Податкова система України , її становлення та розвиток (курсова)

Курсова робота

Податкова система України , її становлення та розвиток

ВСТУП

Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення
податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови
державності та реформування економіки на ринкових засадах, за умов
економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту
державного бюджету. Податкове законодавство формувалося на основі
нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а
засади національної податкової політики розроблялись під тиском не
тільки об’єктивних економічних, а й політичних чинників без належного
наукового обгрунтування та аналізу мікро- і макро-економічних наслідків
запровадження різних податків та величини їх ставок.

Податкова система України , її становлення та розвиток

Податкова система – це сукупність урегульованих правовими нормами
податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджету і державних
цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території
певної держави, а також форми та методи побудови такої системи [90, с.
435].

Правовою основою податкової системи нашої держави є Закони України «Про
державну податкову службу в Україні» [3] та «Про систему оподаткування»
[12], ухвалені відповідно 04.12.90 р. і 25.06.91 р. Ці закони
регламентують принципи побудови та призначення системи оподаткування,
види податків і зборів, порядок їх зарахування до бюджетів і державних
цільових фондів, визначають платників податків, їхні права, обов’язки та
відповідальність за порушення податкового законодавства, систему органів
державної податкової служби, їхні завдання, функції, права та обов’язки.
Крім цих законів існує ще багато нормативних та інструктивних документів
з питань нарахування та сплати конкретних податків, зборів та
обов’язкових платежів податкового характеру.

Проте до 1995 року податкова система нашої держави як «сукупність
податків, зборів, інших платежів і внесків до бюджету і державних
цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль
за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю їх сплати» [58, с.
7] в основному була сформована. Недоліки цієї системи оподаткування,
мова про які йтиме далі, зумовили необхідність проведення податкової
реформи. Ця реформа розпочалася в 1996 році на засадах нової податкової
політики, підвалини якої були закладені Постановами Верховної Ради
України «Про основні положення податкової політики та податкової реформи
в Україні» від

13.12.1995 р. №466/95-ВР [14], «Про основні положення податкової
політики в Україні» від

04.12.1996 р. №561/96-ВР [15], а також Указом Президента України «Про
заходи по реформуванню податкової політики» від 31.07.1996 р. №621/96
[18]. Податкова реформа має завершитися прийняттям Податкового кодексу
України.

Всі податки, збори та обов’язкові платежі, які справляються на території
України, поділяються на дві групи – загальнодержавні і місцеві.
Загальнодержавні податки відповідно до Закону України «Про систему
оподаткування» [12] встановлюються Верховною Радою України та стягуються
в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до
якого бюджету вони зараховуються. Ні уряд, ні місцеві органи влади не
мають права скасовувати ці податки або запроваджувати інші,
встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги, за винятком тих,
що передбачені чинним законодавством України. Перелік загальнодержавних
податків, зборів та обов’язкових платежів та їх ставки наведено в
додатку А [81].

Крім загальнодержавних податків, наведених у додатку А, в системі
оподаткування в Україні є два податки, які використовуються у спрощених
системах оподаткування. Це єдиний податок з суб’єктів малого
підприємництва та фіксований сільськогосподарський податок, їх суть
розкрита в п. З.1.

На відміну від загальнодержавних, для місцевих податків і зборів
законодавче визначено: їх перелік; платників податків і зборів; об’єкт
оподаткування; граничну (максимальну) ставку податку чи збору. Право
встановлювати місцеві податки і збори на своїй території (відповідно до
їх переліку), їх ставки (в межах граничних ставок), механізм їх
справляння та порядок сплати надане органам місцевого самоврядування
-сільським, селищним, міським радам народних депутатів.

В Україні є два місцевих податки та чотирнадцять місцевих зборів, їх
перелік та порядок справляння регламентують Декрет Кабінету Міністрів
України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. №56-93 [19] та
Закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.97 р.
№77/97-ВР [12]. Всі місцеві податки та збори зараховуються до місцевих
бюджетів.

Перелік місцевих податків і зборів, їх платників, об’єкти оподаткування
та ставки наведено в додатку Б [82].

Значення конкретних податків у формуванні зведеного бюджету держави
різне. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.2.

Як видно з табл. 1.2, основне навантаження у формуванні зведеного
бюджету держави припадає на податок на додану вартість, податок на
прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, акцизний збір та
збори до державних цільових фондів (1998 р.

– 81,1%, 1999 р. – 80,8%, 2000 р.

– 64,8% від фактичних надходжень до бюджету). Зменшення частки цих
податків у бюджетних

Таблиця 1.2. Структура податкових надходжень до зведеного бюджету
України, %

[64, с. 26; 67, с. 9; 133, с. 231, с. 232; 208, с. 40]

Назва податків і зборів Роки

1998 1999 2000 2001 2002 план 2003 прогноз

Податок на додану вартість 25,4 26,8 19,5 18,0 21,7 21,8

Акцизний збір 4,7 6,2 4,6 6,0 5,4 6,1

Мито 1,2 1,0 1,3 * * *

Податок на прибуток підприємств 25,1 23,9 16,0 23,0 19,6 16,2

Плата за землю 4,7 2,7 5,2 4,0 2,8 2,7

Податок з власників транспортних засобів 0,8 1,1 0,7 * * *

Прибутковий податок з громадян 15,2 16,8 13,2 25,0 16,7 19,0

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності 1,1
1,1 1,2 * * *

Збори до державних цільових фондів 10,7 7,1 11,5 * * *

Місцеві податки і збори 1,7 1,7 2,1 * 0,8 0,8

Інші податкові і неподаткові надходження 9,4 11,6 24,7 24,0 * *

* Інформації немає

надходженнях у 2000 p. пояснюється не зменшенням їх суми (вона, навпаки,
зросла), а збільшенням неподаткових надходжень до бюджету, зокрема,
надходжень від приватизації державного майна. Решта податків, зборів та
платежів податкового характеру (майже 20 загальнодержавних і 16
місцевих), а також усі неподаткові надходження забезпечують бюджет
тільки на 18,9% (1998 р.) – 35,2% (2000 p.).

Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незначна – всього
1,7 (1998 і 1999 pp.) -2,1% (2000 p.). Проте для органів місцевого
самоврядування ці податки і збори є одним з вагомих джерел фінансування
їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до
місцевого бюджету найбільша частка належить комунальному податку,
ринковому збору, збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів
торгівлі, готельному збору, податку з реклами (близько 97%), причому
перші два (комунальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80%
надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у
структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів становлять
усього близько 3% (див. табл. 1.3).

Теорія та практичний досвід розвинутих країн світу свідчать про
розмаїтість та гнучкість систем місцевих податків і зборів. Середі них
група прямих податків на нерухоме та рухоме майно, прямі податки на
доходи, непрямі податки на продаж, місцеві подушні податки та інші
податки. Зокрема, у Франції стягується понад 50 місцевих податків, в
Італії – більш ніж 70, у Бельгії – понад 100 [51; 199, с. 121]. В
Україні місцевих податків та зборів значно менше, а об’єкти
оподаткування цими податками, на наш погляд, не завжди є логічними.
Взяти хоча б три збори, пов’язані з діяльністю іподромів (див. додаток
Б), хоча кількість іподромів у країні не перевищить і десятка. Не до
порівняння і частка надходжень до бюджету від місцевих податків та
зборів в нашій державі та в країнах з розвинутою ринковою економікою –
близько 2% проти 5-30% [199, с. 121]. Все це свідчить про необхідність
реформування вітчизняної системи місцевих податків.

