.

Конституція США 1787 року ( розробка, зміст, оцінка ) (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
11 34460
Скачать документ

теорія та історія держави і права

Дипломна робота

на тему: Конституція США 1787 року ( розробка, зміст, оцінка )

Зміст

Вступ………………………………………………..………………………………………3

Розділ 1. Створення Конституції США 1787 року.………………….………………6

1.1. Передумови прийняття Конституції США 1787 року.
……………………….6

1.2. Розробка Конституції США 1787 року. …………………………………….13

1.3. Ратифікація Конституції. ……………………………….……………………21

Розділ 2. Основні принципи Конституції США 1787 року.
…………………………26

Розділ 3. Характеристика окремих положень Конституції
США…………………..37

3.1. Законодавча влада.
……………………………………………………………….37

3.2. Виконавча
влада………………………………………..………………………………45

3.3. Судова влада.
……………………………………………………………………..51

Висновки. ……………………….………………………………………………………..55

Список використаної літератури. …………………………………………………..66

Додаток 1. …………………………………………………………………………….70

Вступ

Конституція Сполучених Штатів Америки – це один із найдавніших, чинний
досі основний закон держави, вона стала взірцем для численних
конституцій у різних країнах світу. Протягом двохсот років Конституція
спрямовувала розвиток урядових інституцій, створюючи засади для
політичної стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання
і суспільного прогресу. Своєю стабільністю ця Конституція завдячує
простоті та гнучкості положень. Задекларована як правовий каркас, що
мав слугувати для чотирьох мільйонів людей у тринадцяти вельми різних
колоніях, розсіяних на узбережжі Атлантичного океану, вона містить
настільки продумані положення, що й досі, з доданими лишень двадцятьма
сімома поправками, задовольняє потреби понад 240 мільйонів населення у
ще строкатіших штатах, що пролягли від Атлантичного до Тихого океану.

Проект документу з’явився 1787 року, але йому передували запеклі
суперечки і шість років досвіду попередньої федеральної спілки. 1776
року 13 британських колоній, що розташувались вздовж східного узбережжя
того, що сьогодні є Сполученими Штатами Америки, проголосили свою
незалежність від Англії. А за рік до того вибухнула війна за
незалежність – війна між американськими колоніями і Великобританією, яка
тривала шість років. Перебуваючи у стані війни, колонії уклали „Договір
про утворення Конфедерації і Вічного союзу”, що єднав їх як націю.
Однак, у таких важливих справах, як оборона, державне фінансування і
торгівля, федеральний уряд покладався на ласку законодавчих органів
окремих штатів. Ця умова не призвела ані до стабільності, ані до сили, у
політичному та економічному плані нова нація наближалася до хаосу.

Саме в таких складних умовах і формувалась Конституція Сполучених Штатів
Америки. Звичайно, у порівнянні із сьогоденням, проблеми управління
чотирма мільйонами людей за слабо розвинених економічних умов, можуть
видаватись мізерними, але ми не можемо ігнорувати той факт, що
вибудовуючи власне суспільно-політичне життя, творці Конституції
заглядали в майбутнє. Вони усвідомлювали необхідність створення таких
урядових структур, які б спрацювали не лишень за їхнього життя, а могли
придатися наступним поколінням. Важко уявити собі інший документ,
складений понад двісті років тому, який би досі обслуговував величезну
кількість населення і тисячі тисяч урядових підрозділів різного рангу у
нинішніх Сполучених Штатах.

Два сторіччя зростання та розквіту країни красномовно засвідчили
далекоглядність тих п’ятдесяти п’яти мужів, які присвятили літо 1787
року виробленню засад американського урядування. Текст Конституції США
1787 року, її положення викликають неабиякий інтерес для дослідження,
адже дуже складно усвідомлювати, що хтось понад два сторіччя тому склав
документ, який не просто декларативно існує в сучасних умовах, а
повноцінно функціонує та регулює складну гаму життя американського
суспільства.

Дослідженню Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 року, а
саме її структури, змісту, основних положень присвячено ряд наукових
праць таких авторів, зокрема: Бернхем В. [ 3 ; 554с. ], Забігайло В. К.
[ 21 ; 294 с. ], Каррі Д. П. [ 19 ; 192 с. ], Мідор Д. Д. [ 28
; 85 с. ], Невінс А. та Коммандер Г. [ 31 ; 440 с. ],
Ніконов В. А. [ 32 ; с. 39-55 ], Мішин А. А. та Язьков Є. Ф. [ 22 ; 320
с. ], Согрін В. В. [ 37 ; с. 18-34 ], [ 38 ; 63 с. ],
[ 39 ; с. 41-58 ], Шпотов Б. М. [ 47 ; с. 109-132 ], Ширяєв Б. А. [
48 ; 200 с. ].

Мета дипломного дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати основну
спрямованість положень Конституції Сполучених Штатів Америки, розкрити
їх зміст, визначити її роль в історичному житті та місце у сьогоденній
реальності. Для досягнення поставленої мети ставляться наступні
завдання:

проаналізувати процес та умови розробки і прийняття Конституції США 1787
року;

висвітлити основні принципи та ідеї, закріплені у Конституції США 1787
року;

дослідити організацію влади та державно-правового життя країни;

визначити історичне, політичне, правове значення Конституції США 1787
року.

Дослідження базувалося на застосуванні діалектичного,
формально-логічного, системно-структурного, порівняльно-правового,
структурно-функціонального та інших методів наукового пізнання.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку
використаної літератури та додатку.

Розділ1. Створення Конституції США 1787року

Передумови прийняття Конституції США1787 року

Здобувши перемогу у американській революції, отримавши незалежність,
перед політичною елітою, верхівкою американського суспільства постало
питання про організацію влади, наведення порядку в державі, створення
єдиного для всіх штатів закону, яким мала стати конституція. У ході
масових виступів 80-х років XVIII століття не раз лунав заклик розробити
справедливу конституцію, яка б відповідала інтересам народу.

Крім цього, значним поштовхом для створення Конституції стало повстання
Шейса, один із основних наслідків якого полягав у тому, що представники
пануючих класів прийшли до висновку про необхідність терміново
переглянути систему влади, щоб добитися її зміцнення і централізації.
Однак, не можна абсолютно стверджувати, що саме повстання Шейса було у
причинному зв’язку із розробленням Конституції США, воно швидше було
чинником, який змусив пануючі класи негайно і глобально взятися до
роботи у цьому напрямку, а не відтягувати створення основного закону
держави. Аналізуючи погляди учасників конституційного конвенту,
скликаного весною 1787 року у Філадельфії, стає помітно, що ще задовго
до повстання Шейса, Вашингтон, Медісон, Гамільтон та інші
«батьки-засновники» Конституції США висловлювалися за проведення
політичних реформ. Тому стає очевидним і безспірним фактом те, що
повстання Шейса було не єдиною причиною прийняття Конституції, але нема
сумнівів і в тому, що і воно стало важливим імпульсом.

Незважаючи на те, що із народу звучав заклик розробити конституцію, яка
б відповідала його інтересам, Дж. Вашингтон, який став президентом
конституційного конвенту, та інші делегати, що представляли панівні
класи, як стверджує низка науковців, керувалися зовсім не цим закликом.
Навпаки, створення Конституції і було розраховане на те, щоб встановити
в країні «закон і порядок». Конституція, за задумом її творців,
покликана зміцнити панування тих, хто при владі, щоб позбутися жахів
неконтрольованої демократії, знайти, так би мовити, сховище від
демократії.[ 18 ; с.182]

У середині 20 століття, при відповіді на питання про причини перегляду
«Статей конфедерації», радянські історики в основному спиралися на
прагнення правлячих класів США виробити засіб для надійного забезпечення
свого класового панування в умовах масових народних хвилювань, що
охопили Сполучені Штати під впливом економічних труднощів у перші роки
після війни за незалежність. Потрібна була в першу чергу не свобода для
всіх, а міцна влада, яка б забезпечила буржуазний порядок. США ще не
встигли зміцніти після виснажливої війни за незалежність і остаточно
встановити тверді норми самоврядування, при цьому переживали надзвичайно
сильну економічну кризу. У країні наростала соціальна поляризація: в
одному таборі були заможні великі землевласники і торговці, а в другому
– маси фермерів і ремісників.

Дослідник Шпотов Б.М. зазначає, що прийняття Конституції 1787 року було
обумовлено цілим рядом економічних і політичних причин. Молода
республіка не володіла достатньо сильним апаратом влади, у зв’язку з чим
«батьки-засновники» приділяли підвищену увагу проблемі обмеження
демократії і пошукам для цього необхідних шляхів і засобів. Спроби
розв’язати цю проблему червоною ниткою пройшли через всю історію
американської революції 18 століття і мали своїм фіналом вироблення
федеральної конституції. [ 47 ; с.111]

Колоніальна еліта зовсім не прагнула того, щоб рух за незалежність
переріс у боротьбу широких народних мас за соціальну рівність. Лідери
патріотів, багато з яких брали участь у підписанні Декларації
незалежності, а потім і в розробці федеральної конституції, намагалися
не тільки надати законного і обґрунтованого характеру боротьбі з
метрополією, але і зробити цю боротьбу слухняною та керованою, не
допустити розгулу народної стихії. Серед жителів Сполучених Штатів
повсюди поширилося недружелюбне відношення до влади. Ламання старих форм
правління і вільність періоду воєнних років повністю підірвали їх звичку
коритися, а крики про деспотію розпалили їх пил. Деякі лідери
американської нації критикували демократичні спрямування мас як згубний
вплив егоїзму та індивідуалізму, що не сумісний з вищими державними
інтересами. Подальше існування слабкої центральної влади розцінювалось
пануючими класами як пряма загроза їх власності, а значить і свободі.

Страх перед народними заворушеннями, як уже відзначалося, був одним із
визначальних мотивів створення сильної централізованої влади,
поставленої над правліннями штатів. Однак, «Статті конфедерації» не
влаштовували федералістів також і в тактичному плані. Критикуючи
політичні порядки перших років незалежності, Медісон і Гамільтон
розвинули теорію державного устрою, яка, на їх думку, краще за все
відповідала як теперішньому, так і майбутньому Сполучених Штатів
Америки.

Після революції у США виникла плутократія спекулянтів і торговців, які
були налякані розвитком подій у країні, де, по суті, розпочиналась
внутрішня війна. Народні хвилювання кинули буржуазію в паніку і вона, не
наважуючись іти на диктатуру, постаралася зробити все для того, щоб
утримувати народ подалі від влади. Із усіх капіталістичних груп того
часу, в якості сили, що проявляла найбільшу активність у боротьбі за
створення нової форми державного устрою, були власники революційних
асигнувань. Щоб пожати плоди своєї перемоги, власникам сертифікатів
необхідно було створити сильну центральну владу з централізованою
податковою системою. Ця лінія зустрічала підтримку судновласників і
щойно заявлених промисловців (які потребували покровительства сильного
централізованого правління для захисту від англійської конкуренції), а
також спекулянтів західними землями, зацікавлених у забезпеченні спокою
на Заході і, як наслідок, підвищення там цін на землю. [ 6 ; с.
158]

Об’єктивна необхідність заміни „Статей конфедерації” Конституцією
полягала в тому, що після війни уряд проявив повну неспроможність
подолати економічні і фінансові труднощі, відстояти національні інтереси
перед претензіями Англії. Конфедерація ставала гальмом на шляху
економічного і політичного розвитку Сполучених Штатів. Тому прийняття
конституції знаходило обґрунтування в усуненні форми державного
правління, що віджила, і заміні її новою, такою, що більш відповідає
інтересам торгової і промислової буржуазії, формою державного устрою.

Обґрунтування об’єктивної необхідності в підсиленні державної
централізації США у післяреволюційну епоху полягало в недостачі
внутрішнього зв’язку та відсутності твердої і авторитетної союзної
влади, що незабаром стали гостро відчуватися, особливо у зв’язку із
труднощами укладення торгових договорів з іноземними державами, розладом
фінансів і грошового обігу. Становище ускладнювалося економічною
депресією, справжньою торговою війною та іншими конфліктами між окремими
штатами, повстанням фермерів і ремісників у північних штатах.

У працях, що вийшли у перше післявоєнне десятиріччя, головний акцент у
визначенні передумов прийняття Конституції робився на факторі
загострення класової боротьби. Однак, це не означає, що економічні і
зовнішньополітичні чинники ігнорувалися. Розквіт товарного господарства
та швидкий ріст капіталістичних відносин потребували створення єдиного
внутрішнього ринку і усунення всіх політичних бар’єрів, що заважали його
розвитку. Сиркін Б. Д. писав, що сильна національна влада покликана була
підвищити авторитет США у Європі і слугувати зброєю американської
експансіоністської політики. Однак, при цьому першопричину прийняття
Конституції він вбачав у тому, що, налякані грізним розмахом народних
рухів, керівні діячі буржуазії і плантаторів своїм головним завданням
поставили згуртувати всі сили для захисту своїх класових привілеїв від
посягань зі сторони народу. [ 43 ; с. 9 ]

Прийняття Конституції і створення сильної централізованої влади
диктувалося не тільки прагненням буржуазно-плантаторської верхівки
тримати під контролем трудові маси, але і необхідністю захистити
демократичні інститути від монархічних організацій. Багато науковців
підкреслюють, що прагнення до централізації відображало об’єктивну
традицію до економічної консолідації, породжену розвитком капіталізму і
утворенням американської нації. Централізація, яка об’єктивно була
покликана сприяти зміцненню США, стала умовою збереження їх економічної
незалежності і політичного престижу. Адже, ще не встигнувши встати на
ноги, Сполучені Штати на очах перетворювалися у роз’єднані штати, союз
розвалювався. Це загрожувало господарською катастрофою і відновленням
революційних виступів мас та підштовхувало правлячі класи до відмови від
„Статей конфедерації”.

Справді, як доведено у більшості досліджень, континентальний конгрес
виявився не в змозі справитися із наростаючими економічними труднощами і
соціальними напруженнями. Він не мав права вводити і збирати податки,
регулювати зовнішню і внутрішню торгівлю, що перетворювало конгрес у
„владу без гаманця”, вічного просителя і боржника легіслатур штатів.
Відсутність у нього повноважень щодо регулювання внутрішньої і
міжнародної торгівлі призводило до постійних протистоянь між штатами і
виключало можливість проведення єдиної державної зовнішньоторгової
політики для організованого протистояння протекціонізму інших країн.
Легіслатури багатьох штатів, склад яких значно демократизувався за роки
війни, займалися безконтрольною емісією паперових грошей, тим самим
полегшуючи життя боржникам-фермерам, обкладали підвищеними податками
торговців і підприємців. Таким чином, діяльність легіслатур не тільки
викликала незадоволення майнових класів, чиї фінансові інтереси були
ущемлені, але і породжувала хаос у сфері фінансів, що міг закінчитися
крахом усієї системи. Наслідком такої діяльності легіслатур стало
постійне і різке погіршення економічних, фінансових і політичних позицій
Конфедерації, нездатність суверенних штатів через відсутність
згуртованості справитися навіть із найпростішими завданнями, що призвело
до росту популярності ідеї сильної федеральної влади. [ 48 ; c. 20 ]

Повертаючись до повстання Шейса, слід сказати, що воно розглядається
багатьма сучасними дослідниками як переломний момент, що об’єднав
буржуазно-плантаторську верхівку на підтримку ідеї сильної центральної
влади. До підйому фермерських рухів прихильники сильної влади зустрічали
не тільки опір фермерів, але і протидію більшості плантаторів, які
побоювались, що сильна влада стане зброєю буржуазії Півночі. Однак, слід
зауважити, що можливість встановлення диктатури чи монархії лякала
більшість буржуазно-плантаторського блоку не менше, ніж зростаючий
впливу народу.

