Реферат на тему:
“Соціологічні погляди К.Маркса”
План
Вступ
1. Загальне розуміння соціології К.Маркса
2. Людина і суспільство у вченнях К.Маркса
3. Методологія Маркса у соціологічних дослідженнях
4. Теорія соціальних систем
5. Теорія класів і класової боротьби
Висновок
Використана література
Вступ
Не дивлячись на критичне відношення сучасників до маркизмуа та його
засновника, слід зазначити, що Карла Маркс був обдарованою особистістю.
Це всебічнорозвинена та ерудована людина минулого. Визначити його
наукову «спеціальність» непросто, як непросто відокремити його наукову
діяльність від публіцистичної і політико-практичної. Маркс закінчив
юридичний факультет, дисертацію написав по філософії, багато років
присвятив вивченню економіки й інших наук. Його праці носять
міждисциплінарний характер. Але до якої б наукової дисципліни чи жанру
формально не відносилася та чи інша його робота, йому було характерне
соціологічне бачення досліджуваної проблематики.
Ідеї, поняття, проблеми, які він розробляв у своїх філософських,
історичних, економічних, публіцистичних працях, є соціологічними по суті
і складають внесок у розвиток соціології як науки. Це відноситься,
зокрема, до таких його праць як «Німецька ідеологія» (написана в
співавторстві з Енгельсом), «Убогість філософії» (1847), «До критики
політичної економії» (1859), «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850
р.» (1850), «Капітал» (т. I , 1867; тт. II – III видані після смерті
Маркса Енгельсом) і т.д.
Не дивно тому, що вчення Маркса дуже рано стали витлумачувати не тільки
як економічне чи політичне, але і соціологічне, і таке тлумачення
збереглося донині. Дослідженню соціології Маркса присвячена величезна
кількість праць; кожний більш-менш серйозний курс історії соціології
містить про неї розділ.
1. Загальне розуміння соціології К.Маркса
Розуміння Маркса-соціолога пов’язане зі специфічними труднощами, які
випливають з особливостями його творчості. Нерозривний зв’язок наукового
пошуку і практичних устремлінь викликає необхідність виділення власне
наукового змісту його теорій. Міждисциплінарний характер його творчості
ускладнює пошук власне соціологічних аспектів його наукових досліджень.
Сам Маркс не використовував у них термін «соціологія». Це не дивно, з
огляду на те, що даний термін у його час, по-перше, ще не затвердився
більш-менш міцно, по-друге, зв’язувався винятково чи головним чином з
доктриною Конта, до якої Маркс у цілому відносився негативно.
Творчість Маркса носить значною мірою незавершений і багатозначний
характер. Він не створив твір, у якому б у зв’язному і розгорнутому
вигляді представив свою систему поглядів на суспільство, подібно тому,
як це зробив Конт. Його соціологічні ідеї розсіяні в самих різних
творах. До того ж ці ідеї дуже часто викладаються не у формі позитивного
розгортання, а у формі полеміки з тими чи іншими опонентами, іноді
відомими, іноді маловідомими чи безвісними.
Деякі твори Маркса залишилися незакінченими і при його житті були
опубліковані лише частково, інші – узагалі побачили світло десятиліття
спустя після його смерті. До останніх, крім «Німецької ідеології»,
відносяться, зокрема, «Економічно-філософські рукописи 1844 року»
(вперше цілком опубліковані мовою оригіналу в 1932 р., на російській — у
1956 р.), «Критика політичної економії» (вперше опубліковано мовою
оригіналу в 1939 р. у Москві) і т.д. Кожна нова публікація породжувала
нові інтерпретації ідей Маркса.
