5
РЕФЕРАТ
на тему:
“Теплові електростанції
та їх роль в системі”
Електроенергетика впливає не тільки на розвиток господарства, а й на
територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній
електропередач дає змогу освоювати паливні ресурси незалежно від
віддаленості районів споживання Розвиток електронного транспорту
розширює територіальні межі цієї галузі промисловості. Достатня
кількість електроенергії притягує до себе виробництво електросталі.
алюмінію та інших кольорових металів, в яких частка паливно-енергетичних
витрат у собівартості готової продукції значно більша порівняно з
традиційними галузями промисловості. У ряді районів України (Донбас,
Придніпров’я) електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію їх, є
основою формування територіально-виробничих комплексів.
Розміщення теплових електростанцій залежить переважно від наявності
паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже
третина електроенергії виробляється у районах споживання і понад 2/3 -у
районах її виробництва. Поки що місце для будівництва ДРЕС вибирають,
враховуючи зручність транспортування палива й електроенергії та
екологічну обстановку. Якщо вчені розробляють високоефективні методи
транспортування електроенергії на великі відстані, то ДРЕС
будуватимуться переважно в східних районах України.
В Україні є чотири види електростанцій, які розрізняють за
використовуваним ресурсом:
теплові – працюють на твердому, рідкому й газоподібному паливі; серед
них вирізняють конденсаційні й теплоелектроцентралі;
атомні – в якості палива використовують збагачений уран або інші,
радіоактивні елементи;
гідравлічні – використовують відповідні гідроресурси й поділяються на
гідроелектростанції, гідростимуляційні й припливні;
електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії. Серед
них найперспективнішими є вітрові, сонячні та ін.
Найпоширеніші в Україні теплові електростанції, які за характе-‘ ром
обслуговування споживачів є районними (ДРЕС). Вони виробляють майже 2/3
усієї електричної енергії в державі. За останні ЗО років потужність цих
станцій зросла у 5 разів. Частка вугілля в структурі палива, яке
використовують ТЕС, велика. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення,
вдвоє менший обсяг капіталовкладень у них порівняно з ГЕС. Найбільшими
ДРЕС в Україні є Вуглегірська, Старобешівська, Курахів-ська, Слов’янська
(Донецька область), Криворізька-!, Придніпровська (Дніпропетровська
область), Бурштннська (Івано-Франківська область), Запорізька,
Ладижинська (Вінницька область), Трипільська (Київська-область) та ін.
Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі, спо-! руджені
поблизу споживача, оскільки радіус транспортування від них тепла
невеликий (10-12 км), а коефіцієнт корисного використання тепла
становить майже 70%, тоді як на ТЕС – тільки 30-35%.
Теплоелектроцентралі обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них
– Київська ТЕЦ-5, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5,
Одеська, Калуська, Краматорська та ін.
Головна тенденція розвитку електроенергетики України – об’єднання
електростанцій в енергосистеми, які здійснюють виробництво,
транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Це зумовлено
потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, для
виробництва і споживання якої характерні не тільки сезонні, а й добові
коливання. Енергосистеми дають змогу маневрувати у виробництві
електроенергії як у часі, так і в просторі. Незбіг пікових навантажень в
окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання
електроенергії в зустрічних напрямах із заходу на схід і з півночі на
південь. У процесі транспортування електроенергії на значну відстань її
втрати неминучі, вони збільшуються із зростанням відстаней, проте можуть
зменшуватися при підвищенні напруги передачі. Тому будівництво
високовольтних ліній є досить актуальним.
