Реферат на тему:
“Антимонопольне регулювання
підприємницької діяльності”
Законом України «Про захист економічної конкуренції” (ст.12),
встановлено, що суб’єкт господарювання займає монополь
(домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу
інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та
збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів
господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання,
частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе,
що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта
господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше
відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок
порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження
конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення
інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б
неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема,
визнається:
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації
товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної
конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до
рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями
без об’єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом
господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або
згідно з торговими та іншими чесними звичаями у
підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало
чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання,
покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за
відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;
7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з
ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і
тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Правове регулювання діяльності Антимонопольного комітету здійснює Закон
України «Про Антимонопольний комітет України» і ряд інших нормативних
актів. За даним Законом Антимонопольний комітет України є центральним
органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого
є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій
діяльності. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту
України та підзвітний Верховній Раді України.
Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:
• здійснення державного контролю за дотриманням
антимонопольного законодавства;
• запобігання, виявлення і припинення порушень
антимонопольного законодавства;
• контроль за економічною концентрацією;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції. Антимонопольний
комітет України здійснює свою діяльність
відповідно до Конституції України, Закону України “Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності”, Закону України “Про захист від недобросовісної
конкуренції”, цього Закону, інших законів та інших нормативно-правових
актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Повноваження Антимонопольного комітету України закріплені в ст. 8 Закону
України «Про Антимонопольний комітет України», до них відносяться:
• визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище
суб’єктів господарювання на ньому;
• видавати суб’єктам господарювання обов’язкові для
виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства
та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ
монопольних утворень;
• вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо
скасування ліцензій, припинення операцій
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі
порушення ними антимонопольного законодавства;
• приймати нормативно-правові акти відповідно до його
компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій,
зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації
органами влади, органами місцевого самоврядування,
органами адмїністративно-господарського управління та контролю,
провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію
суб’єктів господарювання, контролю за економічною
концентрацією суб’єктів господарювання, провадження у
справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку
виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів
Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції,
обов’язкові для виконання органами самоврядування, органами управління
та контролю, контролювати їх виконання, застосування;
• здійснювати інші дії, передбачені законодавством про
Антимонопольний комітет України.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі
утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України,
повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції.
За статтею 50 закону «Про захист економічної конкуренції», порушеннями
законодавства про захист економічної конкуренції є:
1) антиконкурентні узгоджені дії;
2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;
3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського.
управління та контролю;
4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Анти
монопольного комітету України або їх виконання не в повному
обсязі;
5) здійснення учасниками узгоджених дій – суб’єктами
господарювання дій, заборонених згідно з частиною п’ятою статті 10
даного Закону;
6) делегування повноважень органів влади чи органів
місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16
цього Закону;
7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17
вищеназваного Закону;
8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із
частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;
9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті
18 даного Закону;
10) недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22
цього Закону;
11) порушення положень погоджених з органами
Антимонопольного комітету України установчих документів
суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це
призводить до обмеження конкуренції;
12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів
Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу
необхідна;
13) неподання інформації Антимонопольному комітету України,
його територіальному відділенню у встановлені органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіального
відділення чи нормативно-правовими актами строки;
14) подання інформації в неповному обсязі
Антимонопольному комітету України, його територіальному
відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України,
головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами
строки;
15) подання недостовірної інформації Анти монопольному комітету
України, його територіальному відділенню;
16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету
України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду,
вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші
носії інформації;
17) надання рекомендацій суб’єктами господарювання,
об’єднаннями, органами влади, органами місцевого
самоврядування , органами адміністративно-господарського управління та
контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист
економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;
18) обмеження в господарській діяльності суб’єкта
господарювання у відповідь на те, що він звернувся до ,. Анти
монопольного комітету України, його територіального І. відділення із
заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і
зобов’язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію;
20) обмежувальна діяльність об’єднань, заборонена згідно зі статтею 21
цього Закону.
Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за
собою відповідальність, встановлену законом.
Органи Антимонопольного комітету України накладають . штрафи на
об’єднання, суб’єктів господарювання:
• юридичних осіб;
• фізичних осіб;
• групу суб’єктів господарювання – юридичних та/або фізичних осіб, що
відповідно до статті 1 Закону «Про захист економічної конкуренції»
визнається суб’єктом господарювання.
За порушення, передбачені;
• пунктами 1, 2 та 4 статті 50 даного Закону, накладаються штрафи у
розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік,
що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності
незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків
зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не
перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір
незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;
• пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону,
накладаються штрафи у розмірі до п’яти відсотків доходу
(виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції , (товарів,
робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому
накладається штраф;
• пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 Закону, накладаються штрафи у
розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік,
що передував року, в якому накладається штраф.
Доход (виручка) суб’єкта господарювання від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу
(виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх
юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається
суб’єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.
У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб – суб’єктів
господарювання, які входять до групи, що визнається суб’єктом
господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до
порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним
суб’єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення
порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги
у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб’єкт
господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили
наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати
наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на
діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб – суб’єктів
господарювання, одержання частини їх прибутку.
Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів
Антимонопольного комітету України, голови його територіального
відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом
другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений
абзацом третім частини другої цієї статті, – у розмірі до десяти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений
абзацом четвертим частини другої цієї статті, – у розмірі до двох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно
Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією
Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.
У разі, якщо суб’єкт господарювання працював менше одного року, розмір
штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб’єкта господарювання за весь
час до прийняття рішення про накладення штрафу.
Якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим)
становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають
право прийняти рішення про примусовий “поділ суб’єкта господарювання, що
займає монопольне (домінуюче) становище.
Примусовий поділ не застосовується у разі:
• неможливості організаційного або територіального
відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи
структурних одиниць;
* наявності тісного технологічного зв’язку підприємств,
структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг
продукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять
відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного
підрозділу чи структурної одиниці).
За правопорушення, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону,
посадові особи та інші працівники суб’єктів господарювання, працівники
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю несуть
адміністративну відповідальність згідно з законом.
За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13-16 статті 50 Закону «Про
захист економічної конкуренції», посадові особи органів влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з
законом.
Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із
заявою про її відшкодування.
Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної
конкуренції, передбаченими пунктами 1,2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50
названого Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у
подвійному розмірі завданої шкоди.
Використана література:
Закон України «Про захист економічної конкуренції” (ВВР), 2001, N12,
ст.64
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції від
07.06.1996, (ВВР), 1996, № 36, ст.164 із змінами, внесеними згідно із
Законами № 642/97 -ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, № 10, ст.36 № 783-ХІУ від
30.06.99, ВВР, 1999, №34, ст.274
Я.М.Пігач, Л.М.Труфанова. Господарське законодавство. Навчальний
посібник. – Тернопіль, 2002. – 160 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