Усі ці обставини мають два важливих наслідки. По-перше, всяка
інтерпретація поглядів Маркса — це завжди, так чи інакше, їх
реконструкція. Так відбувається якоюсь мірою з будь-якою масштабною
теоретичною системою, але з марксовою — особливо. По-друге, існує
величезна безліч найрізноманітніших, суперечливих і взаємовиключних
інтерпретацій спадщини Маркса. Це різноманіття підсилюється тим, що в
процесі свого поширення як політико-ідеологічну систему марксизм
одержував тлумачення в залежності від того, на який соціальний,
національний, культурний ґрунт він потрапляв, у якому середовищі він
функціонував. До дійсного часу у світі існує величезна марксистська і
марксологічна література, по масштабах і стилю яка нагадує тексти по
теології і бібліїстиці.
У результаті «марксизм» відокремився від свого творця і став жити
власним життям. Це почалося ще при житті Маркса; так, із приводу своїх
французьких послідовників кінця 70-х років він говорив: «Я знаю тільки
одне, що я не марксист» [2, 370].
Реконструкція при тлумаченні соціології Маркса необхідна і неминуча, з
огляду на незавершеність і багатозначність його творчості, злиття в
ньому різних наукових дисциплін, а також наукових і позанаукових
компонентів. Але для того щоб ця реконструкція могла бути більш-менш
адекватною, важливо постійно розрізняти і розділяти: 1) доктрину Маркса,
чи марксизм Маркса, з одного боку, і марксизм, точніше, марксизми, які
виникли після Маркса, – з іншої; 2) наукові і позанаукові компоненти
творчості Маркса; 3) усередині наукових компонентів: соціологічні і
позасоціологічні, які відносяться до інших соціальних наук; 4)
соціологію Маркса і марксистську соціологію, тобто ті соціологічні
теорії і підходи, які являють собою розвиток, тлумачення і застосування
його ідей. Навіть для того, щоб зрозуміти взаємовплив цих сторін, їх
необхідно розрізняти.
Зрозуміло, здійснювати це розрізнення і поділ далеко не просто, а іноді
і неможливо, але прагнути цього потрібно, якщо ми хочемо зрозуміти саме
соціологію Маркса.
2. Людина і суспільство у вченнях К.Маркса
Будь-яка значна по масштабу теорія суспільства припускає явну чи неявну
присутність якоїсь теорії людини, її сутності і місця у світі. Іншими
словами, з теоретичною соціологією завжди межує визначена філософська
антропологія. Так було й у Маркса. Його бачення людини сформувалося під
впливом просвітителів, Гегеля, Фейєрбаха, а також Гесса. Хоча Маркс не
ставив перед собою задачі створити особливу філософську антропологію,
його концепція людини в цілому відрізнялася глибокою оригінальністю.
Відповідно до Маркса, людина – це насамперед homo faber, людина
виробляюча. Продуктивна праця – от що відрізняє людину від тварини.
Людина відрізняється від тварини тим, що не стільки пристосовується до
навколишнього світу, скільки його пристосовує до себе.
Разом з тим праця зв’язує людину з природою. Завдяки праці в ході
історичного розвитку люди все більше опановують природні стихії. Але
разом з тим, у міру оволодіння цими стихіями, створені самими людьми
продуктивні сили і суспільні відносини все більше протистоять їм у
якості зовнішніх, далеких, ворожих для них сил. Відбувається відчуження
людини від створених нею сутностей. Людина виявляється відчуженою від
результатів своєї праці, від процесу праці, від суспільства і від самої
себе (самовідчуження). Тільки в майбутньому комуністичному суспільстві,
коли закінчиться «передісторія» людства і почнеться його «справжня»
історія, коли людство з «царства необхідності» перейде в «царство волі»,
людина повернеться до самої себе, і відчуження буде переборено.
Маркс виходить з руссоїстського погляду на людську природу, відповідно
до якого людина по природі своєї — істота цілісна, «невідчужена», добра.
В оцінці людської природи К.Маркс непохитний раціоналіст: людина, у його
розумінні, істота споконвічна і безумовно розумна. Конт навіть у своїй
«об’єктивній» соціології, не говорячи про «суб’єктивний», залишає місце
для віри і почуття як важливих факторів людської життєдіяльності.