Останнім часом в енергосистемі України сталися значні зміни. Створено
Об’єднану енергетичну систему України (ОЕС). 4 державні акціонерні
енергогенеруючі компанії’ (ДАЕК), до яких увійшли всі ТЕС потужністю,
понад 500 МВт кожна («Донбасенерго», «Дніпроенерго», «Центроенер-го»,
«Західенерго») і дві Іідрогенеруючі компанії («Дніпрогідроенерго» і
«Дністрогідроенерго»). Діють 24 обласні енергопостачальні компанії тар
дві міські (Київська, Севастопольська), а також «Крименерго». Всі 5 АЕС
входять в об’єднання «Енергоатом». Об’єднана енергосистема України
пов’язана з енергосистемами сусідніх з нею держав.
Підтриманню належної частоти струму в ОЕС сприятиме добудова
Дністровської і Ташлицької ГАЕС.
Енергетичний потенціал України в даний час є чималим. В
електроенергетиці він представлений 44 тепловими електростанціями (ТЕС)
Частка електроенергії виробленої на різних типах електростанцій
становить:
· ТЕС – 36,4 млн. кВт
· АЕС – 12,8 млн. кВт
· ГЕС – 4,7 млн. кВт
ТЕС (найбільша частка у виробництві електроенергії). Використання
низькоякісного (непроектного) палива на багатьох блочних електростанціях
спричиняє інтенсивне старіння обладнання ТЕС. Використовуване паливо:
· Кам’яне вугілля – частка у виробництві електроенергії та тепла у 2000
– 25,5%
· Природний газ – частка у виробництві електроенергії та тепла – 23,1%
· Мазут – 1,4%.
Але, не зважаючи ні на що, галузь потребує коштів, інакше вона стане
просто небезпечною. Достатньо сказати, що вже цілком вичерпали свій
ресурс 98% енергоблоків теплових електростанцій. Зношеність енергомереж
країни, за даними Мінтопенерго, призвела до того, що технологічні втрати
електроенергії в них складають 20% її транспортованої кількості та
постійно зростають: у 1996 р. вони складали трохи більше 12%, а сьогодні
в таких областях як Хмельницька, Волинська, Закарпатська, Тернопільська,
Херсонська, Одеська доходять до 36—44%. За оцінками експертів, Україна
щорічно втрачає в електромережах електроенергію, для виробництва якої
необхідно до 10 млрд. кубометрів газу.
Аналізуючи нинішню структуру енергетики, отримаємо як незаперечний факт,
що вона не оптимальна. Як відомо, середній брутто ККД конденсаційних
теплових електростанцій становить 34-38%. Якщо врахувати витрати
електроенергії на власні потреби ТЕС (робота насосів, подріблення
вугілля та інші), то нетто-ККД можна оцінити на рівні 30-34 %. Якщо ж
врахувати ще й витрати на трансформацію і передачу електроенергії, які
подекуди сягають 16 % і більше (а за нормативами мають бути в межах 6-8
%), то для окремих віддалених споживачів ТЕС працюють з ККД 22-26 %.
Решта енергії первинного носія розсіюється в наколишнє середовище.
Зовсім інша ситуація з використанням енергоносіїв спостерігається при
когенерації – комбінованому виробництві електричної і теплової енергії.
У цьому випадку брутто – ККД становить 75 -85 %. Якщо врахувати, що такі
енергооб`єкти, у тому числі й ТЕЦ, як правило, не передають виробленої
ними електричної енергії на далекі відстані, то їх нетто-ККД можна
оцінювати на рівні 74-84 %, тобто у 3-3,5 рази вищий, ніж для великих
конденсаційних ТЕС і ДРЕС. Перевага ДРЕС перед ТЕЦ у тому, що це
електростанції надзвичайно великої потужності, де завдяки концентрації
виробництва досягаються низькі експлуатаційні витрати, а в кінцевому
результаті і нижчі тарифи не електроенергію. В більшості випадків тарифи
на електроенергію, вироблену ТЕЦ, не можуть конкурувати з тарифами на
електроенергію від ДРЕС. Однак зі зростанням цін на паливо, ця ситуація
буде змінюватись на користь ТЕЦ. Енергетики в Західній Європі
дотримуються думки, що частка електроенергії, виробленої ТЕЦ, повинна в
загальному балансі становити близько 50 %. В Україні ж ця частка не
перевищує 7 % Б.Коробко. Концепція стратегії довгострокового розвитку
паливно-енергетичного комплексу України. / www.kar.net/~res-ua..
