КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ “МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ”
План
Регулювання міжнародних торговельних відносин, передбачених угодами ГАТТ
і СОТ.
Які фактори слід враховувати при визначенні ціни на товар.
1. Регулювання міжнародних торговельних відносин, передбачених угодами
ГАТТ і СОТ.
ГЕНЕРАЛЬНА УГОДА ПРО ТАРИФИ І ТОРГІВЛЮ (ГАТТ)
Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) є багатостороннім
обов’язковим договором, що складається з чотирьох частин. У першій (ст.
І “Загальний режим найбільшого сприяння нації” і ст. II “Списки
поступок”) містяться положення про безумовний режим найбільшого сприяння
у взаємних торговельних поступках. Друга частина (статті III – XXIII)
містить норми, що регулюють торговельно-політичний режим взаємної
торгівлі між країнами-учасницями. Третя частина (статті XXIV – XXXV)
здебільшого стосується процедурних питань, пов’язаних із застосуванням
Угоди. У четвертій (статті XXXVI – XXXVIII) регулюються умови участі
країн, що розвиваються.
ГАТТ виконує такі функції:
1) діє як комплекс узгоджених на багатосторонній основі “правил
поведінки в торгівлі”;
2) виконує роль форуму для торговельних переговорів, спрямованих на
лібералізацію торгівлі і забезпечення її більшої передбачуваності через
відкриття національних ринків або зміцнення і розширення самих правил;
3) виконує роль міжнародного “суду”, що дає змогу урядам тієї або іншої
країни розв’язати суперечності з іншими країнами – членами ГАТТ.
ГАТТ ЯК МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ. ГАТТ було створено в 1946 р. на
тимчасовій основі. Головною метою була підготовка проекту статуту
Всесвітньої торговельної організації (ВТО), що мала стати
спеціалізованим органом ООН. Статут повинен був містити положення, що
регулюють питання світової торгівлі, зайнятості населення, обмежувальної
ділової практики, міжнародних інвестицій, послуг тощо.
У 1946 р. почалися переговори з тарифних проблем із метою ліквідації
протекціоністських заходів, упроваджених на початку 30-х років під час
“Великої депресії”. Результатом першого раунду переговорів стало
прийняття 45 тис. тарифних поступок, що стосувалися більш як 1/5
світової торгівлі або загальної її суми в розмірі 10 млрд дол.
Досягнення цього результату стало можливим завдяки тому, що учасники
переговорів застосовували деякі правила, закладені в проект ВТО. Ці
правила і торговельні поступки стали відомі як Генеральна угода про
тарифи і торгівлю.
30 жовтня 1947 р. у Женеві 23 країни – засновниці ГАТТ підписали Угоду,
у якій зафіксували тарифні поступки, узгоджені на перших багатосторонніх
торговельних переговорах, а також цілу серію правил, розроблених для
захисту цих поступок від негативного впливу обмежувальних заходів у
торгівлі. 1 січня 1948 р. Генеральна угода про тарифи і торгівлю набрала
чинності.
У 1948 р. на Конференції ООН з торгівлі і зайнятості був узгоджений
Статут ВТО, проте процес його ратифікації зволікався, а потім узагалі
став неможливим у зв’язку з відмовою США зробити це. У результаті,
незважаючи на тимчасовий характер діяльності ГАТТ, вона залишається, по
суті, єдиним унікальним багатостороннім механізмом регулювання
міжнародної торгівлі.
Практична робота ГАТТ здійснюється з допомогою серії багатосторонніх
торговельних переговорів, або торговельних раундів. В основі їх лежить
пакетний метод, що має низку переваг.
По-перше, учасники переговорів можуть досягати успіхів з широкого кола
проблем.
По-друге, поступки, на котрі важко було б піти окремо, набагато легше
зробити в рамках пакета.
По-третє, країни, що розвиваються, як менш потужна економічна сторона
мають більше шансів впливати на багатосторонню систему в контексті
раунду, ніж у разі двосторонніх переговорів із найбільшими торговельними
державами. І, нарешті, у рамках глобального підходу зростає можливість
проведення загальної реформи в деяких політичних сферах світової
торгівлі.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА НАЦІОНАЛЬНОЮ ТОРГОВЕЛЬНОЮ ПОЛІТИКОЮ.
