Реферат на тему:
Управління інвестиційним ризиком
Уся життєдіяльність людини схильна до тих чи інших ризиків та до їх
сукупності. До того ж він породжує невпевненість у майбутньому. Та й
ризикованість будь-якого підприємства є альтернативою його дохідності.
Але ризик — це насамперед дія «без вірного розрахунку, котра підлягає
випадковостям».
Можливість прогнозувати з максимальним ступенем імовірності ту чи іншу
подію в майбутньому дозволяє відпрацювати у планах і прогнозах стратегію
протидії ризику. Співвідношення ступеня ризику і дохідності оцінюється
за статистичними методами, ймовірності дозволяють дати кількісну
характеристику ризику. Так, ймовірність настання (чи не настання) тієї
чи іншої події, як правило, можливо чисельно виміряти у відсотках або
інших відносних величинах.
Варіаційний аналіз і прогноз майбутніх подій стосовно підприємства
дозволяє ранжувати всі альтернативи за ступенем ризику та обрати
найпридатнішу. Вибір альтернативи може проходити в умовах визначеності
та невизначеності. Наприклад, очікувані виплати по облігаціях уряду
обов’язково відбудуться, але розмір цих виплат залежатиме від фактичного
рівня інфляції, який не є визначеним. Таким чином рішення про придбання
державних цінних паперів за умов ризику щодо настання події виплат по
них має ймовірність, близьку до одиниці. Стосовно розміру виплат ризик
підлягає визначенню. Інакше йдуть спра-ьи з виплатами дивідендів або
відсотків по цінних паперах компаній і підприємств. Тут ризик
зумовлюється невизначені-^ю настання самої події (факту виплат) та
розміру виплат. Якщо інвестор формує портфель цінних паперів, тобто
купує “апери різних емітентів і у різних кількостях, то залежно від
^руктури цього портфеля він підпадає під різні ступені ризику (рис.
2.1).
Чим більше цінних паперів з невизначеними ризиками, тим нижчою є
ймовірність отримання доходів від цього портфеля. Тому при прийнятті
рішень щодо вкладання коштів інвестор повинен виміряти ризик настання
події одержання результату.
Існує кілька методів вимірювання ризиків, які використовуються для
вибору варіанта вкладення інвестицій.
Рис. 2.1. Тип портфеля за ступенем ризику:
1 — мінімальний;
2 — середній;
3 — максимальний; 4 — авантюрний.
1. Метод аналогій складається з вивчення досвіду інвестування, оцінки
результатів реалізованих проектів та екстраполяції їх на перспективу.
2. Метод моделювання грунтується на теорії ігор. Гіпотетичний
інвестиційний проект (модель) «програється» з метою визначення реакції
конкурентів.
3. Демонстраційний метод дозволяє визначити громадську думку стосовно
інвестиційного проекту та з’ясувати коло потенційних інвесторів.
4. Методи математичної статистики дозволяють з’ясувати ймовірність
настання події. Оскільки ризик є супутником будь-якого варіанта
вкладання інвестицій, розрахунки проводяться з метою мінімізації
можливих збитків, тобто визначаються ймовірність рівня втрат,
ймовірність того, що вони не перевищать певний рівень, який прийнятний
для інвестора. По суті методи математичної статистики являють собою
математичне забезпечення методу аналогій.
Уся різноманітність ризиків взаємообумовлена. В ієрархічній структурній
системі ризиків як початковий, визначальний можна визнати інвестиційний
ризик, бо якщо немає вкладень, то немає ризику їх втрати.
Інвестиційний ризик має місце у підприємницькому середовищі, але може у
ряді випадків виникати і в сфері споживання. Ризики інвестиційних
проектів поділяються на три великі групи:
фінансові, будівельні та експлуатаційні.
Інвестиційний споживчий ризик виникає у тому разі, коли вкладення, що
здійснені у товари тривалого користування (котеджі, авто, гаражі та ін.)
з метою їх подальшого використання у підприємницькій діяльності (продаж,
наймання, гарантія, виробництво), не досягають своїх цілей через різні
причини.
Підприємницький ризик зумовлюється ймовірним характером практично всіх
виробничих процесів і реалізації, конкуренцією, інфляційними впливами,
наявністю фізичних ризиків (втрати майна внаслідок стихійного лиха), а
також невизначеністю, що спричинена неповною або неточною інформацією,
яка міститься в інвестиційній програмі. Це насамперед пов’язано з
можливою зміною законодавства (посилення екологічних вимог, зміна умов
оподаткування, реінвестування доходів, рівня відсоткових ставок,
введення обмежень і ліцензій). Крім того, за сучасних умов на ступінь
підприємницького ризику великий вплив має: політична нестабільність;
страйки; масове невиконання договірних зобов’язань;
неплатежі; застаріла структура виробництва; інфляційні процеси тощо. До
того ж у кожній галузі є свої специфічні умови, що найбільше впливають
на ступінь ризику (наприклад, у сільському господарстві — це погодні
умови, торгівлі — оцінка кон’юнктури ринку, в атомній енергетиці —
складність і характер виробничого процесу).
