.

Формування державності у східних слов’ян (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 7746
Скачать документ

Реферат з історії держави і права

Формування державності у східних слов’ян

Формування державності у середовищі східнослов’янських племен
відбувалося нерівномірно в різних районах їх розселення це пояснювалось
неоднаковим рівнем їх економічного і політичного розвитку.

Державотворчі традиції здавна існували у південній частині
східнослов’янського етнічного масиву і були пов’язані з існуванням
антського та склавинського політичних об’єднань. На їх основі
сформувалися об’єднання племен, серед яких виділялося полянське в
середньому Подніпров’ї. На Волині т Прикарпатті існувало сильне
дулібське об’єднання. Саме на території цих об’єднань виникають
найдавніші укріплені гради – Київ і Зимнівське городище, які стали
адміністративно-політичними центрами племен.

Поляни стали ядром формування Київської держави, перебравши ім’я одного
з племен “рос” або “рус”.

Важливим моментом консолідації цього об’єднання стало заснування Києва.
Спочатку Київська Русь була невеликим об’єднанням племен, згодом до неї
були прилучені деревляни, частина сіверян, а відтак і дреговичі.

Легенда про заснування міста Києва трьома братами – Києм, Щеком і
Хоривом та їх сестрою Либіддю, попри всі скептичні оцінки набуває рис
фольклорно осмисленого спогаду про цю подію. Щодо особи Кия, то деякі
автори припускають, що він походив із східнослов’янського племені
хорватів, після розгрому якого аварами побував у Візантії. З допомогою
візантійського імператора підняв повстання проти аварського кагана,
досягши успіхів у цій боротьбі, заснував городок Києвець на Нижньому
Дунаї, але не зміг там закріпитися і відправився в Подніпров’я, де
заклав Київ.

На середину ІХ ст. у різних частинах східнослов’янської території
сформувалися три великі політичні утворення, відомі в арабських джерелах
під назвою Куявії Славії та Арсанії. Куявію ототожнюють з Київською.
Руссю, державою далекого нащадка Кия – Аскольда, Славія – це об’єднання
ільменських словен та окремих неслов’янських народів, майбутня
Новгородська земля. Її столицею була Ладога. Арсанія знаходилася в
Приазов’ї та Причорномор’ї де пізніше утворилося Тмутороканське
князівство.

В часи Аскольда Київська держава вперше заявила про себе світу.
Внаслідок вдалих походів на володіння Візантії вона уклала дуже вигідні
договори. Після особливо вдалого походу 860 року Аскольд прийняв
християнство і здійснив вперше хрещення Русі, яке, однак торкнулося
тільки верхівки суспільства. Київська держава впевнено почала виходити
на міжнародну арену.

На півночі Славії близько 860 року внаслідок внутрішніх суперечок на
ладозький престол було запрошено норманського консула (князя) Рюрика.
Для Рюрика та його оточення Київська Русь стала головним об’єктом
політичних інтересів. У 879 році Рюрик помер і престол було передано
його малолітньому сину Ігорю, а фактично врядування здійснював регент
Олег. В 882 році Олег зібрав військові сили північних племен та варягів
і рушив на південь.

На Дніпровому шляху він здобув Смоленськ, Любич, врешті Київ. У Києві
він наказав убити Аскольда і Дира, як самозванців, взяв владу в свої
руки, як Легальний володар. Він прибрав титул великого князя руського.
Столицею своєї держави Олег проголосив Київ: “Це буде мати городів
руських”. З Києва Олег почав завойовувати українські племена. Покорив
деревлян, радимичів, сіверян, а також вів боротьбу з уличами тиверцями,
але не зміг їх завоювати і тільки приєднав. Олег походив на Візантію і
заключив з нею вигідні договори 907 і 911 рр.

На приєднаних землях Олег ставив городи і поселяв там свої залоги під
проводом визначних дружинників, “світлих бояр”. Територія держави в
основі займала область Дніпра з його допливами, сягаючи також у верхів’я
Волги. Насправді держава почала формуватися задовго до ІХ ст. у процесі
органічного розвитку східного слов’янства. Олег та його дружинники
фактично почали служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла
довгий шлях розвитку.

Після смерті Олега Київським князем став Ігор (912-945). Він народився в
875 році, в 903 році одружився на псковитянці Ользі, яка була
слов’янкою. Для зміцнення держави він організував в 914 році похід проти
древлян, які намагалися відокремитися від Києва, вів тривалу війну з
уличами і зруйнував їхню столицю Пересічен. Головним змістом зовнішньої
політики Ігоря було зміцнення авторитету держави й забезпечення
інтересів торгівлі з іноземними країнами, особливо з Візантією.
Намагання оволодіти Чорноморським узбережжям привело до війни 941 р.,
яка закінчилась втратою основної частини флоту. В 944 році був
здійснений ще один, більш вдалий похід. Мирний договір, хоч і вводив
деякі обмеження купцям з Київської держави, все забезпечував її основні
інтереси. Ігор загинув під час чергового походу, проти деревлян під
Іскоростенем, коли вирушав брати дань з непокірного племені. Дружину
Київського князя було розгромлено, а його самого вбито.