Таблиця 1.3. Структура надходжень місцевих податків і зборів до місцевих
бюджетів, % [201;217]

Назва податків і зборів

Роки

1998 1999 2000

Комунальний податок 45,5 39,7 33,8

Ринковий збір 32,8 38,1 41,6

Готельний збір 5,6 6,5 8,6

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі 8,0 7,6 6,9

Збір за проїзд територією прикордонних областей 3,9 3,6 3,8

Податок з реклами 1,4 1,7 2,1

Інші місцеві збори 2,8 2,8 3,2

яку запозичили з інших країн і механічно переклали на ніким ще не
описану форму економіки, на економіку перехідного дифузійного типу, яка
вже відійшла від застосування планово-адміністративних важелів
регулювання економічних процесів, але в якій ще не створено умов для
розвитку ринкових відносин» [56, с. 9].

Одним з основних недоліків чинної системи оподаткування є те, що в той
час, коли інфляція в державі переросла в гіперінфляцію (1992 р. – 2500%,
1993 р. -4835%, 1994 р. – 992% [121, с. 52]), а бюджет держави став
хронічно дефіцитним, відбулося зміщення пріоритетів у функціях податків
– на перший план замість економічної (стимулювальної) вийшла фіскальна
функція. Під тягарем бюджетного дефіциту податкове законодавство
втрачало стабільність, не дотримувався один з основних принципів
формування податкової системи, суть якого полягає в тому, що збільшення
обсягів виробництва та реалізації продукції має приводити до зниження
питомої ваги податків у вартості на одиницю продукції, а збільшення
надходжень до держбюджету має відбуватися не за рахунок збільшення
кількості податків та їх ставок, а за рахунок збільшення бази
оподаткування [96; 97]. При цьому головним чинником дефіциту державного
бюджету та фінансової нестабільності України було надмірне державне
споживання [218].

У разі сплати всіх податків та зборів, регламентованих чинним податковим
законодавством, підприємство зобов’язане переказувати до бюджету 40-46%
(залежи о від структури ціни та виду діяльності) створюваної ним доданої
вартості [114]. Як свідчать розрахунки науковців [125], у 1995 р.
економіка держави працювала зі значним податковим навантаженням –
сукупна номінальна податкова ставка була вищою від оптимальної на 10,6%,
а в 1996 р. -на 12,6%. У подальшому цей розрив трохи зменшився і в 1997
р. дорівнював 7,8%, у 1998 р. – 7,2%, а в 1999 р. -5,0%.

«Великі податки нічим не можуть бути виправдані» [45]. Надмірне
податкове навантаження зумовило банкрутство багатьох платників податків
і значно більшою мірою – їх перехід у тіньову економіку.

Недосконалістю податкової системи в Україні є також деформоване
співвідношення між прямими та непрямими податками. Світовий досвід
переконує, що частка непрямих податків у доходах бюджету не має
перевищувати 10-15% [43, с. 39]. У нашій же системі оподаткування
непрямі податки перевищують 40% [131, с. 212]. Велика частка непрямих
податків, насамперед, податку на додану вартість та акцизного збору, в
структурі податкових надходжень свідчить про фіскальність податкової
системи. Внаслідок завищення частки непрямих податків втрачається
можливість використання механізму оподаткування для стимулювання
виробництва. Непрямі податки (Пн) зумовлюють зростання цін на продукцію,
роботи та послуги (Ц), що за певного сукупного платоспроможного попиту
веде до зменшення обсягів реалізації (Р), відповідно, і скорочення
обсягів виробництва продукції (В підприємствами -виробниками! Логіку
цього зв’язку у формалізованому вигляді можна зобразите так:

Пн ?? Ц ?? Р ?? В ?

Подорожчання продукції через непрямі податки знижує її
конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку
[127].

