UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДержавність української мови: декларація і реальність (реферат)
Авторdimich
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4024
Скачало988
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Державність української мови:

 

декларація і реальність

 

Державна мова – це не тільки і не стільки мова Держави: чиновників,

можновладців, політиків та ін. Це, насамперед, мова люду, який населяє

цю державу, яка покликана охороняти його інтереси і задовольняти

культурні запити. Рідна мова покликана бути батьківщиною і домом буття

людини, в якому вона мешкає не тимчасово чи "для офіціозу", а постійно,

витворюючи мовні мікросвіти скрізь і з усіма, включаючи назви магазинів,

кафе, ресторанів, перукарень, мову реклами на вулиці. За тих умов, в

яких перебуває нині українська мова, українець почувається емігрантом на

власній землі в чужомовному оточенні, розрекламованими іноземними

закладами, чужоземними товарами. Ліна Костенко назвала українську націю

раритетною, самотньою на власній землі у своєму великому соціумі. А в

одній із поезій проникливо зауважила: "Ми вже як тіні на своїй землі.

Хто зрозуміє нашу ностальгію?". Ностальгія за батьківщиною у себе на

батьківщині, безперечно, відлунює в отій щемливій ностальгії за рідною

мовою, що по-справжньому мусить стати державною в країні.

 

Сумнозвісний перелік дат, що умовно починається 1720 роком (указ Петра

І), здавалося, нарешті обірвався з появою Закону про мови, наданням

українській мові статусу державної.

 

Сприйняли його по-різному. Одних це неймовірно дратувало, інші скептично

посміхалися: нічого, мовляв, із цього не вийде, дехто ревно відстоював

свої права, забувши про обов'язки громадянина цієї держави. Значна

частина української інтелігенції радо вітала Закон, сприймаючи його і як

свою перемогу. Одним словом, цей документ не залишив байдужим нікого.

 

Десять років боротьби і пустослів'я. Від часу прийняття закону це були

роки випробування нації на зрілість і гідність. На жаль, правими

виявилися скептики.

 

Із самого початку незрозумілою була суєта навколо того, що вже

вистраждано роками, виважено, обговорено і узаконено. Це і похитнуло ті

підвалини, що тримали Закон. Низка заходів, спланованих на впровадження

державної мови в усі сфери суспільного життя, згодом обривається,

розпорошується і зовсім призупиняється. Важко збагнути, чому на сьогодні

не проводиться атестація з української мови державних службовців усіх

рівнів, чому на вивчення державної мови в інститутах та університетах на

неспеціальних факультетах кількість годин зведена до 36-и, чому вулиці

рясніють іншомовними вивісками та рекламними щитами, а в міському

транспорті оголошують "остановки". Чому й досі так "переконливо" звучить

із уст посадових осіб чи навіть студентів, що у їх віці пізно вчити

мову. У 20, 30, 40, 50 і т.д. років не пізно оволодіти азами

комп'ютерної техніки, вивчити англійську мову перед закордонною поїздкою

– не пізно ...

 

Стоголосо іще звучить "залізний" аргумент: нехтування інтересів

національних меншин. І не завжди, погодьтеся, із уст тих самих меншин.

 

Таким чином, ми, українці в Україні, будучи кількісно національною

більшістю, ще надовго морально залишатимемось "меншиною", національно

несвідомою і байдужою. Бо ж як можна поважати когось, не навчившись

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