.

Сторони в кримінальному процесі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
562 5532
Скачать документ

Реферат на тему:

Сторони в кримінальному процесі

ПЛАН

1. Загальне поняття сторін в кримінальному процесі

2. Захисник, його права і обов‘язки

3. Прокурор, його завдання і повноваження у кримінальному процесі

4. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальній справі, їх
права і обов‘язки

1. Загальне поняття сторін в кримінальному процесі

В кримінальному процесі виділяють такі сторони: сторону обвинування і
сторону захисту. Кожні з цих сторін (обвинувачення і захист) наділена
рівними процесуальними правами (ст. 6).

Розгляд кримінальних справ у судах відбувається на засадах змагальності,
ст. 161 КПК чітко розмежувала кримінально-процесуальні функції –
обвинувачення, захист, розгляд і вирішення справи (інакше – правосуддя
або юстиції). Оскільки засада змагальності знаходить свій прояв у
реалізації протилежних за своїм змістом функцій обвинувачення і захисту,
то учасники процесу, які реалізують названі функції, фактично є
сторонами процесу, що й було легально підтверджено новою редакцією ст.
261 КПК.

Згідно з названою нормою до сторони обвинувачення належать: прокурор,
потерпілий і цивільний позивач та їх представники, а до сторони захисту
– підсудний, його захисник, законний представник неповнолітнього
підсудного, цивільний відповідач і його представник. Обидві сторони
наділені рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання
доказів, участь у їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ
у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Реалізація
сторонами перелічених процесуальних прав дає можливість на засаді
змагальності успішно виконувати властиву їм процесуальну функцію.

Побудова кримінального судочинства на змагальній основі з чітким
визначенням сторін процесу, забезпеченням їх рівними процесуальними
правами, насамперед свободою представлення судові своїх доказів та
доведення перед ним їх переконливості, з неминучістю обумовила
розширення у ньому дії засади диспозитивності за рахунок засади
публічності (офіційності або державності) – рушійної сили кримінального
процесу.

Сторони судового процесу (учасники процесу з обох сторін) вільно
розпоряджаються своїми матеріальними та процесуальними правами,
реалізація яких з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом
інтересів має безпосередній вплив на виникнення, динаміку чи закінчення
процесу. Так традиційно, не дивлячись на деякі модифікації, визначається
ця засада (принцип) у цивільно-процесуальній доктрині.

Фізична чи юридична особа вирішує на власний розсуд, як їй розпорядитися
своїм суб’єктивним правом, – реалізувати його чи утриматись, зокрема:
звернутися до суду за захистом порушеного права чи утриматися від такої
дії; відмовитися від заявленого позову, змінити його, укласти з
відповідачем (порушником права) мирову угоду чи підтримувати позов “до
кінця”; відмовитися, нарешті, від виконання рішення суду у свою користь,
– усе це сфера розгляду суб’єкта, права якого було порушено. Він, за
загальним правилом, вільний як у розпорядженні своїм матеріальним правом
(правом, що порушено), так і наданими йому як учаснику процесу
процесуальними правами в динаміці юрисдикційного (цивільного,
господарського, нотаріального та ін.) процесу.

