РЕФЕРАТ
на тему:
“Мухамед – засновник Ісламу”
Виникнення ісламу справедливо пов’язують з особою Мухамеда (Магомета)
ібд Абдулаха, який народився в 570 р. Батько Мухамеда Абд-ель-Мутталіб
Абдула (що за переданням означає служитель Божий) помер за два місяці до
його народження. Мати — Аміна (або вірна) померла, коли дитині було
шість років. Спочатку його виховував дід, а потім дядько Абу-Таліб,
якого він ще підлітком супроводжував в Сирію (в торгівельних справах), і
там в Босрі, за мусульманською легендою, мекканський караван, в якому
мандрував Мухамед, запинився в одному з монастирів Сирії,
монах-праведник Багіра, побачивши хлопчика, повідомив Абу Таліба, що
його небожа чекає велике майбутнє, позаяк він помічений Божою печаттю. В
584 році, під час війни між корейшитами і Бену-Хавазін, він
супроводжував своїх дядьків в битвах і піднімав для них падаючі стріли.
Батьки Мухамеда, хоча й належали до пануючого роду, були дуже бідні,
тому до 24-річного віку Мухамед служив у свого дядька, пас його стада
або виконував обов’язки погонича верблюдів. Не дивлячись не таке
незначне положення, він став відомим своїми здібностями і чесністю і
дістав прізвисько елвамін, що означає надійний. В 594 році багата вдова
Хадіджа звернула на нього увагу і взяла на службу. Він з успіхом водив
її караван в Сирію, і в наступному році вона вийшла за нього заміж. Шлюб
їх був дуже щасливий, хоча не дав Мухамеду чоловічого потомства.
Далі дослідники повідомляють, що коли Мухамеду було 40 років, особисте
життя було вдалим. Дружина Хадіджа, яка володіла незвичайними силами
духовними і тілесними, не дивлячись на свій вік користувалася його
прихильністю. Відсутність чоловічого потомства було замінено
всиновленням двох молодих людей, безмежно йому відданих, це були Алі,
син його дядька Абу Таліба, і Зейд Ібн Харіс, невільник християнського
походження, якому він дав свободу, а потім усиновив. Всі близькі любили
Мухамеда, співвітчизники поважали за чесність, багатство дружини
позбавляло його від матеріальних турбот, він міг би жити спокійно і
щасливо, якби не заговорило в ньому його релігійне покликання. За
переданням ще в ранній молодості від кожного року йшов на місяць у
відлюдні гори і там віддавався самотнім роздумам. Його розум
перепрацьовував і засвоював ті духовні впливи, яких він у звичайному
житті зазнавав від іудеїв і християн. В ньому росло і зміцнювалось
переконання, що боги його народу — бездушні і безсильні ідоли, і що
істинний Бог, якого проповідував ще Авраам, один над всіма і для всіх,
але араби не прийняли його.
В місяць рамазан 610 (можливо 612) року, під час свого щорічного
відлюдництва, зайшов він у печеру і, втомлений тривалими, але
безплідними роздумами, ліг і заснув. Те, що сталося з ним в цю ніч в
печері, було потім доповнено всіма можливими легендами, але є й його
власна проста розповідь, яка зберіглася в його в одному з переказів і
частково підтверджена в Корані: „Раптом я відчув у сні, що хтось
наблизився до мене і сказав: читай. Я відповів: „ні”. Тоді він стиснув
мене так, що я думав, ніби помираю, і повторив: „читай”. Я знову
відмовився. І знову прибулий стиснув мене, і я почув слова: „Читай в
ім’я Господа твого, який створює людину з кров’яного згустка. Читай:
Господь твій, Він милосердний дає знати людині те, чого вона не знала”.
Коли я це прочитав, об’явлення відступило від мене і я пробудився. І я
відчув, що ці слова написані в серці моєму”.
Мухамед повернувся додому в нестямі. Хадіджа з зосередженою увагою і
повною довірою вислухала його розповідь, а родич її Барка, якого вона
покликала, сказав: „Якщо це правда, Хадіджа, то значить на нього зійшов
великий Намус, що сходив колись на Мойсея, і тоді, він — пророк нашого
народу.” Після цього з Мухамедом декілька тижнів не було нічого
незвичайного, але він чогось чекав, оскільки знову пішов до пустелі.
Потинявшись без толку в горах, він впав у страшну депресію і був готовий
кинутися зі скелі, щоб позбутися від туги, яка душила його. Тут раптом
його осяяло чудесне сяйво, і він почув повну впевненість і спокій в
душі. Але додому він пішов в гарячці, загорнувся в плащ і ліг на підлогу
в альтанці і тут в сильному нервовому приступі почув такі слова: „ти,
загорнутий у плащ! Вставай! Проповідуй Господа свого! Прославляй Його!