Після смерті Ігоря владу взяла й його жінка Ольга (945-964 рр. померла
969 р.). Вона князювала від імені малолітнього сина Святослава. Першим
її ділом була помста за смерть Ігоря і остаточне поневолення древлян.
Ольга спалила місто Іскоростень, частину населення вирізано, частину
запродано в неволю. Ольга провела реформу, якою унормувала розміри
повинностей з феодально залежного населення.

У міжнародній політиці Ольга намагалась забезпечувати інтереси своєї
держави дипломатичним шляхом, у 946 р. княгиня у супроводі великого
посольства (понад 100 осіб) відвідала Константинополь і була прийнята
візантійським імператором, який згідно з літописною розповіддю, був
зачарований її красою і розумом. У переговорах йшлося про відносини двох
держав й актуальну для Русі справу християнізації. Більшість вчених
вважає, що й сама Ольга була хрещена під час відвідин Константинополя,
хоч існують достатньо аргументів докази її хрещення ще до цієї подорожі.

Що домогтися більших поступок з боку Візантії, Ольга активізувала
дипломатичні відносини із західноєвропейськими державами. Міжнародний
авторитет Київської держави зріс в часи правління княгині Ольги.

Після Ольги, досягнувши повноліття, в Києві став князювати Святослав
(964-972 р.) Майже все своє активне життя Святослав провів на Оку і
Волгу, де жили в’ятичі і фінські племена, які сплачували данину
Хазарському каганату. Підкорення цих племен неминуче зіткнуло Русь з
хазарами. Розгромивши Каганат, Святослав відкрив кочівникам Азії шлях на
захід. Відтоді в причорноморських степах з’явилися орди печенігів, які
становили постійну загрозу для Київської Русі та перекривали торгові
шляхи на схід.

Після походу на Волгу, Святослав на початку 968 р. вирушив у Болгарію.
До цієї війни його втягнула Візантія, яка бажала послабити небезпечне
для неї болгарське царство. Розгромивши Болгарське військо він
розташувався в Переяславці на Дунаї. Честолюбивий Київський князь не мав
наміру відмовлятися від завоювань у Болгарії. Він навіть хотів перенести
столицю своєї держави у Переяславець, Святослав заявив: “Це середина
моєї держави, бо тут всяке добро сходиться від греків поволоки (шовкові
матерії), золото, вино й овочі різнорідні, від чехів і угрів срібло і
коні, з Русі шкіри, віск, мед, і риба”. Візантійський двір вважав таке
сусідство небезпечним для імперії. Підкуплені греками печенізькі орди
напали на Русь і Святославу з військом довелося повернутись назад.

Перед другим походом Святослав розділив землі між своїми синами. У Києві
сів старший син Ярополк, у Древлянській землі – Олег, у Новгороді
Володимир. В 969 році Святослав вирушив новий похід на Балкани. Дуже
швидко русичі втупили у болгарську столицю Пловдив. До цього часу
Візантія не втручалася і провадила політик на знесилення обох сторін. А
тепер відчула серйозну загрозу від русичів і виступила з великим
військом проти Русі. Після першої поразки руських дружин справа дійшла
до вирішальної битви під Доростолом, де укріпилися основні сили
Святослава. Протягом трьох місяців русичі відбували атаки переважаючи
сил ворога. Обидві сторони змушені були піти на переговори. За договором
Русь відмовлялась від будь-яких претензій на візантійські володіння в
Криму та на Дунаї.

Повертаючись додому в 972 році Святослав у районі дніпровських порогів
зіткнувся з печенігами, які діяли вказівками Візантії, і загинув у бою.

Дбаючи про зміцнення міжнародних позицій свої держави, Святослав мало
займався її внутрішніми проблемами. Його військові походи свідчать про
недостатнє розуміння реальної обстановки і разом з тим відбивають
зростання ролі Київської держави у вирішенні міжнародних питань. В
історію Київської Русі він увійшов, як видатний полководець, улюбленець
свого війська, справжній лицар у ставленні до суперників.

Один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу князь
Володимир Великий.

За своїм походженням Володимир був позашлюбним сином Святослава і
ключниці Ольги — Малуші, дочки Малка Любечанина, з роду якого
вийшло багато відомих київських та новгородських діячів. Використавши
міжусобну боротьбу за владу двох своїх братів, Володимир з допомогою
найманої варязької дружини захопив Полоцьк і, розправившись з місцевим
князем Рогволдом, примусово взяв за жінку його дочку Рогнеду. В 980 р.
він став великим київським князем.