ГАТТ не в змозі враховувати всі дії, закони або положення своїх членів.
Проте спостереження за національною торговельною політикою є надзвичайно
важливим видом діяльності.
У більшості угод у рамках ГАТТ містяться положення, що вимагають,
наприклад, розгляду відповідними комітетами ГАТТ нових антидемпінгових
або компенсаційних законів, нових технічних стандартів, що стосуються
торгівлі, нових імпортних ліцензійних угод або результатів міжнародних
тендерів на контракти щодо державних закупок.
Іноді органи ГАТТ вивчають торговельні заходи промислове розвинутих
країн, що впливають на експорт країн, що розвиваються; на стан їх
платіжного балансу, а також торговельні обмеження на текстиль і одяг,
установлені відповідно до Угоди на різні види волокон. Рішеннями Ради
створюються спеціальні групи з вивчення нових угод із питань вільної
торгівлі, а також торговельної політики країн, що приєдналися до ГАТТ.
Найважливішою подією в спостережній діяльності ГАТТ є введення з
середини 1989 р. спеціального Механізму огляду торговельної політики.
Цей Механізм створив основу для першого всеохоплюючого розгляду членами
ГАТТ торговельної і суміжної політики окремих країн. Його мета полягає у
збільшенні транспарентності торговельної політики і практики, з тим щоб
поліпшити якість громадських обговорень цих питань і забезпечити
створення багатосторонньої торговельної системи в цілому.
Огляди проводяться на регулярній основі. Огляди Європейського союзу,
США, Японії і Канади – чотирьох лідерів світової торгівлі – проводяться
раз у два роки, а інших договірних сторін – раз у чотири або шість
років.
Розгляди проводяться Радою ГАТТ на основі двох доповідей. Одна доповідь
готується урядом країни, а друга – Секретаріатом ГАТТ. Надалі ці
доповіді, а також висновки засідання Ради публікуються, і їх можна
одержати безпосередньо в Секретаріаті або через акредитованих ГАТТ
агентів у справах продажу. Протягом двох років були проведені огляди 16
країн, включаючи всіх лідерів світової торгівлі.
СТИСЛИЙ ОГЛЯД ГЕНЕРАЛЬНОЇ УГОДИ ПРО ТАРИФИ І ТОРГІВЛЮ. Генеральна Угода
включає 38 статей.
Перша частина.
Стаття І – основна частина, що гарантує всім членам режим найбільшого
сприяння.
Стаття II – забезпечує фактичне скорочення тарифів, узгоджених у рамках
ГАТТ. Вони наводяться в списках, що додаються і є консолідованими, тобто
становлять частину самої Угоди.
Друга частина.
Генеральна угода діє “на тимчасовій основі”. Кожний член зобов’язаний
застосовувати правила, що містяться в Другій частині “у найбільш повному
обсязі відповідно до його власного законодавства, що існувало в момент
вступу в ГАТТ”.
Стаття III – забороняє внутрішню політику й інші внутрішні заходи, що є
дискримінаційними щодо імпорту.
Статті IV-X стосуються таких проблем:
IV – кінофільми,
V – свобода транзиту,
VI – антидемпінгові і компенсаційні мита,
VII – оцінювання товарів щодо мита,
VIII – збори і формальності,
IX – відомості про походження,
X – публікація і застосування правил торгівлі. Перелічені статті IV-X є
“технічними статтями”, спрямованими на запобігання можливим змінам
тарифів або на встановлення контролю над ними.
Статті XI-XIV стосуються кількісних обмежень:
XI – загальна їх заборона.
XII – можливості застосування обмежень у зв’язку з труднощами платіжного
балансу.
XIII – вимога їх недискримінаційного застосування, за винятком випадків,
зазначених у Статті XIV.
Стаття XV присвячена співробітництву ГАТТ із Міжнародним валютним
фондом.
Стаття XVI містить заклик до ліквідації експортних субсидій.
Стаття XVII містить вимогу до державних торговельних підприємств не
припускати дискримінації у своїй зовнішній торгівлі.
Стаття XVIII визнає, що країнам, які розвиваються, може бути потрібна
гнучкість у встановленні тарифів і що вони можуть застосовувати деякі
кількісні обмеження для заощадження іноземної валюти з метою задоволення
потреб розвитку.