Для того щоб споконвічно позитивні родові якості людини проявилися,
необхідно докорінно перетворити суспільство. У майбутньому
комуністичному людстві (Маркс, як і Конт, виходить із уявлення про
«розшерення соціальної вселенної», розглядаючи людство як розширене до
межі суспільство) людина, переборюючи відчуження, повернеться на нові,
більш високі ступіні до свого вихідного й у той же час справжнього
стану. Відмінність же цього, нового «золотого століття» від первісного
полягає в тому, що тут «невідчуженість» базується не на низькому рівні
продуктивних сил і обмеженості відносин людей між собою і з природою, а,
навпаки, на безмежному росту продуктивних сил, на всемогутності людини і
небаченому достатку.
Ця концепція людини, яка безпосередньо переростає в утопію, складає
свого роду постійний фон наукових пошуків Маркса. Останні, однак, мали
потребу в менш абстрактних постулатах і категоріях. Тому Маркс формулює
тезу про соціальну сутність людини і звертається до її вивчення. Одна з
найбільш відомих його Тез про Фейєрбаха» говорить: «…Сутність людини
не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є
сукупність усіх суспільних відносин» [1, т. 3,3]. Важливо мати на увазі,
що це не психологічний, а саме філолофсько-антропологічний постулат: він
відноситься не до особистості, а саме до природи людини взагалі,
оскільки мова йде про сукупність усіх суспільних відносин.
Таким чином, Маркс, як і Конт, вносить важливий вклад у відкриття
соціальної реальності і тим самим — в онтологічне обґрунтування
соціології як науки. Але розуміє цю реальність він інакше, ніж Конт. На
відміну від Конта його не можна вважати соціальним реалістом, як, проте,
і соціальним номіналістом. Його трактування взаємин суспільства й
індивіда базується на розумінні взаємозалежності, взаємодоповнюваності і
взаємопроникненні цих сутностей. В інтерпретації Маркса суспільство
являє собою систему зв’язків і відносин між індивідами, які утворяться в
процесі діяльності, насамперед – трудовий, «Суспільство не складається з
індивідів, а виражає суму тих зв’язків і відносин, у яких ці індивіди
знаходяться один до одного», — писав він [8, 214]. Суспільство в його
розумінні — це «продукт взаємодії людей»; при цьому люди не вільні «у
виборі тієї чи іншої суспільної форми» [9, 402].
Соціальність, по Марксу, виявляється не тільки у формі «безпосередньої
колективності», коли індивід взаємодіє з іншими віч-на-віч. Суспільство
присутнє в людині і впливає на її поведінку і тоді, коли індивід
знаходиться наодинці із собою.
Особистість, по Марксу, — не вихідний пункт соціально-історичного
розвитку, а його результат. Підкреслюючи соціальну обумовленість
свідомості і поведінки індивіда, Маркс розглядав розвиток особистості як
вищу мету суспільного розвитку, яка буде досягнута тільки після
радикального перетворення суспільних відносин.
3. Методологія Маркса у соціологічних дослідженнях
Як і Конт, Маркс вважає, що соціальний розвиток відбувається відповідно
до визначених законів. Закон він розуміє як «внутрішній і необхідний
зв’язок» між явищами [11, ч. I , 246]. Для Маркса закони являють собою
щось набагато більше, ніж просто деякі однакові відносини між
соціальними фактами, коли за певних умов одні факти виступають як
причина інших. Подібно Гегелю і Кошу, він вірить в існування
універсальних і незмінних історичних законів, по яких розвивається все
людство. Він вірить в історичну необхідність, що пробиває собі дорогу
через численні випадки. Як і Конт, Маркс – еволюціоніст; він вважає, що
всі суспільства чи раніш пізніше проходять у своєму розвитку ті самі
стадії. Задача соціального вченого — досліджувати суспільство на
визначеній «ступіні» його прогресивного розвитку.