Рушійною силою процесу кримінального є засада публічності (офіційності).
Суть цієї засади обумовлена насамперед кримінальним правом, яке
пронизане засадою публічності, оскільки в ньому держава визначає в
інтересах всього народу (публіки) кримінально-правові заборони та
покарання за їх порушення. Оскільки норми кримінального права знаходять
свою реалізацію у кримінально-процесуальній формі (з допомогою
кримінального процесу), то переважність принципу публічності (засади
державності) для кримінального процесу є неминучою і доцільною. Держава
не може стояти осторонь того, що нехтуються встановлені нею кримінально
карані заборони – вчиняються злочини, якими порушуються встановлений
правопорядок (у широкому розумінні) і охоронювані її законами права та
інтереси громадян чи їх колективних формувань, і віддавати на розсуд
останніх – звертатися до держави (її органів) за захистом порушеного
права чи утриматися від цього. Характер суспільної небезпеки
кримінального діяння обумовлює реакцію держави на них – реалізувати своє
право на покарання винного, зобов’язавши уповноважені нею органи –
прокурора, слідчого, орган дізнання – у кожному випадку виявлення ознак
злочину встановити подію злочину та осіб, винних у його вчиненні, і
притягти їх до кримінальної відповідальності (ст. 4 КПК), а суд –
розглянути і вирішити кримінальну справу (здійснити правосуддя) на
основі змагальності сторони обвинувачення і захисту. При цьому названі
державні органи застосовують надані їм кримінально-процесуальним законом
засоби і способи (слідчі та інші процесуальні дії) і приймають рішення у
межах своєї компетенції, як правило, незалежно від думок, бажань або
прохань інших учасників процесу чи будь-кого. Вони діють насамперед в
інтересах суспільства і держави, оскільки вчинення злочину – це
порушення громадського миру, спокою і злагоди, і одночасно з цим
захищають права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб. Отож,
рушійною силою кримінального процесу, за загальним правилом, є засада
публічності (офіційності або державності).

При вчиненні деяких злочинних посягань на права та законні інтереси
фізичних осіб законодавець не може не рахуватися з думкою потерпілого
щодо притягнення до кримінальної відповідальності і покарання особи, яка
вчинила злочин. У встановлених кримінально-процесуальним законом
випадках (ст. 27 КПК) законодавець вважає можливим обмежити дію засади
публічності (державності) і надає можливість потерпілому від злочину на
власний розсуд вирішити питання – чи звертатись йому до держави (суду чи
правоохоронних органів) за захистом порушеного права, вимагаючи притягти
винну особу до кримінальної відповідальності, чи врегулювати
кримінально-правовий спір на основі взаємопорузуміння або й взагалі
залишити діяння винного без реакції. Тож у встановлених законом випадках
у кримінальному судочинстві визначальною є не засада публічності, а
диспозитивності. В таких випадках законодавець віддає перевагу інтересу
приватному (потерпілому) перед інтересом публічним.

2. Захисник, його права і обов‘язки

Ст.44 Захисник у кримінальному судочинстві. Як захисники підозрюваних,
обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про
право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного
допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник
допускається до участі в справі з моменту пред’явлення обвинувачення, а
у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або
застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – з моменту
оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування
запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання. У
справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами в стані
неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу
після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з
моменту тримання доказів про душевне захворювання особи. У разі, коли
дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до
участі в справі після віддання обвинуваченого до суду. По справах про
суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли
віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, захисник
допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його
батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з
матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього у
приймальник-розподільник – не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту
поміщення.

Захисник – це учасник кримінального процесу, уповноважений у
передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних
інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених та
виправданих і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Участь захисника
в кримінальному процесі дозволяє цим особам більш повно реалізувати своє
право на захист. На практиці захисниками є переважно адвокати.
Адвокатом може буди громадянин України, який має вищу юридичну освіту,
стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох
років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на
зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України (ч1
ст2 ЗУ про адвокатуру). Для допуску до участі в справі адвокат повинен
пред’явити ордер адвокатського об’єднання або довіреність на ведення
справи, видану йому клієнтом. Близькі родичі (п11 ст32 КПК) допускаються
до участі в справі після пред’явлення документа, який підтверджує, що
вони дійсно є родичами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а
опікуни і піклувальники – рішення органу опіки і піклування. Закон не
обмежує кількості захисників, які можуть захищати одного підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного.

Стаття 45. Обов’язкова участь захисника. Участь захисника при
провадженні дізнання, попереднього

слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є
обов’язковою, крім випадків відмови підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку, передбаченому
частиною другою статті 46 цього Кодексу.

Стаття 46. Відмова від захисника Підозрюваний, обвинувачений і
підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі
відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з
ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не може
бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора
або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних,
обвинувачених чи підсудних. В разі відмови від захисника особа, яка
провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить
ухвалу, а суддя – постанову. Відмова від захисника не може бути
прийнята: 1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у
вчиненні злочину у віці до вісімнадцяти років; 2) у справах про злочини
осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі,
сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3)
у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає
смертну кару; 5) при провадженні справи про застосування примусових
заходів медичного характеру.

