Реферат з української літератури
Утвердження критичного реалізму у Тараса Шевченка
Дальше поглиблення кризи самодержавно-кріпосницького ладу, розклад
феодальних відносин та інтенсивне зростання капіталізму в Росії в
40-60-х pp. XIX ст. загострили соціальні й політичні конфлікти,
активізували суспільне життя в країні. Це був період, коли всі питання
зводилися до проблеми ліквідації кріпацтва, а «передова думка Росії під
гнітом небачено дикого і реакційного царизму жадібно шукала правильної
революційної теорії».
Програма товариства — ліквідація кріпосного права і національної
нерівності, скасування дворянських привілеїв — об’єктивно несла відгомін
соціальних прагнень широких народних мас. У товаристві існували два
напрями — революційно-демократичний на чолі з Т. Шевченком, який
виступав за революційне, збройне розв’язання антикріпосницьких і
антисамодержавних вимог, та буржуазний, який обстоював шлях реформ,
мирної угоди з поміщиками і монархічним урядом.
Боротьба проти численних залишків кріпосництва ще протягом багатьох
десятиліть становила глибинну суть суспільно-економічного життя Росії,
соціальну основу революційного руху. Важливу роль у посиленні визвольних
прагнень всіх уярмлених народів Європи, у тому числі українського,
відіграло польське повстання 1863р.
Вихід у 1840 р. «Кобзаря» Т. Шевченка знаменував початок нової доби в
історії літератури і всього суспільного життя українського народу.
Увібравши найкращі традиції багатовікової народнопоетичної і писемної
культури, вирісши на ґрунті визвольних прагнень уярмлених мас, творчість
Шевченка справила значний вплив на духовний розвиток народу, характер і
спрямування культури багатьох наступних поколінь.
Ідеї заснування періодичних видань українською мовою виношували
Г.Квітка-Основ’яненко, І. Срезневський, П. Гулак-Артемовський,
М.Максимович, А. Метлинський, Є. Гребінка, а згодом Т. Шевченко,
М.Костомаров, П. Куліш, І.Бецький, але на перешкоді ставали суворі
цензурні умови та урядові заборони.
Цікава побутовими деталями, «Наталя» ідеалізує тогочасне селянське
життя. В дусі сентиментальної чутливості у творі поетизуються
матеріальний достаток, господарська і куркульська хватка, а традиційний
міф про можливість збагачення далеко від рідних країв обґрунтовується
релігійним почуттям героїв та сприянням «пречистої». Зображені в поемі
картини життя давали, за словами І. Франка, «зовсім невірне поняття про
тодішню кріпацьку Україну».
Шевченко великий не тільки тим, що мав геніальний поетичний хист, а й
тим, що присвятив його справі визволення трудящих, що був
поетом-революціонером, учасником суспільно-визвольного руху, його
значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і
національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
Дитячі враження залишили глибокий слід у свідомості Шевченка і мали
величезний вплив на формування його особистості й на всю творчість. Уже
в дитинстві він відчув на собі, що таке кріпацтво, сваволя поміщиків,
знущання сильного над слабим, голод, сирітство і виснажлива праця.
Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 р.
Щоправда, в ранніх творах Шевченка майже немає безпосереднього викриття
самодержавства й кріпосництва. Поет осуджує сучасний лад переважно в
історичних творах у формі алюзій, протиставляючи сучасності героїчне
минуле. Приховану думку про ворожість народові кріпосницької дійсності
несуть у собі і ліричні персонажі — це люди нещасливої долі.
Безпосередньо тему кріпацтва Шевченко вперше порушує в поемі «Слепая», в
якій гостро осуджує поміщицьку мораль. Але тут осудження кріпосництва
має ще дещо романтично-абстрактний характер.
Народні перекази й пісні були основним джерелом героїко-історичної поеми
«Гайдамаки», присвяченій Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768 р.