Знання законів історичного розвитку, по Марксу, дає можливість не тільки
розуміти минуле і сьогодення, але і, головне, пророкувати майбутнє.
Звідси важливе місце пророцтв у його працях, причому пророцтв що
активізують. Знання приречень історичної необхідності, що виступила як
заміна волі божественного провидіння, приводило до того, що проходження
історичним законам чи тенденціям сприймалося як моральний борг. Оскільки
закони пробивають собі дорогу через діяльність людей, то люди – автори
історичної драми, що пізнали ці закони, — не повинні чекати, коли вони
самі проб’ють собі дорогу; люди можуть і повинні прискорити дію цих
законів, якщо вони хочуть перейти з царства необхідності в царство волі.
Таке активістське тлумачення соціальних законів підкріплювалося
політичним радикалізмом Маркса і його послідовників.
У зв’язку з загальною діалектичною орієнтацією Маркса найважливіше місце
в його методології займає виявлення всякого роду протиріч, колізій,
напруг, конфліктів. Це відноситься до дослідження взаємин між різними
факторами соціального життя, суспільствами, соціальними інститутами,
групами і т.д. Маркс схильний розглядати протиріччя, боротьбу між
протилежними силами і тенденціями як джерело і рушійна сила розвитку. Ця
методологічна установка протилежна контівській, яка була спрямована на
виявлення єдності, солідарності, згоди в різних сферах соціальної
реальності.
У Маркса ми зустрічаємо дві протилежні методологічні тенденції:
природничонаукову, характерну для позитивізму як ідеології науки, і
протилежну їй, що підкреслює специфіку соціологічного знання, його
відмінність від методів і результатів природничих наук. Не дивно тому,
що дві протилежні традиції в соціологічній думці XX в.:
«природничонаукова» і «гуманістична», «пояснююча» і «розуміюча» — обидві
апелюють до Маркса як до одного зі своїх зачинателів.
Природничонаукова тенденція проявилася в Маркса досить рано і почасти
перетиналася з матеріалістичними установками його мислення. Вже в
«Економічно-філософських рукописах 1844 року» він висловлював судження,
під якими підписався б і Конт і багато інших соціологів позитивістської
і натуралістичної орієнтації: «Згодом природознавство включить у себе
науку про людину в такій же мірі, у якій наука про людину включить у
себе природознавство: це буде одна наука»; «…Природознавство… стане
основою людської науки…» [1, т. 42, 124].
Але, не чекаючи цього майбутнього стану, Маркс у своїх соціальних
дослідженнях використовував природничонаукові і загальнонаукові
методологічні уявлення. Так, у його системному підході до суспільства
частково знайшли вираження уявлення про геологічні системи і біологічний
організм. Відкриття клітки вплинуло на його аналіз товару як «клітки»,
як елементарної, найпростішої одиниці капіталістичної економічної
системи. У той же час Маркс застосовує і протилежний метод: рух від
складних форм до простих, — спираючи при цьому на морфологічні уявлення:
«Анатомія людини — ключ до анатомії мавпи. Натяки ж на більш високе в
нижчих видів тварин може бути зрозумілі тільки в тому випадку, якщо саме
це більш високе уже відомо. Буржуазна економіка дає нам, таким чином,
ключ до античного і т.д.» [12, 42]. Узагалі Маркс не уникає використання
біологічних аналогій.
Як загальнонауковий метод, який застосовується в соціальній науці, Маркс
розглядає сходження від абстрактного до конкретного. Цей метод
складається в триступінчастому способі пізнання: 1) емпіричне
дослідження об’єкта, що представляє «почуттєве конкретне»; 2) на основі
«почуттєвого конкретного» створення абстрактного уявлення про об’єкт
(теоретичний рівень); 3) одержання повного уявлення про об’єкт, коли
«почуттєве конкретне», пройшовши через теоретичне осмислення,
перетворюється в «уявне конкретне».