Стаття 47. Порядок призначення захисника Захисник з числа осіб,
зазначених у частині першій статті 44 цього Кодексу, запрошується
підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними
представниками, родичами або іншими особами за дорученням чи на
прохання підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Якщо у випадках,
передбачених частиною третьою статті 46 цього Кодексу, захисник не
буде запрошений зазначеними особами, його призначає особа, яка
провадить дізнання, слідчий, суд або суддя.

Одна і та ж особа не може бути захисником двох або кількох
підозрюваних, обвинувачених і підсудних, коли інтереси захисту
одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Замінити одного
захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного. В тих випадках, коли явка для
участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива
протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного
обвинуваченим чи підсудним, – протягом сімдесяти двох годин, особа,
яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя відповідно мають
право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному
запросити іншого захисника або

забезпечують їм захисника. Обов’язок забезпечити участь захисника в
такому випадку покладається на керівника адвокатського
об’єднання за місцем провадження справи. Оплата праці захисника у
випадку, коли він брав участь у дізнанні, попередньому слідстві
або судовому розгляді за призначенням, та при звільненні
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від оплати юридичної
допомоги через малозабезпеченість провадиться за рахунок держави в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відшкодування
витрат державі у таких випадках може бути покладено на засудженого.

Стаття 48. Обов’язки і права захисника Захисник зобов’язаний
використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою
з’ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і
підсудного або пом’якшують чи виключають їх відповідальність, і
подавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допущення до участі у справі захисник має право: до першого
допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч,
а після першого допиту – без обмеження їх кількості і тривалості;
мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові
заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і
обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних
з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого
чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або
слідчого брати участь і в інших слідчих діях;

Стаття 48. Обов’язки і права захисника Захисник зобов’язаний
використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою
з’ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і
підсудного або пом’якшують чи виключають їх відповідальність, і
подавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допущення до участі у справі захисник має право: до першого
допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч,
а після першого допиту – без обмеження їх кількості і тривалості;
мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові
заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і
обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних
з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого
чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або
слідчого брати участь і в інших слідчих діях; застосовувати
науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере
участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи – з
дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо
справа розглядається у відкритому судовому засіданні, – з дозволу
судді чи суду; ознайомлюватися з матеріалами, якими
обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного
заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення
попереднього слідства – з усіма матеріалами справи; виписувати з
матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості;
брати участь у судовому розгляді справи; подавати докази і заявляти
клопотання і відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка
провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; за наявності
відповідних підстав – на забезпечення безпеки.

Захисник має право збирати відомості про факти, що можуть бути
використані як докази у справі, зокрема одержувати документи або їх
копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а

від громадян – за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в
установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за
винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати

письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних
знань. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно
повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які
виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за
клопотанням захисника. Захисник зобов’язаний своєчасно з’явитися для
участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його
участь є обов’язковою. В разі неявки захисника слідчі дії, в яких
участь захисника не є обов’язковою, провадяться без нього. Якщо захисник
присутній при провадженні слідчих дій, він має право ставити запитання
особам, яких допитують, подавати письмові зауваження з приводу
неправильності або неповноти запису в протоколі відомостей про
слідчі дії. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий можуть
відхилити запитання, поставлене захисником, але вони зобов’язані
занести його до протоколу Відмова захисника при провадженні
дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від
захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного не допускається.
Захисник не вправі розголошувати відомості, які стали йому відомі у
зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Документи, пов’язані
з виконанням захисником обов’язків захисника у кримінальній
справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню особою,
яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і судом без згоди
захисника. Не може бути внесено подання органу дізнання, слідчого,
прокурора, а також винесена окрема постанова судді чи ухвала суду щодо
правової позиції захисника у справі.