на Правобережній Україні проти польської шляхти (використав поет також
історичні праці й художні твори українських, російських і польських
істориків і письменників про Коліївщину). В умовах кріпосницької Росії
поема, в якій возвеличувалося народне повстання проти соціального й
національного гноблення, сприймалася як найактуальніший твір
революційного звучання. Головним героєм поеми є повсталий народ,
узагальнений образ якого конкретизований в індивідуальних
образах-персонажах Яреми, Ґонти, Залізняка, Волоха та ін. Сюжетна лінія
наймита Яреми — у рядового учасника Коліївщини — це історія того, як
народне повстання розпрямило пригноблену людину, в якої в боротьбі за
волю «виросли крила».
Ранній Шевченко — поет-романтик. Його романтизм має виразно революційні
риси. Це романтизм протесту проти існуючої дійсності, в основі якого —
мрія поета про кращу долю народу й утвердження його права й права
окремої людини на свободу.
Оригінальність Шевченка-поета визначає не тільки його величезний і
неповторний талант, а й його соціальна позиція поета пригноблених мас.
Саме визвольна боротьба селянства, речником якого виступив автор
«Гайдамаків», як і передова думка тогочасної Росії й України, живили
його поезію. Шевченко-поет починався в Петербурзі, тодішньому центрі
російського, визвольного руху й літературного життя.
На Україні поет на власні очі побачив розгул кріпосництва, сваволю
поміщиків і чиновників, злиденне життя селянства і прийшов до висновку
(до нього він був підготовлений своїм попереднім життям і передовою
думкою Росії), що революція — єдиний шлях до соціального й національного
визволення народу. Відтоді його творчість набуває відверто
антисамодержавного й антикріпосницького спрямування.
Твори періоду «трьох літ» написані рукою зрілого майстра і свідомого
«мужицького» революціонера, який віддав свій талант визволенню народних
мас. Шевченкова поезія охоплює тепер значно ширше коло явищ суспільного
буття, а художнє відтворення дійсності стає класово спрямованішим,
соціально конкретнішим і аналітичнішим, ніж раніше. У його творчості цих
років домінує громадянська поезія революційного змісту, не розрахована
на цензурний друк. Віднині політична поезія автора «Сну» й «Кавказу» —
важливий складовий елемент революційного процесу не тільки на Україні, а
й у всій Російській імперії. У творах періоду «трьох літ» політичні ідеї
поета стають його художніми ідеями й визначальним формотворчим чинником
поезії. Саме ідейна позиція Шевченка — поета «мужицької революції» —
зумовила його звернення до політичної сатири, інвективи, викривального
монологу, до образів найширших художніх узагальнень. Його революційні
поезії одверто «підбурливі», спрямовані на активний вплив на свідомість
читача. І водночас вони наскрізь ліричні.
Поема «Сон» (з підзаголовком «комедія») — перший сатиричний твір
Шевченка і перший у новій українській літературі твір політичної сатири,
спрямованої проти соціального й національного гноблення українського
народу, проти підвалин тодішнього соціально-політичного ладу —
самодержавства, кріпосництва, церкви — та проти рабської покірливості
мас. Написана до появи сатири Салтикова-Щедріна, до кращих сатиричних
творів Некрасова, до листа Бєлінського Гоголю, до приходу в літературу
Чернишевського, Добролюбова й поетів «Искры», поема «Сон» стала
принципово новим явищем у літературі не лише України, а й усієї Росії. В
ній вперше в історії сатири самодержавство викривалося з позицій
кріпосного селянства, яке усвідомило себе (в особі Шевченка) політично.
Перша сатира Шевченка стала першою сатирою вітчизняної революційної
демократії і поставила його в один ряд з найвидатнішими сатириками
світової літератури.
Поет малює викривальні картини покріпаченої України («опухла дитина,
голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне»), сибірської каторги
(перший в українській літературі образ покараного революціонера— «царя
волі»), Петербурга. «Раю» для людей він не знаходить, існує той «рай»
тільки для царя і його вельмож. У поемі «Сон» Шевченко вперше в
українській літературі створює узагальнену художню панораму
соціально-політичного буття царської Росії у його найсуттєвіших виявах.
Це насамперед кріпосництво (образ українського села), рекрутчина і
солдатчина, політичний терор (образ сибірської каторги). Це цар і його
поплічники (сцени в палаці). Це суспільно пасивний загал («недобитки
православні»). Це кричущі соціальні суперечності міста («Уже вбогі
ворушились…».
