.

Кримінально-процесуальне право і закон (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
565 3725
Скачать документ

Контрольна робота

на тему:

“Кримінально-процесуальне право і закон”

ПЛАН

1. Зміст і структура кримінально-процесуального права

2. Джерела кримінально-процесуального права

та їх характеристика

3. Дія кримінально-процесуального закону в часі, просторі щодо осіб

Висновок

Література

1. Зміст і структура кримінально-процесуального права

Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального
права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по
розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання
невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї
діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами,
посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими
об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери
кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна
діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом
процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування,
прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці
процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або
виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати як
правову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких
правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт –
поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і
обов‘язки суб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне судочинство –
тотожні терміни. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах
– слід відрізняти. Правосуддя – це розгляд у судових засідання
кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання
до осіб, винних у вчинені злочину, або виправдання невинних (ст.4 ЗУ
“про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді в стадіях порушення
кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку
і таке інше охоплюється поняттям кримінального процесу. Здійснюючи
провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор,
суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які
безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших
громадян, на трудові колективи, сприяючі тим самим правовому вихованню
громадян, залученню населення до боротьби із злочинністю.

Аналіз кримінально-процесуальної літератури, в якій розглядається
поняття кримінально-процесуального закону, свідчить про певні
розбіжності в трактуванні цього питання. В деяких випадках під ним
розуміють як форму правових актів, що містять норми, які регулюють
суспільні відносини у галузі кримінального судочинства, так і самі ці
норми, система яких утворює кримінально-процесуальний закон. Отже, під
поняттям «кримінально-процесуальний закон» розуміють форму і зміст
кримінально-процесуального права в органічному поєднанні.

Кримінально-процесуальне право є обов’язковим компонентом, важливою
ланкою всієї системи права в Україні. Як і будь-яка ланка єдиного
ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність,
пов’язане з іншими ланками, зокрема з матеріальним кримінальним правом.

Правильне розуміння кримінально-процесуального права є необхідною умовою
для відмежування цього поняття від інших, подібних до нього.

Деякі автори поєднують поняття кримінально-процесуального права і
кримінального процесу, тобто вони розглядають кримінальний процес як
сукупність норм і як діяльність відповідних органів. Ці поняття не слід
змішувати чи ототожнювати. Кожне з них має своє змістове навантаження.

Нерозривний зв’язок кримінального і кримінально-процесуального закону
зумовлений тим, що в них спільна мета — охорона суспільства від
злочинних посягань. Але при цьому вони виконують різні функції.
Кримінальний закон визначає межі злочинної діяльності, тобто те, яка
діяльність чи бездіяльність є злочином, а також міру покарання за цей
злочин. Кримінально-процесуальний закон встановлює відповідний порядок
реалізації кримінального закону, найбільш правильне і точне його
застосування.

Кримінальний закон, який є потужною зброєю у боротьбі зі злочинністю,
потребує кримінально-процесуального закону. Обидва вони доповнюють один
одного і не можуть існувати окремо. Поза процесуальною формою
застосування кримінального закону є недопустимим. У свою чергу,
кримінальний процес без кримінального закону був би безпредметним,
позбавленим свого змісту і смислу.

Враховуючи природу кримінально-процесуального права, його призначення
обслуговувати потреби, пов’язані з реалізацією кримінального закону,
досить обгрунтованим є погляд ряду науковців, які розглядають його як
похідне від матеріального права, а існуючий між цими галузями права
взаємозв’язок — як відносини між формою і змістом. Процесуальне право,
зазначає С. С. Алексеев, щільно примикає до матеріального, є ніби
надбудовою над ним, свого роду продовженням.

У судовій практиці при вирішенні конкретних справ виникають такі
ситуації, коли виконання приписів процесуальних норм тягне за собою
порушення норм матеріального права, і навпаки. Проте
кримінально-процесуальним законом не передбачено, як повинен діяти в
таких випадках суд. У результаті, зустрічаючись з подібними колізіями,
суди чинять по-різному, але в більшості випадків судова практика надає
перевагу процесуальному закону.

