.

Теорія великих людей в менеджменті. Особисті якості та принципи ділової поведінки, які допомогли досягти їм успіху (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
547 4060
Скачать документ

Реферат на тему:

“Теорія великих людей в менеджменті.

Особисті якості та принципи ділової поведінки,

які допомогли досягти їм успіху”

Найбільш раннім підходом до вивчення і пояснення лідерства було
дослідження особистості (“Теорії особистості”), у яких була зроблена
спроба виявити ті якості, які відрізняють великі історичні постаті від
маси інших людей. Дослідники вірили, що лідери мають якийсь унікальний
набір особистих рис, даних їм від народження, які відрізняють їх від
“нелідерів”. Вони намагались встановити ці якості, навчитися їх
вимірювати і використовувати для виявлення людей, які здатні бути
лідерами.

У результаті багатьох досліджень, проведених в середині 50-х років, було
складено певний перелік виявлених лідерських якостей, серед яких
особливо відзначались такі:

– гострий розум чи видатні інтелектуальні здібності;

– вміння опановувати увагою інших і підкоряти їх своїй волі;

– впевненість у собі;

– активність та енергійність;

– знання справи.

Але багато людей з цими якостями не досягали значних лідерських висот і
залишалися послідовниками. Незважаючи на це, вивчення лідерських якостей
продовжувалось. Цікавий результат був отриманий професором психології
У.Х.Шелдоном [94], який намагався пояснити поведінку людини, виходячи із
будови її тіла (так звана конституціональна теорія). Провівши
надзвичайно багато вимірів параметрів людського тіла (біля 4 тисяч), він
поділив їх за сукупністю ознак на певні соматотипи. Досліджуючи
поведінку людей, що відносяться до того чи іншого соматотипу, він
побачив досить суттєву залежність між будовою тіла і типом поведінки.
Так, люди астенічної будови (ектоморфи) є тонкими, вразливими натурами,
більше схильними до замкнутості, прояву соціофобії. Їх антиподи –
ендоформи – огрядні, з надлишково розвиненою середньою частиною тулуба є
емоційно врівноваженими, добродушними, полюбляють гарну їжу та комфортні
стосунки. Ні ті, ні інші не претендують на лідерство серед ближніх. Інша
річ – мезоморфи – люди із міцною пропорційно розвиненою статурою, швидкі
у реакціях, впевнені у рухах, здатні до сильного опору. У них яскраво
виражене бажання домінувати над іншими, вони прагнуть влади, не бояться
ризику, агресивні і безжальні. Із них виходять сильні лідери. Шелдон
зробив висновок, що варто звернути увагу на особливості будови тіла
людини ще у дитинстві і не намагатися переломити її характер, готуючи її
до тієї діяльності, для якої не підходить її психотип. Але винятки,
безумовно, існують. Приклади Наполеона, Гітлера, Леніна, Сталіна,
Рузвельта підтверджують факт того, що особи з невідповідним соматотипом
можуть стати дуже впливовими фігурами.

Досить результативними були також дослідження У. Беніса, який вивчав
життя і діяльність 90 успішних лідерів і виявив такі, на його думку
визначальні, групи лідерських якостей:

· управління увагою, тобто здатність так уявити результат чи наслідки,
цілі чи напрямок руху, щоб це було привабливим для послідовників;

· управління значенням, тобто здатність так передати значення створеного
образу, ідеї чи бачення, щоб їх зрозуміли і прийняли послідовники;

· управління довірою, тобто здатність діяти з такою постійністю і
послідовністю, щоб отримати повну довіру підлеглих;

· управління собою, тобто здатність настільки добре знати і своєчасно
визнавати свої сильні і слабкі сторони, щоб для підсилення своїх слабких
сторін сміливо залучати інші ресурси, включаючи ресурси інших людей.

У. Беніс рекомендував лідерам ділитися владою в організації для
створення такої атмосфери, у якій люди відчують як свою цінність, так і
важливість своєї роботи, завдяки чому вони її краще виконують, роблячи
значний внесок у загальну справу.

Узагальнення результатів досліджень у напрямку вивчення особистих рис
людини, що дозволяють їй стати лідером, дозволили об’єднати їх у
наступні групи: фізіологічні, психологічні, інтелектуальні та ділові. До
фізіологічних відносять такі характеристики людини, як ріст, вага,
статура, стан здоров’я, енергійність тощо (про що говорилось вище).
Психологічні, або емоційні якості проявляються на практиці головним
чином через характер людини (для лідера важливо бути врівноваженим, але
рішучим). Інтелектуальні якості допомагають лідеру приймати правильні
рішення. Особисті ділові якості лідера впливають на його здатність
виконувати свої функції. Вони набувають і вдосконалюються з досвідом і
їх цінність для успіху зростає за рівнями організаційної ієрархії.
Перелік об’єднаних у ці групи якостей виявився досить великим (табл.)

Таблиця

Лідерські якості, притаманні успішним лідерам

Інтелектуальні здібності Риси характеру особистості Надбані навички та
вміння

· Розум і логіка

· Розсудливість

· Проникливість

· Оригінальність

· Концептуальність

· Освіченість

· Знання справи

· Розвинуті мовні навички

· Допитливість і пізнавальність

· Інтуїція · Ініціативність

· Гнучкість

· Пильність

· Творчість

· Чесність

· Особистісна цілісність

· Сміливість і самовпевненість

· Врівноваженість

· Незалежність і амбіційність

· Потреба у досягненнях

· Настирливість і наполегливість

· Енергійність

· Владність

· Працездатність

· Агресивність

· Прагнення до вищості

· Обов’язковість

· Чуйність · Вміння заручатися підтримкою

· Вміння кооперуватися

· Вміння завойовувати популярність і престиж

· Такт і дипломатичність

· Вміння брати на себе ризик і відповідальність

· Вміння організовувати

· Вміння переконувати

· Вміння змінювати себе

· Вміння бути надійним

· Вміння жартувати і розуміти гумор

· Вміння розбиратися в людях

Але з часом стало зрозуміло, що наявність чи відсутність вказаних рис у
певної людини не може однозначно свідчити на користь того, що вона
обов’язково стане, або не стане лідером. Тому подальші дослідження у
цьому напрямку втратили свою привабливість – вони не дозволили створити
“єдино вірний” образ лідера, а значить, закласти основи теорії. Окрім
того, через неможливість виміряти ступінь прояву різних лідерських
якостей у конкретної особи, не вдалося досягти практичного її
застосування – розробити програму навчання, яка б дозволяла формувати ці
риси у тих, хто готує себе до керівної роботи. Хоча сьогодні провідні
бізнес-школи пропонують тренінг-курси для розвитку лідерських рис, але
вони в основному стосуються лише вдосконалення ділових якостей і
комунікативних навичок.

Найбільш відомі дослідники лідерської поведінки – це К. Левін, Д.
МакГрегор, Р. Лайкерт, Р. Блейк та Дж. Моутон. У своїх роботах вони
вивчали стиль поведінки лідерів, який у контексті управління називається
стилем керівництва. Стиль керівництва – це звична манера поведінки
керівника щодо підлеглих для того, щоб вплинути на них і спонукати їх до
досягнення цілей організації. Він залежить від того, якою мірою керівник
делегує свої повноваження, від типу влади, що переважно ним
застосовується, від того, про що дбає керівник в першу чергу – про
налагоджування доброзичливих стосунків у колективі чи про виконання
виробничих завдань. Цілком зрозуміло, що поведінка того чи іншого
керівника не завжди може бути віднесена до певного стилю, оскільки в
кожній організації складається середовище, яке характеризується певним
набором цілей і задач, в ньому працюють люди з різними здібностями,
рисами характеру, системою світосприйняття тощо. Але вся складна гама
лідерства вкладається у шкалу між двома полярностями “автократія
–невтручання”, які і складають автократично-ліберальний континуум стилів
керівництва.

Найбільш ранніми дослідженнями ефективності стилів лідерства є роботи
К.Левіна. На той час (40-і роки ХХ століття), під впливом гуманістичного
підходу до управління, однозначно вважалось, що найефективнішим є
демократичний стиль управління. Однак Левін, вивчаючи три стилі
керівництва – авторитарний, демократичний і ліберальний – на прикладі
управління групами підлітків, дійшов висновку, що найефективнішим щодо
обсягів і якості робіт є перший. Але при цьому, у групі під керівництвом
авторитарного лідера спостерігались напружені стосунки, більша
агресивність, низька мотивація, менша оригінальність, більша тривога і
одночасно – залежніша і покірніша поведінка. При ліберальному
керівникові обсяги і якість роботи були найменшими, у поведінці членів
групи була відсутня цілеспрямованість, часто виникали ігрові моменти.
Керівник, що сповідував демократичні підходи у керуванні, добивався
середніх результатів, однак стосунки між членами його групи і групою та
ним самим були найкращими.

Лідери, орієнтовані на завдання, є ефективними у найбільш сприятливих
або у найменш сприятливих ситуаціях. Це може бути пояснено тим, що у
окремих ситуаціях вони усвідомлюють детермінованість, передбачуваність
результатів роботи, і вважають за краще не втручатися у роботу
підлеглих, оскільки вони з нею прекрасно справляться самі. Працівникам
це подобається і вони намагаються працювати добре. Ситуація 3 є дещо
гіршою у плані структурованості, але гарні стосунки з підлеглими і
сильні владні позиції керівника дозволяють йому розподілити роботу між
підлеглими, встановити стандарти її виконання і, здійснюючи рубіжний
контроль, координувати їх дії. У найменш сприятливій ситуації лідери
будуть втручатися у роботу підлеглих, вказуючи їм, що і як потрібно
робити.

Лідер, орієнтований на стосунки, буде ефективнішим у окремих ситуаціях.
Зокрема, за поганих стосунків, але високій структурованості задач лідер
буде більше уваги приділяти емоціям членів групи, оскільки впевнений у
тому, що способи виконання роботи їм зрозумілі.

У ситуації, коли лідера люблять, але завдання слабо структуроване і
повноваження лідера обмежені, він цілковито залежить від бажання
послідовників вирішити задачу і їх активності у досягненні бажаних
результатів, тому повинен зосередитись на психологічних аспектах
мотивації, орієнтуватися на творчий пошук, заохочення ініціативи тощо.
Ситуація 7 – одна з найгірших. Погані стосунки з групою і слабо
структурована задача не дозволяють лідеру ефективно контролювати
ситуацію. Але широкі владні повноваження допомагають йому перевести
увагу зі стосунків у групі на роботу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Альтман Г.Х. Звездные часы лидерства. Лучшие стратегии управления в
мировой истории: Пер. с нем. – М.: АО «Интерэксперт», 1999. – 272с.

2. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, «Світ»,
1995. – 296с.

3. Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем.
Серия «Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. –
512с.

4. Герчикова И.Н. Менеджмент.– М.: ЮНИТИ, 1995.– 480с.

5. Глухов В.В. Основы менеджмента. – СПб: «Специальная литература»,
1995. – 328с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020