UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваУкраїнська педагогіка другої половини XVII — кінця XVIII ст. (реферат)
Авторdimich
РозділПедагогіка, виховання, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2215
Скачало525
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Українська педагогіка

 

другої половини XVII — кінця XVIII ст.

 

Після російсько-польської війни 1654—1667 рр. під владою Польщі

залишилися західноукраїнські землі (Східна Галичина, Волинь та

Правобережжя). За Росією закріплювалися Лівобережжя з Києвом, території

Запорозької Січі, Слобідська Україна. Закарпаття залишилося під

мадярами, а Північна Буковина — під турками. Майже впродовж 300 років

Україна була розіп'ята між цими державами, що не могло не позначитися й

на розвиткові освіти.

 

Освіта Правобережжя розвивалася тими самими шляхами, що й у Польщі, й

була представлена різними навчальними закладами — здебільшого

католицькими, часто єзуїтськими школами. У них навчалися діти польської

та української шляхти, а також заможних селян. Задля благополуччя

українська шляхта нерідко приймала католицьке віросповідання.

Окатоличенню частини населення сприяли латинські школи, в яких молоді

українські шляхтичі прилучалися до польської культури. Відповідну роль у

здійсненні колоніальної політики Польщі відіграли католицькі колегіуми,

василіанські школи. Дітей української знаті виховували тут у дусі

неприйняття мови та звичаїв свого народу, його культури.

 

Збереженню українських традицій певною мірою сприяли уніатські школи,

які почали діяти після Брестської унії 1596 р. Якщо спочатку вони давали

непогані знання, то згодом, у XVIII ст., за панування Польщі рівень

освіти в них знизився. В таких школах здебільшого навчали лише читати і

писати польською мовою, зрідка — лічби та початків латині.

Організованого народного шкільництва не було. Місцями працювали школи

мандрівних дяків, у яких вивчали церковну грамоту. Вчителями у них були

учні братських шкіл Києво-Могилянської академії, які з різних причин не

могли продовжувати навчання, або представники дрібної української

шляхти, ремісники, купці та інші, що наймалися вчителями по селах задля

заробітку. В народі таких учителів називали дяками.

 

З прилученням Галичини до Австрії (1772 р.) рівень освітньої справи дещо

поліпшився: велося шкільне будівництво, вдосконалювалися методи

навчання, але виникали проблеми боротьби з германізацією та ще більше —

з полонізацією української школи, а в Карпатській Україні — з

мадяризацією.

 

У Західній Україні було здійснено кілька шкільних реформ: 1777 р. — за

наказом Марії Терези, 1781 р. — Ио-сифа II, але наприкінці XVIII — на

початку XIX ст. під тиском впливових польських кіл українське

шкільництво скорочується. У 1789 р. Едукаційна комісія видала

розпорядження про закриття «руських» церковних шкіл та про вилучення з

усіх шкіл «руської мови». Українці позбавлялися можливості навчати дітей

рідною мовою. Учням-українцям забороняли святкувати релігійні свята за

григоріанським календарем, учнів православної віри змушували ходити до

костелів.

 

Не сприяла поліпшенню народної освіти реформа 1777 р., згідно з якою

передбачалося відкриття в селах однокласних церковно-парафіяльних, у

невеликих містах — тривіальних, а у великих — нормальних шкіл. Для її

реалізації бракувало і вчителів, і підручників, і коштів. Лише з 1781 р.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