Не дивлячись на відсутність в Америці спадкових відмінностей, привілеїв
і крайностей багатства і бідності, американських громадян не можна
розглядати як однорідну масу. В Америці виник дух фракційності. Більше
того, владу в країні захопила більшість, яка підкорила своїм корисливим
інтересам меншу і „кращу” частину суспільства, тобто його верхівку. Це
знайшло відображення у випуску паперових грошей, прийнятті законів на
користь боржників. Меншість, як переконували багатії, не складає загрози
суспільству, оскільки республіканський устрій дозволяє обмежити її з
допомогою регулярних перевиборів посадових осіб, але якщо у цю фракцію
входить більша частина громадян, то народне правління виявляється зброєю
в її руках. Влада народу, на їх думку, деспотична уже в силу того, що
вона нічим не обмежена і неминуче супроводжується насиллям та
зловживанням. Вона таким чином об’єднує в собі риси анархії і деспотії.

Визнаючи природний і закономірний характер боротьби і сутичок
різноманітних фракцій, прихильники федерації заперечували як проти
повного підпорядкування їх державі, так і проти їх незалежного і
безконтрольного функціонування. В першому випадку влада деспотично тисне
на громадську свободу, в другому – сама влада стає пасивним виконавцем
волі фракції. В цьому зв’язку федералісти виступали не за ліквідацію
протилежних інтересів, вважаючи це нереальним, а за їх регулювання,
акцентуючи увагу на приборканні найнебезпечнішої фракції – народної
більшості.

Таким чином, виснажені війною за незалежність Сполучені Штати переживали
не тільки економічну, але й політичну кризу. Конфедерація, що була
створена, не мала ніякої сили і жодного впливу на окремі штати. Самі ж
штати не могли впоратися через брак рішучості і винахідливості із
постійно зростаючими труднощами. У суспільстві поширилася
екстраполяризація мас, зростало невдоволення існуючою системою. Усі ці
чинники і стали основними передумовами прийняття Конституції Сполучених
Штатів Америки 1787 року.

Розробка Конституції США 1787 року.

Ситуація, що склалася у Сполучених Штатах Америки у 1787 році, вимагала
від правлячої верхівки швидких і рішучих дій. Було прийнято рішення про
скликання Конституційного конвенту, який зібрався у Філадельфії з 25
травня по 17 вересня1787 року, цей конвент носив установчий характер.
Для участі в ньому були вибрані представники від всіх штатів, однак
деякі не змогли прибути, частина відмовилася, як наслідок, у роботі
конвенту приймали участь 55 делегатів – „батьків-засновників”, як їх
потім стали називати. Всі вони належали до верхів американського
суспільства, більшість стали і політичними лідерами у ході війни за
незалежність.

Частина радянських науковців стверджувала, що конвент являв собою
виключно елітарний збір буржуазно-плантаторської верхівки, що діяла в
антидемократичному ключі за закритими дверима і за спиною народу.
Боротьба з питання про ступінь централізації федерального правління
відображала протиріччя між інтересами промислово-фінансових груп Півночі
та аграріїв Півдня, і сама Конституція народилася як компроміс між двома
основними групами правлячого класу. Інші вчені вважали, що на конвенті
взагалі не було ніякої боротьби, ще одні виділяли конфлікт між
представниками великих і малих штатів; перших вважали прихильниками
утворення національного правління, других – збереження правління
Конфедерації. [ 32 ; c. 46 ]

Першим радянським дослідником, який детально вивчив у своїх працях зміст
протоколів конституційного конвенту, був Сиркін Б. Д. Він прийшов до
висновку, що за зовнішніми протиріччями між великими і малими штатами
приховувалась класова боротьба: малі штати були північними, де політичне
керівництво здійснювала буржуазія, в той час як у числі великих штатів
знаходилися всі рабовласницькі штати Півдня, де політичне панування
знаходилося у руках плантаторів. Суперечності з питань представництва в
конгресі, торгівлі, навігації і рабовласництва відображали протиріччя
північних промисловців і південних плантаторів. Однак, не дивлячись на
ці розбіжності, плантатори і буржуазія вважали себе політичними
союзниками, і думка „батьків Конституції” увесь час працювала у напрямку
різноманітних гарантій проти поштовхів народних мас боротися за свої
права та за покращення свого становища. [ 43 ; с. 16 ]

Таким чином, після проголошення незалежності Сполучених Штатів Америки і
відмови на конвенті у Філадельфії від „Статей Конфедерації” почався
своєрідний конституційний бум. Перед творцями незалежної американської
держави постали досить непрості питання: що таке конституція, як вона
повинна прийматися і, найголовніше, яким змістом вона повинна бути
наповнена.

При оцінці загальних аспектів ідеології розробників Конституції науковці
в цілому сходяться на тому, що ними керувало прагнення, не відмовляючись
формально від принципу народного суверенітету, максимально убезпечити
республіканську державу від народу, обмеживши народне волевиявлення на
всіх рівнях шляхом встановлення виборчих цензів, багатоступеневих
виборів, системою стримування влади.

Ніхто із творців Конституції, як переконує Шпотов Б. М., не оспорював
того положення, що єдино можливою формою правління в США повинна бути
республіка. [ 47 ; с.119 ] . Однак, в цей же час розробники вбачали
багато відмінностей між республікою і демократією. В першій функція
управління надається невеликій групі громадян, в зв’язку з чим
республіканський устрій може охопити більшу кількість громадян і більш
ширшу територію, тоді як „чиста демократія”, де питання вирішуються
простим голосуванням, можлива лишень на обмеженому просторі. Створюючи
баланс між правителями і тими, ким правлять, федералісти ґрунтувалися на
переконанні, що обмеження демократії – найкращий спосіб зберегти
республіку, і намагалися звузити можливість реалізації народом своєї
верховної влади. Найбільш яскраво це проявилося при обговоренні на
конвенті питань про виборчі права і демократичні свободи.

Творці Конституції успадкували англійський принцип виборчого права,

співвідносячи його не з природними правами людини, а лишень із
соціальною функцією, тобто з приналежністю людини до громадянського
суспільства. Право голосу в цьому випадку залежало від осілості, сплати
податків і т. п. Теорію розподілу влади, розроблену передовою суспільною
думкою 17-18 століть на противагу феодально-абсолютистським порядкам,
федералісти мали намір використати як антитезу чистій демократії, при
якій влада, за їхнім уявленням належала колективному тирану – народним
масам. Утвердження сенату, сильної президентської влади, пожиттєво
призначеного Верховного суду повинно було, за задумом
„батьків-засновників”, значно підняти авторитет і вплив правлячих
класів, зробити владу незалежною від волевиявлення більшості.

Слід зазначити, що низка науковців стверджувала про наявність на
конституційному конвенті декількох проектів розробки Конституції
Сполучених Штатів Америки. Зокрема, мова йшла про так званий
„віргінський план” та „план Нью-Джерсі”. [ 18 ; с. 186-187 ]

„Віргінський” план передбачав створення сильної централізованої влади.
Однак, цей план зустрів протест зі сторони делегатів, які виступали за
збереження більших прав за окремими штатами. Як наслідок, представник
Нью-Джерсі вніс на розгляд конвенту свій проект, який і отримав назву
„план Нью-Джерсі”. У ньому пропонувалося обмежитися розширенням
прерогатив центральної влади лишень у сфері фінансів і торгівлі.

Обидва плани, перший меншою мірою, а другий – більшою, піддавалися
критиці. Однак, подальше обговорення показало, що більшість делегатів
конвенту схиляються на користь „віргінського плану”, який був схвалений
з деякими поправками, і став основою при розробці нової Конституції.

Висвітлюючи хід роботи конвенту, слід підкреслити деякі важливі
міркування загального характеру. Делегати розуміли, що простої форми
правління виявиться недостатньо; для початку їм необхідно було ретельно
враховуючи всі подробиці, погодити два відмінних між собою види влади:
владу місцеву, яка на той час уже здійснювалась тринадцятьма
незалежними

штатами, із владою створюваного центрального уряду.

Природним вважалося те, що законодавча влада, подібно до колоніальних
легіслатур і британського парламенту, повинна була складатися з двох
палат. Рішення створити двопалатний законодавчий орган допомогло
вирішити корінні розбіжності, що виникали на конвенті з питання про
права великих і малих штатів. Малі штати стверджували, що як і при
Конфедерації, вони вправі володіти такими ж правами, як і великі штати.
Великі ж штати доказували, що влада повинна бути пропорційна величині,
чисельності населення і багатству окремих штатів. На досягнутому, в
кінці кінців, компромісі в Сенаті малі штати були представлені на
рівних засадах із великими штатами, однак, в Палаті представників
місця розподілялися у відповідності із чисельністю населення у
відповідному штаті.

Що стосується виконавчої влади, то головні труднощі виникли при
формуванні системи виборів. Якщо б президент обирався Конгресом, то це б
ставило його у певну залежність від законодавчої влади і, тим самим,
порушувало принцип розподілу влади. Пряме голосування населення
здавалося нереальним в силу того, що населення Сполучених Штатів
проживало на величезній території, яка постійно збільшувалася, а засоби
зв’язку були погані. Як наслідок, населенню важко було б зосередитися
на одному чи на декількох кандидатах і вибиралося б багато кандидатів
одночасно, при цьому ніхто із них не міг би отримати необхідну кількість
голосів. Врешті, було прийнято рішення створити колегію вибірників, при
чому на долю кожного штату визначене число вибірників, що дорівнювало
числу його сенаторів і конгресменів.

Щодо третьої гілки влади – судової, то було вирішено, що судді повинні
призначатися президентом, за порадою і згодою Сенату, та за умови
бездоганної поведінки, займати цю посаду довічно.

Не можна не дивуватися винахідливості та мудрості, яку проявили автори
Конституції. Вони створили найбільш складну форму правління із всіх
коли-небудь і ким-небудь вироблених, найбільш врівноважену і найбільш
застраховану від зловживань. [ 31 ; с.131]

І справді, всі три види влади незалежні одна від іншої, але
взаємопов’язані, і кожна з них обмежується двома іншими. Прийняті
Конгресом законопроекти стають законами тільки після їх затвердження
Президентом. Президент, у свою чергу, повинен представляти на
затвердження Сенату багато із проведених ним призначень і всі договори,
що ним укладаються. Крім того, Конгрес може притягнути Президента до
відповідальності і зняти його з посади. Судова влада вирішує всі
пов’язані з Конституцією і законами справи, а тому вправі їх тлумачити.
Судді призначаються Президентом, затверджуються Сенатом і теж можуть
притягуватися до відповідальності Конгресом. В силу того, що сенатори
вибиралися легіслатурою свого штату на шестирічний строк, президент –
колегією вибірників, а судді призначалися, тільки Палата представників
із всіх державних органів перебувала під безпосереднім тиском зі сторони
громадськості.

Розробники Конституції на конвенті також обговорювали питання про
виборчі права населення. У різний час і з різних підстав делегати
висловлювали думки про те, що уряду необхідно запобігти активній участі
мас у політичному процесі. Як переконує Бойченко Г. Г., при обговоренні
розділу Конституції, що стосувався виборчих прав, делегати все ж
вирішили проявити стриманість, яка виявлялась у страху стати на шлях
обмеження прав, завойованих під час революції, і відкиданні тези про
необґрунтованість обмеження виборчих прав майновим цензом. Цьому всьому
було дуже просте пояснення, автори Конституції розуміли, що виборче
право суворо охороняється більшістю конституцій штатів і, що народ не
захоче підтримати Конституцію країни, якщо вона позбавить його виборчих
прав. [ 4 ; с.178 ]

Розглядаючи і досліджуючи роботу конвенту, приходимо до висновку, що
рішення, якими конвент забезпечив достатню силу федерального уряду для
того, щоб він був у стані підтримувати порядок і охороняти майно, за
інших обставин могли стати причиною гострих суперечок. Однак, більша
частина цих рішень була винесена після коротких і спокійних обговорень.

Федеральному уряду передали право збирати податки, тим самим даючи йому
можливість запізнілого погашення державного боргу, відновлення кредиту і
асигнування засобів на загальне благо. Уряд отримав право проводити
займи, встановлювати єдину систему зборів, податків і акцизу та приймати
загальні для всіх закони про банкрутство. Йому була надана можливість
карбувати монету, встановлювати міри довжини, ємності і ваги, давати
патенти і авторські права, створювати поштові відділення і будувати
поштові дороги. Йому була надана влада створювати і утримувати армію і
флот, а також регулювати міжштатну торгівлю. У його відання повністю
передано всі питання, що стосувалися взаємовідносин з індійцями,
міжнародних відносин і війни. Федеральний уряд отримав право втручатися
у внутрішні безлади в межах штату тоді, коли про допомогу просить
легіслатура чи губернатор штату. Він міг приймати закони про
натуралізацію іноземців і, в силу того, що громадські землі знаходилися
під його контролем, уряд міг приймати нові штати в союз на основі
повного рівноправ’я зі старими. Згідно задуму розробників, федеральна
влада з самого початку була сильною, а згодом – внаслідок тлумачення
Конституції Верховним судом, стала ще сильнішою. Сила федерального уряду
стала природною реакцією на слабкість Конфедерації.

Однак, штати теж залишились сильними. Вони зберегли за собою повноту
влади у питаннях місцевого самоврядування і саме вони відали питаннями
повсякденного життя громадян. Школи, місцеві суди, міліція, надання
хартій містам, визнання банків і акціонерних товариств законно створеним
корпораціями, піклування про мости, дороги і канали – все це і багато
іншого знаходилося у віданні штатів. [ 31 ; с. 133 ]

Штати самі повинні були вирішувати хто володіє правом голосу і
встановлювати процедуру виборів. Вони несли головну відповідальність у
справі охорони громадських свобод. Як наслідок того, що штати все одно
залишалися сильними, на протязі тривалого часу люди вважали себе в першу
чергу віргінцями чи пенсільванцями, а вже у другу чергу – американцями.

Дійшовши згоди щодо основних положень щойно розробленої Конституції,
конвент звернувся до найважливішого питання: яким чином надана новому
національному уряду влада буде реалізовуватися на ділі? У ході дискусії
було знайдено справді ідеальний вихід: вирішено, що федеральний уряд,
минаючи штатні уряди, буде безпосередньо мати справу із населенням
штатів і приймати закони, що торкаються всіх жителів країни. Сподіватися
на добровільне дотримання федеральних законів урядами всіх штатів не
доводилося, а принцип примусу очевидно ніколи не був би втілений в
життя. Тому була прийнята інша концепція – замість того, щоб впливати на
штати, уряд повинен впливати, без їх втручання, на окремих людей, що
населяють штати.

Для того, щоб забезпечити реалізацію цього принципу, конвент включив у
Конституцію наступну статтю ( п.2, статті VI ): „Ця конституція і закони
Сполучених Штатів, що будуть ухвалені на її підставі, а також усі
міждержавні договори, як укладені раніше, так і ті, що будуть укладені
Сполученими Штатами після цього, є найвищим законом країни, і судді всіх
штатів мають йому підкорятись, незважаючи на будь-які статті в
конституції чи в законах окремих штатів, які суперечать цьому”. [ 50 ;
с. 11,12 ]

Згідно з цим положенням, федеральні закони Сполучених Штатів могли
втілюватися в життя в їх власних федеральних судах, власними суддями і
поліцейськими чиновниками. Вони повинні були також дотримуватися
штатними суддями, і штатними наглядачами за законністю. Це положення
вдихнуло у Конституцію силу, якої інакше вона, можливо, ніколи б не
мала. Ця стаття є наглядною ілюстрацією того співвідношення здорового
глузду і натхнення, практичної винахідливості і далекоглядності, якими
просякнутий увесь цей документ.

