Реферат з музики
СТРІЛЕЦЬКА ПІСНЯ
Феномен пісні січового стрілецтва, яка зринула багатоголосим хором в
1915-1920 роках над світом, що курився тоді згарищем Першої світової
війни, можна збагнути лише з погляду національно-визвольних змагань
українського народу. Розбуджена у вогні Україна виникла нечувані дотоді
здібності своїх синів — політичні, військові, економічні й мистецькі. Та
коли з причин силової нерівності не всі задатки національного розуму
встигли як слід розвинутися, бо ж Україна розбудилася окраденою у вогні,
то здатність народу виливати свої радощі, болі й сподівання у піснях
вибухла в роки нашого першого національного відродження могутнім
феєрверком, в розмаїтті зблисків якого чітко вирізняються ліричні,
жартівливі, мінорні й трагічні тони.
Стрілецька пісня не має аналога ні у світовій, ні в українській
військовій поезії. Козацький фольклор складався століттями, пісенність
російських та європейських військових формувань Першої світової війни
зводилась до маршів, бо навіть український військовий фольклор Другої
світової війни віддає певною спрощеністю,— тільки стрілецька пісня,
виплекана на козацьких і народних традиціях, зуміла увібрати в себе за
п’ять років визвольних змагань грім національного зриву, чар бурлескного
гумору байдужих до смерті воїнів, сподівання на кращу долю «хоч синам,
як не собі» та віру в перемогу.
І пролетіла стрілецька пісня через усі перепони — страху, голоду,
репресій, депортацій, навіть зруйнування стрілецьких могил — і в
неушкодженому вигляді передалася нам як пам’ять і стимул до нової
боротьби за національне відродження.
Стрілецька пісня передусім професійна. Подібно, як у жанрі церковної
музики працювали кращі композитори світу, так і стрілецькі пісні
створювалися здебільшого професіоналами, серед яких можемо назвати таких
визнаних композиторів, як Левко Лепкий, Роман Купчинський, Михайло
Гайворонський.
Та хіба тільки композиторів? Легіон українських січових стрільців мав
своїх художників — нині всесвітньо відомих Льва Геца та Осипа Куриласа,
письменників-повістярів Миколу Голубця й Осипа Назарука, поетів Богдана
Лепкого, Юрія Шкрумеляка, Олеся Бабія, Василя Бобинського й автора
знаменитого реквієму “Як ви умирали” Михайла Кураха.
Всі ці талановиті люди в часи перепочинків між боями та в умовах
позиційної війни гуртувалися в Коті, де видавали часописи, відкривали
малярські робітні, організовували хори та гімназійні класи для
малописьменних стрільців. Січове військо було військом інтелігентним, і
це позначилося й на піснях.
Найбільше стрілецьких пісень зродилося в період боїв на Маківці («Упав
стрілець у край зруба», «В горах грім гуде») і особливо під час
позиційної війни над Стрипою, де гурт стрілецьких піснярів створив такі
шедеври, як «Гей, видно село, «Їхав стрілець на війноньку», «Не сміє
бути в нас страху», а вже найбільшої популярності зажили пісні, героями
яких стали конкретні воїни — Осип Теліщак зі своїми любовними клопотами
(Р. Купчинський, «Як з Бережан до кадри») та легендарний
четар-характерник Іван Цяпка (Л. Лепкий, «Бо війна війною»).
Однак мусимо з усього арсеналу стрілецьких пісень виділити ті, які
передали трагічність нашої визвольної війни,— назвемо з них дві, які
своїм болем ятрили серця українців і не дали їм заснути, збайдужіти
протягом тяжких десятиліть. Це пісня «Журавлі» (Богдан і Левко Лепкі),
створена на початку карпатської кампанії і «Ой та зажурились стрільці
січовії» (Р. Купчинський), паписана під час відступу УГА перед армією
Галлера за Збруч. Вони обрамили боротьбу-стрілецтва й залишилися жити
болісною пам’яттю й покликом до бою у наших серцях.
Не перелічиш зруйнованих сучасними вандалами стрілецьких, цвинтарів. Не
перелічиш усіх місць скорботи. Здавалося — зникне навіки історичний слід
по славному стрілецтву, Ба ні – залишилось у народі те, чого вбити не
можна — стрілецька пісня.
Ожила вона нині. Зрештою, не вмирала ніколи. Завдяки пісні сталося те, в
що багато людей уже й не вірили: вернулися до нас стрільці січовії. Їх
ми побачили в концертних залах — театр «Не журись!», на стадіонах —
ансамбль Остапа Стахіва, на сценах сільських народних домів — концертна
група Брилинського-Біля-Муки, багатьох інших.
Де навчилися, звідки знають? А знають!
Це свідчить про найважливіше: не вдалося катам убити народну пам’ять, не
вдалося — навіть зруйнуванням могил — перетворити нас із нації в
споживацьке населення.
Кров стрілецьку ніхто не змив і не змиє, нею навіки записалася сторінка
нашої історії. Кров стрілецька запеклася стрілецькою піснею в наших
серцях. А до очищених піснею сердець нема доступу вандалам.
Будемо жити і виживати. Така доля нашої нації — через дар пам’яті бути
невмирущою.
Гей, наступаєм ми, стрільці,
Череп гори, ліси й бори,
Впоперек піль на манівці,
Наступаєм ми, стрільці.
Гей, всіх разом збираймо,
Силу нашу єднаймо,
Гей, гей, далі враз,
На Україні гаразд!
Нас не злякає ворожих,
Проти крісів і шрапнелів,
В крузі гранатного огня,
Україна нам одна.
Гей, всіх разом, і т. д.
Гей, запорожський в нас звичай,
За Вкраїну до загину
Спільно працюй, борись, вмирай
Най засяє щастєм край!
Гей, всіх разом, і т. д.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