Стаття XIX указує на випадки, коли можуть бути прийняті надзвичайні
заходи стосовно імпорту, що завдає збитків вітчизняним виробникам.
Статті XX-XXI містять, відповідно, загальні вилучення і винятки в
інтересах безпеки.
Стаття XXII присвячена консультаціям.
Стаття XXIII – урегулювання спорів.
Третя частина.
Стаття XXIV містить положення, що регулюють використання митних союзів і
зон вільної торгівлі як винятку з правил про режим найбільшого сприяння.
Стаття XXV забезпечує основу для дій урядів країн-членів. Саме
відповідно до цієї статті відбуваються вилучення.
Статті XXVI-XXXV містять правила функціонування ГАТІ’. У них
розглядаються такі питання, як прийняття і набрання чинності (XXVI);
одержання тарифних поступок від колишніх членів (XXVII); правила ведення
переговорів щодо тарифів і зміна тарифних списків (XXVIII);
взаємовідносини між ГАТТ і Гаванським статутом (XXIX); поправки до Угоди
(XXX); вихід із ГАТТ (XXXI); визначення “Договірних сторін” (членів)
(XXXII); приєднання до ГАТТ (XXXIII); додаток до Угоди (XXXIV) і
незастосування ГАТТ окремими учасниками (XXXV).
Четверта частина.
Статті XXXVI, XXXVII, XXXVIII були додані в 1965 р. і присвячені
особливим проблемам країн, що розвиваються. У статті XXXVI викладені
принципи і мета ГАТТ щодо задоволення потреб цих країн. У статті XXXVII
містяться зобов’язання, узяті членами ГАТТ для розв’язання цього
завдання, а стаття XXXVIII повинна забезпечити основу для їхніх спільних
дій.
СВІТОВА ТОРГОВЕЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ (СТО)
Всесвітня торговельна організація “зв’язує нації для того, щоб
глобальними спільними зусиллями підняти добробут і встановити добрі
стосунки через чесну і відкриту торгівлю”.
Всесвітня торговельна організація створена 1 січня 1995 р. Це дає
можливість керуватися новими правилами торгівлі, узгодженими в
Уругвайському раунді, що набрали чинності в той самий день. Досягнуті в
результаті семирічних переговорів між 120 державами правила встановлюють
букву закону в міжнародній торгівлі, що для товарів і послуг загалом
становить біля 5 млрд дол. щорічно.
Завдяки угодам у рамках СТО очікується, що світовий прибуток буде
збільшуватися більш ніж на 500 млн дол. щорічно до 2005 р. Річне
зростання торгівлі щорічно підвищуватиметься на одну чверть. СТО
постійно перевіряє торговельні режими окремих країн. У її різних органах
країни-члени можуть підтримати або не підтримати заходів інших членів,
що можуть призвести до конфліктів у торгівлі. СТО з самого початку цих
конфліктів пропонує кілька механізмів узгодження з метою прийняття
взаємоузгоджених рішень. Члени Організації також одержують інформацію
щодо різних торговельних заходів і статистики, яка ведеться у СТО на
основі великої бази даних.
Торговельні спори, які неможливо розв’язати шляхом двосторонніх
переговорів, вирішуються “судом” СТО. Створені групи незалежних
експертів вивчають спори відповідно до правил СТО і приймають рішення.
Така жорстка процедура забезпечує однаковий режим для всіх торговельних
партнерів і змушує членів Організації виконувати свої обов’язки.
ВТО є також керівним консультантом світової торгівлі, її економісти
тримають руку на пульсі світової економіки і вивчають основні
торговельні напрямки на сьогоднішній день. Секретаріат допомагає
країнам, що розвиваються, використовувати результати Уругвайського
раунду через новоутворений Підрозділ розвитку й зміцнений Підрозділ
технічного співробітництва і навчання.
Врешті-решт Всесвітня торговельна організація повинна стати форумом, де
країни на постійній основі обговорюватимуть зміни торговельних поступок
для подальшого зниження бар’єрів у торгівлі на світовому ринку. Нині вже
розроблено розклад для подальших переговорів з більшості питань,
особливо з питань, що стосуються деяких секторів послуг.