Одяг твій очисти! Нечистоти уникай! Не будь добрим з користі і Господа
твого міцно тримайся!”
Після другого одкровення Мухамед більше не вагався визнати себе
посланцем Божим і прийняти доручення з гори проповідувати арабам істинну
віру.
Сім’я Мухамеда безумовно повірила його покликанню. І першими, до кого
повинен він звернутися був його рід. Він запросив їх на зібрання і
об’явив про посланництво. Всі, не лише не повірили, але здивувались і
розгнівались, оскільки очікували повідомлення про вигідну комерційну або
розбійницьку операцію.
Відкинутий своїми рідними Мухамед став проповідувати публічно. Його
напади на національних ідолів були неприйнятні і навіть небезпечні для
корейшитської верхівки, але довший час його не чіпали, оскільки боялися
міжусобиць, його рід не повірив йому, але не відмовився від обов’язків
захисту.
За перші роки Мухамедової проповіді нараховують 43 послідовники ісламу,
більшість з бідноти і рабів. Навернення в іслам продовжувалось по-трохи
(хоча і не кожного дня). На цій ранній стадії свого розвитку іслам ще не
організований і не прийняв твердої форми, був головним чином як загальна
протилежність політеїзму.
З часом між Мухамедом та його послідовниками з одного боку та меканською
верхівкою з другого, почав назрівати досить великий за наслідками
конфлікт. Дійшло до того, що частина прихильників Мухамеда були змушені
емігрувати в Ефіопію. Позаяк Мухамед не припинив своєї діяльності
невдовзі спалахнув новий конфлікт, в результаті якого цілому родові
пророка було проголошено бойкот, який виражався у тому, що вже ніхто не
брав їх у компаньйони до транзитної торгівлі, ані не брав їхніх дівчат
заміж. Двох дочок Мухамеда, які вже були заміжні повернули у дім батька.
Мухамеду помимо волі довелося розширювати свою діяльність, перенести
проповідь і інші міста. Він проповідував в містечках біля Мекки, але
вона була безрезультатна. Тоді й особисті обставини Мухамедового життя
спонукали його порвати зв’язки з Меккою: померла його дружина Хадіджа, а
потім його дядько Абу Таліб. Родинні зв’язки були розірвані, в Мецці
лишилися тільки вороги, оскільки прихильники в результаті гонінь були
розсіяні.
Після невдалої проповіді у місті Таїф (100 верст від Мекки), де Мухамеда
побили камінням, він почав діяти обережніше. Під час святкування біля
Кааби на дорозі він приєднався до подорожніх з ятрібського плені, яке
знаходилося в союзі з семітським племенем, і від яких вони неодноразово
чули, що має прийти пророк для винищення язичництва і проповідування
Єдиного Бога. Він попросив їх вислухати його і вони повірили йому. На
наступний рік вони пообіцяли повернутися і привести інших. І вони
дотрималися обіцянки після чого прийняли іслам. Мухамед відрядив з ними
свого послідовника Мусаба для настанови їх в Корані.
Невдовзі після цього Мухамед мав ще одне видіння у сні. „Невідома сила,
яку він признав за архангела Гавриїла, підняла його з ліжка і вивела з
дому. Він побачив чарівного коня ель-Барка (блискавка), і сівши на нього
вмить опинився в Єрусалимі, біля дому молитви. Тут він знайшов пророків,
серед яких Авраама, Мойсея, Ісуса Христа. Він помолився разом з ними.
Потім йому запропонували три чаші: з водою (за іншими переказами медом),
вином і молоком. Він почув голос: „Якщо він візьме воду, то потоне разом
з послідовниками, вино — буде блудити, молоко — піде правильним шляхом з
общиною своєю”. Мухамед вибрав чашу з молоком. Після того він пройшов
сім небес і досяг Самого Бога, від якого отримує заповідь для мусульман
п’ятидесяти щоденних молитов. Але на зворотньому шляху біля воріт
кожного з небес зустрічає пророків, які переконують його, що мусульманам
не витримати такої кількості молитв і щоб він просив зменшення їх
кількості. Він так зробив і при виході кількість молитов звелася до
п’яти. Після повернення до себе Мухамед зауважив, що з посудини з водою,
яку він перекинув не встигла витекти вода.”