Отже, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року була підписана
тридцятьма дев’ятьма делегатами, представниками дванадцяти штатів,
тільки троє із присутніх делегатів відмовилися підписати цей документ.

Конституція Сполучених Штатів з самого початку
розроблялася як документ, що забезпечує силу центрального уряду, його
домінування над окремими штатами у політичному житті країни. Слід
зазначити, що розроблена авторами Конституція не тільки закріплювала
розподіл влади, але й сильну систему стримувань і противаг. Розробники
змогли написати цей документ таким чином, щоб надати йому стійкості.
Однак, очевидним недоліком є відсутність у Конституції в первинному
варіанті статей, які б гарантували права людини.

Ратифікація Конституції США

Підписання Конституції делегатами на конвенті ще не означало, що вона
набула юридичної сили. Розробниками Конституції у її зміст було
закладено положення, згідно з яким, щоб Конституція набрала чинності у
штатах, які її затверджують, достатньо ратифікації цієї конституції
конвентами дев’ятьох штатів.

Автори Конституції, підписавши плід своєї праці, не були впевнені, що
він буде ратифікований окремими штатами. Вони усвідомлювали, що для
багатьох вона буде здаватися переповненою небезпечностями. Представників
конвентів окремих штатів турбували питання, чи не виявиться сильна
центральна влада надмірно деспотичною, чи не буде вона пригнічувати
величезними податками, чи не втягне вона країну у зовнішні війни?

У ході боротьби за ратифікацію виникли дві, протилежні за своїми
поглядами, партії: федералістів і антифедералістів – відповідно
прихильників сильного уряду і прихильників простої ліги штатів.
Оприлюднена Конституція викликала гострі суперечки між ними. Як вже
зазначалося, для того, щоб вступити в силу, Конституція повинна бути
ратифікована дев’ятьма із тринадцяти штатів – членів союзу. Ця місія
покладалася на конвенти штатів, делегати яких вибиралися місцевими
законодавчими асамблеями. Така процедура була прийнята спеціально, щоб
відсторонити рядового виборця від рішення бути чи не бути федеральній
Конституції 1787 року.

Група авторів стверджує, що більшість розробників Конституції вважали,
що їхній новий федеральний уряд є прийнятний для їхніх громадян і,
звичайно, отримає підтримку дев’яти штатів негайно, а всіх інших на
протязі року-півтора.[ 18 ;с. 191] Однак, такі прогнози виявилися
надмірно оптимістичними. Минуло сім місяців, перш ніж Конституцію
схвалили дев’ять штатів, а для того, щоб отримати згоду всіх тринадцяти
штатів знадобилося майже три роки.

Країна розкололася на два табори: багато хто очікував, що створення
федерального уряду дасть позитивні результати, інші ж готувалися активно
протидіяти його схваленню. Розпочалася жорстока політична боротьба, яка
велася на сторінках преси, в легіслатурах і на штатних конвентах.
Прихильники Конституції – федералісти – влаштовували демонстрації,
виступали на зборах і у пресі, проводячи агітацію за її ратифікацію.
Найбільш активну роль в обґрунтуванні необхідності ратифікації
Конституції відіграли її творці, такі як Медісон, Джей і Гамільтон. Вони
виклали свою програму у серії статей, об’єднаних згодом у збірці
„Федераліст”.

Серед науковців існували дискусії щодо визначення тих соціальних і
політичних сил, що стали опорою федералістів і антифедералістів у
боротьбі навколо ратифікації Конституції. Так, одні вважали, що поділ на
федералістів і антифедералістів проводився виключно за класовим
принципом. Прихильниками Конституції називали представників
промислового, торгового і фінансового капіталу, фермерів, плантаторів
Півдня. Антифедералісти об’єднували основну масу населення країни –
боржників, дрібних фермерів, жителів прикордонних областей, незаможні
міські верстви. Перемогу федералістів, тобто ратифікацію Конституції, ці
автори пояснювали в першу чергу згодою їх лідерів включити до
Конституції білль про права, а також різними махінаціями на штатних
ратифікаційних конвентах. [ 10 ; c. 17 ]

Що стосується іншої точки зору, яка яскраво висвітлюється у
праці Ніконова В. А., то згідно із нею, в число федералістів заносили
лишень незначну у кількісному відношенні, зате добре організовану і
впливову верхівку американського суспільства, що складалася із заможних
плантаторів, буржуазії і прилеглих до них верств інтелігенції. Однак, на
відміну від представників першої точки зору, вони включали у число
антифедералістів не тільки вагому більшість міських і аграрних низів,
але і частину південних плантаторів, які остерігалися, що прийняття
Конституції надасть перевагу буржуазії Півночі, а також певні кола
північної буржуазії, схвильованої збереженням привілеїв, якими ті
користувалися у рамках своїх штатів. До антифедералістів відносили і
демократичне крило політиків тої епохи на чолі з Т. Джеферсоном. [ 32 ;
с. 50 ]

Причини успіху федералістів прихильники цієї точки зору вбачали в тому,
що правлячій верхівці вдалося відсторонити від участі у виборах
делегатів штатних конвентів численних противників Конституції, шляхом
встановлення високого виборчого цензу, і голос опозиції значно слабше
звучав у залах конвентів, ніж на вулиці.

Представники третьої точки зору сходилися на тому, що поділ на два
табори не був простим, однозначним, він варіювався від штату до штату;
за відношенням до конституції стояв комплекс класових, економічних,
місцевих інтересів, ідеологічних і політичних протиріч; антифедералізм
далеко не завжди був обумовлений великим демократизмом, а федералізм –
консерватизмом; федералістів не вірно вважати жменькою багачів, а
антифедералістів – широкими масами іншого населення.

Багато сучасних науковців підкреслюють, що великі власники, які
зацікавлені у створенні сильного уряду, здатного захистити їхні майнові
інтереси і тримати в покорі народні маси, практично у всіх штатах в
абсолютній більшості були на стороні нової Конституції. Однак, масову
базу руху федералістів за ратифікацію Конституції складали в основному
міські низи, робітники, ремісники, матроси та інші особи найманої праці,
а також фермери прибережних територій, що виробляли продукти споживання.
Ці верстви, демократичні як за складом, так і за настроями, пов’язували
із централізацією влади надії на пожвавлення міжштатної і зовнішньої
торгівлі, ліквідацію економічних труднощів. [ 48 ; с. 63 ]

Масовою опорою руху проти ратифікації Конституції стали верстви,
позбавлені власності або дрібні власники, перш за все фермери, серед
яких було чимало боржників, що потребували паперових грошей, зниження
податків, здешевлення державного апарату і які прагнули покінчити із
засиллям купців, кредиторів і земельних спекулянтів. Слід зазначити, що
народні низи, виступаючи проти ратифікації Конституції, на відміну від
антифедералістів з числа правлячих класів, боролися не стільки за права
штатів, як такі, скільки за більш демократичні форми правління, за
розширення впливу більшості.

Дослідження показують, що загальна розстановка сил у країні відображала
приблизно числову рівність або навіть незначну перевагу противників
ратифікації Конституції. Однак, її прихильники – федералісти –більш
згуртовані та організовані і на їх стороні були найкращі представники
континентальної еліти, потужна фінансова підтримка і симпатії преси. До
того ж вони захищали позитивну програму, тоді як антифедералісти явно
програвали з точки зору оригінальності ідей, радикальних засобів
вирішення економічних і політичних проблем США. Поступившись опозиції в
одному, щоправда найважливішому питанні –доповнення Конституції біллем
про права, федералісти фактично позбавили своїх противників вагомих
аргументів в ідейній боротьбі навколо ратифікації Конституції.

У грудні 1787 – січні 1788р.р. Конституцію ратифікували п’ять штатів –
Делавер, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Джорджія, а також Коннектикут.
Прихильникам Конституції у цих штатах вдалося отримати порівняно легку
перемогу на місцевих конвентах. Найбільш гострою була боротьба у трьох
штатах – Массачусетсі, Нью-Йорку та Віргінії. Надзвичайно складна
дискусія розгорнулася на конвенті в Массачусетсі. Ратифікацію
Конституції тут полегшила сильна підтримка з боку бостонських робітників
суднобудівельних організацій, металістів та інших майстрів, а також
адвокатів, купців і значної частини фермерів. Але і за таких умов
конституція була ратифікована лишень незначною більшістю голосів ( 187
проти 167 ).

Дуже гостро проходили дебати на конвенті Нью-Гемпшира, де лише на
повторному скликанні конвенту Конституція була затверджена 57 голосами
проти 47. У Нью-Йорку головного противника ратифікації в кінці кінців
переконало красномовство Гамільтона, воно зламало супротив і провело
ратифікацію більшістю голосів. У Віргінії вирішальним виявився вплив
Дж. Вашингтона. І хоча ще до того, як Віргінія ратифікувала
Конституцію, вона вже була прийнята дев’ятьма штатами і її вступ
в силу був забезпечений, все одно підтримка
Віргінії вважалася вкрай необхідною.
[ 31 ; с. 137 ]

Про чималі проблеми під час ратифікації Конституції Сполучених Штатів
свідчать конвенти у Північній Кароліні та Род-Айленді, які не
погоджувалися з її змістом. На конвенті першого штату дискусія носила
жорсткий характер, там плантатори, остерігаючись надмірного посилення
влади буржуазії північних штатів, об’єдналися з фермерами і здолали
прихильників Конституції. Лишень в листопаді 1789 року внаслідок
сильного тиску зі сторони центральної влади Північна Кароліна
переглянула своє рішення. Щодо Рой-Айленда, то цей штат був змушений
ратифікувати її в 1790 р. після того, як всі штати її схвалили і новий
центральний уряд погрожував економічними санкціями.

Більшість науковців погоджується, що основним каменем спотикання під час
ратифікації Конституції була відсутність в її початковому змісті білля
про права, що був прийнятий у 1789 році і вступив в силу у листопаді
1791р. (див. Додаток 1). При обговоренні федеральної
Конституції сім штатів обумовили свою згоду на її ратифікацію лише за
умови, що вона буде доповнена статтями про права людини. Прийняття
білля про права було вимушеним заходом, який став серйозним успіхом
демократичних сил і надав вже ратифікованій Конституції інше звучання.

Отже, як бачимо прийняття Конституції породило в країні складні
політичні процеси. У нової Конституції були як свої прихильники, так і
противники і обидві сторони мали свої аргументи. Перші переконували, що
ратифікація Конституції зміцнить і згуртує молоду незалежну державу,
зробить її сильною, другі ж побоювались деспотизму центральної влади,
ущемлення інтересів місцевої еліти, а також вимагали занесення в текст
основного закону поправок про права людини. Аргументи і засоби
досягнення цілі у федералістів виявилися сильнішими і Конституція нової
незалежної держави вступила в силу.

Розділ 2. Основні принципи Конституції США 1787 року.

При розробці державно-політичної системи більш досконалого союзу
об’єднання штатів, засновники Конституції керувалися певними
політико-правовими принципами та ідеалами, які у той час у американській
системі цінностей вважалися основоположними. І це справді було так, адже
ми не можемо не зауважувати те, що американська Конституція з’явилася
тоді, коли основи буржуазної демократії існували лишень у окремих
країнах. У той час ще не існувало жодного писаного конституційного
документу, який можна було б порівняти із Конституцією США.

Досліджуючи американський Основний закон ми чітко можемо прослідкувати
ряд принципів, які у ньому закріплені. Це, перш за все, республіканізм,
федералізм, розподіл влади, обмежене правління, суспільний договір,
захист свободи і власності, верховенство федерального права, принцип
охорони прав і свобод громадян.

Творці Конституції відчували неприязнь до монархічної форми правління,
яка асоціювалася в них із британським колоніальним гнітом і тиранією у
тому змісті, який вкладала в це слово американська суспільна думка
післяреволюційної доби. Однак, ідеї народовладдя теж були їм чужі.
„Батьки-засновники” Конституції явно не ототожнювали поняття
„республіка” і „демократія”. Вони вважали, що керувати державою можуть
лишень освічені люди, власники, які добилися високого становища в
суспільстві своєю працею, а не в силу аристократичного походження. Як
переконують А. Мішин та Е. Язьков, під республіканською формою правління
засновники Конституції розуміли вибірну відповідальну владу, що
змінювалася в установлені строки. При цьому вони були єдинодушні у
переконанні, що маси не повинні приймати безпосередньої участі у
державних справах. Маси могли приймати деяку обмежену участь у виборах
уряду, але можливості впливати на його діяльність вони фактично були
позбавлені. [ 22 ; с. 71 ] Якщо такий світогляд „батьків-засновників”
висвітлити мовою сучасної науки, то виявиться, що їх ідеалом була
елітарна республіка, при якій відносно широка виборність органів влади і
наявність формально проголошених прав і свобод зовсім не виключали, а
навпаки припускали розкол суспільства на тих, хто править і тих, ким
правлять.

Що стосується принципу федералізму, закріпленого у Конституції США, то
слід сказати, що федеративна форма державного устрою стала результатом
класового компромісу буржуазії і рабовласників, наляканих народними
виступами та конфедеративною нестабільністю. Необхідність сильної
централізованої державної машини була досить очевидною, оскільки тільки
з її допомогою пануючі класи сподівалися зміцнити своє становище і
приборкати народ. Творцям Конституції було зрозуміло, що при теперішній
системі влади вони довго не проіснують і якщо вони найближчим часом тим
чи іншим способом не зміцнять союз, то з’являться повстанці, які
віднімуть у них борозди правління. [ 31 ; с. 128 ]

Об’єднання тринадцяти штатів у державних рамках більш досконалого союзу
– акт великого значення. Це була перша у світовій історії буржуазна
федерація. Її демократизм проявлявся хоча б в тому, що за штатами були
збережені досить широкі права. Творці Конституції намагалися забезпечити
одночасно цілісність та ефективність держави. Федеральному урядові
країни з самого початку делеговані найважливіші внутрішні і зовнішні
політичні повноваження. Тому при наявності усіх рис федерального
механізму американська буржуазна держава була єдина і цілісна.

Конституція 1787 року встановила систему дуалістичного федералізму, в
основу якого покладено відносно жорсткий розподіл компетенції держави і
штатів, що її утворюють. Розділ 8 статті 1 містить перелік предметів
правового регулювання, що складають виключну компетенцію центральної
федеральної влади. Усі ж інші повноваження, що не згадані в цьому
переліку, можуть відноситися до компетенції штатів.

Конституція прямо чи опосередковано припускає ще чотири положення, які
доповнюють вищенаведену схему. По-перше, існує сфера повноважень, які
співпадають. Питання, що до неї належать, входять як до компетенції
об’єднання штатів, так і окремих штатів. По-друге, Конституція містить
приписи, які забороняють певні дії як об’єднанню в цілому, так і штатам,
зокрема. По-третє, Конституція забороняє об’єднанню здійснювати певні,
визначені, перелічені в її тексті дії. По-четверте, штатам у свою чергу
забороняється вступати у союзи, укладати міжнародні договори, випускати
гроші, утримувати армію у мирний час, порушувати федеральну Конституцію
чи не виконувати федеральні закони.

Федеральна форма державного устрою наклала свій відбиток на всі,
включаючи і позаконституційні, інститути американської політико-правової
системи. У ході розвитку Сполучених Штатів Америки у системі
американського федералізму нерідко виникали кризові ситуації. Іманентні
буржуазному федералізму внутрішні протиріччя властиві американській
федерації і в наш час. Централізму протистоять певні відцентрові сили,
але в цілому розвиток американської держави характеризується розширенням
влади федерального уряду.

