.

Культура Африки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2142 24982
Скачать документ

РЕФЕРАТ на тему:

“Культура Африки”

Традиційні культури негритянських народів Африки мають свою специфіку,
що складається в їхній орієнтації на минуле. Це значить, що традиційне
африканське мислення виділяє тільки сьогодення і минуле, яке
сприймається зовсім по-іншому, ніж у сучасній європейській культурі. Ці
два виміри кенійський учений Дж. Ібіті назвав наступними термінами,
узятими з мови суахілі: саса — тепер і залгані — давно. Саса — це
усвідомлення людиною свого власного існування, час, у якому вона сама
бере участь чи приймала участь. Чим старша людина, тим довший період
саса. Майбутнє має тільки коротку цінність, немає майбутнього «самого по
собі», мислення про майбутнє є дуже короткою проекцією саса на поточні
потреби. І якщо саса — це автономний мікрочас, то залгані — макрочас,
усе, що було до поточного моменту, «цвинтар часу», по вираженню Дж.
Мбіті. Однак дане ефектне визначення не слід розуміти буквально, у дусі
сучасної європейської культури — адже «цвинтар часу» є живим, він
постійно присутній в африканському сьогоденні.

Ця орієнтація на минуле, постійне взаємопроникнення саса і залгані
знаходить своє вираження в різних сферах традиційних культур Африки: у
сфері релігійних вірувань і обрядовості, у сфері усної літератури, у
сфері мистецтва й ін.

Основним елементом африканської культури є міфи. У безписемних культурах
міф грає ту ж роль, що і догмат у релігіях письмових культур.
Африканські міфи пояснюють виникнення світу, відносини між людиною і
надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячують
суспільний лад і т.д.

Форми вираження міфу не обов’язково набувають оповідальної форми, міф
насамперед виражається в ритуалі й обряді. Можна вибудувати ряд форм
вираження міфу у відповідності з наступним ієрархічним порядком: від
усного викладу, адресованого публіці, до «мови мовчання» через «мову
аналогій»: музику, ритм танцю, картину, метафору, метонімію, символ.
Парадокс міфу полягає в тому, що він амбівалентний, він повинен
пояснювати, але одночасно ухилятися від відповіді, він герметичний і
езотеричний, він відноситься до того, що його перевершує. Міф ніколи не
містить всієї істини про залгані, звідси безліч різнорідних його версій,
що пояснює і визначене різноманіття культур Чорної Африки в їх єдності.

Дослідження свідчать про те, що міфологія традиційних локальних культур
(йоруба, догонів, бамбара, ашанті, готтентотів, бушменів і ін.)
впливають на повсякденне життя африканців. Всі африканські культури
мають релігійну основу, втілену в різних версіях міфу про залгані.
Традиційні релігії чорної Африки, подібно будь-яким родоплемінним
релігіям світу, містять у собі тотемізм, фетишизм, анімізм, культ
предків, хоча вони і мають специфічні особливості.

Як би не були різноманітні традиційні релігії Африки — анімістичні,
полідемонічні, політеїстичні, — усі вони (чи велика їхня частина)
володіють деякими загальними рисами в системі вірувань, культів і
соціально-культової організації. Це насамперед віра в містичні
перетворення, зв’язані з магічною силою окремих осіб. Повноправний член
суспільства, що став таким у результаті ініціацій, що перетворили його в
нову людину; власник лихого ока, чаклун, чарівник, що осяг таємні
знання, перевертень (людина-леопард, людина-лев, людина-крокодил і
т.п.); член таємного суспільства; відун з того світла: заклинатель дощу
і запалювач священного вогню; нарешті, священний цар, у який втілюється
містична сила космічних масштабів, — усі ці персонажі відомі локальним
релігіям у різних частинах Африки. Вони є об’єктами спеціальних культів,
покликаних регулювати їх магічну силу, підтримуючи її, не даючи їй
висохнути, направляючи і використовуючи її на благо людей чи (в
протидіючи їй.

