Реферат
на тему:
Науково-технічний потенціал
та його формування на Україні
План
1. Науково-технічний потенціал України: сучасний стан та особливості
територіальної організації.
2. Місце науково-технічного потенціалу в науково-технічному прогресі і
розвитку народногосподарського комплексу.
3. Проблеми реконструкції народного господарства України в контексті
завдань прискорення науково-технічного прогресу.
1. Науково-технічний потенціал України:
сучасний стан та особливості територіальної організації
Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний
потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної
діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає:
матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної
праці, наукові організації, наукове обладнання і установки,
експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база
інформаційного забезпечення тощо);
кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори,
експериментатори, науково-технічний персонал);
інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових
знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк
відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка
здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;
організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і
дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фінансування НДДКР; структуру
управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових
підрозділів; методи управління НДДКР.
У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних
інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів
функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику
наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий
науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для
встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних
зв’язків.
В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний
вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки,
демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості,
прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в
країні є об’єктивні умови для втілення в життя активної державної
науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної,
вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох
підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.
Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не
забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних
досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є
зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу,
інноваційний застій (табл.).
В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП
на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які
розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні
програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства,
збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма
фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки
тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розробляються в
областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з
виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього
середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на
підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного
переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.
Таблиця 1
РОЗПОДІЛ СТВОРЕНИХ ЗРАЗКІВ НОВИХ ТИПІВ ТЕХНІКИ
В УКРАЇНІ у 2000—2003 pp., %*
2000 2001 2002 2003
Створено зразків, технічний рівень яких у порівнянні з кращими
вітчизняними і зарубіжними аналогами: 100 100 100 100
вищий 3,9 0,6 1,7 1,7
відповідає 88,9 63,5 62,2 65,0
нижчий 0,3 0,8 0,5 0,5
не відповідає 6,9 35,1 35,6 32,8
* Статистичний щорічник України за 2003 рік — К.: Українська
енциклопедія, 2003.
Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на розміщення
галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери).
Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на
спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв’язанню нагальних
економічних і соціальних проблем цих регіонів.
Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути
теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах.
Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що
тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх
частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії,
відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло
створенню науково-виробничих об’єднань.
Важливу роль у розміщенні об’єктів народного господарства відіграють
провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих
промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних
споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани.
Таблиця 2
РОЗМІЩЕННЯ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ І-II РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ ПО РЕГІОНАХ
УКРАЇНИ у 2002-2003 pp.*
Кількість закладів 2002/2003, од. В них студентів
2002/2003, тис. чол.
Україна 705 603,1
АР Крим 25 15,4
Вінницька область 26 24,5
Волинська 14 12,0
Дніпропетровська 47 40,5
Донецька 68 50,0
Житомирська 20 17,3
Закарпатська 15 10,2
Запорізька 25 18,9
Івано-Франківська 24 19,3
Київська 17 17,9
Кіровоградська 19 10,8
Луганська 39 29,9
Львівська 41 33,6
Миколаївська 19 13,5
Одеська 27 26,3
Полтавська 25 17,3
Рівненська 14 13,4
Сумська 22 16,3
Тернопільська 14 14,0
Харківська 42 34,5
Херсонська 20 14,9
Хмельницька 16 12,1
Черкаська 21 16,9
Чернівецька 18 13,2
Чернігівська 21 15,0
м. Київ 47 43,0
м. Севастополь 5 3,9
* Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К.: Українська
енциклопедія, 2003.
У 2003 p. в науці і науковому обслуговуванні України було зайнято 150,1
тис. чоловік, у т. ч. 4,6 тис. докторів наук і 21,2 тис. кандидатів
наук.
В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників.
Найбільшим сектором науки в Україні за чисельністю зайнятих працівників
є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти І—II рівнів
акредитації (табл.).
Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори
науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей
сектор найбільш повно представлений у великих містах Донбасу,
індустріального Придніпров’я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.
З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість
територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку,
Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного,
вузівського, галузевого і заводського секторів, проводять дослідження з
урахуванням місцевої специфіки.
В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з
спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по
регіонах.
2. Місце науково-технічного потенціалу в науково-технічному прогресі і
розвитку народногосподарського комплексу
Науково-технічний прогрес (НТП) — поступальний та взаємопов’язаний
розвиток науки і техніки, характерний для великого машинного
виробництва. Неперервність НТП залежить насамперед від розвитку
фундаментальних досліджень, які відкривають нові якості і закони природи
та суспільства, а також прикладних досліджень та
дослідно-конструкторських розробок, що дають змогу втілити наукові ідеї
в нову техніку і технологію. НТП здійснюється у двох взаємообумовлених
формах: 1 — еволюційній, яка означає порівняно повільне і часткове
вдосконалення традиційних основ науки і техніки; 2 — революційній, яка
відбувається у вигляді науково-технічної революції (НТР) і породжує
принципово нову техніку і технологію, викликає докорінні перетворення
продуктивних сил суспільства.
Революційний шлях — головний шлях розвитку техніки і технології в епоху
НТР. Його визначальною особливістю є бурхливий розвиток науки,
перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Наука перетворюється на
провідну ланку системи «наука—техніка—виробництво». З розвитком науки та
впровадженням її досягнень виникли поняття «наукомісткі виробництва» або
«виробництво високих технологій». До них належать галузі індустрії, що
вирізняються високими витратами на наукові дослідження при плануванні
нових видів продукції.
НТР впливає також на темпи піднесення окремих галузей і на їх поєднання
чи галузеву структуру. Великі зміни відбуваються і в структурі окремих
галузей. З одного боку, відбувається подальше «дроблення» цієї
структури, пов’язане, перш за все, з ускладненням виробництва,
формуванням різних новітніх галузей НТР. З другого боку, різні галузі і
підгалузі об’єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси:
агропромисловий, машинобудівний, паливно-енергетичний та ін.
