UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва1. Історичні етапи розвитку психології як науки. 2. Педагогічна діяльність В.О.Сухомлинського (контрольна)
Авторdimich
РозділПсихологія, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКонтрольна
Продивилось5548
Скачало1063
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Контрольна робота

 

з основ психології і педагогіки

 

Історичні етапи розвитку психології як науки

 

У стародавньому світі психологія виникла й набула розвитку як вчення про

душу. Так, античний філософ Геракліт Ефеський (близько 544 — близько 480

до н.е.) вчив, що душа являє собою один із мінливих станів вогню, що

перебуває у вічному русі і є першоосновою матеріального буття.

 

Демокріт (близько 460— 370 до н.е.) вважав, що-«душа є началом

рушійним», «є особливого роду вогонь і тепло» і складається з кулястих,

вогняних рухливих атомів — найдрібніших, далі неподільних часток

матерії, благородніших, ніж атоми тіла. Він заперечував безсмертя душі,

вважаючи, що вона гине разом з тілом. В основі процесу сприйняття, за

Демокрітом, лежить фізичний вплив зовнішніх речей на органи чуття.

 

Традиційно вважається, що перші давньогрецькі філософи дотримувалися

матеріалістичних поглядів на природу душі. Проте відомо, що майже

одночасно з Демокрітом розробляв свою систему поглядів видатний філософ

Платон Афінський (428 або 427 — 348 або 347 до н.е.). Він вчив, що душа

людини нематеріальна і за своєю природою є нічим іншим, як «ідеєю» —

безсмертною духовною сутністю, що тільки на час земного життя вона

з'єднується з тілом, існуючи до цього в наднебесному «світі ідей». За

Платоном, істинне знання є лише результатом «пригадування душі» про світ

ідей, який вона споглядала до свого земного втілення. Саме у Платона

первісне несуперечливе поєднання душі й тіла перетворюється в проблему

їх дуалізму, що спричинило розвиток етико-релігійних поглядів, заклало

основу вчення про вчинок і відповідальність за діяння.

 

Отже, якщо зосереджувати увагу лише на «метафоричних образах», якими

древні мислителі оздоблювали свої міркування, на тих примітивних

уявленнях, що були зумовлені історично, і лише за ними оцінювати внесок

кожного, можна досить просто знецінити будь-яке з них. Якщо ж

порівняння, зіставлення поглядів здійснювати на рівні суттєвого, віддати

перевагу чи Геракліту, чи Демо-кріту, чи Платону неможливо.

 

Справді, якщо Демокріт висловив геніальну здогадку про причинний зв'язок

тілесного й духовного, .то Платон здійснив таку ж геніальну спробу

розототожнити їх, відстояти свободу духу людського. І саме спільними

зусиллями цих гігантів думки, уособлюючих своєю спільністю «єдність

протилежностей», ставав можливим подальший розвиток вчення про душу як

предмет науки психології.

 

Так, Епікур (341—270 до н.е.), а за ним римський філософ Лукрецій Кар

(99— 55 до н.е.) певним чином продовжили розвиток філософських поглядів

Демокріта. Згідно з ученням Лукреція, душу не можна розглядати як щось

безтілесне, адже безтілесною може бути тільки порожнеча, однак і вона

складається з матеріальних атомів. Процес пізнання відбувається через

сприйняття душею тих матеріальних за своєю природою образів, які

відокремлюються від предметів зовнішнього світу.

 

Психологічні погляди Арістотеля також традиційно вважаються

суперечливими, бо, мовляв, він був недостатньо послідовним — ні

матеріалістом, ні ідеалістом. Так, але причиною цього була послідовність

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