Захисник не заміняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє
поряд з ним. Процесуальна самостійність захисника не виключає
необхідності погодження з обвинуваченим, підсудним лінії захисту в
цілому і позиції з окремих процесуальних питань, зокрема при заявлені
клопотань. На відміну від обвинуваченого, підсудного, захисник може
використовувати не будь-які, а тільки зазначені в законі засоби захисту
і захищати лише їхні законні інтереси. Адвоката не можна притягнути до
кримінальної, матеріальної чи іншої відповідальності у зв’язку з
поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.
Не може бути також внесено подання органом дізнання, слідчим,
прокурором, суддею, а також винесено окрему ухвалу судом щодо правової
позиції адвоката в справі (чч3 і 5 ст10 ЗУ про адвокатуру).

3. Прокурор, його завдання і повноваження

у кримінальному процесі

Глава 21 КПК. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і
попереднього слідства.

Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням
законів органами дізнання і попереднього слідства. Здійснюючи нагляд за
виконанням законів органами дізнання і

попереднього слідства, прокурор у межах своєї компетенції: 1) вимагає
від органів дізнання і попереднього слідства для перевірки
кримінальні справи, документи, матеріали та інші

відомості про вчинені злочини, хід дізнання, попереднього слідства і
встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один
раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію
і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються,
злочини; 2) скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та
осіб, які провадять дізнання; 3) дає письмові вказівки про
розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного
заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та
розшук осіб, які вчинили злочини; 4) доручає органам дізнання
виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту,
проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання
інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів
для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по
справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого
прокуратури;

5) бере участь у провадженні дізнання і попереднього слідства і в
необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або
розслідування в повному обсязі по будь-якій справі; 6) санкціонує
проведення обшуку, накладення арешту на поштово-телеграфну
кореспонденцію та її виїмку, відсторонення обвинуваченого від посади
та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим
Кодексом; 7) продовжує строк розслідування і тримання під вартою як

запобіжного заходу у випадках і порядку, встановлених цим
Кодексом; 8) повертає кримінальні справи органам попереднього слідства
з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; 9)
вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку

справу, передає справу від одного органу попереднього слідства
іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення
найбільш повного і об’єктивного розслідування; 10) усуває особу, яка
провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або
попереднього слідства, якщо вони допустили порушення закону при
розслідуванні справи; 11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх
порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає
згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це
передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки
(постанови); направляє кримінальні справи до суду; 12) вирішує питання
про допущення захисника до участі в справі з моменту пред’явлення
обвинувачення відповідно до частини 1 статті 44 цього Кодексу.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.
Вказівки прокурора органам дізнання і попереднього слідства у зв’язку з
порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку,
передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов’язковими.
Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не
зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною
2 статті 114 цього Кодексу.

Відповідно до ст30 ЗУ про прокуратуру прокурор вживає заходів до того,
щоб органи дізнання і попереднього слідства: додержували передбаченого
законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що
містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів,
застосування технічних заходів, закриття справ, а також строків
проведення слідства та тримання під вартою; при розслідуванні злочинів
неухильно виконувати вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне
дослідження всіх обставин справи, з’ясовувати обставини, які викривають
чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують його т
відповідальність; виявляли причини здійснення злочинів і умови, що
сприяють цьому, вживати заходів для їх усунення. Всі вказівки прокурора
мають бути конкретними і обґрунтованими, даватися у письмовій формі і
приєднуватись до кримінальної справи, а їх копії – до спостережного
провадження для забезпечення контролю за їх виконанням.

Стаття 228. Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком.
Прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком,
зобов’язаний перевірити: 1) чи мали місце подія злочину; 2) чи має
діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи
були додержані під час провадження дізнання і попереднього
слідства вимоги цього Кодексу про забезпечення права підозрюваного і
обвинуваченого на захист; 3) чи немає в справі обставин, що тягнуть за
собою закриття справи згідно з статтею 213 цього Кодексу; 4) чи
пред’явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях
обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що
викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії
обвинуваченого за статтями кримінального закону; 7) чи додержано вимог
закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано
запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування
збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи
виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи
вжито заходів до їх усунення;

11) чи додержано органами дізнання або попереднього слідства всіх інших
вимог цього Кодексу.

