РЕФЕРАТ
на тему:
Емпірична соціологія
План
1. Витоки і розвиток емпіричної філософії
2. Структура емпіричної соціології
3. Структурний функціоналізм
4. Використана література
1. Витоки і розвиток емпіричної філософії
В даний час практично у всіх країнах світу проводяться соціологічні
дослідження, що найчастіше носять прикладний характер, тобто
здійснюється по соціальному замовленню, і призначаються для рішення
виникаючих у процесі життєдіяльності людей соціальних проблем.
Фундаментальними соціологічними дослідженнями займаються, як правило,
вчені в університетах, а в ряді країн ще й у наукових інститутах. Така
спеціалізація праці серед соціологів виникла в 30-і рр. нашого сторіччя
в США в зв’язку з появою і широким поширенням соціального замовлення на
проведення тих чи інших соціологічних досліджень.
Чикагська школа емпіричної соціології являла собою існування в першій
половині XX сторіччя специфічний підрозділ університету з досить рано
сформованими традиціями дослідницької діяльності і величезним впливом на
діяльність соціологів усієї країни, а потім і усього світу.
Емпірична соціологія з’являється разом з теоретичною, але здобуває
самостійне значення лише на початку нашого сторіччя як специфічна
область соціологічних досліджень з особливими традиціями і логіки
розвитку. Хоча ця роль у становлення соціології як науки високо
оцінювалася з перших кроків, організація і проведення емпіричних
соціологічних досліджень обумовлювалася насамперед потребами
суспільства.
Емпірична соціологія – це комплекс соціологічних досліджень,
орієнтованих на збір і аналіз конкретних фактів громадського життя з
використання спеціальних методів (опитувань, анкетування, інтерв’ювання
і статичних методів в ін.).
Поява емпіричної соціології бути зв’язано зі спробами створення
соціології на принципах позитивізму: пошук об’єктивного емпіричного
обґрунтування соціальних явищ, участь соціальної науки в процесі
удосконалювання соціальних відносин. На ранніх стадіях становлення
емпіричні дослідження існували паралельно теоретичної соціології як
приватний інтерес ентузіастів різні професії й окремих
учених-соціологів.
Самостійним напрямком соціологічних досліджень емпірична соціологія стає
в США. На процес “прагматизації” соціології вплинуло перетворення
прагматизму в національну філософію США. Прагматизм у самому широкому
значенні слова був ідеологічним фоном, на якому склалася емпірична
тенденція в соціології. Сприйнявши деякі ідеї Г.Спенсера, американські
соціологи під впливом основоположників прагматизму, що інтенсивно
розвивали психологічну науку, намагалися провести аналогію не між
біологічними і соціальними явищами і процесами.
У 40 – 50-і рр. емпірична соціологія в США змогла досягти нового рівня
розвитку багато в чому завдяки впливу на неї методу
структурно-функціонального аналізу, що розроблявся в ці роки Т.Парсовим
і його послідовниками. Але і сам структурний функціоналізм народжувався
цілком емпірично орієнтованої соціології, що враховувала важливу роль і
значення теорії в емпіричних дослідженнях. З появою
структурно-функціонального підходу до аналізу соціальних явищ і процесів
емпіричні дослідження усе більше переміщаються із
соціально-психологічного рівня на рівень аналізу соціальних інститутів і
великомасштабних систем. Але при цьому зберігається увага до точки зору
суб’єкта дії, хоча вона утрачає своє самостійне значення. У
методологічному плані “принцип розуміння” витісняється “принципом
пояснення”. Але чим ретельніше розроблявся понятійний апарат у “теорії
соціальної дії” Т.Парсонса, тим менше він був пристосований для
проведення емпіричних досліджень. Знадобилася спеціальна модифікація
ключових понять структурного функціоналізму, що почав наприкінці 40-х
рр. Р.Мертон і яка продовжується і в даний час з урахуванням тих
досягнень в області емпіричних соціологічних досліджень, яких домоглися
соціологи всіляких шкіл і напрямків.
Характерними рисами емпіричної соціології є:
1) ототожнення наукової соціології з емпіричної соціологія;
2) розривши між теоретичними й емпіричними дослідженнями в силу різних
рівнів узагальнення, особливостей концептуального апарата теорій;
3) захоплення математичними методами аналізу даних, що приводить у
деяких випадках до звуження обрію дослідження і відмовленню від
теоретичних узагальнень.
2. Структура емпіричної соціології
Усередині емпіричної соціології виділяють дві галузі – академічну і
прикладну.
Задача академічної вбачається в створенні системи наукового знання про
окремі області і явища громадського життя (соціологи» міста, села,
родини, молоді, мистецтва і т.д.), що використовуються як методологічну
основу конкретних емпіричних досліджень.
Прикладні емпіричні дослідження, на відміну від академічних, спрямовані
на рішення чітко визначених практичних задач і безпосередньо зв’язані з
виконанням функцій соціальної інженерії. Треба сказати, у 70-80-і тт.
відбулося різке збільшення обсягу прикладних досліджень.
Для емпіричної соціології в цілому залишається важливої і невирішеної
проблема зв’язку академічної в прикладній емпіричній соціології для
подолання фрагментарності з метою одержання всебічної, уніфікованої
інформації, що в остаточному підсумку може дати картину соціального
життя в цілому.
3. Структурний функціоналізм
До середини 30-х рр. соціологи США нагромадили значний емпіричний
матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних по масштабу і
тематиці емпіричних соціологічних досліджень, що, однак, не виходили за
рамки окремих регіонів країни і стосувалися лише деяких проблем
громадського життя. Аналізуючи емпіричні факти, вони домагалися тільки
приватних узагальнень часток чи явищі їхніх класів, збільшуючи
чисельність “дискретних теорій”. Але чим більше з’являлося таких теорій,
тим гостріше зізнавалася необхідність розробки систематичної теорії
науки, що сама є найбільш важливим показником її зрілості.
За рішення цієї задачі взявся один з ведучих викладачів соціологічного
факультету Гарвардського університету США Толкотт Парсонс (1902-0979),
що у 1937 р. опублікував свою першу книгу “Структура соціального дії”.
Структурний функціоналізм – один з основних методологічних підходів у
сучасному суспільствознавстві. Його сутність складається у виділенні
елементів соціологічної взаємодії, що підлягають дослідженню, і
визначенні їхнього місця і значення (функції) у деякому зв’язку.
У тому чи іншому виді функціональний підхід існував у всіх соціологічних
концепціях, де суспільство розглядалося системним образом. При цьому
виникла і виявилася дуже стійка аналогія між суспільством і організмом.
Відповідно в суспільстві вишукувалися подоби органів, функціонування
яких забезпечує життєздатність цілого. Такі ідея були в у Платона й
Аристотеля, Гоббса, Спінози, Руссо. Вичленовування власне соціології як
науки йшло з XIX в. паралельно перетворенню біології в особливу науку.
Це привело до більш широких аналогій з функціонально розчленованим
організмом і першими соціологічними формулюваннями поняття функції. Так,
Спенсер у “Підставах соціології” доводить, що суспільство є організм,
наявність у ньому структурної диференціації говорить про “правильне
розуміння” функцій як “несхожих частин” політичного тіла і живого тіла.
Дюркгейм дає вже більш тонкі і змістовні визначення: “Слово функція
вживається в двох досить різних значеннях. У одному випадку воно означає
систему життєвих рухів – відволікаючи від їхніх наслідків те виражає
відношення відповідності, що існує між цими рухами і відомими потребами
організму. Запитувати, яка функція поділу праці, це значить
досліджувати, якої потреби воно відповідає”.
Т.Парсонс, оцінюючи результати розвитку емпіричної соціології в США в
20-30-з рр., відзначав, що не могли вдало завершуватися спроби
побудувати “вичерпні емпіричні узагальнення”, як у ще більш ранні спроби
установити значення різних “факторів” у визначенні соціальних явищ. Він
підкреслював, по факторні теорії (наприклад, теорія суспільних формацій
К.Маркса) лише затримували розвиток теорії соціальної системи, тому що,
на його думку, ігнорували фундаментальний принцип будь-якої науки
вивчення фактів тільки специфічних для неї явища.
Ціль теоретичної діяльності Т.Парсонса – зосередити увагу до занедбаних
раніше “соціальних елементів” соціальної системи як домінуючим факторам
на основі розробки узагальнюючої концептуальної схеми аналізу соціальних
систем.
Якщо Т.Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки
“соціального порядку”, то Р.Мертон зосередив свої зусилля на вивченні
дизфункції явищ, що виникають унаслідок напруг і протиріч у соціальному
житті.
Основна теорема “функціонального аналізу” по Мертону говорить як одне
явище може мати різні функції, так та сама функція може виконуватися
різними явищами. При цьому функціональний результат сприяє виживанню
системи, її адаптації до навколишнього середовища. Те, що не сприяє
виживанню й адаптації, є “дизфункція”.
Використана література:
Соціологія / За ред. Печі. – К., 2001.
Соціологія. Підручник. – К., 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