Між тим, іслам завдяки діям Мусаба ширився в Ятрибі і ще через рік з
Ятрибу прийшло 75 чоловік, навернених в іслам. Вони поклялись, що будуть
захищати Мухамеда від образ хоч би й зі зброєю, так як захищають своїх
дітей. Невдовзі після цього більшість мекканських мусульман переселись в
Ятриб. Мухамед з невідомих причин залишався в Мецці. Але коли стало
відомо, що корейшити збираються силою затримати пророка, то довелося
вжити заходів для втечі до Ятріба, де їх радісно зустріли як
переселенці, так місцеві новонавернені мусульмани. Сталося це 16 травня
622 року і з цього часу в мусульманських країнах ведеться літочислення,
яке називають „літочислення по гіджрі”. Позаяк для вуха віруючих втеча і
пророк були несумісні, то цю подію називають гіджра, що означає
переселення пророка з Мекки в Ятріб, який з того часу стали називати
Медінет ан-набі, тобто місто пророка або просто Медина.
Невдовзі по прибутті Мухамеда в Медину, він дав своїй общині писаний
статут. За ним всі віруючі, як з давно ворогуючих двох основних племен
мешканців Ятриба, так і з переселенців, між якими назрівав конфлікт,
складають нероздільний і рівноправний народ. Не було більше поділу на
племена, був тільки поділ між вірними та невірними. Старі родові образи
мають бути забуті, кровна помста відмінена. Правовірні мали захищати
один одного зі зброєю проти будь-якого нападу. Вирішення всіх спірних
питань було надано Богу і Мухамедові. Тоді ж було укладено договори з
місцевим населенням, яке ще не приняло іслам та іудеями.
Нова релігія почала виробляти свою догматику і свій ритуал. В Медині
впритул до будинку Пророка було збудовано Мечеть, яка згодом стала
прототипом всіх мечетей. Правда, якийсь час напрямом, куди ті, що
моляться поверталися обличчям, був Єрусалим, то після конфліктів з
євреями, які почали звинувачувати Мухамеда в тому, що він не знає
писання, Мухамед зробив напрямом молитви Мекку, як це є і у наші дні.
Після цього Мухамед поступово плем’я за плем’ям вигнав всіх євреїв з
Медини.
З часом малочисельна громада мусульман Медини організувала напад на
мекканський караван і здобула блискучу перемогу над значно сильнішим
противником. Ця битва піднесла авторитет пророка. Однак мстиві мекканці
взяли реванш у битві під горою Оход, де було поранено Мухамеда. Цього
разу пророк звинуватив у поразці мусульманських лучників, які не
дочекавшись кінця битви пішли грабувати ворожий обоз.
Після цієї битви була тільки одна спроба Мекканців перемогти Мухамеда, а
саме, так звана, „війна окопів”. Мекканці увійшли в союз з могутніми
племенами бедуїнів і з великими силами прийшли під Медину. Але Мухамед
перед тим наказав обкопати місто широкими і глибокими ровами, що
унеможливило близький підхід ворога, і завойовники невдовзі пішли ні з
чим.
Звичайний політичний прийом Мухамеда полягав в тому, що отримавши
поразку від одного ворога, він перед тим, як зібратися з силами для
помсти, підтримував свій престиж нападом на значно слабшого ворога, що
увінчувалось перемогою. В результаті такої політики Мухамед здійснив
багато переможних походів, одним з яких він підкорив плем’я корейшитів і
став володарем Мекки і, що головне, основного храму — Кааби, де наказав
повикидати всіх ідолів.
Отже, підсумувавши вищевикладене, можна зробити кілька висновків: в
мекканський період іслам тільки зароджувався, Мухамед отримав
одкоровення про покликання для прововідування Єдиного Бога, отримав
Коран і цей період характеризується малочисельним наверненням
послідовників та невизначеністю вченн; мединський період
характеризується неймовірно швидким збільшенням числа мусульман і
поширенням ісламу як за допомогою проповіді, так і за допомогою
блискучих військових перемог, було вироблено свою догматику і свій
ритуа; Мухамед — засновник нової релігії, з історичної точки зору,
безперечно був талановитим лідером, виваженим і мудрим політичним
діячем, а також здібним полководцем.
Використана література:
Калінін Ю., Харьковщенко Є. Іслам //Калінін Ю., Харьковщенко Є.
Релігієзнавство: Підруч.- К., 1998.- С.109-115.
Полотнюк Я. Іслам //Людина і світ.- 1993.- 4-5.- С.32-37.
Черній А. Іслам // Черній А. Релігієзнавство: Посібник.- К., 2003.-
С.171-193.
Шварев Ю. Ислам //Шварев Ю. Корни пустоцвета: Беседы по истории
религий.- Л., 1988.- С.87-100.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