Очевидно, таке вирішення колізії між процесуальним і матеріальним правом
не можна визнати цілком правильним.

На наш погляд, якщо з якихось причин виникає колізія, то повинна діяти
певна субординація соціальне-правових цінностей, ідей та юридичних норм.
Ніщо в процесуальній формі не повинно заважати здійсненню правосуддя чи
викривляти суть справи.

Форма відіграє позитивну роль, якщо вона не суперечить своєму
соціальному призначенню. Вона є ефективнішою тоді, коли краще сприяє
вирішенню всього комплексу завдань, що стоять перед судочинством. І це
необхідно враховувати як у правотворчій, так і в правозастосовчій
діяльності.

У «Філософії права» Гегель зазначав, що процесуальний закон (норми)
можуть відігравати двояку роль — позитивну і негативну. «Формальності, —
писав він, — можуть бути перетворені також і в зло, і навіть на знаряддя
несправедливості».

Аналогічну думку висловлював і А. Ф. Коні, зазначаючи, що формальна
справедливість не завжди прирівнюється до істинного правосуддя.

Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуального закону: 1) це акт,
що мас найвищу юридичну силу; 2) він формулює принципи і регулює
процедуру кримінального судочинства; 3) він регламентує діяльність
учасників процесу, надаючи їм певні права й обов’язки; 4) цей акт
націлений на вирішення завдань кримінального процесу. Зовнішньою,
документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні
акти, які можна класифікувати за різними підставами: 1) за юридичною
силою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про
порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах
та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої
інформації про злочини і пригоди); 2) за сферою дії —
загальнообов’язкові, спеціальні, локальні; 3) за ступенем загальності
правових норм — загальні та норми, що конкретизують; 4) за характером
волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що
скасовують; 5) за часом дії — ви-значено-строкові та
невизначено-строкові; 6) за суб’єктами нормотворчості — видані Верховною
Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України,
міністерствами, відомствами.

Крім цього, кримінально-процесуальні норми як зміст
кримінально-процесуального закону можуть міститися в
кримінально-процесуальних, нормативно-правових актах, у комплексних
нормативно-правових актах, «присвячених» кільком галузям права. Такими
є, наприклад: Закони України «Про внесення змін до
Кримінально-процесуального кодексу України та деяких інших законодавчих
актів України в зв’язку з утворенням податкової міліції», «Про внесення
змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо
посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства», «Про
внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України в зв’язку
з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Отже, зовнішньою формою кримінально-процесуального закону є
кримінально-процесуальний акт вищих органів державної влади, а його
наповненням, змістом — кримінально-процесуальна норма як структурний
елемент кримінально-процесуального закону, права, його невіддільна
частина і найголовніша одиниця.

Слід також пам’ятати, що на відміну від кримінального застосування
кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним,
оскільки криміналь-но-процесуальне законодавство має чимало прогалин.
Звичайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального
закону цих прогалин стає все менше, однак вимога щодо усунення цих
прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною. Тому ті аспекти
кримінально-процесуальної діяльності, що не врегульовано законодавцем,
регулюються за аналогією іншими нормами кримінально-процесуального
закону. Наприклад, постановлению вироку передує нарада суддів під
керівництвом головуючого. Ніхто із суддів не має права утримуватися від
голосування. Головуючий голосує останнім (частини 1 і З ст. 325 КПК).
Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою
окрему думку, яка додається до справи, але оголошенню не підлягає (ч. 1
ст. 339 КПК). Водночас не врегульовано так детально дії суддів при
винесенні ухвали в нарадчій кімнаті. Тому зазначені вище норми щодо
винесення вироку за аналогією повинні застосовуватись і при винесенні
судом ухвали в нарадчій кімнаті.