Розробники американської Конституції втілили також у ній принцип
суспільного договору. Однак його ідеї, висвітлені європейськими
просвітниками, вони підлаштували до американських умов. На думку
„батьків-засновників” державне правління ґрунтується на договорі народу
з владою. Остання, відповідно до цього договору, повинна забезпечувати
належне здійснення природних прав народу, а той, у свою чергу, –
проявляти відданість і покору по відношенню до влади. Автори
Конституції, як бачимо, слідували заповідям Декларації незалежності,
хоча проголошене нею ж право народу на повалення неугодного йому уряду
було, тим не менше, ними забуте.

Принцип верховенства федерального права – Конституції, законів і
договорів Сполучених Штатів Америки – по відношенню до правових постанов
окремих штатів, для делегатів конвенту було аксіомою. Розуміючи, що без
конституційного закріплення ідеї верховенства федерального права міцного
об’єднання не створити, вони внесли у Конституцію положення, яке
вважається наріжним каменем американського федералізму. Згідно з цим
положенням Конституція і закони Сполучених Штатів є верховним правом
країни, якого повинні дотримуватися у всіх штатах, незважаючи на те, що
право штатів може суперечити їм. Це положення основного закону не тільки
закріпило пріоритет федерального права, але і стало обґрунтуванням
конституційного нагляду, що здійснювався Верховним судом США. [ 3 ; с.
342 ]

„Батьки-засновники” намагалися надати Конституції особливу стійкість,
прагнули запобігти такому явищу як часта зміна статей Основного закону.
Тому, щоб надати Конституції певної жорсткості, у неї була включена
відповідна стаття, згідно з якою, якщо дві третини членів Конгресу
будуть вважати за необхідне, то Конгрес може пропонувати поправки до
діючої Конституції, однак, ці поправки будуть мати юридичну силу тільки
після їх ратифікації зборами трьох чвертей штатів. Знаючи, як було важко
добитися ратифікації Конституції, стає очевидним, що її автори доклали
зусиль для того, щоб текст їхнього творіння якомога довше був
убезпечений від будь-яких змін. Таким чином, закріплений складний,
відмінний від звичайної законодавчої процедури, порядок прийняття
поправок до Конституції. „Батьки-засновники” хотіли, щоб прийнятий ними
Основний закон був міцною структурою, що не піддається впливам
кон’юнктурних політичних ситуацій. Це зовсім не означало, що вони
оберігали свою розробку від яких-небудь змін, необхідність в яких
повинна була б виникнути. Однак, вони подбали про те, щоб встановити
процедуру, яка оберігала від випадковостей.

Жорсткість американської Конституції була абсолютно новою якістю
буржуазного конституціоналізму, що розвивався. Наділяючи Основний закон
жорсткістю, батьки-засновники не підозрювали, що ця якість у наступні
роки стане взірцем практично для всіх писаних буржуазних конституцій.
Ідея особливого порядку зміни писаної конституції, її жорсткості
порівняно із звичайними законодавчими актами, виникла на американському
ґрунті і була виключно американською за своїм походженням. У період між
прийняттям Декларації незалежності і скликанням конституційного конвенту
у конституціях восьми штатів були включені статті про порядок прийняття
поправок. Таке положення містилося і в Статтях Конфедерації. Тому така
теза у змісті Конституції США спиралася на досить солідний історичний
досвід, засновники лишень узагальнили його. Необхідність особливого
порядку зміни Конституції виводилася із теорії народного суверенітету,
яка була на той час досить популярна серед американців. Згідно з цією
теорією, тільки народ володів установчою владою і тільки він міг
змінювати і ревізувати Основний закон, який він прийняв. Із цього
робиться висновок, що Конституція як плід установчої влади народу,
повинна змінюватися і доповнюватися в порядку, відмінному від того, у
відповідності з яким приймаються закони. Однак, це теоретичне посилання
насправді приховувало бажання правлячих класів стабілізувати Основний
закон буржуазної республіки і увіковічнити закріплений ними державний
устрій.

Щодо принципу розподілу влади – одного з найстаріших політико-правових
принципів, то він був запозичений американськими колоністами у
англійців, а згодом збагачений як французькою політичною думкою, так і
американським досвідом. Відомий американський дослідник Г. Аптекер з
цього приводу зауважує, що як в конституціях окремих штатів, так і в
Статтях Конфедерації, а пізніше і в Конституції Сполучених Штатів
Америки, був втілений ряд великих принципів, ціль яких зводилася до
того, щоб гарантувати значну степінь народного суверенітету і не
допустити росту тиранії. Серед них чи не найбільша увага приділяється
принципу розподілу влади. Розподіл законодавчої, виконавчої і судової
сфер державного управління перешкоджає зосередженню влади і тим самим не
допускає росту тиранії. [ 1 ; с. 166 ]

Принцип розподілу влади з моменту появи на американському ґрунті пройшов
довгий і складний шлях розвитку. Спочатку, в колоніальний період, це був
політичний принцип, який фактично став лозунгом у боротьбі проти
британського колоніального гніту. Після проголошення незалежності він
набуває рис конституційного принципу і знаходить своє практичне втілення
в основних законах тринадцяти незалежних штатів. Розробники Конституції
поклали в основу організації, компетенції і взаємодії вищих органів
державної влади – конгресу, президента і Верховного суду – свій власний,
американський, варіант розподілу влади, трансформований потім у систему
стримувань і противаг. Слід особливо підкреслити, що вони ніколи не
думали про створення трьох повністю незалежних одна від одної влад,
тобто про створення певного практично нездійсненного троєвладдя.
„Батьки-засновники” знали, що влада єдина, і знали кому вона належить.
Вони створили механізм, що складався із трьох зв’язаних системними
відношеннями органів, які вважалися відповідно носіями законодавчої,
виконавчої і судової влади, при цьому неодноразово висловлювалася думка,
що саме дерево влади єдине. Як американська Конституція, так й
інституціоналізована нею на базі принципу розподілу влади система
стримувань і противаг виражали дійсне співвідношення сил у класовій
боротьбі. [ 8 ; с. 41 ]

Творці Конституції були глибоко переконані в тому, що для надійної
охорони суспільства від можливої тиранії єдина федеральна влада повинна
бути розділена між трьома її гілками. Горизонтальний розподіл
повноважень доповнювався вертикальним – між федеральним урядом і
органами влади у штатах на місцях.

Всі три види влади у американській системі мають різні джерела
формування. Носій законодавчої влади – Конгрес – складається із двох
палат: палата представників обирається населенням, тобто виборчим
корпусом, сенат – легіслатурами штатів. Носій виконавчої влади –
президент обирається шляхом опосередкованих виборів – колегією
вибірників, які у свою чергу обираються населенням. Носій судової влади
– Верховний суд, формується спільно президентом і сенатом. Органи
державної влади, за Конституцією, мають різні строки повноважень. Палата
представників обирається строком на два роки, Сенат кожні два роки
обновлюється на одну третину, президент обирається на чотири роки, а
члени Верховного суду та інші федеральні судді займають свої посади доки
ведуть себе бездоганно, тобто – довічно.

Автори системи стримувань і противаг створили механізм, в рамках якого
кожна із гілок влади мала б можливість стримувати і нейтралізувати
узурпаторські посягання іншої. Конгрес має право відхиляти законопроекти
президента, що вносяться ним через свої креатури в палатах. Сенат може
відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану президентом на вищу посаду
в державному апараті і відкидати укладений президентом міжнародний
договір. Конгрес може притягнути президента до відповідальності у
порядку імпічменту і у випадку визнання його Сенатом винним,
відсторонити від посади. Важливим конституційним засобом впливу
Президента на Конгрес є відкладне вето. Якщо президент мотивованим
посланням відмовляє в утвердженні законопроекту чи резолюції, схвалених
обома палатами Конгресу, то заперечення глави держави можуть бути
подоланими тільки у випадку повторного схвалення опротестованих законів
кваліфікованою більшістю у дві третини голосів обома палатами. Верховний
суд як вищий орган конституційного нагляду має право нівелювати як
закони Конгресу, так і нормативні акти глави виконавчої влади.

Система стримувань і противаг повинна була забезпечити стабільність
державних і правових інститутів, безперервність функціонування самої
державної влади, яка знаходилася в руках майнових класів. Конституційний
механізм системи стримувань і противаг у наступні століття був вагомим
чином доповнений і навіть змінений в процесі реального здійснення
державної влади. У нього були інтегровані численні інститути і
настанови, які або взагалі не існували до прийняття Конституції, або
перебували у зародковому становищі і з певних причин були ігноровані
творцями Основного закону США.

Щодо реалізації принципу обмеженого правління, то ця ідея втілилася у
тих положеннях Конституції, які встановлювали компетенцію федерації і
органів влади штатів. Так, влада конгресу, в принципі, обмежена
переліком його законодавчих повноважень у статті 1. Чіткий перелік
повноважень президента викладений у статті 2. Юрисдикція федеральних
судів обмежена колом справ і спорів, окреслених в статті 3. Всі не
перелічені в Основному законі повноваження і права згідно із поправкою X
до Конституції, зберігаються за штатами або за народом (див. Додаток 1).

Недовіра до сильної влади, яка лежала в основі ідеї
обмеженого

правління підкріплювалася буржуазним індивідуалізмом,
приватновласницьким світоглядом і історично породжена ненавистю
американців до влади британської корони. [ 47 ; с. 128 ]

Принцип бікамералізму полягав у затвердженні двопалатної структури
загальнонаціонального представницького органу – Конгресу. Внесення цього
принципу у текст Конституції не було випадковим, адже він був
передбачений політичним досвідом колоніального і революційного періодів.
Більшість колоній також мали двопалатні легіслатури. Однопалатними були
континентальний і Конфедеративний конгреси, недовга діяльність яких
продемонструвала їх слабкість. Після проголошення незалежності всі
штати, окрім Пенсільванії та Джорджії, мали двопалатні легіслатури.

Величезний вплив на політичні міркування творців Конституції мала
англійська державність. Створюючи конгрес, учасники філадельфійського
конвенту мали перед собою британську парламентську модель – палату
громад і палату лордів. При цьому, немалу роль при виборі бікамеральної
структури зіграло прагнення не допустити широкі маси американців до
управління країною. Делегати остерігалися, що Палата представників може
не тільки виявитися доступною для низів, але і повністю потрапити під її
вплив. Саме тому вони вважали необхідним ввести у конгрес
аристократичний елемент, який служив би „стримуванням і противагою” для
можливих надмірно демократичних намірів нижньої палати.

Язьков Є. Ф. та Мішин А. А. підкреслювали, що призначення Сенату
полягало в тому, щоб стримувати гарячковість і необачність народних
представників у нижній палаті, і цим способом уберегти уряд від впливу
народних пристрастей та можливих змін суспільної думки. За глибоким
переконанням „батьків-засновників” сенат на відміну від палати
представників, повинен був стати органом, який не піддавався тиску
виборців. [ 22 ; с. 73 ] Також введення бікамералізму значною мірою
обумовлено федеративною формою державного устрою, що припускала
створення органу, який представляв би не тільки націю в цілому, але й
інтереси окремих членів союзу.

Захист свободи і власності – наступний принцип, який закріплений у
змісті Конституції США. Делегати конвенту вірили в те, що права на
життя, свободу, власність – найважливіші природні права, без яких люди
не мали б можливості забезпечити собі повноцінне існування, що всі люди
створені рівними і в рівній степні наділені природними невідчужуваними
правами. Однак, ця віра, виражена у сакраментальних формулах Декларації
незалежності, не завадила їм мовчки погодитися з рабством і фактичною
нерівністю, що існували в американських штатах. За їхнім уявленням
майнова нерівність – природній прояв багатоманітності людського роду,
оскільки люди не можуть бути однаковими за розумом, талантами,
здібностями.

Охорона прав і свобод громадян – одна з найважливіших ідей, що вплинули
на становище і розвиток американського буржуазного конституціоналізму.
Вона була тою чи іншою мірою реалізована у ході розробки і прийняття
конституцій окремих штатів, а потім уже у процесі створення федеральної
Конституції. Хоча у багатьох працях американських ідеологів та їх
європейських попередників говорилося головним чином про права і свободи
людини, а не громадянина, фактично в американських умовах того часу мова
могла йти тільки про громадянські, а не загальнолюдські права і свободи.
Слід зауважити, що в час конституційного оформлення американської
державності знак рівності між поняттями „людина” і „громадянин” не
ставилися, з категорії громадян в першу чергу виключалися раби, хоча
вони і визнавалися людьми. Але і самі громадяни поділялися на
повноправних (білі чоловіки-власники) і неповноправних.

Відомо, що в тексті Конституції, прийнятому філадельфійським конвентом і
представленому на схвалення штатам, не містилося спеціального розділу,
присвяченого правам і свободам громадян. Питання про інкорпорацію білля
про права в текст Конституції багато разів обговорювалося в самому
конвенті і за його стінами. Однак делегати погодилися із думкою Дж.
Вільсона і А. Гамільтона, які вважали, що спеціальний білль про права не
потрібен, оскільки Конституція сама по собі являється біллем про права.
[ 42 ; с. 66 ]

Положення основного тексту Конституції, в яких закріплено права і
свободи громадян хоча і не задовільняли багатьох американців, але
виглядали досить вражаючими для європейців тої епохи. Так, у розділі 9
статті І говориться про те, що дія привілегії habeas corpus не повинна
призупинятися, якщо того не потребують громадська безпека у випадках
повстання або вторгнення. Той же розділ забороняє прийняття біллів про
немилість та законів із зворотною силою. Важливим для захисту громадян
від судового свавілля влади був припис, що містився у статті ІІІ
Конституції. Згідно з ним, справи про всі злочини, за виключенням тих,
які переслідуються у порядку імпічменту, підлягають розгляду судом
присяжних. Особливе значення для того часу мали приписи, в яких
містилися не тільки чіткі визначення державної зради, але і
встановлювалися ключові принципи розгляду судом відповідних справ.
Спеціально зазначалося, що засудження за державну зраду не тягне за
собою поразки у правах нащадків або конфіскації майна, інакше як при
житті засудженої особи. В цій гарантії відобразилося не прийняття
англійської судової практики, коли переслідувалася не тільки сама особа,
засуджена за державну зраду, але і її нащадки.

Заборона на релігійну дискримінацію при зайнятті посад у федеральному
державному апараті, що містилася у статті VI, являла несумнівно
прогресивну і демократичну в умовах тогочасної релігійної нетерпимості
ідею. Цей припис надав Основному закону Сполучених Штатів Америки
характер світського документу. [ 42 ; с. 72 ]

Звичайно, перелік прав, закріплених у цій Конституції був не повним і
відображав далеко не всі прагнення громадян щодо утвердження власних
свобод, тому це породжувало хвилю протесту. Вимоги про внесення в
Конституцію білля про права, висунуті в період її ратифікації, були
настільки наполегливі, що вже перший конгрес затвердив десять поправок,
які у грудні 1791 року були схвалені штатами і вступили в силу (див.
Додаток 1).

Таким чином, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року закріпила
передові на той час принципи, які були сповнені прогресивності і
демократизму. Ці принципи покликані були надати Конституції стійкості і
забезпечити її тривале існування. Вражає навіть той фактор, що творці
Основного закону зуміли внести в його зміст певні положення щодо прав
громадян, які, звичайно, не були повноцінними без ратифікованого пізніше
Білля про права, однак були провісником демократії.

Розділ 3. Характеристика окремих положень Конституції США

3.1 Законодавча влада

Ратифікована Конституція Сполучених Штатів Америки основним чином
просякнута ідеєю її розробників створити сильну і дієву систему влади.
Автори Конституції утвердили у її змісті принцип розподілу влади на
законодавчу, виконавчу та судову. Ця ідея і прагнення її втілити були
зумовлені тим, що прийняті у 1781 році і діючі до того часу „Статті
Конфедерації” зафіксували створення тільки законодавчого органу –
Континентального конгресу. Що стосується виконавчого органу, то він
виступав у якості філіалу законодавчого: конгрес міг створювати
різноманітні комітети, які б наглядали за втіленням у життя рішень, що
приймалися. Виконавча влада була розпорошена, тому що конгрес відмовився
призначити як голову виконавчої влади, так і що-небудь схоже на
виконавчу раду.