Наведене свідчить, що структуру енергокомплексу України необхідно
змінювати, збільшуючи частку ТЕЦ, а також інших заходів децентралізації
електроенергетики, а тому будівництво електростанцій великої потужності
має бути припиненим. Це стосується і АЕС, де ККД використання вилученої
в реакторах енергії нижчий, ніж на конденсаційних ТЕС. Для реалізації
цього напряму структурної перебудови енергокомплексу можна передбачати
модернізацію (реконструкцію) відносно невеликих ТЕС на ТЕЦ там, де це
можливо, а також застосування когенераційних надбудов на котельних, а
також в енергомістких технологічних процесах різних виробництв, зокрема
металургійних, хімічних, виробництва будівельних матеріалів і
конструкцій. Переваги комунальної і децентралізованої енергетики окрім
наведених вище полягають ще й у тому, що на спорудження енергооб`єктів
потрібні менші капітальні вкладення.
У 2003 р. виробництво електроенергії в Україні становило 174,6 млрд
кВт-год.
Для подолання нестачі так званих регуляційних потужностей, яка
призводить у години «пік» до вимикання з електроспоживання ряду
підприємств, а отже, до втрат, потрібно нарощувати потужності базових
теплових електростанцій, особливо в осінньо-зимовий період.
Нерентабельність виробництва електроенергії в Україні (відношення
собівартості електроенергії, виробленої з даного енергоджерела в
Україні, до її світової собівартості) становить, %: вугілля – 58, газу –
155, мазуту – 95-125, урану – 89, води – 24.
Незадовільний фінансовий стан підприємств є сьогодні основним фактором,
що заважає стабілізації роботи галузі. Галузь на сьогоднішній день
неспроможна самостійно вийти з кризового стану. З цією метою слід
ініціювати заходи по формуванню такої політики в податковій, бюджетній,
фінансово-кредитній, антимонопольній, амортизаційній сферах, яка б
забезпечила прискорений розвитокелектроенергетичної галузі.
Здійснення реформ в електроенергетиці слід розпочинати лише тоді, коли є
впевненість у тому, що нова система взаємин дозволить досягти значних
переваг, порівняно з наявною.
Реформи в електроенергетиці — складний і надзвичайно делікатний процес,
який потребує уважного, кваліфікованого підходу, великих фінансових та
інтелектуальних вкладень протягом усього періоду реформування.
Електроенергетика — інфраструктурна галузь, і від того, як вона
функціонуватиме, залежать не лише економічні показники, від цього
залежить життя і здоров’я населення країни, можливості суспільства
нормально жити та працювати.
Останнім часом зроблено досить багато для реформування галузі
електроенергетики. Деякі заходи вже дали свої результати, а деякі – ще
ні. Тому перед державою стоїть ще ціла низка проблем, які вона має
вирішувати як самостійно, так і з залученням неурядових організацій.
Література:
1. С.Мурга. Еволюція розрахунків в електроенергетиці України. //
Економіст, 2000, №10.
2. Д.Толмачов. Роль і перспектива окремих енергоносіїв в Україні. //
Економіст, 2000, №7-8.
3. Б.Коробко. Концепція стратегії довгострокового розвитку
паливно-енергетичного комплексу України.
4. В.Княжанський. Ціна протистояння поки що 6,7 мільярда гривень
комунальних боргів. Хто заплатить?. // День, № 186, (13.10.2001).
5. В.Лір. Енергетична ефективність економіки України. // Економіст,
2000, №9.
6. Динаміка виробництва найважливіших видів промислової продукції. //
Економіст, 2001, №10.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