Щоб застосування кримінально-процесуального закону за аналогією не
призвело до порушення принципу законності, слід додержуватись низки
умов:

1) передбачений процесуальним законом випадок повинен бути подібним до
того, до якого закон застосовується за аналогією;

2) застосування закону за аналогією ні в якому разі не може вести до
обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, або до
покладення на них не передбачених законом обов’язків;

3) не допускати вчинення органами слідства і дізнання, прокуратурою і
судом процесуальних дій, що не передбачені нормами
кримінально-процесуального закону.

2. Джерела кримінально-процесуального права

та їх характеристика

У правовій науці, використовується поняття “джерело права”.

Норма права та джерело права — це не одне й те саме.

Норма кримінально-процесуального права — це загальнообов’язкове правило
поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело
кримінально-процесуального права — це форма юридичного закріплення та
вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є
кримінально-процесуальний закон.

Першоджерелом; норм кримінально-процесуального права є Конституція
держави. Так, у новій Конституції України (1996 року) викладено основні
принципи правосуддя. Зокрема, в ній (ст. 62) вперше отримав належне
юридичне оформлення та законодавче закріплення принцип презумпції
невинності обвинуваченого: особа вважається невинуватою у вчиненні
злочину, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено
обвинувальним вироком суду. Всі сумніви у справі тлумачаться і
розв’язуються на! користь обвинуваченого. Конституція визначає основні
засади інституту реабілітації безневинно засуджених та встановлює, що
кожен має право на відшкодування шкоди, завданої/незаконними рішеннями,
діями чи бездіяльністю органів влади та посадових і службових осіб (ст.
56).

Згідно зі ст. .8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства
права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми є нормами
прямої дії.

Із цього випливає, що: норми Конституції мають фундаментальний і
концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права;
норми кримінально-процесуального права не повинні суперечити Конституції
України і прийматись відповідно до її положень; при розв’язанні
проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати
нормам конституційного права: нормативні акти, які суперечать
Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають
застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і
безпосередньо застосовуються в випадках неурегулювання якихось відносин
галузевим законодавством.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинного Законодавства, не допускається звуження змісту
та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це
вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку
законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини,
недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого
значення набувають Проблеми забезпечення недоторканності особи,
особистого життя, житла людини.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип
верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина
є безпосередньо діючими. Вони визначають межу і зміст законів та інших
нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів
законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і
забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та
гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод,
судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від
будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду
конкретних справ.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли зі змісту норм
Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її
положень законом; коли закон, який був чинним до введення в дію
Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; коли
правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовані;
коли нормативно-правовий акт, прийнятий !Кабінетом Міністрів, суперечить
Конституції України; коли укази Президента України, які внаслідок їх
нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при
вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції Укриши. Суд
при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який
ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Крім Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України,
до джерел норм кримінально-процесуального права належать закон України
“Про судоустрій”, “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про
адвокатуру”, “Про попереднє ув’язнення”, “Про організаційно-правові
основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про забезпечення безпеки
осіб, які ‘ беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про порядок
відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” та деякі інші
законодавчі акти, якими вносяться зміни або доповнення до
Кримінально-процесуального кодексу або встановлюються спеціальні правила
притягнення окремих осіб до кримінальної відповідальності.

Керівні роз’яснення Верховного Суду України, накази Генерального
прокурора України, інструкції Міністерства внутрішніх справ України та
Міністерства юстиції України належать до числа нормативних актів, що
встановлюють порядок застосування тих чи інших норм
кримінально-процесуального права.

До числа джерел кримінально-процесуального права належать також і
міжнародні правові акти. Ратифіковані державою міжнародні угоди мають на
її території силу закону, а їхні правові норми мають ознаки норм прямої
дії і підлягають застосуванню поряд з іншими процесуальними нормами,
якщо воци не суперечать Конституції України.