Помітно збільшується кількість поезій соціально-побутового змісту, на
теми життя кріпацького села. В умовах кріпосницької Росії
соціально-побутова тема, якій поет надавав виразно викривального
спрямування, набувала політичного значення. За гостротою викриття
кріпосницького ладу на рівні побуту соціально-побутові вірші й поеми
періоду заслання близькі до політичних поезій «трьох літ». Трагізм
людської долі в «темному царстві» самодержавно-кріпосницького ладу і
водночас здатність людини протистояти нелюдським суспільним обставинам —
домінуюча тема «невільницької» поезії Шевченка.
На засланні Шевченко написав дев’ять соціально-побутових поем на сюжети
з життя українського села. П’ять з них — «Княжна», «Варнак», «Меж
скалами, неначе злодій», «Марина» («Неначе цвяшок, в серце вбитий»),
«Якби тобі довелося» — одверто антикріпосницькі. Кожна з цих поем —
розповідь про те, як кріпосницький лад ламає й калічить людські долі.
Так, у поемі «Княжна» пан «дочку й теличку однімає у мужика»,
наживається на голоді, ґвалтує власну дочку. У поемі «Варнак» пан
знеславлює наречену кріпака. У поемі «Марина» поміщик віддає в солдати
кріпака, щоб зробити своєю коханкою його молоду. Схожа колізія й у поемі
«Меж скалами, неначе злодій». У поемі «Якби тобі довелося» панич
намагається зґвалтувати дівчину-кріпачку. Як бачимо, сюжетні колізії цих
антикріпосницьких поем досить схожі: майже всі вони варіюють мотив
збезчещення паном селянки (варіації того самого мотиву, як зазначалося,—
характерна риса художньої індивідуальності поета). Такий аспект викриття
кріпосництва через побут (зображення морального звиродніння панства і
безправності кріпаків) не новий у поезії Шевченка («Слепая», «Осика»).
Та в соціально-побутових поемах років заслання з’являється й новий мотив
— мотив стихійного опору скривджених панській сваволі («Варнак»,
«Марина», «Якби тобі довелося»).
Образам кріпосників-«нелюдів» протистоять індивідуалізовані образи
позитивних героїв — селян. Це вже не персоніфіковані «обставини», а
особистості з індивідуальною психологією. Як і в попередні роки, поет
створює образи «праведників», в яких втілює свій етичний ідеал життя «по
правді». Таким є образ «праведного» Максима («Москалева криниця»), який
бачить своє призначення на землі в тому, щоб творити добро людям. Таким
є один з найпривабливіших жіночих образів Шевченка — героїні поеми «Якби
тобі довелося», яка пішла в Сибір за хлопцем, що врятував її від
панича-гвалтівника. Таким є образ Петруся з однойменної поеми, який взяв
на себе провину своєї коханки-генеральші. Майже всі Шевченкові позитивні
герої — безвинні жертви суспільного ладу. І не тільки жертви, а й
месники й протестанти. Кріпачка Марина зарізала пана («Марина»).
Хлопець-кріпак заколов вилами панича-гвалтівника («Якби тобі довелося»).
Народним месником стає герой поеми «Варнак». Соціально активних героїв
поет знаходить тепер не тільки в минулому України, а й у тогочасній
дійсності. Те, що його герої з народу типу Варнака й Марини — стихійні
протестанти, відповідало рівневі суспільної свідомості мас тієї доби.
У 1852-1857 pp. y Новопетровському укріпленні Шевченко написав
російською мовою ряд повістей, з яких збереглося дев’ять — «Наймичка»,
«Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы»,
«Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Втрачено текст
«Повести о безродном Петрусе». За словами Шевченка, він написав їх
близько двадцяти.
Конкретний зміст революційних поезій Шевченка останніх років життя
визначала насамперед боротьба революційної демократії за розв’язання
селянського питання в інтересах народу.
Ось характерна для Шевченка медитація, якою завершується вірш «О люди!
люди небораки!»:
Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить (2, 411).
Ці рядки характерні для Шевченка експресивним стилем, «вибуховістю»
переживання ліричного «моменту», так і драматизмом поетичної думки,
породженої спостереженням і осмисленням суперечностей буття тогочасного
суспільства.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
