РЕФЕРАТ
на тему:
“Художня обробка каменю”
Мистецтво різьблення по каменю має на українському ґрунті не менш
глибокі традиції, ніж мистецтво різьблення по дереву і кістці. Кам’яним
різьбленням прикрашені багато архітектурних пам’ятників Древньої Русі,
що мають майже тисячолітню давнину (XI-XIII століття).
З найдавніших часів виготовлялися з каменю великі і малі скульптури,
шиферні пряслиці з різьбленим орнаментом, іконки, хрести, усілякі
ювелірні вироби.
Особливо пишного розквіту досягло в Україні мистецтво художньої обробки
каменю в XVIII – першій половині XIX століття. Цей розквіт був тісно
зв’язаний із грандіозним будівництвом, що розгорнулося, у Києві і його
околицях, а також великим попитом на табакерки й інші невеликі побутові
вироби, що виконувалися з металу, кістки і каменю. Початі в цей час
пошуки кольорових порід каменю, придатного для лицювальних робіт, а
також дорогоцінних самоцвітів, що йдуть на ювелірні вироби, увінчалися
блискучими успіхами.
У XVIII – першій половині XIX століття з каменю робилися великі і малі
декоративні вази, стільниці, підношення, скриньки, табакерки, чарки,
печатки і т.д.
Колекція цих предметів, що знаходяться в Державному Ермітажу, є гордістю
декоративного мистецтва. У їх проектуванні брали участь найвизначніші
українські та російські архітектори: А.Вороніхін, К.Россі, А.Рінальді,
Ч.Камерон, Д.Кваренгі. Важливу роль у їхньому створенні зіграли
майстри-каменерізи, із середовища яких висунулося чимало талановитих
винахідників і художників, як, наприклад, мастерові-винахідники
Н.Бахарев, И.Сусоров, В.Коковин, внесшие коштовний внесок в
удосконалення технології виробництва, Я.Анбаров (син мастерового
Екатеринбургской гранувальної фабрики), Я.Коковин (син В.Коковина),
Ф.Пономарів (син майстра П.Пономарева), А. Лютин, що закінчили Академію
мистецтв і художників, що працювали на Уралу в якості, Г.Налимов,
С.Ваганов, И.Патрушев, Н.Яковлев і інші. На Алтаї були відомі імена
Ф.Стрижкова, И.Ивачева.
У час Відродження ювеліри ще не вміли по-справжньому обробляти каміння,
щоб посилити його блиск та колір. Як правило, камінь лише злегка
шліфувався і полірувався, не змінюючи неправильної форми. Для такого
каміння робили масивні касти-гнізда, які суттєво приховували камінь.
Тому поява перших огранених привізних діамантів була зустріта з великою
цікавістю.
На жаль, золотарі руської віри та національності зазнавали значних
утисків з боку офіційної влади і поступово з переважної цехової
більшості перетворились на виняткову меншість. Це, навіть, привело до
зміни їх робочого матеріалу із золота на срібло.
Не зважаючи на це, українське золотарство розвивалося під двома
помітними впливами: західним – з Аусбургу, Нюрнбергу та східним – з
Туреччини через посередництво Кракова та Любліна. Останній теж знайшов
добрий грунт у поєднанні з староруськими мотивами.
У таких золотарських осередках, як Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів
вдосконалюються та урізноманітнюються технічні прийоми, що
використовуються в межах одного виробу. Поєднується виїмчаста,
перетинчаста та живописна емалі, лиття, карбування високим та низьким
рельєфом, травлення, глибоке гравірування та філігрань. Прикраси стають
меншими у розмірі та легшими. Сережки все частіше носять у проколених
вухах, а не на скронях чи вплетеними у волосся. Змінюється форма
браслетів. Це вже не широкі пластини на шарнірах (в древній Русі ними
підтримували довгі рукави сорочки), а легкий суцільний обруч чи ланцюжок
з використанням черні по золоту, діамантів чи перлів. Перстені, пряжки
та декоративні гудзики стають популярними серед чоловіків та жінок усіх
соціальних верств.
Поруч з цехами золотарів існують майстерні окремих ювелірів. До наших
днів дійшли вироби доби Бароко з майстерень І. Равича, М. Юр’євича, П.
Волоха, І. Завадовського (царські врата із суцільного срібла та окуття
престолу в Києво-Печерській лаврі та для собору св. Софії у Києві).
Ця доба також принесла значний інтерес до коштовного каміння. З’явилися
майстри з гранування діамантів та кольорового каміння. Це примусило
ювелірів звернути увагу на важливість поєднання “заново відкритого”
каменю з металом.Вміння розібратися у властивостях і декоративних
якостях різних порід каменю, вибрати придатні кам’яні блоки для тих чи
інших виробів, визначити площина розпилювання блоків – усе це вимагало
художнього смаку і тонкого художнього чуття. Керівники каменерізних
виробництв і майстри-каменерізи прекрасно володіли найрізноманітнішими
технічними прийомами художньої обробки каменю. До високої технічної і
художньої досконалості доведено було виробництво виробів способом
флорентійської мозаїки, про що свідчить чудова ермітажна колекція. Поряд
з цим російськими майстрами-каменерізами був винайдений і дуже ефективно
використаний спосіб російської мозаїки, що дозволяв виконувати мозаїчні
роботи на сферичних і циліндричних поверхнях. Це дало можливість
облицьовувати вироби й архітектурні деталі (вази, стовпчика і т.д.),
виконані з недорогого м’якого каменю, мистецьки підібраними пластинками
дорогих і більш красивих порід (яшми, малахіту, агата й інших), значно
рідше й у більш дрібних монолітах які зустрічаються в природі.
З другої половини XIX століття замовлення на різьблений камінь різко
скорочуються і чудове мистецтво починає занепадати. На зміну виробництву
архітектурних облицювань великих декоративних виробів і дорогоцінних
ювелірних виробів приходить і одержує широкий розвиток кустарне
виробництво всіляких дрібних виробів.
Наприкінці XIX століття безліч кустарів, що працювали цехами і поодинці
й у невеликих майстернях, займалося огранюванням самоцвітів, свердлінням
намиста, виготовленням брошок, шпильок, малахітових скриньок, кам’яних
пап’є, невеликих скульптур і інших дрібних виробів з агата, гірського
кришталю, яшми і т.д. Поряд з цим усе більш широке поширення одержувало
виробництво всіляких невеликих побутових виробів і скульптури з легко
піддаються обробці м’яких і напівтвердих порід каменю.
Великими художніми вартостями ці різноманітні вироби не відрізнялися.
Неимоверно тяжкі умови праці, тиск дрібних хазяйчиків і скупників, що
розкладає вплив модерну – усе це, разом узяте, приводило до втрати
кращих традицій.
В радянські роки почалося поступове відродження мистецтва різьблення по
каменю. З 20-х років організуються артілі каменерізів – у селах
Гуцульщини та Київської області.
У порівнянні з більшістю інших галузей художньої промисловості й інших
народних промислів різьблення по каменю до моменту революції знаходилася
в більш глибокому упадку. Коштовні традиції в більшості випадків були
втрачені, майже не було майстрів, подібних П.Терентьєву, В.Денисову,
Т.Пескову, що працював у Тобольську, чи Г.Петровскому, В.Гур’єву,
В.Узикову, що працював у Холмогорах. Тому довгий час відроджуване
виробництво спирався або на художників-професіоналів, що виконували
зразки для майстрів-виконавців, або на старі дореволюційні зразки.
В післявоєнні роки мистецтво різьблення по каменю стало розвиватися
більш швидкими темпами, чим у 20-х і 30-х роках. Велике значення мало
те, що і художники, що створювали зразки для промислу, і
майстри-каменерізи, що більш активно почали працювати в ці роки над
самостійними композиціями, добре знали виробництво і властивості різних
порід каменю, з якими їм приходилося мати справа. У створюваних речах
вони прагнули відповісти і на виробничі і на естетичні вимоги. Показова
в цьому відношенні творча діяльність Е.Миколаєва. І в предметах
утилітарних (попільниця “Ведмежата”, туалетна коробочка “Лисичка”) і в
невеликих настільних статуетках (“Рибка”, “Воробишки”) Миколаїв виявляє
себе, з одного боку, як здатний скульптор-анімаліст, а з іншого боку –
як висококваліфікований різьбяр по камені. Його роботи відрізняються, як
правило, загостреною характеристикою образів, підкуповують бездоганністю
виконавської майстерності, умілим підбором відповідних порід каменю. При
уважному розгляді його маленьких вирізаних з каменю скульптур починаєш
розуміти, що зовсім не випадково, наприклад, для легень, що як би
пливуть рибок художником узятий світлий напівпрозорий ангідрит, а
незграбні бурі ведмежата і нахохлившиеся горобці виконані їм у
шаруватому, більш щільному і позбавленому прозорості коричнюватому
кальциті; починаєш цінувати і творчий задум і смак художника, коли
бачиш, як добре взаємно доповнюють один одного жовтуватий селеніт і
білосніжний ангідрит у витонченій туалетній коробочці “Лисеня”, де
художник змусило вирізану з ангідриту частина виконати одночасно й
утилітарну і декоративну функції, зробивши її свого роду постаментом
статуетки.
Цікаві досвіди Е.Миколаєва, М.Тоні, С.Дозорова, Л.Антюшина по
виготовленню декоративних ваз і побутових предметів з м’яких порід
каменю в сполученні з металом. Звертання до цьому широко відомому в
минулому прийому, виготовлення з металу усіляких вставок і
конструктивних деталей облагороджує каменерізні вироби і відкриває шлях
до збагачення асортименту.
Широке поширення одержали в післявоєнні роки виробу з токарською
обробкою каменю, причому метал найчастіше знаходив дуже вдале
застосування в токарських речах.
На підприємствах тресту “Російські самоцвіти” велася обробка як м’яких,
так і твердих порід каменю. Ці підприємства розташовували в більшості
випадків більш зробленим технічним устаткуванням.
Мистецтво художньої обробки каменю проробило за весь час великий і
складний шлях розвитку. Знаходячись у передреволюційні роки в глибокому
занепаді, ця галузь художньої промисловості зуміла перебороти смугу
важкої кризи. Щорічно обновляється асортимент виробів, що випускаються,
відроджуються забуті традиційні прийоми художньої обробки каменю і з
кожним роком створюється й освоюється усе більше і більше художніх
творів, у яких одержує різнобічне відображення наша епоха.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
