.

Правова культура Козацької доби (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
803 3928
Скачать документ

Реферат на тему:

“Правова культура Козацької доби”

За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти
високий рівень своєї правової культури. Величезне значення в політичному
житті українських земель мала поява і розвиток такої суспільної верстви
як козацтво, центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут
виникали зародки української державної організації з притаманними їй
елементами демократизму. У першій половині XVII ст. Січ стає своєрідним
центром визвольного руху українського народу.

Найвищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші
питання, були загальні або, як їх частіше називали, військові ради.
Збиралися вони регулярно у точно визначені строки — 1 січня і 1 жовтня
кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те була
воля товариства. На військових радах вирішувалися усі найважливіші
питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна і укладався мир,
об’являлися військові походи, каралися злісні злочинці, щорічно
переділялися поміж куренями землі, річки, озера, ліси, рибні лови тощо,
обиралася і зміщалася козацька старшина.

Крім загальних військових рад, у запорізьких козаків були ще й ради по
куреням, які частіше звалися “сходками”. Курінні сходки збиралися у разі
потреби для вирішення дрібних справ, термінових питань, а також таємних
справ.

Були ще сходки по паланкам. Вони розглядали переважно дрібні
господарські спори, оскільки населення паланок складалося з нежонатих
козаків, які займалися господарством.

На Запоріжжі склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у
другій половині XVI — на початку XVII ст. були військові начальники —
кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман, військовий писар,
курінний отаман; військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш,
пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові
начальники-полковник, писар, осавул.

Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар складали так звану
військову старшину. Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували
на посаді один рік. До числа військової старшини інколи включалися
курінні отамани. У мирний час військова старшина займалася
адміністративними і судовими справами, а під час війни очолювала
козаків, передаючи свої повноваження наказний старшині.

Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову,
адміністративну, судову і духовну владу. У воєнний час кошовий отаман
був лише володарем Запоріжжя і в своїх діях керувався звичаями і
традиціями козацтва. Обов’язки кошового отамана зводились до
затвердження обраних військовою радою службових осіб, узаконення
розподілу за куренями земель, розподілу військової здобичі і військових
доходів, прийняття до Січі нових людей і звільнення старих козаків,
встановлення дипломатичних контактів з сусідніми державами. При всій
повноті влади кошовий отаман ніколи не був абсолютним диктатором. Його
влада обмежувалась трьома умовами: звітом по закінченні строку
повноважень перед військовою радою, річним строком перебування на посаді
і, нарешті, самою військовою радою.

Військовий суддя був другою після отамана службовою особою на Запоріжжі.
Його основний обов’язок — здійснення суду над козаками. Крім цього, він
призначав начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як
наказний отаман.

Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи
війська: надсилав накази по куренях і паланках, здійснював усі
розрахунки, приймав укази і послання, що надходили на його ім’я.

Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі, а
під час військових дій у військових таборах стежив за виконанням судових
рішень кошового отамана і військової ради, проводив дізнання щодо
злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство
для війська на випадок війни, видавав хлібне і грошове забезпечення
козакам, відав охороною кордонів та ін.

Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада
курінного отамана також була виборною. Курінними отаманами обирали людей
здібних, хоробрих, рішучих. Обрання курінного отамана було внутрішньою
справою певного куреня і виключало втручання у цей процес козаків інших
куренів. Курінний виконував в Січі функції інтенданта: його прямим
обов’язком було забезпечення козаків усім необхідним (продовольством,
паливом тощо), збереження грошей і майна козаків у курінній скарбниці.

За військовою старшиною йшли військові чиновники, головною метою яких
було надання допомоги службовим особам військової старшини у виконанні
їх обов’язків. Військовий довбиш відав полковими літаврами, якими
збирали козаків на раду. Крім того, він був присутній при виконанні
судових вироків, забезпечував стягнення податків і торгового мита.
Військовий пушкар завідував всією запорізькою артилерією. Під його
началом знаходилася військова в’язниця. Військовий тлумач виконував
обов’язки перекладача. Інколи він відряджався у прнкорлонні райони для
здійснення військової розвідки. Військовий кантаржій був охоронцем
військових мір та ваг, які були однакові для всього Запоріжжя. Військові
шафарі збирали мито (“перевозне”) на переправах через річки Дніпро, Буг,
Самару. Військовий булавничий, бунчужний і хорунжий відповідно зберігали
булаву, бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове
знамено — хоругву. Військові чауші виконували функції посланників.

Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і
паланкова. Вона вважалась вище за рангом від військових чиновників, але
на відміну від них діяла за межами Січі в паланках. Похідну старшину
складали полковник, осавул і писар. Вони діяли під час війни. Паланкову
старшину складали полковник, осавул, писар, підосавул і підписарій. їх
влада поширювалась на козаків, які мешкали за межами Січі, у слободах і
зимівниках. Усі представники паланкової старшини обирались на свої
посади і залишали їх після загальної військової ради, тобто рівно через
рік. Влада паланкового полковника у межах його паланки була досить
широкою: він фактично виконував функції отамана, зрозуміло, в межах
території паланки.

В організації козацького самоврядування, яке склалося в Запоріжжі, можна
знайти зародки майбутньої української державної організації. Характерно,
що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної
влади мала можливість виконувати складні функції внутрішньої і
зовнішньої політики, притаманні лише державній владі. Ось чому деякі
автори вважають за можливе оцінювати Запорізьку Січ, як “своєрідне
державне утворення” в низов’ях Дніпра або “республіку з яскраво
вираженими демократичними рисами”, підкреслюючи, що “в
конкретно-історичних умовах XVI—XVII ст. Запорізька Січ, як
військово-політичне утворення українського козацтва, в силу специфічної
тодішньої ситуації виконувала функції державного об’єднання” і мала риси
ранньобуржуазних республік.

Військова старшина, спираючись на багате козацтво, намагалися
використати цю суспільно-політичну організацію у власних і речах. Вона
досить часто не звітувала перед козаками про свою політичну діяльність,
всупереч звичаям, що склалися, утримувала у своїх руках виборні посади
протягом кількох років. У знаряддя класового впливу старшина перетворила
також військовий суд. Однак засилля старшини не взмозі було зруйнувати
основні демократичні принципи побудови органів
військово-адміністративної влади, скасувати притаманні цій системі риси
демократизму. Запорізьке лицарське братство мало великий вплив на
процеси державотворення. Мабуть, саме це мав на увазі К.Маркс, коли
характеризував Запорізьку Січ як християнську козацьку республіку.

Багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був
використаний у ході визвольної війни українського народу 1648—1654рр.

Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право —
сукупність правових звичаїв, що встановлювались сфері козацтва.
Важливість цього джерела підкреслює той факт, ш одразу після приєднання
України до Росії царська грамота від 2-березня 1654 p. надавала війську
Запорізькому право судитися “своїх старшин по давнішнім правам їх”,
тобто на основі звичаєвого права. А база звичаєвого права закладалася
якраз у XV — середині XVII ст. Спочатку особливу популярність звичаєве
козацьке право одержало у середовищі українських селян, що тікали від
своїх хазяїв і властей у райони середнього і нижнього Придніпров’я.
Норми звичаєвого права, які склались у Запорізькій Січі, закріплювали
військово-адміністративну організацію козацтва, деякі правила воєнних
дій, роботу судових органів, порядок землекористування і укладення
окремих договорів, види злочинів і покарань. Наявність у козацтва свого
особливого права визнавалася польським урядом. Незважаючи на суворість,
а інколи нещадність норм звичаєвого козацького права, в ньому була
“чесність велика”. Живучі “на основі старожитніх і найстаріших звичаїв”,
козацтво всіляко відстоювало звичаєве козацьке право, побоюючись, що
писане право зможе обмежити козацькі вільності.

Формування національної держави дуже впливало на формування права, що
діяло в Україні. Але воно розвивалося дещо іншим чином, ніж державність.
Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися
лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів,
— “Статут на волоки”, королівські і сеймові конституції, ординацію
війська запорізького.

Зберегли чинність основні джерела права, що діяли в Україні до 1648 p. —
Литовські статути, магдебурзьке право та інші, оскільки їх норми
відповідали характеру феодальних відносин і захищали, особливо III
Литовський статут, інтереси українських феодалів. Саме тому дія цих
джерел поступово розширюється. У III Литовський статут вносяться нові
положення, що зміцнюють пануючу роль українських феодалів. Оскільки
збільшується число привілейованих міст, розширюється також і сфера
застосування магдебурзького права. Серед його актів варто, перш за все,
виділити “Порядок прав цивільних”.

