.

Керування й лідерство (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1279 3072
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Керування й лідерство”

ПЛАН

Природа та визначення керівництва і лідерства з точки зору соціології
праці.

Форми впливу та влади.

Використана література

1. Соціальне управління соціально-трудовими процесами і відносинами
передбачає їх планування і регулювання. В його структурі можна виділити
такі складові:

• вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

• використання різноманітної інформації у процесі управління;

• вироблення певних методів та стилів керівництва;

• забезпечення самоврядування і виробничої демократії;

• планування процесів соціального розвитку трудового колективу
(виховної, культурно-масової, спортивної

роботи, удосконалення соціально-психологічного клімату, зміцнення
дисципліни праці, заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я трудівників
тощо).

В умовах перехідного періоду до ринкова орієнтованої економіки широкого
розповсюдження набуває менеджмент (від англ. management — управління,
керівництво). А.Хорон-жий і Ю.Пачковський зазначають, що менеджмент — це
міждисциплінарна наука, яка поєднує економічний, соціальний, політичний,
організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування
виробництвом. Крім загальних політико-економічних чи
соціально-філософських теорій менеджменту, існують прикладні теорії
організації і управління, спрямовані на вироблення конкретних підходів
щодо раціоналізації та вдосконалення управління.

Інші вітчизняні соціологи наводять приклади, коли менеджмент дає змогу
суттєво поліпшити виробничу діяльність та взаємини її суб’єктів. Це
«менеджмент участі» (у США робітники обговорюють з адміністрацією деякі
управлінські рішення), «соціо-технічні системи» (бригадні форми
організації праці, наприклад, у Швеції на підприємствах
автомобілебудування «Воль-во», які надають групам робітників
повноваження щодо визначення режиму і графіку праці, можливості обміну
робочими місцями тощо), «гуртки якості» (в Японії такі гуртки виробляють
пропозиції щодо поліпшення виробництва, є відповідальними за
статистичний облік якості продукції) і т.ін.

Предмет соціології праці й управління і предмет менеджменту, як бачимо,
взаємно перехрещуються, але не є повністю тотожними. Менеджмент виробляє
і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби,
методи управління виробництвом. До сфери його дії належать:

• визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для
їх досягнення;

• розподіл завдань на окремі види операцій;

• розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині
організації;

• удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;

• оптиміз.ація процесів прийняття рішень;

• пошук адекватної (тобто відповідної) мотивації діяльності;

• виявлення найефективніших стилів керівництва та ін.

Протягом усієї історії розвитку суспільства точаться суперечки навколо
визначення суті і природи керівництва. При цьому слід враховувати і ту
обставину, що більшість людей підсвідомо переконана – керувати вони
вміють якнайкраще (навіть не володіючи теоретичними знаннями чи
практичним досвідом) на відміну від будь-якої іншої галузі чи виду
діяльності.

Чи керівником треба народитися, чи керівні здібності та якості можна
культивувати або набути з досвідом, чи можна зарадити у виборі керівного
стилю? Ці питання – одні з найбільш дискусійних в дослідженні
управління. Розглянемо погляди на ці та інші проблеми в історичному
аспекті та наведемо кілька сучасних теорій і підходів.

Керівництво можна визначити “як процес використання влади задля
досягнення впливу на людей”.

Влада – це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто
влада – це знаряддя впливу. В свою чергу, вплив – це будь-яка поведінка
однієї людини чи групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття,
стосунки інших людей.

Проте влада не єдина основа керівництва і такий підхід притаманний лише
авторитаризму і застосовується по відношенню до формальної
організаційної структури.

Інше визначення розглядає адміністративне керівництво як “процес
управління та впливу на спільну діяльність членів групи”.

Як бачимо, тут вже запроваджуються елементи керівництва:

1) керівництво передбачає наявність підлеглих;

2) існує певний розподіл влади, впливу чи управління керівника
підлеглими;

3) керівники вказують, що і як слід робити.

Проте це визначення стосується лише адміністративного керівництва. Тому
постає питання: менеджери і керівники – це люди, що виконують аналогічні
дії або однакові функції чи між ними існує певна розбіжність? Згідно з
Мургедом і Гріффіном “управління спирається на формальну можливість
впади впливати на людей, тим часом як керівництво є використанням
непримусового впливу з тим, щоб координувати й узгоджувати діяльність
членів групи для досягнення мети”.

У стосунках між керівником та підлеглими в процесі використання влади
існує пряма пропорційна залежність (так званий баланс влади): влада
керівника над підлеглими тим більша, ніж вища залежність підлеглих від
керівника, і навпаки. Ця залежність може набувати різних форм прояву –
прямо чи опосередковано підлеглі залежать від управлінських рішень
керівника (у питаннях ресурсного забезпечення, розподілу та отримання
винагород, послуг, інформації тощо). В свою чергу, підлеглі впливають на
керівника, адже це вони реалізують на практиці всі його рішення,
вказівки, накази та розпорядження, і саме виконання дорученої роботи
залежить від них.

Щоб керувати, необхідно мати для цього досить підстав, тобто володіти
інструментами впливу, а щоб впливати – слід мати основу влади (аби
змусити підлеглих підкорятись розпорядженням). Здоровий глузд підказує,
що для реалізації влади необхідно дещо мати під своїм контролем. Це
“дещо” повинно бути суттєвим для виконавця і на його основі створюється
залежність від керівника. Залежність – це ситуація, при якій виконавець
змушений діяти саме так, як того бажає керівник.

Інструментом впливу на діяльність підлеглих виступає можливість
керівника вплинути на рівень задоволення їх активних потреб (згадаємо
класифікацію потреб Маслоу). Всі форми впливу та влади спонукають людей
виконувати бажання іншої людини, задовольняючи тим самим активні
потреби.

Люди очікують та передбачають наслідки тієї чи іншої поведінки. Керівник
чи особа, яка здійснює вплив, також передбачає ефект свого впливу на
поведінку виконавця.

Цей процес впливу керівника на підлеглого зображено на рис.1:

Донедавна переважала думка, що між поняттями “керівництво”, “лідерство”
та “влада” немає суттєвої відмінності, оскільки особа, яка наділена
повноваженнями здійснювати керуючі функції, автоматично вважається
лідером колективу і має владу над підлеглими. Однак на практиці ці три
складові управлінського впливу не обов’язково зосереджені в одних руках.
Якщо керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення і
розпорядження підлеглим і вимагати їх виконання, то реальна влада
залежить від особистих якостей і ситуації, у якій перебуває керівник.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника випливають з
особливостей ролі та функцій, які ними виконуються. Керівництво
передбачає монополію на прийняття рішень і контроль за ходом їх
виконання. Лідер не узурпує право приймати рішення, а, навпаки, запрошує
до цього кожного співробітника. В результаті змінюється статус кожного
працівника. Якщо керівник протистоїть групі підлеглих, виступає як
зовнішня сила, то лідер перетворює колектив у єдину команду.

Феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розрізняють
формальний, особистий і повний авторитет.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи
розпоряджатися підлеглими, цілеспрямовувати, мотивувати і контролювати
їх працю та поведінку.

Особистий авторитет керівника грунтується на його особистих якостях як
людини (наприклад, толерантність, товариськість, компетентність,
здоровий глузд, логічність дій та ін.).

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при
поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає
керівну посаду.132

Розподіл влади відбувається між членами групи за рішенням її керівника
(лідера). Цей процес має назву делегування або децентралізації.

Влада – інструмент соціального управління, який здійснює цілеспрямований
вплив на людську поведінку, призводить до виникнення, зміни чи
припинення людських стосунків та взаємозв’язків між складовими
соціоекономічної системи. Влада – право наказувати, вимагати виконання,
приймати рішення, розподілювати ресурси, діяти | як організатор,
керівник та контролер водночас.

Баланс між владою та обов’язками називається принципом паритету.

Розподіляючи владу між підлеглими, керівник залишає за собою функції
координатора, тобто він може при необхідності втручатися у розвиток
ситуації і коригувати діяльність персоналу. Необхідність координації
зумовлена принципом одноособового керівництва Анрі Файоля, який образно
зазначав; “Тіло з двома головами у суспільстві, як і в живій природі –
це монстр, який приречений на вимирання.”

Здатність лідера здійснювати вплив визначається рівнем керівного
потенціалу, реалізовувати який керівник зобов’язаний у певних ситуаціях.
Джерела керівної сили лідера полягають у тому, що обіймаючи посаду, він
отримує певні права і повноваження, а також у набутому досвіді,
авторитеті і професійних досягненнях.

2. Влада може набувати різноманітних форм. У співпраці четверо
американських дослідників – Джон Френч, Бертрам Рейвен, Пол Херсі та
В.І.Натемайєр розробили зручну класифікацію підстав ‘влади. Згідно з їх
висновками існує сім основних форм влади:

Влада, що заснована на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарань.

Влада, що заснована на винагородах.

Експертна влада.

Еталонна влада (харизматичний вплив).

Законна або традиційна влада.

Влада, заснована на участі.

Інформаційна влада.

Сила примусу: в її основі лежать побоювання підлеглих, різні за
походженням (страх втратити роботу, потрапити у “чорний список”, бути
покараним). Керівник намагається подавляти, знешкоджувати тих
співробітників, які від нього залежать, але в майбутньому можуть
набирати вагомості і статусу, тим самим послаблюючи його позицію.

Сила винагороди буде тим відчутнішою, чим чіткіше простежується зв’язок
між стараннями, наполегливістю, самовідданістю і досягненням результатів
з однієї сторони, та позитивною реакцією лідера (визнання, преміювання,
ставлення у приклад, службова кар’єра) – з іншої.