З’ясовуючи додержання вимог ст228 КПК прокурор перевіряє, чи встановлені
обставини, які входять до предмета доказування в справі (ст64, 23, 433
КПК), чи дана їм правильна юридична оцінка і чи додержані при цьому
вимоги КПК, які регулюють порядок проведення попереднього слідства.
Прокурор також зобов’язаний перевірити, чи пред’явлений позов про
відшкодування витрат закладу охорони здоров’я, пов’язаних із
стаціонарним лікуванням особи, яка потерпіла від злочину (ст93 КПК).

Стаття 229. Рішення прокурора в справі з обвинувальним висновком.
Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його
заступник приймає одно з таких рішень: 1) затверджує обвинувальний
висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2) повертає
справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками
для провадження додаткового розслідування; 3) закриває справу, склавши
про це постанову з додержанням вимог статті 214 цього Кодексу.
Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список
осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи
змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід,
якщо його не було обрано. В разі скасування, зміни чи обрання
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор або його
заступник керується правилами, передбаченими частиною 2 статті 157
цього Кодексу.

Прокурор або його заступник затверджує обвинувальний вирок своєю
резолюцією, якщо переконається, що слідство в справі проведено повно,
всебічно і об’єктивно, що вимоги, перелічені у ст.228 КПК, повністю
додержано, а обвинувальний висновок та додатки до нього складені
відповідно до ст223 і 224 КПК. Якщо перелічених вимог не дотримано або
кваліфікація злочину була помилковою прокурор (або його заступник)
виносить постанову про повернення справи слідчому (як правило тому ж)
для додаткового розслідування. Прокурор (заступник) може прийняти справу
і до свого провадження. Прокурор (заступник) своєю постановою закриває
кримінальну справу при виявленні підстав для цього. Якщо справа
закривається з нереабілітуючої підстави, прокурор (заступник)
зобов’язаний перед цим з’ясувати, чи не заперечує обвинувачений проти
закриття справи з даної підстави. Прокурор (заступник) може включити до
складеного списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, нових
осіб або виключити когось із тих осіб, хто там вказаний. Прокурор
(заступник) зобов’язаний розглянути питання про необхідність обрання,
залишення, скасування або зміни обраного запобіжного заходу. За
наявності для цього підстав він приймає відповідне рішення і оформлює
його своєю постановою. Якщо буде встановлено, що у справі не вжито
заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна,
слідчому дається відповідна вказівка.

Стаття 230. Складання прокурором нового обвинувального висновку. Якщо
прокурор або його заступник не згоден з обвинувальним висновком, він
вправі скласти новий обвинувальний висновок; при цьому раніше
складений обвинувальний висновок із справи вилучається.

Прокурор (заступник) вправі скласти новий обвинувальний висновок чи
доручити це зробити слідчому за даними йому прокурором письмовими
вказівками. Раніше складений слідчим обвинувальний висновок прокурор
(заступник) може залишити в спостережному провадженні або повернути
слідчому зі своїми зауваженнями, щоб допомогти йому усунути допущені
недоліки.

Стаття 231. Зміна прокурором обвинувачення. У разі необхідності змінити
обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред’явлене
обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник
повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред’явлення
нового обвинувачення. Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне
за собою

застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не
зв’язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними
обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій
зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.

Під більш тяжким слід розуміти обвинувачення в більш тяжкому злочині
(тобто за який може бути призначено більш суворе покарання, ніж за той,
який було вказано слідчим в обвинувальному висновку), в нових фактах
злочинної діяльності, які раніше не інкримінувались, в закінченому
злочині замість приготування чи замаху, в безпосередній участі у вчинені
злочину замість переховування, тощо. В усіх цих випадках справа
направляється слідчому для додаткового розслідування і пред’явлення
нового обвинувачення. Прокурор вносить зміни до обвинувального висновку
своєю вмотивованою постановою, копія якої разом з копією обвинувального
висновку вручається обвинуваченому після віддання його до суду, а також
слідчому, що склав обвинувальний висновок, щоб звернути його увагу на
допущені помилки.