Прийшовши до влади, Володимир розпочав упровадження реформ, які мали на
меті зміцнити державу, посилити великокнязівську владу. В часи його
правління завершився тривалий процес формування території Київської
держави. У 982 р. він остаточно підкорив вятичів, а в 984 р. —
радимичів. Походом 981 р. Русі повернуто Перемишль і червенські міста,
відновлено її західні кордони. Цій же меті служила війна з литовським
племенем ятвягів (983) та похід на Волгу проти булгар з метою зміцнення
північно-східних кордонів Русі (985). Для захисту південних земель
Київської Русі від печенігів Володимир наказав збудувати цілу систему
укріплень по річках Трубеж, Сула, Стугна та ін. Підступи до Києва
прикривали також потужні земляні укріплення з дерев’яними конструкціями,
так звані Змійові вали.

Київська Русь за Володимира перетворилася в найбільшу європейську
державу, яка простягалася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й
Азовського морів. Для посилення великокнязівської влади Володимир провів
своєрідну адміністративну реформу. Племінні князівства, з яких
складалася держава, нерідко прагнули відокремитись від Києва. Остання
така спроба з боку хорватського об’єднання була придушена силою 992 р.
Своєю реформою Володимир остаточно ліквідував племінну автономію, в ряді
випадків усунув від політичної влади місцеві династії. Держава була
поділена на землі-уділи довкола великих міст. На чолі земель були
поставлені сини великого князя або довірені особи — посадники з його
найближчого оточення. Крім власних великокнязівських володінь, що
включали Київ, Чернігів і Переяслав, було утворено низку уділів:
Новгород, Полоцьк, Туров, Володимир на Волині, Тмуторокань, Ростов,
Муром та Деревську землю з центром у Пінську. Важливі зміни відбулися й
у військовій справі. Володимир відмовився від опори на племінні
військові формування. Він роздавав земельні уділи з правом експлуатації
місцевого населення вихідцям з інших, часом віддалених земель,
зобов’язуючи при цьому нести військову службу та забезпечувати оборону
держави.

Одним з найважливіших заходів, проведених Володимиром 988 p., було
проголошення християнства державною релігією. Християнство
утверджувалося у східних слов’ян протягом тривалого і складного періоду,
який розпочався задовго до його князювання і продовжувався після нього.

Важливим етапом стала перша християнізація Русі за часів Аскольда. За
візантійськими джерелами, 860 р. русичі здійснили похід на Візантію і
ледве не захопили Константинополь. Імперія змушена була укласти договір,
однією з важливих статей якого було хрещення Русі. Християнство, однак,
не стало панівною ідеологією, бо хрестилася лише певна частина
суспільної верхівки на чолі з князем. Нова релігія зустрічала опір не
тільки народу, а й значної частини панівної верхівки. Мабуть, саме тому
язичник Олег, опираючись на антихристиянські сили, 882 p. вбив Аскольда
і став князем у Києві. Відродження язичництва в часи Олега засвідчує
договір 907 р. з Візантією.

Ситуація змінилася після смерті Олега, коли київським князем став Ігор.
Часи його правління відзначалися певною віротерпимістю. Під час
заключения договору 944 р. з Візантією язичники і християни виступають
як рівноправні спільноти. У Києві на Подолі на той час вже існувала
християнська церква св. Іллі.

Велика княгиня Ольга, яка сама була християнкою, доклала багато зусиль
до поширення нової релігії. Однак їй не вдалося навернути до
християнства свого сина Святослава.

На початку свого правління Володимир, маючи намір зміцнити державу,
вирішив створити новий поганський пантеон, об’єднавши в ньому верховні
божества окремих племен. Однак язичництво з його багатобожжям і
відсутністю єдиного верховного божества не могло служити об’єднавчій
політиці київського князя, не відповідало вимогам тогочасного
суспільства. Стара релігія стала гальмом суспільного поступу.

Християнство, що вже досить глибоко вкорінилося на Русі, стало офіційною
державною релігією 988 р. Після хрещення Володимира, яке відбулося в
Херсонесі, нову релігію стали впроваджувати по великих містах Київської
держави, часто навіть примусово.

Введення нової віри зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі,
вивело її в число передових європейських країн, сприяло розширенню
економічних і культурних зв’язків з багатьма народами, стимулювало
розвиток писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Оцінюючи видатну роль християнства в розвитку культури Київської Русі,
навряд чи було б правильно вважати християнську церкву винятковим
фактором її всесвітньовідомих досягнень, однак саме вона взяла на себе
роль головного стимулятора та організатора цього процесу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020