Невиправдано великими є і сьогоднішні ставки нарахувань на заробітну
плату, яку підприємства виплачують працівникам, – 36,8% від фактичних
витрат на оплату праці (32% – збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування; 2,9% – збір на обов’язкове соціальне страхування у зв’язку
з втратою працездатності; 1,9% -збір на обов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття). Крім названих зборів та внесків
додатково нараховуються внески до фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві, розмір яких визначається для окремих
галузей господарства залежно від класу професійного ризику і становить
від 0,84% до 13 8% фактичних витрат на оплату праці. Хоча сьогодні
нарахування на заробітну плату поступово зменшуються (до 01.07.97 р.
сукупна ставка нарахувань становила 51%, до 01.07.98 р. – 47,5%, до
01.01.99 р. – 42,5%), вони все ще підривають зацікавленість суб’єктів
господарювання у легальній виплаті заробітної плати, змушують шукати
можливості цих виплат з неофіційних джерел, що, в свою чергу, зменшує
базу оподаткування.

Слід зазначити, що є й інший чинник негативного впливу непрямих
податків, «прив’язаних» до заробітної плати, на фінансово-господарську
діяльність підприємств. І полягає він у тому, що підприємства з великою
трудомісткістю (а, відповідно, і зарплатомісткістю) перебувають у гірших
умовах, ніж підприємства, на яких рівень заробітної плати в структурі
витрат є нижчим. Це пов’язано з процесами ринкового ціноутворення на
продукцію (роботи, послуги) – високий рівень заробітної плати зумовлює
зростання цін не тільки за рахунок самої заробітної плати, але й
нарахувань на неї. Як показали дослідження [99], за роки реформування
економіки на ринкових засадах найбільший спад виробництва внаслідок
дефіциту платіжних засобів, боргів з заробітної плати, заборгованості
перед бюджетом та контрагентами відбувся на підприємствах з низьким
рівнем капіталомісткості і високими питомими витратами праці
(машинобудування, металообробка, легка промисловість, капітальне
будівництво). Водночас частка продукції підприємств, де рівень
податкового навантаження на оплату праці був нижчим (чорна металургія,
паливна промисловість, електроенергетика), зростала.

Істотними недоліками податкової системи є нестабільність, недосконалість
та громіздкість податкового законодавства. Так, тільки щодо податку на
додану вартість за два роки було ухвалено 40 законів про внесення змін і
видано більше 100 роз’яснень та уточнень [114]. Нестабільність, часті
зміни податкового законодавства зумовлені як об’єктивними, так і
суб’єктивними чинниками. Об’єктивні – це нестабільність ситуації в
економічній та фінансовій сферах, яка вимагає вжиття термінових заходів
для збільшення надходжень до бюджету; суб’єктивні – ухвалення помилкових
рішень з питань податкового законодавства, зумовлене недостатньою
компетентністю, незнанням закономірностей оподаткування, а також
відсутність науково обгрунтованої системи оподаткування та введення
законодавчих норм, запозичених із західного податкового права, які не
відповідають нашим умовам і часто потребують суттєвого коригування [185,
с. 16]. Податкові закони часто ухвалюються поспіхом, без належного
економічного обгрунтування і розрахунків. Незрілість та недосконалість
податкового законодавства, зумовлені його становленням, також вимагають
частого внесення корективів та доповнень.

Громіздкість (понад 1030 нормативно-правових актів [64, с. 123]) та
строкатість податкового законодавства: закони, укази Президента, декрети
та постанови Кабінету Міністрів України, численні положення, інструкції,
листи, роз’яснення тощо – зумовлюють неузгодженість та суперечливість
окремих податкових документів.

Нестабільність податкової системи як за видами податків, базою
оподаткування, податковими ставками, так і за методами обчислення
податків, термінами їх сплати, а також громіздкість податкового
законодавства негативно впливають на діяльність суб’єктів
господарювання. З одного боку, вони не дають змоги достовірно планувати
основні фінансові показники (виторг, прибуток), а з іншого – призводять
до великих штрафних, часто не зовсім обгрунтованих, санкцій. Адже якщо
норма податкового закону допускає двозначності та різночитанні, то
податківець і підприємець завжди будуть тлумачити її по-різному. так, як
це вигідно кожному з них. А помилки податківців нерідко завдають
підприємницьким структурам великих збитків і навіть призводять до
банкрутства. Недосконалість податкової системи! впливає на поведінку
підприємців, змушує їх відмовлятися від І легальних методів
господарювання, ухилятися від сплати податків.