Часто поняття «кримінально-процесуальний закон» застосовується в більш
вузькому, спеціальному значенні як найменування тільки безпосередньо
самих нормативно-правових актів вищих представницьких органів державної
влади, що складають кримінально-процесуальне законодавство. При такому
підході кримінально-процесуальний закон в систематизованому вигляді
(КПК) є юридичним джерелом, зовнішньою формою кримінально-процесуального
права, бо є способом вираження і функціонування його норм.

Слід зазначити, що деякі автори визнають кримінально-процесуальний закон
єдиним джерелом кримінально-процесуального права. На нашу думку, така
позиція є не зовсім правильною.

Досить справедливо з цього приводу висловилися О. О. Чувильов і Т. Н.
Добровольська, які зазначають, що кримінально-процесуальний закон є
основним, але не єдиним джерелом кримінально-процесуального права. Така
позиція є більш виваженою і правильною. Адже дійсно, іноді
кримінально-процесуальна діяльність регулюється указами Президента
України, постановами Верховної Ради України або рішеннями
Конституційного Суду України, положення яких стають законом значно
пізніше. У своїй сукупності всі ці нормативні акти утворюють
кримінально-процесуальне законодавство України.

При цьому слід зазначити, що визначення закону єдиним джерелом
кримінально-процесуального права усуває з переліку цих джерел міжнародні
договори (конвенції), які заключила Україна з іншими державами і які,
деякою мірою, регулюють кримінально-процесуальну діяльність посадових
осіб судових та інших правоохоронних органів України. Ці правові
документи статусу закону не набувають, проте містять ряд
кримінально-процесуальних норм.

Отже, джерела кримінально-процесуального права можна поділити на дві
групи: закони та інші нормативні акти, що містять
кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої
відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Однак слід пам’ятати, що керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду
України, накази, інструкції, вказівки Генерального прокурора та Міністра
внутрішніх справ не є джерелами кримінально-процесуального права, бо
вони містять не нові норми права, а лише тлумачення, роз’яснення судам,
органам розслідування і прокурорам щодо правильного застосування вже
чинних правових норм.

Отже, кримінально-процесуальний закон — це сукупність процесуальних
норм, що регулюють кримінальне-процесуальну діяльність і спрямовані на
забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, їх значення
полягає в тому, що вони встановлюють порядок реалізації матеріального
закону, регулюють правові відносини між учасниками
кримінально-процесуальної діяльності, забезпечують охорону прав і свобод
громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства,

3. Дія кримінально-процесуального закону в часі, просторі щодо осіб

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб
в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що
порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території
України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення
злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному,
морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під
прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за
кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами,

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів
Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової
допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується
процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання
установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне
законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить
законодавству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що
слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що
діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час
розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон
змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання
останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від
того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже,
кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак,
якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право
учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих
органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження
в даній справі.

Новий кримінально-процесуальний закон набирає чинності через 10 днів
після його опублікування у «Відомостях Верховної Ради України» або в
газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі або
в постанові Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб означає, що при
провадженні у кримінальній справі на території України норми КПК України
застосовуються у справах про злочини:

1) громадян України;

2) осіб без громадянства;

3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної
недоторканності.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності,
визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня
1961 р.. Цю Конвенцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради
УРСР від 21 березня 1964 р.. Крім цієї Конвенції перелік осіб, які мають
право на дипломатичний імунітет, окреслено в Положенні про дипломатичні
представництва та консульські установи іноземних держав в Україні,
затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р.

Дипломатична недоторканність означає недоторканність особи, архівів,
документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового і
жилого приміщення, імунітет від кримінальної юрисдикції України (якщо
немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) і дачу показань
свідків без згоди особи, яка користується правом дипломатичного
імунітету. Про таку згоду робиться запит через Міністерство закордонних
справ України.

Особами без громадянства вважаються особи, які проживають на території
України і не є її громадянами, водночас вони не мають доказів своєї
належності до громадянства будь-якої іноземної держави (ст. 11 Закону
про громадянство України).

