Реферат на тему:
Що таке анатомія?
Анатомія наука про будову організму і всіх його органів. Термін
“анатомія” походить від давньогрецького anatome — розтинання. Це
пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був
метод розтинання трупів.
Такий аналітичний підхід до вивчення будови тіла людини відповідає лише
на запитання, як побудований організм, що є основним завданням описової
анатомії. Проте описова анатомія не могла задовольнити медицину, і
виникло завдання з’ясувати, чому саме так побудований організм.
У зв’язку з цим форма і будова людського тіла розглядаються в
безперервному її розвитку, взаємозв’язку організму із соціальним
середовищем та навколишньою природою.
Анатомія є однією з найдавніших наук. Вже первісні мисливці знали про
положення життєво важливих органів, про що свідчать наскальні малюнки. У
Древньому Єгипті в зв’язку із застосуванням ритуального бальзамування
трупів, були описані деякі органи, наведені дані про їхню функцію. У
папірусі написаним єгипетським лікарем Імхотепом (ХХХ століття до н.е.)
говориться про головний мозок, діяльність серця, поширення крові по
судинах. Згадування про серце, печінку, легені та інші органи тіла
людини містяться в древнекитайській книзі «Нейцзин» (XI-VII ст. до
н.е.). Тоді ж, китайський імператор Гванг Гі видає «Лікарський порадник»
з першими в історичному літописі анатомічними малюнками. У ХVІІІ
столітті до н.е. виготовлялися глиняні таблички з зображенням внутрішніх
органів. В індійській книзі «Аюрведа» («Знання життя», ІХ-III ст. до
н.е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м’язи, нерви, типи
статури і темпераменту, головному і спинному мозку. У I столітті до н.е.
у вірменських лікарнях стали проводитися обов’язкові анатомічні
дослідження.
Великий вплив на розвиток медицини й анатомії зробили вчені древньої
Греції, їм же належить заслуга створення анатомічної номенклатури.
Першим грецьким анатомом вважають лікаря і філософа Алкмеона
Кротонського, що володів прекрасною технікою препарування. Видатними
представниками грецької медицини й анатомії були Гіппократ, Аристотель,
Герофіл. Гіппократ (460-377 р. до н.е.) учив, що основу будіву організму
складають чотири «соки»: кров (sanguis), слиз (phlegma), жовч (chole) і
чорна жовч (melaina chole). Від переваги одного з цих соків залежать і
види темпераменту людини: сангвінік, флегматик, холерик і меланхолік.
Названі види темпераменту визначали, по Гіппократові, тимчасово і різні
типи конституції людини, що можуть змінюватися відповідно до змісту тих
же «соків» тіла. Виходячи з такого представлення про організм, Гіппократ
дивився і на хвороби, як на результат неправильного змішання рідин.
По Платону (427-347 р. до н.е.), організм людини керувався не
матеріальним органом – мозком, а трьома видами «душі», чи «пневми», що
містяться в трьох найголовніших органах тіла – мозку, серці і печінці
(триніжок Платона).
Учень Платона Арістотель (384-323 р. до н.е.) зробив першу спробу
порівняння тіла тварин і вивчення зародка і з’явився зачинателем
порівняльної анатомії й ембріології. Аристотель висловив вірну думку про
те, що усяка тварина походить від живого.
У Древньому Римі, медицина багато років була заняттям рабів і не була в
пошані, по цьому давньоримські вчені не внесли в анатомію значного
внеску. Однак, великою їхньою заслугою варто вважати створення
латинської анатомічної термінології. Найбільш яскравими представниками
римської медицини були Цельс і Гален.
Гален дивився на організм, як на чудову машину. Він вважав людське тіло
сформованим із щільних і рідких частин (вплив Гіппократа) і досліджував
організм шляхом спостереження над хворими і розкриття трупів тварин. Він
одним з перших застосував вівісекцію і з’явився основоположником
експериментальної медицини. Протягом усього середньовіччя в основі
медицини лежали анатомія і фізіологія Галена. Його основні праці по
анатомії це – «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин
людського тіла».
Позитивну роль у наступності античної науки зіграв і мусульманський
Схід. Так, Ібн Сіна, чи Авіценна (980-1037), написав «Канон лікарської
науки» (близько 1000 р.), що містить значні анатомо-фізіологічні дані,
запозичені в Гіппократа, Аристотеля і Галена, до яких Ібн Сина додав
власні представлення про те, що організм людини керується не трьома
органами (триніжок Платона), а чотирма: серцем, мозком, печінкою і
яєчком (чотирикутник Авіцени). «Канон лікарської науки» складає з п’яти
книг, з’явився кращим медичним твором епохи феодалізму, по ньому училися
лікарі Сходу і Заходу до XVII сторіччя. Інший учений-медик Ібн-ан-Нафис
з Дамаска (XIII в.) відкрив легеневе коло кровообігу.
