РЕФЕРАТ
на тему:
“Комічне і трагічне”
Поняття трагічного
Трагедія – суворе слово, повне безнадійності. Воно несе в собі холодний
відблиск смерті, від нього віє крижаним подихом. Але подібно тому як
світло і тіні роблять предмети для зору об’ємними, свідомість смерті
змушує людину гостріше переживати всю принадність і гіркоту, усю радість
і складність буття. І коли смерть поруч, то в цій «прикордонній»
ситуації яскравіше видно усі фарби світу, його естетичне багатство, його
почуттєва принадність, велич звичного, чіткіше проступають істина і
фальш, добро і зло, сам сенс людського існування.
Трагедія – завжди оптимістична трагедія, у ній навіть смерть служить
життю.
Отже, трагічне розкриває:
загибель чи тяжкі страждання особистості;
непоправність для людей її втрати;
безсмертні суспільно цінні початки, закладені в неповторній
індивідуальності, і її продовження в житті людства;
вищі проблеми буття, суспільний сенс життя людини;
активність трагічного характеру стосовно обставин;
філософсько осмислений стан світу;
історично, тимчасово нерозв’язні протиріччя;
трагічне, втілене в мистецтві, впливає на людей.
Велике мистецтво завжди нетерпляче до прийдешнього. Воно квапить життя.
Те, що Гегель називав трагічною провиною героя, є дивна здатність жити,
не пристосовуючи до недосконалості світу, а виходячи з уявлень про
життя, яким воно повинно бути. Така незгода з навколишнім середовищем
чревате пагубними наслідками для особистості: над нею нависають грозові
хмари, з яких, зрештою, ударяє блискавка смерті. Однак саме не бажаюча
ні з чим погоджуватися особистість прокладає шлях до більш зробленого
стану миру, стражданням і загибеллю відкриває нові обрії людського
буття.
Центральна проблема трагедійного твору – розширення можливостей людини,
розривши ті границі, що історично склалися, але стали тісними для
найбільш сміливих і активних людей, одухотворених високими ідеалами.
Трагічний герой прокладає шлях до майбутнього, він підриває устояні
границі, він завжди на передньому краї боротьби людства, на його плечі
лягають найбільші труднощі. Трагедія дає концепцію життя, вона розкриває
її суспільний зміст. Суть і ціль людського буття неможливо знайти ні в
житті для себе, ні в житті, усунутим від себе: розвиток особистості
повинен йти не за рахунок, а в ім’я всього суспільства, в ім’я людства.
З іншого боку, усе суспільство повинне розвиватися в людині і через
людину, а не всупереч їй і не за рахунок людини. Такий вищий естетичний
ідеал, такий шлях до гуманістичного рішення проблеми людини і людства,
такий концептуальний висновок, пропонований всесвітньою історією
трагедійного мистецтва.
Поняття комічного
«Тлумачний словник» пише: «Сміх – короткі і сильні видихальні рухи при
відкритому роті, які супроводжуються характерними переривчастими
звуками». Все вірно. Але якби у сміха було лише це, то він був потрібний
тільки для того, щоб валити карткові будиночки, і ніколи не став би
предметом естетичного розгляду.
На ділі сміх, як відзначив Салтиков–Щедрін, зброя дуже сильна, тому що
ніщо так не збиває з пантелику порок, як свідомість, що він розкритий, і
що з приводу його вже роздався сміх.. Герцен писав, що «сміх одне із
самих могутніх знарядь руйнування; сміх Вольтера бив і палив, як
блискавка. Від сміху падають ідоли, падають вінки й оклади, і чудотворна
ікона робиться почорнівшою і дурно намальованою картинкою».
Можна було б нескінченно продовжити хвалебу і славослів’я на честь
сміху. І це не поганий об’єкт поклоніння. У всякому разі, краще
поклоніння гумору, чим обожнення особистості. У відомому змісті сміх і
обожнена особистість – суперники, взаємовиключаючі один одного. Перемога
одного майже виключає буття другого.
Усі панегірики на честь сміху стверджують за ним славу наймогутнішої
зброї. У століття атомної бомби славити зброю було б негуманно, однак,
на відміну від всякої іншої зброї, сміх має колосальну вибірковість.
«Куля – дурна», не розбирає, у кого летить, їй це байдуже. Сміх завжди
«мітить шельму». Він може потрапити тільки в уразливе місце особистості
чи в уразливу особистість. Сміх – могутній засіб суспільного впливу,
грізна і гуманна зброя.
Комічне – реальність. Ідеалісти заперечують об’єктивну основу комічного.
От так, наприклад, німецький письменник і естетик Жан Поль розглядає
природу комізму на матеріалі одного з епізодів «Дон–Кіхота» Сервантеса.
