури. Вплив
культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький
історик, автор фундаментальної 40–томної “Загальної історії” Полібій,
який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей
давньоримської культури: “Римляни, виявляється, можуть краще за всякий
інший народ змінити свої звички і запозичити корисне”. Але в той же час
римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала
досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм,
дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники
старовини – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні
досягнення, але при цьому зберігали й свої “домашні” звичаї. Динамізм
римської культури – така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм.
Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль
для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

Літературна традиція. Цілком особлива роль належить у світовій
культурній традиції латинській мові. Масштаби римських завоювань
перетворили її на мову міжнаціонального спілкування для всіх підкорених
народів – від Іспанії до Межиріччя. На основі так званої “народної
латини” виникло багато сучасних європейських мов: італійська, іспанська,
французька, англійська. Надалі латина довго залишалася в Європі мовою
літератури і науки, а в медицині не втратила цю роль і до сьогодні.
Латинською ведеться католицьке богослужіння.

Особливість розвитку латини полягає в тому, що протягом тривалого часу
мова ця удосконалювалася не в художній творчості, а насамперед у
політичній сфері: у виступах ораторів у сенаті і на судових процесах, у
законотворчості, в політичній публіцистиці. Про образність мови свідчить
безліч афоризмів, які живі і зараз: “Карфаген мусить бути зруйнований”
(Катон), “Прийшов, побачив, переміг” (Юлій Цезар), “Доки, Катіліна, ти
будеш випробовувати наше терпіння?” (Цицерон) і багато інших. Цицерон,
який вважав себе насамперед політиком, по суті був творцем латинської
художньої прози. Зразковим став стиль його промов, листів, філософських
творів. Своєрідне продовження цієї традиції ми бачимо вже в художній
літературі: саме в Стародавньому Римі вперше з’являється прозаїчний
роман. Найбільш популярним був сатиричний роман “Метаморфози, або
Золотий осел” Апулея.

Поезія Стародавнього Риму не мала власної національної традиції. Вона
починає активно розвиватися тільки під впливом грецької літератури, в
кінці республіканського періоду. Переломну роль відіграла творчість
Катулла. Її головна тема – не Римська держава, не римський народ, а
особисті переживання, почуття і думки. Він створює цикл ліричних віршів,
більшість з яких передає драматичні злами стосунків з жінкою, виведеною
під поетичним псевдонімом Лесбія. На відміну від епічних поем, при
читанні його віршів практично не відчуваєш часової дистанції.

Час правління Октавіана Августа часто називають “золотим віком” римської
літератури. Сучасниками були три великих римських поети – Вергілій,
Горацій і Овідій. Найзнаменитішим твором римської літератури стала поема
Вергілія “Енеїда”. Вергілій з блиском вирішив дуже важке творче
завдання. Справа в тому, що “Енеїда” – це літературний епос, тобто вона
не має народної усної основи, повністю створена поетом. До того ж поема
відразу стала складовою частиною римської державної ідеології – поет
писав на політичне замовлення імператора. Коротко зміст поеми такий.
Еней – син царя Анхіза і богині Венери, один із захисників Трої, після
її падіння відправляється в плавання на кораблі, довго поневіряється і
зрештою, виконуючи волю богів, прибуває в Італію і стає родоначальником
римського народу. Від нього ж ведеться і родовід Юліїв, до яких належав
Октавіан Август. Неперевершеним вважається володіння Вергілієм виразними
засобами мови. В.Брюсов писав, що “для поета читання “Енеїди” в
оригіналі є суцільним рядом здивувань… перед владою людини над стихією
слів”. Існує безліч перекладів поеми на сучасні мови. Можна пригадати,
що початок формування сучасної української літературної мови поклала
авторизована “Енеїда” Івана Котляревського.

Ліричними поетами були Горацій і Овідій. Творчість Горація пройнята
розумінням ролі поета в суспільстві. Особливо чітко ці думки пролунали в
оді “Пам”ятник”. До цього сюжету Горація звертався О.С.Пушкін (“Я
памятник себе воздвиг нерукотворный…”), інші.

