.

Література і образотворче мистецтво епохи Середньовіччя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1502 6759
Скачать документ

Реферат на тему:

Література і образотворче мистецтво епохи Середньовіччя

1. Історичні передумови формування середньовічної культури.

Початок доби середньовіччя поклала криза, що її переживав римський світ
у ІІІ столітті. Передусім далася взнаки боротьба, яку вів Рим з
провінціями і в які так і не зміг перемогти. Середньовіччя успадкувало
цю боротьбу, на його культуру впливали процеси як об’єднання, так і
уособлення різних частин Заходу, в ній відбилися, з одного боку, цілком
щире бажання об’єднатись у християнській вірі, з іншого – не менш
пристрасний потяг до національної самостійності.

Римський світ фактично розколовся після заснування імператором
Константаном у 324 році нового Рима – Константинополя, проте остаточний
поділ імперії стався після смерті Феодосія І в 395 році. Вже у 330 році
Константинополь стає резиденцією імператора, й відтоді Захід і Схід
(Візантія) йшли у своєму розвиткові різними шляхами. Надалі ці
відмінності тільки глибшали, а суперечності, що існували між частинами
колишньої імперії, загострювалися, зрештою призвівши до розриву, який
теж наклав свій відбиток на розвиток середньовічної культури.

В цей саме час починається й оте характерне для середній віків змішання
народів, що надало культурі середньовіччя особливого колориту. У ІІІ
столітті римські імператори мусили визнати варварів, приймаючи їх до
війська або дозволяючи їм як конфедератам чи союзникам селитися на
окраїнах імперії.

Не можна оминути також іще однієї обставини, яка великою мірою вплинула
на формування середньовічної культури. Більшість варварських народів на
довгому шляху міграції (“велике переселення”), що призвів у Західну
Європу, в результаті контактів з різними цивілізаціями, збагатили свої
ремесла, мистецтво, звичаї. Чимало з них прийняли християнство. Але
сталося так, що варвари-неофіти – остготи, вестготи, бургунди, вандали
та лангобарди – почали сповідувати аріанство. Ця християнська течія
названа за ім’ям олександрійського пресвітера Арія, що дав своє
тлумачення догмату Трійці (він стверджував, що Христос не вічний, а
створений єдиним Богом). 325 року скликаний з ініціативи імператора
Константина Нікейський собор засудив аріанство як єресь. Проте так можна
було вгамувати теологічні пристрасті серед єпископів, але не уникнути
сутичок і розбрату, що виникали між римлянами-католиками й
варварами-аріанами.

У VІІІ столітті провідну роль у європейських політичних і культурних
справах перебрало франкське королівство. Це сталося завдяки зусиллям
династії Меровінгів, що дістала ім’я від напівлегендарного засновника
роду Меровія. У ній найпомітнішою постаттю був Хлодвіг, який почав із
того, що охрестився зі своїм військом не за аріанським, а за католицьким
обрядом, здобувши в союзники всю ієрархію католицької церкви на чолі з
папою, а також досить впливове чернецтво.

2. Характерні риси літератури і образотворчого мистецтва

епохи Середньовіччя

Термін “середні віки” з’явився в Європі в ХV ст. і набув широкого
вжитку, охоплюючи своїм змістом період від античності до Новітніх часів.
Це була епоха зі своєю, не схожою ні на яку іншу систему культурних
цінностей, епоха, яка виникла в хаосі великого переселення народів і
залишила значний слід у культурному розвитку людства.

Суттєві зміни відбувалися в мистецтві книги, яка  перестала бути
надбанням лише вузького кола освічених кліриків. Книга стає більш
прив’язаною до реального життя, що позначилося на її форматі, котрий
значно зменшився, набуває поширення навчальна література, а також записи
поетичних та прозових творів. Створення книг перестає бути справою
виключно церковних осіб.

Щодо розвитку світської літератури, то вона не була відображенням
дійсності, а подавала ідеальні уявлення про людину. Основні жанри цього
періоду – епос, лірика, романи. Середньовічний героїчний епос
представлений такими літературними пам’ятками, як французька “Пісня про
Роланда””, іспанська “пісня про мого Сіда” і т.д.