Право України вирішує нове для себе завдання — оформлює і закріплює
розбудову української держави. Будучи звичаєвим правом, воно протягом
1648—1654 років регулює широке коло відносин, і насамперед організацію
полково-сотенної системи як основи державності, систему судочинства і
багато іншого, аж до порядку ведення бойових дій.

Виникають й нові джерела права, які є прямим результатом створення
української держави. Йдеться про універсали гетьмана Б.Хмельницького. Це
були розпорядчі акти вищої влади, загальнообов’язкові для всього
населення України. Щоправда, нерідко універсали видавали і полковники.

Зміст універсалів відбивав зміни у суспільно-політичному і економічному
ладі України, які вимагали свого правового регулювання, а також звичаї.
Саме універсали санкціонували й корегували ті з них, які визначали
організацію і діяльність полково-сотенної системи управління. Універсали
регулювали широке коло відносин (наприклад, поземельних з роздачею
земель старшині у власність і користування; адміністративних, пов’язаних
з призначенням на посаду) Універсали також вимагали від адміністраторів
карати смертю розбійників.

В розглядуваний період Україна в особі гетьмана приступає до укладення
міжнародних угод. Ними оформлювалося і утверджувалося становище України
як суб’єкта міжнародно-правових відносин і разом з тим закріплювався
процес розвитку і міжнародного визнання української держави. В ряд з
міжнародними актами варто поставити й Березневі статті, оскільки вони
були відповіддю на статті Б.Хмельницького і врешті-решт оформили
обопільну угоду України з Росією.

Право власності. Регулювання права власності зосередилося на наданні
козацькій старшині маєтків “в ранг” як нагороду за служіння під час
перебування на певній посаді. Таким чином був оформлений новий, під
умовою, статус земельної власності — рангові маєтки, рангові землі.

Злочини і покарання за них. Система злочинів і покарання за них
скорочується за рахунок виключення з неї замахів на королівську владу і
магнатсько-шляхетський порядок управління, а також злочинів проти
католицької церкви. Але з’явилися нові склади злочинів: зрада повсталому
українському народові, невиконання вимог старшинської адміністрації,
ненадання допомоги під час бою.

Міри покарання в умовах війни було ужорсточено. Дисципліна серед козаків
підтримувалась суворими покараннями в разі порушення її. Зрадників
страчували усіх без винятку (вже згадувалося про страту Худолія —
ватажка козаків, які у 1650 p. повстали проти Б.Хмельницького).
Безпощадно було страчено й тих старшин, які наприкінці 1651 p. — на
початку 1652 p. створили опозицію Хмельницькому (це були полковники
С.Герасимов, М.Гладкий, Л.Мозиря, С.Підібайло та ін.). Суворо карали
осіб (здебільшого це були селяни), які нападали на
старшинсько-шляхетські маєтності.

У той же час спостерігається чимало випадків, коли смертна кара
замінювалася штрафами.

Судочинство. Процес в генеральному, полкових, сотенних і курінних судах
відбувався за нормами звичаєвого права. Зберігалося шлякування чи
гоніння слідом. Це був засіб досудового слідства. Засідання були
публічними. Допускалося оскарження рішень і вироків у сули вищої
інстанції. Вироки, винесені за злочини, вчинені у бойових діях,
оскарженню не підлягали.

Отже, у 1648—1654 pp. починає створюватися національна правова система
України, хоча вона все ще грунтувалася на Литовських статутах і
магдебурзькому праві. Це явище було пов’язане з молодістю української
державності.

Використана література

Енциклопедія українознавства. — Т. 4. — С. 1241.

Історія української культури. — С. 156.

Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва
до середини XVII ст. // УЇЖ. — № 5. — С. 69.

Наливайко Д. С. Козацька Християнська республіка // Запорізька Січ у
західноукраїнських історико-літературних пам’ятках. К., 1992. — С. 85.

Степанков В. Є. Українське козацтво і формування національної держави на
Україні // УЇЖ. — 1990. — N” 12. — С. 23.

Смолій В. А. Про нові підходи до вивчення історії українського козацтва
// УЇЖ. — 1990. — № 12. — С. 14

Аполович О. Розповіді при запорізьких козаків. К., 1991 – С. 11.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020