Важко склалася доля Овідія. Його збірник “Мистецтво любові” приніс йому
величезну популярність і обвинувачення в аморальності. Потім він
звернувся до класичних сюжетів – “Метаморфози” (“Перетворення”) –
поетична переробка міфів, у сюжеті яких присутні чудові перетворення. За
не зовсім зрозумілих, ймовірно політичних, причин Овідія було заслано до
Причорномор’я, звідки він писав пройняті тугою “Листи з Понту” (грецька
назва Чорного моря – Понт Евксинський).

У римські часи з’явилося багато новинок у книжковій справі. Крім
папірусу, поширився винайдений у малоазійському місті Пергамі матеріал
для письма – особливим чином оброблена шкіра – пергамент. Крім
книг-сувоїв з’явилися книги–кодекси, які від сучасних книг відрізнялися
тільки способом скріплення аркушів. Бібліотеки як сховища документів,
книг існували вже давно, а ось бібліотеки для громадського користування
виникли саме в Римі. Цікаво, що в цих бібліотеках були передбачені
досить ізольовані місця для роботи, оскільки в ті часи люди читали
виключно вголос.

Мистецтво. Для практичних римлян мистецтво було одним із засобів
розумної організації життя, звідси – провідне місце архітектури. В
архітектурі римляни об’єднали етруську і грецьку традиції, східні
елементи. Римляни урізноманітнили будівельні матеріали: використали дуже
міцний з’єднувальний вапняковий розчин, винайшли бетон. Римські
архітектори і будівельники досконало освоїли і дуже широко використали
арочну конструкцію, її розвитком стали склепіння і купол.

Центрами політичного і культурного життя в містах були форуми (буквальне
значення – ринкова площа). Тут на ранніх етапах проводилися народні
збори, зводилися головні храми та інші громадські споруди (більшість з
них являли собою базиліки – прямокутні в плані, розподілені поперечними
стінами на декілька залів, у перекладі – “царський будинок”). Всіх
перевершував уже в республіканську епоху, звичайно ж, римський форум.
Юлій Цезар поклав початок традиції будівництва форумів кожним новим
імператором (форум Августа, форум Траяна). Частиною форумів були
меморіальні споруди, які прославляли перемоги римської зброї, видатних
полководців, а потім імператорів: тріумфальні арки і колони (найбільш
знаменита – колона Траяна).

Як і раніше важливим було культове будівництво. На відміну від греків,
римляни вміщували колонаду найчастіше тільки перед фронтальною стороною
храму. Часто будували круглі в плані храми – ротонди (від латинського –
кругла). Вони розробили свої варіанти дорійського, іонійського і
корінфського ордерів, причому в їх використанні не було такої суворості,
як у греків. По мірі зростання могутності Риму храми, спочатку досить
скромні, ставали все багатшими і прекраснішими.

Свого найвищого втілення архітектурна й інженерна думка Стародавнього
Риму дістала в Пантеоні – храмі всіх богів, побудованому у II ст. н.е.,
ймовірно, Аполлодором Дамаським. Храм являє собою ротонду, вхід в яку
прикрашений портиком. Купол цього храму, відлитий з бетону, в діаметрі
перевищує 40 м (за розмірами він залишався в Європі неперевершеним до
ХIХ ст.) Люди старовини сприймали купол як символ неба – втілення
верховного бога Юпітера. У зв’язку з цим особливу роль відігравав єдиний
отвір, розміщений у вищій точці купола. Стовп світла, який проникав
через нього, ставав центром композиції. Периметр храму і його висота
практично однакові, такі пропорції “збільшують” приміщення. У нішах
навкруг залу у давнину стояли статуї богів. Дуже багатими є внутрішнє
оздоблення різними сортами мармуру, яке повністю збереглося до наших
днів. Уперше в світовій архітектурі в цьому храмі головна роль відведена
не зовнішньому вигляду, а створенню особливої внутрішньої атмосфери.

У Стародавньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це
передусім амфітеатри. Найбільший – амфітеатр Флавіїв або Колізей (I ст.
н.е.). Місця для 50 тисяч глядачів спиралися на конструкцію, фасад якої
має вигляд триярусної аркади. Арена у формі еліпса була забезпечена
складною системою підземних технічних приміщень. Важливою частиною
римського способу життя були терми, які служили не тільки лазнями, але і
культурними центрами, місцями зустрічей, відпочинку. В епоху імперії
терми стали величезними спорудами з внутрішнім оздобленням, які не
поступалися палацам. Крім приміщень з холодними і гарячими басейнами,
вони включали зали для відпочинку, для фізичних вправ, а іноді й
бібліотеки. У бідних міських районах уперше з’являються багатоповерхові
житлові будинки – інсули.

Уславили римлян і їх технічні споруди. Мережа чудових мощених камінням
доріг з’єднувала всі частини величезної держави. Найдавніша Аппієва
дорога, яка вела в Рим, служить і зараз. Римляни запозичили на Сході і
довели до досконалості арочну конструкцію мостів. Міста обов’язково
оснащувалися складною системою водопостачання. Символом могутності і
багатства Риму була протічна вода, яка струмувала в римських вуличних
фонтанах. Водопроводи були як підземними, так і наземними. У наземних
водопроводах – акведуках – керамічні труби клали на високу аркаду. Для
брудної води будувалися підземні канали.

Свої особливості мало образотворче мистецтво. Якщо грецька скульптура
прославилася насамперед узагальненими образами, які втілювали людську
красу, то в Римі значного розвитку набув жанр психологічного
скульптурного портрета. Його джерелами були: особливий культ родини
(латиною – “фамілії”), предків у римлян, з одного боку, а з другого –
нове сприйняття особистості, її ролі в історії. Мистецтво “оживило”
історію, залишивши портретну галерею її головних дійових осіб: Помпея
Великого, Юлія Цезаря, Цицерона, Октавіана та інших.

Фресковий живопис і мозаїка – реалістичні, з багатою колірною гамою, з
передачею об’єму і глибини простору – стали відомі після розкопок міст
Помпеї і Геракуланума, знищених під час виверження вулкана Везувій у 79
р. н.е. Ця трагедія, яка принесла загибель людям, зберегла життя творам
мистецтва. Розкопки тут розпочали у XVIII ст., вони тривають і зараз.
Про живописні портрети дізналися після археологічних знахідок у
Фаюмському оазисі в Єгипті, де склався поховальний обряд, що об’єднав
східні і західні традиції. На дошках (іноді – тканинах) на восковій
основі були написані портрети померлих, які вражають витонченістю, а
також точністю передачі не тільки зовнішності, але й внутрішнього світу
людини.

Виникнення театрального мистецтва в Римі пов’язане зі святами збору
урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були міми – побутові
комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний
прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії
за грецьким зразком. Римські актори походили з середовища
вільновідпущеників або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне
становище. У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні
(для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.

Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися
циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію
театральної культури.

Висновки

В античності порівняно з давньосхідними цивілізаціями було зроблено
принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення
художньої творчості – складається гуманістична традиція. Відмінність
полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що
культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на
подальший розвиток культури.

При всій єдності античної культури, її грецький і римський етапи мають
свої особливості. На політичне й релігійне мислення, філософські та
юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи сильніше
вплинув Рим. У культурній традиції Східної Європи, в тому числі України,
провідним через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності
зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в
культурі, особливо – християнська релігія.

Використана література:

Антична Греція. – В 2-х тт. – М.: Наука, 1993.

Богомолов А. С. Антична філософія. – М.: изд-у МГУ, 1985 -368 з.

Віннічук Л. Люди, вдачі і звичаї Древньої Греції і Ріма.- М.: Вища
школа, 1988. – 496 з.

Гріненко Г.В. Хрестоматія по історії світової культури. – М.: Юрайт,
1998.- 669с.

Iсторiя свiтової культури. – Лібiдь, 1994.-320 з.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020