Реферат на тему:
Економічні основи міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарно-грошових відносин,
специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) між
продавцями і покупцями з різних країн.
Міжнародна торгівля представляє собою сукупність зовнішньої торгівлі
всіх країн. При цьому зовнішня торгівля окремих держав, регіонів
виступає складовою частиною міжнародної торгівлі.
Зовнішню торгівлю характеризують три важливих елементи:
– загальний об’єм (товарообіг);
– товарна структура;
– географічна структура.
Теорії світової торгівлі:
Меркантилізм (XV-XVII ст.) представники – Т. Мен, А. Монкретьєн вважали,
що багатство країни – в примноженні золотих запасів. Експорт товарів
країни повинен переважати над імпортом, щоб досягнути позитивного
торгового балансу. Проголошувалось втручання держави в
зовнішньоторговельну політику шляхом введення протекціонізму (більше
вивозити товарів з країни, менше ввозити). Метрополії мали перевагу у
торгівлі з своїми колоніями, і створювали бар’єри на торгівлю з цими
колоніями інших країн.
Вчення про абсолютні та порівняльні переваги:
А.Сміта і Д. Рікардо виходили із переваг сфери виробництва, яке
приносить багатство народам, забезпечує їм задоволення потреб у тих чи
інших товарах та послугах.
Вони вважали, що можливості виробництва, сприятливі умови його ведення
визначаються природними факторами.
Д. Рікардо у своїй “доктрині” порівняльних преваг сформулював ідею
порівняльних преваг (які визначаються різницею витрат, а не абсолютною
величиною). Тобто, кожна країна повинна виробляти і вивозити товари з
відносно меншими затратами факторів виробництва, а використовуючи
великий розрив у витратах, сторони можуть отримати необхідну вигоду.
Теорія факторів виробництва.
Основоположник вчення про фактори виробництва Ж. Б. Сей виділяв три
фактори виробництва: працю, капітал і землю, ринковою ціною факторів є
заробітна плата, процент на капітал і земельна рента. Шведські вчені Е.
Хекшер і Б. Олін висунули теорему “вирівнювання цін на фактори
виробництва”. Її суть полягає в тому, що виробнича різниця визначається
різною забезпеченістю факторами виробництва – працею, капіталом та
землею, а також різною внутрішньою потребою в тих, або інших факторах.
Основи теорії міжнародної торгівлі були закладені наприкінці XVIII — на
початку XIX сторіччя визначними англійськими економістами Адамом Смітом
та Девідом Рікардо. А.Сміт у своїй роботі “Дослідження про природу та
причини багатства народів” (1776 р.) сформулював теорію абсолютної
переваги і, полемізуючи з меркантилістами, показав, що країни
зацікавлені в розвитку зовнішньоторговельних потоків, оскільки мають
вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є. Д.Рікардо
в роботі “Початки політичної економії і оподаткування” (1817 р.) довів,
що принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального
правила, і обґрунтував теорію порівняльної переваги.
Виграш від зовнішньої торгівлі внаслідок спеціалізації
Під абсолютною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи
інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами, у порівнянні з
будь-якою іншою країною.
Розглянемо умовний приклад: дві країни (Аргентина і Бразилія) виробляють
два товари (зерно і цукор). Нехай Аргентина на одиницю витрат виробляє
50 т зерна, або 25 т цукру, або будь-яку комбінацію обсягів цих
продуктів у зазначених межах. А Бразилія при аналогічних затратах може
виробити 40 т зерна, або 100 т цукру, або будь-яку їхню комбінацію в
зазначених межах (мал. 1 і 2). У такому випадку максимальні обсяги
споживання зерна та цукру в цих країнах будуть задані кривими виробничих
можливостей (жирні лінії на малюнках), оскільки за умов відсутності
міжнародної торгівлі люди можуть споживати тільки те, що вироблено в
країні, і лінії виробничих та лінії споживчих можливостей збігаються.
Для спрощення аналізу ми поки що припускаємо, що витрати заміщення є
постійними, а тому ці лінії прямі.
У нашому прикладі Аргентина має абсолютну перевагу у виробництві зерна,
а Бразилія — цукру. Ці абсолютні переваги можуть, з одного боку,
пояснюватися природними факторами — особливими кліматичними умовами або
ж наявністю природних ресурсів. Природні переваги відіграють особливу
роль в сільському господарстві і в галузях добувної промисловості. З
іншого боку, переваги у виробництві певної продукції (переважно в
галузях обробної промисловості) можуть бути і надбаними, тобто
обумовленими розвитком технології, підвищенням кваліфікації працівників,
вдосконаленням організації виробництва тощо.
За умов, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати
тільки ті товари і лише ту їхню кількість, яку вона виробляє, а відносні
ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними
витратами. У нашому прикладі такі ціни дорівнюватимуть:
1 т зерна=0,5 т цукру, або 1 т цукру =2 т зерна в Аргентині; 1 т
зерна=2,5 т цукру, або 1 т цукру = 0,4 т зерна в Бразилії.
Відносні ціни на одні й ті ж товари в різних країнах завжди є різними
(через наявні відмінності у забезпеченні факторами виробництва, у
кваліфікації робочої сили, у застосованих технологіях та ін.). Якщо ця
різниця перевищуватиме витрати на транспортування товарів з однієї
країни до іншої, то є можливість отримати прибуток від зовнішньої
торгівлі. Так, у нашому прикладі виробник зерна в Аргентині при
реалізації однієї його тонни на внутрішньому ринку зможе отримати в
результаті обміну лише 0,5 т цукру, а в Бразилії цей же товар у 5 разів
дорожчий (2,5 т цукру). Цей умовний приклад показує, що після
запровадження торговельних відносин між країнами напрямки
зовнішньоторговельних потоків будуть визначатися відмінністю у
співвідношеннях витрат виробництва. Аргентині буде вигідно експортувати
зерно та імпортувати цукор, а Бразилії буде вигідно експортувати цукор
та імпортувати зерно.
