.

Роль і місце педагогіки в системі людинознавчих наук (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
340 2676
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Роль і місце педагогіки в системі людинознавчих наук”

План

Педагогіка як наука

Предмет педагогіки, її функції.

Система педагогічних нaук. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

1.Педагогіка як наука

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають
процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Термін походить від грецьких слів «pais» («paidos») — дитя і «ago» —
веду, виховую, тобто «дітоводіння», «дітоводство».

Проголошення суверенної Української держави дало поштовх розвитку
педагогічної творчості, активізувало наукові пошуки щодо розвитку
української національної системи освіти. Виникають нові типи навчальних
закладів, авторські школи, досвід роботи яких потребує вивчення та
обґрунтування. Це надихнуло науково-педагогічну громадськість на
створення власного науково-педагогічного центру. У березні 1992 р.
засновано Академію педагогічних наук України як вищу галузеву наукову
установу, діяльність якої спрямована на методологічне, теоретичне й
методичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти з
урахуванням реалій сучасного життя і перспектив соціально-економічного
розвитку нашої держави. Науковцями АПН України обґрунтовано головні
принципи системи безперервної освіти, розроблено державні стандарти на
всіх її етапах, структуру й основні параметри змісту освіти та ін.

У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має
свої закони та закономірності. Суть кожної науки виражено в законах.
Тому теорія навчання і теорія виховання повинні бути системою
закономірностей. Щоправда, педагогічні закономірності мають свої
специфічні особливості. Водночас педагогіка розвивалась і як практика,
що допомагає оперативно вирішувати складні педагогічні проблеми
навчально-виховного процесу, і як мистецтво, яке потребує творчого
натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.

Найоптимальніше, коли всі структурні елементи педагогіки поєднуються.
Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху вчительської
діяльності. Для практичної діяльності вчитель має не лише глибоко
засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного
процесу. Тому вважають, що педагогічна практика базується не тільки на
науці про виховання, а й на творчому натхненні вчителя, тобто на його
мистецтві.

Розкриваючи об’єктивні закономірності виховання і навчання, педагогіка,
будучи водночас і прикладною наукою, окреслює шляхи практичного
застосування теоретичних положень. Справжня майстерність учителя, високе
мистецтво завжди спираються на наукові знання. У свою чергу, на підставі
узагальнення досвіду передових учителів педагогічна наука формулює
правила виховання і навчання.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало положень вищезазначених
видатних педагогів минулого і нині є злободенними.

2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують педагогічну думку
новими ідеями.

3. Передовий педагогічний досвід. Різнобічне вивчення та узагальнення
педагогічного досвіду дає змогу визначити певні закономірності, закони,
що живлять нові теорії, концепції, прогнози. Отже, здобуте в процесі
вивчення педагогічного досвіду знання стає джерелом існування та
розвитку педагогічних наук.

2. Предмет педагогіки, її функції

Предмет педагогіки — виховна діяльність, що здійснюється в закладах
освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з
практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов
суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання
здійснюється через засвоєння підростаючим поколінням основних елементів
соціального досвіду в процесі та в результаті залучення його старшим
поколінням до суспільних відносин, системи спілкування і суспільно
необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно історичний характер.

Ці істотні особливості виховання чітко простежуються в кожній
суспільно-економічній формації, відображаючи рівень розвитку виробництва
і характер виробничих відносин. З розвитком суспільства, удосконаленням
знарядь і засобів праці, ускладненням відносин між людьми і розподілом
між ними функцій у суспільному виробництві й управлінні накопичувалися
знання та вміння, які передавалися наступним поколінням.

Уже в первісному суспільстві (період від появи людини до виникнення
держави називають первіснообщинним, або періодом докласового
суспільства) найдосвідченіші мисливці навчали хлопців полюванню, умільці
з виготовлення одягу прищеплювали відповідні навички не лише власним, а
й багатьом дітям громади. Згодом, із розпадом первісного суспільства і
посиленням влади вождів, старійшин, жерців, уже не всіх дітей треба було
вчити добувати засоби до існування, окремих з них стали готувати до
виконання особливих функцій, пов’язаних з ритуалами, обрядами,
управлінням. Таким чином, ще в первісному суспільстві намітилася
спеціалізація знань і виокремились особи, які мали спеціальні знання і
передавали їх тим, хто в майбутньому мав виконувати відповідні суспільні
функції.

Виховання зберігає свою специфіку і в наступних суспільно-економічних
формаціях. У рабовласницькому суспільстві дітей рабів готували до
виконання різних видів обслуговуючої та важкої фізичної праці в процесі
самої праці. Дітей рабовласників — до того, щоб вони могли утримувати
завойоване, тобто були сильними і спритними, володіли зброєю і водночас
могли насолоджуватися мистецтвом і науками, які на той час набули
розвитку в Греції, Римській імперії, у східних державах. Це потребувало
тривалого часу й людей, які володіли спеціальними знаннями. Так
з’явилися школи і вчителі.

За феодалізму діти феодалів здобували лицарське, переважно
військово-фізичне виховання, а діти духівництва — релігійно-церковне.
Дітям ремісників давали елементарну трудову, фахову підготовку спершу в
межах домашнього виробництва, а згодом — у цехах та гільдійських школах.

Нині кожна країна має власну виховну систему, засновану на національних
традиціях, на яку впливають рівень економічного розвитку, політична
система.

На всіх етапах розвитку людського суспільства виховну діяльність
«обслуговує» педагогічна наука, виконуючи розкриті нижче функції.

Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів.
Головними педагогічними законами, зокрема, є: закон обов’язкового
засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду старших поколінь
як необхідна умова входження в суспільне життя, спадкоємності поколінь,
життєзабезпечення суспільства, окремого індивіда і розвитку сил кожної
особистості; обов’язкової відповідності змісту, форм, методів навчання і
виховання вимогам розвитку виробничих сил суспільства; неминучих
виховних наслідків у результаті взаємодії дітей зі світом у життєвих
ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах; формування сутності дитячої
особистості через її активний самовияв і самоствердження в діяльності,
спілкуванні, стосунках. Серед закономірностей педагогічних явищ —
виховуючий характер навчання; взаємозв’язок і взаємозумовленість
розвитку і виховання; вирішальний вплив діяльності людини на формування
її особистості та ін.

У силу специфіки педагогічної діяльності педагогічні закони мають
вірогідний характер. «Багатоманітність та неповторність ситуацій, —
підкреслює В. Загвязінський, — велика кількість факторів, що впливають
на результат, роблять їх законами-тенденціями, законами, які прокладають
собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень, неповторних варіантів,
а точність відносна. Закони та принципи, що їх виражають, не
спрацьовують автоматично. Щоразу необхідний аналіз особливостей
навчальної операції та наступний мислительний синтез, зіставлення
законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації, з наявністю
певних умов» [4;25].

Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та
виховання. Ця функція передбачає розкриття змісту й технології
реалізації, наприклад, конкретного принципу навчання чи виховання,
використання певного методу виховання залежно від віку школяра та ін.

Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі
педагогічної теорії. Йдеться про виявлення передового і новаторського
педагогічного досвіду вчительських колективів і окремих учителів, умов і
причин успішності та ефективності їх діяльності, підготовки відповідних
методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.

Експериментальні дослідження педагогічної діяльності. Мета цих
досліджень — побудова на їх основі моделей реформування цієї діяльності,
втілення досягнень педагогічної науки в практику діяльності закладів
освіти з метою її вдосконалення.

Вироблення педагогічної техніки. Йдеться про стиль поведінки і
спілкування вчителя з учнями (як і де стояти в класі, як говорити, як
жестикулювати й артикулювати тощо).

3. Система педагогічних наук.

Зв’язок педагогіки з іншими науками.

Система педагогічних наук — зв’язки та відношення, що склалися в процесі
історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.

До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка,
корекційна педагогіка, галузеві педагогіки.

Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання
виховання, навчання і освіти, досліджує загальні проблеми
навчально-виховного процесу.

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих)
досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти,
організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних
вікових груп.

Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання виховання, навчання та
освіти дітей з різними вадами: сурдопедагогіка (навчання й виховання
глухих і глухонімих), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих і
слабкозорих), олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово
відсталих і дітей із затримками розумового розвитку), логопедія
(навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення), виправно-трудова
педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців).

Галузеві педагогіки — військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти
та ін. Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах
дорослих, швидко розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває
закономірності навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти,
специфічні проблеми здобуття вищої освіти.

До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи,
що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні
епохи.

Окрема група педагогічних наук — часткові, або предметні, методики,
предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення
конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Наприкінці XX ст. намітився стрімкий розвиток соціальної педагогіки як
галузі, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку
особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних
інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових,
культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють
формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі розв’язання
суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства [5;3].

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки становлять: агогіка —
наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та
підлітків; герогіка — наука про соціально-педагогічні проблеми людей
похилого віку; андрогогіка — наука про освіту та виховання людини
впродовж усього її життя; віктимологія — наука про різні категорії
людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та
насильства.

Оскільки до розв’язання проблем виховання особистості причетні різні
науки, педагогіка тісно пов’язана з ними.

Міжпредметні зв’язки педагогіки — зв’язки педагогіки з іншими науками,
що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов’язана з філософією (етикою), соціологією, естетикою,
психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими
науками.

Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету
виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського
буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та
суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає
закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність
виховних впливів, які спричиняють зміни у її внутрішньому світі та
поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ
психології. Анатомія і фізіологія людини — база для розуміння
біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої
та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів,
опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.

Гігієна дітей і підлітків як галузь гігієни сприяє організації на
наукових засадах у закладах освіти заходів щодо зміцнення здоров’я,
фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків,
плануванню будівництва та обладнання навчальних і дитячих закладів
різних типів. Зв’язок педагогіки з медициною став передумовою формування
корекційної педагогіки як спеціальної галузі педагогічного знання,
предметом якої є освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями в
розвитку. У взаємозв’язку з медициною вона розробляє систему засобів, що
дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшити процеси
соціалізації, компенсувати наявні дефекти.

Зв’язок педагогіки з іншими науками відбувається в різних напрямах.
По-перше, це спільність об’єктів (понять, закономірностей, концепцій,
предметів, процесів, критеріїв, методів).

По-друге, взаємодія, взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція
педагогіки та інших наук. По-третє, педагогіка спирається на ідеї інших
наук (людина формується у діяльності — з філософії); використовує методи
дослідження інших наук (анкетування — із соціології), результати
досліджень інших наук (насамперед психології); проводить дослідження
спільно з іншими науками; дає замовлення іншим наукам на дослідження
певних явищ.

На сучасному етапі педагогіка покликана вирішувати, зокрема, такі
завдання: а) вдосконалення змісту освіти; б) вироблення принципово нових
засобів навчання, навчального обладнання; в) підготовка підручників
відповідно до вдосконалення змісту освіти; г) комп’ютеризація праці
вчителя; ґ) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів
навчання; д) підсилення виховної ролі уроку; е) вдосконалення змісту й
методики виховання; є) удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх
професійної орієнтації та підготовки до праці; ж) вироблення шляхів
демократизації та гуманізації життя й діяльності школи.

Використана література:

Журавлев В. И. Педагогика в системе наук о человеке. — М., 1990.

Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. — Тернопіль,
1996.

Погрібний А. Освіта в Україні: час демократизації, час реформ:
Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. —
К., 1997.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти. –- К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020