Значне місце в Середньовічній літературі посідали оповіді про подвиги
лицарів. Зростання ролі бюргерства змусило еліту виробити кодекс, який
можна було б проставити наміром “третього стану” піднятися на вищі щаблі
у суспільстві. Тому в куртуазній (лицарській) літературі герой неодмінно
вихвалявся чудовим генеалогічним деревом. У лицарській літературі
описувалися незвичайні пригоди лицарів, їх випробування. Звичайною темою
куртуазного роману було також випробування вірності. Найвідомішими
лицарськими романами були “Івен, або лицар Лева” Кретьєна де Труа та
“Роман про Тристана та Ізольду”.

Покровителем наук і мистецтв вважався Кассіодор. Його основний твір
“Варії” – традиції Риму. Світила медицини: Гіппократ, Гален та ін.
Ієрарх католицької церкви говорив, що блаженний той, хто знаходить
мудрість від Бога. Утворився жанр церковної літератури – агіографія, яка
пояснює долю душі після смерті.

Саме в цей час формується загальноєвропейський художній стиль, якому
французькі археологи дали назву “романського”. Характерною рисою Романки
було пробудження інтересу до людської особистості.

У той же час були зроблені перші літературні записи середньовічного
епосу та героїчних пісень. “Пісні про Роланда” та “Пісні про мого Сіда”,
які мали європейський резонанс і являли собою одну з вершин
західноєвропейської середньовічної культури. “Пісня про Роланда” (1100
р.) є одним з найвизначніших творів фр. епосу, який складається із 4002
віршів. Вся оповідь пройнята ідеєю релігійної боротьби з мусульманами і
особливою місією Франції в цій боротьбі. Водночас в поемі відобразились
і соціально-політичні суперечності, характерні для феодалізму Х-ХІ ст..

Вершиною іспанського народного епосу стала “Пісня про мого Сіда”.
Головний герой поеми Руй Діас відіграв значну роль у звільненні Іспанії
від маврів, став її національним героєм.

Саме в цей час Європа захоплювалася романами В.Гюго “Собор Паризької
Богоматері”, Вальтера Скотта та ін. Вони надали образові Середньовіччя
ареолу романтичної фантазії й таємничості.

Сучасна наука розглядає культуру середніх віків, як складову частину
розвитку людства. Культура цього часу позначилася на розвитку філософії,
релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення
літератури та мистецтва. Творчість митців залишила людству невмирущі
художні цінності.

Середньовічне мистецтво було тісно пов’язане з християнською ідеологією.
Християнство відкинуло ідеали, що надихали античних художників ( радість
буття, чуттєвість, тілесність, оспівування людини, яка усвідомлює себе
прекрасним елементом світу), не сприймало античної гармонії тіла і духу,
людини і земного світу.

Церква вважала, що мистецтво повинне благотворно впливати на людську
душу, тобто бути морально-виховним. Головну увагу митці Середньовіччя
приділяли світу потойбічному, божественному, їхнє мистецтво було Біблією
для неписьменних, засобом привернення людини до Бога. Перехід від
зовнішнього світу до внутрішнього, духовного світу людини – ось головна
мета середньовічного мистецтва.

Середньовіччя відкрило такі форми мистецтва, котрі мали величезну силу
впливу на простих людей. Насамперед це відбулося завдяки постійному
піклуванню про змістовну сторону творів, а також ретельно розробленій
символічній мові мистецтва. Головним завданням було втілення
Божественного начала в різних його проявах, з усіх почуттів людини
перевага віддавалась стражданню, бо за святим вченням воно є вогнем, що
очищає душу.

Головним жанром був іконопис. Ікони були засобом емоційного зв’язку з
Богом для неписьменних мас. Ікони, що зображували Бога, святих мадонн,
були глибоко символічними. Вони не повинні були збуджувати почуттєву,
тілесну уяву. Зображення повинні були сприйматися як утілення
Божественного, показувати світову скорботу Бога про своїх грішних дітей.

Головним у зображенні були очі (дзеркало душі), фігури часто були ніби
відірваними від землі. Художники не надавали  великого значення фону,
тому із живопису на довгі роки зник пейзаж.

Окрім ікон, важливе значення мало також монументальне мистецтво
Середньовіччя – настінні розписи та мозаїки. Розписи вкривали стіни і
склепіння храмів, скульптура була і в інтер’єрі, і ззовні. Мистецтво
повинно було не тільки виховувати і наставляти, але й застрашувати.
Звідси обов’язкові  “Страшний суд”, апокаліптичні видіння, історія
страждань і смерть Христа ( “Страсті Христові”), Житія святих –
страдників за віру на зображеннях. Боротьба за людську душу між ангелами
і сатаною була улюбленим мотивом романського мистецтва.