Стаття 232. Направлення прокурором справи до суду. Прокурор або його
заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим,
або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до
суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає
він за потрібне підтримувати державне обвинувачення. Одночасно з цим
прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду
направлена справа. У виняткових випадках в разі особливої
складності або важливості справи, що підсудна районному (міському),
міжрайонному

(окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Республіки Крим,
області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах
прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд
відповідно Верховному суду Республіки Крим, обласному, Київському

чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону,
Військово-морських Сил. На цих же підставах Генеральний прокурор
України і його заступник можуть направити справу, підсудну
нижчестоящому суду, на розгляд Верховного Суду України. Генеральний
прокурор України, прокурори Республіки Крим, областей, міста
Києва і прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні,
міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду
кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду.

Надсилаючи справу до суду, прокурор керується правилами про підсудність,
які передбачені ст33, 34-37, 39, 40 КПК, а також ч3 ст232 КПК, котра як
виняток із загальних правил про предметну підсудність дозволяє направити
справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд вищестоящому суду,
враховуючи її особливу складність або важливість. Згідно ст36 ЗУ про
прокуратуру прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ
залежно від характеру і ступеня небезпечності діяння. Повідомлення
обвинуваченого про те, до якого суду направлена справа, забезпечує йому
можливість вчасно заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами
справи в суді (ст255 КПК),а також з інших питань. Якщо в клопотанні або
скарзі, які надійшли до прокурора повідомляється про порушення закону з
боку слідчого, прокурор повинен перевірити ці повідомлення і вжити всіх
можливих наданий час заходів до усунення порушень закону, відкликавши в
разі необхідності із суду кримінальну справу, якщо рішення про віддання
обвинуваченого до суду ще не було прийнято.

Стаття 232-1. Дії прокурора по справах про застосування до
неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. Одержавши від
слідчого закриту кримінальну справу, що надійшла в порядку,
передбаченому статтями 7-3 або 9 цього Кодексу, прокурор перевіряє
повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає
одне з таких рішень: 1) дає письмову згоду з постановою слідчого і
направляє справу до суду для застосування примусових заходів
виховного характеру; 2) скасовує постанову слідчого і повертає йому
справу з письмовими вказівками; 3) змінює постанову слідчого або
виносить нову постанову.

Стаття 233. Строк розгляду прокурором справ, що надійшли від органів
дізнання або слідчого. Одержавши справу від органу дізнання або
слідчого, прокурор зобов’язаний протягом не більше п’яти днів
розглянути справу і дати їй належне спрямування.

Передбачений цією статтею строк обчислюється з моменту надходження
справи до прокурора і закінчується направленням її слідчому (ч1 ст109
КПК), до суду або прийняттям іншого рішення (ст229 КПК). Він не
включається до строку попереднього слідства (ч1 ст120 КПК). У
передбачений ст233 КПК строк прокурор повинен вирішити питання про
законність і обґрунтованість постанови слідчого про закриття справи зі
звільненням особи від кримінальної відповідальності в порядку статей
7-10 КПК.

4. Цивільний позивач та цивільний відповідач

у кримінальній справі, їх права і обов‘язки

Ст.28 КПКУ Цивільний позов у кримінальній справі. Особа, яка зазнала
матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній
справі пред‘явити до обвинуваченого, або до осіб, що несуть матеріальну
відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який
розглядається судом разом з кримінальною справою. Закриття справи з
підстав, зазначених у ст.7 і 7-1 КПКУ, не звільняє особу від обов‘язку
відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані
нею державі, гром. організаціям або громадянам. Цивільний позов може
бути пред’явлений як під час попереднього слідства і дізнання, так і під
час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова
у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права
пред’являти той же позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред’явила
цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов
якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку
цивільного судочинства. Цивільний позивач і відповідач при розгляді
цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування
матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з
підстав, зазначених у ст.7 і 7-1 КПК, звільняються від сплати державного
мита.

