UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваОсобливості діалекту Гуцульщини (реферат)
Авторdimich
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3851
Скачало443
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

“Особливості діалекту Гуцульщини”

 

ГУЦУЛЬСЬКИЙ ДІАЛЕКТ (говір), східнокарпатський діалект — один з арх.

говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя.

Поширений у сx. частині Закарпаття (Рахівський р-н), зх. частині Чернів.

обл. (Вижницький, Путильський р-ни), пд.-зх. районах Івано-Франк. обл.

(Верховинський, Коломийський, Косівський і Надвірнянський р-ни), у пн.

районах Сучав. обл. Румунії (карту говорів укр. мови див. на окр. арк.,

с. 720 — 721). Г. г. межує на зх. з закарпатським, на пн. — з

бойківським і наддністрянським, на сx. — з покутсько-буковинським

говорами, на пд. — з північнорум. говірками. Зх. межу Г. г. окреслює

Карпатський хребет, пн.східна збігається з давньою межею Перемишл.

землі; східна — невиразна і засвідчує тісний зв’язок Г. г. з

покут.-буков. говором. Ядро Г. г. утворюють говірки верхів’їв річок

Прут, Черемош, Пугала. У складі Г. г. виділяється кілька зон з

властивими їм ознаками, хоча у важливіших рисах він становить єдність.

Територіально Г. г. накладається на етногр. район Гуцульщину,

співвідносний з етногр. групою українців — гуцулами.

 

Г. г. характеризується такими фонет. рисами: 1) наголошений вокалізм

може мати різні структури, найпоширеніші з них:

 

 

2) ненаголошений вокалізм має переважно структури:

 

 

3) специфіку Г. г. творить реалізація окр. фонем у сильній і слабкій

позиціях: у частині говірок фонема [е] реалізується у звукотипові [ae],

близькому до е, и, а (клaeн ‘клен’, сaeрце ‘серце’, берaeза ‘береза’); у

цьому ж звукотипові [ae] реалізується наголошене а будь-якого

походження, що стоїть після м’яких приголосних (мн’aeта ‘м’ята’, лош’ae

‘лоша’, ш’и?пка ‘шапка’), а в ненаголошеній позиції [а] реалізується як

[і] (гyслінка ‘гуслянка’, вечeр’іти ‘вечеряти’, кол’іднeк ‘колядник’);

на місці [и] у наголошеній і ненаголошеній позиціях виступає е (крeла

‘крила’, жeто ‘жито’, бекe ‘бики’), рідше і (вiмн’е ‘вим’я’); у префіксі

ви- майже послідовно ві- (вiтратити, віповiсти); на місці етимологічного

[о] в нових закритих складах, крім типової рефлексації [і], поширені

рефлекси [и], [ы], [у], [y] (вин, вын, вун ‘він’; виз, вуз ‘віз’; мист,

мyист ‘міст’); укання відзначається перед складом з голосним високого

підняття у, і (хоудiм, гуд’iўл’а, кужyх), зрідка — перед складом з

голосним низького підняття (похувaти, схувaй); 4) для консонантизму

характерні: збереження м’якості [р’] у різних позиціях (косaр’, веар’х),

м’якості шиплячих та африкат (жоўч’, душ’e); диспалаталізація у ряді

позицій, зокрема, кінця слова [ц’], [с’], [з’] (хлoпец, на вyлицу, шчос,

кр’із); перехід [т’] в [к’], [д’] в [ґ’] (к’eшко ‘тяжко’, ґ’іт ‘дід’);

асимілят. зміни сполук дн, тн, лн в нн, н (перeдний > перeнний, мeлник >

мeнник, мeник);

 

5) у частині гуц. говірок відзначена тенденція до переміщення наголосу

на перший склад (пи?ўниц’а, кoмар, дри?жу, нeсу), хоча в цілому Г. г.

властивий рухомий наголос.

 

Морфологічні риси Г. г.: відмінкові флексії дав. і місц. в. мн.

іменників -им, -их (кон’иeм, пол’иeм, на кон’иeх, на пол’иeх), які

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