.

Виховання учнівського колективу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
898 6590
Скачать документ

Реферат на тему:

Виховання учнівського колективу

1. Поняття колективу: суть, ознаки, функції, структура

Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективізму
як риси особистості, слід мати на увазі, що «ніякі благородні цілі
ніколи не були досягнуті без об’єднання людей на певних засадах
(безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже,
ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського
виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої
дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з
нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина,
повноцінного члена суспільства».

Колектив — організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої
діяльності.

Дитячий колектив — об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною
діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспільне значуща мета, щоденна спільна
діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів
самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його
членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими
межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю
складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному
керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні — класний (первинний або
контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні
організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі,
гуртки); в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.; г) об’єднання за
інтересами; ґ) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.
Усі типи колективів пов’язані між собою загальною метою
навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до
різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності —
колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами
та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи
самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування
школи.

Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні
зв’язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв’язки
між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з
учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями.
Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя
та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є
носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально
цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини
учасників) функції.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що
«вплив соціального і фізичного оточення утворює середні типи людей,
нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг,
звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя
складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального
характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та
діяльності. Вони — найістотніші й найважливіші елементи колективного
виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття
власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу,
гордість за нього; активність (готовність до впорядкованої ділової
ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється
в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу
(мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на таких принципах.

Єдність і цілісність. Первинні колективи й об’єднання не повинні
організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на
досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух
як форму його життя, а будь-яку зупинку — формою його смерті. Реалізація
цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення
вихованців до їх розв’язання, вияву з їх боку активності, переживання
радості від успішного їх виконання.

Організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується
тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її
всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної
діяльності, залучають до суспільне корисної праці, спорту, художньої
самодіяльності. Таким чином збагачується духовне життя колективу взагалі
й кожного його члена зокрема.

Формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до
колективу. Почуття честі пов’язане з почуттями обов’язку й
відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи,
відповідальніше виконує свій обов’язок.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний
колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління
до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділити
збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що
роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

2. Шляхи згуртування колективу

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить
декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо
сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою,
зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також
інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре
вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів,
вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію
розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від
педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко
змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив
ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається
створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення
один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має
досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги,
спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму
відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів
впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і
обов’язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може
утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте
наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши
вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому
завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи
залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних
можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки
всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті
вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог,
які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та
обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано
працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка
послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює
перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов’язку.

Важливо продумати таку систему для колективу загалом і для кожного учня
зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому
традицій, бо ніщо так не цементує його, як традиція. Особливо важливі
так звані «традиції щоденного вжитку» — дотримання певних правил
поведінки у повсякденному житті (наприклад, «у нашому класі не
запізнюються», «у нашому класі допомагають один одному» та ін.). Шкільні
традиції виховують в учнів почуття обов’язку, честі, гордості за
колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і
використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії — вимога до
вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за
кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю
методику можна використовувати вже на другій стадії розвитку колективу.
Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності.
Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим,
сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами,
загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні
колективи, і загальношкільний. Об’єднують колектив цікаві конкретні
справи, що потребують узгоджених дій його членів. Якщо учні, наприклад,
самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов’язки між собою, охоче
займатимуться конкретною ділянкою роботи,переживатимуть радість від
досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській
думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її
вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі
справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким
обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги
повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по
допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких
умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід

обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен
учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага,
виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно,
театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення
шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й
інших заходах — допомагає об’єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і
згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього боку до
нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі
кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного
колективу, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний
успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність при
виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення
складніших завдань, активна участь кожного в їх розв’язанні; товариські
взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому,
поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і
образ; бажання дітей бути разом, задоволення від спілкування,
життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність нашіптування,
почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації,
готовність долати труднощі, виконувати відповідальні доручення;
відповідальність за колективну справу; самостійне висунення суспільно
значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються
невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що
більшість педагогічне занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У
стосунках між їх членами немає рівності, кожен прагне бути лідером.
Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як правило,
ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського
колективу, завжди чимось незадоволені, але явно не висловлюють своєї
позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть
після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони
намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою
самої групи, і навпаки, досить одному з членів групи стати на шлях
порушень шкільного режиму, як з почуття солідарності так само діє уся
група.

Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп —
комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних
особливостей педагогічне занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до
одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який
прибув з іншої школи, швидше стане на шлях виправлення, якщо з перших
днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання з’являються в школі через неправильну
поведінку активу. Привілеї, якими іноді користуються його члени,
відсутність контролю за його діяльністю призводять до непорозумінь,
з’являється незадоволення діями активу, педагогічне занедбані підлітки
об’єднуються, щоб протистояти йому.

Досвідчені педагоги «розкладають» негативно спрямовану групу:
роз’єднують ЇЇ членів, створюють групи взаємодопомоги у навчанні тощо.
Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи й звести його
вплив на групу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи
позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде
більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з
цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх
цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги,
погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли
особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та
інструментальні ансамблі тощо).

Педагогічне занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або
груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати
контакти з попередньою групою, треті конфліктують з членами нового
колективу. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть
скластися у них з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні
заходи, запобігти стихійному впливу самої групи, що може призвести до
негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато що залежить від її
лідера. Тому для її переорієнтації велике значення має виховна робота з
ним. Можна змінити становище лідера мікрогрупи в колективі класу,
залучивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній
позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж
він глибоко педагогічне занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі
проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна
ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з
педагогічне занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативного спрямування —
розвінчання лідерів, поглиблення суперечностей в самій групі. Для
розкладу такої групи необхідно переконати її членів у аморальності й
незаконності норм, що їх об’єднують, навести яскраві приклади. У
результаті в декого з членів групи може з’явитися бажання порвати з нею.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати
йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах,
законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у
впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у підборі, навчанні та
координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці
та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і
ділових стосунків у колективі.

3. Органи учнівського самоврядування

Органи колективу — органи з виборних або уповноважених осіб, яким члени
колективу доручають спільно планувати громадські справи, розподіляти
доручення між членами колективу, перевіряти їх виконання, координувати
та об’єднувати роботу всіх первинних осередків.

Структура шкільного учнівського самоврядування не є стандартною.

Постійний орган учнівського колективу в багатьох школах — учнівський
комітет, під керівництвом якого в системі самоврядування діють комісії з
представників класів:

1) навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних
кабінетів, гуртків, наукових товариств; організація огляду знань,
підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);

2) трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів
праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація
трудових справ та ін.);

3) господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна,
дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);

4) дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск
«Блискавок», боротьба за дотримання учнями правил поведінки);

5) санітарна (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній
вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо).

У школі можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під
керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального
кабінету, рада фізкультури.

Для ефективної діяльності учнівського самоврядування необхідні
відповідні умови. По-перше, подолання формалізму в діяльності
учнівського самоврядування і педагогічного керівництва ним. Воно має
займатися конкретними справами, з його рішеннями повинен рахуватися і
педагогічний колектив, і дирекція школи, і не вважати їх дитячими
забавами. По-друге, залучення членів самоврядування до процесу оновлення
змісту діяльності школи, до боротьби з негативними явищами у середовищі
учнів. Вони повинні активно допомагати педагогам у використанні нових
форм виховної роботи з учнями, національних традицій, включатися у
виховну роботу із запобігання і подолання серед школярів куріння,
вживання алкоголю і наркотиків. По-третє, надання самоврядуванню
реальних прав і обов’язків. Слід чітко визначити, за які ділянки
шкільного життя та діяльності відповідає учнівське самоврядування, які
конкретні права та обов’язки має кожен його член. По-четверте, підбір до
органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу.
Члени учнівського самоврядування мають бути взірцем для вихованців у
ставленні до своїх учнівських обов’язків. По-п’яте, прагнення до
розширення цих органів. За таких умов зростає кількість вихованців, які
підтримують вимоги педагогічного колективу, більшій кількості учнів
прищеплюється смак до суспільне корисної діяльності, створюються
можливості для уникнення перевантажень найактивніших учнів, у залучених
до громадської роботи вихованців виявляються нові сторони їх
особистості, які знайшли простір для свого розвитку. По-шосте, повага
педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і його органів,
ненав’язування учням своєї волі у справах, які є компетенцією
самоврядування. По-сьоме, кваліфікована, тактовна педагогічна допомога
учнівському активу, навчання його складної справи управління. По-восьме,
практикування в дитячому колективі зміни функцій керівника і підлеглого.
Тривале перебування школяра на керівній посаді може призвести до
формування у нього небажаних якостей (зверхності, зазнайства та ін.).
Тому педагогічно доцільно, щоб у роботі органів учнівського
самоврядування брало участь якомога більше учнів, щоб воно постійно
оновлювалося. Це дасть змогу значній частині школярів набути
організаторських навичок. По-дев’яте, систематичне звітування членів
самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснювати контроль
за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим
зловживанням становищем у колективі.

Перед кожним класним керівником постає важливе завдання — сформувати
надійний актив, який став би його помічником в усіх справах класу,
виявив би належну активність у роботі, був би взірцем для інших у
навчанні, праці й поведінці. Актив колективу — це передусім члени
органів самоврядування (ядро активу), а також рядові члени колективу.

Кандидатури до дитячого самоврядування детально вивчають, підбирають
тих, хто користується в учнів авторитетом, вимогливий до себе й до
інших, принциповий в оцінці поведінки своєї і товаришів. Ураховують
також імпульсивність, легку збудливість, які виявляються в учнів у формі
неврівноваженості, невміння володіти собою. Такі активісти школи
намагаються вирішити конфлікт або вплинути на товаришів не силою
переконання, а криком, погрозами, що призводить до нових конфліктів,
негативно позначається на авторитеті органів самоврядування. Члени
активу повинні усвідомити, що вони не мають особливих прав і привілеїв,
на них покладено додаткові обов’язки і, отже, їм виявлено довіру.

Хоч би які функції виконував активіст, його треба навчити самостійно
мислити, аналізувати й оцінювати конкретну ситуацію з громадянських
позицій, приймати розумне рішення. Тому під час обговорення конкретних
питань допускаються дискусії, прислухаються до пропозицій активістів,
довіряють членам самоврядування втілювати в життя не тільки свої поради,
а й пропозиції активу.

Особливу увагу в роботі з активом звертають на вміння аналізувати
поведінку і вчинки тих, хто часто порушує дисципліну і шкільний режим.
Він повинен замислюватися над причинами їх пасивного ставлення до
навчання і праці. Водночас наголошують, що завдання кожного активіста —
допомагати таким учням, спираючись на їхні позитивні якості, залучати їх
до громадського життя колективу.

Учитель повинен вміло використовувати і такий важливий орган учнівського
самоврядування, як збори колективу класу. Раціональна їх організація —
могутній чинник зміцнення учнівського колективу і важливий засіб
виховання в учнів високих моральних якостей: почуття честі й обов’язку,
сміливості та мужності, принциповості й відповідальності за свої вчинки,
вміння самостійно аналізувати питання, підпорядковувати особисті
інтереси суспільним, сказати правду у вічі та вислухати справедливу
критику товариша.

Учнівські збори класу можуть стосуватися найрізніших аспектів життя
колективу. Найчастіше їх присвячують питанням повсякденного життя:
організації допомоги кому-небудь із школярів, обговоренню заходів щодо
поліпшення успішності та зміцнення дисципліни, підготовці до
культурно-масового заходу, випуску журналу, підсумкам навчальних занять
за семестр або рік та ін. Особливо важливими є збори, присвячені
хвилюючим питанням сучасності, визначним історичним подіям, досягненням
у галузі державотворення, питанням морального виховання.

Звісно, в усіх випадках слід зважати на вік учнів, їх підготовленість і
розвиток. Слід домагатися того, щоб питання, які розглядаються на
зборах, були близькі, зрозумілі дітям, цікавили їх. Ідейність і
цілеспрямованість зборів не повинні випадати з поля зору вчителя.

Періодичність проведення класних зборів залежить від конкретних умов
роботи класу. В окремих випадках, особливо коли тільки знайомляться з
класом, починають згуртовувати його, збори проводять частіше. Коли
колектив зміцніє, налагодяться стосунки між класним і загально-шкільним
колективом, класний керівник вивчить клас, такі збори збирають рідше. У
зв’язку з непередбаченою подією в класі, яка потребує негайного
обговорення, проводять термінові непланові збори.

Особливу увагу звертають на класні збори в 4—6 класах, коли учні
тільки-но залучаються до нової форми суспільного життя. На цьому етапі
доводиться зупинятися на дрібних, часто організаційних питаннях, вчити
їх готувати збори, організовано вести їх, фіксувати прийняті рішення,
стежити за їх виконанням. Усі ці питання, нерідко технічного характеру,
мають вагоме виховне значення, бо привчають школярів серйозно ставитися
до керівного органу учнівського колективу, поважати його рішення,
дисципліновано поводитися під час його виконання.

Учням старших класів надається більше самостійності як у складанні
порядку денного зборів, так і в їх проведенні. Завдання класного
керівника — своєчасно помітити питання, що найбільше хвилюють учнів,
допомогти ґрунтовніше підготуватися до їх обговорення на зборах,
тактовно наполягати на правильному їх вирішенні.

Наприклад, у школі-гімназії юридичного профілю № 47 м. Запоріжжя висока
управлінська культура забезпечується передусім дотриманням членами
учнівського самоврядування таких правил:

1. Сміливіше внось свої пропозиції задля прийняття колективного рішення.

2. Не бійся, що вносиш ідеї прості, з банку ідей виберемо золоті.

3. Ідею іншого не маєш права критикувати, покритикуєш — не буде ідей.

4. Думку викладай розважливо, якщо потрібно — повтори.

5. Часу не марнуй, пропозиції внось коротко і ясно. і; 6. Чітко
втямиш — краще зробиш.

7. Погодився легко — не означає сприйняв глибоко.

8. Не думай, що ти в чомусь переважаєш друзів, і не смій задаватися.

9. Довіру треба розуміти так: усе перевіряється ділом, турботою і
дружбою.

10. Перш ніж приймати рішення, навчись бездоганно його виконувати.

11. Будь-яке діло вінчає результат. Не соромно помилятися. Соромно не
вміти і не бажати виправитися.

12. Зауваження приймаються, пропозиції виконуються.

13. Твори, фантазуй сміливіше — шукай шляхів виконання рішень.

14. Не відкладай на завтра вирішення питання, яке необхідно і можна
вирішити сьогодні.

15. Прийняв рішення — виконуй! Доручив іншим — довіряй! Довіряючи —
перевіряй! Перевіряючи — допомагай! Допомагаючи — не підміняй!

Співпраця керівництва школи з учнівським самоврядуванням передбачає:
відмову від адміністративного характеру управління; в своїй основі —
повагу до особистості школяра; особливу організацію діяльності, яка
породжує у школярів потребу в самоврядуванні; конкретну методику
залучення учнів до процесу творення; дружні, товариські, довірливі
стосунки між педагогами й учнями; захищеність школярів від приниження,
звинувачень, докорів, образ підозрою у нездатності або небажанні брати
участь у діяльності; унеможливлення примусу до діяльності; впевненість у
досягненні мети; створення інтелектуального тла колективу; колективний,
спільний аналіз загальної роботи; звільнення від звички мовчати.

Розроблено також відповідні умови, які забезпечують ефективність
діяльності учнівського самоврядування: аналіз діяльності учнівського
самоврядування як його ланки і частини педагогічного процесу; визначення
основних напрямів співпраці; доброзичлива вимогливість і піклування про
учнів, педагогів; управління стосунками між педагогами й учнями;
корекція діяльності педагогів, що співпрацюють з різними видами
самоврядування; довіра до самоврядування; підтримка за будь-яку ціну
ініціативи з боку самоврядування; стимулювання через схвалення й
узгодження адміністративної дії (наказу) з органами самоврядування;
недирективні бесіди з довіреними особами учнівського самоврядування;
інформування самоврядування у школах про перспективи розвитку школи.

Нерідко в роботі з учнівським самоврядуванням припускаються таких
типових помилок: дотримання традицій адміністративно-наказової
педагогіки, відсутність бажання і вміння співпрацювати з учнівським
самоврядуванням; ігнорування прав і обов’язків органів самоврядування,
їх думки при розв’язанні найважливіших питань життя колективу школи;
нерозуміння своїх функцій і функцій учнівського самоврядування;
упереджене ставлення до членів учнівського самоврядування, відсутність
терплячості й витримки у стосунках з членами учнівського самоврядування
тощо.

В американських школах особливу увагу звертають на організацію способу
життя учнів, який сприяв би їх моральному розвиткові. У багатьох школах
діють спеціальні правила «Діти навчаються, як їм жити»:

«Якщо діти живуть в умовах постійної критики, вони навчаються
засуджувати;

якщо діти живуть в умовах ворожнечі, вони навчаються насильства;

якщо дитину постійно висміювати, вона навчається зневажати себе;

якщо дітей постійно соромлять, вони навчаються відчувати постійну
провину;

якщо діти живуть в умовах толерантності, вони навчаються терпимості;

якщо дітей підтримують, вони навчаються впевненості в собі;

якщо дітей хвалять, вони навчаються самоповаги;

якщо діти живуть в умовах справедливості, вони навчаються бути
справедливими;

якщо діти живуть у безпеці, вони навчаються довіряти;

якщо діти живуть з визнанням, вони навчаються дружелюбності.

Вони навчаються знаходити любов до землі»1.

4. Виховний вплив колективу

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він
реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно
успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив
одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність
учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються
міжособистісні зв’язки і взаємини.

Науковими дослідженнями виявлено три найпоширеніші моделі розвитку
взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється
колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в
оптимальних стосунках (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив
(нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяють багато ліній
взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість
нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен
вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин
між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські
взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі
єдині поняття про добро і зло»1.

Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний
дружелюбний тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві.
У такому колективі всі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає
«ізольованих», відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це
сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга.

Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі
внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного колективу.

Виходячи з цього, А. Розенберг виділяє чотири групи дітей, підхід до
виховання яких потребує певної диференціації.

Перша група — учні, які цілковито віддані своєму колективу, легко
підкоряються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських
обов’язків і дбають про відповідне ставлення до них усіх членів
колективу.

Друга група — школярі, переважно віддані колективу, виявляють активність
та ініціативу у громадській роботі, але не вирізняються пізнавальною
активністю, не завжди відповідально ставляться до навчання.

Третя група — учні, які ретельні у навчанні, беруть активну участь у
громадській роботі, претендуючи на авангардну роль у колективі, проте
підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки охоче
виконують тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі,
їхні здібності та вміння.

Четверта група — учні, які не визнають вимог колективу, не дорожать його
інтересами, байдужі до його життя. Ці школярі недисципліновані,
негативно ставляться до навчання, до участі в громадському житті.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська
думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через
критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У
згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не
чекаючи зборів.

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і
самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці,
запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика
спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї
поведінки, до самокритичності.

Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання
самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу.
«Природа дитини егоїстична, — писала Софія Русова, — і цей егоїзм
необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Виховання не
мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього дитина не
розвивається в справжню людину, а в якусь солодку сентиментальну істоту.
Але разом з розвитком індивідуальності мусить складатися гуртова
свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх
обов’язків до колективу»1.

Виховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного
поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву
вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив
дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких
колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх
діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться
до недоліків його членів. Важливо забезпечити своєчасне педагогічне
втручання у формування стосунків між членами колективу, створення
тимчасових об’єднань з переведенням до них вихованців, у яких не
склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність
характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів
до нових стосунків.

Розглядаючи колектив як засіб виховання, на думку М. Красовицького,
треба відкинути такі погляди радянської педагогіки: а) політичне
втручання у життя шкільного колективу, у зміст його діяльності; б)
абсолютизування кожного положення або елементів досвіду А. Макаренка без
урахування особливостей часу і критичного аналізу нашої виховної
практики; в) нереальні та безперспективні спроби втілювати у практику
всю систему А. Макаренка; г) положення про те, що колектив є єдиним
інструментом виховання; ґ) колективну відповідальність за вчинки окремої
особистості; д) беззастережне підпорядкування інтересів особистості
інтересам колективу, доведення особистості у разі конфлікту з колективом
до морального знищення; е) про перевагу колективної думки над думкою
особистості при вирішенні тих чи тих питань життя колективу; є)
обмеження свободи дитини у таких сферах, як участь у певних виховних
заходах, форми і об’єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні та
релігійні цінності, хобі тощо; ж) заорганізованість життя дітей у школі,
намагання обплутати учнів такою системою виховних заходів, щоб вони
перебували під постійним педагогічним впливом упродовж усіх навчальних
та вихідних днів; з) обговорення в колективі будь-якого вчинку
особистості.

Рішуче відкидаючи гіпертрофованість принципу виховання «в колективі й
через колектив», М. Красовицький вважає за необхідне зберегти усе
найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів:
а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є
особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого
потенціалу; б) необхідно зберегти й розширити реальні права дитини у
шкільному колективі; в) важливо забезпечити свободу вибору дитиною
світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від
офіційних шкільних орієнтирів; г) фундаментальною засадою
колективістського виховання є створення у дитячому колективі системи
гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особистості,
увагу і повагу до її думок, проблем, турбот; ґ) забезпечення свободи
кожної особистості в колективі передбачає і певні обмеження, необхідні
для її нормального функціонування; д) важливою ознакою і умовою
успішного розвитку колективу є визнання спільної творчої діяльності,
спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу
людину; е) сповідування принципу А. Макаренка: «Якщо хто-небудь запитає,
як би я міг у короткій формулі визначити сутність мого педагогічного
досвіду, я відповів би: якомога більше вимог до людини і якомога більше
поваги до неї»1.

Народна педагогіка про виховну роль колективу:

Громада — великий чоловік.

Де дружно, там і хлібно.

Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться.

Громада — рада, що рішила, так і буде.

У товаристві лад — усяк тому рад.

Література

Иванов Й. П. Воспитать коллективистов. — М., 1982.

Донцов А. Й. Психология коллектива. — М., 1984.

Подласый Й. П. Педагогика. — М., 1999.

Сухомлинский В. А. Мудрая власть коллектива. — М., 1983.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020