Влада спеціаліста (експертна) передбачає унікальний досвід, високу
кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні навички. Дії
та вчинки такого керівника сприймаються підлеглими як “істина в останній
інстанції”, на віру, без перевірки, як закон, обов’язковий до виконання.
Його слово не підлягає сумніву, він вирішує спори, вказує правильний
шлях.

Референтна (еталонна) влада базується на власних магнетичних якостях
лідера, які прагнуть копіювати його послідовники. Керівник, що володіє
харизматичним впливом сприймається підлеглими як взірець, людина, яка
уособлює ті риси і якості, котрими прагнуть володіти решта членів
колективу. Кожний з них прагне завоювати його симпатію, звернути на себе
увагу, виконати свою роботу максимально якісно.

Легітимна (законна) влада випливає із статусу керівника в організації.
Керівна посада передбачає здійснення більшості управлінських функцій, а
підлеглий вважає цілком природнім підкорятися наказам і вказівкам.
Законна влада – це невід’ємний атрибут формального лідера. Він володіє
нею завжди, навіть при наявності більш впливової особи, статус якої не
підтверджено офіційною посадою.

Сила взаємодії з підлеглими вимагає таланту перекладати частину своїх
функцій на плечі підлеглих, помічників. Визначити цю частину, тобто
скласти перелік обов’язків, які вимагають особистого виконання, і таких,
що можуть виконуватися іншими, досить складно. Проте це дозволить
зосередитися на головному, почати дійсно керувати, а не метушитися,
прагнучи встигнути зробити все самостійно.

Інформаційна влада випливає із знання керівником усіх найдрібніших
аспектів діяльності підрозділу чи організації. Така цілісна картина дає
змогу управляти колективом, бачити хибні дії підлеглих та їх досягнення.
Ті працівники, яким потрібна конкретна додаткова інформація, змушені
звертатися по неї до лідера як до першоджерела, виконувати його
доручення в обмін на володіння знаннями про предмет, що їх цікавить.

Таблиця1. Порівняння різних методів впливу

МЕТОД НА ЩО ВПЛИВАЄ ПЛЮСИ МІНУСИ

Методи, що використовуються при особистому спілкуванні

Використання влади, що грунтується на обов’язках

Поведінка в межах зони, яку підлеглий визнає законною у світлі своїх
обов’язків Швидкість; не потре-бує витрат ресурсів Якщо прохання
знаходиться за межами зони – воно не діє, якщо заходить надто далеко –
його вважатимуть незаконним

Використання влади, заснованої на компетенції Стосунки і поведінка в
межах зони компетенції -//- -//-

Використання впади, заснованої на ототожненні з керівником Стосунки і
поведінка, які не суперечать ідеалам, що лежать в основі ототожнення
-//- Обмежений впливом, що не протирічить ідеалам, які закладено при
ототожненні

Використання влади, заснованої на уявленнях про залежність Широке
розмаїття видів поведінки, якою можна керувати Швидкість та дієвість
Деяка влада підлеглого над лідером

Використання влади, заснованої на примусі Широке розмаїття видів
поведінки, якою можна керувати Швидкість та дієвість Можливий активний
опір, дуже ризиковане

Використання переконання Широкий діапазон стосунків і видів поведінки
Викликає внутрішню мотивацію Вимагає багато часу, потрібен слухач

Поєднання різних методів Залежить від інтуїції, точності у комбінуванні
Результати більш вагоміші, менше ризику Надто складно і вимагає зайвих
зусиль

Опосередковані методи

Маніпулювання оточенням іншої людини, використовуючи при цьому один чи
всі прямі методи Широкий діапазон стосунків та видів поведінки Може
призвести до результату в ситуації, коли не спрацьовують прямі методи
Вимагається багато часу, складний для використання: ризикований, якщо
використовується надто часто

Зміна сип, які діють на людину – правил формаль-ної та неформальної
орга-нізації, технології, ресур-сів, що є у наявності, проголошених
організа-ційних цілей Повний спектр стосунків і видів поведінки на
безперервній основі Має безперервний вплив, а не одноразовий ефект
Подекуди вимагає демонс-трації значної влади для досягнення мети

Використана література:

Дворецкая Г.В., Махнарылов В.П. Социология труда. — К.: 1990.

Дикарева А.А, Мирская М.И. Социология труда. — М.: 1989.

Словник-довідник соціолога. – К., 2000.

Черниш В. Соціологія. Курс лекцій. – Видавництво “Кальварія”. – Львів,
1996.

Тип влади, що використовується керівником

Спроба впливу з боку керівника

Вплив на потреби підлеглого

Поведінка підлеглого та її наслідки

Цінність наслідків поведінки підлеглого

Уява про ситуацію та очікування наслідків бажаної поведінки підлеглого

Рис.1. Модель впливу керівника на підлеглого

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020