Коли Санчо Панса висить всю ніч у повітрі над дрібною канавою, вважаючи,
що під ним стоїть прірва, то при даному припущенні його дії цілком
зрозумілі. Він був би дурнем, зважившись зітрибнути і розбитися. Чому ж
ми сміємося? Суть комічного для Жана Поля в «підстановці»: «Ми позичаємо
його (Санчо Панса) прагненню наше розуміння справи і погляд на речі і
витягаємо з такого протиріччя нескінченну незгідність…комічне…завжди
живе не в об’єкті сміху, а в суб’єкті». (Жан Поль. «Дошкільна естетика».
Гамбург, 1804, стор. 104).
Однак, в епізоді із Санчо Панса справа не в тому, що ми підставляємо
під чуже прагнення протилежне розуміння обставин. Комічне закладене в
самому об’єкті. Комічний сам Санчо Панса, тому що при усій тверезості
мислення він виявився боязкуватий і не зміг розібратися в реальній
обстановці. Ці якості протилежні ідеалу, і тому, природно, вони служать
об’єктом осміяння.
Людське суспільство – щире царство комедії, так само як і трагедії.
Людина – єдина істота, що може і сміятися, і викликати сміх, чи,
точніше, людський, суспільний зміст є у всіх об’єктах комедійного сміху.
Інколи дослідники помилково шукають джерело комізму в природних
особливостях явищ природи: у примхливості хмар, гір, мінералів
(наприклад, сталактитів), у незвичайності вигляді і поведінці мавп,
ведмедів, лис, у дивному виді кактусів. Німецький філософ А. Цейзінг
говорить, що в одній зі сцен «Гамлета» Шекспір глузує з комічних
метаморфоз хмар. Але чи не так це?
Гамлет. Ви бачите ось цю хмару, майже що верблюд?
Полоній. Їй – богу, вона дійсно схожа на верблюда.
Гамлет. По-моєму, вона схожа на ластівку.
Полоній. У неї спина, як у ластівки.
Гамлет. Чи як у кита?
Полоній. Зовсім як у кита.
Однак Шекспір тут осміює не «метаморфози хмар», а метаморфози
безпринципного, догідливого Полонія.
Деякі теоретики приводять на перший погляд більш переконливі приклади
природного комізму – тварина в байці. Однак ще естетика 18 ст. довела,
що тварини в байках уособлюють ті чи інші людські характери. Комічне
завжди об’єктивна суспільна цінність явища. Природні властивості тварин
(рухливість і кривляння мавпи, розвинуті інстинкти лисиці, що
допомагають їй обманювати ворогів, неповороткість ведмедя і т.д.)
асоціативно зближаються з людськими звичками, вчинками, манерами і
стають об’єктом естетичної оцінки на основі суспільної практики. Вони
з’являються у своєму комізмі лише тоді, коли через їхню природну форму
проглядається соціальний зміст – людські характери, відносини людей і
т.д. Через природні явища здійснюється осміяння людських недоліків:
метушливості, хитрості, незграбності, повільності, тугодумства.
Сміх можуть викликати різні явища: і лоскіт, і гарячливі напої, і
звеселяючий газ. В Африці відзначені випадки інфекційно–епідемічного
захворювання, що виражається у вигляді виснажливого сміху. Скупий Лицар
посміхається своїм скарбам, а Чичіков – із приводу щасливого результату
своєї безчесної справи.
Однак не все смішне комічне, хоча комічне завжди смішне.
Комічне – прекрасна сестра смішного, що породжує соціально значимий,
одухотворений естетичними ідеалами, світлий, високий сміх, що заперечує
одні людські якості і суспільні явища і стверджуючий інші. У залежності
від обставин явище може чи бути смішно, чи комічно. Коли в людини
зненацька падають штани, що оточують можуть розсміятися. Однак тут немає
щирого комізму. Але от у короткометражному угорському фільмі «Помста
шлюбу» зображений недбайливий працівник пошивної майстерні, що надяг
штани власного виробництва. Коли падають штани з цього винуватця власних
халеп, сміх знаходить комедійний характер.
Комізм соціальний своєю об’єктивною (особливості предмета) і своєї
суб’єктивною (характер сприйняття) стороною. Сприйняття комічного завжди
соціальне обумовлено. Те, що смішне одному, іншому може представлятися
сумним. Історичне, національне, класове і загальнолюдське знаходяться в
комічному в складній діалектичній єдності.
Використана література
Борев Ю. Естетика. М., 1999 р.
Борев Ю. Естетика. М., 1988 р.
Дивненко О. В. Естетика. М., 1995 р.
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