Задовго до виникнення власне структурного функціоналізму Маркс робить
перші спроби застосування структурно-функціонального методу дослідження,
розглядаючи різні явища з погляду їх внеску у визначені соціальні
системи. Крім того, ми знаходимо в його працях використання
історико-генетичного і порівняльно-історичного методів.
Маркс приділяв увагу і математиці, якою іноді займався в час дозвілля;
він вважав, що використання математики – ознака зрілості наукової
дисципліни.
4. Теорія соціальних систем
Одним з перших в історії соціології Маркс розробляє дуже розгорнуте
уявлення про суспільство як систему. Це уявлення втілене насамперед у
його понятті суспільної формації.
Термін «формація» спочатку використовувався в геології (головним чином)
і в ботаніці. Він був введений у науку в другій половині XVIII ст.
німецьким геологом Г. К. Фюкселем і потім, на рубежі XVIII -ХІХ ст.,
широко використовувався його співвітчизником, геологом А. М. Вернером.
У змістовному відношенні вибір цього терміна був не випадковим і виражав
теоретичну близькість марксового трактування соціальних систем тодішнім
уявлення про системи геологічні. Справді, його поняття суспільної
формації, так само як і відповідне геологічне поняття, містить у собі
вказівки на властиві цьому комплексу багаторівневий характер; тісний
взаємозв’язок різних рівнів; наявність «залишкових» шарів у цьому
комплексі, успадкованих від колишніх епох; спільність ознак, що
поєднують весь комплекс, особливо однаковий вік.
Вперше Маркс використовує термін «суспільна формація» («Ge –
sellschaftsformation ») для позначення французького суспільства початку
XIX ст. Надалі він застосовує його до соціальних систем різного масштабу
і рівня: від глобальних систем до соціальних мікроодиниць.
Суспільна формація, по Марксу, – це соціальна система, яка складається з
взаємозалежних елементів і в стані хиткої рівноваги. Структура цієї
системи має наступний вигляд. У її основі лежить спосіб виробництва
матеріальних благ, тобто економічна підсистема; для її позначення Маркс
іноді використовує також терміни «економічна формація» і «економічна
суспільна формація». Спосіб виробництва має дві сторони: продуктивні
сили суспільства і виробничі відносини.
Спосіб виробництва складає, по Марксу, системоутворюючий компонент
соціальної системи, що визначає інші її компоненти. Саме спосіб
виробництва створює якісну визначеність суспільної формації і відрізняє
одну формацію від іншої.
Крім базису і надбудови формація, по Марксу, містить у собі і визначену
структуру соціальних класів, груп і шарів, що, так само як і надбудова,
виражає спосіб виробництва, базис.
Для Маркса суспільні формації — не просто соціальні системи різного
масштабу і складності. Подібно контівським «трьом стадіям» це наступні
один за одним періоди всесвітньої історії, етапи, «ступені» суспільного
прогресу, які ведуть від «передісторії» до «справжньої» історії людства,
тобто до земного раю. Таке тлумачення соціальних систем випливало з його
віри в прогрес і – уявлення про соціальну еволюцію як процес, у якому
всі суспільства неминуче проходять ті самі фази, і все людство в
загальному рухається в одному напрямку.
5. Теорія класів і класової боротьби
Тема класів і класової боротьби – центральна в Маркса. Її роль у його
доктрині настільки значна, що марксисти часто ототожнювали «марксистську
точку зору» з «класовою точкою зору».
Розподіл суспільства на класи і розгляд соціального розвитку під кутом
зору взаємодії і боротьби різних класів існували і до Маркса. Сам Маркс
відзначав, що не він відкрив існування класів у сучасному суспільстві,
класову боротьбу, історичний розвиток цієї боротьби і «економічну
анатомію класів». «Те, що я зробив нового, складалося в доказі
наступного:
1) що існування класів зв’язане лише з визначеними історичними фазами
розвитку виробництва,
2) що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату,
3) що ця диктатура сама складає лише перехід до знищення всяких класів і
до суспільства без класів», – писав він [22, 427].
Хоча поняття класу займає центральне місце в доктрині Маркса, він ніде
не дає його загального визначення. Очевидно, це поняття представлялося
йому досить очевидним і настільки фундаментальним, що можна було
обійтися без його визначення. Проте, він хотів визначити це поняття в
третьому томі «Капіталу». Але завершальна глава рукопису, названа
«Класи», саме обривається майже відразу після слів: «Найближче питання,
на яке ми повинні відповісти, таке: що формує клас…?» [11, ч. II ,
458].
Проте, уявлення Маркса про класи можна реконструювати на підставі його
робіт і численних висловлювань про цей предмет. З його погляду, класовий
розподіл відсутній у первісних суспільствах, у яких існує колективна
власність на засоби виробництва; воно виникає тільки в так званих
антагоністичних формаціях, у результаті розвитку поділу праці і
приватної власності на засоби виробництва. Що ж таке класи в його
трактуванні?
У самому широкому змісті класи, по Марксу, це будь-які соціальні групи,
які знаходяться по відношенню один до одного в нерівному положенні і
боряться між собою. У цьому змісті класи містять у собі стани і будь-які
більш-менш значні соціальні категорії, розташовані на різних ступінях
соціальних сходів. У більш вузькому значенні Маркс розуміє під класами
такі соціальні групи, які розрізняються по їх відношенню до засобів
виробництва. Оскільки він бачить основу класового розподілу суспільства
у виробничих відносинах, остільки класи виступають як вираження цих
відносин. Різна форма власності на засоби виробництва і, головне,
наявність чи відсутність цієї власності виступають як головні критерії
класоутворення.
Але цих об’єктивних критеріїв ще недостатньо для того, щоб говорити про
клас у повному розумінні слова. Це ще «клас у собі». Клас у повному
значенні, по Марксу, – це «клас для себе», тобто клас, що усвідомив себе
як особливу соціальну групу зі своїми власними інтересами, що
протистоїть іншим групам [21, 183-184].
Боротьба між класами, по Марксу, — це в кінцевому рахунку вираження
боротьби між продуктивними силами, які розвиваються, і відстаючими від
них виробничими відносинами. У визначений історичний період один клас
(«реакційний») втілює віджиті виробничі відносини, інший
(«прогресивний») — виробничі відносини, які народжуються, відповідним
продуктивним силам, що розвиваються.
Пролетаріат і буржуазія, по Марксу, — останні класи-антагоністи.
Майбутня комуністична формація — це безкласове суспільство. Для того,
щоб його встановити, пролетаріат, історична місія якого полягає в тому,
щоб, звільнивши себе від буржуазної експлуатації, одночасно звільнити
все суспільство (людство), повинен завоювати політичну владу й
встановити свою революційну диктатуру. Таким чином, Маркс не тільки
разом із Сен-Сімоном, сен-сімоністами і Контом пророкує про настання
золотого століття, не тільки відкриває в пролетаріаті нового месію, але
і «науково» обґрунтовує, що цей месія повинний робити, щоб виконати своє
всесвітньо-історичне призначення.
Висновок
У творчості Маркса наукові і політико-практичні аспекти переплелися
найтіснішим чином. Хоча сам він вважав себе вченим і був ним у
дійсності, наука в його очах була насамперед не метою, а засобом
революційного перетворення суспільства. Тому при розгляді його
соціології необхідно постійно розрізняти наукові і позанаукові сторони
його творчості, взаємовплив яких дуже великий. У цілому творчість Маркса
носить надзвичайно багатозначний, суперечливий і незавершений характер,
який породив безліч різноманітних і взаємовиключних його інтерпретацій.
В онтологічному аспекті Маркс вніс важливий вклад у відкриття соціальної
реальності, розглядаючи суспільство як систему зв’язків і відносин між
індивідами, як фактор і результат трудової діяльності людей, що
одночасно формують соціальні системи і формуються ними. Суспільство, по
Марксу, не просто «включено» у природу; воно знаходиться з нею в
складних відносинах взаємообміну завдяки праці, яка зв’язує його з
природою і разом з тим протиставляє його їй.
Як і Конт, Маркс не проводив чіткого розмежування між суспільством і
людством, розглядаючи останнє як просто розширене до межі суспільство.
Всі суспільства в його уявленні в принципі розвиваються по тим самим
законах. Як і Конт, Маркс вірив у соціальний прогрес. Але його уявлення
про соціальний розвиток було менш спрощеним, ніж у Конта. Він виходив із
багатолінійного характеру соціальної еволюції, тому що вловлював
специфіку окремих суспільств. Він вніс важливий вклад у дослідження
соціальної зміни, соціальної і політичної революції. Разом з тим він
недооцінював позитивне значення соціальної наступності і схильний був
змішувати соціальну революцію з політичною. Його трактування соціальних
класів і соціальних конфліктів стало парадигмальним: у противагу
контовській «консенсуальній» парадигмі суспільства вона разом із
соціальним дарвінізмом заклали основи «конфліктної» парадигми
соціального розвитку. З Маркса починається традиція дослідження
позитивних функцій соціального конфлікту в соціології.
Пошук соціологічної істини невіддільний від соціальної критики, і цей
елемент у марксової соціології безсумнівно був присутній. Але величина
цього елемента в Маркса була надмірною, і відзначена перевага непомітна
переростало в серйозну ваду. Його радикалізм і екстремізм, прагнення
революціонізувати все і вся приводили до того, що із соціолога, який
вивчає і, природно, який критикує суспільство, він перетворювався в
політика, що руйнує об’єкт свого вивчення. Наука для Маркса була скоріше
засобом змінити світ, чим пояснити його.
Використана література
Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд.
Энгельс Ф. Письмо Конраду Шмидту 5 августа 1890 г. // Маркс К., Энгельс
Ф. Соч. 2-е изд. Т. 37.
Грамши А. Наш Маркс // Грамши А. Избр. произведения. М., 1980.
Энгельс Ф. Письма из Лондона // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 1.
Маркс К. Письмо Эдуарду Спенсеру Бизли, 12 июня 1871 г. // Там же. Т.
33.
Маркс К. Критика политической экономии (черновой набросок 1857-1858
годов) // Там же. Т. 46, ч. I.
Маркс К. Письмо П. В. Анненкову, 28 декабря 1846 г. // Там же. Т. 27.
Маркс К. Капитал. Т. III // Там же. Т. 25, ч. I, П.
Маркс К. Экономические рукописи 1857-1859 годов // Там же. Т. 46, ч. I.
Маркс К. Оправдание мозельского корреспондента // Там же. Т. 1.
Маркс К. Экономическая рукопись 1861-1863 годов // Там же. Т. 47.
Маркс К. Наброски ответа на письмо В. И. Засулич // Там же. Т. 19.
Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства //
Там же. Т. 21.
Маркс К. К критике политической экономии // Там же. Т. 13.
Маркс К. Введение (Из экономических рукописей 1857-1858 годов) // Там
же. Т. 12.
Маркс К. Классовая борьба во Франции с 1848 по 1850 г. // Там же. Т. 7.
Маркс К. Капитал. Т. I // Там же. Т. 23.
Маркс К. Нищета философии // Там же. Т. 4.
Маркс К. Письмо И. Вейдемейеру, 5 марта 1852 г. // Там же. Т. 28.
Маркс К. Наемный труд и капитал // Там же. Т. 6.
Соціологія. Підручник / За ред. Печі. – К., 2001.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