Серед титанів середньовіччя одне з перших місць по праву належить
Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення,
його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне
мистецтво – усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних
сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвитий
особистості, про яке мріяли кращі з мислителів і письменників XV- XVI
століть.

Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох –
раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід
XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо
ставить собі метою дати об’єктивне відображення дійсності. Але цю
дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм,
типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє
аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко
затемнював головне. Його цікавлять нові задачі – удосконалення
психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього
світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої
монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості
образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього
міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається
реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високу ступень
розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є
процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником
усіх великих майстрів високого Відродження.

Леонардо склався як художник так, імовірно, значною мірою і як вчений у
майстерні Верроккіо. Ранні малюнки і картини Леонардо ясно показують,
якою чудовою школою реалістичного мистецтва була ренесансна майстерня.
Тут усі робилося для того, щоб навчити з раннього років правильно
малювати і допомогти опанувати реалістичним методом.

Малюнки Леонардо 70-х років свідчать про пильне й уважне вивчення
молодим художником натури. Він замальовує обличчя, що сподобалися
йому,,пейзажі, рослини, фігури тварин, вона без утоми робить
найдокладніші етюди драпірувань, домагаючись максимальної рельєфності в
передачі складок, він виконує вражаючі вже на цьому ранньому етапі своєю
зрілістю композиційні начерки для картин. Природа у всіх своїх
різноманітних проявах уладно волоче його до себе. Він схиляється перед
її дивною красою і досконалістю, перед нескінченною розмаїтістю її форм.

Протягом 70-х років Леонардо виконав ряд картин, щодо яких дотепер
йдуть гарячі суперечки в науці. У майстерні Верроккіо застосовувалася
спільна робота вчителя й учнів над тим самим добутком; у зв’язку з цим,
природно, виникають великі складності при розпізнанні окремих художніх
почерків. Кілька років назад наука все-таки схилилася до того, щоб
приписати молодому Леонардо дві речі, що найчастіше зв’язували з ім’ям
Верроккіо. Це «Благовіщення» і «Портрет Джіневри де Бенчі». В обох цих
роботах Леонардо виступає перед нами ще як типовий майстер XV століття,
що віддає перевагу подробицям перед цілим.

Найбільш зрілим добутком молодого Леонардо є «Мадонна з квіткою». У цій
картині він представив щастя молодої матері, що грає із сином, якому
вона простягнули квітку. Леонардо домігся чудової злитості композиції,
об’єднавши фігури Марії і дитини в нерозривну групу на темному тлі
стіни, прорізаної праворуч вікном. Живопис XV століття не знала
настільки зроблених композиційних рішень.

У 1480 році Леонардо згадується як має «casa sua», тобто свою власну
майстерню. Приблизно, приблизно в тому ж році виникла картина «Мадонна
Літта», що зберігається в Державному Ермітажу. Ця картина написана
темперою, тобто фарбами, розведеними на яєчному жовтку. До цієї техніки
Леонардо прибігав лише у виді виключення, що пояснює трохи не звичайну
для нього манеру листа – менш м’яку і більш деталізовану.

На наступний рік він укладає з ченцями монастиря Сан Донато а Скопето
договір на вівтарний образ «Поклоніння волхвів». Ця картина, як і
більшість Леонардових речей, залишилася незакінченої.

Найбільш прославлений твір Леонардо – знаменита «Таємна вечеря» у
міланському монастирі Санта Марія делле Грацие. Цей розпис, у дійсному
своєму виді представляюча руїну, була виконана між 1495 і 1497 роками.
Причина швидкого псування, що давала про себе знати вже в 1517 році,
полягала у своєрідній техніці, що сполучила олію з темперою.

Висновок

Розвиток культури середньовічної Західної Європи характеризується
багатогранністю історичних і регіональних форм. Однак потенційне
багатство культурного життя тільки частково виявило свої можливості.
Розвинутись йому заважали громіздкі ієрархічні структури феодального
суспільства, церковний догматизм. Подальші культурно-історичні епохи
створять адекватні форми розвитку можливостей, закладених творчістю
народів Середньовіччя. Головним надбанням середньовічної культури було
те, що вона відкрила внутрішні сили людини, започаткувала гуманістичний
світогляд. Саме на цій основі вросла блискуча культура Ренесансу.

Використана література

Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство. – М., 1983.

Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Л., 1994.

Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. –
К.,

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

Хейзинга И. Осень Средневековья. – М., 1988.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020