НТР змінює і характер традиційних видів виробництва. Одна із
особливостей цієї зміни — укрупнення основних виробничих агрегатів, що
веде до подальшої концентрації виробництва переважно в індустріальних
районах.
Науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному
розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства.
Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато
разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових
способів передачі електроенергії через об’єднані енергосистеми зробила
економічно вигідним просторовий розрив між великими виробниками
електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.
Завдяки досягнутому рівню розвитку науки і техніки, виробництву
промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і обладнання освоєно
ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у
розвитку і розміщенні продуктивних сил.
Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології
дозволяє добитися найкращих результатів в її використанні. Є потреба
більш повного урахування регіональних особливостей науково-технічного
прогресу, причому не тільки природних (клімат, сейсмічність, вічна
мерзлота, особливості залягання корисних копалин), але й економічних
(густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо).
Широка і комплексна автоматизація, механізація виробництва повністю
змінюють характер праці. Сучасний етап автоматизації спирається на
електронізацію (комп’ютеризацію) народного господарства.
Велике значення має впровадження трудозберігаючих технологій у
промислових центрах і вузлах, що мають обмежені можливості забезпечення
промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується
насамперед старих промислових районів, які характеризуються погіршенням
демографічної ситуації.
Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів
майбутнього» — повністю автоматизованих і електронізованих, з мобільною
технологією. Тим самим у перспективі, очевидно, з’являться можливості
розміщення підприємств, які раніше визнавались трудомісткими, практично
повсюдно, у тому числі в трудодефіцитних районах.
У широких масштабах здійснюється хімізація народного господарства. Хімія
— важливе джерело матеріалів із заданими властивостями — розширює
територіальні межі сировинної бази промисловості.
Вирішальним засобом задоволення потреб народного господарства у
виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології. При
використанні ресурсозберігаючих технологій важливо додержуватись
регіональних пріоритетів.
Для територіально-виробничих комплексів, особливо тих, які тільки
створюються, буде характерним високий рівень застосування прогресивних
видів техніки і технології, перш за все механізації і автоматизації
виробництва, які охоплять увесь виробничий цикл.
Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього
середовища і раціональному природокористуванні. Розвиток науки і техніки
дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для очищення промислових
і комунальних викидів, що забруднюють воду, атмосферу, грунти. Передові
технології забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилізацію
відходів, економію трудових, рослинних і мінеральних ресурсів, а також
раціональне використання земельних ресурсів.
Основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші
центри економічної ділової активності, стали території з передовою
наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних
виробництв нині є типовим для великих столичних агломерацій і провідних
промислових районів. Перспективною формою територіальної організації
науково-виробничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано
сформовані зони ділової та наукової активності, в яких поєднуються
науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства,
що взаємодіють між собою.
3. Проблеми реконструкції народного господарства України
в контексті завдань прискорення науково-технічного прогресу
В перспективі необхідно значно посилити виробничий потенціал при його
якісному перетворенні на основі прискорення науково-технічного прогресу,
широкої інтенсифікації економіки. З цією метою розроблена нова
структурна та інвестиційна політика.
Капітальні вкладення (інвестиції) як фінансове джерело нарощування
основних фондів є найважливішим економічним інструментом, що забезпечує
зрушення в розміщенні продуктивних сил. В умовах формування ринкових
механізмів господарювання головним джерелом розширеного відтворення
основних фондів є власні кошти підприємств, а також банківський кредит.
Централізовані державні капіталовкладення спрямовуються переважно на
фінансування великих народногосподарських програм.
Основний шлях розширення виробничого потенціалу — його інтенсивний
розвиток через технічне переозброєння і реконструкцію діючих
підприємств.
У ході нової реконструкції народного господарства доцільно
перепрофілювати окремі великі підприємства відповідно до галузевих
факторів і регіональних умов (знизити металомісткість виробництв,
віддалених від металургійних баз, і т.п.), розчленити технологічні цикли
з передислокацією їх частин, вивести з великих міст шкідливі в
екологічному відношенні підприємства тощо.
Великі масштаби капітального будівництва на найближчі десятиліття
визначаються пріоритетністю розвитку галузей, що забезпечують
науково-технічний прогрес. Серед них виділяють такі наукомісткі галузі,
як електроніка, точне верстатобудування тощо.
Нині першочергові заходи щодо широкого оновлення техніки і технології,
докорінного покращання якості продукції плануються на великих
підприємствах і в об’єднаннях провідних промислових районів.
Встановлення таких пріоритетів щодо інтенсифікації саме за цими районами
пояснюється тим, що вони мають потужний виробничий і науково-технічний
потенціал, великі індустріальні (особливо машинобудівні) центри з
наукомісткими виробництвами і великими контингентами кваліфікованих,
досвідчених кадрів. Це дозволяє одержувати більш високу віддачу
капіталовкладень за рахунок реконструкції підприємств, швидке та
ефективне нарощування виробництв.
Література
Гуревичов М. Ринок інтелектуальних продуктів України // Економіка
України. — 1994. — № 5. — С. 30—37.
І.Дорогунцов С. І., Рейкова Л. Сучасні проблеми технічного розвитку
промисловості України // Економіка України. — 1996. — № 9. — С. 4—11.
Заблоцький Б. Ф., Кокотко М.Ф., Смовжепко Т. С. Економіка України. —
Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997.
— 587 с.
Размещение производительных сил / Под ред. В. В. Кистанова,
Н.В.Копылова. — М.: Экономика, 1994. — 589 с.
Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища
школа, 1998. — 376 с.
Журнал “Економіка”. – №4. – 2003.
Якузов. С.І. Перспективи і сьогодення науково-технічного потенціалу
України // День. – 2004.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
