.

Міжнародні відносини країн напередодні Першої світової війни (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 6107
Скачать документ

Реферат

на тему:

Міжнародні відносини країн напередодні Першої світової війни

Перша світова війна розпочалась (19 липня) 1 серпня 1914 р. після
оголошення Німеччиною воєнного стану щодо Росії, а через дів дні –
Франції.

Безпосереднім приводом до війни стало вбивство 28 липня в місті Сараєво
під час провокаційних маневрів австрійської армії в Боснії і Герцеговині
сербським націоналістом (членом терористичної організації “Молода
Боснія”) Г.Принципом австрійського престолоспадкоємця Франца Фердинанда.
Австрійський уряд висунув ультиматум Сербії, який принижував гідність
сербського народу. Оголосивши ультиматум формально відкинутим, Австрія
розірвала дипломатичні відносини з Сербією та оголосила їй війну. В ніч
з 28 на 29 липня 1914 р. Белград було піддано австрійському
артилерійському обстрілу. У відповідь Росія оголосила часткову (29
липня), а надалі загальну (31 липня) мобілізацію армії.

Дії Росії стали приводом оголошення ультиматуму щодо неї з боку
Німеччини. Це сталося 31 липня, а 1 серпня Німеччина сама почала
мобілізацію своїх військ. Тоді ж мобілізацію оголосила Франція.

1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня – Франції.
Висунувши ультиматум Бельгії з приводу вільного проходу через її
територію німецьких військ, Німеччина спровокувала 4 серпня стан війни
щодо неї з боку Великобританії. 6 серпня у війну проти Росії вступила
Австро-Угорщина.

За декілька днів війна отримала загальноєвропейський характер, а
незабаром стала світовою. В ній брало участь 38 держав з населенням в
1,5 млрд. чоловік. Війна велась на фронтах протяжністю від 2,5 до 4 тис.
кілометрів. Глибина території, охопленої воєнними діями, доходила до 480
км. До збройної боротьби на суші приєднувались бойові дії авіації та
морських сил. Велась також хімічна війна.

У ході війни, безпрецедентної за своїми масштабами, виразно виявлялись
нові закономірності, засоби і форми ведення боротьби. Це стосувалось не
тільки збройних зіткнень, а й дипломатії, що визначалась як чисельністю
втягнутих до її кола акторів, так і далекосяжністю зовнішньополітичних
цілей дипломатичних кіл. Головні спрямування дипломатії обох воюючих
таборів під час війни були пов’язані, насамперед, із виборюванням нових
союзників, від чого значною мірою й залежали перемоги на фронтах бойових
дій. Поряд з цим завданням постало й інше: дбання про міжсоюзницькі
відносини; про накреслення контурів повоєнного устрою світу.

Так, характерно, що переговори відносно розподілу територій, на які
претендували воюючі держави, розпочались незабаром після початку війни.
Щодо країн Антанти, то вже 5 вересня 1914 р. між ними була досягнута
домовленість, яка передбачала: 1) не укладати в поточній війні
сепаратного миру; 2) узгоджувати умови миру і розподілу територій з
кожним із союзників блоку.

За пропозицією російської сторони, що набула форми програмного
документу, розгром Німецької імперії та її союзників передбачав: 1)
приєднання до Росії нижньої течії Німану, Східної Галичини; перехід
Познані, Сілезії і Західної Галичини до майбутньої Польщі; 2)
повернення до Франції Ельзас-Лотарингії; передачу їй “на її розсуд”
частини Рейнської області і Палатінату; 3) значне збільшення Бельгії за
рахунок німецьких територій; 4) повернення до Данії Шлезвігу й
Гольштейну; 5) відновлення Ганноверського королівства; 6) перетворення
Австро-Угорщини на триєдину монархію, що буде складатися з Австрії,
Чехії і Угорщини; 7) передачу Боснії, Герцеговини, Далмації і
Північної Албанії до Сербії; 8) компенсацію Болгарії за рахунок
сербської Македонії і приєднання до Греції південної Албанії; 9)
передачу Валони до Італії; 10) поділ німецьких колоній між Англією,
Францією і Японією; 11) сплату воєнної контрибуції. Наприкінці вересня
Сазонов як голова російського зовнішньополітичного відомства висунув
додаткові вимоги Росії щодо Туреччини, пов’язані з гарантією вільного
проходу військових кораблів через Босфор і Дарданелли.

Такі підходи до майбутнього устрою Європи були в цілому прийняті
англійською стороною, хоча міністр закордонних справ Великої Британії
Грей висловився за включення до майбутньої “мирної” програми вимог про
видачу німецького флоту і нейтралізацію Кільського каналу. Наполягав він
і на тому, щоб були враховані територіальні інтереси Італії і Румунії.
Нарешті, Грей заперечував перехід до Франції Рейнської області. Під
тиском англійської дипломатії французький уряд змушений був заявити, що
його територіальні вимоги в Європі обмежуються Ельзасом і Лотарингією.
Однак, як показали події, англо-французькі суперечки щодо Рейнської
області зберігались, у тому числі у повоєнні часи.

Гострі дипломатичні зіткнення відбувались між союзниками й щодо
майбутньої турецької спадщини. Так, запевняючи на словах російське
зовнішньополітичне відомство, що по закінченні війни з Німеччиною доля
Константинополя й проток буде визначена відповідно до інтересів Росії,
Англія і Франція не відкидали можливості встановлення своїх сфер впливу
у даному регіоні. 25 лютого 1915 р. англо-французькі кораблі обстріляли
турецькі форти біля гирла Дарданелл, що загрожувало передачею протоків у
фактичне розпорядження Англії і Франції.

На початку березня 1915 р. Сазонов зажадав від союзників формальних
зобов’язань щодо визнання впливів Росії в Туреччині, погрожуючи
можливістю зміни зовнішньополітичного курсу. Тільки після цього Англія,
а за нею і Франція офіційною нотою визнали за Росією місто
Константинополь з деякими територіями західного узбережжя Босфору,
Мармурового моря, а також Галліпольським півостровом та південною
Фракією. Росія мала здобути і східне узбережжя Босфору з деякими
територіями, але тільки по закінченні війни і за умов, якщо Англія і
Франція здійснять свої плани в Азійській Туреччині.

Організаційно ці плани оформились в квітні-травні 1916 р. і увійшли в
історію дипломатії (за прізвищами представників англійської і
французької місій на переговорах) як “угода Сайкс-Піко”. То були плани
загарбання Антантою більшої частини Османської імперії, включаючи
частину чисто турецьких областей.

За угодою Сайкс-Піко Англія мала дістати Месопотамію з Багдадом та
більшу частину Аравії. Палестина підпадала під міжнародний контроль, але
Англії віддавались порти Хайфа і Акра. Франція здобувала Сірію, Малу
Вірменію, Кілікію, значну частину Курдістану, частину східної Анатолії
і, як сферу впливу, частину Аравії та Мосульську область з її нафтовими
розробками. Росії передавались області Трапезунда, Ерзерума, Баязета,
Вана, Бітліса, частини Курдістану та смуга вздовж Чорноморського
узбережжя, на захід від Трапезунда. Після проголошення Італією в серпні
1916 р. війни Німеччині, була визначена й її частка, що включала
величезний кусок південної і південно-західної Анатолії. Від Туреччини
лишалась тільки центральна і північно- східна Анатолія.

На початку 1917 р. між французьким і російським урядами було укладено ще
одну угоду про умови майбутнього миру. Вона набула форми обміну нотами і
здійснювалась поза англійської сторони. Російський міністр закордонних
справ виявляв готовність підтримати французів в їх намаганнях здобути
Ельзас-Лотарингію і Саарський басейн. Інші німецькі землі на лівому
березі Рейну повинні були підпадати під французький контроль до
виконання Німеччиною та її союзниками всіх вимог майбутнього мирного
договору. В обмін французький уряд у ноті-відповіді підтверджував угоду
про Константинополь і протоки, визнавав волю Росії у визначенні її
західних кордонів.

Загарбницькі плани країн австро-німецького блоку своїм розмахом не
поступались, а може й перевищували задуми Антанти. Австро-Угорщина
вимагала встановлення свого панування над усіма Балканами. Німеччина
взагалі прагнула переділу світу та встановлення своєї гегемонії в
Європі.

Особливого розголосу здобували два німецьких документи, які стосувались
планів завоювань: меморандум шести могутніх економічних організацій
(Центральної спілки німецьких промисловців, Спілки промисловців,
юнкерської Спілки сільських господарів та інших) і так званий
професорський меморандум. Меморандум шести економічних організацій
вимагав здобуття широких колоніальних володінь через загарбання
англійських, французьких, бельгійських та інших колоній; покладання на
Антанту репараційних платежів; протекторату над Бельгією; приєднання
французького узбережжя Ламаншу до річки Сомми; загарбання залізнорудного
басейну Бріей, фортець Верден і Бельфор та розташованих між ними
західних областей. Далі йшлося про конфіскацію на приєднуваних до
Німеччини областях усіх середніх і великих сільськогосподарських
господарств та передачу їх німцям з відшкодуванням власникам завданих
війною втрат за рахунок Франції.

Великі анексії передбачалися й на Сході, за рахунок Росії За думкою
авторів меморандуму шести економічних організацій, промислове піднесення
“поставить вимогу розширення сільськогосподарської бази”. Намічалося
загарбання російських прибалтійських губерній та “територій на південь
від них”, включаючи Україну і навіть Крим .

Згідно урядової записки пруського міністра внутрішніх справ фон Льобеля,
підготовленої в жовтні 1914 р., загарбницькі плани Німеччини передбачали
й остаточне послаблення Великої Британії як країни, чиї інтереси
стикаються з інтересами Німеччини і заважають їй “відігравати роль у
світовій політиці”.

Такі підходи щодо визначення планів у війні виходили далеко поза межі
захисту національних кордонів – ідей, з якими виступали керівні кола
країн австро-німецького блоку, як і, у свою чергу, країн Антанти у
передвоєнні роки. Війна велась поза інтересів народів, на догоду
інтересам фінансової і промислової буржуазії, і це зумовлювало
експансіоністський, загарбницький характер намірів щодо неї усіх воюючих
країн.

PAGE

PAGE 6

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020