В епоху Середньовіччя наука, у тому числі й анатомія, були підлеглі
релігії. У цей час в анатомії не було зроблено істотних відкриттів. Були
заборонені розкриття, виготовлення кістяків. Дослідження в області
лікування продовжувалися тільки на сході – у Грузії, Азербайджану,
Сирії.
Анатоми епохи Відродження зруйнували схоластичну анатомію Галена і
побудували фундамент наукової анатомії, вони домоглися дозволи на
проведення розкриттів. Були створені анатомічні театри для проведення
публічних розкриттів. Зачинателем цієї титанічної праці з’явився
Леонардо да Вінчі, основоположником – Андрій Везалий і Вільям Гарвей.
Леонардо да Вінчі (1452-1519), зацікавивши анатомією як художник, надалі
захопився нею як наукою, одним з перших став розкривати трупи людей для
дослідження будови людського тіла. Леонардо вперше правильно зобразив
різні органи людського тіла, уніс великий вклад у розвиток анатомії
людини і тварин, а також з’явився основоположником пластичної анатомії.
Творчість Леонардо да Вінчі, як думають, уплинуло на праці Андрія
Везалия. У найстаршому університеті Венеції, заснованому в 1422 р.,
утворилася перша медична школа епохи капіталізму (Падуанская школа) і
був побудований (у 1490 р.) перший у Європі анатомічний театр.
У Падуе в атмосфері нових інтересів і запитів і виріс реформатор
анатомії Андрій Везалий (1514-1564). Замість схоластичного методу
тлумачення, характерного для середньовічної науки, він використовував
об’єктивний метод спостереження. Широко застосувавши розкриття трупів,
Везалий уперше систематично вивчив будівлю тіла людини. При цьому він
змело викрив і усунув численні помилки Галена (більш 200) і цим почав
підривати авторитет господствовавшей тоді галеновской анатомії. Так
почався аналитиче-ский період в анатомії, протягом якого було зроблене
безліч відкриттів описового характеру. Везалий приділив основну увагу
відкриттю й опису нових анатомічних фактів, викладених у великому і
багато ілюстрованому керівництві «Про будівлю тіла людини в сімох
книгах», «Епитоме» (1543). Опублікування книги Везалия викликало, з
одного боку, переворот в анатомічних представленнях того часу, а з
іншого боку – скажений опір реакційних анатомов-галенисгов, старавшихся
зберегти авторитет Галена. У цій боротьбі Везалий загинув, але справа
його розвивалося його учнями і послідовниками.
Так Габріель Фаллопій (1523-1562) дав перший докладний опис розвитку і
будівлі ряду органів. Його відкриття викладені в книзі «Анатомічні
спостереження». Бартоламео Євстахій (1510—1574) крім описової анатомії,
вивчав також історію розвитку організмів, чого не робив Везалий. Його
анатомічні пізнання й описи викладені в «Посібнику з анатомії», виданому
в 1714 р. Везалій, Фаллопій і Євстахій (свого роду «анатомічний
тріумвірат») побудували в XVI ст. міцний фундамент описової анатомії.
XVII ст. з’явився переломним у розвитку медицини й анатомії. У цьому
сторіч був остаточно довершений розгром схоластичної і догматичної
анатомії середньовіччя і закладений фундамент істинно наукових
представлень. Цей ідейний розгром зв’язаний з ім’ям видатного
представника епохи Відродження, англійського лікаря, анатома і фізіолога
Вільяма Гарвея (1578-1657). Гарвей, як і його великий попередник
Везалій, вивчав організм, користаючись спостереженнями і досвідом. При
вивченні анатомії, Гарвей не обмежувався простим описом структури, а
підходив з історичної (порівняльна анатомія й ембріологія) і
функціональної (фізіологія) точок зору. Він висловив геніальний здогад
про те, що тварина у своєму онтогенезі повторює філогенез, і в такий
спосіб передбачив біогенетичний закон, уперше доведений А.О. Ковалевским
і сформульований пізніше Геккелем і Мюллером у XIX сторіччі. Гарвей
затверджував, що усяка тварина походить з яйця. Це положення стало
гаслом для наступного розвитку ембріології, що надає право вважати
Гарвея її основоположником.