Недоліком сучасної системи оподаткування є також величезні кількість
податкових пільг, що зумовлює порушення принципу нейтральності
оподаткування і, що найважливіше, його справедливості. Тільки у 2000 р.
через податкові пільги до бюджету не надійшло 30 млрд. грн., або 46,5%
суми можливих надходжень. Відношення пільг до суми фактичні/їх
податкових надходжень становило 1:1,35 [63]. Станом на 1 липня 2000 р. в
Україні було зареєстровано 749535 платників податків, з яких 105632
платники, або 14,1 відсотка, користувались податковими пільгами [64,
с.62]. Не кращою була ситуація і в 2001 p., коли загальна сума
податкових пільг з усіх видів по-перевищила 36 млрд. грн., спричинило
прямі втрати бюджету в сумі більш ніж 21 млрд. грн. ці втрати щодо
затвердженого бюджету становили 51%, а щодо зведеного – майже 41%. З
указаної суми не мають достатнього обгрунтування понад 30% пільг, що
становить 6,3 млрд. грн. [154]. Основною вадою чинної практики надання
пільг є відсутність експертних оцінок щодо масштабів перерозподілу
фінансових ресурсів, економічних та соціальних наслідків цього
перерозподілу. Надмірна кількість податкових пільг зумовлює неможливість
зниження податкового навантаження в цілому, створює неоднакові
економічні умови для господарювання, знижує конкурентоспроможність
товаровиробників, посилює кризові явища в економіці.

Іншими недоліками податкової системи є [31; 44; 55; 114; 194; 201]:

• відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових
відносин, насамперед, для платників податків;

• відсутність у податковій системі податків на майно чи нерухомість
(власність), які в умовах ринкової економіки є важливим її регулятором і
стабільним джерелом доходів бюджетів різного рівня;

• податкова система не стимулює підприємницькі структури накопичувати
фінансовий капітал и інвестувати його в основні та оборотні активи;

• недосконалість системи місцевих податків і зборів, які практично
не виконують ні фіскальної (частка місцевих податків і зборів у
дохідній частині абсолютної більшості сільських і селищних бюджетів: не
досягає навіть 1%), ні економічної функції;

• відсутність чіткого розмежування податків, що переказуються до
місцевих і державного бюджетів.

Податки впливають на платоспроможність та фінансову стійкість
підприємства, формування його фінансових ресурсів та інвестиційну
діяльність, конкурентоспроможність продукції і загалом на поведінку
підприємців щодо будь-якої діяльності – операційної, інвестиційної чи
фінансової. Рівень цього впливу залежить від системи оподаткування –
самих податків, рівня їх фіскальності, методів їх справляння,
стабільності та досконалості всієї системи.

Залежно від місця податків у ціні (елементів ціни, на які відносять чи з
яких сплачують податки) їх поділяють на три групи (див. рис. 1.3):

1. Податки, що їх відносять на витрати виробництва та реалізації
(включають до собівартості продукції робіт та послуг) – страхові внески
на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне
страхування (у тому числі й на випадок безробіття), на обов’язкове
соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань, які зумовили втрату працездатності, державне
мито, збори за спеціальне використання природних ресурсів та інші; плата
за землю, рентні платежі, податок з власників транспортних засобів,
податок на майно (нерухомість).

2. Податки, що їх сплачують з прибутку, – податок на прибуток
підприємств.

3. Акцизи – податки, що їх включають до ціни реалізації понад відпускну
ціну виробника -податок на додану вартість, акцизний збір, ввізне
(імпортне) мито.

Від сумарної величини податків, які сплачує підприємство за певний
календарний період, залежить, по-перше, чистий прибуток підприємства і,
по-друге, його потреба в обігових коштах для обслуговування процесу
виробництва та реалізації.