Гострій критиці піддавалася і сама організація континентального
конгресу. Цей законодавчий орган складався із однієї палати, її депутати
щорічно змінювалися легіслатурами штатів і могли бути у будь-який момент
відкликаними. Члени Континентального конгресу сприймали себе часто як
посланців суверенних штатів-республік, зобов’язаних неухильно втілювати
в життя їх волю, а інколи здавалося, що уряди штатів взагалі забували
про існування конгресу. Та й повноваження, якими був наділений
Континентальний конгрес не давали підстав вважати його хоч певною мірою
ефективним органом. Адже конгрес був позбавлений права вводити як прямі,
так і побічні податки, що перетворювало його у владу без гаманця і
боржника законодавчих органів штатів. Конгрес був наділений правом
арбітражу всеможливих спорів між штатами, але не володів засобами
примусу до виконання своїх рішень. У всіх випадках він повинен був
розраховувати на добру волю урядів штатів.

Усі ці фактори і зумовили прагнення розробників Конституції США, перш за
все, сформувати дієву центральну законодавчу владу і наділити її
відповідними повноваженнями. Уже у першій статті першого розділу
міститься положення: „Вся законодавча влада, що надається Конституцією,
належить Конгресу Сполучених Штатів, який має
складатися із Сенату і Палати Представників”. [ 50 ; с.2 ]

Таким положенням „батьки-засновники” Конституції закріпили розподіл
законодавчої влади, на зразок англійського парламенту, на дві палати.
Завдяки цьому досягався баланс всередині центральної законодавчої
асамблеї, якому відводилася важлива роль. Як зазначає Шпотов Б. М.,
багато представників буржуазної державно-правової думки того часу
вважали існування єдиної, і як наслідок, необмеженої в своїх діях
палати, грубою політичною помилкою. Вони вважали, що єдина палата здатна
узурпувати владу, а при достатньо широкому виборчому праві – виявитися
під контролем більшості і стати провідником анархії. Цю точку зору
підтримувала переважна більшість американських політичних лідерів. [ 47
; с. 121 ]

При обговоренні схеми законодавчої гілки влади, учасники
філадельфійського конвенту вернулися до схеми „змішаного правління”,
популярної в Америці колоніальної пори, але відкинутої у революційний
період. Ця схема була пристосована до американських реалій. На відміну
від Англії, де палати лордів і громад були призначені для роздільного
представництва аристократії і народу, Сенат і Палата представників у
Конгресі США повинні були відображати інтереси власне багатої меншості і
електорату в цілому. Правда, у ході дискусії про Сенат США учасники
конвенту розділились на дві групи: одну з них хвилювала виключно
соціальна функція Сенату, іншу ( представників малих штатів ) турбувала
проблема перетворення Сенату у засіб, здатний протистояти утвердженню
панування в союзі великих штатів. У результаті компромісу, схема
організації Сенату, схвалена конвентом, відобразила прагнення обох груп,
вона забезпечила надійний захист інтересів власності і в той же час
втілила принцип рівного представництва штатів.

У Конституції було записано, що Сенат Сполучених Штатів має складатися з
двох сенаторів від кожного штату, обраних законодавчими органами штату.
Кожному сенатору належить один голос. При цьому, сенатором міг обиратися
той, хто досягнув віку тридцяти років і був дев’ять років громадянином
Сполучених Штатів, а також той, хто на час обрання мешкає в тому штаті,
де його обиратимуть.

З точки зору творців федеральної Конституції, більшість верхніх палат
легіслатур штатів не могли стати взірцем для Сенату США. Учасники
конвенту виявили чіткий намір подолати властиві багатьом конституціям
штатів огріхи у визначенні чисельності і прерогатив верхньої палати,
цензових кваліфікацій для сенаторів і терміну їх повноважень. Довгий
строк повноважень сенаторів, як і малочисельність верхньої палати
розглядалися в якості важливих умов прихильності до стабільного
соціально-політичного курсу. Введений федеральною Конституцією
шестирічний строк повноважень сенаторів США виявився у два-три рази
довший строку повноважень більшості верхніх палат штатів. Надавши
кожному штату два місця в Сенаті, автори Конституції обмежили
чисельність останнього двадцятьма шістьма депутатами (в той час
налічувалося тринадцять штатів). У результаті національний Сенат
виявився за чисельністю меншим від деяких верхніх палат окремих штатів.
Обрання Сенату США легіслатурами штатів означало, по суті, відмову
пересічним виборцям у праві створення верхньої палати.

Поряд із шестирічним терміном повноважень Сенату, Конституція закріпила
і інше положення, яке полягало в тому, що коли сенатори зберуться після
перших виборів, вони мають негайно поділитися на три рівні групи.
Сенатори першої групи повинні були залишатися на своїх місцях протягом
двох років, сенатори другої групи протягом чотирьох років, і сенатори
третьої – протягом шести років. Тобто, розробники Конституції затвердили
переобрання однієї третини сенаторів кожні два роки. Головою Сенату мав
бути Віце-президент Сполучених Штатів. При цьому, він був наділений
правом голосу тільки у тих випадках, коли голоси присутніх сенаторів
поділяються навпіл.

Що стосується Палати Представників, то автори федеральної Конституції
переглянули з помірковано-консервативних позицій модель нижньої палати,
що утвердилася у штатах. Нижні законодавчі палати штатів піддавалися на
конвенті у Філадельфії найбільшій критиці. Однією із причин надмірного
демократизму нижніх палат критики вбачали в їх частих перевиборах і
багаточисельності. [ 37 ; с. 32 ] У питанні чисельності Палати
представників автори Конституції США явно наслідували англійський
взірець, встановивши норму представництва один депутат від тридцяти
тисяч жителів, що приблизно повторювала норму представництва в нижній
палаті британського парламенту. В результаті Палата представників
Конгресу Сполучених Штатів Америки в момент прийняття Конституції
повинна була налічувати 65 депутатів, у той час, як у нижній палаті
легіслатури Массачусетса у той період засідало понад триста чоловік.

У Конституції зазначалося, що Палата представників має складатися з
членів, яких кожних два роки обиратиме населення окремих штатів.
Представники, які обиралися у нижню палату Конгресу, як і сенатори,
повинні були відповідати певним вимогам. Це, перш за все, досягнення
двадцятип’ятирічного віку, перебування у громадянстві Сполучених Штатів
більше семи років, а також проживання у тому штаті, де його обирають.
Здійснюючи порівняння цензів, яким повинні були відповідати представники
і сенатори, спостерігаємо, що для останніх на відміну від перших,
збільшений на п’ять років віковий ценз, і на два роки – період
перебування у громадянстві Сполучених Штатів Америки. Вже з цього видно,
що за задумом авторів Конституції, Сенат повинен був перебувати у
привілейованому становищі, у нього важче було потрапити, його члени
обиралися на довший термін.

Призначення Сенату федералісти вбачали в приборканні несподіваних і
сильних пристрастей, яким піддаються законодавчі асамблеї і лідери
фракцій. Сенат повинен підтримувати у країні одночасно стабільність і
свободу. При нестійкому правлінні закони втрачають зміст і своє
призначення. Якщо вони надто численні, позбавлені міжусобної єдності і
безперервно змінюються, то мало користі від того, що їх приймають
обранці народу. Тому Сенат і повинен відрізнятися від Палати
представників меншою кількістю членів і більш довгим

терміном їх перебування на посаді. [ 4 ; с. 176 ]

Такі тези щодо Сенату, які закріплені в Конституції США, по суті, є
компромісом, адже Медісон на конвенті зазначав, що Сенат покликаний
захищати багату меншість від більшості, тому йому слід залишатися при
владі якомога довше. Гамільтон же взагалі пропонував встановити для
сенаторів і президента довічний термін перебування при владі. Майже всі
автори Конституції прагнули не просто відділити Сенат від Палати
представників, але і зробити його бар’єром на шляху демократії.

Вагомим фактором в організації діяльності законодавчого органу є те, що
розробники Конституції на відміну від Статей Конфедерації, наділили його
значними повноваженнями, як наслідок, із влади без гаманця Конгрес
перетворився у сильний та дієвий орган, який приймав закони, обов’язкові
для всіх штатів, і володів засобами забезпечення неухильного їх
дотримання.

Постає цікаве запитання, якими ж такими повноваженнями наділили Конгрес,
що він перетворився із органу, що не був здатний впливати на окремі
штати, у сильний централізований орган, який поширював свою волю на усю
державу. Перш за все, це встановлювати і стягувати податки, мита, збори
та акцизні збори. „Статті Конфедерації” не закріпили за континентальним
конгресом таких повноважень і тому він був позбавлений власної
фінансової інфраструктури. Це значною мірою породжувало залежність
Конгресу від штатів. Отримавши такі повноваження, новостворений
законодавчий орган почав перетворюватися із вічного боржника у
самодостатню структуру і, навіть, почасти кредитора. Про важливість
такої функції свідчить і той фактор, що автори Конституції у
відповідному розділі розмістили її під пунктом один.

Всі законопроекти щодо податків мала подавати Палата представників,
проте Сенат міг пропонувати зміни в податкових законопроектах, як і в
інших, або погоджуватися на них у тому вигляді, в якому їх подала Палата
представників. Кожен законопроект, ухвалений Палатою представників і
Сенатом, щоб стати законом, повинен бути переданий на підпис
Президентові Сполучених Штатів.

Не менше значення мали також повноваження щодо карбування монети,
регулювання її вартості і вартості чужоземної валюти. На той час
економіка країни почала занепадати і переживати тяжку кризу, окремі
штати, щоб полегшити життя фермерів-боржників почали самовільно
випускати паперові гроші, що ще більше ускладнювало ситуацію. Її
необхідно було врегулювати таким чином, щоб емісія грошей проводилася
виключно централізовано, щоб вартість грошей усюди була однаковою. Тому
на філадельфійському конвенті і було прийняте рішення щодо таких
повноважень. Щоб запобігти практиці продовження випуску грошей окремими
штатами, конгрес мав право встановлювати покарання за фальшування
державних цінних паперів і грошей, які перебували в обігу у Сполучених
Штатах.

Як стверджують Невінс А. та Коммандер Г., у віданні Конгресу перебували
і питання, що стосувалися взаємовідносин із індіанськими племенами,
міжнародних відносин, регулювання торгівлі з іншими державами та між
окремими штатами, питання щодо оголошення війни. Ці повноваження
дозволяли Конгресу зберегти цілісність нової незалежної держави,
убезпечити її від спекуляцій іноземних держав на протиріччях між
штатами. Регулювання торгівлі дозволяло наповнити продовольчий і
промисловий ринок країни, забезпечити її необхідними товарами і,
найголовніше, уникнути економічних конфронтацій між окремими штатами. [
31 ; с.133 ]

Для забезпечення цілісності, неподільності, недоторканності кордонів і
території держави, Конгрес мав право набирати та утримувати військо,
споряджати флот, дбати про скликання народної міліції, яка мала б
забезпечувати виконання законів союзу, поборювати повстання і відбивати
напади, озброювати та вишколяти народну міліцію, а також керувати тими
її частинами, що можуть використовуватися на службі Сполученим Штатам,
зберігаючи за відповідними штатами право призначати офіцерів і
керівників для вишколу міліції, згідно з правилами дисципліни, що їх
встановлює сам Конгрес. До повноважень у галузі військової сфери
належали також такі, як право встановлювати правила командування
наземним і морським військом, видавати каперські свідоцтва і
встановлювати правила щодо військової здобичі на суходолі і на морі. Як
бачимо, розробники Конституції США надали неабияке значення забезпеченню
безпеки країни як від зовнішніх, так і від внутрішніх посягань,
приділяючи увагу найдрібнішим деталям.

Щодо інших повноважень, якими був наділений Конгрес, то до них слід
віднести, зокрема, можливість встановлювати єдині правила натуралізації
та єдині закони про банкрутство на всій території США, брати позики від
імені Сполучених Штатів, створювати поштові відомства і встановлювати
поштові сполучення, сприяти розвитку науки та мистецтв, створювати суди,
підпорядковані Верховному суду, визначати покарання, карати за піратство
і злочини, скоєні у відкритому морі, а також за порушення норм
міжнародного права, і чи не найголовніша функція – видавати усі закони,
необхідні для здійснення перелічених та інших повноважень, наданих
Конституцією уряду Сполучених Штатів, будь-якому з його міністерств чи
урядовців. Поряд із повноваженнями на Конгрес США були покладені і певні
зобов’язання, як, наприклад, виплата грошей зі скарбниці виключно на
підставі законних асигнувань, та періодичне оприлюднення звіту про
надходження і витрачання усіх державних коштів.

Не забули творці Конституції подбати і про, так би мовити, соціальні та
політичні права сенаторів і представників – членів обох палат Конгресу.
Так, пункт 1 розділу 6 статті 1 говорить: „Сенатори і представники за
свою службу мають одержувати винагороду, встановлену законом і
сплачувану скарбницею Сполучених Штатах Америки. В усіх випадках, окрім
державної зради, скоєння тяжкого кримінального злочину і порушення
громадського спокою, сенатори і представники мають право недоторканості
особи під час перебування на сесіях, а також по дорозі туди і назад; за
все сказане ними у промовах і дебатах у своїх палатах, ніхто не має
права допитувати їх деінде”. [ 50 ; с. 4 ]

Щодо сенаторів і представників встановлювалися і певні обмеження. Жоден
з них протягом часу, на який його обрано, не має права обіймати в
державному апараті Сполучених Штатів будь-якої іншої посади, що буде
створена. Той, хто обіймає будь-яку посаду в державному апараті США, не
може бути членом жодної палати, доки він обіймає цю посаду. Це зумовлено
тим, щоб запобігти зловживанням членів Конгресу своїм посадовим
становищем і уникнути перебування однієї особи на кількох посадах
відразу.

Отже, автори Конституції намагались створити сильний центральний
законодавчий орган, який б не залежав від окремих штатів, а навпаки, був
здатний впливати на них. Щоб запобігти можливій надмірній демократизації
Конгресу, вони передбачили таку його структуру, яка б містила дві палати
– Сенат і Палату представників. Конгрес наділили повноваженнями у
різноманітних сферах життя держави: зовнішньо і внутрішньо політичній,
економічній, військовій, фінансовій, податковій, культурно-мистецькій,
тощо. Внаслідок цього новостворений законодавчий орган став здатним
впроваджувати у життя свою політику, свої рішення будучи певним у їх
обов’язковому дотриманні.

3.2 Виконавча влада

При обговоренні організації виконавчої влади, головним лейтмотивом на
конвенті виявися протест проти применшення її ролі, що знайшло
відображення у конституціях штатів. І це не дивно, адже важливу роль у
захисті інтересів правлячої верхівки автори федеральної Конституції
відводили саме сильній і незалежній виконавчій владі. На конвенті у
Філадельфії Медісон наголошував, що головна небезпека тенденції
державного розвитку Сполучених Штатів Америки у поглиненні всієї влади
законодавчим органом, узурпація влади законодавчими органами виступає як
закономірність у республіканських устроях і саме в республіках
законодавчі асамблеї становлять головну небезпеку для свободи. Ціль
федеративної Конституції, як вважали її автори-розробники, полягала в
тому, щоб перекроїти існуючу систему розподілу влади, перерозподіливши
державні прерогативи на користь виконавчого органу.

Особливе місце у міркуваннях „батьків” Конституції займала концепція
єдиної і неподільної виконавчої влади, запозичена у французького
мислителя Ш. Монтеск’є. Формула єдиної і
неподільної виконавчої влади означала, по-перше, наділення такою у
повному обсязі одну особу, а, по-друге, усунення законодавчого органу
від контролю над апаратом виконавчої влади і надання виключного права
формування і керівництва цим апаратом Президенту Сполучених Штатів
Америки.

Як стверджує Согрін В. В., вигоду та користь від максимальної
концентрації і централізації виконавчої влади, автори американської
Конституції вбачали в швидкому і ефективному втіленні рішень у життя.
Підтримка миру між класами на величезній території Сполучених Штатів
Америки, як і керівництво такою державою в цілому, захист її від
зовнішніх ворогів, було б можливим лише за умови прийняття швидких
рішень і енергійного їх здійснення однією сильною рукою –
президентською. [ 39 ; c. 54]

Більшість учасників конвенту і справді вважали, що розподіл виконавчої

влади між двома, трьома чи ще більшою кількістю осіб, був би згубним для
держави. Деякі з інших учасників підтримували думку, що єдина і
неподільна виконавча влада повинна бути одягнена в монархічний одяг і,
що республіка взагалі не може встояти на великій території. Ця ідея,
щоправда, не отримала підтримки більшості делегатів, які схилялись до
наділення виконавчою владою президента Сполучених Штатів.

Найбільш складним завданням при організації виконавчої влади стало
створення відповідної системи виборів, при чому такої системи, яка б не
ставила Президента у залежність від законодавчої влади. Тому творці
Конституції категорично відмовилися від положення, згідно з яким
президент обирався б конгресом, адже це порушило б рівновагу влади. Але
і прямі вибори президента на той час здавалися нездійсненними, цьому
„сприяли” величезна територія країни та погані засоби зв’язку. Однак,
делегати філадельфійського конвенту не розгубилися, а навпаки, проявили
в черговий раз інтелектуальність та винахідливість: для виборів
президента країни вони вигадали систему вибірників.

У прийнятій Конституції США 1787 року майже третина тексту, присвяченого
Президенту, який уособлював всю повноту виконавчої влади, містила саме
утвердження процедури і порядку виборів глави держави. І це не дивно,
адже автори Конституції розробляли принципово новий підхід до системи
виборів Президента Сполучених Штатів, пристосований саме до їхньої,
великої за територією країни, який не мав аналогів у жодній з країн
світу.

Згідно з Конституцією, Президентом Сполучених Штатів ставала особа, яка
отримала найбільшу кількість голосів і ця кількість повинна перевищувати
половину голосів всього числа вибірників. Якщо ніхто із кандидатів не
отримає абсолютної більшості голосів вибірників, президент обирається
палатою представників. Але у випадку не обрання його й таким способом,
функції президента приймає на себе віце-президент, який отримав
більшість голосів вибірників. Якщо ж останні не віддадуть перевагу
жодному із кандидатів, то питання про обрання президента вирішується у
палаті представників, члени якої голосують за одного з трьох кандидатів,
які отримали більшість голосів вибірників. Обраний президент займає свою
посаду на протязі чотирьох років, так, як і обраний разом з ним на такий
же термін віце-президент.

Для особи, яка прагне балотуватися на посаду президента країни
Конституцією встановлені певні виборчі цензи. Так, Президентом США може
стати лише громадянин Сполучених Штатів, при чому за народженням, а не
такий, що був натуралізований. Він також повинен досягти 35-річного віку
і проживати у США не менше 14 років. Президент і віце-президент не
можуть бути жителями одного й того ж штату. Як стверджує Забігайло В.
К., за традицією, що зберігалася аж до обрання в 1960 році на пост
президента Дж. Кеннеді, цю посаду займали виключно особи, чиї предки
жили в Америці ще до проголошення Незалежності Сполучених Штатів. [ 21 ;
с. 37 ]

Президент, як сказано в Конституції, повинен забезпечувати точне
виконання законів. Саме задля цієї відповідальної функції він й очолює
виконавчу гілку влади – величезну організацію, що тепер налічує кілька
мільйонів працівників – і на додаток має ще важливі законодавчі та
юридичні повноваження. У світі знайдеться мало посад, які давали б одній
особі такі широкі повноваження, як посада Президента Сполучених Штатів
Америки. [ 8 ; с. 56 ]

Незважаючи на конституційне положення про те, що всі повноваження
законодавчої влади надаються Конгресу, президент відіграє вельми важливу
законодавчу роль, він може накласти вето на будь-який законопроект, що
схвалений Конгресом. Якщо тільки обидві палати двома третинами голосів
кожна, не скасують це вето, відхилений президентом законопроект так і не
стане законом. Багато з тих законів, що їх приймає Конгрес, породжуються
з ініціативи Президента. У своєму щорічному посланні, а також у
спеціальних зверненнях до Конгресу, президент може пропонувати такі
законопроекти, які йому видаються важливими. Якщо Конгрес припинить свої
засідання, так і не розглянувши пропозицій Президента, той має право
зібрати конгресменів на

спеціальну сесію.

У межах виконавчої гілки влади президент має широкі повноваження у
керуванні загальнонаціональними справами й діями федерального уряду.
Президент може видавати постанови, накази, інструкції, які іменуються
указами і є обов’язковими для виконання федеральними органами. Як голова
виконавчої влади, президент має право вимагати від керівників кожного
департаменту міркування з питань, що відносяться до його компетенції.

Як головнокомандувач збройних сил Сполучених Штатів, президент здійснює
керівництво армією флотом та народною міліцією. Президент може давати
відстрочку виконанню вироків, а також має право помилування за злочини
проти Сполучених Штатів, за виключенням засудження в порядку імпічменту.

Серед конституційних повноважень президента є право призначати на
ключові посади. Призначувані президентом федеральні судді, включаючи
членів Верховного суду, підлягають затвердженню в сенаті. Конституція
надала президенту право періодично представляти Конгресу відомості про
стан об’єднання. Останні містять програму дій виконавчої влади з тих
питань, які вимагають розгляду законодавчої влади.

Важливими повноваженнями володіє президент і в області зовнішньої
політики, зокрема, за порадою та згодою Сенату укладати міжнародні
договори, за умови їх схвалення двома третинами присутніх сенаторів.
Згідно із Конституцією США, президент серед федеральних урядовців несе
найбільшу відповідальність за розвиток зв’язків Сполучених Штатів з
іноземними державами. Президент призначає послів, посланників і консулів
та приймає іноземних послів, інших державних діячів. Президент також
користується правом заміщати всі вакансії, які відкриваються в період
між сесіями Сенату, надаючи посадові повноваження на термін до
закінчення його найближчої сесії.

Порівняно з Конгресом, повноваження президента можуть здаватися досить
скромними. Однак, насправді виконавча влада президента являється
основним важелем, що приводить в рух усю систему державних органів,
побудованих на принципі розподілу влади, тому президент здійснює
вирішальний вплив на всі сторони життя американського суспільства.[ 21;
с. 39]

Зосередження в руках президента реальних повноважень глави держави і
уряду зробили Сполучені Штати Америки республікою із президентською
формою правління. Однією з її важливих умов є обрання президента
населенням країни на основі складної процедури двоступеневих виборів і
формування уряду безпосередньо самим президентом без участі конгресу. В
силу цього президент не несе відповідальності перед конгресом, але і не
може його розпустити, як це має місце у взаємовідносинах глави уряду і
парламенту в буржуазних державах із парламентською формою правління. В
свою чергу, конгрес не може винести вотум недовіри президенту, таким
чином взаємовідносини між ними характеризуються певним ступенем
незалежності.

Пануюча роль президента у політичній системі Сполучених Штатів Америки
відповідає інтересам американської буржуазії, зацікавленої в тому, щоб
виконавча влада була спроможна ефективно втілювати в життя федеральні
закони, що забезпечують захист та безперешкодне функціонування
капіталістичної суспільно-політичної системи і заснованого на ній
буржуазного правопорядку. В той же час влада президента не має
всеохоплюючого характеру. Повноваження президента і конгресу, як
головних учасників законодавчого процесу, взаємно урівноважують один
одного, що має велике значення для підтримання відповідного балансу сил
у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою владою. Однак,
незважаючи на те, що президент і конгрес володіють низкою врівноважуючих
один одного конституційних повноважень, у реальній дійсності їм нерідко
буває складно контролювати один одного. [ 19 ; с. 16 ]

Так, наприклад, президент, будучи першою особою при визначенні і
втіленні в життя зовнішньої політики країни, може вести переговори про
укладення міжнародного договору, але не має можливості примусити сенат
дати згоду на його ратифікацію. Сенат може прийняти резолюцію, у якій
міститься рекомендація президенту укласти міжнародний договір, але він
не може примусити його зробити це. Президент може звернутися до Конгресу
із проханням про надання йому повноважень і фондів, необхідних для
реалізації певної програми, але він не в змозі примусити Конгрес
виділити їх, і навпаки, Конгрес має право наділити президента рядом
спеціальних повноважень і виділити йому фонди на визначені цілі, які він
не просив, але не може примусити виконавчу владу використати їх.

Незалежність президента від Конгресу посилюється тим фактом, що його
можна усунути з посади лишень в результаті складного процесу імпічменту.
Підставою для початку процедури імпічменту є державна зрада,
хабарництво, інші тяжкі злочини. Офіційне звинувачення проти президента
висувається більшістю Палати представників, а Сенат двома третинами
голосів приймає рішення про усунення президента з посади.

Отже, Президент Сполучених Штатів Америки, згідно Конституції 1787 року
– це глава виконавчої влади, якого наділили широким спектром
повноважень. Президент повинен був відігравати роль сильного гравця на
політичній арені держави, спроможного швидко та ефективно впроваджувати
в життя свої рішення. Він був незалежний від інших гілок влади, але і не
міг в повній мірі впливати на них.

3.3 Судова влада

Згідно із Конституцією 1787 року, судова влада Сполучених Штатів
належить Верховному Суду та нижчим судам, які створює Конгрес.

Відповідно до статті 3 розділу 2 пункту 1 „судова влада охоплює за
принципом законності і рівності усі справи, що виникають при
застосуванні цієї Конституції, законів Сполучених Штатів і міждержавних
договорів, як укладених раніше, так і тих, що Сполучені Штати укладуть в
майбутньому, усі справи стосовно послів, інших повноважних представників
і консулів, всі справи адміралтейства і морської юрисдикції, всі
суперечки однією із сторін яких є уряд Сполучених Штатів, усі суперечки
між двома чи кількома штатами, між штатом і громадянами іншого штату,
між громадянами різних штатів і громадянами одного штату у випадках,
коли вони заявляють вимоги на землю, надану іншими штатами, а також між
штатом та його громадянами і чужоземними державами, громадянами чи
підданими”. [ 50 ; с. 10 ]

Ще до прийняття Конституції існувала система судів окремих штатів. Серед
делегатів Конституційних зборів виникали розбіжності у поглядах на те,
чи потрібна федеральна судова система, а якщо так, чи може вона замінити
суди штатів. Згодом дійшли певного компромісу, а саме суди штатів
продовжували надалі існувати, а федеральний суд Конституція наділила
частковими повноваженнями. [ 8 ; с. 92 ]

Верховний суд складається із суддів, що призначаються президентом, за
порадою і згодою сенату. Такий порядок їх призначення свідчить про те,
що і цей вищий орган влади федерації утворюється з врахуванням принципу
розподілу влади в його американському варіанті, тобто на основі системи
стримувань і противаг. Ці принципи організації верховної судової влади
США повинні були, на думку „батьків-засновників” Конституції, служити
перешкодою для посягань і втручання зі сторони представницького органу,
тобто Конгресу. Однак, в подальшому, їх дія поширилася на виконавчу
владу, взаємовідносини президента і конгресу, а також на союзні
відносини, що складалися між федерацією і штатами у процесі розвитку
конституційної практики США.

Члени Верховного суду зберігають свої посади до тих пір, поки їхня
поведінка є бездоганною, фактично призначаються пожиттєво. До того ж,
Конституція не пред’являє до членів Верховного суду таких
кваліфікаційних вимог, зокрема певний вік, осілість, громадянство, як це
має місце по відношенню до президента і членів Конгресу. Вона не містить
також вимоги, щоб судді неодмінно були правниками, хоча в дійсності усі
федеральні судді і члени Верховного суду входили до адвокатури. Практика
призначення суддів пред’являє до них одну основну вимогу: всі вони
повинні рекрутуватися із верхнього ешелону американської правлячої
еліти, із надр тільки двох політичних партій – республіканської чи
демократичної.

Президент, призначаючи членів Верховного суду, виходить з інтересів перш
за все тієї партії, до якої він належить. Початок такій практиці поклав
перший президент США Дж. Вашингтон, який хоча й був противником вузької
партійної політики, але тим не менше призначав суддями Верховного суду
тільки переконаних федералістів.

Верховний суд – це найвищий суд у Сполучених Штатах. Рішення Верховного
суду не може оскаржуватися через подання апеляції до будь-якого іншого
суду. Конгрес уповноважений визначати число суддів, що засідають у
Верховному суді, і до певної міри, вирішувати, які саме справи він має
право заслуховувати, однак, він не може змінити повноважень, наданих
Верховному суду самою Конституцією.

Верховний суд Сполучених Штатів Америки – вища апеляційна інстанція у
федеральній судовій системі і суд першої інстанції із вузького кола
особливо відповідальних справ, які стосуються послів, інших повноважних
представників і консулів, а також справ, в яких однією із сторін
виступає штат. Це означає, що у всіх цих випадках Верховний суд є першою
і єдиною інстанцією, де може слухатися справа. У всіх інших випадках
Верховний суд володіє апеляційною юрисдикцією з тими обмеженнями і
у відповідності з тими правилами, які

встановлені Конгресом.

Реальна влада Верховного суду США витікає з того, що діючи як вища
апеляційна інстанція, він здійснює функцію конституційного контролю за
відповідністю законодавчих і адміністративних актів федерації і штатів
Конституції США. Закріпивши за собою виключну привілегію тлумачити
Конституцію і на тій основі оголошувати недійсними акти законодавчих та
виконавчих органів влади, Верховний суд створив той фундамент, на якому
і сьогодні тримається його влада і вплив.

На думку Забігайло В. К., Верховний суд став важливою політичною
установою, яка регулює різноманітні відносини суспільно-політичного
життя Сполучених Штатів, в тому числі об’єм повноважень основних органів
влади, а також взаємовідносини між ними. Вираз „Конституція США – це те,
що вирішив Верховний суд”, широко застосовується у Сполучених Штатах не
тільки в переносному, але і прямому значенні. Мовою судових рішень з
принципово важливих питань, він дописує і переписує Конституцію в
найбільш вигідному для пануючого класу напрямку, пристосовуючи її до
вузькоегоїстичних, прагматичних цілей цього класу. [ 21 ; с. 51 ]

Для рішень Верховного суду не потрібна одностайність – вистачить простої
більшості голосів, за умови законного кворуму в участі у прийнятті
рішення. Коли ж постанова приймається за наявності суперечливих думок,
тоді суд оприлюднює думку і більшості, і меншості, при чому обидві думки
можуть стати основою для майбутніх рішень суду.

Вся діяльність Верховного суду свідчить про те, що на всіх етапах
американської історії він був і залишається одним із найбільш
ефективних засобів у руках правлячого класу, зацікавленого у
безперешкодному розвитку великого монополістичного капіталу всередині
Сполучених Штатів і його імперіалістської експансії за їх межами.
Верховний суд завжди стояв на стороні приватновласницьких інтересів
капіталістів, захищаючи свободу експлуатації трудящих, проголошену в
Конституції США, і попереджав будь-які заходи, спрямовані на обмеження
такої експлуатації, звідки б вони не виходили. Як виконавча влада
президента і законодавча влада конгресу, судова влада Верховного суду є
складовою частиною диктатури монополістичного капіталу.

До складу судової системи США входять і нижчі суди, які відповідно до
Конституції створює Конгрес, зокрема це апеляційні, окружні, спеціальні
суди. Щодо апеляційних судів, то вони займають другий рівень у
федеральній системі. Вони переглядають рішення окружних судів
федеральної юрисдикції в межах своєї територіальної компетенції, та
вказівки незалежних регулювальних управлінь, при умові, що внутрішні
механізми перегляду в самих управліннях вичерпалися.

Нижче апеляційних стоять окружні суди. Конгрес визначає межі округів
відповідно до кількості населення, площі, а також обсягу роботи; деякі з
дрібніших штатів самі собою становлять окремі округи, тоді як більші
можуть мати у своєму складі декілька округів.

Крім цього, час від часу виникала потреба у створенні ще і судів для
особливих цілей – спеціальних судів. Вони відомі як „законодавчі” суди,
оскільки створювалися за рішенням Конгресу. Серед спеціальних судів
з’являлися, зокрема, Суд претензій, Митний суд тощо.

Таким чином, розроблена Конституцією система судочинства була не
досконалою. Лише згодом, в процесі еволюційного розвитку судів,
враховуючи потреби реальності, створюється повнометражна судова система.
Сама ж Конституція містила положення тільки про Верховний суд. Усі інші
повноваження для розвитку системи судів вона надала Конгресу, який
своїми законодавчими актами її і встановив. Дещо більше уваги
Конституція приділила повноваженням судової влади, визначивши коло
справ, які підлягають під юрисдикцію Верховного суду та інших судів.

Висновки

Отже, Сполучені Штати Америки після проголошення незалежності переживали
складний період у державотворчому житі. Війна за незалежність виснажила
країну в економічному плані, до того ж народні маси, окрилені перемогою
вимагали утвердження їхніх прагнень, скасування боргів та втілення в
життя інших здобутків революції. Влада, яка була утворена після
підписання Статей Конфедерації, на практиці виявилася нежиттєздатною, не
спроможною провести швидкі і рішучі зміни в житті країни. До того ж ця
влада не мала засобів для хоч найменшого впливу на окремі штати, а
ситуація постійно ускладнювалася, зростали труднощі, з якими треба було
боротися. Це зумовило невдоволення існуючою державною системою як серед
незаможних верств населення, так і серед правлячої еліти. Наростала
ситуація, яка потребувала якісних змін. У зв’язку із цим було прийнято
рішення скликати у Філадельфії конституційний конвент, на якому і
розробили Конституцію Сполучених Штатів Америки.

Конституція США в своїй основі містила прагнення „батьків-засновників”
забезпечити центральному уряду силу і перевагу над урядами окремих
штатів. Текст Конституції в основному був присвячений організації влади
в країні на основі її поділу на три гілки влади, закріпленню певних
передових принципів того часу, до яких, однак, не віднесли низку
принципів, що забезпечували права громадян.

Саме не включення у текст Конституції Білля про права стало однією із
причин труднощів, що виникли на шляху її ратифікації. Іншими ж причинами
були страх деспотизму від нової центральної влади та неузгодженість
інтересів еліти різних штатів. Однак, у прихильників Конституції були
вагоміші аргументи на користь подолання внутрішньодержавної кризи та
зміцнення незалежної держави, і тому Конституція США була ратифікована
необхідною кількістю штатів та вступила в законну силу.

Конституція Сполучених Штатів 1787 року закріпила ряд прогресивних

принципів того часу, які можна назвати демократичними. До них слід
віднести республіканізм і федералізм, принцип розподілу влади і
обмеженого правління, суспільного договору, захисту свободи та
власності, принцип бікамералізму, верховенства федерального права,
жорсткості Конституції та принцип охорони прав і свобод громадян. Ці
принципи зробили Конституцію яскравою, а її зміст насиченим
демократичними елементами.

Законодавчу владу творці Конституції США побудували на принципі
двопалатності Конгресу. Верхня палата – Сенат, обиралася легіслатурами
штатів, нижня – Палата представників, шляхом виборів населенням штатів.
Ці палати повинні були діяти узгоджено між собою і водночас стримувати
неконституційні дії одна одної. Конгрес в цілому став наділений широким
спектром повноважень, що давали йому силу, якої він не мав раніше. Ці
повноваження дозволили перетворити його у дієвий і ефективний орган,
який був здатний повноцінно виконувати свої функції.

Президент Сполучених Штатів визнавався главою держави, він уособлював
виконавчу владу країни. Обирався на посаду колегією вибірників, які в
свою чергу вибиралися населенням. Президент перебував при владі на
протязі чотирирічного терміну. Найважливішими його повноваженнями були
право призначати на ключові державні посади, керування
загальнонаціональними справами і діями федерального уряду, розвивати
зв’язки з іноземними державами, видавати обов’язкові до виконання
федеральними органами укази, а також право відкладного вето.

Щодо судової влади, то вона, згідно із Конституцією США, належала
єдиному Верховному Суду та тим нижчим судам, які згодом мав установити
чи створити Конгрес. У самій же Конституції мова йде тільки про
Верховний Суд і лишень одним рядком про суд присяжних, у якому повинні
проводитися процеси за вчиненими злочинами. Під юрисдикцію судової влади
підпадали усі справи, при цьому вони повинні були розглядатися на основі
принципів законності та рівності.

Оцінка Конституції США 1787 року позбавлена однозначності.
Це

пояснюється акцентуванням уваги дослідників на її позитивних чи
негативних моментах, наповненості чи прогалинах у змісті, враховуючи
фактор історизму, умов, в яких вона розроблялася і приймалася.

Незважаючи на те, що вже минула двохсота річниця Конституції США, і на
сьогодні у Сполучених Штатах йде інтенсивне обговорення цього питання,
американські спеціалісти далекі від вироблення єдиної спільної позиції.
Офіційна пропаганда, представники апологетичного напрямку в історії,
правознавстві, політології, філософії не жаліють зусиль для того, щоб
утвердити і в масовій свідомості, і в науковому світі ідеалізовану
картину розвитку американського конституціоналізму, доказати, що
Конституція США і до сьогодні є еталоном, що забезпечує найбільш
динамічну форму державного устрою.

Як справедливо відзначають радянські дослідники, у Сполучених Штатах
широко насаджується культ Конституції, а в арсеналі ідеологічної зброї
американської зовнішньополітичної пропаганди, Основний закон займає
особливо важливе місце. Американську і зарубіжну аудиторію намагаються
переконати в тому, що Конституція США, яка начебто стала найвищим
втіленням правової думки, дала адекватне юридичне вираження вічним,
позачасовим, загальнолюдським цінностям, що вона гарантує успішне
функціонування в будь-якій ситуації створеного на її основі
політико-правового механізму. [ 22 ; c. 265 ]

Чимало авторів прагнуть створити враження, що вже одним фактом розробки
Конституції, Сполучені Штати внесли величезний, неоціненний вклад у
скарбницю світової цивілізації. Однак лунає і немало докорів на адресу
даного документу, аж до ствердження, що сьогодні Сполучені Штати
потребують чи не докорінного перегляду основних положень своєї
Конституції, яка, на думку її радянських критиків, багато в чому
втратила здатність забезпечувати надійне функціонування державного
механізму Сполучених Штатів Америки. [ 16 ; c. 47 ]

Неможливо остаточно визначити чи є рація у цих полярних точках зору,

чи вони, як і будь-які крайності, дають викривлену картину реальної
дійсності. Також неможливо достовірно відповісти чи мають американці
підстави для того, щоб пишатися своєю Конституцією і зараз, чи вона
перетворилася в архаїчний, безнадійно застарілий і такий, що відстає від
ритмів сучасного життя, документ, який складає інтерес лишень для
вузького, досить обмеженого кола дослідників.

Конституція США – документ історичний. В ній було проголошено багато
безспірно передових і навіть таких, що випереджали свій час, правових
ідей. На базі принципів, закріплених у Конституції, в США сформувалася
державна структура, що діяла на основі визначених законодавчих приписів,
які ґрунтувалися не на божественному провидінні, класових привілеях,
силі та інших формах позаекономічного примусу, а на самому праві.
Звичайно, і тоді Конституція США, закріплений у ній звід правових
світоглядів зовсім не являлись втіленням споконвічних прагнень людства
до таких ідеалів як свобода, рівність, „право на щастя”. Дехто говорить,
що Конституція США створювалась для захисту класових інтересів
буржуазії, відгородження найпервиннішої американської свободи – свободи
приватної підприємницької діяльності, і найпервиннішого буржуазного
права – права приватної власності.

Тільки визнання чітко вираженого класового характеру Конституції США
дозволяє дати об’єктивну оцінку її історичному значенню. В той період,
коли перші струмки буржуазного правопорядку, що лиш зароджувався,
невпевнено пробивали собі дорогу у снігових масивах
феодально-монархічного світу, поява Конституції США, безсумнівно, стала
видатною подією. Цілком зрозуміла і гордість „батьків-засновників” за
плід своєї праці – в кінці 18 століття у цього документу не було
аналогів. Тому їх твердження про те, що слід прагнути до поширення
американських конституційних ідеалів на увесь інший світ, не дивлячись
на очевидний експансійний заряд, несло в собі і певне позитивне начало.
Це була перша спроба інкорпорувати в систему міжнародних відносин
принципово новий постулат – про те, що вони повинні будуватися не на
основі

сили, а на основі права. [ 29 ; c. 15 ]

Доцільно підкреслити, що Конституція США виявилася не просто зводом
оригінальних ідей, а практичним документом, що зіграв велику роль у
становленні нової держави. Основний закон став важливим чинником
консолідації колишніх англійських колоній в єдиний державний комплекс,
сприяв подоланню достатньо сильних сепаратистських настроїв, що панували
у молодій республіці. Конституція США з її приматом федеральної влади
сприяла тому, що жителі окремих штатів поступово стали усвідомлювати
себе представниками однієї нації – американцями.

Звичайно, найбільший ефект конституційні доктрини мали у справі
закріплення правопорядку, у формуванні державного механізму, що
забезпечує правлячому класу міцний контроль над усіма ланками
політичного процесу. Забезпечивши надійні канали підключення більш
широких верств виборців до електорального процесу, вони збільшили
стійкість усієї політичної системи американського суспільства.
Конституція США, з чутливістю хорошого барометра вловлюючи нові
тенденції суспільного розвитку, допомагала пануючому класу надавати їм
таке законодавче оформлення, яке відкривало додаткові можливості для
зміцнення буржуазного устрою, що перетворювало її в незамінний атрибут
класового панування буржуазії США, і разом з тим до певного моменту – у
важливий інструмент суспільного прогресу, робило її своєрідним маяком
для буржуазії інших країн.

В американській юридичній і політологічній літературі немає єдиного
підходу до питання про соціальну роль, призначення і функції Конституції
США, як і політичної системи суспільства. Досліджуючи механізм
конституційного впливу на економічну, соціальну, політичну систему
суспільства, одні автори схильні вважати, що основне призначення
Конституції США полягає в тому, щоб функціонувати в якості символу
національної єдності, утверджувати загальні для всього суспільства цілі,
розподіляти владу і встановлювати обмеження, рамки її існування,
створювати інститути, що визначають основне коло прав і обов’язків
громадян та сприяють вирішенню спорів, що виникають між ними та
державними органами. Конституція при цьому розглядається у вигляді
своєрідного багатостороннього контракту, що існує між різними
суверенними спільнотами чи окремими громадянами, у відповідності з якими
повинні встановлюватися і здійснюватися усі політичні відносини.
Відповідно конституційним є все те, що не тільки не протирічить, а
навпаки, повністю погоджується з буквою і духом Конституції. [ 22 ; c.
132 ]

Інші автори схильні вбачати соціальну роль і призначення Конституції США
в тому, щоб бути основним інструментом, засобом вираження народної волі,
формування політичного лідерства, створення на різних рівнях державної
влади найбільш ефективних форм правління. При цьому, нерідко
зауважується, що діюча Конституція часто не досягає ні своїх загальних
цілей, ні цілей, що торкаються підсилення ефективності політичної
системи і форми державного устрою. [ 39 ; c. 57 ]

Третя група авторів виходить з того, що головне призначення Конституції
США в тому, щоб забезпечувати соціальний мир і прогрес, охороняти права
індивідів від порушень і створювати умови для подальшого росту і
забезпечення національного благополуччя. [ 19 ; c. 38 ]

Негативним моментом Конституції США є те, що вона не деталізує
особливості взаємовідносин різних суспільно-політичних інститутів, не
роз’яснює як законодавча, виконавча, судова влади повинні бути
відокремлені одна від одної. В силу цього навіть при наявності
двохсотлітнього досвіду інтерпретації Конституції США повний зміст і
значення принципу розподілу влади, особливо стосовно практики
делегування законодавчих прерогатив конгресу президенту,
виконавчо-розпорядчим органам чи незалежним агентствам, все ще
залишаються далеко не зрозумілими.

Конституція США 1787 року створює і закріплює політико-правові гарантії
та охороняє економічну, соціально-політичну і духовну владу пануючого
класу, привілейоване становище суспільно-політичних інститутів
монополістичного капіталу. Не дивлячись на широту і розмаїття функцій,
що виконуються Конституцією США по відношенню до всього суспільства,
пануючого класу і політичної системи, головними цілями і об’єктами
конституційного регулювання незмінно залишаються основні принципові
конституційні відношення – відносини влади, панування в суспільстві її
монополістичної верхівки.

Даючи оцінку Конституції США вчені висловлювали різні думки. Так,
Юзефович І. С. вважав, що „народні маси були пограбовані у своїх правах
пануючими класами і позбавлені участі в управлінні молодою американською
республікою”. Єфимов А. В. писав „незважаючи на те, що Конституція 1787
року розроблялася за обставин реакції, пов’язаної із придушенням
повстання Шейса, вона все ж закріпила ряд буржуазно-демократичних
завоювань періоду війни за незалежність і була свого часу прогресивною”.
Він розвиває свою думку і вказує на подвійність характеру американської
Конституції. З однієї сторони вона закріплювала ті завоювання революції,
які були вигідні в першу чергу буржуазно-плантаторській верхівці:
підсилила належну їй центральну владу, сприяла експлуатації найманої
праці і праці рабів. Але з другої – вона закріпила республіканський
устрій (що було важливо і для народних мас), визнала в загальній формі
принцип народного правління (хоч і з обмеженим виборчим правом), що
логічно веде до високопрогесивної ідеї народного суверенітету. [ 32 ; с.
53 ]

Прийняття Конституції і встановлення нової централізованої федеральної
системи сприяли зміцненню незалежного і прогресивного для того часу
державного устрою США. Збереження Конфедерації чи союзу декількох
конфедерацій було б небезпечним для американської незалежності, оскільки
це б дозволило Англії та іншим іноземним державам, граючи на протиріччях
між штатами чи конфедераціями, підірвати їх незалежність.

Конституція 1787 року протирічила практиці революційних років, коли
більшість політичних рішень попередньо широко обговорювалася. Ціль
Конституції полягала в тому, щоб закріпити право на владу за багатою
меншістю всупереч демократичній більшості, і вона на відміну від
Декларації незалежності, узаконила інститут рабовласництва; проголошена
Конституцією свобода за своєю класовою суттю була буржуазною, а права
людини стояли у

прямій залежності з володінням власністю.

Конституція США відобразила протиріччя американської революції, складне
співвідношення сил післявоєнного періоду. Вона закріпила пануюче
становище буржуазно-плантаторського блоку, панування, недоторканість
приватної власності, майнову нерівність і в цьому змісті стала логічним
завершенням боротьби, яку керівний блок власників довів до перемоги.
Конституція в багатьох відношеннях була відхиленням від цілого ряду
вимог і завоювань, зафіксованих у Статтях Конфедерації і конституціях
штатів, особливо у питаннях прав особи і політичних свобод, підсилення
виконавчої влади, характеру представництва.

До трактування Конституції США 1787 року можна підходити і з критичної
точки зору. Процес створення Конституції у певних аспектах розглядається
як таємна змова невеликої групи діячів, що представляли інтереси
буржуазно-плантаторської олігархії, в результаті якої був створений
сильний апарат державної влади для придушення народних мас. Те, що було
в цій Конституції історично прогресивного, як, наприклад,
республіканська форма правління, було поступкою тиску народних мас, але
із самого свого виникнення ця Конституція була буржуазно-рабовласницькою
і антидемократичною. Однак, деякі інші науковці вважають, що не
можна розглядати прийняття Конституції як змову верхів. Це був
компроміс не тільки між буржуазією Півночі та плантаторами Півдня, але і
між пануючими класами та народними низами, що забезпечили необхідну
підтримку створеній у Сполучених Штатах державній і політичній системі.
Інтересам більшості американців, дрібних фермерів, більше відповідала
система, відображена в Статтях Конфедерації. Однак така система не могла
довго існувати в країні, де розвивалися передові на той час
капіталістичні відносини. В боротьбі між децентралізацією і
централізацією перемогла остання, що відповідало інтересам буржуазії і
було необхідно для розвитку капіталізму. [ 43 ; c. 7 ]

Деякі західні політологи і соціологи називають Конституцію США не

інакше, як „політичною конституцією”, збіркою соціально-політичних
вірувань

і обрядів американського суспільства, спеціальним інструментом у руках
політичних діячів та їх близьких друзів, нюанси якого правильно
розуміються і адекватно трактуються далеко небагатьма людьми. Вивчення
Конституції США, на їх думку, повинно бути складовою частиною предмету
політичної науки чи науки про державу, що має справу з різними типами
людських асоціацій, матеріальними та політичними інтересами громадян,
основними сферами і напрямами діяльності держави. [ 12 ; c. 141 ]

Чи не найбільшою прогалиною, недоліком Конституції США 1787 року є не
включення до її початкового змісту правових норм, які б забезпечували,
відтворювали і гарантували особисті, політичні, соціальні та інші права
громадян Сполучених Штатів. Відсутність Білля про права виявилася її
найбільш вразливим місцем. Американці, які боролися за незалежність
штатів і свої права, здобули тільки незалежність держави. Однак не можна
не сказати, що права громадян були закріплені ще до прийняття
Конституції 1787 року у конституціях майже всіх штатів, і на цьому фоні
не включення їх до змісту Основного закону яскраво прослідковується
прагнення розробників Конституції утвердити права панівного буржуазного
класу і обмежити певні громадянські свободи, щоб легше було отримувати
народні маси в покорі.

Прийняття федеральної Конституції США підвело риску під
формуванням основ Північноамериканської держави. Воно стало головною
подією заключного етапу американської революції. На цьому етапі
американська еліта здійснила потужну і успішну спробу консолідації
політичної влади в своїх руках. Вироблена нею і схвалена необхідною
більшістю штатів федеральна Конституція відсікала або обмежувала
перебіжки політичної демократії і тенденції соціального егалітаризму,
які в попередній період знайшли широке вираження як в діях низів, так і
в законодавчій практиці багатьох штатів. Однак прийняття федеральної
Конституції було не контрреволюцією, а саме заключною і одночасно
консервативною фазою революції, що означала нормалізацію буржуазного
порядку, приведення завоювань революції у відповідність з інтересами тих
елітних груп, які брали участь у революції і завдяки їй закріпили
пануючі позиції в економіці і соціальній структурі.

Немає сенсу заперечувати, що на фоні пануючих у 18 столітті
феодально-абсолютистських політичних систем, Конституція США мала
прогресивне значення. Однак, розглядаючи її порівняно з
державно-правовою творчістю американської революції, необхідно визнати,
що вона серйозно обмежила буржуазно-демократичні завоювання періоду
війни за незалежність і найбільш повно втілила класові інтереси та
політичну волю власників. Саме ця класова сутність Конституції США 1787
року дозволила використовувати її напротязі двохсот років у якості
надійної основи для захисту позицій американських верхів.

Американські вчені переконують, що незважаючи на те, що Конституції США
вже понад двісті років, вона і досі є основним, важливим і, що мабуть
найголовніше, дієвим документом; взірцем, еталоном для всіх інших держав
і їх конституцій. Однак, Согрін В. В. доводить, що за двісті років
конституційне право перенесло в США важливі зміни. Поряд із „писаною”
федеральною Конституцією 1787 року у США сформувалась і так звана „жива”
конституція, без якої не можливо зрозуміти американських політичних
реалій. Під „живою” конституцією розуміють всі державні закони, судові
постанови, політичні інститути, владні функції, не зафіксовані в
Основному законі, але за своєю фактичною роллю йому рівнозначні чи
навіть такі, що переважають за своєю суттю над ним. [ 39 ; с. 56 ]

Детально аналізуючи зміст Конституції США, мимовільно схиляєшся до
думки, що її правильна оцінка полягає у визнанні діалектичної
подвійності її характеру. Вона була одночасно і наслідком революції,
кроком назад, зробленим буржуазією і плантаторами в ім’я консолідації
свого панування, і об’єктивно прогресивним документом, складеним із
врахуванням низки буржуазно-демократичних завоювань боротьби за
незалежність, основним законом держави молодої переможної буржуазії,
не пов’язаної з феодально-

монархічними традиціями.

Безсумнівним залишається той факт, що американська Конституція означала
крок назад у порівнянні з тим, що було записано у Декларації
незалежності, конституціях ряду штатів, але у масштабах земної кулі вона
була найпередовішою конституцією того часу. Конституція Сполучених
Штатів Америки 1787 року утверджувала республіканський устрій і вже
одного цього було достатньо, щоб вона виглядала в очах європейських
революціонерів – противників монархії – маніфестом боротьби.

Список використаної літератури:

Аптекер Г. Американская революция 1763-1783. – М., 1962, – 329 с.

Афанасьева И. А. Правовые проблемы импичмента. – Проблемы
американистики. – Вып.3. – М., 1985. – с. 41-59.

Бернхем В. Вступ до права та правової системи США: пер. з англ. – К.:
Вид-во «Україна», 1999. – 554
с.

Бойченко Г. Г. Конституция США. М.: Изд-во ИМО, 1959, – 248 с.

Болховитинов Н. Н. США: проблемы истории и современная историография. –
М., 1980. – 397 с.

Болховитинов Н. Н. Некоторые проблемы историографии Американской
революции XVIII в. // Новая и новейшая история. – 1973. – № 6. –
с.146-166.

Вильданов Р. Х. Конституция в политической системе буржуазного общества.
– М., 1968. – 347с.

Врядування у Сполучених Штатах: Нарис. – Інформ-Агенство Сполучених
Штатів, 1989. – 128 с.

Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. проф.
К. И. Батыра. – М.: Юристъ, 1999. – 456с.

Гончаров Л. Н. Политическая борьба в США за буржуазно-демократические
права и свободы в 1787-1791г.г. Автореф. дис….канд. ист. наук. – М.,
1963. – 19с.

Глиняный В. П. История государства и права зарубежних стран. Ч.1. – Х.:
«Одиссей», 2001. – 332 с.

Дай Т., Зиглер Х. Демократия для элиты. – М., 1983. – 298 с.

Дементьев И. П. Об исторических взглядах Чарльза Бирда // Вопросы
истории. – 1957. – № 6. – с.89-103.

Джеферсон Т. Декларація незалежності: Декларація представників США, що
зібралися на Генеральний конгрес.// Сам. Україна. – 1993. – 19 травня.

Жидков О. А. Верховный суд США: право и политика. – М., 1985. – 292с.

Зайчук О. В. Конституція США: ілюзії та реальність. До 200-річчя
Конституції США. – К.: Знання, 1987. – 48 с. – ( Сер.4 «міжнародна»; №2
).

История буржуазного конституционализма XVII-XVIII веков. – М., 1983. –
426с.

История США / под ред. Г. Н. Севостьянова. – В 4Т., – Т.1., 1607-1877. –
М.: Наука, 1983. – 688 с.

Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх:
пер. з англ. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.

Ковалевский М. М. Происхождение современной демократии. – М., 1985. –
Т.1. – 349 с.

Конституция США и реальный правопорядок / отв. ред. В. К. Забигайло;
АН УССР, Ин-т госуд. и права. – К.: Наук. думка, 1987. – 294 с.

Конституция США: История и современность / Под ред. А. А. Мишина,
Е. Ф. Язькова. М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.

Конституции и законодательные акты зарубежных государств XVII-XIX вв. /
под ред. Галанзы П. Н. – М.: Госюриздат, 1957.

Конституции государств американского континента / под ред. Г. С.
Гурвича. – М.: Изд-во иностр. лит., – 1959.

Кунина А. Е. США: методологические проблемы историографии ( практика
исследований ). – М.: «Наука», 1988. – 214 с.

Литвак Л. Ф. С тревогой в мыслях: 200-летие Конституции США и опыт
афроамериканцев // Новая и новейшая история. – 1988. – №4. – с. 71-89.

Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч.
посібник. – К.: Атіка, 2001. – 592с.

Мідор Д. Д. Суди в Сполучених Штатах: Пер. з англ.. – Сент-Пол,
Міннесота: Вест Паблішинг Ко, – 1991. – 85 с.

Мишин А. А., Власихин В. А. Конституция США. Политико-правовой
комментарий. – М.: Междун. отношения, 1985. – 278 с.

Мишин А. А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США.
– М., 1984. – 145с.

Невинс А., Коммандер Г. Истоия США. От английской колонии до мировой
державы. – Телекс, – Нью-Йорк. 1991. – 440 с.

Никонов В. А. Советские историки о принятии Конституции США.: Доклад на
сов.-амер. науч. конф., посвящ. 200-л. Конституции США в ун-те штата
Нью-Йорк // Вестник Московского ун-та. Сер.8. История – 1988. – №6. –
с. 39-55.

Орлов А. Г. Политические системы стран Латинской Америки. – М., 1982. –
287 с.

Полунин Б. Л. Вице-президент США: конституционный и фактический статус.
– М.: Наука, 1988. – 124с.

Потєхін О. В. Конституція 1787 р. і сучасна зовнішня політика США //
Укр. іст. журнал. – 1987. – №9 – с.114-123.

Сивачев Н. В. Государственно-монополистический капитализм США. //
Вопросы истории. – 1977. – № 7. – с.79-102.

Согрин В. В. Образование Североамериканского государства: новое
прочтение // Новая и новейшая история. – 2002. – №1. – с. 18-34.

Согрин В. В. Права человека в США: декларации и действительность. ( К
200-летию амер. Конституции ). – М.: Знание, 1987. – 63 с. – ( новое в
жизни, науке и технике. История ; 1/1987 ).

Согрин В. В. Принятие Конституции США: мифы и реальность // Новая и
новейшая история. – 1987. – №2. – с. 41-58.

Согрин В. В. Революция XVIII в. и развитие американской конституционной
системы // Проблемы американистики. Вып.3. – М., 1985. – с. 73-89.

Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн. – Харків: Право,
2001. – 416с.

США. Конституция и права граждан / Ред. кол.: И. А. Геевский и др.; АН
СССР, Ин-т США и Канады. – М.: Мысль, – 1987. – 315 с.

Сыркин Б. Д. Создание Конституции Соедененных Штатов Америки. Автореф.
дис…. канд. ист. наук. – М., 1949. – 17 с.

Фурсенко А. А. Американская революция и образование США. – Л., – 1978. –
428 с.

Хома Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: «Каравела»,
Львів: «Новий світ – 2000». – 2003. 480 с.

Шпотов Б. М. Восстание американских фермеров под руководством Д. Шейса (
1786-1787гг. ) // Новая и новейшая история. – 1975. – №4. – с. 54-68.

Шпотов Б. М. Создание Конституции США и проблема демократии (1787) – в
кн. Американский ежегодник, 1977. – М., 1977. – с. 109-132.

Ширяев Б. А. Политическая борьба в США 1783-1801. – Л.: изд-во
Ленинград. ун-та, 1981. – 199 с.

Яковлев Н. Н. Идеи американской революции: прошлое и настоящее // США:
политическая мысль и история. – М., 1976. – с.39-51.

HYPERLINK “http://www.ukrpravo.com./Foreign/const am ua. shtml/.”
www.ukrpravo.com./Foreign/const am ua. shtml/.

Додаток 1

Таблиця Поправки до Конституції США 1787 року

№ поправки Дата ратифікації Зміст

I Грудень 1791року Свобода віросповідання, свобода слова,

друку і мирних зборів

II Грудень 1791року Право на зброю

III Грудень 1791року Питання розквартирування солдатів у

мирний і військовий час

IV Грудень 1791року Недоторканість особи, житла, особистих

документів і майна, без наявності

відповідного ордеру

V Грудень 1791року Захист обвинувачених у вчиненні

злочину: притягнення до

відповідальності за висновком журі

присяжних, недопустимість повторного

покарання за один злочин, право не

свідчити проти себе

VI Грудень 1791року Процесуальні права обвинуваченого:

швидкий і відкритий суд, повідомлення

про зміст і причину обвинувачень, право

надавати свідків і на допомогу адвоката

VII Грудень 1791року Підвідомчість справ суду присяжних

VIII Грудень 1791року Заборона надмірних застав та штрафів, жорстоких і
незвичайних покарань

IX Грудень 1791року Невичерпність прав громадян

X Грудень 1791року Повноваження, які не передані

Сполученим Штатам і не заборонені,

належать народу або штатам

XI Лютий 1795року Про обмеження тлумачення

повноважень судової влади

XII Червень 1804року Порядок виборів Президента і

Віце-президента Сполучених Штатів

XIII Грудень 1865року Заборона рабства і примусової праці

XIV Липень 1868року Про рівність, привілеї та імунітети

громадян; про встановлення запобіжних

та обмежувальних заходів для громадян і посадових осіб за участь
у повстанні чи заколоті

XV Лютий 1870року Про заборону обмеження виборчого

права на підставі раси, кольору шкіри чи

попереднього перебування у рабстві

XVI Лютий 1913року Надання Конгресу права накладати і

стягувати податки

XVII Квітень 1913року Вибори у Сенат: 2 сенатори від кожного

штату на термін 6 років; порядок

заміщення вакансії у представництві

якогось штату в Сенаті

XVIII Січень 1919року Введення в країні „сухого закону”

XIX Серпень 1920року Надання виборчого права жінкам

XX Січень 1933року Про початок і закінчення термінів служби

вищих посадових осіб; про збори

Конгресу не рідше одного разу на рік; про визначення президента і
віце-президента на випадок смерті новообраного

XXI Грудень 1933року Скасування „сухого закону”

XXII Лютий 1951року Одна і та ж особа не може бути обрана

президентом Сполучених Штатів більше, ніж два рази

XXIII Березень1961року Про кількість вибірників в окрузі, що становить
осередок уряду

XXIV Січень 1964року Про заборону обмеження виборчого права на
підставі неспроможності сплатити

виборчий чи інший податок

XXV Лютий 1967року Порядок виконання функцій Президента

США у випадку подання ним заяви про

неспроможність виконувати ці функції та

обов’язки, чи у випадку смерті

XXVI Липень 1971року Виборче право наступає з досягненням 18-річного
віку

XXVII Травень 1992року Заборона збільшення винагороди

сенаторам і представникам під час їхньої

служби

PAGE

PAGE 72

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020