.

Мислення, його властивості та якості. Різновиди та механізми мислення. Психологія особистості правоохоронця (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1802 8386
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Мислення, його властивості та якості.

Різновиди та механізми мислення.

Психологія особистості правоохоронця”

1. Мислення, його властивості та якості.

Різновиди та механізми мислення

Мислення — це пізнавальний процес, який визначається опосередкованим та
узагальненим відображенням дійсності. Опосередкованість означає, що
мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначити та
зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є
процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Узагальненість — це, на
відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об’єкт та
його властивості, а інтегровано перероблена інформація про сутність не
тільки одного об’єкта або явища, а цілого класу (типу) об’єктів або
явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не може
одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Проте, на відміну від
них, мислення в осягненні дійсності виходить за межі того, що
сприймається безпосередньо. Не маючи спеціалізованих аналізаторів,
людина пізнає те, що не може бути безпосередньо їй надане у відчутті —
аж до розуміння природи власного мислення. Так, слідчий у
безпосередньому сприйманні одержує розрізнену інформацію про подію
злочину, але тільки за допомогою мислення він інтегрує її в цілісну
картину злочину. Співробітник підрозділу «Беркут», сприймаючи за
допомогою органів чуття загальну атмосферу настрою та поведінки натовпу,
подумки створює ймовірні моделі подальшого розвитку подій, тактику
власної поведінки.

Елементарною одиницею мислення є думка, яка у фізіологічному плані являє
собою створений у мозку ланцюг нервових зв’язків. Однак найважливішою
відмінністю цих зв’язків від тих, що утворені внаслідок безпосереднього
відчуття та сприймання, є те, що в процесі формування його додається
друга сигнальна система, притаманна людині, а саме — мова, слово як
специфічний подразник. Інакше кажучи, основною утворення думки є не
безумовний, а умовний (зумовлений словом) рефлекс. Ще однією відміною
думки від відчуття та сприймання є те, що, за вдалим висловом фізіолога
І. М. Сеченова, думка — це рефлекс із загальмованим (безпосередньо не
завершеним дією) закінченням.

Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються
формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки
предметів чи явищ дійсності; судження — відображення зв’язків між
предметами та явищами дійсності або їх властивостями; умовисновок —
зв’язок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо
нові судження. Поняття є вихідним та кінцевим результатом будь-якого
акта мислення.

Якщо логіка вивчає загалом закони мислення в його структурних елементах,
то предметом психології є лише його процесуальна сторона. Мислення як
діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу,
синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, відокремлення деяких
його ознак та властивостей. За допомогою аналізу слідчий уже при огляді
місця події відокремлює елементи обстановки, найбільш показові для події
злочину; з відомостей, що надають свідки, відбирає важливу інформацію.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле.
Наприклад, шляхом поєднання окремих елементів зовнішності злочинця зі
свідчень очевидців та потерпілих, слідчий формує цілісний його образ.
Аналіз і синтез — це дві сторони єдиного розумового процесу; вони
взаємопов’язані:

аналіз здійснюється через синтез, а синтез — через аналіз.

5. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівняння —
установлення подібності і відмінності між предметами та явищами
дійсності. Зокрема, аналіз та синтез зовнішності можливого злочинця
призводить до порівняння її з образами злочинців, які зберігаються в
пам’яті слідчого.

4. Абстракція — підкреслення найбільш суттєвих особливостей кількох
предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація — мислений перехід від більш узагальнених понять до
конкретних. У практичній діяльності конкретизація виявляється в переносі
абстрагованих та узагальнених ознак злочину на вирішення слідчим завдань
у конкретній справі.

6. Узагальнення — групування, об’єднання суттєвих ознак в єдине ціле.
Зокрема, на основі абстракцій та узагальнень формується професійний
досвід працівників правоохоронних органів — відокремлення найбільш
типових способів вчинення злочинів, найбільш суттєвих засобів
психологічного впливу на злочинців, формування раціональних прийомів
вирішення професійних завдань.

Саме динамічні розумові операції і, зокрема, конкретизація, складають
основу механізму інтуїтивного (раптового, не-усвідомленого) пізнання.
Змістовним елементом інтуїції, як максимально згорнутого розумового
процесу, є професійний досвід, у якому закріплені та абстраговані
найбільш типові ситуації та засоби їх вирішення. Досвід бере участь у
вирішенні конкретного завдання у двох своїх проявах — свідомому
(прямому) та неусвідомленому. Неусвідомлена частина професійного (чи
життєвого) досвіду являє собою максимально згорнутий автоматизований
процес (скорочений нервовий зв’язок) оцінки ситуації, дії, інформації,
який відбувається у підсвідомості.