Податкова система значною мірою визначає платоспроможність підприємства
– з одного боку, правильна побудова цієї системи, її адекватність
фінансовому стану більшості платників податків спроможні хоча б не
збільшувати їхню заборгованість перед бюджетом; з іншого – застосування
до підприємств з нестійким фінансовим становищем норм податкового
законодавства, а надто тих, які регламентують штрафні санкції за
недоїмки та протермінування платежів, може дуже швидко спричинити їх
банкрутство [191, с. 183]. Проте неплатоспроможність багатьох
українських підприємств зумовлена не податковою системою. Ставки
основних податків в Україні не перевищують аналогічних ставок в інших
державах, а для окремих податків є нижчими. Важке фінансове становище
українських підприємств пояснюється

Рис. 1.3. Місце податків у ціні продукції, робіт, послуг (податки,
збори, обов’язкові платежі податкового характеру);

(ПМВ – прямі матеріальні витрати; ПВОП – прямі витрати на оплату праці;
ІПВ – інші прямі витрати; ЗВ – загальновиробничі витрати; С –
собівартість продукції (робіт, послуг); П – прибуток; А – акцизи; Цв ~
ціна виробника; Цр – ціна реалізації).

обвальною втратою ними власних обігових коштів, особливо через
інфляційні процеси 90-х років. Чинний порядок оподаткування недосконалий
через те, що не враховує реальні можливості підприємств, котрі не
спроможні сплачувати до бюджету ті суми, що їх передбачає податкове
законодавство. Варто згадати хоча б 37 відсотків нарахувань на фонд
оплати праці, величина яких є абсолютно неприйнятною з точки зору рівня
витрат на виробництво. Особливо чутливими до такої системи оподаткування
є малі форми підприємництва.

Автор праці [195] справедливо відзначає, що практика авансової сплати
податків, яка застосовувалася в окремі періоди у механізмі справляння
ПДВ, а нині використовується при розрахунках податку на прибуток
підприємств, йде урозріз із загальними принципами оподаткування, а її
результатом стало вилучення обігових коштів підприємств.

Податкова система також може значно впливати на формування
підприємствами власних фінансових ресурсів, основними джерелами яких є
прибуток та амортизаційні відрахування. Проте, якщо прибутку цей вплив
стосується прямо і реалізується через прямі податки, що їх підприємство
сплачує з прибутку, то на амортизацію податкова система впливає
опосередковано – через вимоги податкового обліку, який регламентує норми
амортизаційних відрахувань та можливості використання прискорених норм
амортизації.

Низькі норми амортизації (значно нижчі, ніж у західноєвропейських
країнах, США, Японії та інших високорозвинутих державах), а також
обмеження щодо використання суб’єктами підприємництва прискореної
амортизації, регламентовані податковим законодавством, не дають змоги
без залучення позикових коштів вчасно і в необхідних масштабах
оновлювати виробничий потенціал, проводити ефективну інвестиційну
політику, запроваджувати нові технології, розширювати виробництво, що, в
свою чергу, істотно впливає на конкурентоспроможність продукції
національних товаровиробників. На конкурентоспроможність продукції також
впливає нерівномірний розподіл податкового тягаря між різними секторами
економіки та необгрунтований розподіл податкових пільг (здебільшого
пільги призначені для стагнаційних галузей економіки, а для прогресивних
галузей, які забезпечують якісне економічне зростання на інноваційній
основі, за рахунок якого і відбувається зростання конкурентоспроможності
продукції на світовому ринку, пільг практично немає [57]).

Недосконалість системи оподаткування визнається багатьма
вченими-економістами. Так, професор О. Д. Василик зауважує: «Нинішня
податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки,
створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання,
призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств,
виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах… Все це призвело до
утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від
оподаткування, затримки податкових надходжень» [46].

Причини, які зумовлюють недоліки системи оподаткування в Україні, досить
багато. Професор А. М. Поддєрьогін [167] поділяє їх

на об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні – це недостатність вітчизняного
досвіду оподаткування юридичних і фізичних осіб в умовах формування
ринкової економіки; недостатність професійно підготовлених фахівців, які
могли б бути залучені до розробляння законодавчих і нормативних актів з
оподаткування; стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів,
які зумовлюють прийняття законодавчих і нормативних? актів з
оподаткування.

До суб’єктивних причин слід віднести: відсутність альтернативних
варіантів розробляння законодавчих і нормативних документів з
оподаткування, монополію Міністерства фінансів України та Державної
податкової адміністрації України на перших етапах становлення системи
оподаткування при їх підготовці; залучення до розробляння законодавчих і
нормативних документів з оподаткування недостатньо професійно
підготовлених фахівців, що зумовило низьку якість цих документів, їх
неузгодженість між собою, а також необхідність внесення змін; лобіювання
окремих законодавчих та нормативних документів з оподаткування в
інтересах певних зацікавлених осіб та груп.

Послабити негативний вплив чинної системи оподаткування на
фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва можна, на
нашу думку, двома шляхами:

Ш зовнішній – зменшення податкового навантаження на підприємства та
стабілізація системи оподаткування на тривалий час через ухвалення
Податкового кодексу;

• внутрішній – зменшення сум сплачуваних підприємством податків, зборів
та обов’язкових платежів податкового характеру через реалізацію на
підприємстві системи податкового планування. Оскільки податок – це
примусове вилучення в дохід держави певних коштів, цілком природно, що
платник податку, скориставшись усіма законними способами, має право
вибрати такий шлях його сплати, який би дав йому змогу зменшити втрати.

Податковий кодекс є зведенням в єдиному цілісному документі усіх
законодавчих актів щодо оподаткування. У ньому має бути закладено
правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади
оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують
[114]:

— основні засади регулювання податкових правовідносин;

— склад податкового законодавства України, його дію в часі та
співвідношення з міжнародними договорами;

— систему податків та зборів, їх перелік та суть елементів податків
(зборів);

— компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та
зборів;

— коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного
з них;

— підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання
обов’язків щодо сплати податків (зборів);

— склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи
податкового контролю;

— види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення
(фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна,
цивільно-правова), терміни давності притягнення до такої
відповідальності, а також розмір податкових санкцій;

— процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ
про неналежне виконання обов’язку платником податку (збору) та податкові
правопорушення;

— порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх
посадових осіб.

Основні функції, які має виконувати Податковий кодекс, полягають:

• у стабілізації податкового права і створенні таким чином
прогнозованого, визначеного економічного середовища;

• у забезпеченні єдиної термінології, уніфікації підходів до
оподаткування, до відповідальності за податкові правопорушення, з одного
боку, і до податкового адміністрування, з іншого, що створить умови для
спрощення податкового законодавства, зробить його більш зрозумілим для
платників;

• в узгодженні податкових законів, усуненні суперечностей між
ними, встановленні механізмів взаємодії всіх елементів податкової
системи в межах єдиного податкового правового простору, що забезпечить
перетворення податкових законів у цілісну систему;

• у створенні уявлення про загальний податковий тягар у країні [185].

Внутрішній напрям регулювання підприємницької діяльності на засадах
мінімізації податкових платежів – податкове планування – буде розкритий
у наступних розділах.

ВИСНОВКИ

Як зазначалося вище, система оподаткування в Україні формувалась за
надзвичайно складних економічних, соціальних і політичних умов. Саме
вони і зумовили значною мірою недоліки, притаманні податковій системі
нашої держави. Як справедливо зауважує П. Гайдуцький, «сьогодні ми
відчуваємо втрати, пов’язані з функціонуванням цієї класичної податкової
системи, яку запозичили з інших країн і механічно переклали на ніким ще
не описану форму економіки, на економіку перехідного дифузійного типу,
яка вже відійшла від застосування планово-адміністративних важелів
регулювання економічних процесів, але в якій ще не створено умов для
розвитку ринкових відносин.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter