.

Розвиток розумових здібностей учнів шляхом використання рівневого навчання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
584 4435
Скачать документ

ДОПОВІДЬ

НА ТЕМУ:

Розвиток розумових здібностей учнів

шляхом використання рівневого навчання

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове
виховання. Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з
розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури
розумової праці.

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий
розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей
людини. Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ
наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі
наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з
усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти
основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути
систематизовані, постійно поповнюватися.

У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і
явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і
відносинах.

Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу
диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей
учнів. Іншими словами – формування різних рівнів навчання: від
простішого до складнішого. Навчально-виховний процес, що враховує типові
індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а
навчання за таких умов — диференційованим навчанням.

У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання.

За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або
за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності
учнів розподіляють по класах А, Б, В і навчають за відповідними
програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. У другому
випадку їх групують за здібностями до певної групи предметів
(гуманітарних, природничих, фізико-математичних).

Таке диференціювання викликає сумніви. Дитина, яка потрапила до класу
здібних учнів, може вважати себе кращою за інших, що нерідко спричиняє
відхилення від норми у вихованні. І навпаки, діти, зараховані до класу
менш здібних, щодня почуватимуться неповноцінними. Крім того, слід мати
на увазі, що здібності дитини розвиваються, і важливе значення для її
розвитку мають умови, в які вона потрапляє. Якщо її оточують більш
розвинені однолітки, то вона отримує більше шансів для свого розвитку.
До того ж, здібності людини можуть виявлятися на різних вікових етапах.

За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи тих
предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш
складною програмою і в меншому обсязі (такий розподіл за класами дуже
поширений у Франції). Найбільший недолік такого диференціювання в тому,
що учні здобувають неоднакову освіту й тому не мають рівних можливостей
для її продовження.

За майбутньою професією. Навчання дітей у школах музичних, художніх, з
поглибленим вивченням іноземних мов.

За інтересами учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим
вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи
створюють у школах за умови великої кількості учнів, які виявляють
підвищений інтерес до певних предметів, їх формують з восьмого року
навчання, коли учні вже отримали певний рівень загальноосвітньої
підготовки, на базі якої можна організувати диференційоване навчання.

За талантами дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх
всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних
конкурсів, олімпіад.

Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст і методику
навчання, що є предметом вивчення спеціальних галузей педагогіки.
Розглянемо можливі шляхи організації диференційованого навчання в
загальноосвітній школі.

Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя може виражатися
в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим
з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу, або слабшим
учням дають окремі, посильні для них завдання. Інколи учням пропонують
легкі завдання, згодом ускладнюють додатковим завданням, яке вони
виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати
завдання за змістом можна за кількістю завдань, за ступенем їх
складності, за ступенем самостійності виконання. Складніший і
ефективніший вид диференційованого навчання — його здійснення в умовах
поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. У
практиці такого поділу використовують методику Ю. Бабанського, який увів
поняття реальних навчальних можливостей учнів, їх зміст визначають такі
критерії: а) психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу,
порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення;
раціональність, самостійність, гнучкість, темп мислення,
спостережливість, логічність мовлення, пам’ять, увага); б) навички
навчальної праці (самоконтроль, планування, темп обчислень, письма,
читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядку дня;
в) окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні,
старанність, свідома навчальна дисципліна, громадська активність,
ставлення до навчання, учителів, однокласників); г) позашкільний вплив
сім’ї, однолітків; ґ) біологічні компоненти (фізична працездатність,
стан здоров’я, дефекти мовлення, слуху, зору).

З урахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна
умовно поділити на такі групи:

Учні з дуже високими навчальними можливостями — характеризуються
здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з
інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної
складності.

Учні з високим рівнем навчальних можливостей — мають міцні знання,
володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі в
засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм
не властива висока працездатність, потребують корекції їхньої роботи,
періодичного контролю навчальної діяльності.

Учні з середніми навчальними можливостями — характеризуються здатністю
нормально вчитися, окремим притаманна висока виучуваність за низької
навчальної працездатності, іншим — середня виучуваність за середньої
працездатності, потребують оперативної підтримки й допомоги педагога.

Учні з низькими навчальними можливостями — мають низький рівень
виучуваності або навчальної працездатності, потребують спеціального
підходу педагога.

Формуючи тимчасові групи, слід пам’ятати: учні не повинні здогадуватися
про причину їх поділу на групи, щоб не травмувати їхнього самолюбства;
до групи може входити 4— 6 учнів; група може бути гомогенна (однорідна)
— з учнів, що мають однаковий рівень навчальних можливостей, або
гетерогенна (змішана); найефективніша група змішана, але продуктивність
її роботи низька; комплекти груп можна змінювати залежно від мети;
комплект може складатися з учнів таких груп: 4, 3, 2 і 1; 4, 3, 2 і 2;
З, З, 2 і 2.

Структура уроку, на якому здійснюють диференційоване навчання,
передбачає таку послідовність структурних елементів: підготовка учнів до
заняття; постановка вчителем завдання й усвідомлення його учнями;
попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдання; виконання дій,
вирішення завдання; оцінювання результатів навчально-пізнавальної
діяльності. Оскільки подібні компоненти уроку розглядалися під час
розкриття структури уроків різних типів, нема потреби характеризувати
структурні компоненти групового заняття.

Диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки
педагога, певних умінь. Необхідно: вивчити індивідуальні особливості
учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи; підібрати
консультантів; розробити заняття в деталях; чітко сформулювати основні й
додаткові запитання, визначити час на їх виконання; продумати систему
оперативного контролю; поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну
роботу; продумати власну педагогічну діяльність на занятті; підготувати
необхідні дидактичні матеріали.

Позитивним у диференційованому навчанні є те, що: а) воно дає можливість
ставити перед учнями навчальні завдання, що передбачають пошук; б)
створюються передумови для використання комплексних розумових дій; в)
навчальні завдання розв’язуються у процесі спілкування членів групи, що
сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу
праці між членами групи; г) учитель здійснює керівництво навчальним
процесом опосередковано.

Цікавим є зарубіжний досвід диференційованого навчання. У школах США,
наприклад, практикують поділ учнів на чотири категорії, відповідно до їх
розумових здібностей (коефіцієнт інтелекту — І

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020