Мислення працівника правоохоронних органів повинне характеризуватись
певними якісними ознаками. Це, перш за все, проблемність мислення, яка
полягає у здатності вбачати проблемний вузол при зовнішній простоті
вирішення завдання; динамічність мислення — фактор прискореного
осмислення подій, що особливо суттєво в екстремальних, напружених
ситуаціях, коли треба прискорено вирішувати складні мислительні задачі.
Широта мислення — здатність охоплювати мисленням різнобічне коло питань,
які виникають при вирішенні службових завдань. Глибина мислення визначає
здатність проникнення в суть явища, яке вивчається. Наприклад, виявлення
істинної мотивації вчинення злочину, здійснення продуктивного мисленого
експерименту. Оригінальність мислення — уміння аналізувати проблему,
знайти її рішення нестандартними, нетривіальними засобами. Це особливо
виявляється при генеруванні версій-гіпотез щодо події злочину.

Крім того, психологія поділяє мислення на окремі його різновиди, що
стосуються як вирішення конкретних розумових завдань, так і визначають
індивідуальні відмінності мислення.

Наочно-дійове мислення (генетично первинний різновид) — мислення, яке
безпосередньо вплетене у тканину практичної діяльності; думка, яка
супроводжує фізичну активність. Звичайно, цей вид мислення
співвідноситься з конкретною практичною діяльністю (професійне
мислення).

Образне мислення визначається тим, що особистість оперує, головним
чином, конкретними образами предметів та явищ, які існують в пам’яті.
Зокрема, слідчий у розумовому експерименті при відтворенні епізоду або
злочину загалом, звичайно, спирається на образне мислення.

Абстрактно-логічне мислення виявляється в понятійності побудови суджень,
у встановленні причинно-наслідкових зв’язків, які не піддаються
безпосередньому сприйманню.

2. Психологія особистості правоохоронця

Особистість — це обов’язково людина як істота, що має специфічну тілесну
будову (розвинений мозок, руки, органи мовлення) та риси приналежності
до суспільства; індивід як продукт суспільного розвитку, єдність
наслідуваного та набутого, носій психіки як системи особливих утворень;
індивідуальність, що треба розуміти як своєрідне, неповторне поєднання
психологічних якостей та їх проявів у поведінці та діяльності,
емоційній, інтелектуальній та вольовій сферах.

Побутове розуміння особистості найчастіше поєднується з оригінальністю,
з «силою» виявлення тих чи інших якостей. У цих випадках звичайно
стверджують: «Так, це яскрава, неповторна людина, це — особистість!».
Поняття «особистість» виникло за часів римського театру, де маска, що
одягалась на обличчя актора та визначала зовнішній вияв
індивідуальності, звалась «личина».

Особистість являє собою соціальний атрибут людини, який практично
повністю набувається, засвоюється нею протягом життя. Визначальною для
формування та розвитку особистості є діяльність. Разом з тим, формуючись
у діяльності, особистість у ній і виявляється, надає її здійсненню
особис-тісної забарвленості. Особистість планує діяльність, визначає
цілі та шляхи їх досягнення, прогнозує результати та наслідки. Все це
здійснюється при безпосередній участі свідомості. Єдність свідомості
особистості та діяльності є фундаментальним принципом психології,
принципом аналізу причинно-наслідкових зв’язків між особистістю та
діяльністю. Ця єдність має діалектичний характер — причини та наслідки
можуть мінятися місцями. Іншими словами, особистість як причина здійснює
діяльність як наслідок.

Знання про особистість і діяльність мають важливе значення для
працівників правоохоронних органів. Людина цікавить ‘їх, перш за все, як
порушник правових норм. Однак правові норми, як і інші регулятори
поведінки людей, діють у сполученні з власне психологічними. Усе, що
спонукає людину до дій, вчинків проходить крізь її психіку, набуває
особистісного забарвлення. Тому механізм правового регулювання
обов’язково має особистісний аспект, без знання та врахування якого
неможливо досягти реального впливу норм права на людей.

Відомості про людину як особистість можуть використовуватись в
правоохоронних органах у декількох напрямах. Перш за все, це вивчення
особистості правопорушника, розкриття механізму його злочинної
поведінки. Помста, жорстокість, ревнощі — усе це і багато чого іншого в
суб’єктивному боці злочину може бути виявлене та правильно
інтерпретоване за умов особистісного підходу. Важливим інструментом
одержання додаткових відомостей про особистість злочинця є
судово-психологічна експертиза. Особистість може бути в різних якостях —
затриманого, підозрюваного, злочинця, звинуваченого тощо. Ефективність
взаємодії з нею, у тому числі і профілактична діяльність, базуються на
знанні особливостей особистості. Проблема особистості є центральною
також і при організації відбуття покарання, надання йому не тільки
карального, а й виховного характеру.

Важливе психологічне значення мають відомості про спосіб життя
особистості як сукупності головних сфер життєдіяльності (трудової,
побутової, суспільної), що формують певний стиль поведінки в
суспільстві. При їх виявленні та використанні працівник правоохоронних
органів повинен опиратись на психологічно обгрунтоване розуміння
взаємозв’язку розвитку особистості та видів діяльності. Зміна видів
діяльності призводить до зміни характеристик особистості, перш за все її
спрямованості, яка, у свою чергу, визначає вибір нових видів діяльності
та подальшу зміну особистості.

