.

Організація та наслідки ліквідації збанкрутілих підприємств (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3808
Скачать документ

Реферат на тему:

Організація та наслідки ліквідації

збанкрутілих підприємств

ПЛАН

Вступ

1. Закон “Про банкрутство” як основний юридичний регулятор явища
банкрутства. Підстави для порушення справи про банкрутство

2. Основні етапи роботи із збанкрутілим підприємством

3. Питання санації збанкрутілих підприємств

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В часи ринкової економіки ніхто не може гарантувати безбідного існування
економічним одиницям. Загроза банкрутства присутня в ринкових умовах
завжди. Питання банкрутства на сьогоднішній день досить широко
досліджене і юридично оформлене. В цивільному та торговому
законодавстві більшості країн запроваджено норми, спрямовані не на
тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою
задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як
правило, спеціальним законом про банкрутство.

1. Закон “Про банкрутство” як основний юридичний регулятор явища
банкрутства. Підстави для порушення справи про банкрутство

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів
підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі
банкрутства, однак мають значні резерви для успішної
фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така
реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством
розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній формі
неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього
строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язання
перед бюджетом.

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова
заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової
служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор
може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити
протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того,
боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за
його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До
заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників,
бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове
становище.

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном,
санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До
ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію
підприємства-боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну
ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода
укладається між боржником та кредиторами.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо
проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про
визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів
(ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків,
фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є
державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном
банкрута й усі його майнові права та обов’язки;

• вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань
банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості
банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника
майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу
майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження
справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв’язаної з
боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника
щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов’язань протягом одного
року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна
здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли
боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна
ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був
фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди.

2. Основні етапи роботи із збанкрутілим підприємством

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне
майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення
дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає
ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив
ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу
мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих
організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія
складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та
податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані
у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж
найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність
підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються
на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу,
покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в
арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також
задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов’язання перед працівниками
підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового
колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового
колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків
та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного
страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо
повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші
вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після
повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного
задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються
пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку,
задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення
першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений
строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними.
Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією
(органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори
протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або
часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду
(арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася
непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на
ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та
включається до складу валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів
трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У
разі реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до
правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники
корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або
майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких
корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід
таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за
номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на
валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації
підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або
ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає
ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог
кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про
ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило,
щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним
від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

3. Питання санації збанкрутілих підприємств

Одна із функцій закону про банкрутство полягає в тім, що він повинен
сприяти пошуку санаторів та бути інструментом реабілітації підприємств,
які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для
успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Така
реабілітація передбачає фінансову санацію чи реорганізацію юридичної
особи.

Можливість прийняття рішення про проведення фінансової санації
підприємства в процесі провадження справи про банкрутство передбачена
законами про банкрутство в переважній більшості розвинутих країн. Так,
американське та японське законодавство спрямоване на те, щоб допомогти
підприємству, яке опинилося у складному фінансовому стані, повернути
колишню стійкість та платоспроможність. Польський закон про банкрутство
1934 року, який є чинним нині, близький за своєю суттю до американської
та японської моделей. Основна його ідея полягає не в негайній ліквідації
«хворого» підприємства, а в пошуку механізмів його фінансової санації.

Закон «Про боргову неспроможність підприємств» у Російській Федерації
(1998) також передбачає можливість «лікування» підприємства перед
оголошенням його банкрутом. Згідно з цим законом період санації може
досягати 1,5 року, а якщо йдеться про санацію підприємства-міста (суто
російська особливість), то цей період може тривати навіть і 10 років.

Україна щодо цього дотримується такого самого порядку. Наявність
реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства-боржника
та наявність санатора є підставою для проведення санації на ухвалу
арбітражного суду.

Як уже було сказано, арбітражний суд може винести ухвалу про проведення
санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації
(офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів
України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства
поступили пропозиції від осіб, які бажають задовольнити вимоги
кредиторів до боржника та виконати його зобов’язання перед бюджетом і
цільовими фондами. Натомість указані особи мають право пропонувати свої
умови санації чи реструктуризації боржника.

Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санато-рами,
повинні (згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутство») подати
заяву до арбітражного суду з письмовим зобов’язанням узяти на себе борги
особи, проти якої розпочато провадження справи про банкрутство. У цій же
заяві мають бути викладені запропоновані умови санації боржника, а також
дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним
санатором. Арбітражний суд залишає заяву без розгляду, якщо особа, котра
бажає взяти участь у санації боржника, не запропонувала в заяві умов
санації (форму реструктуризації, строки та послідовність виконання
боргових зобов’язань). Для санатора мотивуючим стимулом може бути ефект
синергізму, пов’язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації,
диверсифікації продукції або ринків збуту товарів, збереження надійного
постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції тощо.

Відповідно до статті 12 Закону «Про банкрутство» арбітражний суд
спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, а
саме:

1) угоду між боржником і санатором про переведення боргу;

2) умови та порядок санації (реорганізації) юридичної особи боржника;

3) механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність,
форми тощо).

Щодо першого пункту слід зауважити, що переведення боргу можливе лише за
згодою кредиторів. Рішення зборів кредиторів про переведення боргу
вважається схваленим, якщо за нього проголосували кредитори, майнові
вимоги яких становлять не менше двох третин загальної суми претензій.
Згода кредиторів фіксується в протоколах зборів або комітету кредиторів.

Другою обов ‘язковою передумовою переведення підприємства в режим
санації є узгодження умов його оздоровлення чи реорганізації, якщо така
планується. Суть реорганізації полягає в повній або частковій заміні
власників корпоративних прав на користь санатора. Заміна власника, у
свою чергу, зумовлює зміну організаційно-правової форми даної юридичної
особи. Вибір нових організаційних форм підприємства залежить від цілей
санації, власника статутного фонду, обсягів заборгованості та інших
факторів.

У законодавстві не визначено критеріїв конкурсного відбору санаторів
державних підприємств, що створює простір для вільного прийняття рішень
у цій сфері. Зокрема, арбітражні суди допускають участь двох і більше
санаторів, які діють на підставі взаємної угоди. Ця угода має містити
зобов’язання санаторів задовольнити вимоги всіх кредиторів у погоджені з
ними терміни, вказівки на тривалість санації, на розподіл
відповідальності санаторів перед кредиторами. узгоджені умови
реорганізації підприємства, що перебуває у фінансовій кризі. Розглянемо
конкретний приклад з арбітражної практики. Арбітражний суд Черкаської
області затвердив умови санації AT «Городищенський цукроворафінадний
завод», згідно з якими:

1. Асоціація «Інтерагро» та торговий дім «Р» перебирають на себе
заборгованість санованого підприємства та зобов’язуються погасити її
протягом 10 днів після затвердження постанови про умови проведення
санації.

2. Регіональне відділення Фонду державного майна у Черкаській області
передає санаторам пакет акцій кількістю 366788 штук (що становить 21,7%
статутного фонду санованого підприємства), який розподіляється між
санаторами порівну в кількості 183394 акцій кожному.

3. Учасники санації виконуватимуть прийняті перед кредиторами
зобов’язання в повному обсязі та нестимуть за їх виконання солідарну
відповідальність.

Арбітражний суд повинен затверджувати й результати конкурсного відбору,
і погоджені умови санації (реструктуризації) юридичної особи боржника
недержавної форми власності. У цих випадках відбір санаторів та
погодження з ними умов реструктуризації здійснюється власником майна. Як
правило, переважне право на участь у проведенні санації мають власники
підприємства-боржника, кредитори та члени трудового колективу
підприємства.

Третім елементом санації є погодження між санатором та кредиторами умов
виплати боргу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність,
форми оплати тощо.

Санація затверджується арбітражним судом тільки за погодження умов щодо
всіх трьох її складових. У разі недотримання будь-якої з них учасник
угоди, права та інтереси якого постраждали внаслідок такого порушення,
має право на захист своїх прав згідно зі статтею 6 Цивільного Кодексу
України. Захист порушеного права, яке виникло із санаційної угоди,
здійснюється поза межами провадження справи про банкрутство поданням
окремого позову.

Процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні
належного поширення й застосовується досить рідко. Так, за 1996 p. усіма
арбітражними судами України було винесено лише 28 постанов про
затвердження режиму санації.

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення)
підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного
законодавства згідно з рішенням власника, а в деяких випадках з рішення
власника та трудового колективу або органу, уповноваженого створювати
такі підприємства, чи на ухвалу суду (арбітражного суду). Основний зміст
реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного
фонду даної юридичної особи.

Міністерством економіки України затверджено методичні рекомендації щодо
проведення санаційної реструктуризації підприємств. Згідно з
рекомендаціями реструктуризація підприємства — це проведення
організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів,
спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм
власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство
до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску
конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.
Таким чином, реструктуризація є ширшим поняттям, ніж реорганізація,
оскільки реорганізація підприємства є складовою частиною його
реструктуризації.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести
поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що
перебуває в кризі. Аналіз здійснюється на підставі основних
характеристик діяльності даної юридичної особи. За результатами аналізу
роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його
реорганізації. Якщо прийнято рішення про реорганізацію юридичної особи,
то необхідно розробити план реорганізаційних заходів.

План реорганізації (реструктуризації) повинен містити:

а) економічне обгрунтування необхідності проведення реорганізації;

б) пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

в) суму витрат на проведення реструктуризації та джерела їх
фінансування;

г) інші конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану. Реорганізацію
підприємства, яка може призвести до негативних екологічних,
демографічних та інших наслідків, що торкаються інтересів населення
певної території, треба погоджувати з відповідною Радою народних
депутатів та державними адміністраціями на місцях.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих
випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види санаційної
реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені
лише за згодою Антимонопольного комітету. У зв’язку з цим до складу
робочих груп з питань реорганізації можуть входити також представники
Антимонопольного комітету України. Нагадаємо, що в Україні вважають
монопольним підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує
35 відсотків.

Така форма санаційної реорганізації, як злиття, здійснюється об’єднанням
підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансове
стійким підприємством. За злиття підприємств усі майнові права та
обов’язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло
внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються.

В антимонопольних законодавствах багатьох країн розрізняють
горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне
(конгломератне). Законодавчий контроль спрямований в основному на
вертикальні злиття, оскільки в результаті їх здійснення підприємства
одержують можливість створювати перешкоди для доступу на ринок,
встановлювати дискримінаційні ціни, створювати дефіцит на ринку певного
товару тощо, що призводить до посилення концентрації на ринку та до
припинення конкуренції. Горизонтальні злиття відбуваються, як правило, з
невеликими підприємствами і суттєво не впливають на рівень конкуренції.
Завдяки такому злиттю підприємства, проте, можуть позитивно використати
ефект масштабу, одержати доступ до певних ринків тощо.

За приєднання одного підприємства до іншого до останнього переходять усі
майнові права та обов’язки приєднаного підприємства. Після приєднання
підприємство-боржник (згідно зі статтею 34 Закону «Про підприємства в
Україні») виключається з державного реєстру та втрачає свій юридичний
статус. Поглинання здійснюється через придбання фінансове неспроможного
підприємства підприєм-ством-санатором.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в
результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у
відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого
підприємства. Якщо підприємства зловживають монопольним становищем на
ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих
монопольних утворень. Реорганізація підприємства, яке підлягає
примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно, за
умови, що після реорганізації колишнє монопольне утворення зникне з
ринку. Примусовий поділ не застосовується:

а) за неможливості організаційного або територіального відокремлення
підприємств, структурних підрозділів чи структурних. одиниць;

б) за наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних
підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в
загальному обсязі валової продукції підприємства становить менше ЗО
відсотків).

За виділення з підприємства одного або кількох нових підприємств до
кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних
частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства.

За перетворення одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно
виникло, переходять усі майнові права та обов’язки колишнього
підприємства. За реорганізації підприємства його права та обов’язки
переходять до правонаступників.

Слід зазначити, що вибір умов реорганізації юридичної особи залишається
за підприємством-боржником (його адміністрацією), коли воно самостійно
звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом.
Мета цієї юридичної пільги — стимулювати керівництво неплатоспроможного
суб’єкта господарювання врегулювати свої борги за допомогою судових
процедур до того, як вони стануть безнадійними.

Висновок

Отже, згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під
банкрутством розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній
формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для
цього строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати
зобов’язання перед бюджетом.

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова
заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової
служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор
може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити
протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того,
боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за
його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До
заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників,
бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове
становище.З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється
підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить
право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та
обов’язки; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових
зобов’язань банкрута; припиняється нарахування пені та відсотків на всі
види заборгованості банкрута.

Одна із функцій закону про банкрутство полягає в тім, що він повинен
сприяти пошуку санаторів та бути інструментом реабілітації підприємств,
які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для
успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Така
реабілітація передбачає фінансову санацію чи реорганізацію юридичної
особи.

Список використаної літератури:

1.Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” // Голос України. – 1999.-30 липня.

2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 2001.-№5. Агенство з питань запобігання банкрутства
підприємств.

3. Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання: Збірник
нормативних актів.-К.: Атіка, 2000. – 224с

4. Фінанси підприємств. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред.
проф. А.М.Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ,
2001.—384с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020