У кримінальному судочинстві застосовується той процесуальний закон, який
є чинним у період провадження в кримінальній справі, а також закон тієї
держави, в якій проваджуються попереднє слідство та судовий розгляд
(здійснюється кримінальний процес), незалежно від місця вчинення
злочину.

Згідно зі ст. З КПК України провадження в кримінальних справах на
території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від
місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується
кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання,
попереднього слідства або судового процесу. Кримінальне судочинство може
здійснюватися в межах установлених законом термінів давності притягнення
до кримінальної відповідальності строки давності не застосовуються до
військових злочинів і злочинів проти миру і людства.

Норми КПК України застосовуються при провадженні в справах про злочини
іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом
дипломатичної недоторканності, а також у справах про злочини осіб без
громадянства.

Розслідування і процесуальне провадження щодо злочинів, скоєних на
морських, повітряних чи річкових суднах, які перебувають за межами
України, але під прапором України, здійснюється з застосуванням
кримінально-процесуального законодавства України, окрім випадків
вчинення екіпажем чи пасажирами судна в територіальних водах іншої
держави злочинів проти такої держави чи інтересів, захищених її
законами, коли можливе застосування відповідно до міжнародних угод
юрисдикції правоохоронних органів держави, де знаходиться судно.

Кримінальне судочинство здійснюється відповідно до принципу рівності
громадян перед законов і судом.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України,
користуються тими ж правами і свободами, а також несуть ті ж самі
обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не визначено в окремих
законах. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про правовий статус
іноземців” законодавством України іноземцям гарантується недоторканність
особи, житла, невтручання в особисте життя, таємниця листування,
телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої, гідності
нарівні з громадянами України. У силу ст. 29 даного закону іноземці, що
вчинили злочини, відповідають на загальних підставах. Як виняток із
змагального правила, законодавство стосовно деяких категорій громадян
передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і
.встановлюється статус недоторканності.

Імунітетом від Кримінальної відповідальності наділені:

Дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він
не підлягає арешту або затриманню. Статус недоторканності поширюється на
приватну резиденцію і помешкання представництв, дипломатичних служб.
Дипломатичний агент не зобов’язаний давати показань як свідок.
Особистій багаж його звільняється від огляду, якщо немає основ
припускати, що він не містить предметів, ввезення і вивезення яких
заборонено. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв
недоторкані. Державні службовці держави перебування не можуть заходити
до цих помешкань інакше як за згодою глави представництва. Члени сім’ї
дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й
імунітетами дипломатичних агентів.

Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени
їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають
привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам. (Див. Віденська
конвенція про дипломатичні .зносини від 18 квітня 1961 року— ст. 22, 24
29 — 37; Положення про дипломатичні представництва і консульські
установи іноземних держав в Україні.— Затверджено Указом Президента
України 10 червня 1993 року).

Обмеженим імунітетом користуються співробітники консульських установ.
(Консульські установи виконують, і різноманітні функції, але
основна з них — це розвиток торгових і культурних взаємовідносин
держав). Консульські посадові Особи не підлягають арешту або затриманню
інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів.
Консульські помешкання, архіви, документи й офіційна кореспонденція
недоторканні. Проте самі робітники консульської установи можуть
викликатись і допитуватись як свідки. Водночас працівники консульських
установ не зобов’язані давати показання з питань, пов’язаних із
виконанням їх функцій. (Див.: Віденська конвенція про консульські
зносини. – Відень, 24 квітня1963 року).

Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії державних
службовців України.

Недоторканністю володіють, у першу чергу, Президент України і кандидати
на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і
Прем’єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної
відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом
недоторканності на весь період свої повноважень.

Стосовно народних депутатів народ проголосував на референдумі за відміну
наданого їм статусу недоторканності.

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України. Суд не може застосувати закон, який
регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір.
Водночас міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать
Конституції України.