Фінансові ризики — це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків
невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни
кон’юнктури фінансових ринків.
Фінансові ризики, що беруть на себе банки та їх клієнти, тісно пов’язані
між собою. Під ці ризики підпадають як інвестори, так і кредитори й
дебітори.
Кредитні ризики посідають одне з головних місць у групі фінансових
ризиків. Він так само, як ризик неповернення боргу, виникає в
результаті:
• неможливості позичальника створити у майбутньому адекватний грошовий
потік;
• невпевненості у реалізації в майбутньому за необхідною ціною застави
під кредит;
• погіршення іміджу (репутації”) позичальника через непередбачені
несприятливі зміни у діловому світі. Банки повинні ретельніше оцінювати
кредитні ризики, ніж інші кредитори, оскільки вони надають у
користування не власні гроші, а гроші своїх вкладників.
До групи кредитних ризиків можна віднести відсотковий ризик, ризик
ліквідності та у вузькому розумінні фінансовий і проектний ризики.
Відсотковий ризик зумовлений невизначеністю у майбутньому щодо напряму
руху та рівня відсоткових ставок. Подібний ризик для банку — це ризик
перевищення середньої відсоткової ставки по залучених коштах (депозитах)
середньої відсоткової ставки за виданими кредитами.
Ризик ліквідності спричинений невпевненістю у майбутній швидкій
реалізації того чи іншого активу за передбачену ціну.
Фінансовий ризик у вузькому розумінні — це ризик фінансового лівериджу.
Тобто чим вищий фінансовий ліверидж компанії, тим більша невпевненість у
забезпеченні позичкових коштів власним капіталом.
Проектний ризик у вузькому смислі виникає при оцінці кредитної
пропозиції клієнту з метою фінансування певного інвестиційного проекту.
Цей ризик містить три складові:
• ризик, пов’язаний з самим проектом, незалежно від позичальника;
• корпоративний ризик, пов’язаний з усією діяльністю позичальника та
впливом даного проекту на загальний рівень ризику;
• ринковий ризик, пов’язаний з відповідністю проекту банківському
кредитному портфелю, тобто з визначенням, чи підвищує, чи знижує він
ризик кредитного портфеля банку.
Валютний ризик виникає через невизначеність майбутнього руху ресурсів
національної валюти щодо іновалют. Під вплив валютного ризику підпадають
усі суб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють фінансові операції
у валюті, відмінній від їх національної валюти. Валютний ризик містить
такі складові:
• курсовий ризик зміни вартості активів та пасивів банку (компанії);
• ризик переказу, пов’язаний з відмінностями в обліку активів та пасивів
в іноземній валюті;
• ризик угоди, зумовлений невизначеністю у майбутньому вартості угоди у
національній валюті, що деномінована в іноземній валюті.
Ризик країни з’являється внаслідок невизначеності у майбутньому змін
політичних та економічних умов, які можуть вплинути на спроможність
країни, корпорації, підприємства та інших позичальників відповідати за
зобов’язаннями зовнішнього боргу. Складовими ризику країни виступають:
• політичний ризик, який представлений невизначеністю у майбутньому
інвестиційного клімату держави — імпортера кредитів та інвестицій;
• економічний ризик — ризик, пов’язаний з невизначеністю у майбутньому
платоспроможності країни, корпорації, фірми;
• експортний ризик — пов’язаний з можливістю зупинки обслуговування
боргу через низьку ліквідність товарів зовнішньої торгівлі та іноземних
інвестицій.
Портфельний ризик — ризик невідповідності у майбутньому інвестиційного
проекту кредитному портфелю, портфелю цінних паперів чи портфелю
реальних проектів. Портфельний ризик виникає внаслідок можливості
суттєвого погіршення сукупних показників того чи іншого портфеля:
прибутковості, зростання капіталу, ступеня впливу ризику ліквідності.
Будівельні ризики — це ризики, що виникають у процесі проекту. Залежно
від типу фінансування проекту ці ризики розподіляються між учасниками
здійснення проекту чи приймаються на себе тією чи іншою стороною.
Ризик перевищення кошторису означає, що проектно-кошторисна вартість
може бути перевищена через провину багатьох учасників.