Магічною силою, як вважається, володіють померлі старійшини — предки
живучих африканців-общинників. Нею наділені і продуктивні сили: родюча
оброблювана земля, вода, велика рогата худоба, залізні знаряддя
хлібороба, коваля, теслі. Незважаючи на поширення християнства й ісламу,
ці вірування зберігаються в традиційних, а іноді й у нових формах,
породжуваних сучасною африканською дійсністю.

Іншою загальною рисою є фетишизм: своєрідна форма поклоніння культовим
предметам (предмети, що наділяються надприродними властивостями), що вже
було відзначено в ряду народів Західної Африки середньовічними
португальськими хроністами. Третя загальна риса — тотемізм, окремі
елементи якого в XX ст. виявляються в багатьох народів Африки. У
сучасних йоруба роди носять назви слона, мавпи, змії; у нуер і дінка —
черепахи, пітона, бджоли; у кпелле – леопарда, шимпанзе, тютюну, пальми
рафії і т.д. Зберігається харчова табуація, тотемічні танці й ін.
Існують й окремі випадки «тотемічного ренесансу», наприклад, у таємних
ритуально-магічних товариствах і релігійних сектах, де тварина — тотем
(крокодил, змія, леопард) служить і символом нової надетнічної
спільності, і об’єктом сакрального шанування. Віра в надприродну
спільність із твариною як і раніше лежить в основі цих явищ
«неототемізму».

Четвертою рисою є віра в душі і духів — анімізм. Джерела анімізму варто
шукати в ранніх людських представленнях про небіжчика як особливого роду
фетиші — «живому мерці», по вираженню археолога М. Еберта, а також у
відповідній похоронній практиці. Наприклад, відповідно до вірувань
рукуба (Нігерія), перевтілення (реінкарнація) душі померлого не може
відбутися доти, поки не зникне трупний запах: вважається, що для цього
повинно пройти сім років. Серед найбільш зрілих форм африканських
анімістичних вірувань, в утворенні яких брали участь і окремі тотемічні
елементи, виділяється культ предків.

Віра в те, що померлі впливають на життя своїх нащадків і служать
гарантами їхнього земного благополуччя, є характерною рисою більшості
традиційних релігій Африки. Обряди, вчинені на честь родичів, що пішли,
займають чи не саме помітне місце в культовій практиці багатьох
африканських народів.

Можна сказати, що жодна скільки-небудь значна подія в житті колективу не
обходиться без приношення «жертв» предкам. Парадокс сучасної ситуації
полягає в тому, що світові релігії у відомій мері сприяли консервації
культу предків в Африці, перервавши процес його «природного вмирання».
Більше того, у деяких християнсько-африканських церквах (наприклад, у
кінбангізмі) культ предків переживає свій «ренесанс».

Становлять інтерес такі форми африканських традиційних релігій, як
знахарство і чарівництво, що дуже міцно злиті з іншими віруваннями. По
уявленнях африканців, відуни володіють вродженою шкідливою силою,
субстанцією, що дозволяє їм наводити псування, не роблячи магічних
обрядів, не застосовуючи заклинань, не вживаючи зілля. Іншими словами,
акт знахарства — це психічний акт, акт свідомості. Чаклунство ж — це
сукупність магічних обрядів, прийомів, способів, за допомогою яких
віруюча людина прагне вплинути на інших людей, явища природи, хід подій.
Чаклунство може бути доброчинним, спрямованим на благо громади, чи ж
шкідливим, тобто людям, що заподіює шкоду. Шкідливе чаклунство і
називається «чарівництвом», а люди, що займаються шкідливим чаклунством,
— відповідно «чарівники».

Відунів і чарівників ні в якому разі не можна плутати зі знахарями,
гадателями, жрецями й іншими служителями культу. Етнографи-африканісти
(М. Фортес, Е. Дитерлен і ін.) прийшли до висновку, що якщо служителі
культу — це офіційний, узаконений і контрольований суспільством канал
зв’язку з потойбічним, то відуни є символ неконтрольованого, незаконного
вторгнення нелюдського в людський світ. Іншими словами, віра у відунів —
не що інше, як віра в існування серед людей таємних носіїв зла, чия
людська оболонка — не більше ніж личина, що ховає їх щиру «нелюдську»
сутність. Можна сказати, що відун, по представленнях африканців, — це
«чужий», ворог, що ховається під маскою «свого». У сучасній Африці
знахарство і чарівництво усе ще впливає на свідомість більшості людей,
сильніше в селі, слабкіше в місті.

І нарешті, загальним для традиційних релігій чорної Африки є обряди й
ініціації, що представляють собою ритуальний символічний елемент життя
суспільства на ранніх ступенях їхнього розвитку. Проходження кожним
африканцем відповідного етапу життєвого циклу відзначають різні обряди,
зв’язані з його народженням, змужнінням, одруженням, народженням його
дітей, настанням старості і, нарешті, смертю. Усі ці обряди в більшій чи
меншій ступені забарвлені релігією, що припускає елементи
карнавальності. У ряду африканських народів ініціації стали частиною
системи таємних і напівтаємних товариств.

Деякі народності Чорної Африки сповідають релігії, що крім культу духів,
чи демонів, містять у собі й інші форми релігії. До них застосовують
назву «полідемонічні релігії», що містять у собі вказівки на дуже
істотний їхній елемент і разом з тим протиставлення цих релігій
політеїстичним по ознаці того ж елемента — шанування демонів, але ще не
богів.

У результаті синтезу західного християнства з традиційними африканськими
віруваннями на початку XX ст. виник кімбангізм. У ньому переплітаються
такі елементи християнства, як хрест, сповідь і месіанство, і традиції
старих африканських релігій, традиції фетишизму й анімізму, насамперед
культ предків. Кімбангізм дав сильний імпульс розвитку різних
афрохристиянських рухів.

Культури Африканського континенту внесли значний вклад у скарбничку
світової культури. Насамперед у контекст європейської культури органічно
ввійшов джаз, породжений на основі африканських традицій, його ритми
доставляють насолода, тому він зробив блискавичну кар’єру і відразу був
включений у класичний репертуар. Поява в Європі африканської пластики
мало найбільше значення для світової художньої пластики. Ехо культури
Чорної Африки можна знайти у творчості таких великих художників XX ст.,
як М.Вламінк, А. Дерен, Г. Матісс і насамперед Пікассо. Останньому
удалося сполучити двомірну перспективу, прийняту в західному живописі,
із третім виміром, представленим у формах африканської скульптури.

Саме це сполучення привело до кубізму. Кубістськими формами африканської
скульптури перейнялися художники найбільш абстракціоністських угруповань
і кубізм ввійшов в історію світової культури як один з найцікавіших
художніх напрямків. Африканська скульптура з’явилася також джерелом
натхнення для творчості представників німецького експресіонізму — Е.
Нольде, Е. Хірхнера й ін. Здатність до синтезу, що характеризує
мистецтво Чорної Африки, дотепер є одним з напрямків художніх пошуків
світової культури. Чарам африканської культури піддаються були такі
поети і письменники, як Гійом Апполінер, Жан Кокто й ін., а художні кола
з ентузіазмом зустріли збірники міфів, поезії і легенд, зібраних на
Чорному континенті Лео Фробеніусом, а потім опублікованих у численних
книгах і статтях. Можна привести ряд інших прикладів, що свідчать про
життєдайний вплив культур Чорної Африки на світову культуру, однак і так
ясно їхнє значення для людей XX ст.

Використана література:

Африка. Культура минулого і сьогодення. – М., 1999.

2. Країни світу. Словник-довідник. – К., 1996.

PAGE

PAGE 3

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020