Стаття 50. Цивільний позивач Цивільним позивачем визнається
громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали
матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування
збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання
цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить
дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд # ухвалу. Цивільний
позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти
клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання,
слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними
позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами
справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах,
в яких попереднє слідство не провадилось, # після віддання
обвинуваченого до суду; заявляти відводи; подавати скарги на дії
особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також
подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується
цивільного позову, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення
безпеки. Цивільний позивач зобов’язаний на вимогу органу дізнання,
слідчого, прокурора і суду пред’являти всі необхідні документи,
зв’язані з заявленим позовом.

Підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди
від злочину і заявили вимогу про її відшкодування, визнаються цивільним
позивачем лише в тому разі, якщо вони є юридичними особами. Громадян або
юридична особа набувають прав, перелічених у ч1 ст50, лише після того,
як будуть визнані цивільним позивачем постановою слідчого органу, судді
або ухвалою суду. Цивільний позивач може брати участь у кримінальній
справі особисто або уповноважити на це свого представника, який матиме
однакові з ним процесуальні права. Обов’язок цивільного позивача,
передбачений ч3 ст50 є засобом забезпечення доказів. Цивільний позивач
зобов’язаний також підкорятися розпорядженням судді (головуючого) і не
порушувати порядок під час судового засідання. За невиконання цього
обов’язку його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності
за ч1 ст185 КпАП.

Стаття 51. Цивільний відповідач Як цивільних відповідачів може бути
притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а
також підприємства, установи та організації, які в силу закону
несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану
злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного
відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять
постанову, а суд – ухвалу. Цивільний відповідач або його
представник має право: заперечувати проти пред’явленого позову;
давати пояснення по суті пред’явленого позову; подавати докази;
заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що
стосуються цивільного позову, з моменту закінчення попереднього
слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, –
після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому
розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка
провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати
скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного
позову, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі
пред’являється до обвинуваченого, оскільки він несе відповідальність за
заподіяну ним матеріальну шкоду. Винесення постанови чи ухвали про
притягнення обвинуваченого як цивільного відповідача закон не вимагає. У
випадках, прямо зазначених в законі, матеріальну відповідальність за
шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого, несуть інші особи –
юридичні чи фізичні. Ці особи залучаються до участі у кримінальному
процесі як цивільні відповідачі за ініціативою як цивільного позивача,
так і слідчих органів, прокурора, судді і суду. Організації й громадяни,
діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточуючих
(транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники
автомобілів та ін.), зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом
такої небезпеки, якщо не доведуть, що ця шкода виникла внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого (ст450 ЦК). Якщо шкоду
заподіяно з вини працівників організацій під час виконання ними своїх
трудових обов’язків, організація зобов’язана відшкодувати її (ст441 ЦК).
Фізична або юридична особа набуває прав, передбачених ст51 ч2, тільки
після винесення слідчим, суддею постанови, а судом – ухвали про
притягнення особи яке обвинуваченого і встановлення тієї обставини, що
за завдану ним матеріальну шкоду повинен нести відповідальність не він
сам (або не тільки він), а інші особи. Цивільний відповідач може
здійснювати свої права особисто або уповноважити на участь у
кримінальній справі свого представника. При цьому останній має такі ж
процесуальні права, як і відповідач, в інтересах якого він діє.
Цивільний відповідач зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих
органів, прокурора і суду, підкорятись розпорядженням судді
(головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання. За
злісне ухилення його від явки до суду, а також невиконання інших
обов’язків під час судового розгляду його може бути притягнуто до
адміністративної відповідальності (ст185 КпАП).

Використана література:

Кримінальний кодекс України. – К., 2001.

Кримінально-процесуальне право. Підручник. – К., 2002.

Словник-довідник юриста. – Харків, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020