Для того щоб торгівля була взаємовигідною, ціна товару на зовнішньому
ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги того ж товару в
країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері. Для нашого прикладу
світова ціна на зерно повинна встановлюватися в межах:
0,5 т цукруІ – сальдо позитивне);
– сальдо балансу послуг – різниця між вартістю послуг які надає країна і
які вона отримує;
– сальдо некомерційних операцій це різниця між доходами від інвестицій;
– сальдо балансу поточних операцій – сума всіх сальдо.
Форми міжнародної торгівлі.
По критеріях об’єкту міжнародна торгівля поділяється на:
· торгівля сировиною;
· торгівля паливом;
· торгівля сільськогосподарською продукцією та продуктами харчування;
· торгівля послугами;
Форми міжнародної торгівлі міжнародної поділяються на:
· контрактну торгівлю;
· біржову торгівлю;
· міжнародні аукціони;
· міжнародні торги.
Контрактна торгівля:
Предметом контрактує певний вид договору, у якому дається коротке
описання товару, базується назва фірми, або організацій, які є
продавцями, або покупцями.
У контрактній застосовують наступні умови платежу:
· акредитивна форма;
· підрядний контракт;
· контракт на оренду;
· бартерний контракт.
Біржова торгівля:
Міжнародні біржі бувають:
Публічні, у яких беруть участь всі бажаючі юридичні і фізичні особи;
Приватні – акціонерні товариства, у яких здійснюють торгівельні операції
тільки їх члени.
Міжнародні товарні біржі – це такі торгівельні установи, у яких
здійснюється продаж товару крупними партіями. На сучасній біржі не
продають товар а укладають плани-контракти на поставку продукції у
перспективі, виходячи з прогнозованого попиту і пропозиції.
Міжнародні аукціони:
Аукціони поділяються на аукціони де продавці відкрито називають ціну на
свій товар та аукціони, де покупці дають умовний сигнал про намір купити
товар. На аукціонах товари продаються по лотах. А угоди здійснюються
шляхом торгів які поводяться в ході підвищення цін внаслідок суперництва
покупців, або в ході зниження цін, що проводиться аукціоністом.
Міжнародні торги(тендери).
Міжнародні торги – це організаційна система просування на ринок
переважно нових товарних форм. Торги – це, насамперед, метод укладання
договорів купівлі-продажу, або підряду, згідно з яким покупець(замовник)
оголошує конкурс для продавців(постачальників) на товар-об’єкт(із
заздалегідь визначеними характеристиками) і після порівняння отриманих
пропозицій підписує контракт з продавцем (постачальником) на найбільш
вигідних для покупця умовах. Нині міжнародні торги – це найбільш
поширений спосіб розміщення замовлень на поставки машин, устаткування,
виконання наукових, проектних та дослідницьких робіт, спорудження
промислових і культурних об’єктів, тобто того що входить в поняття “нові
товарні форми”.
Міжнародні торги бувають відкриті і закриті:
Відкриті – ті, на яких беруть участь всі фізичні і юридичні особи і є
об’яви в засобах масової інформації.
Закриті – ті, в яких беруть участь конкретні юридичні особи (найбільш
престижні фірми, які є продавцями, або покупцями певних товарів).
Регулювання міжнародної торгівлі.
Головними принципами регулювання міжнародної торгівлі є:
1. Протекціонізм – державна політика захисту вітчизняного
товаровиробника від іноземної конкуренції, шляхом збільшення обмежень у
торгівлі.
Види протекціонізму:
? селективний – передбачає захист від іноземної конкуренції не всього
національного виробництва, а лише окремих його галузей;
? колективний – це політика захисту товарного виробництва групами країн;
? прихований – це тимчасове підвищення митних зборів від 1 – 4 % від
вартості товару;
? монопольний – це державна політика одноособового здійснення
регулювання зовнішньоторговельних відносин. Він властивий для країн з
адмістративно-командною системою.
Фритредерство – це політика спрямована на відкриття внутрішнього ринку
для іноземних конкурентів, або товаровиробників шляхом кількісних
обмежень у торгівлі.
Рівень регулювання міжнародної торгівлі:
· на рівні підприємств та фірм;
· національний рівень;
· міжнародний рівень;
· міжнаціональний рівень;
Міжнародні торгівельні відносини регулюються за допомогою двох груп
інструментів:
До першої групи інструментів відносять:
· тарифне регулювання;
· нетарифне регулювання;
До другої групи інструментів відносять:
· заходи спрямовані на обмеження експортно-імпортних операцій з метою
захисту національного виробника;
· заходи по стимулюванню експорту.
Література:
1. Буглай В.Г., Ливенцев Н.Н. Международние экономичиские отношения. –
М., 1996.
2. Ігор Бураковський, Теорії міжнародної торгівлі. – Київ 1996.
3. Киреев А.П. Международная экономика. – М.МОЛ. 1993.
4. Кредисов А.И., Управление внешнеэкономической деятельностю. – К.,
1997.
5. Левшин Ф.М., Мировой рынок: коньюктура, цены и маркетинг. – М., МОЛ.
1993.
6. Макроэкономика: / Под ред. В.Е. Рыбалкина. М. 1999.
7. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие
услуги:./ Под ред. Гольцберга. Пер. с англ. – К., 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter