Реферат
на тему:
Національні відносини
в сучасній Україні
У сучасних поліетнічних державах і на рівні теоретичному, і в площині
практичної побудови та реалізації державної політики все більшої
важливості набуває теза про те, що захист з боку держави колективних
прав національностей поруч з обов’язковим дотримання індивідуальних прав
людини є реальною запорукою демократії, однією з ключових точок, які
дають змогу дієво вимірювати її рівень. Сьогодні, коли світ
глобалізується та уніфікується, активне усвідомлення з боку держави
значущості колективних прав, адекватне розуміння важливості процесу
захисту та відтворення культур національних груп у широкому сенсі цього
слова — провідні ознаки сучасної демократії, які сприяють реалізації
індивідуальних та колективних прав особистості.
Критерії оцінки демократичності в контексті питань міжнаціональних
взаємин криються не тільки в площині ухваленого законодавства в цій
сфері, не тільки у тих зобов’язаннях, які бере на себе держава щодо
збереження культур тих чи інших етнічних груп, але й в їх реальній
реалізації. Іншою складовою в аналізі сфери міжнаціональних взаємин може
бути не тільки увага до процесу реалізації етнонаціональної державної
політики, але й аналіз загальних процесів у суспільстві в сфері
міжнаціональних взаємин. Наявність у самому суспільстві культури
міжнаціональної толерантності, дотримання принципів терпимості, постійне
їх відтворення в суспільній поведінці свідчать про рівень розвитку
самого суспільства, про рівень загального соціального здоров’я. Адже
вiдомою є теза про те, що суспільні гетеростереотипи (стереотипи про
іншого в сфері міжнаціональних взаємин) більше розповiдають про їхнього
автора, ніж про об’єкт, відносно якого вони утворилися.
Загалом за етнічним складом населення Україна належить до числа
поліетнічних країн. Це зафіксовано юридично у Конституції України та
законах України. Зокрема, відповідно до Конституції України всі
громадяни України, незалежно від їхньої національної приналежності,
віросповідання, походження, місця проживання, політичних переконань,
культурної та мовної самоідентифікації, утворюють український народ. У
Статті 11 Основного закону України вказується, що держава сприяє
консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості,
традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та
релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин
України. Стаття 3 Закону України «Про національні меншин в Україні»
(1992 р.) до числа національних меншин відносить «групи громадян
України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття
національного самоусвідомлення та спільності між собою».
Українська поліетнічність у цифрах та фактах
Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні
проживає 48 240 902 осіб, 134 різних етнічних груп, які ідентифікують
себе як громадяни України. З них більшість становлять етнічні українці —
37 541 693 осіб, 8 334 141 — росіяни, 275 800 — білоруси, 258 600 —
молдовани, 248 200 — кримські татари, 204 600 — болгари. Представники
всіх національних меншин разом в Україні становлять 22,2% загальної
кількості населення України. В Ук раїні конституювалися як національні
меншини, тобто утворили свої національно-громадські організації на
загальноукраїнському рівні, 39 етнічних груп. Національні спільноти за
своїми культурологічними, pek3c3imhlh, соціальними та іншими
характеристиками доволі різноманітні. Поліетнічність в Україні має
виразний регіональний характер.
Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну
специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80% становили етнічні
росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення
мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з
даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вважають російську
мову рідною мовою. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи —
україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні
росіяни.
Триває масове повернення в Україну раніш депортованого
кримськотатарського народу. У складі населення Автономної Республіки
Крим кримські татари становлять вже 12,1%. У порівнянні з 1989 роком
їхня кількість у Криму збільшилася у 6,4 раза. Варто зауважити, що
кримські татари повернулися та повертаються з вигнання, яке було
спричинене сталінською депортацією цього цілісного народу з території
Криму у 1944 році. За майже 60 років депортації радянська влада
розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як
«народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської
Росії від анексії території Криму російською імператрицею Катериною ІІ.
Сьогодні складний процес репатріації та інтеграції кримських татар варто
помножити на реформування сфери економічних відносин, наприклад земельну
приватизацію, складності у взаєминах репатріантів і влади. Часто
відповідна ситуація стає заручником політичного процесу, а на сфері
етнічних стереотипів та врегулювання взаємин «християнського» та
«мусульманського» світів пробують вибудовувати політичні іміджі деякі
українські політики. Особливо усвідомленим відповідний процес став після
11 вересня та популяризації ідеї С. Хантінгтона про конфлікт культур та
цивілізацій. У цьому ж контексті, крім іміджевих, політичних,
економічних проблем, які супроводжують процес інтеграції, має місце
комплекс питань культурно-освітньої сфери. Це не тільки болючі питання
відродження понівеченої роками вигнання кримськотатарської культури
(відтворення топоніміки, повернення культурних цінностей). Осібне місце
посідає також налагодження процесу освiти, зокрема припинення
тиражування впродовж здобуття шкільної освіти старих стереотипів про
«загарбницькій характер» крим ськотатарської культури щодо слов’ян. Вже
сьогодні відповідні речі, що можна побачити в українських підручниках,
сприяють черговому відтворенню етнічних стереотипів у нових поколіннях.
Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ромами та
основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними
Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України
налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на
Закарпатті і по понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській
областях. Однак, на думку деяких науковців, представників ромської
громадськості та посадовців, чисельність ромів, що проживають в Україні,
значно більша. Так, за розрахунками О. О. Данілкіна-Щербицького
(Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України),
чисельність представників ромського етносу в Україні становить близько
200 тис. осіб. Серед причин такої розбіжності в оцінках насамперед
називають приховування ромами власної етнічної приналежності.
Інтегрованість ромів до економічного, культурного і політичного життя
суспільства залишається недостатньою. На G`j`po`rr3, Одещині, Харківщині
функціонує 6 ромських недільних шкіл. Однак рівень освіти ромів
традиційно залишається найнижчим у порівнянні з іншими національними
меншинами України. За даними Українського інституту соціальних
досліджень (УІСД), близько половини ромських дітей не відвідують школу
або регулярно пропускають уроки. Найбільш неблагополучна ситуація з
освітою спостерігається у місцях компактного проживання ромів на
Закарпатті та Харківщині. Так, за матеріалами ромської газети «Романі
Яг» ( HYPERLINK “http://romaniyag.uz.ua/old/n30/vimiretn.htm”
http://romaniyag.uz.ua/old/n30/vimiretn.htm ), у Закарпатській області
лише 83,7% дітей ромів здобули неповну середню освіту, 14,5% — загальну
середню, 1,4% — закінчили СПТУ, 0,3% здобули середню спеціальну і лише
0,1% — вищу освіту.
Високим залишається рівень захворюваності та смертності серед ромів,
особливо серед дітей. Одна з найбільших проблем ромської громади —
незабезпеченість житлом та його перенаселення. За результатами
опитування УІСД, переважна більшість опитаних ромів мешкають у приватних
будинках (якими є здебільшого дерев’яні бараки) і лише 4% у власних
окремих квартирах.
Вражає рівень безробіття серед ромського населення. За інформацією
«Конгресу ромен України», він становить близько 90%. Вкрай низьким є
рівень представництва ромської громади в органах державної влади та
місцевого самоврядування (1 депутат у складі Ужгородської міської ради).
Можна побачити, що актуальності набувають міжнаціональні взаємини,
пов’язані з міграцією до України представників тих громад, які
традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за
останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Чисельність
більшості інших національних груп, зокрема, болгар, молдаван, білорусів,
євреїв, татар, циган, німців, — скоротилася. Навіть порівняно з
офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними
Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі
збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян,
азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч, ця етнічна група демонструє
20-відсоткове зростання. Збільшилася кількість корейців: в Україні їх
нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50%. Виросло число
арабів, якщо під час Всесоюзного перепису населення у 1989 році їх було
зафіксовано 1 240 осіб, то у 2001 році — 6 575 осіб. Зросло число
в’єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.
Актуальною для України є й проблема нелегальної міграції. Кількість
нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно
збільшується. Більшість нелегалів прагне потрапити до країн Західної
Європи та розглядає Україну як транзитну територію, принаймні про це
свідчать українські прикордонники. Проте, реальні міграційні наміри цієї
категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують
свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За
різними даними в Україні називають різні цифри щодо кількості мігрантів,
від 100 тисяч до 6 млн. осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та
Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської,
в’єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення
кількості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — мають місце
в інших українських регіонах. Отже, це вказує на те, що у складі
населення України фактично зростає кількість представників тих етносів,
які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному
сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де
наявний mhg|jhi рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє
не тільки те, що Україна є транзитною територією, але й свідчить про те,
що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна в
сфері міжнаціональних взаємин.
Тенденції в сфері міжнаціональної толерантності
в дзеркалі нових проблем та старих етностереотипів
В Україні традиційним вважається високий рівень міжна ціональної
толерантності в суспільстві. Прийнято вважати, що міжнаціо нальні
стосунки в Україні — доволі благополучна сфера суспільного життя.
Зокрема, соціологічні дослідження демонструють, що серйозні конфлікти в
сфері міжнаціональних відносин суспільству не загрожують. Значущих
антагонізмів у сфері міжнаціональних стосунків не спостерігалося
протягом історії незалежної України. А конфлікти в Криму в контексті
інтеграції кримських татар в українське суспільство коректно розглядати
як конфлікти між цим народом та владою.
Варто звернути увагу на дані опитування громадської думки, яке
красномовно демонструє деякі аспекти усвідомлення в ук раїнському
суспільстві власного «конфліктогенного» потенціалу (табл. 1).
Таблиця 1
Як Ви вважаєте, чи існують в українському суспільстві міжнаціональні
конфлікти? (%)
Так, існують, і дуже серйозні 7 21
Існують, і доволі серйозні 14
Існують, але не значні 41 68
Конфліктів зовсім немає 27
Важко сказати 11 11
Опитування проводили Фонд «Демократичні ініціативи» та Центр «Соціальний
моніторинг» з 11 до 16 травня 2004 року в усіх областях України, АР Крим
та місті Києві. Всього опитано 2038 респондентів віком від 18 років і
старше. Стандартні відхилення при достовірних 95 відсотках і
співвідношенні змінних від 0.1 : 0.9 до 0.5 : 0.5 становлять 1.33 – 2.21
відсотка.
Варто звернути увагу на те, що 41% опитаних вказують, що незначні
конфлікти таки існують. Постає логічне запитання, а в чому вони
полягають?
Однозначно відповісти на нього складно. Адже ситуація не актуалізована.
Аналізуючи сферу міжетнічних взаємин в сучасній Україні, можна побачити,
що сьогодні відповідна зона «конфлікту» у сфері міжнаціональних взаємин
міститься у площині певного міжетнічного дистанціювання у взаєминах між
більшістю та окремими етнічними громадами. Експерти спостерігають
міжетнічне дистанціювання, культурну неприязнь, що в принципі є далекою
від реального напруження, яке існує між «більшістю» та окремими
етнонаціональними спільнотами. Це можуть бути як етнічні громади, які є
традиційними для українського суспільства, так і новітні мігрантські
спільноти. Останній чинник напруження пов’язаний зі збільшенням
кількості нелегальної міграції через територію України, зі зростанням
числа тих осіб, які нелегально проживають в Україні. В основному це
вихідці з Китаю, країн Південної Азії, Африки, країн Близького Сходу.
Потенційне збільшення напруження у взаєминах між «більшістю» та
представниками нових мігрантських спільнот може бути також пов’язане не
так з соціально-економічними чинниками (питання працевлаштування,
народження етнічного бізнесу та, відповідно, й конкуренції), як з
певними етностереотипами, в тому числі і в релігійній сфері. Зокрема,
щодо взаємин між християнами та мусульманами вони дістали відповідну
актуалізацію після 11 вересня.
Гетеростереотипи також транслюються не тільки щодо новітніх мігрантських
спільнот, а й стосовно громад, традиційних для України. Цьому нерідко
активно «сприяють» ЗМІ, а також процес ретрансляції негативних сенсів
під час викладання історії у школах. Так, можна навести непоодинокі
приклади, коли українські ЗМІ вдаються до оголошення національної
приналежності в кримінальній хроніці, тим самим створюючи з
представників тих чи тих громад образи кримінальних злочинців. Сьогодні
така практика у світі вважається маніпуляційною та некоректною. Схожу
ситуацію можна спостерігати у ЗМІ щодо українських ромів, або під час
російської ретрансляції стосовно «осіб кавказької національності», тобто
вихідців з Кавказу.
З поступовим набуттям нових ознак української полікультурності в
подальшому можуть актуалізуватися міжнаціональні взаємини, які не були
характерними для України. Зокрема, експерти вказують на вивчення
дійсного рівня міжетнічної толерантності в суспільстві, проблеми
сумісності культур, соціальної сфери.
Видання нормативного характеру (Україна)
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
черв. 1996 р. – К. : Україна, 1996. – 54 с.
Украина. Закон. О национальных меньшинствах в Украине: Принят…
25.06.92. // Голос України. – 1992. – 16 лип.
УРСР. Закон. Про мови в Українській РСР: Прийнятий на десятій сесії
Верховної Ради УРСР одинадцятого скликання, 28 жовт. 1989 р. – К.:
Україна, 1991. – 16 с.
Україна. Верховна Рада. Про введення в дію Закону ” Про національні
меншини в Україні”: Постанова… 25 черв. 1992 р. // Голос України. –
1992. – 16 лип. – С. 2.
Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про Українську
частину Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав
національних меншин: Постанова… 11 черв. 1994 р. N 389 // Зібр.
постанов Уряду України. – 1994. – N 11. – Ст. 267.
Україна. Верховна Рада. Декларація прав національностей України:
Прийнята 1 лист. 1991 р. N 1771 – 12 // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – N 53. – Ст. 799.
Україна. Верховна Рада. Декларація про державний суверенітет України:
Прийнята 16 лип. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – N31. –
Ст.429.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