З часів Галена в медицині панувало навчання про те, що кров, наділена
«пневмою», рухається по судинах у виді припливів і відливів: поняття про
круговорот крові до Гарвея ще не було. Це поняття народилося в боротьбі
з галенізмом. Так, Везалий, переконавши в непроникності перегородки між
желудочками серця, першим почав критику представлення Галена про перехід
крові з правої половини серця в ліву нібито через отвори в
межжелудочковой перегородці. Учень Везалия Реальд Коломбо (1516-1559)
довів, що кров із правого серця в ліве попадає не через зазначену
перегородку, а через легені по легеневих судинах. Про це ж писав
іспанський лікар і богослов Мигуель Сервет (1509-1553) у своєму добутки
«Відновлення християнства». Він був обвинувачений у єресі і спалений зі
своєю книгою на багатті в 1553 р. Ні Коломбо, ні Сервет, очевидно, не
знали про відкриття араба Ибн-ан-Нафиса. Інший спадкоємець Везалия і
вчитель Гарвея Ієронім Фабриций (1537-1619) описав у 1574 р. венозні
клапани. Ці дослідження підготували відкриття кровообігу Гарвеем, що, на
підстави своїх багаторічних (17 років) експериментів, відкинув навчання
Галена про «пневме» і замість представлення про припливи і відливи крові
намалював струнку картину круговороту її. Результати своїх досліджень
Гарвей виклав у знаменитому трактаті «Анатомічні дослідження про рух
серця і крові у тварин» (1628), де затверджував, що кров рухається по
замкнутому колу судин, проходячи з артерій у вени через дрібні трубочки.
Маленька книжка Гарвея – це ціла епоха в медицині.
Після відкриття Гарвея ще залишалося неясним, як кров переходить яз
артерій у вени, але Гарвей пророчив існування між ними невидимих оком
анастомозів, що і було підтверджено пізніше Марчелло Мальпігії
(1628-1694), коли був винайдений мікроскоп і виникла мікроскопічна
анатомія. Мальпигии зробив багато відкриттів в області мікроскопічної
будівлі шкіри, селезінки, бруньки і ряду інших органів. Вивчивши
анатомію рослин, Мальпигии розширив положення Гарвея «усяка тварина з
яйця» у положення «усе живе з яйця». Мальпигии з’явився тим, хто відкрив
передвіщені Гарвеем капіляри. Однак він думав, що кров з артеріальних
капілярів попадає спочатку в «проміжні простори» і лише потім у капіляри
венозні. Тільки А.М.Шумлянский (1748-1795), що вивчив будівлю бруньок,
довів відсутність міфічних «проміжних просторів» і наявність прямого
зв’язку між артеріальними і венозними капілярами. Таким чином,
А.М.Шумлянский уперше довів, що кровоносна система замкнута, і цим
остаточно «замкнув» коло кровообігу. Тому відкриття кровообігу мало
значення не тільки для анатомії і фізіології, але і для всієї біології і
медицини. Воно ознаменувало нову еру: кінець схоластичної медицини і
початок наукової медицини.
У XIX столітті стала зміцнюватися діалектична ідея розвитку, роблячи
переворот у біології і медицині і ставшая цілому навчанні, що поклало
початок еволюційної морфології. Так, член Російської Академії наук
К.Ф.Вольф (1733-1794) довів, що в процесі ембриогенеза, органи виникають
і розвиваються заново. Тому в противагу теорії преформізму, відповідно
до якого всі органи існують у зменшеному виді в половій клітці, він
висунув теорію епигенеза. Французький натураліст Ж.Б.Ламарк (1774-1828)
у своєму творі «Філософія зоології» (1809) одним з перших висловив ідею
еволюції організму під впливом навколишнього середовища. Продовжувач
ембріологічних досліджень К.Ф.Вольфа російський академік К.М.Бер
(1792-1876) відкрив яйцеклітину ссавців і людини, установив головні
закони індивідуального розвитку організмів (онтогенезу), що лежать в
основі сучасної ембріології, і створив навчання про зародкові листки. Ця
дослідження створили йому славу батька ембріології. Англійський учений
Чарльз Дарвін (1809-1882) у своєму добутку «Походження видів»» (1859)
довів єдність тваринного світу.
Ембріологічні дослідження А.О.Ковалевського, а також К.М.Бера, Мюллера,
Ч.Дарвіна і Геккеля знайшли своє вираження в так називаному
біогенетичному законі («онтогенез повторює філогенез»). Останній був
заглиблений і виправлений А.Н.Северцовим, що довів вплив факторів
зовнішнього середовища на будову тіла тварин і, застосувавши еволюційне
навчання до анатомії, з’явився творцем еволюційної морфології.
Після Водохрещення Русі й в епоху феодалізму, разом із православ’ям
поширилася і візантійська культура, медицина розвивалася в монастирях,
при яких духівництво засновувало лікарні (монастирська медицина).
Знання, якими користалися медики того часу – це відкриття античної
науки. Анатомія і фізіологія для перших російських лікарів були
викладені в трактаті невідомого автора під заголовком «Арістотелеві
проблеми», а також у коментарях ігумена Бєлозерського монастиря Кирила
за назвою «Галиново на Иппократа», а анатомічна термінологія — у творі
Іоанна Болгарського «Шестоднев».
У феодальній Росії В 1620 р. було засновано медичне управління –
Аптекарський Наказ, а при ньому в 1654 р. перша медична школа. Анатомія
в цій школі викладалася по керівництву Везалія «Про будову людського
тіла».
На початку XVIII ст. у Росії почалася епоха Петра I. Він сам дуже
цікавився анатомією, який навчався під час своїх поїздок у Голландію, у
знаменитого анатома Рюиша. У нього ж він придбав колекцію анатомічних
препаратів, що, разом із зібраними по указі Петра виродками
(«монстрами») послужило підставою для створення в Петербурзі першого
природничонаукового музею – «Кунсткамери натуральних речей» (музей
природних рідкостей). Частина цих препаратів збереглася і дотепер. У
1706 р. у Москві була створена перша лікарська школа, який керував
доктор Микола Бидлоо. Його праця «Наставляння для вивчаючих хірургію в
анатомічному театрі», був основним підручником для вивчення анатомії в
подібних школах.
У 1725 р. у Петербурзі була створена Російська академія наук, у якій був
закладений міцний фундамент для розвитку анатомії. В Академії наук
працювали геніальний росіяни вчений і основоположник природознавства в
Росії М.В.Ломоносов. Він призивав до вивчення анатомії шляхом
спостереження і тим самим указав правильну перспективу її розвитку. Він
оцінив також значення мікроскопа для вивчення невидимих оком структур.
Учень і вихованець М.В.Ломоносова А.П.Протасов був першим російським
академіком-анатомом, після якого і почався бурхливий розвиток цієї науки
в Росії. Розвитку анатомії сприяли й інші послідовники М.В.Ломоно-сова:
К.И.Щепин, що першим стала викладати анатомію російською мовою, М.И.Шеин
– автор першого російського анатомічного атласу «Syllabus» (1744) і один
із творців російської анатомічної номенклатури Н.М.Максимович-Амбодик,
що склав перший російський словник анатомічних термінів за назвою
«Анатомо-фізіологічний словник на російській, латинській і французькій
мовах» (1783), С.Г.Зібелін і його праця «Слово про будову тіла
людського».
У XVIII ст. почали закладатися основи мікроскопічної анатомії, що
зв’язано в Росії з ім’ям А.М.Шумлянського (1748-1795). А.М.Шумлянський
завершив правильне представлення про кровообіг, тому його ім’я повинне
стояти в одному ряді з іменами Гарвея і Мальпігі.
На рубежі ХVІІІ і XIX ст…, 1798 р., була заснована Санкт-Петербурзька
медико-хірургічна академія. Створену в Академії єдину кафедру анатомії і
фізіології, очолив П.А.Загорський (1764-1846), що написав перший
підручник анатомії російською мовою «Скорочена чи анатомія керівництво
до дізнання будівлі людського тіла на користь тих, хто навчався
лікарській науці» (1802) і створив першу російську анатомічну школу. На
честь його була вибита золота медаль і заснована премія його імені.
Завдяки діяльності Н.І.Пирогова, медицина взагалі й анатомія зокрема,
зробили гігантський стрибок у своєму розвитку. Н.И.Пирогов (1810-1881)
домігся величезних успіхів у розвитку хірургічної анатомії. Світову
славу йому створило твір «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і
фасций» (1837). Він ввів в анатомію новий метод дослідження — послідовні
розпили заморожених трупів («крижана анатомія») і на підставі цього
методу написала «Повний курс прикладної анатомії людського тіла»
(1843-1848) і атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами,
проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямках» (1851-1859).
Це були перші посібники з топографічній анатомії. Уся діяльність Н. И.
Пирогова склала епоху в розвитку медицини й анатомії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