Норми Конституції України є нормами прямої дії і нормами найвищої
юридичної сили. Не підлягають застосуванню закони, які суперечать
положенню Конституції України.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції
України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню п
конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною
ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою
(постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150
Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання
про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових
актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової
інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Разом з тим згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових
законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається
звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Тому якщо норми
законів звужують існуючі права і свободи людини, вони застосуванню не
підлягають.

Згідно з ч.2 ст. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть
застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають
права й обов’язки громадян, які не доведені до відома населення у
встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може
ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші
нормативно-правові акти не мають зворотної сили і дії в часі, крім
випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

При виконанні в межах України окремих доручень правоохоронних органів
іноземних держав, поданих відповідно до Міжнародних конвенцій про
взаємодопомогу в сфері кримінального судочинства, застосовується
кримінально-процесуальне законодавство України, а в разі клопотання
запитуючої сторони може застосуватись і законодавство держави ініціатора
доручення, якщо воно не суперечить законам України та міжнародним
стандартам у галузі прав і свобод людини.

Висновок

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального
права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по
розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання
невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї
діяльності. Кримінально-процесуальне право є обов’язковим компонентом,
важливою ланкою всієї системи права в Україні. Як і будь-яка ланка
єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну
самостійність, пов’язане з іншими ланками, зокрема з матеріальним
кримінальним правом.

джерела кримінально-процесуального права можна поділити на дві групи:
закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні
норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої
відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб
в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що
порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території
України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення
злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному,
морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під
прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за
кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами,

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів
Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової
допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується
процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання
установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне
законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить
законодавству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що
слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що
діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час
розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон
змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання
останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від
того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже,
кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак,
якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право
учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих
органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження
в даній справі.

Література

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 17

Відомості Верховної Ради УРСР. — 1964. — № 14. — С. 199. в Урядовий
кур’єр. — 1993. — № 93—94 (24 червня).

Гегель. Собрание сочинений. — М., 1934. — Т. 1. — С. 242.

Голос України. — 1997. — 29 жовтня.

Гуткин И. М. Советский уголовно-процессуальный закон //

Кобликов А. С. Советский уголовный процесс. — М., 1972. — Книга I. — С.
31—32.

Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. Посібник. – К.:
Юрінком Інтер, 2004. – 576 с.

Кони А. Ф. Собрание сочинений. — М., 1966. — Т. 1. — С. 343; Кони А. Ф.
Избранные произведения. — М., 1959. — Т. 2. — С. 123.

Международное право в документах. — М., 1982. — С. 124—137.

СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1988. — Т.1. —
С. 50.

СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1988. — Т.1. —
С. 50.

Советский уголовный процесс. — М., 1972. — С. 27.

Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до
Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056
с. – (Нормативні документи та коментарі).

Фаткуллик Ф. Н. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский
уголовный процесе. — М., 1980. — С. 49.

Фаткуллик Ф. Н. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский
уголовный процесе. — М., 1980. — С. 49.

Алексеев С. С. Структура советского права. — М„ 1975. — С. 190.

Гегель. Собрание сочинений. — М„ 1934. — Т. 1. — С. 242.

Кони А. Ф. Собрание сочинений. — М„ 1966. — Т. 1. — С. 343; Кони А. Ф.
Избранные произведения. — М., 1959. — Т. 2. — С. 123.

СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М„ 1988. — Т. 1.
— С. 50.

Голос України. — 1997. — 29 жовтня.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 17

СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М„ 1988. — Т. 1.
— С. 50.

КобликовА. С. Советский уголовный процесс. — М., 1972. — Книга I. — С.
31—32.; Гуткии И. М. Советский уголовно-процессуальный закон //
Советский уголовный процесс. — М., 1972. — С„ 27.

Международное право в документах. — М., 1982. — С. 124—137.

Відомості Верховної Ради УРСР. — 1964. — № 14. — С. 199. в Урядовий
кур’єр. — 1993. — № 93—94 (24 червня).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020