Ризик несвоєчасного завершення термінів засвоєння інвестицій виникає
внаслідок змін у складі проектів, зривів постачання
матеріально-технічних ресурсів.
Ризик порушення умов договору спричинений змінами умов функціонування
інвестора та підрядної організації (фінансова неспроможність інвестора,
зміни ставок оподаткування доходу, умов отримання банківських кредитів і
погашення раніше отриманих позичок, амортизаційної політики, невиконання
угод субпідрядними організаціями, проектантами та іншими учасниками
інвестиційного процесу).
Ризик падіння попиту виникає у разі зміни потреб у продукції будівельної
галузі у зв’язку із загальним спадом виробництва, кризою фінансів,
бюджетним дефіцитом.
Експлуатаційні ризики з’являються після введення об’єкта у дію та виходу
на проектну потужність (що за наших умов спричиняє певні ризики).Ризик
реалізації продукції, робіт, послуг, спричинений можливістю звуження
ринку збуту у процесі експлуатації та втрати частини споживачів через
зростаючу конкуренцію та появу на ринку товарів вищої якості.
Ризик зниження прибутковості тісно пов’язаний з ризиком реалізації
продукції і тягне за собою скорочення грошових потоків та неможливість
розрахунків з кредиторами.
Ризик невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів для
виробництва зумовлює у майбутньому можливу ненадійність постачальників.
Ризик менеджменту виникає через можливу необхідність у майбутньому зміни
керівництва підприємства.
Форс-мажорний ризик існує як на стадії будівельного виробництва, так і в
період експлуатації підприємства. Він пов’язаний з виникненням подій
об’єктивного характеру, які можуть призвести до часткової чи повної
втрати майна.
Залежно від виду проекта, його належності до того чи іншого типу
портфеля розробляється система заходів протидії ризикам:
заставні операції і гарантування;
диверсифікація;
страхування;
лімітування;
розподіл;
еккаутинг та ін.
При інвестиційному кредиті найбільшого поширення дістали такі засоби
захисту від інвестиційного ризику, як позички під заставу та гарантовані
кредити.
Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку позичальника
заставними активами. Застава — це один з найдавніших засобів
забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи
переходили у власність кредитора, то сьогодні вони, як правило,
залишаються у користуванні позичальника, а кредитору у відповідності з
контрактом переходять (уступаються) права володіння (цесія).
Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених
кредитів, тому він зобов’язаний дуже вимогливо оцінювати якість застави.
Основні критерії цього:
• вік активів, їх моральний і фізичний знос, темпи старіння застави;
• простота оцінки цінності застави та можливість її перегляду идексації)
у період кредитування;
• можливість розміщення закладених активів на ринку;
рівень ліквідності як для фізичних, так і фінансових активів;
підконтрольність — простота та легкість встановлення місці входження
застави та вступу у володіння нею;
рівень позичкової маржі для кожного виду застави (напри-к.г\ . для
готівки така маржа становить 100 % + очікуваний від-сс к інфляції, для
висококваліфікованих цінних паперів — 60— для матеріальних запасів та
обладнання — 50%). процесі кредитування під впливом інфляції рівень може
койсь: для фінансових активів — у бік збільшення, для фі– у бік
зменшення.
Гараитованнй кредит видається під письмове зобов’язання ; третьої
сторони сплатити борг у разі відмови від його сплати позичальником.
Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до
застави.
Гарантії можуть бути таких видів:
• обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість чи
тільки її частку;
• забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою чи без неї;
• фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними чи
корпоративними активами.
Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію,
тому повинні особливо ретельно перевіряти її. При оцінці фінансового
стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов’язання являє
собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як
балансові, так і позабалансові операції гаранта.
Особливу відповідальність несе банк, який виступає у ролі гаранта,
оскільки гарантії, які ним видаються, так само, як і безпосередньо
кредити, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або
вкладників.
Одним з найефективніших методів збалансованості інвестиційного портфеля
є диверсифікація.
Диверсифікація — це розподіл цінних паперів портфеля таким чином, щоб
досягти максимального доходу за мінімального ризику. Як правило, це
здобувається шляхом розподілу капіталу між пакетами цінних паперів
різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного
ризику.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП ИТЕМ, 1995.
2. Хавренек П., Берем В. Руководство по оценке эффективности инвестиций.
— М.: АОЗТ Интерэксперт «Инфра-М», 1995.
3. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.:Либра, 1996.
4. Пересада А. А. Инвестиционный процесс в Украине. — К.:Либра, 1998.
5. Финансы капитализма / Под ред. Б. Г. Болдырева. — М.:
Финансы и статистика, 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
