.

Основні закономірності та принципи виховання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1304 5643
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні закономірності

та принципи виховання

Основні закономірності процесу виховання

Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі
істотні зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню
ефективності розвитку особистості школяра.

У виховному процесі виявляються такі закономірності.

Виховання органічно пов’язане із суспільними потребами й умовами
виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній
системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в
підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї
Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та
культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма
кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у
вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на
них особливу відповідальність.

Процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього
національному річищі з урахуванням менталітету вихованця. З огляду на
це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура,
звичаї, традиції тощо.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ
дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок,
поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний
процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у
внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки,
орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність —
головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем
певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та
ін.).

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до
навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних
впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання,
мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього
педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять
спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний
вплив.

Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському
колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє
формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес
взаємовиховання. і навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного
закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна
деморалізація його членів.

Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються
самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої
виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій,
щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи
(у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити
можливість, що випливає із закономірних зв’язків, на дійсність.

Характеристика принципів виховання

Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована
організація здійснювалася на основі єдиних принципів, яких повинні
дотримуватися кожна школа і кожен вихователь.

Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні
закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту
організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах.

Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на
досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості,
підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується
цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті,
знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у
вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості
особистості відповідно до запланованої мети.

Зв’язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має
орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати
посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової
діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній
роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із
суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі
в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших
поколінь, можуть і повинні брати посильну участь у процесі
державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і
практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її
свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і
суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки
набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї
суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування
свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них,
вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів,
готовності боротися з ними.

Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування
особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої
участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як
прагнення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови
усвідомлення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і
духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості, сумлінне
ставлення до неї — важлива позитивна риса.

Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній
взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя
передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм,
методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім’ї,
громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та
індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;
постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

Наголошуючи на важливості та необхідності дотримання цього принципу, В.
Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жоден
аспект. Упустивши щось одне — виховання переконань, виховання людяності,
виховання любові до праці — вже не вдасться вирішити інші завдання.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки
спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для
спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип
виховання зумовлений об’єктивними закономірностями ^розвитку дитини і
відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення
учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що певні риси
особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості
колективу та його думки для виховання школярів, участь учнів у
самоврядуванні сприяють розвиткові самостійності, самодіяльності,
ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між
його членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної
відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між
вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, міжособистісні
стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та ‘самодіяльністю
учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів
життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують
умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та
самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у
плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й
значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів.
При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності
дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до
нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування
необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає:
єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою,
гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін. Його втілення в
життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є складні, озлоблені
діти. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати
їх людську гідність. А. Макаренко наголошував, що треба висувати
якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги
до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості
дитини, її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випливає з
потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості.

Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як
індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до
організації виховного процесу і одна з умов підвищення його
ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не
заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні.
Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки
в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. «Вихователь
повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона
є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її
буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами…
Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби
виховного впливу, — а засоби ці величезні».

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з
того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок
поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі
якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес
являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть
епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу
передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів
педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком
змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у
наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності.
Підвищується і вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати
можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід
потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється
незвичною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються бачити кожного
учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з
класом.

Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Повинна
охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми
діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім’ї, знаходити
свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки
школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з
умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі
виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи
сім’ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами
психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про
підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

— народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна
спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування
національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу;
прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних
традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що
населяють Україну;

— природовідповідність — урахування багатогранної й-цілісної природи
людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних,
фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв’язок з історією народу, його
мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і
промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і
здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин
вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу,
повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності,
довір’я до неї; виховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття
особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на
свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке
усвідомлення взаємозв’язку між ідеалами свободи, правами людини і
громадянською відповідальністю;

— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає
формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім
дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність,
національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення
в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях
специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв
національної культури. Принцип етнізації — невід’ємна складова
соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що
живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань,
підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів
виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у
взаємозв’язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Народна педагогіка про принципи виховання:

Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм). Гни дерево, доки молоде,
вчи дитя, поки мале (приро-довідповідність).

У всякої пташки свої замашки.

Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).

Розумний батько сина питати не соромиться.

Дитині волі не давай.

Хто дітям потаче, той сам плаче (вимогливість).

У семи няньок дитина без ока (єдність вимог).

Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність).

Література

Бабанский Ю. К., Победоносцев Г. П. Комплексний подход к воспитанию
ІІІкольников. — М., 1980.

Закон України «Про освіту». — К., 1991.

Концепція безперервного національного виховання. — К., 1994.

Подласьт Й. П. Педагогика. — М., 1999.

Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного
виховання. — Івано-Франківськ, 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020