Усі 125 країн – членів старого ГАТТ автоматично стали членами ВТО на
умовах прийняття Угоди Уругвайського раунду і зобов’язань з торгівлі
товарами і послугами. Слід підкреслити, що переговори про членство в
ГАТТ ще більш ніж 20-ти країн також завершилися успішно. Це свідчить про
те, що ВТО в майбутньому охопить усю світову торгівлю.
У засіданнях ВТО беруть участь як представники дипломатичних місій у
Женеві, так і спеціалісти, котрі безпосередньо направляються
державами-членами.
Секретаріат ВТО налічує понад 450 осіб, що є представниками різних
країн, і обслуговує всі засідання органів ВТО в їх штаб-квартирі в
Женеві.
СФЕРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ, ЩО ПІДПАДАЮТЬ ПІД ПРАВИЛА ВТО. Правила СТО
охоплюють національні заходи, які застосовуються для регулювання
торгівлі товарами і послугами, а також національні системи захисту прав
інтелектуальної власності, пов’язані з торгівлею.
По товарах вони включають (починаючи з 1948 р.) такі заходи, як тарифи й
інше мито; антидемпінгове й урівноважене мито; імпортні квоти й
обмеження; нетарифні заходи – митні збори й оцінні процедури; правила
країни походження; втрачену вигоду. Міжнародні заходи застосовуються
також щодо імпортованих продуктів усередині країни. Це податки, збори і
регулюючі заходи, що впливають на товарну конкуренцію на внутрішньому
ринку.
СУТНІСТЬ ПРАВИЛ СТО:
* Публікація і прозорість адміністративних торговельних обмежень і
внутрішніх заходів.
* Недискримінаційне застосування заходів, що впливають на іноземні
товари і послуги (так званий режим найбільшого сприяння).
* Недискримінаційне застосування внутрішніх заходів, що впливають на
ринкове регулювання товарів і послуг як іноземного, так і вітчизняного
виробництва (так званий національний режим).
* Винятки з режиму найбільшого сприяння дозволяються для регіональних
інтеграційних угод (зони вільної торгівлі й митні райони). Дозволяється
також обмеження режиму найбільшого сприяння і національного режиму для
торгівлі послугами. Тарифи можуть застосовуватися тільки стосовно
імпорту. Винятки з режиму найбільшого сприяння, національного режиму або
інших правил ВТО можуть бути зроблені також щодо заходів, пов’язаних з
узаконеними національними або міжнародними об’єктами суспільної
політики, такими, наприклад, як проблеми національної безпеки, захист
прав людини, здоров’я, навколишнього середовища тощо. Інші обмеження
можливі у випадках різкого погіршення стану платіжного балансу або
різкого коливання імпорту, що завдають значних збитків національній
економіці.
* Підтримка країною схеми обов’язкового рівня тарифів продажу.
* Вимоги не використовувати внутрішніх регулюючих заходів, що підривають
схеми досягнутих зобов’язань виходу на ринок, або, якщо це неминуче,
проводити консультації з торговельними партнерами, які зазнають істотних
збитків, з метою узгодження питань компенсації.
* Деякі інші правила для національної адміністрації, що передбачають
такі заходи, як ліцензування імпортованого товару, або для іноземних
фахівців із послуг; антидемпінгове розслідування; розроблення стандартів
на товари.
* Схильність до багатосторонніх правил і процедур при вирішенні спорів,
що випливають із сутності цих правил.
* Застосування необхідних заходів щодо експортних замінників готових
виробів, імпортних квот для готових виробів і сільськогосподарських
продуктів та імпортних заборон.
ЧОГО ПРАВИЛА СТО НЕ ВИМАГАЮТЬ:
* не перешкоджають країнам-членам визначати цілі їх власної торговельної
і неторговельної політики; застосовувати регулюючі заходи, необхідні для
досягнення цих цілей;
* не вимагають від країн-членів скасовувати всі бар’єри на імпорт
товарів і послуг;
* не втручаються в подробиці національних адміністративних або
процедурних систем, використовуваних для торговельних заходів, і не
вимагають від країн-членів прийняття однакового зводу правил
торговельного регулювання;
* не вимагають від країн-членів знижувати тарифи або бар’єри для
іноземних фірм у сфері сервісу і використовувати для цього
багатосторонній форум з переговорів про такі знижки;
* не перешкоджають країнам-членам створювати суспільні фонди для
здійснення національної політики;
* не вимагають від країн-членів взаємного схвалення якості товарів і
послуг або стандартів безпеки. Замість цього СТО застосовує правила для
національних стандартів продуктів, включаючи критерії для підготовки,
прийняття і застосування кожною країною заходів, необхідних для
досягнення їхніх законних цілей. Заохочується також, без примусу,
регульована кооперація, спрямована на міжнародну гармонізацію стандартів
або розвиток взаємно визнаних угод.