У своїй службовій діяльності правоохоронці стикаються не лише з
правопорушниками, а й взаємодіють з широким колом людей, яких торкається
злочин (потерпілі, свідки, різні посадові особи тощо). Особистість
кожного з них склалася за певних умов, у них неоднаковий спосіб
мислення, система стосунків, індивідуальні переваги з різних питань.
Працівник, звичайно, обмежений у часі і можливостях поглибленого,
всебічного вивчення особистості людей, які потрапляють до кола його
службового інтересу. Разом з тим, йому необхідно встановити з цими
людьми оптимальні психологічні стосунки для отримання інформації і
здійснення необхідного впливу. За цих умов зростає значення
психологічної компетентності, її практичне застосування. Відомо, що
свідчення потерпілого залежить від багатьох суб’єктивних чинників,
зокрема, близько 80 % злочинів проти особистості вчинюють особи, які
пов’язані з потерпілими родинними, інтимними та іншими стосунками,
трансформованими врешті-решт у конфліктні. Ця обставина накладає
стугтєвий відбиток на позицію потерпілого, характер його свідчень.

Важливу сферу застосування психологічних знань про особистість складають
стосунки правоохоронця з колегами, співробітниками інших служб та
підрозділів. Ефективність взаємодії багато в чому залежить від збігу
обставин, конкретної зацікавленості у результатах взаємодії,
професійного досвіду тощо. Нарешті, знання психології особистості
дозволяє контролювати власні пізнавальні, вольові, емоційно-чуттєві
процеси, керувати своїм професійним розвитком та поведінкою, розвивати
професійно важливі якості — психологічну стійкість, толерантність тощо.
У цьому ж напрямі певний інтерес становить аналіз особистості як
керівника та підлеглого.

Професійна діяльність працівників правоохоронних органів здійснюється в
умовах, що потребують розвиненої саморегуляції психічних станів та
поведінки в цілому. У повсякденному житті і при виконанні службових
завдань співробітник, з огляду на значимість для нього певних ситуацій,
зазнає тих чи інших переживань. Разом з тим, більшість цих ситуацій
потребує контролю над їх виявленням, подолання негативних станів,
наполегливості та стійкості в досягненні поставленої мети. Регулятором
конкретних актів поведінки виступають емоції, почуття, воля.

Труднощі, що зустрічаються працівнику правоохоронних органів у
професійній діяльності, можуть бути об’єктивного та суб’єктивного
характеру. Об’єктивні — пов’язані з особливостями обслуговуваної
території, характеристиками регіону, умовами праці та побуту,
оперативною обстановкою, матеріально-технічною оснащеністю тощо.
Суб’єктивні — це труднощі, що залежать від особистісних якостей самого
працівника. До них слід віднести сумніви в правильності вибору професії,
відсутність досвіду роботи, нерозвиненість деяких психічних та фізичних
можливостей тощо. Саме в подоланні таких труднощів і формуються
відповідні вольові якості.

Коли ми говоримо про різні прояви вольових зусиль у діяльності,
необхідно зазначити, що в їх основі лежать розвинені тією чи іншою мірою
вольові якості особистості. До найбільш важливих з них, стосовно
діяльності правоохоронних органів, можна віднести: самостійність —
орієнтація на власні переконання, знання та уявлення; рішучість —
здатність без особливих зусиль та вагань приймати обгрунтовані рішення;

наполегливість — здатність до тривалого напруження волі, непохитність у
досягненні мети; витримка, самовладання — уміння володіти собою, своїми
почуттями, подолання своїх недоліків та вад. Окрім того, необхідно
розвивати почуття обов’язку, ясність життєвих цілей, принциповість.
Відповідне поєднання у працівника вольових якостей дозволяє говорити про
його стійкий, цілісний характер.

Отже, формування і розвиток емоційно-вольової сфери необхідно
розглядати, насамперед, у контексті високого рівня саморегуляції й
самоуправління своєю поведінкою при вирішенні професійних завдань. У
кінцевому рахунку, оволодіння власними емоційними проявами і контроль за
ними, особливо у напружених екстремальних ситуаціях, виховання в собі
професійно важливих вольових якостей є основою і запорукою формування
характеру особистості — сукупності стрижневих психічних властивостей
працівника, які опосередковують практично всю систему професійних дій, а
також структуру соціальне значимої діяльності.

3. Використана література

1. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-П6., 1997.

2. Климов Е.А. Основы психологии. Уч. для вузов. — М., 1997. 4-Лезер Ф.
Тренировка памяти. — М., 1990.

3. Немов Р. Психология. Кн. 1, 2, 3. — М., 1998.

4. Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.,
1995.

5. Рубинштейн С. Основы общей психологии. — С.-Пб., 1998.

6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — М., 1989. — Т. II.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020