2. Які фактори потрібно враховувати при визначенні ціни на товар та
його просовуванні на ринку
Для вжиття на операційному рівні заходів, спрямованих на створення
переваг підприємства в конкурентній боротьбі, застосовується
маркетинговий інструментарій; що складається з цінової, комунікаційної,
товарної політики, політики дистрибуції.
Ціна на продукцію в умовах ринку визначається різноманітними чинниками і
розраховується на підставі внутрішньої калькуляції або задається
підприємству ситуацією на ринку (попитом і пропозицією). В основі
розрахунку ціни лежить собівартість одиниці продукції і прибуток. Проте
реалізація за такою ціною можлива лише у випадку прийнятності її
споживачем. Тому потрібно ще до початку виробництва продукції визначити
тенденції попиту на конкретному ринку (сегменти) і встановити ті ціни,
із якими споживачі погодяться. Вирішальним чинником для встановлення
ціни пропозиції є структура ринку. Вона визначається конкурентною
ситуацією на ринку. Тому особливо важливо враховувати для встановлення
або зміни ціни реакцію конкурентів.
Для оцінювання цінової політики необхідно провести зіставлення ціни з
показниками якості продукції (для споживача показники якості
прирівнюються до споживчих властивостей товару), оскільки при оцінюванні
продукції для споживача відіграє роль, насамперед, співвідношення між
ціною і споживчими властивостями виробу.
Аналіз критичного обсягу збуту дозволяє відповісти на запитання, яку
мінімальну кількість продукції має продати підприємство, щоб оборот
покрив витрати, і підприємство не понесло збитків. У основі аналізу –
співвідношення витрат на виробництво продукції та постійних змінних.
Різноманітні групи споживачів на ринку ставлять різні вимоги до
продукції. Наприклад, споживачі з низькими прибутками віддають перевагу
продукції, що поєднує високу якість із низькими цінами; споживачі з
високими прибутками більше уваги приділяють якості продукції.
У разі горизонтальної диференціації цін один і той самий виріб (незначно
модифікований, під іншою назвою або в іншій упаковці) пропонується на
ринку різноманітним групам споживачів. У випадку вертикальної
диференціації цін підприємство реалізує продукцію на ізольованих ринках,
де представлені споживачі всіх категорій прибутку (наприклад,
різноманітні ціни пропозиції на внутрішньому і закордонному ринках).
Вирішальною обставиною для успіху продукції на ринку є суб’єктивне
сприйняття споживачами об’єктивних переваг продукції. Звернути увагу
потенційного покупця на товар, проінформувати його про переваги виробу і
заохотити його до покупки – завдання, яке вирішує реклама. Витрати на
рекламу щорічно збільшуються. Реклама перетворюється в панівний
інструмент впливу на збільшення попиту, особливо на ринках, де цінової
конкуренції вже немає. Для того, щоб цілеспрямовано використовувати
рекламу як інструмент комунікації між підприємством і потенційним
покупцем, необхідно визначити групи споживачів, на яких буде спрямована
реклама. Зміст реклами, її оформлення повинні мати таку форму, щоб
покупець зрозумів, що він зможе задовольнити свої індивідуальні потреби
саме цією продукцією. Основними рекламними засобами є: теле- і
радіореклама; рекламні заходи (виставки, ярмарки); оголошення в газетах
і часописах; проспекти; рекламні плакати; світлова реклама. Рекламні
засоби можуть досягти цільової групи споживачів тільки за допомогою
носія реклами. Вибір рекламного продукту і носія можна зробити шляхом
аналізу засобів інформації з урахуванням рекламного бюджету.
Підприємства використовують також додаткові інструменти комунікації:
– зв’язки з громадськістю, що спрямовуються на поліпшення іміджу
підприємства не тільки серед споживачів, але й серед оточення
(постачальників, влади, засобів масової інформації), – для цього
проводяться прес-конференції, відвідування підприємства і т.д.;
– спонсорство, тобто діяльність підприємства, яка покращує його імідж
завдяки заохоченню певних осіб або організацій культурної, спортивної чи
соціальної сфери.
Політика роботи з виробом містить у собі заходи й інструменти,
спрямовані на розробку нового виробу або модифікацію існуючого з метою
задоволення вимог ринку. Для кожного виробу характерним є визначений
життєвий цикл, що складається із стадій (в дужках вказуються основні
характеристики):
– розробка виробу;
– вихід на ринок (необхідність значних інвестицій);
– повільне зростання обсягу продажу (відсутність або незначні прибутки);
– зростання (збільшення обсягу продажу у зв’язку із високим ступенем
популярності продукції; зростання доходів за рахунок зниження витрат на
одиницю продукції);
– зрілість (уповільнення зростання збуту, прибутки максимальні);
– насичення ринку (стабілізація або скорочення попиту в зв’язку з
вичерпаним потенціалом ринку; зміна первинного попиту на попит,
пов’язаний із заміщенням товару; перехід частини споживачів до більш
сучасних продуктів конкурентів; інвестиція одержуваного прибутку в
розробку нових виробів);
– спад (посилення падіння обсягу продажу, витіснення продукції з ринку).
Промислові вироби мають різноманітні життєві цикли: вироби, зовсім не
пов’язані з повсякденним попитом, і вироби повсякденного попиту мають
дуже тривалі життєві цикли; а престижні товари – короткі. Для визначення
часу розробки нової продукції необхідно знати життєві цикли і
відслідковувати їх. Невчасна розробка нового виробу може призвести до
втрати ринку.
Новий продукт, що з’явився на ринку, повинен мати істотні відмінності,
порівняно з виробами-конкурентами, і максимально задовольняти запити
споживача. Вирішальним при цьому є суб’єктивне сприйняття властивостей
виробу споживачем. Тому впроваджуючи продукцію на ринку, необхідно
встановити критерії оцінювання споживачами (із суб’єктивного погляду)
виробів, що вже продаються. Шляхом порівняння оцінки продукції
конкурентів з уявленнями покупців про ідеальний виріб можна одержати
інформацію про необхідні об’єктивні й суб’єктивні властивості продукції,
яку потрібно буде впровадити на ринку. Істотну роль, окрім споживчої
цінності продукції, відіграє її оцінка в суспільному контексті.
Ринкова економіка вимагає від підприємства постійної модифікації
продукції, що випускається, відповідно до зміни запитів споживачів.
Змінюватися можуть різноманітні властивості продукції (фізичні,
функціональні, естетичні). Розрізняють варіювання (або поновлення) і
диференціацію продукції. У першому випадку існуючий виріб замінюється
модифікованим (старий виріб вилучається з виробничої програми і
замінюється новим, що відповідає потребам споживача в чомусь новому,
зберігаючи старі звичні властивості). У тому випадку, якщо на додаток до
існуючого виробу на ринку з’являються його модифікації, говорять про
диференціацію продукції. Виробнича програма розширюється. У випадку
розробки підприємством нових виробів для нових цільових груп споживачів
говорять про диверсифікацію продукції. Розрізняють диверсифікації:
вертикальну (розширення виробничої програми за рахунок включення до неї
продукції, що знаходиться на попередній чи наступній фазі виробничого
процесу); горизонтальну (розширення виробничої програми через включення
в неї нової продукції, що пов’язана з нею предметно); латеральну
(включення у виробничу програму цілком нових виробів, призначених для
нових ринків).
Політика просування товару вирішує питання про шлях просування до
споживача продукції, виготовленої підприємством. Вона містить у собі всі
види діяльності, необхідні для надання споживачу продукції в потрібній
кількості і якості в потрібний час і в потрібному місці. При ухваленні
рішення на користь визначеного шляху збуту мається на увазі
довгострокове використання цього каналу. Саме рішення може бути прийнято
тільки в координації з іншими інструментами маркетингу.
Прийняття рішень у сфері політики просування товару полягає у виборі
системи, форми і каналу збуту. Система збуту може бути: власною
(реалізація виготовлювачем власних виробів через торгові філії
підприємства); пов’язаною з підприємством (система торгівлі за
договорами, система франшиз, тобто збут здійснюється самостійними в
правовому відношенні, але залежними економічно від певного підприємства
іншими підприємствами); і не пов’язаною з підприємством (економічно і
юридичне незалежні збутові компанії). Форма збуту показує, чи
здійснюється збут через торгові організації, які мають відношення до
підприємства, чи через сторонні організації. Збут може здійснюватися
через прямі поставки кінцевим споживачам або через непрямі поставки
(через оптову або роздрібну торгівлю).
Маркетингові інструменти не використовуються незалежно один від одного.
Вони мають доповнювати один одного. Недостатня координація може
призвести до тимчасової нейтралізації впливу різноманітних інструментів.
Узгодження політики у сфері цін, комунікації, роботи з виробами і
просування товару з урахуванням цільової групи може привести до
формування розумної маркетингової політики. Розв’язавши проблему,
пов’язану з маркетинг-мікс, можна створити оптимальну комбінацію
інструментів маркетингу.
Оптимальне використання інструментів маркетингу можливе лише при
постійному вивченні ринку. В результаті має бути отримана інформація про
попит (потенціал ринку, обсяг ринку, купівельну спроможність в різних
регіонах, визначення груп споживачів, сезонні коливання попиту); про
пропозицію (наявність конкурентів, сегментування ринку,
вироби-конкуренти та їхні властивості, пропозиції конкурентів, імідж);
про можливість використання інструментів маркетингу і їхньої
ефективності (еластичність цін збуту, реклама і її вартість у засобах
масової інформації, знання преси). Джерелами інформації для вивчення
ринку може бути інформація, отримана в первинних дослідженнях, і
інформація як результат повторних досліджень. У першому випадку для
збору інформації використовуються опитування споживачів, спостереження
за поведінкою споживачів, експерименти (тести з виробами, цінові тести,
рекламні тести). В іншому – інформація береться з матеріалів (внутрішніх
і зовнішніх джерел), що вже існують. До них належать різноманітні
статистичні дані, звіти, матеріали торгово-промислових палат,
науково-дослідних інститутів, галузевих інститутів,
зовнішньоторговельних банків, служб консалтингу, бюро
зовнішньоторговельної інформації і т.д. Крім традиційних джерел
інформації, дедалі більше значення одержують інтерактивні банки даних.
Найбільш відомими продавцями даних є DIALOG, DATA-STAR, GENIOS, STN і
FIZ-Technik. Для представлення даних і підвищення їхньої інформативності
розроблений ряд аналітичних статистичних методів (регресивний аналіз,
дискримінант-ний аналіз, визначення статистичних параметрів).
ЛІТЕРАТУРА:
1. Внешнеторговельные сделки / Составитель И. С. Гринько. – Сумы, 1994.
2. Международные экономические отношения: Учебник: 3-е изд./ В. Е.
Рыбалкин, Ю. А. Щербанин, Л. В. Балдин и др.; под ред. проф. В. Е.
Рыбалкина. – М., 1999.
3. Международные экономические отношения: Учебник / Е. Ф. Жуков, Т. И.
Капаева, Л. Т. Литвиненко и др.; под ред. проф. Е. Ф. Жукова. – М.,
1999.
4. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. – М.,
1999.
5. Historical Statistics, OECD. – Paris, 1997.
6. Indicators of Tariff and non-tariff trade Barriers. OECD.- Paris,
1997.
7. Monthly Statistics of foreign trade. – Paris, 1999.
8. OECD Economic Outlook. – Paris, 1999.
9. OECD Economic Studied. – Paris, 1998.
10. The Benefits of trade and Investment Liberalisation, OECD. – Paris,
1998.
11. The World in 2020: Toward a New Global Age, OECD.- Paris, 1997.
12.WTO Annual Report, World Trade Organization. – Geneve, 1999.
13.World Bank (1997). World Development Report, 1997, World Bank. –
Washington D. C.
14. WTO Economic Effects of Services Trade Liberalization. World Trade
Organization. – Geneve, 1997.
15. World Investment Report 1999, UNCTAD. – Geneve. 16.WTO “Trading into
the Future, World Trade Organization”. – Geneve, 1995.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
